11 група Дистанційне навчання 2022-2023 н.р.

Вітаю ! На даній сторінці блогу розміщені матеріали для самостійного опрацювання.

27.03.2023 Українська мова

Урок 56

Тема: Складні випадки відмінювання іменників. Закінчення іменників І відміни в орудному відмінку

Відмінок – граматична категорія іменника, що виражає його синтаксичні зв’язки з іншими словами в реченні. Відмінок іменника є морфологічною самостійною категорією.

Відмінювання іменників – це їхня словозміна.

Є декілька типів відмінювання іменників за відмінками. Іменники І відміни належать до твердої, м’якої і мішаної групи.

Тверда група – кінцевий приголосний основи – твердий (завод, робота, староста, крига)

М’яка група – кінцевий приголосний основи – м’який (праця, наді[йа], пісня, мрі[йа])

Мішана група – кінцевий приголосний основи – шиплячий (круча, межа, задача, плащ).

Від групи залежить закінчення.

► Іменники І відміни залежно від кінцевого приголосного основи поділяються на три групи: тверду, м’яку, мішану.

Тверда група	М’яка група	Мішана група
Основа на твердий приголосний	Основа на м’який приголосний	Основа на шиплячий
Робота, староста, книга	Праця, хвиля, надія, мрія	Межа, тиша, задача, миша

В орудному відмінку однини іменники жіночого роду на -а (-я) мають закінчення -ою, -ею, -єю. Закінчення -ою пишеться в іменниках з основою на твердий приголосний, крім [ж], [ч], [ш]: партою, водою, рукою; -ею- в іменниках з основою на м'який приголосний і [ж], [ч], [ш]: землею, межею, кручею, ношею; -єю- в іменниках з основою на [й]: надією, мрією.

ДОМАШНЯ РОБОТА

1.Знайдіть у кожній із поданих груп слово, що має неправильне відмінкове закінчення.

1. Книжкою, яблунею, трояндою, надією, кашою.

2. Атому, водню, азоту, льоду, меду.

3. Грошей, людей, дверей, граблей, сіней.

4. Галченяти. гусяти, курчати, дитяти, тигреняти.

5. Віталію, місяцю, ясеню, Грицю, орлю.

2.Перепишіть речення, розкриваючи дужки, визначе і напишіть над словом відмінок іменника.

1. В саду під густими старими (груша та яблуня) вже пролягла густа тінь. 2. Сукупні левади та городи ледве-ледве піднімаються вгору й зеленіють попід і садок), попід (клуня) та {хати). 3. Зацвітай, мій льон-льонок, синьою (порола) для весільних сорочок, для життя хорошого. 4. Спадає з клена лист вечірньою (година), і солов'їний тихий свист гуляє за (долина).

Запишіть іменники в орудному відмінку, перевірте, чи правильно утворені форми іменників, скориставшись матеріалом підручника.

Баржа, дача, каша, миша, душа, межа, площа, лівша, біржа, ворожнеча, іржа, паша, сажа, діжа.

ВИКОНАТИ ТЕСТИ , Готуємося до ЗНО

1. До першої відміни належать усі іменники варіанта:

А ясла, кума, площа, межа;

Б староста, хлоп’я, вулиця, кузня;

В сестра, воєвода, суддя, верба;

Г кенгуреня, душа, дорога, ріка;

Д жага, Лука, мати, миля.

2. Помилку допущено в слові:

А кручою;

Б шахтарем;

В вишнею;

Г мрякою;

Д мрією.

3. Закінчення -ою у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А ваза, речовина, кислота;

Б тиша, свобода, глибина;

В калина, малеча, посада;

Г мелодія, береза, справа;

Д спальня, Європа, буква.

4. Закінчення -ою у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А їдальня, повага, легенда;

Б Ольга, родина, волоцюга;

В геологія, дитина, дорога;

Г держава, груша, розлука;

Д мережа, горошина, карта.

5. Закінчення -еюу формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А стаття, мама, земля;

Б круча, каша, площа;

В надія, воля, миля;

Г доня, дочка, доля;

Д куля, вежа, стежка.

6. Закінчення -єю у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А фантазія, місія, арія;

Б вежа, сторожа, артилерія;

В автономія, алегорія, бабуся;

Г анатомія, фізіологія, Маруся;

Д зозуля, мрія, душа.

27.03.2023 Українська мова

Урок 55

Тема: Іменники, що мають лише форму однини або множини

В українській мові більшість іменників має дві форми — однину й множину: рік — роки, гірлянда — гірлянди, вікно — вікна.

Проте частина іменників уживається тільки в однині (Марс, пихатість, вапно) або тільки в множині (Моринці, джинси, пахощі).

Іменники, що вживаються тільки в однині

· абстрактні іменники: співчуття, уява, байдужість, непередбачуваність, широчінь;

· збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів: колосся, листя, юнь, апаратура, городина, хмиз;

· речовинні іменники: кисень, олово, срібло, пісок, горох;

· власні назви людей, тварин, планет, географічні й інші поняття: Ганна, Олег, Пирятин, Мурчик, готель «Україна», Юпітер, Еверест, Ніагара.

Зверни увагу!

Деякі іменники з речовинним значенням, що мають форму тільки однини, можуть означати види, сорти маси, речовини чи матеріалу або їх велику кількість, а також терміни. Тоді їх вживаємо в множині.

Мінеральні солі, фруктові соки, цілинні землі, ефірні масла, мінеральні води, весняні води, великі сніги, неосяжні пшениці, безмежні жита, сипучі піски, шуми й болі в серці.

Іменники, що вживаються лише у формі однини, можуть використовуватися у формі множини:

· якщо вони передають узагальнення на основі характерних ознак, пов’язаних із відповідними власними назвами: Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій! (В. Симоненко);

· якщо географічні назви вжиті в переносному значенні (у такому разі їх пишемо з малої літери): височіли еверести побутових відходів.

Іменники, що вживаються тільки в множині

· назви будівель та їхніх частин: ворота, двері, сходи;

· назви знарядь праці й предметів домашнього вжитку: ваги, вила, граблі, сани, лижі;

· назви парних предметів і частин тіла: в’язи, груди, ножиці, окуляри, обценьки, лаштунки;

· назви взуття й одягу: бриджі, бутси, мокасини, панталони, джинси, штани;

· назви речовини, матеріалу, продуктів: вершки, дрова, консерви, солодощі, ласощі, макарони, прянощі, чипси, дріжджі, парфуми;

· назви відрізків часу, свят, обрядів, дій, що повторюються: іменини, канікули, святки, хрестини, оглядини, переговори, перегони, роковини, сутінки;

· назви ігор, дій та процесів: відвідини, вечорниці, дебати, жмурки, посиденьки, пустощі, хвастощі, шашки;

· назви почуттів, емоцій, станів: труднощі, заздрощі, радощі;

· власні географічні назви: Анди, Прилуки, Мінеральні Води, Бровари.

Зверни увагу!

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично (за змістом речення).

Це манго було недозріле. На полиці лежали чудові манго.

Деякі іменники (гуси, діти, кури, люди) мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина.

Збірні іменники

Окремим видом іменників є слова, що означають невизначену кількість однакових предметів, які існують у певній сукупності. Це збірні іменники: волосся, лушпиння, начиння.

Зверни увагу!

Їхнє лексичне значення таке ж, як і названих предметів, але вони відрізняються морфологічно: одиничні іменники — чоловічого роду другої відміни з нульовим закінченням (прилад, колос, камінь), а збірні — це іменники середнього роду другої відміни із закінченням -я: приладдя, колосся, каміння.

Вони означають не один предмет, а багато таких самих предметів і за значенням наближаються до форм множини, хоча мають тільки форму однини. Тому слід уникати помилкових сполучень таких іменників з прикметниками у формі множини: канцелярські приладдя, міцні коріння, запашні зілля.

Правильно: канцелярське приладдя, міцне коріння, запашне зілля.

ДЛЯ ЗНО !!

Дуже важливою граматичною категорією іменника є число. Неправильно визначивши число іменника, ви не зможете побудувати граматично правильне речення. Це може призвести до плутанини чи спотворення інформації. Вивчіть ці правила і ви вже ніколи не вагатиметеся, а точно знатимете, які іменники можна вживати тільки в однині, а які - тільки у множині.

Зверніть особливу увагу на випадки, коли іменники, які вживаються лише у формі однини, можуть побутувати також у множині.

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати.

Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, дорога — дороги.

Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір’я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває — змагання тривають, далеке сузір’я — далекі сузір’я.

У давнину існувала ще третя форма числа іменників —двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі,вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми на зразок дві відрі, дві нозі.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;
б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;
в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;
г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;
б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.
в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі;
г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;
г) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Іменники, що вживаються тільки в однині

1. Абстрактні іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття	сміливість, гордість, боротьба, щастя, далечінь, розвиток, любов, гнів, мудрість
2. Збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле	козацтво, рідня, піхота, прокуратура, деканат, комашня, колосся, листя, молодь, студентство
3. Іменники, що становлять категорію речовинності	молоко, масло, кисень, азот, папір, руда, солома, борошно, нафта, вода, золото, сніг, пісок, асфальт
4. Власні назви людей, тварин, планет, географічні та інші поняття	Наталія, Віктор, Марія, Пірат, Сірко, Київ, Полтава, Дніпро, Земля, Марс, кінотеатр "Дружба"

Іменники, що вживаються тільки в множині

Іменники, уживані лише в множині, також охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

1. Назви будівель, їх частин, споруд	сіни, ворота, сходи, двері
2. Назви предметів упряжі, засобів пересування	шори, наритники, сани, бігуни
3. Назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку	граблі, вила, ваги, триноги, ночви, носилки
4. Назви парних предметів і парних частин тіла	окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в'язи, груди
5. Назви музичних інструментів	цимбали, литаври
6. Назви одягу і взуття	штани, труси, бриджі, бутси
7. Назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування	хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони
8. Назви залишків речовини чи матеріалу	висівки, вичіски, недоїдки
9. Назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються	сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони
10. Назви сукупності предметів зі значенням збірності	надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди
11. Назви ігор	шахи, городки, піжмурки
12. Назви дій і процесів	посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі
13. Назви на позначення почуттів, емоцій, станів	радощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі
14. Власні географічні назви	Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли

ДОМАШНЯ РОБОТА

1. Розподіліть подані іменники на групи: 1) ті, що мають форми однини і множини; 2) тільки однини; 3) тільки множини.

Зілля, картоплина, піхота, щипці, пожежа, двері, іржа, погода, чоловік, людство, кожух, професура, Запоріжжя, золото, морква, бадилина, ножиці, черевики, люстерко, радощі, мелодія, сани, звук, пригоди, Степан, заручини, горох, листя, штани, Карпати, вибори, олівець, ластівка, гордощі, гроші, вода, ліхтар, темнота, трембіта, лірник, сніг.

2.Питання для самоконтролю.

- Які числа має іменник?

- Яке значення має форма однини та множини?

- Чи є такі іменники , які мають тільки форму однини чи множини?

- Які іменники вживаються лише в однині?

- Які іменники вживаються лише в множині?

2. Виконайте тестування «Число іменників».

1. Форми однини та множини мають усі іменники рядка

А Чернівці, киянин, українець, кріпацтво
Б вчитель, стежка, село, каблучка
В добро, ліс, стілець, речення
Г князь, волосся, пролісок, прислів’я
Д рушниця, колосся, предмет, берег

2. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А приказка, парфуми, озеро, тіло
Б ковзани, вікна, коліно, ручки
В шахи, пальто, Сибір, ковалі
Г руки, листя, кафе, Львів
Д колосся, коріння, молоко, кіннота

3. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А кіт, штани, миша, Київ
Б комашня, кобзарство, сіно, кохання
В тарілка, том, пестощі, лижі
Г комаха, козацтво, ворота, санки
Д любов, дорога, ключ, пюре

4. Форму лише множини мають усі іменники рядка

А двері, граблі, чоботи, армія
Б сходи, сани, цимбали, малина
В ночви, ваги, перегони, коломийки
Г ножиці, іменини, канікули, шори
Д недоїдки, макарони, юнацтво, Кавказ

5. Форму лише множини мають усі іменники рядка

А обжинки, гроші, помиї, джунглі
Б заручини, двері, вікна, аліменти
В терези, обценьки, сіни, бджоли
Г Черкаси, закони, дрова, збіжжя
Д кусачки, кошти, Суми, свята

6. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А тропіки, заздрість, ревність, сідло
Б Всесвіт, кіно, свідоцтво, дружба
В сметана, мак, радість, завод
Г селище, метр, паркан, коваль
Д коріння, листя, знання, егоїзм

7. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А кіт, виделка, комаха, штани
Б Кордильєри, ворота, миша, книга
В санки, дорога, ключ, пюре
Г кохання, цукор, малина, братерство
Д сонце, асфальт, обличчя, коридор

8. Лише в однині вживаються всі іменники рядка
А вазон, прикрість, зелень
Б Крим, молоко, залізо
В Дністер, козацтво, ім’я
Г людство, сум, мальва
Д радість, золото, вітер

9. Лише форму однини мають обидва іменники рядка
А комашня, чапля
Б молодь, нація
В журба, сумнів
Г кисень, кабінет
Д сметана, вапно

10. Лише форму однини мають обидва іменники рядка
А вуглець, родовище
Б щирість, прибуток
В селянство, шляхта
Г срібло, пектораль
Д артилерія, лейтенант

11. Лише в множині вживаються всі іменники рядка
А Карпати, проблеми, вечорниці
Б входини, народи, Альпи
В дріжджі, заручини, обличчя
Г перемовини, двері, ножиці
Д уста, м’ясниці, перешкоди

12. Лише форму множини мають обидва іменники рядка
А дебати, кеглі
Б надра, бенкети
В іменини, землі
Г ворота, радощі
Д штани, суперечки

20.03.2023 Українська мова

Урок 54

Тема: Визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур, правила вживання їх

https://www.youtube.com/watch?v=Q4vpKeWjg4I&t=6s

Не відмінюються: іншомовні слова з кінцевим голосним: метро, пюре, меню (але ПАЛЬТО, ПАЛЬТА, ПАЛЬТОМ, ПАЛЬТА…); жіночі прізвища, які закінчуються на приголосний та -о (чоловічі відмінюються!): подарував Алісі Гончар, зустрівся з Іриною Мисько, але подарував Іванові Гончару, зустрівся з Ігорем Миськом; російські прізвища на -ово, -аго, -их: бачу Ігоря Черних; працював із Зоєю Черних; деякі абревіатури й складноскорочені слова: до НДІ, завскладу, замдекана, але ЛАЗом.
1. Назви осіб – за віднесеністю до статі	Ч.р.: аташе (консультант при дипломатичному представництві), буржуа (представник класу буржуазії), денді (вишукано, пишно й модно одягнена людина; франт), імпресаріо (організатор концертів), конферансьє (артист, що веде концерт), кутюр’є (розробник одягу), кюре (католицький священик у Франції та Бельгії), маестро, месьє, папараці (світський фотохронікер), портьє (швейцар у готелі), рантьє (особа, що живе за рахунок доходів від цінних паперів), рефері, тифозі (спортнивний уболівальник в Італії), тореро (учасник бою биків), шансонсьє (естрадний співак), япі (освічена людина в США, яка прагне зробити кар’єру).
Ж.р.: леді, інженю (акторка, яка грає ролі наївних дівчат), міс, мадам, фрау
2. Назви тварин, птахів – іменники ч. р. (можливе розрізнення статі)	кенгуру, колібрі, шимпанзе; але ця роздратована шимпанзе (про самицю) УВАГА! Назви риб – жіночого роду: гурамі, івасі, путасу, фугу. Муха цеце (ж.р.).
3. Назви неістот – іменники середнього роду	Авокадо, безе, адажіо, галіфе, амплуа. УВАГА! назви мов – ж.р.: бенгалі, гінді, комі; назви вітрів – ч.р.: грего, майстро, памперо, солано, сироко, торнадо; деякі інші назви, зокрема: авеню (вулиця); альма-матер (університет); бере (груша); боржомі (вода); кольрабі (капуста); салямі (ковбаса); бері-бері (хвороба); капітель (верхня частина колони) – ж.р.; барбекю (страва); сулугуні (сир); бенді (хокей із м’ячем); кабукі (театр); кантрі (стиль у музиці); шимі (танець); багі (гоночний автомобіль) – ч.р.
4. Власні назви – рід за родовою назвою	Чилі, Гаїті (країна) – ж.р.; Капрі, Кюсю (острів) – ч.р.; Міссурі, Міссісіпі (ріка) – ж.р.; Сочі, Есасі (місто) – с.р.
5. Абревіатури – за родом опорного слова	ГЕС (станція) – ж.р.; НТУ (університет) – ч.р.; УЗД (ультразвукове дослідження) – с.р.
6. Складні іменники	1) за родом відмінюваного слова в іменниках з одним незмінним компонентом: кафе-автомат (ч.р.); крем-сода (ж.р.); програма-максимум (ж.р.);
2) за родом слова, яке має ширше значення в іменниках із двома відмінюваними компонентами: диван-ліжко (ч.р.); замок-блискавка (ч.р.); музей-квартира (ч.р.); виставка-продаж (ж.р.); сукня-костюм (ж.р.); крісло-гойдалка (с.р.).
Деякі невідмінювані іменники можуть належати до двох родів: Цей і ця протеже, веселий і весела хіпі (гіпі), складна і складне есперанто (штучна мова), міцний і міцне бренді, запальний і запальне па-де-де, па-де-труа, сиртакі (танці), загадковий і загадкова візаві (той, хто перебуває навпроти).
НЕ ЗАБУВАЙТЕ! Іменник пальто в українській мові відмінюється (пальто, пальтом тощо).

Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку жахливий нероба, повноводе Конго, смачне драже прудкий хлоп'я, немолода леді, корисне алое темний тунель, далека путь, провідний інженер незаселена Сибір, малий соня, дороге піаніно радісне кенгуру, смачне пюре, різнобарвне панно

Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку стійка гуаш, інформативне інтерв'ю, гостра біль прекрасний фламінго, вітальний туш, ароматний шампунь гостинний Осло, запашне какао, велике кімоно чарівна пані, надокучлива цеце, дороге кольрабі третій степінь, колоритна Перу, вчена ступінь

ОТЖЕ , запам’ятаймо !!!

Правило 1 – надзвичайно очевидне.

Якщо слово вживається на позначення особи жіночої статі (фрау, мадмуазель), воно, відповідно, є іменником жіночого роду. Якщо означає особу чоловічої статі – чоловічого (маестро, месьє).

Правило 2 – тварини.

Назви тварин є іменниками чоловічого роду (шимпанзе, кенгуру, колібрі)

Правило 3 – неістоти.

Назви неістот – іменники середнього роду (таксі, кашпо, кашне, бюро)

Правило 4 – географічні назви.

Рід географічних назв визначається за загальною назвою. Наприклад, нам треба визначити рід слова Тбілісі. Ми знаємо, що Тбілісі – це місто. Відповідно, це слово – середнього роду.

Правило 5 – винятки з правила)

Рід деяких слів просто треба запам’ятати. Таке запам’ятовування полегшується через слово-пояснення. Це такі слова:

· Путасу (риба) – жіночий рід

· Івасі (риба) – жіночий рід

· Авеню (вулиця) – жіночий рід

· Цеце (муха) – жіночий рід

· Кольрабі (капуста) – жіночий рід

· Салямі (ковбаса) – жіночий рід

· Торнадо (вітер) – чоловічий рід

· Сулугуні (сир) – чоловічий рід

· Кабукі (театр) – чоловічий рід

· Барбекю (шашлик) – чоловічий рід

ДОМАШНЯ РОБОТА !!!!!

1.Вправа з ключем. Визначте рід іменників. З перших букв іменників чоловічого роду має вийти назва твору, який вважають «праматір’ю українського театру»

Нежить, путь, тінь, апокриф, тюль, кольрабі, ваніль, Сочі, академік, північ, грань, лікар, колібрі, ООН, Алчевськ, цеце, бязь, Душамбе, плач, Огайо (штат), Онтаріо, Лондон, толь, танго, аркан, важіль, зелень, суміш, кір, актор, манго

Готуємося до ЗНО . Виконайте тестові завдання.

1. У якому рядку іменники тільки чоловічого роду?

А Борнео, Міссісіпі (річка), аташе, колібрі, цеце;

Б місіс, мадам, леді, Нонна, кенгуру;

В кашне, кіно, меню, Онтаріо (озеро), Баку (місто);

Г бюро, журі, метро, какаду, Сахара;

Д шимпанзе, фламінго, поні, зебу, маестро.

2. Чоловічий рід мають усі іменники варіанта:

А морок, какаду, маестро, ООН;

Б Баку, продаж, столяр, денді;

В Борнео, собака, аташе, Сибір;

Г суддя, перекладач, путь, гімн;

Д хлоп’ятко, козак, інститут, іній.

3. Жіночий рід мають усі іменники варіанта:

А бандероль, бутель, цеце, УПА;

Б ГЕС, коала, фланель, заполоч;

В НЛО, повінь, лазур, боржомі;

Г спіраль, латинь, СБУ, кольрабі;

Д провесінь, ЕОМ, деталь, плащ.

4. Жіночий рід мають усі іменники варіанта:

А педаль, стаття, лебідь, подорож;

Б ЧАЕС, мадам, розкіш, жовч;

В продаж, поезія, жирафа, міль;

Г купіль, ООН, дриль, радість;

Д миша, лоша, ртуть, Прип’ять.

5. Середній рід мають усі іменники варіанта:

А кашне, метро, колібрі, манго;

Б кохання, листя, шосе, Черкаси;;

В ЄС, завдання, збіжжя, пенсне;

Г кафе, шимпанзе, каное, відео;

Д Тбілісі, бароко, купе, таксі.

6. Середній рід мають усі іменники варіанта:

А турне, ягня, весілля, Дніпро;

Б дівча, збіжжя, бароко, меню;

В немовля, плем’я, рілля, філе;

Г теля, куля, мартіні, авокадо;

Д пальто, канале, віче, салямі.

7. До одного роду належать усі іменники в рядку:

А Делі, Чернівці, Мехіко;

Б Стамбул, Сочі, Чикаго;

В Сена, Дністер, Міссурі;

Г Нікарагуа, Китай, Чилі;

Д Токіо, Сухумі, Онтаріо.

8. Чоловічий рід мають усі іменники варіанта:

А ступінь, балет, аташе, вісь;

Б запис, галузь, нежить, гіпс;

В збір, торнадо, шинель, степ;

Г важіль, грань, дріб, ідальго;

Д ячмінь, тюль, колібрі, висип;

9. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А кумедне кенгуру, картопляне пюре, красиве панно;

Б довгий тунель, важка путь, перспективний інженер;

В багатолюдне Сочі, малий соня, старовинний піаніно;

Г непосидючий хлоп’я, молода леді, лікувальне алое;

Д убога сирота, повноводе Конго, кольорове драже.

10. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А старовинний Осло, духмяне какао, яскраве кімоно;

Б львівська пані, надокучлива цеце, смачне кольрабі;

В вітальний туш, рожевий фламінго, малий нікчема;

Г яскрава гуаш, цікаве інтерв’ю, прозора шампунь;

Д заквітчана Умань, вчена ступінь, другий степінь.

11. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А сонячне Баку, красивий какаду, сильний нежить;

Б смачне івасі, швидке таксі, гостинна Перу;

В оригінальне меню, біла тюль, маленьке шимпанзе;

Г цікаве турне, просторе авеню, справедливе журі;

Д далека Сибір, свіжа салямі, талановитий маестро.

12. До одного роду належать усі іменники в рядку:

А важіль, синтез, Прут, Алжир;

Б веремія, сузір’я, стать, сутінь;

В комашня, цуценя, харчо, рагу;

Г лівша, роззява, забудько, тріо;

Д коралі, цунамі, граблі, гроші.

Д/з

1.Написати міні – твір «Я в ролі журналіста»

20.03.2023 Українська мова

Урок 53

Тема: Іменники спільного і подвійного роду

Іменники спільного роду називають осіб і чоловічої, і жіночої статі за їхніми характерними діями, поведінкою або соціальною належністю; вони мають закінчення -а: базіка, жаднюга, заїка, замазура, зівака, нездара, ненажера, нероба, підлиза, потвора, приблуда, причепа, рева, стиляга, трудяга. Рід цих іменників можна визначити синтаксично: старий волоцюга, волоцюга пішов (ч. р.) — стара волоцюга, волоцюга пішла (ж. р.). До іменників спільного роду належать також деякі назви осіб на –о: базікало, ледащо — ч. р. і с. р.; сонько, чванько — ч. р. і ж. р.

Іменники подвійного роду можуть позначати як істот, так і неістот; вони мають відтінок згрубілості й утворюються за допомогою суфікса -ищ(е): вовчище, гарбузище, дубище (ч. р. і с. р.); бабище, відьмище, дівчище, ручище, свекрушище (ж. р. і с. р.).

В абревіатурах рід визначають за стрижневим словом: ООН — ж. р. (організація); ЄС — ч. р. (союз).

Іменники, що вживаються тільки в множині, роду не мають: штани, Суми, ножиці.

ОТЖЕ!!!!

• Чому такі іменники називають іменниками спільного роду?

Іменники спільного роду можуть означати осіб і чоловічої, і жіночої статі: листоноша, сирота, трудяга, староста, бідолаха. Такі іменники мають закінчення -а, -я та називають осіб за характерними діями або рисами поведінки: ябеда, базіка, плакса, писака, посіпака, недоторка.

Рід таких іменників визначають за змістом речення або граматичною формою інших частин мови: Мудрий, як той недотепа, що від дощу в річку ховався. Забарилась недотепа — от тобі й халепа (Нар. творч.).

Іменники подвійного роду вживаються у формах різних родів:

• чоловічого і середнього: вовчище, лобище;

• жіночого і середнього: бабище, ручище, ножище.

Рід таких іменників визначають за змістом речення або за граматичною формою інших частин мови: Лютий вітрище рве гілля дерев.

Крім жіночого, чоловічого, середнього роду, іменники можуть належати до спільного роду. Наприклад: бідолаха, нероба, сирота, базіка, лівша. Іменники, що означають осіб як чоловічого, так і жіночого роду, називаються іменниками спільного роду. Їх рід визначається в контексті. Деякі іменники — назви осіб за професією чи характером діяльності (інженер, педагог, суддя, професор, льотчик, лікар) — можуть означати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до чоловічого роду. Софія Василівна Ковалевська, перша жінка-професор,— видатний математик XIX століття. Ірина Петрівна — досвідчений лікар. Рід іменників в українській і російській мовах здебільшого збігається. Це пояснюється спільним розвитком обох мов. Проте є іменники, що мають в обох мовах однакове значення, але різний рід (біль, собака, око, Сибір). Іменники спільного роду — це слова, які можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі (вони здебільшого характеризують певні якості особи): нероба, рева, базіка, нікчема, жаднюга, ледащо, потвора тощо (мають закінчення -а, рідше -о). У реченні узгоджуються з іншими частинами мови як у жіночому, так і в чоловічому роді: нестерпна базіка — нестерпний базіка

Виконати ДОМАШНЄ завдання :

1.Замініть подані вирази одним словом — іменником спільного роду.

- Людина, яка пише лівою рукою —...

-Людина, яка багато теревенить —...

- Той, хто плаче без причини —...

- Неуважна людина —...

-Працівник пошти, який розносить газети та журнали —...

- Людина, у якої немає батьків —...

- Працьовита людина —...

- Неуважна людина — ...

- Людина з дефектом мови, що полягає в невмінні правильно й чітко вимовляти деякі слова чи звуки —...

- Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника —...

- Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь —...

13.03.2023 Українська мова

Урок 52

Тема: Іменники чоловічого та жіночого роду, що означають назви людей за діяльністю (поет – поетеса, поетка; директор – директорка, робітник – робітниця та ін.)

Чимало іменників чоловічого роду, які є назвами осіб за професією, не мають паралельних форм жіночого роду: адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок.

Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: журналіст-журналістка, касир-касирка, кравець-кравчиня, лікар-лікарка, льотчик-льотчиця, офіціант-офіціантка, перекладач-перекладачка, продавець-продавщиця. Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к (а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка, редакторка, дикторка. Вони належать до сфери розмовної мови.

Назви осіб за професією, посадою, званням, видом діяльності належать до іменників чоловічого роду, хоча можуть називати осіб різних статей: Молодий інженер розробив проект. Досвідчений лікар проконсультувала пацієнта. Від окремих творяться назви осіб ж. р., але вони мають стилістичні обмеження (учителька, директорка, майстриня, поетеса і поетка тощо). В царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...» Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад — трапляються такі, у яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо «потрібен соціолог», усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності. Важливо знати й особливості того типу мовлення, у якому це слово переважно вживається, — наукового та ділового функціональних стилів. Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки. У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення. Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) у такому випадку.

Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса — до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII-VI ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають жінка, яка пише вірші. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка). І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом — жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду — директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.

Виконати ДОМАЩНЄ завдання

1. Складіть речення з поданими нижче словами на означення осіб чоловічої та жіночої статі. Поміркуйте, у яких функційних стилях перевага віддається іменникам чоловічого роду для називання цих професій, посад, учених звань тощо. Які форми жіночого роду можливі лише як розмовно-просторічні?

Академік, геолог, декан, директор, доктор, доцент, друкар, інженер, кандидат, керівник, коректор, машиніст, механік, муляр, нотаріус, організатор, психолог, професор, редактор, ректор, суддя, токар.

2. Від поданих іменників утворіть (де можливо) іменники жіночого роду.

Секретар, Учитель, Психолог, Бібліотекар, Воротар, Господар.

13.03.2023 Українська мова

Урок 51

Тема: Морфологічна помилка. Іменник. Рід іменників (складні випадки узгодження роду іменників типу кір, дріб, біль, нежить, пил, степ, ступінь, путь та ін.. з іншими частинами мови. Паралельні родові форми іменника (зал – зала, птах – птаха, плацкарт – плацкарта тощо)

«Мова має два потужні крила,

які дають їй повнокровне життя:

океан слів і граматику».

«Граматика — це як особиста гігієна. Ви можете не дбати про неї, але не дивуйтесь, якщо люди зроблять про вас відповідні висновки.

Відомий мовознавець О. Авраменко говорить: «Дбаючи про чистоту своєї мови, ви поважаєте не тільки себе, а й своїх співрозмовників».

- Чи погоджуєтеся ви з цими висловлюванням?

Наш урок – урок пошуку істини. Сьогодні ми будемо досліджувати, творити, шукати те раціональне зерно, яке допоможе вам бути грамотними .

v Виберіть із поданих словосполучень правильний варіант. Поясніть причину допущених помилок.

Зустрілися біля магазина(у), завдяки (через) хворобі(у), найбільш гостріша (гостра) мить, вулиця І. Франко(а), стукати по вікнам(х), творчість поетів-шестидесятників (шістдесятників), семиста(сот) учнів, на їй (ній) багато прикрас, п’ять кілограм(ів), хотять(хочуть), сім гривнів (гривень), у кіні(кіно).

· Які норми порушені у поданих словосполученнях?

· Чому у нашому мовленні трапляються помилки?(Незнання норм сучасної української літературної мови, потужний вплив російської)

· Як ви розумієте поняття «морфологічна норма»?

· Морфологічна норма - це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів. Ця норма регулює загальні для всіх частин мови правила творення граматичних форм: відмінкових (іменники, прикметники, займенники, числівники); особових і родових (дієслова); ступенів порівняння (прикметники, прислівники). Наприклад: душею, вербою, зі Львова, друже, гарячою, якому-небудь, з ними, сімдесятьох, наполягаємо, більш виразний.

v Виберіть правильний варіант слововживання і запишіть ті, які викликають труднощі у запам’ятовуванні.

Продовжіть свій вибір.

Розгорнути (відкрити) книжку,

спало на думку (прийшло в голову),

цієї миті (в даний момент),

бути відповідальним (нести відповідальність),

скасувати (відмінити) замовлення,

викладати (виложувати) товар,

визначати (оприділяти) асортимент,

встановити (поставити) ваги,

важільні (вагові) терези,

ваговимірювальне (вагове) обладнання,

споживчі (споживацькі) властивості виробів.

Рід - це постійна ознака іменника.

https://pidruchnyk.com.ua/1234-ukrainska-mova-10-klas-yuschuk.html

стор.174-175

· Рід - постійна ознака іменника.

Наприклад:

жіночий рід: оказія, дивовижа, блакить, забаганка, бувальщина, левада, мисткиня;

чоловічий: легіт, гонор, леґінь, серпанок, Данило, кетяг, крутіж;

середній: літепло, дозвілля, роздолля, гасло, осоння, поле, видання;

спільний: хлопчисько (такий, таке), ледащо (така, такий, таке), базікало (такий, така, таке), ручище (така, таке), морозище (такий, таке).

· В українській мові до чоловічого роду належать слова: нежить, розпач, тунель, Сибір, кір, дріб, пил, степ, ступінь.

· До жіночого роду: антресоль, бандероль, розкіш, ретуш.

Рід – це граматична категорія іменника, яка виражається в трьох значеннях: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Значення роду необхідно іменнику для правильного його граматичного зв’язку з прикметниками (синє небо, синя стрічка), займенниками (наш народ, наше місто) та дієсловами (Степан говорив, Галя говорила). Приклади неправильного зв’язку за родом: мій сестра, пісня лунав, наше мова, Ольга писав.

Запиши і запам’ятай рід іменників

Чоловічий рід

Біль, насип, нежить, перекис, продаж, Сибір, собака, степінь, ступінь, толь, тюль, фенхель, шампунь

Жіночий рід

Антресоль, бандероль, бешамель, вермішель, заполоч, каніфоль, нехворощ, путь, ретуш, розкіш, фланель, шагрень

І до чоловічого, і до жіночого роду належать слова: гандж, дрож, купіль, фальш, харч.

Для прикладу !!

Цього року в саду гарно вродила абрикоса.

У супермаркеті сьогодні знижки на абрикос.

Майстер полагодив піаніно, бо западала клавіша.

У піаніно по черзі йде чорний клавіш і білий клавіш.

Актова зала ліцею була переповнена.

Обладнання для зварників розмістили у великому залі.

Ментальна карта пам’яті

· Рід відмінюваних іменників із нульовим закінченням

*чоловічий рід*	*жіночий рід*
Біль (головний) висип дріб (десятковий, барабанний) кір нежить пил продаж Сибір степ, степінь і ступінь шампунь	Ваніль (запашна) жовч мігрень папороть путь розкіш суміш туш (фарба) фланель (тканина) бязь

Перегляд експрес-урока О. Авраменка

(https://www.youtube.com/watch?v=_Ze0Q-kIvYM). Будьте уважними!

· Які іменники згадано в експрес-уроці?

ЗАЛ — ЗАЛА. Збігаються у значенні, але розрізняються походженням і вживанням. Слово ч. р. зал запозичене з німецької мови (der saal), слово ж. р. зала — з французької (la salle). У сучасній українській мові частіше вживається варіант зал. Читальний зал. Актовий зал. Дзеркальний зал. У художніх творах XIX і поч. XX ст. трапляється лише варіант зала.

v Прочитайте прислів’я. Зверніть увагу на іменники, що мають паралельні родові форми. За якими ознаками ви це визначили — за змістом чи граматичною формою інших частин мови?

1. Всяка птаха свої пісні має. 2. Буває, що й новий птах старої співає.

3. Близький сусід кращий від далекого брата. 4. Який сусіда, така й бесіда.

5. Простий, як свиня, а лукавий, як кусючий змій. 6. Кого бридка змія вкусить, той і черв’яка боїться.

7. Який харч, така й робота. 8. Вдома і вода — смачна харч (Нар. творч.).

· Які, на вашу думку, з цих форм слів є правильними? Від чого це залежить?

Домашнє завдання.

1. Написати коротко відповідь

- «Граматика — це як особиста гігієна. Ви можете не дбати про неї, але не дивуйтесь, якщо люди зроблять про вас відповідні висновки».

- «Дбаючи про чистоту своєї мови, ви поважаєте не тільки себе, а й своїх співрозмовників».

Олександр Авраменко

2. Тестові завдання

1. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А налити ситра

Б гарні брелоки

В по підлогах

Г їхати в авті

2. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А п’ятиста

Б сиплють

В окропіте

Г варіанта

3. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А мармурових арок

Б тонких поличок

В багатих ярмарок

Г кавових чашок

4. Морфологічну помилку допущено в рядку

А запобігаймо (уникаймо) грубим помилкам

Б збережіть природу чистою

В ходімо на нову виставку

Г давайте жити дружно

5. Морфологічну помилку допущено в рядку

А найбільш успішний

Б дорожчий золота

В якнайцікавіший

Г кращий за (від) всіх

6. Установіть відповідність між іменниками та родами, до яких вони належать.

Рід іменників	Іменники
1. Чоловічий	А Дівчисько, базікало, писака, ябеда
2. Жіночий	Б Бандероль, каніфоль, Керч, бешамель
3. Середній	В Листя, повідомлення, вогнище, просо
4. Спільний	Г Тюль, насип, Псалтир, рояль

1 – Г, 2 – Б, 3 – В, 4 – А

ЗАВДАННЯ!!!

За поданим початком скласти міні-текст, використовуючи іменники професійного спрямування та алгоритм написання власного висловлення. Визначте види речень, поясніть пунктограми.

Вибір професії – вибір долі.

Або …..Як правильно обрати свою путь ?

На моє глибоке переконання, вибір професії - це надзвичайно важливий крок у житті людини, адже від цього вибору залежить майбутнє людини.

На мою думку, чим вдаліше ти зробиш вибір, тим більше досягнеш бажаного на професійному шляху, тим більше відчуєш себе успішним і щасливим. Дуже важливим для людини є займатися саме тим, що тебе цікавить, приносить задоволення і радість. Кожна окремо взята професія – це цілий світ, цікавий та незвичайний. Таким чином, не помилитися у своєму виборі – це основне завдання, яке стоїть перед молодою людиною.

· (Майбутнє, життя, перспективність, професійність, важливість, успішність, задоволення, радість, світ, самореалізація, зростання, кар’єра…)

· Введіть ці слова у текст.

06.03.2023 Українська мова

Урок 50

Тема: Контрольна робота №3. з теми: «Орфографічна норма»

Сьогодні будемо працювати над грамотністю .

До таємниці слова.

Грамотність - слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати - життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуття або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності.

ЗАВДАННЯ!!!!

1.Зробити орфографічно- пунктуаційне оформлення тексту

Що таке національна література ?

Кожна нац(и,і )онал…на літ(е, и)ратура це своє/рідний (з,с)плав свого місцевого ор(и,е) гінал…ного з пр(и,е )сво(ї, є)(нн,н)им чужим п(е,и)ре/йнятим із довго/вікових між/народних ( з,с)нос(и,е )н. Коли ми (у,в )тіша(є, ї)мо с(и, е)бе пр(и,е)годами ка(з,с)кових г( и,е)роїв фантастичними картинами закл…ятих замківжи(т,тт) ям не/бувалих з…вірів та народів коли не/(з,с )розумілий нам характ(и,е)р наз(и,е)ва(ї,є)мо (С.с)фінксом примху (Х.х)(и,е)мерою ома(нн,н)у дорогу (Л,л)абіринтом то в (у.,в)с(ьо,йо)му ц(ьо,йо) проступают… с…ліди фантазії й кул…тури давніх ( Є.є)г(и,е )птян (В,в)ав( і,е,и)лонців (А,а)(с,сс )(и,е)рійців.У кожній літ (е,и)ратурній по/яві а особливо при з…явл(е,и)(н,нн)і нової літ(е,и)ратурної течії поміча(ї,є)(ц…ц, т…с)я своє/рідно/нац(и,і)онал…не яке (з,с)в…язане з загально/між/народним ор(и,е)гінальний зміст у між/народній формі і національні форми (у,в) які ві(д,т)лито між/народний зміст . Вони (с,з)першу вин(е,и)кають як сумніви міц…ніют… і починают…зап(е,и )речувати старі форми тоді (з,с)добуают…собі п(е,и)р(е,и)вагу і (у ,в) свою чергу витворюют…нові школи та моду нові шаблони що починают…знову панувати доки не/зруйнує їх нової якос…ті слово . Так (з, с)решою творя(ц…ц , т…с)я літ(е,и)ратурні епохи .

2.ВИКОНАТИ ТЕСТ

1.Літеру е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

А) б..регти, восьм..ро, шел..ст, п..ріжок;

Б) з..леніти, виш..нька, к..шеньковий, ч..рнетка;

В) мавп..ня, книж..чка, вел..тень, тр..вожний;

Г) шерш..нь, визволит..ль, м..гдаль, в..селощі;

Д) ріднес..нький, жод..н, кис..нь, с..зонний.

2.У якому рядку всі слова пишуться з апострофом?

А) рум..яний, св..ято, мавп..ячий, зор..яний, п..ять;

Б) з..єднання, реп..ях, розм...якшити, солов..їний, дит..ясла;

В) пан..європейський, з..явитися, п..явка, м..язи, без..іменний;

Г) рум..яний, тьм..яний, торф..яний, голуб..я, матір..ю;

Д) перед..ювілейний, за..їхати, черв..як, надвечір..я, від..їзд.

3.У якому рядку всі слова пишуть з ь?

А) Донец..кий, казахс..кий, Гриц..ко, різ..ко, сон..ця;

Б) багат..ма, кін..чик, міл..йон, ремін.., літ..ні;

В) кіл..це, їдал..ня, учител..ство, ріж.., доч..ці;

Г) ручен..ка, джерел..це, Ковал..чук, вуз..ко, лял..ці;

Д) п’ят..десят, радіс..тю, корист.., брен..кати, Гал..ці.

4.З’ясуйте, у якому рядку допущено орфографічну помилку.

А) розніжений, розброєний, безземельний, беззаконний, південний;

Б) машинний, змінний, цінний, старанний, беззахисний;

В) буквений, бризкання, коріння, латаття, піддашшя;

Г) віддзеркалення, ссавці, стаття, цілинник, юннат;

Д) взуття, тертя, угіддя, надбання, наріччя.

5.У якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних?

А) Форпостний, корисний, щасливий, улесливий, звісно;

Б) доблесний, усний, баластний, хвастливий, хворостняк;

В) шістсот, провісник, вискнути, свиснути, гуснути;

Г) безвиїзний, власний, злісний, кістлявий, тижневий;

Д) ненависний, якісний, цілісний, месник, очисний.

6.У якому рядку всі слова пишуться з малої літери?

А) (ш)евченківська премія, (ф)ранківські сонети, (ш)евченківський вечір,

(а)рхімедова (с)піраль;

Б) (п)ушкінський стиль, (ш)евченківські лауреати, (б)альзаківські традиції,

(е)зопівська мова;

В) (д)амоклів меч, (г)ордіїв вузол, (п)рокрустове ложе, (ф)ранківська кімната;

Г) (п)південний степ, (в)олодимирська церква, (м)іністерський наказ, (у)країнські традиції;

Д) (д)ніпровські береги, (п)івденний регіон, (о)деська автострада, (к)київські вулиці.

7.РАЗОМ треба писати всі складні іменники в рядку

А) екс/чемпіон, зірви/голова, напів/провідник

Б) орг/відділ, учитель/словесник, живо/пис

В) праце/люб, метео/служба, пів/аркуша

Г) проф/спілка, відео/телефон, 40/метрівка

Д) авто/стоп, багато/тиражка, пів/Львова

8.Позначте рядок, у якому всі складні прикметники пишуться через дефіс:

А) договірно/правовий, культурно/освітній, гостро/критичний, морально/етичний;

Б) медико/генетичний, ново/грецький, мінерально/сировинний, південно/східний;

В) житлово/будівельний, військово/повітряний, суспільно/корисний,

лірико/драматичний;

Г) молочно/білий, науково/експериментальний, загально/господарський,

організаційно/методичний;

Д) мідно/червоний, навчально/виробничий, об’ємно/просторовий, електронно/оптичний.

9.Літеру и треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка

А) д..ктант, такс..ст, Лейпц..г

Б) Ч..каго, х..мера, функц..я

В) кред..т, д..плом, Шексп..р

Г) Ч..лі, реж..м, тр..умфатор

Д) Ват..кан, д..намо, х..рург

10.Правильно написані всі слова в рядку

А) Сант-Яго, Нью-Йорк, Улан-Уде

Б) Сан-Франциско, західна Європа, Широкий яр

В) Австро Угорщина, Лa-Mанш, Москва ріка

Г) Альтгайм-біля-Ульма, Іст-Лондон, Орєхово Зуєво

Д) Залісся перше, Нове Місто, Печиводи

11.ОКРЕМО треба писати виділені слова в рядку

А) Не люблю самотності - у/купі веселіше.

Б) У/купі нам легше долати перешкоди.

В) Серветки взяли в/купі з харчами.

Г) Не шукай діаманти в/купі гною.

12.Частка НЕ пишеться окремо у всіх словах рядка

А) ще не/збудований; не/мічний; не/виконавши проєкт; не/нависть

Б) не/знаючи броду; не/вивчені ще проблеми; не/зчувся,як заснув

В) не/зводячи очей; не/потрібно дякувати; не/захищений від вітру; не/дорого, а

дешево

Г) не/часто; не/забаром; не/довірливо; не/закінчений вчасно

Д) не/безпека; не/скошена трава; не/боязкий, а хоробрий

13.Утворіть прикметники за допомогою суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк- від поданих слів:

1. Сиваш

2. Калмик

3. Гаага

4. Нью-Йорк

06.03.2023 Українська мова

Урок 49

Тема: Правила графічних скорочень слів

Слова можна записувати скорочено з метою економії часу і текстової площі. Але скорочування повинно здійснюватися так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі.

ПЕРЕГЛЯНУТИ !!

https://www.youtube.com/watch?v=-8oBHIQ-1s4&t=10s

https://www.youtube.com/watch?v=DdNfKt-S0yw&t=2s

Типи графічних скорочень

Графічні скорочення поділяють на кілька типів:

1) крапкові: м. (місто), р.(рік);

2) дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);

3) дробові (скіснолінійні): а/с (абонентська скринька), в/ч (військова частина);
4) курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових назв) - 45 т, 250 грн (крапка не ставиться);
5) комбіновані: півд.– східн.

6) подвійні – графічні скорочення, як правило не подвоюються, виняток становлять: рр. (роки), пп. (пункти).

У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні графічні скорочення, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися правил їх творення і оформлення.

1) Не можна скорочувати:
        псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українска, а Леся Українка);
      подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий, не Г.-Артемовський, а Гулак-Артемовський);
        слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (наприклад, о. – острів), і на ь: Наприклад, слово спеціальний може бути скорочене: спец.,спеціальн.

          2) При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: карданний вал – кардан. вал.
           3) За збігом двох і більше приголосних скорочення можна робити як після   першого, так і після останнього приголосного: невід΄ємний – невід΄єм., невідємн.
         4) Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими літерами: рр., тт.
            5) Скорочуючи словосполучення, зберігають написання великих та малих літер, дефісів: Південно-Західна залізниця – Півд.-західн. залізниця.
6) На місці скорочення ставлять крапку: обл. (область), п. (пункт).
          7) У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі. Наприклад, скорочення слова товариш має бути вжито або у формі т., або в формі тов.

Д/З

ВИКОНАТИ !!!

1.Запишіть графічні скорочення поданих слів і словосполучень.

- Роки, громадянин,

залізничо-дорожний,

виконуючий обов’язки,

коефіцієнт корисної дії,

кілометр на годину.,

поштова скринька,

міліграм, гривня,

начальник, район,

дивись, примірник, сторінка

сільськогосподарський,

військова частина,

виробниче об’єднання,

і тому подібне, тисяча, рисунок

Південно-східний, північно-західний,

літр, наша ера, село, навчальний рік,

область, наприклад, сторінка,

район, селище міського типу,

і таке інше, кілограм,

роки, рік, міська, порядковий номер,

річка, латина, станція, бібліотека,

громадянин, томи, століття,

мілілітр, сторінка, вища, стаття,

видавництво, виконувач обов’язки,

частина, сільськогосподарський,

секунда, дивись, науково-дослідний,

фабрика, грудень, порівняйте,

поштова скринька, кабінет, жовтень,

гектар, мільйон, грецький, академія.

2.Розшифруйте загальноприйняті позначки

Акад. -

вид – во -

млн. -

літ. -

ін – т -

20.02.2023 Українська мова

Урок 47-48

Тема: Написання не, ні з різними частинами мови.

Правопис частки "не" з різними частинами мови

Частина мови	Пишеться разом	Пишеться окремо
Іменник, прикметник, прислівник	якщо слово без не не вживається: *ненависть, нероба, недбалий, негайно*	якщо в реченні є протиставлення, заперечення: *не зрада, а вірність; не слабкий, а сильний;* *не рідко, а густо*
	якщо до слова з не можна дібрати синонім без не: *недруг* (ворог), нещирий* (фальшивий), небагато (мало)*	якщо не стосується присудка: *Це озеро не глибоке* (не є глибоке). Узимку тут не холодно* (не є холодно).*
	якщо не входить до префікса недо-: *недооцінка, недовчений*	якщо прикметник з не має при собі пояснювальні слова (займенники чи прислівники): *Аж ніяк не потрібні слова. Зовсім не цікава презентація.*
Дієслово та Дієприслівник (форма дієслова)	якщо слово без не не вживається: *ненавидіти, нестямившись*	у решті випадків: *не знати, не купивши*
	якщо не входить до префікса *недо-: недочувати, недовиконавши*
	*Зауважте!* Написання деяких дієслів з "не" залежить від лексичного значення: *нездужати* (хворіти) — *не здужати* (не змогти), *неславити* (ганьбити) — *не славити* (не прославляти), *непокоїтися* (хвилюватися) — *не покоїтися* (не бути похованим), *недоїдати (жити впроголодь) — не доїдати* (залишати частину їжі).Треба розрізняти прислівник *немає* (нема) від дієслова *не має: У нього немає вибору — Він не має вибору.*
Дієприкметник (форма дієслова)	якщо дієприкметник виступає означенням і не має залежних слів: *Червоніли незірвані яблука.*	якщо є протиставлення: *Червоніли не зірвані, а опалі яблука.*
		якщо дієприкметник виступає присудком: *Яблука не зірвані.*
		якщо дієприкметник має залежні слова: *Червоніли не зірвані ще яблука.*

ПОВТОРИМО !!!

Частка не пишеться разом:

1. Якщо слово без не не вживається: із іменниками, прикметниками, прислівниками, дієсловами, дієприслівниками: ненависть, невістка; нещадний, негативний; невдовзі, невтямки, несамовито; нехтувати, непокоїтися, непритомніти; ненавидячи, нездужаючи; із дієприкметниками, якщо вони є означеннями іменника (а не присудком) і не мають при собі пояснювальних слів: невивчений вірш, непередбачена ситуація.

2. У складі префікса недо- в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках: недосяжність, недооцінка; недозрілий, недовиконаний, недочутий; недоїдати (погано харчуватися), недоказувати (щось замовчувати).

3. З іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, якщо додаванням не утворюється слово, яке можна замінити синонімом без не: правда – неправда (брехня), веселий – невеселий (сумний).

4. У займенниках неабихто, неабищо, неабиякий.

5. У частках невже, нехай.

6. У сполучниках незважаючи на, невважаючи на, немовбито, немов, немовби, неначе, неначебто.

7. При зіставленні непротилежних ознак: річка нешвидка, а глибока; вітер несильний, а теплий.

«Запам’ятайте». Слід розрізняти написання немає, не має:давно немає листів від сина; він не має грошей на квиток.

Частка не пишеться окремо:

1. Із дієсловами: не пише, не слухає, не доїдати страву, не дочути до кінця.

2. Коли в реченні є протиставлення: море не чорне, а синє; не довго він був у полі, а лише три дні.

3. Якщо прикметник має при собі пояснювальне слово (займенник, прислівник) із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк: нікому не відомий; мені зовсім не приємний.

4. Якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: йому бракує не знань, а бажання.

5. З дієсловами та дієприкметниками, що виступають присудками, а також у дієслівних формах на -но, -то та дієприслівниках: книга не прочитана; підлогу не вимито; не прочитавши, важко зрозуміти зміст.

6. Із дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: не переписаний мною текст.

7. Із прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: той котик не великий (заперечення); той невеликий котик сидів біля дерева (одне означальне поняття).

8. Якщо між часткою та прикметником-присудком можливе дієслово є (був, була): цей будинок не старий (не є старий); але: цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

9. Із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не досить, не дуже (але недуже дитя – хворе), не зовсім, не варто, не можна, не треба, не цілком, не випадково, не дивно, не інакше, не раз, не сьогодні, не слід, не вісім, не двоє, не перший, не ваш, не твій, не тоді, не то... не то, не при... , не на... , не за... , не до вподоби, не до ладу, не до речі, не до смаку, не під силу, не від того, не з руки та ін.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!

1. Бігти (не) чуючи ніг; з уст пари (не) пустити; води (не) сколотити; вір своїм очам, а (не) чужим речам; де (не) згода, там часто шкода; (не) всякому слуху вір; (не) далеко шукати; (не) зважаючи (ні) на що; (не) мало води утекло; (не) хтувати (не) безпекою; пороху (не) вистачає; хто (не) довго спить, тому щастить; (не) більше і (не) менше; (не) добитися; (не) до сміху.

2. Не/нависть, не/боязкий, а хоробрий, не/гаразд, не/мічний, не/жить, не/абиякий, не/благонадійний, не/видимість, не/вперше, не/впізнати, не/дозрілий, не/до/речі, не/ясний, а похмурий, не/любов, не/начебто, не/досягати, не/зайнятий справами, не/до/ладу, не/вимушений, не/абихто, не/мовби, не/з’ясоване досі питання, не/там, не/легко, не/забутий усіма вчинок, не/дорослий, не/дорого, а дешево, не/в’янучий, не/близький, не/зважаючи, не/врожай, не/дбалий, не/завжди, не/захищений від вітру, не/краще, не/істотно, не/пекучий, не/переконливий, не/досягати, не/вблаганний, не/проворний, не/часто, не/надійний.

20.02.2023 Українська мова

Урок 48

Тема: Написання НІ з різними частинами мови з використанням матеріалу таблиці.

НІ пишеться разом
Правила	Приклади
у заперечних займенниках і прислівниках	ніхто, ніякий, ніде, нікуди, ніяк
якщо слово без ні не вживається	нікчемний, нічліг
НІ пишеться окремо
Правила	Приклади
якщо вживається для заперечення наявності предмета чи ознаки, а також в стійких словосполученнях без дієслова-присудка	ні краплини; ні се ні те; ні на макове зерно; ні так ні сяк
якщо виступає повторювальним сполучником із заперечним єднальним значенням	Не люблять кайданів ні слово, ні ідея (М.Рильський)
із займенниками та прислівниками, від яких відокремлюється прийменником	ні в кого, ні при чому, ні в скількох

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!

1.Переписати, знімаючи риску.

1. Ледареві й ні/кчемі завжди свято. Голова – як казан, а розуму – ні/ложки. Ледачому й лінуватись ні/коли. Ні/хто ні/озвався, ані/засміявся. Ні/хто майстром враз не/став. З пустого в порожнє переливати ні/чого. Як нема пального, трактор ні/до/чого. Їздив ні/з/чим, а привіз воза. Багато з чим піти – ні/з/чим не/вернутись. Ні/кому сама птаха в руки не/летить. Його робота не/ лізе ні/в/які ворота. Красно говорить, та слухати ні/чого. Ні/коли не знаєш, де причаївся заєць. Живий ведмідь своєї шкури ні/за/які гроші не продасть. Не/бери чужого ні/чого й не/боятимешся ні/кого. Де сівач ледащо, там урожай – ні/нащо. Держися в усьому міри, то не/ матимеш ні/в/чому потреби. Якщо грубо, ні/кому не любо. Камінь угору не котиться ні/в/яку пору. В чужім оці бачить зразу, а в своїм – ні/разу

2. (Ні) холодно (ні) жарко; (не) чути (ні) рук (ні) ніг; (ні) живий (ні) мертвий; (ні) де й голки встромити; без (ні) якого наміру; далі (ні) куди; (ні) коли й угору глянути; (ні) кроку назад; (ні) чого й думати; це вже (ні) на що (не) схоже.

Готуємося до ЗНО

Правопис часток не, ні.

ВИКОНАТИ ТЕСТИ

1.У якій групі слів усі вони з часткою не пишуться окремо?

А Не/затоплена місцина, ніким не/торкана роса, не/завершена робота;

Б не/почорнілий від часу паркан, не/просохла земля, не/розсідланий кінь;

В не/завершена книга, не/підбілена верба, не/виконане завдання;

Г не/прив’язаний звечора човен, ще не/забута образа, нічим не/ захищений порт?

2. Приведіть у відповідність варіанти написання з прикладами.

Частку непишемо:

1 Разом

2 Окремо

Частку ні пишемо:

3 Разом

4 Окремо

А Ні/старовини, ні/я не дорікаю, ні/живий ні/мертвий, ні/так ні/ сяк

Б Не/бажано, не/п’ять, не/сказане, не/доїсти

В Не/гайний, недо/лік, не/голосно, не/обережний

Г Ні/сенітниця, ні/кчема, ні/звідки, ні/хто

Д Ні/коли, ні/туди ні/сюди, ні/до/ кого, ні/яково

Е Не/щодавно, недо/робок, не/оковирний, не/той

3. У якій групі слів усі вони з часткою не пишуться разом?

А Не/помічений човен, не/підписані документи, ці не/забутні мрії;

Б не/бачена краса, не/полита досі розсада, не/бачена ніколи квітка;

В не/замкнені двері, не/закінчений лист, ніким не/підтверджений факт;

Г не/застебнуте пальто, не/зірваний бур’ян, ще не/висушене сіно?

13.02.2023 Українська мова

Урок 46

Тема: Розрізнення прислівників і співзвучних сполук (збоку – з боку, зрештою – з рештою, всередині – в середині тощо). Правила написання їх.

Ознайомтеся з теоретичним матеріалом

Разом пишемо:

• прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

• складні прислівники, утворені з кількох основ: стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишемо:

1) прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником:

• без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;

• на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;

• до: до побачення, до речі, до краю, до діла;

• з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;

• в/у; в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

2) прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишемо прислівники, утворені від:

• прикметників, займенників і прийменника по; по-новому, по-батьківськи;

• порядкових числівників за допомогою префікса по-; по-перше, по-друге;

• синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо;

• у яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього.

Запам’ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

Прислівники треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іншими частинами мови, які пишемо окремо.

Порівняймо:

Прислівники

Інші частини мови

надворі

Надворі швидко стемніло

На дворі (прийм. + ім.)

Дрова лежали на дворі бабусиної хати

Згори

Спостерігали згори

З гори (прийм. + ім.)

Альпіністи спускалися з гори

вдень

Закінчили роботу вдень

В день (прийм. + ім.)

Побачилися в день зустрічі

Напам’ять

Вивчив вірш напам’ять

На пам’ять (прийм. + ім.)

Бабуся скаржиться на пам’ять.

поволі

Річка тече поволі, стиха

По волі (прийм. + ім.)

Чи по волі своїй, чи по неволі?

по-новому

Тепер живемо по-новому

по новому (прийм. + прикм.)

Туристи пішли по новому мосту

вдвох

Вони вдвох швидко прибігли

В двох (прийм. + числ.)

Жили в двох кімнатах

уперше

Він приїхав до нас уперше

у перше (прийм. + числ.)

Постукав у перше вікно

Іноді відрізнити прислівник від інших частин мови допомагає наголос. Наприклад:

Прислівники	Сполучення іменника з прийменником
Надворі, набік	На дворі, на бік

Виконати завдання!

1. Скласти по одному реченню з поданими словами і сполученнями слів.

1.Поволі - по волі ; напам’ять - на пам’ять ; вдень - в день ,надворі - на дворі , збоку - з боку ; назустріч - на зустріч; усередині - у середині; по-третє - по третє, по новому - по-новому.

2. Напишіть правильно за довідкою слова з навскісною рискою.

1. На/дворі було так гарно: сонячно, тепло... (А. Тесленко). 2. Ціла громада жінок на/дворі, та ще й на вулиці чимало (Леся Українка). 3. Дім аргоського царя Агамемнонав Мікенах пишно заквітчаний з/на/двору.. (Клітемнестра). 4. Верба товста, та в/середині пуста (Народне прислів’я). 5. За обідом Йосипа посадили в/середині, між старою й старим (Панас Мирний). 6. На/зустріч котились широкі, як море, степи (О. Гончар). 7. Нас запросили на/зустріч до прем’єр-міністра республіки (П. Козланюк). 8. Марта на/пам’ять витвердила «Плавай, плавай, лебедоньку» (Панас Мирний). 9. Прийми ж від робітників усього світу в подарунок на/ пам’ять ось цей золотий меч з написом (О. Довженко).

Довідка. Надвóрі — поза приміщенням, прóсто нéба, на повíтрі, на вóлі (поет.); всерéдині (усерéдині) — у межах, у внутрішній частині, протилежне зовні; назустріч — у напрямку, протилежному до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається; напáм’ять (зі сл. знати, вивчати і т. ін.) — дослівно, слово в слово.

3. «Як правильно?». Напишіть правильно , використовуюючи засоби Інтернету.

1. Новий день наступає чи настає?

2. Відповідь на питання чи запитання?

3. Відповідь правильна чи вірна?

4. Учень бувший чи колишній?

5. Клас дружний чи дружній?

6. Проїзний квиток чи білет?

7. У гаманці п’ятсот гривен чи гривень?

8. Стати у нагоді чи в пригоді?

9. Будь-яка чи люба причина?

10. Добре відноситися чи ставитися?

11. Інструмент музикальний чи музичний?

12. Підписка чи передплата на періодику?

13. Вокзал річний чи річковий?

14. Затятий рибак чи рибалка?

4. Напишіть есе «Яку вершину я хотів би здолати». Використайте слова даної теми .

13.02.2023 Українська мова

Урок 45

Тема: Складні випадки написання географічних назв.

Правопис складних і складених географічних назв

https://www.youtube.com/watch?v=ysVkvuNEzzo

Окремо пишуться географічні назви:

1) з прикметника та іменника: Запорізька Січ, Дике Поле, Велика і Мала Хортиця, Нижнє Придніпров’я, Дніпровські пороги, Річ Посполита, Соляне озеро Олешківські піски, Олешківська Січ, Камінна Січ, Херсонес Таврійський Біловезька Пуща, Західне Полісся

2) власні назви й номенклатурні родові назви: Південна Америка, Північна Америка, Велика Британія Сполучені Штати Америки, Автономна Республіка Крим Кримський півострів Червоний Маяк, Чорне море Гола Пристань, Кривий Ріг

3) сполучення іменника з порядковим числівником: Залісся Перше

Разом пишуться географічні назви:

4) які складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком: Великобританія, Новоукраїнка

5) з числівника та іменника, а також похідні від них прикметники: П’ятиха тки

6) з першою дієслівною частиною у формі наказового способу та похідні від них прикметники: Гуляйполе

7) з другою частиною -град, -город, -піль, - поль; -абад, -акан, -бург, -ленд, -пілс, -таун, - шир, -штадт і похідні від них прикметники: Севастополь, Тернопіль З дефісом пишуться географічні назви:

8) з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й дальшого прикметника, а також прикметники, що походять від них: Польсько-Литовська держава «Асканія-Нова» Пуща-Водиця

9) поєднання двох імен або імені та прізвища за допомогою сполучного звука: Михайло-Коцюбинське

10) з іншомовних елементів — повнозначних слів, а також похідні від них прикметники: Нью-Йорк Тель-Авів Сан-Франциско

11) з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прийменниками, сполучниками чи мають при собі частку, артикль, а також утворені від них прикметники: Ріо-де-Жанейро Франкфурт-на-Майні Ø

Мовознавче дослідження

- А чому по-різному ми пишемо слова Севастополь і Тернопіль? (У назвах українських міст частина складного слова -піль є формою слова «поле» (Бориспіль, Крижопіль, Ольгопіль), а -поль утворено від грецького polis — «місто» (Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Севастополь, Сімфорополь, Тирасполь).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

1.Злови помилку! Зняти риски, виправити, де потрібно, допущені помилки.

Франкфурт/на/майні, Біловезька/пуща, Новосілки/На/дніпрі, Тель/авів, Ново/українка, Сан/франциско, Пуща/Водиця, Залісся/перше, Михайло/Коцюбинське, Кривий/ріг, П’яти/Ха́тки, Західне/полісся.

.2.Тестові завдання

1. Географічні назви — іменники, що складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також прикметники, що походять від них, пишуться:

А через дефіс; Б разом.

2. Верни/город, Печи/води, Копай/город, Гуляй/поле, Крути/броди пишуться :

А разом; Б через дефіс.

3. Географічні назви з другою частиною -град, -город, -піль, -поль, -абаль, -акан, -бург, -ленд, -пілс-, -таун, -шир, -штадт пишуться разом :

А так; Б ні.

4. Слова Давидів/брід, Вишній/Волчок, Гола/Пристань, Зелена/Гура, Новий/ Сад, Стара/Планина, Широкий/Яр пишуться.:

А через дефіс; Б окремо.

5. Географічні назви з першим складовими частинами соль-, усть-, іншомовними вест-, іст-, нью-, сан-, санки-, сан-, санта-, сен-, сент-, із кінцевими назвотворчими частинами - рівер, -сіті, -сквер, -стрит, -фіорд пишуться :

А через дефіс; Б окремо; В разом.

6. Слова Орехово/Зуево, Пуща/Водиця, Кам’янець/Подільський, Харків/Товарний, Чехо/Словаччина, Ельзас/Лотарінгія, Коло/Михайлівка, Віта/Поштова пишуться:

А через дефіс; Б окремо.

7. Географічні назви, що складаються з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прикметниками, сполучниками чи мають при собі частку, артикль, пишуться через дефіс:

А так; Б ні.

8. Слова Алма/Ата, Іссик/Куль, аддис/абебеський, буенос/айреський, Нар’ян/Мар, Улан/Уде, Чатир/Даг пишуться:

А через дефіс; Б окремо.

9. Слова Яр/під/Зайчиком, Новосілки/на/Дніпрі, Ростов/на/Дону, Ріо/де/Жанейро, Ла/Манш, Франкфурт/на/Майні, Ла/Плата пишуться окремо:

А Так; Б ні.

3.Скласти власне висловлення на тему :

«Мій край – моя історія жива», використовуючи складні для написання географічні назви та цікаві факти.

06.02.2023 Українська мова

Урок 44

Тема: Складні випадки написання прізвищ

Жива, овіяна легендами, багата на героїчні події історія України на своїх скрижалях відкарбувала надзвичайно строкату низку українських прізвищ, носії яких і були, по суті, творцями цієї історії. Ці особові назви відбивають широку, щедру натуру наших предків, що охоче давали один одному різні характеристики, прізвиська, які й лягли в основу творення сучасних прізвищ.

Якщо зазирнути в історію, то прізвища з’явилися відносно недавно, раніше людина мала лише ім’я. Так, з літописів ми знаємо про княгиню Ольгу, князів Олега, Ігоря, Святослава, дехто мав додаткове ім’я – характеристику на уславлення своїх чеснот: Володимир Великий, Ярослав Мудрий. Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст., їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна, передача її у спадок – ці та інші юридичні дії потребували точності в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих.

Написання прізвищ підпорядковується тим самим законам, правилам української мови, що й написання загальних назв. Але в написанні прізвищ іншомовного походження спостерігаємо певні труднощі .

Оскільки найбільш складним у сучасній правописній практиці є написання російських прізвищ, варто запам’ятати такі основні правила:

1.Російський е на письмі передається:

а) буквою е після приголосних звуків (Лермонтов, Державін);

б) буквою є: на початку слова (Єгоров, Єршов); у середині слова після голосного звука (Воєводін, Грибоєдов); у середині слова при роздільній вимові (Аляб’єв, Оладьєв, Євгеньєв); у суфіксах -єв, -єєв після приголосних звуків, крім ж, ш, ч, щ та р і ц (Тимірязєв, Алексєєв, але: Подьячев, Писарев, Муромцев, Аракчеєв, Плещеєв, Андреєв, Мацеєв); у коренях слів, коли російському е у словах-загальних назвах, від яких походять прізвища, відповідає український і, тобто на місці колишнього звука h (Бєлінський (бо рос. белый — укр. білий), Лєсков (бо рос. лес — укр. ліс), Столєтов (бо рос. лето — укр. літо).

Російське ё на письмі передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, після голосних, а також після губних приголосних б, п, в, м, ф (Йолкін, Бугайов, Воробйов);

б) сполученням літер ьо в середині слова на позначення попереднього м’якого приголосного (Верьовка, Тьоркін), але у прізвищах, утворених від спільних українських та російських імен, пишеться е: Семенов, Федоров, Артемов);

в) буквою о після ч, щ: Горбачов, Хрущов, Лигачов.

3.Російське э на письмі завжди передається літерою е: Ельяшев, Етов.

4.Російське и передається:

а) буквою і на початку слова та після приголосних, крім шиплячих ж, ч, ш, щ і ц (Іванов, Ігнатьєв, Чибісов, Гусін, Мухін, Роднін);

б) буквою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних (Воїнов, Абраїмов, Мар’їн, Ільїн);

в) буквою и: після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосними (Жилін, Чичиков, Шишкін, Щигров, Марциков);

г) у прізвищах, утворених від власних імен та загальних назв, спільних для української та російської мов (Денисов, Кирилов, Тимофєєв, Виноградов, Малинін, Тихомиров, Кисельов, але: Ніколаєв, Нікітін, Філіпов — тому що вихідними є імена, відмінні від українських);

д) у суфіксах -ик, -ник, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ (Бєликов, Шапошников, Маничев, Марахович, Продаєвич, Голицин, Радищев);

е) у префіксі при– (Привалов, Пришвін);

є) у прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Климовських, Косих.

5. Російське ы на письмі завжди передається літерою и: Крилов, Рибін.

6. Російські суфікси -ск-, -цк- передаються буквосполуками -ськ, -цьк: Бабаєвський, П’ятницький, Крамський, Руцький. Увага! Тепер російські прізвища на -ой пишуться з українським закінченням -ий (Трубецький, Донський, але: Лев Толстой)

7.Російський суфікс -жск- передається буквосполукою -зьк-: Черторизький, Волзький.

8.У російських прізвищах при роздільній вимові після губних (б, п, в, м, ф), к, р перед я, ю, є, ї ставиться апостроф: Аляб’єв, В’юнков, Лук’янов, Дар’їн. При м’якій вимові цих приголосних перед голосними звуками а, у, е апостроф не ставиться: Пєтухов, Пясецький.

Варто запам’ятати такі основні правила:

Російська буква	Українська буква	Правила	Приклади
е	е	після приголосних	Александров, Лермонтов, Сенкевич, Чапек, Чебишев;
	є	на початку слів;	Євдокимов, Єгоров, Єршов;
		у середині слів: 1) після голосного; 2) після м’якого приголосного; 3) після твердого приголосного при роздільній вимові	1) Буєраков, 2) Афанасьєв, 3) Григор’єв
		у суфіксах -ев, -еев російських прізвищ пишемо -єв, -єєа, якщо вони стоять не після шиплячих (ж, ч, ш), р, ц	Ломтєв, Алексєєв, Менделєєв, але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Андреєв;
		якщо російському кореневому е відповідає в аналогічних українських словах кореневий і, який не чергується з е, о:	Бєлінський, Звєрев, Рєпін, Мєстечкін, Насєдкін, Столєтов, Пєшковский
ё	йо	1) на початку слова; 2) після голосних, 3) після губних приголосних;	Йолкін, Майоров, Воробйов;
	ьо	після м’якого приголосного перед о:	Треньов, Верьовкін, Дьорнов
	е	у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мови імен	Артемов (Артем), Федоров (Федір);
	о	після *ж, ч, ш, щ* та ц	Хрущов, Пугачов, Почепцов
и	и	у прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення *и-і* (болгарська, сербська й ін.)	Величков, Житков, Христов, Белич, Караджич, Радич
		1) після шиплячих 2) у суфіксах -ик, -ицьк, -ич, -евич, -ович	Чичиков, Конопницька, Божозович, Міклошич
		у префіксі при-	Пришвін
		якщо російському слову відповідає аналогічне українське	Виноградов, Пирогов
	і	на початку слова та після приголосного (у польських, чеських і словацьких прізвищах)	Ігнатович; Ілієв, Івич, Лінда, Міцкевич
	ї	після голосного;	Заїчкіна, Раїч, Стоїч
ы	и	після твердого приголосного:	Куницин
ы	і	на позначення м’якого приголосного:	Коритін
-ец	-ець	твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -*ець* пом’якшується:	Скиталець, Боровець, Глуховець
Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так:
-ий	-ий	після твердого приголосного:	Горький; Достоєвський;
-ий	-ій	на позначення м’якого приголосного:	Безкрайній;
-ая	-а	після твердого приголосного (жін. рід)	Михайловська;
-яя	-я	на позначення м’якого приголосного (жін. рід):	Крайня;
-ой	-ой	закінчення не змінюється:	Толстой;
Російські прикметникові прізвища на -ск-, -цк- в українській мові пишуться зі знаком м’якшення
У неслов’янських прізвищах букву ю після шиплячі *ш, ж* слід писати як у (в українській мові шиплячі тверді): Жуль Верн
У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Ліфшиц, Моріц, Клаузевіц

Варіативність правопису допускається в словах іншомовного походження, зокрема у прізвищах та іменах людей передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те) і шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ ґель, Ґео́рґ, Ґе́те т. ін.).

ДОМАШНЯ РОБОТА !!!

1.Запишіть прізвища відповідно до українського правопису

Соловьёв, Донской, Новиков, Семёнов, Николаев, Цветаева, Бехтерев, Котёночкин, Грачёв, Бугаёв, Абраимов, Пирогов, Филиппов, Попович, Юрьев, Позняя, Дымарский, Марьянинов, Пригаров, Долгополая, Пятницкий, Плещеев, Миргородский, Рыбников, Тургенєв, Гурьин, Серёгин, Санников, Ильюшин, Борщёв, Пущин, Пушкин, Трубецкой, Лукъянов, Воинов, Недич, Елизаров, Шишкин, Арефьев, Дьяконов, Обручев, Долгополая, Пятницкий, Плещеев, Миргородский, Рыбников, Тургенєв, Гурьин, Серёгин, Санников, Ильюшин, Борщёв, Пущин, Пушкин, Трубецкой, Лукъянов, Воинов, Недич, Елизаров, Шишкин, Арефьев, Дьяконов, Обручев, Соловьёв, Донской, Новиков, Семёнов, Николаев, Цветаева.

2.Дізнайтесь цікаве про своє прізвище, напишіть про це.

06.02.2023 Українська мова

Урок 43

Тема: Написання слів іншомовного походження. Правило «дев'ятки»

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Т.Г. Шевченко

Жив на світі учень ,який поставив перед собою мету – навчитися всього. У навчанні йому не було рівних. Одного разу він зрозумів, що знає більше ніж вчитель ,тому він вирішив попрощатися , але попросив порекомендувати йому ще кращого. І йому відповіли, що немає рівних учителю. Учень довгі роки шукав зустрічі із цим мудрецем і через 20 років добрався учень до Гори Мудрості, де жив учитель , але побачив його уже на смертельному ложі. Єдине, що встиг запитати Учень : «Як стати найосвіченішою й найрозумнішою людиною». І учитель йому відповів : «Знай, нещасний, що нікого й нічого навчити неможливо».

Учень довго сидів на Горі Мудрості, міркуючи над останніми словами вчителя. Минуло ще багато років і сивочолий Учень, бавлячись на лавочці зі своїми правнуками, спостерігав, як діти грають у шахи. І звернувся із запитанням до наймолодшого : « Хто тебе навчив цієї гри?» І хлопчик весело відповів : «Хто мене може навчити ? Я сам захотів і навчився.» У ту ж саму мить Учень збагнув найбільшу таємницю, відповідь на яку він шукав усе своє життя.

Я думаю, що дана притча є дуже повчальною для всіх нас. І слова «Сам захочу і сам навчуся» мають стати девізом нашого життя.

Відео про слова іншомовного походження

https://www.youtube.com/watch?v=KKeeiUE9msk&t=2s

https://www.youtube.com/watch?v=pvI_WTwLs6o&t=2s

Українська мова завжди розвивалась, збагачувалась, власним самобутнім шляхом. Тому на сьогодні є виразнішою, милозвучнішою за інші. Багато вітчизняних і закордонних мовознавців, письменників, поетів із захопленням говорять про нашу мову як одну з особливих, таку, що відрізняється від інших звуковими барвами, насиченістю досконалої лексики, відданістю носіїв. Наприклад, лише в українській мові чітко розрізняють три звуки г, ґ, х, що передаються відповідними літерами. В інших мовах розрізняються лише два з цих звуків. Нашою мовою складено понад 300 тисяч народних пісень, що свідчить також про багатство й повноту її словникового запасу.

Проте, незважаючи на прерогативи нашої української мови, останнім часом стало дуже модно вживати чужомовну лексику. Ця лексика набула поширення у різних сферах діяльності, у ЗМІ, в усному мовленні і навіть у власних назвах.

Що ж спричинило таке надуживання іншомовної лексики в нашій мові? Брак слів в українській – ні. Українська лексика є самодостатнью і, як уже зазначалося, настільки багатою, що більшість вживаних чужомовних слів можна замінити рідними.

Пишеться и
у загальних і географічних назвах після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш,р (правило «дев’ятки») перед літерами на позначення приголосних (крім й)	дисципліна, система, Алжир, Сирія, Мексика

Пишеться і
на початку слова	ікона, історія
після літер на позначення приголосних, що не входять до правила «дев’ятки»	піраміда, фінанси, бізнес
перед літерою на позначення голосного або й	піаніно, радіус, ажіотаж, позиція
у кінці незмінних слів	таксі, поні, колібрі
в окремих власних назвах	Грімм, Сідней, Дідро, Россіні

Зауважте! У ряді слів іншомовного походження, давно засвоєних українською мовою, після літер, що не входять до «дев’ятки», відповідно до вимови пишеться и: лимон, мирт, кипарис, спирт, кинджал, нирка тощо.

З и, а не з і пишуться слова церковного вжитку: диякон, єпископ, мирта, християнство тощо.

Пишеться ї
після літер на позначення голосних	мозаїка, Енеїда (але в складних словах, де перша частина закінчується на голосний, на початку другої пишеться і: староіндійський, доісторичний)

Пишеться у
у словах, запозичених із французької мови, після літер на позначення шиплячих ж, ч та в словах парфуми, парфумерія	журі, парашут, Жуль

Подвоєння літер на позначення приголосних

Подвоєння відбувається
у власних назвах і словах, похідних від них	Андорра, андоррський
за збігу однакових приголосних на межі префікса й кореня, якщо в мові вживається паралельне непрефіксальне слово	Імміграція (міграція), сюрреалізм (реалізм) (але анотація, конотація)
В окремих загальних назвах, які треба запам’ятати: аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, дурра, мадонна, манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, панно.

Зауважте! У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються: бароко, група, сума, шосе, ват (але Ватт), фін, комісія тощо.

М’який знак

М’який знак пишеться після д, т, з, с, л, н
перед я, ю, є, ї, йо	ательє, мільярд, консьєржка
відповідно до вимови після л перед літерами на позначення приголосних	альтруїст, фільм (але залп)
відповідно до вимови в кінці слів	магістраль, каніфоль (але бал, шприц)

М’який знак не пишеться перед я, ю, коли вони позначають сполучення м’якого або пом’якшеного приголосного з а, у: тюль, нюанс, резюме.

Апостроф

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї
після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, р	інтерв’ю, дистриб’ютор, миш’як, Женев’єва
після кінцевого приголосного префікса	ін’єкція, ад’ютант, кон’юнктура
Апостроф не пишеться
перед йо	курйоз, серйозний
коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного	манікюр, бюджет, бязь

Зауважте! Апостроф пишеться після початкового д, о в прізвищах: Жанна д’Арк, О’Генрі тощо

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ!!!

1.Віднайти українські відповідники для іншомовних слів:

Журнал-…..; резонанс-….; тираж-….; бар’єр-….; азарт-….; девіз-….; п’єдестал-…; пейзаж-….; візит-…; бюст-….; лінгвістика-….; орфографія-….; сервіс- ….; аплодисменти-….; корекція-…..комфорт -…., конкурс – …, ліквідація – …, мінімальний – …., симптоми – …, фоловер – …., ., хобі – …, лайк – …. , бутерброд – …., баріста – …, блендер – …., ., струдель – …., фреш – .

2. Утворити словосполучення , вибравши з поданих у дужках слів потрібне :

1. Змагання з бігу на коротку (інстанцію, дистанцію).

2. Зустрітися на (екскаваторі, ескалаторі) метро.

3. (Рицар, лицар) у важких обладунках.

4. Чари відважної (вілли, віли).

5. Вказати на конверті (адрес, адресу).

6. (Дискваліфікація, демобілізація) за порушення правил

3. Виконати тести

1.Іншомовні слова – це слова, які

а Прийшли з інших мов;

б Давно забуті, а зараз відновлені;

в Протилежні за значенням.

2.Де значення таких слів пояснюється?

а У тлумачному словнику;

б У словнику іншомовних слів;

в У перекладному словнику.

3.Віднайдіть речення із іншомовним словом

а..Батьки прийшли позиватися до Соломона.

б Правдою світиться нам людина.

в..Колібрі вважається найменшою пташкою на планеті.

4.Розповідь про життєвий шлях людини –це

а Життєпис

б Біографія

в Літопис

5.Віднайдіть рядок, у якому на місці пропуску пишеться і

а Фонет..ка

б През..дія

в В..зит

6.Віднайдіть рядок, у якому на місці пропуску пишеться и

а ..нтерес

б Пон..

в Д..скета

7.Віднайдіть рядок, у якому всі слова записані правильно

а Інтелект, жури;

б Пенальті, финанси;

в Інстинкт, інструмент.

8 Віднайдіть рядок, у якому є помилка

а Литература, нація;

б Велосипед, ідея;

в Кілограм, інтонація

4. Заповнити кросворд

1.Вечірнє чоловіче вбрання .

2. Брюки спортивного стилю .

3. Легка прозора тканина .

4.Розповідь про життєвий шлях людини .

5.Урок, на якому найчастіше використовуються цифри .

6.Квітка, що цвіте влітку, має форму стріли.

7.Шрифтове виділення в тексті нахилом букв, з метою привернути увагу читача.

8.Вудка для рибалок.

9.Особа, яка завдяки своїм особистим якостям має вплив на людей.

Довідка: спінінг, курсив, шифон, лідер, математика, джинси, смокінг, біографія, гладіолус.

	1.				і
		2.			н
				3.	ш
			4.		о
	5.				м
6.					о
7.					в
		8.			н
		9.			е

30.01.2023 Українська мова

Урок 42

Тема: Написання складних слів разом, окремо, з дефісом.

Написання складних слів разом та через дефіс

Складні іменники

Разом	Через дефіс
утворені за допомогою сполучного голосного о, е: *чорнозем, зорепад, водогін*	утворені з двох іменників без сполучних голосних: *купівля-продаж, інтер-нетп-магазин, Вовчик-Братпчик, хліб-сіль*
першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, мокро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: *авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу*	з першою частиною віце-, екс-, лейб-, альфа-, бета- максі-, міні-, міді-, обер-: *віце-ректор, екс-президент, максі-програма, міні-маркет*
	назви одиниць виміру: *тонно-кілометр, людино-день*
першою частиною яких є дієслово у формі наказового способу: *горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт* (але *люби-мене*)	назви посад, професій, спеціальностей: *прем’єр-міністр, генерал-майор*
першою частиною яких є числівник, записаний словом: *п’ятикласник, сторіччя*	прикладки, що стоять після пояснюваного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: *дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)*
з першою частиною niв-, напів-, полу-: *пів’яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок*	прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: *Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора*
	власні назви з частиною niв-: *niв-Києва, niв-Японії*

Складні прикметники

Разом	Через дефіс
утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити сполучника і): *східнослов’янський* (східні слов’яни), лівобережний* (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)*	утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): *мовно-літературний* (мовний і літературний), валютно-фінансовий* (валютний і фінансовий)*
до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: *багатоканальний, староукраїнський*	назви відтінків кольору, смаку та поєдна-ня кольорів: *темно-зелений, кисло-солоний, червоно-чорний (але жовтогарячий, червоногарячий, золотогарячий)*
першою частиною яких є числівник, записаний словом: *семиденний, двадцятирічний*	першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: *50-річний, 2-гігабайтний*
	назви проміжних частин світу: *південно-східний, північно-західний*
	з першою частиною військово-, воєнно-: *військово-спортивний, воєнно-стратегій-ний (але військовополонений, військовозобов’язаний —** прикметники, що стали іменниками)*

Зверніть увагу! Прикметники, утворені від складних іменників, пишуться так, як відповідні іменники: лісостеп — лісостеповий, Івано-Франківськ — івано-франківський, але іванофранківець.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, цілком правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає членом речення).

Запам’ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний.

Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом: інтерконтинентальний, контрудар (алеконтр-адмірал).

Прислівники

Разом

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі.

!!! Від цих прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім), за бага́то, на бага́то (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приї́хав, ста́ло набага́то ле́гше й зал на бага́то місць);

Складні прислівники, що виникли від сполучення прийменника з відмінковою формою іменника чи колишнього короткого прикметника або утворені за зразком таких прислівників: безпереста́нку, вбік, вве́чері, ввіч, вво́лю, вго́лос, вгорі́, вго́ру, вдень, взи́мку, взнаки́, відра́зу, вкрай, вку́пі, влад, влі́тку, внизу́, вночі́, восени́, впа́м’ятку, впень, впере́д, вплав, вплач, впо́перек, впо́ру, враз, вра́нці, вре́шті, врі́вень, врі́вні, вро́зкид, вро́зліт, вро́зсип, вро́зтіч, вряд, всере́дині, вслід, всмак, вщерть, дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запанібра́та, запі́вніч, за́раз, заразо́м, за́світла, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зду́ру, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, наза́хват, наздо́гад, назу́стріч, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, наперебі́й, напере́ваги, напере́д, наперекі́р, наперері́з, напівдоро́зі, напідпи́тку, напока́з, наполови́ну, напо́хваті, напри́клад, напро́весні, напроло́м, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наро́зхват, наси́лу, наспі́д, на́спіх, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, опі́вдні, опі́вночі, о́пліч, підря́д, по́біч, поблизу́, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку, убі́к, убрі́д, уве́чері, уві́ч, уго́лос, угорі́, уго́ру, уде́нь, узи́мку, узнаки́, укра́й, уку́пі, ула́д, улі́тку, уни́з, унизу́, уночі́, упе́нь, упере́д, упла́в, упла́ч, упо́перек, упо́ру, ура́нці, уре́шті, урі́вень, урі́вні, уро́зкид, уро́зліт, уро́зсип, уро́зтіч, уря́д, усере́дині, услі́д, усма́к, уши́р.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́рівні, на́різно, нашвидку́, пома́лу, помале́ньку, потихе́ньку, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деи́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни (але: дарма́ що, по́ки що, ті́льки що, хіба́ що, чи що́); якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдо́вше.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдво́є, втро́є, вче́тверо та ин.; впе́рше, вдру́ге, втре́тє й под.; на́дво́є, на́тро́є, наче́тверо; удво́х, утрьо́х, учотирьо́х і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спе́ршу;

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічи́ю, втім, наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але за ві́що;

Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників зі словом будь-якої частини мови: вдо́світа, вподо́вж, завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскіс, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, поза́торік, попідти́нню, спідло́ба;

Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

Складні прислівники

Окремо

Прислівникові сполуки, утворені з прийменника та іменника, прислівника, присудкового слова, якщо вони зазвичай зберігають своє лексичне значення, особливо коли перед іменником можливе означення: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до зарі́зу, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рти, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, (закордо́н — як іменник), за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дости, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дчай, на відмі́нно, на віку́, на га́муз, на го́лову (але наго́лову розбити), на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на поча́тку, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на сміх, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на гріш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, через си́лу, як слі́д, як тре́ба;

Словосполуки, що мають значення прислівників і складені з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз по́ раз, раз по ра́зу, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су;

Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складені з угоджуваних з іменниками числівників, займенників: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом;

Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му;

Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.

Прислівники

Через дефіс

Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса -ому або (-к)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-и́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.

Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє;

Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли́, бу́дь-куди́, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли́, коли́-будь, коли́-не́будь, куди́-будь, куди́-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь, як-де́;

Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-и́нде, десь-и́нколи, сяк-та́к;

Складні прислівники, утворені повторенням того самого слова чи основи: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь або повторенням однакових слів (основ) зі вставленими між ними займенником що: будь-що-бу́дь, часткою не: де-не-де́, коли́-не-коли́, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к, прийменниками на, о: всього́-на́-всього, пліч-о́-пліч.

Домашня робота .

Вправа .Запишіть слова, знявши риску.

Шибай/голова, нерозлий/вода, зірви/голова, пройди/світ, Перебий/ніс, Убий/вовк, лікар/еколог, астроном/магнітолог, рай/викон/ком, блок/система, дизель/мотор, стоп/кран, норд/вест, зав/госп, Дон/бас, Приват/банк, авто/кореляція, радіо/техніка, генерал/майор, розрив/трава, ощад/каса,чар-/зілля, школа/інтернат, льон/довгунець, хліб/сіль, двох/сот/ліття, радіо/фото/репортаж, авіа/каса, відео/касета, гідро/споруда, ізо/студія, кіно/зірка, космо/дром, лже/прогноз, гідро/метео/служба, тонно/кілометр, динамо/метр, Івасик/Телесик, дівич/вечір, зелен/сад, голко/рефлексо/терапія, термо/електро/вентилятор, гуси/-лебеді, місто/велетень, велетень/місто, Ельбрус/гора, радіо/й /теле/апаратура, тепло/й/ гідро/електро/станції, три/з/половиною/тисячний загін, хтозна/який, будь/де, куди/небудь, казна/для/чого, дванадцяти/тонка, десь/колись, як/не/як, мимо/хідь, мимо/волі, рано/по/раненьку, в/різно/біч, на/швидку/руч, з/дня/на/ день, пліч/о/пліч, тет/ат/ет, сорока/ восьми/градусний, п’яти/поверховий, двадцяти/ трьох/тисячний, двадцяти/мільйонний, п’ятсот/сімдесят/п’ятий, 3/денний, 120/мільярдний, гірничо/промисловий, глинисто/піщаний, довідково/енциклопедичний, зерно/очисний, камене/дробильний, сірувато/попелястий, складально/пакувальний, скло/плавильний, словниково/довідковий, смолисто/чорний, сніжно/крижаний, біло/сніжний, сніжно/білий, трубо/зварювальний, товарно/грошовий, тяжко/поранений, центрально/африканський, суспільно/ корисний, суспільно/ необхідний, діаметрально/протилежний, щиро/вдячний, жовто/гарячий, червоно/гарячий, фізико/технічний, хіміко/біологічний, воєнно/стратегічний, військово/зобов’язаний, військово/полонений, військово/службовець.

30.01.2023 Українська мова

Урок 41

Тема: Уживання великої літери.

Велика літера	Мала літера
Імена, прізвища людей, уживані в загальному значенні без негативної оцінки: Платони, Колумби.	Імена, прізвища людей, уживані в загальному значенні із зневажливою оцінкою: кайдаші, герострати.
Назви дійових осіб у художніх творах, казках: Вовк та Ягня, Бджола і Шершень, Мавка, Водяник.	Загальні назви тварин, міфологічних істот: вовк, ягня, мавка, русалка.
Присвійні прикметники, утворені від власних назв осіб: Миколин брат, Грінченків словник, Шевченків «Заповіт».	Присвійні прикметники, що входять до фразеологічних сполук чи наукових термінів: езопова мова, прокрустове ложе, архімедова сила.
	Відносні прикметники, утворені від власних назв: дніпровські схили, шекспірівські сонети, шевченківський стиль.
Астрономічні назви: Сонце, Земля, Юпітер, Меркурій, Велика Ведмедиця, Оріон.	Слова земля, сонце, місяць, коли вони не позначають астрономічні поняття.
Назви найвищих державних посад: Голова Верховної Ради, Президент України, Посол Республіки Угорщини.	Назви посад, звань, наукових ступенів: президент компанії, голова профкому, ректор університету, доктор педагогічних наук, академік, народний артист, лауреат премії.
Абревіатури: ВУЗ, РАГС, НЕП.	Усе слово пишеться малими літерами, якщо воно перейшло в іменник (уживається як загальне слово й відмінюється): вуз, рагс, неп.

 Які це власні назви?

-Індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів

 Які іменники належать до власних назв?

- Імена, прізвища, клички тварин, географічні назви, астрономічні назви, назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, назви організацій та установ, історичних подій, релігійних свят та ін.

 Загальні назви?

- узагальнені найменування однорідних предметів

 Як розрізняються власні і загальні назви?

За значенням і граматично. Загальні мають переважно форми однини і множини: ключ – ключі, а власні вживаються або тільки у формі однини ( Київ, Дніпро) , або тільки у формі множини ( Чернівці, Карпати)

3 великої літери пишуться власні назви
індивідуальні імена людей, по батькові, псевдоніми, клички тварин	Леся Українка, безсмертний Кобзар, собака Сірко (але імена та прізвища людей, що стали загальними назвами, — з малої: донжуан, галіфе, дизель, рентген)
прізвища людей, які вживаються в загальному значенні, але не стали загальними назвами, пишуться з великої літери	Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій (але імена та прізвища, вжиті зневажливо, — з малої: гітлери, квіслінги)
утворені від власних особових назв присвійні прикметники, а також прикметники із суфіксом -ськ-, якщо вони мають значення «імені когось», «пам’яті когось»	Грінченків словник, Франкові поезії, Шевченківські дні, Нобелівська премія (але франків-ські сонети, шевченківська символіка); (з малої літери пишуться прикметники, що входять до фразеологізмів і наукових термінів: ахіллесова п’ята, бертолетова сіль)
назви божеств, міфологічних істот, релігійних свят і постів	Святий Дух_} Матір Божа, Аллах, Перун, Благовіщення, Великий піст (але родові назви міфологічних істот — з малої літери: демон, лісовик, фея)
назви дійових осіб у байках, казках, драматичних творах	Бджола, Шершень, Мавка, Баба Яга (але не як дійові особи, а як загальні назви — з малої: баба-яга)
назви найвищих державних установ і міжнародних організацій	Верховна Рада України, Європейський Союз
назви держав та автономних одиниць	Республіка Польща, Автономна Республіка Крим
назви сторін світу, якщо маємо на увазі краї чи народи	Західна Україна, народи Сходу
астрономічні, географічні назви, назви вулиць, площ, майданів, парків, каналів, архітектурних пам’яток, храмів тощо	сузір’я Велика Ведмедиця, комета Галлея, місто Алчевськ, Стрийський парк, Андріївський узвіз, Софійський собор (якщо у власних назвах означувані слова брід, вал, міст, шлях, яр тощо не сприймаються як родові поняття, то вони пишуться з великої літери: Кам’яний Брід (район міста), Булонський Ліс (парк), Ярославів Вал (вулиця)
у назвах найвищих державних посад України та міжнародних посад	Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН (назви посад, звань, учених ступенів, титулів, рангів, чинів тощо — з малої літери: ректор, академік, генерал-лейтенант, барон)
у назвах державних, громадських організацій, партій України й інших держав	Збройні сили України, Верховний суд США
у назвах міністерств і їхніх головних управлінь	Міністерство транспорту і зв’язку України
у назвах установ місцевого значення	Вінницька обласна державна адміністрація
у власних назвах навчальних закладів, науково-дослідних установ, театрів, музеїв, підприємств	Київський національний університет внутрішніх справ. Будинок актора, Інститут української мови
у назвах знаменних подій, свят, епох тощо	День учителя. Новий рік (але День Незалежності України, Свято Перемоги)

3 великої літери та в лапках пишуться
назви художніх творів, наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток	поема «Мойсей», журнал «Український тиждень», «Руська правда» (з великої літери, але без лапок — назви релігійних книг: Біблія, Тора, Коран)
назви аеропортів, станцій, санаторіїв, готелів, кав’ярень тощо	аеропорт «Бориспіль», станція метро «Ботанічний сад» (але Київський вокзал, станція Шепетівка)
назви літаків, автомобілів та інших машин, фірмові та сортові назви	цукерки «Київ вечірній», літак «Руслан»
назви орденів, відзнак	медаль «За відвагу» (але орден князя Ярослава Мудрого, орден Держави)

На допомогу для виконання робіт

https://docs.google.com/presentation/d/12Y3i8hypVtkNbRyxZ_5vVv8IsK_7iD6Z/edit?usp=share_link&ouid=115975869272287765035&rtpof=true&sd=true

Домашня робота

Вправа 1.

(н)аціональна (о)пера України, (ш)евченківські (ч)итання, (п)ланети (с)онячної (с)истеми. (є)лисейські (п)оля, (ф)ранківські сонети, (п)анамський (п)ерешийок, (к)иєво-(п)ечерська (л)авра, (з)авод (с)вітлофор, (с)офійський (с)обор, (у)країнська (республіканська (п)артія, (в)иконавчий (к)омітет (п)олтавської (о)бласної (р)ади, (л)ісовик, (а)кадемія, (п)рем’єр-(м)іністр (к)анади, (д)онецька (о)бласть, (п)равобережна (у)країна, (л)ьвівський (л)ітературно-(м)еморіальний (м)узей (і)вана (ф)ранка, (к)оролівство (б)ельгія, (н)аціональна (г)вардія (у)країни, (р)енесанс, (д)ень (п)еремоги, (н)аціональний (б)анк України, (к)луб (м)еталургів,.

Вправа 2.

Відновіть фразеологізми, поєднавши слова з лівої та правої колонок. Поясніть значення фразеологізмів.

Тантал
Сізіф

Ахіллес

Троя

Ной

Авгій

Діоген

Дамокл

Прокруст

Хима

Сидір

Адам

Гордій

Пірр

ковчег

перемога

стайні

п'ята

муки

кури

ліхтар

яблуко

меч

праця

кінь

ложе

коза

вузол

Вправа3.

За допомогою засобів Інтернету випишіть прислів’я та приказки, у яких є власні назви. ( 10 прикладів )

Вправа 4. "Зашифроване послання".

З’єднати частини слів у двох стовпчиках і записати назви міст.

Жито церква

Дніпро ріг

Іван Петро

Кривий Франко

Білий мир

Звени город

23.01.2023 Українська мова

Урок 40

Тема: Контрольне есе .

Написати творчу роботу на одну із тем :

- «Що робить мене щасливим?»

- Що означає зробити правильний вибір в житті?»

23.01.2023 Українська мова

Урок 39

Тема: Правопис префіксів. Правопис суфіксів.

Правопис префіксів

1. Префікс з- переходить в с-щ тільки перед глухими приголосними к, ‘п, т, х, ф: скипіти, списати, спиляти, сточений, стерпіти, схвалити, схилити, сформулювати, сфотографувати.
Перед усіма іншими приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживають префікс з-: збити, звечора, згрупувати, здогадливий; зсувати, зчесати, зшити, зумовлений.

Якщо корінь слова починається двома чи трьома приголосними, то вживають префікс зі- (варіант префікса з-): зібганий, зібрання, зіграти, зідрати, зізвати, зізнання, зійти, зімкнути, зіпхнути, зіткнути, зітхнути. Але є випадки, коли перед двома кореневими приголосними вживають префікс з- (с-): згребти, скрикнути, сплигнути, спливати, сприймати.

У небагатьох словах маємо префікс зо-: зомлілий, зопрілий, зосереджений, зотлілий.

У словах зустрітися, зустріч, зустрічний, зухвалий, зусилля вживають префікс зу-.

2. У префіксах без-, воз-, роз-, через- завжди пишеться з-: безболісний, безверхий/ безперечний, безсуфіксний, безтуроботний; возвеличити, возз’єднання; розписати, розсипати, розтлумачити; черезсмужжя, черезсідельник.

3. У префіксах від-, між-, над-, об-, під-, перед-, понад’ завжди пишуться букви д, ж, б: відписати, відступити, відточений, відходити; міжпланетний, міжспілковий; надсилати, надходити; обсіяти, обтягнути; підписати, підходити; передплата, передтравневий; понадплановий.

4. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:

а) префікс пре- використовують в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: превеликий, прегарний, пречудовий, препогано;

б) префікс при- використовують переважно в дієсловах, що означають:

наближення: прибігти, приблудитися, прибути;
приєднання: прибудувати, примкнути, приробити;
частковість дії: приморозити, припудрити;
результат дії: приборкати, прикрити, прив’язати та ін.;
у похідних словах: прибуття, прибудований, привчивши тощо.

Крім того, префікс при- використовують в прикметниках, утворених від іменників з прийменником при: при дорозі — придорожній, при Амурі — приамурський, при Волзі — приволзький, при вокзалі — привокзальний, при морі — приморський, а також у похідних словах: придоріжжя, Приамур’я, Приволжя, Примор’я;

в) треба запам’ятати правопис слів іншомовного походження з пре-, при-, що не є префіксами: преамбула, превалювати, предикат, предикативний, президент, президія, прелюдія, прем’єра, препарат, престиж, претендент, претензія, прецедент; привілей, приватний, примат, призер, призма, примітив тощо;

г) префікс прі- використовують тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва;

д) префікс пере- з значенням «наново», «по-іншому», «через щось», «через когось», завершення дії пишеться з двома е: перетягти, переучити, перефарбувати, перефразувати, перехрестя, перешарок, перешкода, перешкодити та ін.
Від префікса пере- слід відрізняти частину слова пери-, яка стоїть на початку іншомовних слів і не є префіксом: перикардит, перила, периметр, перипетія, перископ, периферія.

5. Префікс від- і його варіант од- у мові художньої літератури виступають, як правило, паралельно: відкинути й одкинути, відпочити й одпочити, відправити й одправити.
У науковій та спеціальній літературі вживають тільки префікс від-: відбиття, відбиток, відбій, віддієслівний, відіменний, відкликання.

Примітка. Довідки про написання слів з тим чи іншим префіксом можна навести за такими словниками: «Орфографічний словник української мови» (К.., 1975), «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довід-ник» (К.., 1973), Головащук І. С. «Словник-довідник з правопису» (К-, 1979) та ін.

Правопис суфіксів

1. У суфіксах -альник, -ильник, чльник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: шанувальник, уболівальник, точильник, прядильник, полільник, геніальність, колегіальність.

2. Суфікси -ин(а), -ин(я) вживають в іменниках жіночого роду, але надають їм різного значення. Суфікс -ин(а) пишуть в іменниках на позначення осіб жіночої статі, одиничних предметів, назв місцевості, рослин, тварин, проміжків часу, назв сировини, продуктів харчування тощо: дівчина, дружина, полонина, конюшина, звірина, година.,свинина.
Суфікс -ин(я) пишеться в іменниках, що означають-осіб жіночої статі за відношенням їх до певної суспільноїгрупи: рабиня, графиня, княгиня.

3. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), -енн(я) пишуть із двома н. Суфікс -инн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння.
Наголошений суфікс -інн(я) характерний для іменників середнього роду, що означають процеси: говоріння, горіння, ходіння.
Наголошені суфікси -анн(я), -янн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають абстрактні поняття, процеси: сприяння, навчання, зростання, гуляння.
Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, що означають процеси, абстрактні поняття й мають наголос на корені: звернення, оточення, поневолення, прагнення.

4. Треба розрізняти правопис суфіксів -ичок, -ичк(а) і -ечок, -ечк(а). Суфікси -ичок, -ичк(а) вживають в іменниках чоловічого і жіночого роду із здрібніло-пестливим значенням, утворених від іменників із суфіксом -ик, -иц(я): хлопчичок, кошичок, глечичок, вуличка, поличка, молодичка.

Суфікси -ечок, -ечок, -ечк(а), -єчк(а), -ечк(о), -єчк(о) вживають в іменниках усіх трьох родів із здрібніло-пестливим значенням: вершечок, краєчок, річечка, лієчка, віконечко, яєчко.

5. У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович: Іванович, Прокопович, Васильович, Анатолійович, Миколайович.

Жіночі імена по батькові творять за допомогою суфіксів -ієн-: Петрівна, Сергіївна, Василівна, Іллівна, Луківна, Яківна.

6. Суфікс -н(ий) вживають у багатьох якісних і відносних прикметниках твердої групи: західний, дружний, модний, грамотний, жалібний, корисний, ручний.
Суфікс -н(і) вживають у деяких прикметниках м’якої групи: братній, давній, житній, мужній, останній, колишній, ранішній, пізній, торішній, самотній та ін.
Наголошені суфікси -енн(ий), -анн(ий) пишуться з двома н і вживаються для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: незліченний, неоціненний, несказанний, нездоланний.

7. Суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий) вживають в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження. Після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається суфікс -ичн(ий), після інших приголосних — ічн(ий), а після голосних — -їчн(ий): історичний, комуністичний, академічний, епічний, алгебраїчний, архаїчний.

8. Суфікси -ев(ий), -ев(ий) вживають у прикметниках з основою на м’який приголосний та шиплячий, коли наголос падає на основу слова: червневий, тижневий, ситцевий, алюмінієвий, грушевий, овочевий. Якщо у прикметниках з основою на м’який приголосний і шиплячий наголос падає на закінчення, то пишемо суфікс -ов(ий): польовий, дощовий.
У присвійних прикметниках, утворених від іменників з основою на м’який приголосний та шиплячий, незалежно від місця наголосу вживаються суфікси -ев(ий), -єв(ий): Сергій — Сергієва, Ігор — Ігорева, кобзар — кобзарева.

9. Суфікс -ист(ий) вживають у прикметниках після букв на позначення приголосних звуків, а суфікс -їст(ий) — після букв на позначення голосних звуків: барвистий, лісистий, троїстий.

10. Суфікс -ова- вживають тоді, коли наголос падає на о, без наголосу вони переходять в -yea-, -юеа-: друкувати — друкований, малювати — мальований, риштовання, сивуватий.

11. Суфікс -ір- (-up-) вживають у ряді дієслів іншомовного походження: полірувати, лавірувати, буксирувати.

Д/Завдання

Виконайте тестові завдання.

1. Букву и треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..чорнілий, пр..вітність, пр..завзятий

Б пр..блуда, пр..кидатися, пр..поганий

В пр..в’ялий, пр..думаний, пр..темний

Г пр..бережний, пр..шитий, пр..краса

2. Літеру и треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А печ..во, кур..во, руч..нька

Б нос..к, пал..ця, мавп..нятко

В пал..чка, кош..чок, горл..чка

Г вогн..ще, мереж..во, мар..во

3. Літеру с треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А ..пуститися, ..прямувати, ..нахабніти

Б ..тяжка, ..фабрикувати, ..палахнути

В ..терпіти, ..подобатися, ..чеплення

Г ..кинути, ..сунути, ..форматувати

4. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А горл..чко, мисл..ння, вул..чка

Б п’ят..ро, кош..нятко, пал..ць

В сем..ро, зробл..ний, нов..на

Г лев..ня, зар..во, горщ..чок

5. Літеру з треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А бе..порадний, ..поживати, ро..клад

Б ро..писка, ..ведення, ..формований

В чере..плічник, ..битий, ..котитися

Г ..метений, ро..кидати, ..чавлений

6. Букву е треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..мудрий, пер..тинати, пр..земкуватий

Б пр..широкий, пр..освященний, пр..крити

В пр..дтеча, пер..дбачати, пр..множений

Г пр..кумедний, пр..святий, пр..д’являти

7. Літеру з треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А ро..тулений, ..пакований, ..бережений

Б ..цідити, ..марнувати, бе..коштовний

В ..жований, ..горблений, ..хоплений

Г ро..дивитися, ..містити, ..ховок

8. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А горл..чко, мисл..ння, вул..чка

Б п’ят..ро, кош..нятко, пал..ць

В сем..ро, зробл..ний, нов..на

Г лев..ня, зар..во, горщ..чок

9. Літеру с треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А ..пиляти, ..кроїти, не..проста

Б ..плутати, ..бентежити, ..пад

В ..терпіти, ..ковзати, ..чавити

Г ..тишити, ..палахнути, ..чесати

10. Літеру и треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А печ..во, кур..во, руч..нька

Б нос..к, пал..ця, мавп..нятко

В пал..чка, кош..чок, горл..чка

Г вогн..ще, мереж..во, мар..во

11. Букву и треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..черствілий, пр..мерзнути, пр..зирство

Б пр..горілий, пр..добритися, пр..подобний

В пр..бічник, пр..землити, пр..хорошений

Г пр..смакувати, пр..темнілий, пр..бідний

12. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..жалібний, пр..велебний, пр..мудрість

Б пер..дбачений, пр..щедрий, Пр..балтика

В пр..важкий, пр..чудовий, пр..кінцевий

Г пр..тихий, пр..поганий, пр..білений

18.01.2023 Українська мова

Урок 38

Тема: Подвоєння та подовження приголосних.

Правило

Приклад

Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

на межі префікса й кореня:

відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;

кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів:

військкомат, міськком;

кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник:

день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця

на межі двох суфіксів:

письменник, прийменник, іменник, але священик

на межі дієслівної основи і постфікса – ся:

зрісся, вознісся, обвисся, пасся;

у збільшувально – підсилювальному суфіксі – енн- :

силенний, численний;

у прикметниках з наголошеними суфіксами – анн(ий), - янн(ий)-, -енн(ий)-:

Невблаганний, несказанний, незрівнянний, нескінченний

В словах іншомовного походження:

Ассирія, Пруссія, брутто, нетто;

В чоловічих і жіночих іменах:

Інна, Ілля, Маріанна, Ганна.

Подовження приголосних в українській мові є в усному мовленні, а також передається воно однаковими літерами на письмі. Подовження приголосних звуків пояснюється різними причинами. В одних випадках воно виникало внаслідок словотворчих процесів: префіксації (оббити, віддати), суфіксації (годинник, змінний), основоскладання: (міськком, деффак), а в інших пояснюється змінами, які відбуваються у звуковому складі мови (занепад голосних неповного звучання [ъ], [ь], випадання та уподібнення приголосних): життя, зілля, піччю, суддя.

Подовження приголосних, що виникає при словотворенні, ще називається подвоєнням. Воно з'являється внаслідок збігу двох однакових приголосних:

1) префікса й кореня: беззубий, беззаконня, безземелля, віддаль, віддавна, віддзеркалювати, роззброїти, роз-зичити, роззнайомитися, ззаду, оббілити, оббризкати, оббрити, контрреволюція, ірраціональний;

2) префікса й префікса: возз'єднання, ззамолоду, ззовні;

3) кореня або основи на -н (-н) і суфіксів -н (ий), -н'(ій), -ник, -нщ(я): спина — спинний, балкон — балконний, кінь — кінний, осінь — осінній, ранок — ранній, щоденник, письменник, підвіконний, віконниця, Вінниця, туманний, туманність, туманно, законний, законність, законно;

4) кінця першої частини і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), юннат (юний натураліст), деффак (дефектологічний факультет), заввідділом (завідувач відділу);

5) основи дієслова минулого часу на [с] і афікса -ся: розрісся, понісся, пасся, трясся, але підносься;

6) подвоюються букви, що означають приголосні у наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -енн-, -анн-: здоровенний, непримиренний, нездоланно, старанно, але шалений, жарений, сказано, не зрівняний.

Подовженими (на письмі подвоєними) бувають м'які [д'], [т'], Із'],.[с'], [ц'], [У], [н'] і пом'якшені [ж1], [ч1], [ш'\ приголосні тільки тоді, коли вони стоять між голосними.

У кількох словах подвоюються букви н, с, в, що позначають тверді приголосні: Ганна, ссати, ссавець, бовваніти, овва.
Подовжені приголосні бувають:

1. В іменниках середнього роду II відміни: знаряддя, питання, напуття, мотуззя, гілля, колосся, обличчя, сторіччя, узбережжя, Поділля, Залісся, Лівобережжя, а також у похідних словах: життєздатність, гіллястий та в деяких іменниках чоловічого і жіночого роду І відміни: Ілля, суддя, рілля, стаття.

Подовження зберігається у всіх відмінкових формах, крім родового множини: облич, питань, сторіч, роздоріж, знарядь. Частина іменників середнього роду в родовому відмінку має закінчення -їв. Перед ним подвоєння літер зберігається: почуттів, відкриттів, Іллів, суддів, але статей.

2. Перед [у] (орф. ю) в орудному відмінку однини іменників III відміни: сталлю, емаллю, тінню, ніччю, заполоччю, віссю, відповіддю, постаттю, зеленню, подорожжю, розкішшю, але: Керчю, повістю, радістю, честю, кров'ю, любов'ю, нехворощю, матір'ю, бо в них збіг двох приголосних та апостроф після р.

3. У прислівниках перед [а], [у] (орф. я, ю): навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.

4. Перед [у], [е] (орф. ю, е) у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: наллю, виллю та ін.

В українській мові розрізняють морфологічне подвоєння й фонетичне подовження.
Морфологічне подвоєння відбувається в таких випадках:

1. Коли префікс закінчується тим самим приголосним, яким починається корінь: відділ, віддати, обб_ти, завв_шки, роззява.

2. Коли корінь або основа слова закінчується на -н- (-нь-) і суфікс починається на -н-, що спостерігається переважно при словотворенні: вина – безв_нний, день – денний, кінь – кінний, ранок – ранній, осінь – осінній, год_на – год_нник, стіна – стінн_й, вікно –

3. Коли основа дієслова минулого часу закінчується на с і до нього додається постфікс -ся: розрісся, пасся, трясся, виносся.

4. Коли перша частина складноскороченого слова закінчується на той самий приголосний, яким починається друга частина: юннат (юний натураліст), страйкком (страйковий комітет), військкомат (військовий комітет).

5. Подвоюються приголосні -нн- у таких випадках:

а) У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий), на який падає наголос: силенний, здоровенний, страшенний.
б) У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), -янн(ий) зі значенням можливості чи неможливості дії і з наголошеним суфіксом: здійсненний, недозволенний, непримиренний, нескінченний, недоторканний, несказанний і в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
в) У прикметниках з наголошеним суфіксом -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Подвоєння -нн- зберігається в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: старанний, численний; старанність, старанно, численність, численно.

6. Подвоюються приголосні у словах: бовван, Ганна, бовваніти, Ганнин, ссати, ссавці, в_ссати та ін.
Морфологічне подвоєння переважно пов’язане з членуванням слова на морфологічні частини: об-б_ти, від-дати, ден-ний, сон-ний та ін.

ВИКОНАТИ ВПРАВИ.

1. Від поданих слів утворіть нові, в яких було б подвоєння літер. Складіть з ними речення:

Година, день, закон, кордон, стіна, благати, заповідь, зелень, клітина, корінь, молодь, мить

2. Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв, у другу - без подвоєння.

Мит..ю, огнен..ий, скажен..ий, височен..ий, антен..ий, тьмян..ий, вроджен..ий, ден..ий, орлин..ий, узбіч..я, Хмельнич..ина, неждан..ий, адресован..ий, однозмін..ий, вікон..ий, роз'єднан..ий, олов'ян..ий, нескінчен..ий, електрон..ий, дерев'ян..ий, умотивован..ість, без..ахисний, аграрно-сировин..ий, гіл..я, антропоген..ий, туман..ий.

3.Вправа з ключем

Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв,

у другу — без подвоєння.

Вірніст..ю, повін..ю, осін..ю, величніст..ю, якіст..ю, від..аллю, мит..ю, радіст..ю, з безліч..ю, доповід..ю, вартіст..ю, з точніт..ю, сіл..ю, заздріст..ю, у сміливост..і, плот..ю, за галуз..ю, смерт..ю, з розкіш..ю, віс..ю, велич..ю, шерст..ю, з розповід..ю, північ..ю, блакит..ю, зі зліст..ю, ненавист..ю, чверт..ю.

Ключ. Підкресліть у кожному слові третю букву — прочитаєте народну мудрість.

4.Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв, у другу - без подвоєння.

Мит..ю, огнен..ий, скажен..ий, височен..ий, антен..ий, тьмян..ий, вроджен..ий, ден..ий, орлин..ий, узбіч..я, Хмельнич..ина, неждан..ий, адресован..ий, однозмін..ий, вікон..ий, роз'єднан..ий, олов'ян..ий, нескінчен..ий, електрон..ий, дерев'ян..ий, умотивован..ість, без..ахисний, аграрно-сировин..ий, гіл..я, антропоген..ий, туман..ий.

Ключ. Підкресліть у кожному слові першу букву - прочитаєте вислів В. Сухомлинського.

18.01.2023 Українська мова

Урок 37

Тема: Спрощення приголосних.

Українська мова є однією з наймилозвучніших мов світу. Милозвучність досягається різними засобами: чергуванням окремих голосних і приголосних, використанням паралельних форм слів. Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними властивими даній мові правилами, законами. Звуки в словах української мови утворюються так, щоб їх було легко вимовляти й розрізняти на слух. Цій вимозі далеко не завжди відповідають запозичені слова. У цьому ви переконалися, читаючи слова першої колонки. Досягненню милозвучності мови сприяє спрощення в групах приголосних та рівномірне чергування голосних і приголосних звуків.
Іноді при творенні або зміні слів виникає збіг трьох приголосних, що ускладнює вимову. Тоді один із звуків випадає.

В українській мові відбувається спрощення груп приголосних, що сприяє поліпшенню її мелодійності.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають
д і т, які при зміні слова з’являються: корисиний – користь, чесний – честь, поїзний – поїзд, щасливий – щастя, якісний – якість, улесливий – лестощі.
Виняток становлять слова: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять, в яких літера т зберігається.
Не відбувається спрощення у групі приголосних -стн-, в яких т зберігається, в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст чи -нт: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний; студент – студентський.

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при утворенні дієслів із суфіксом -ну-: брязк – брязнути, блиск – блиснути, писк – писнути, плюск – пл$снути, тріск – тр%снути.
Виняток: випуск – випускний, виск – вискнути, риск – рискнути.

3. У групі приголосних -слн- випадає л: масний – масло, умисний – мисль, ремісник – ремесло.

Отже, спрощення - це випадання середнього звука в групах приголосних. Але є слова-винятки, які не підлягають цьому правилу.

Запам'ятайте!

Щоб краще запам'ятати є ключ-символ "Рука". Лівою рукою обхопіть зап'ястя правої руки "зап'ястний"; проведіть рукою від зап'ястя до згинів пальців правої руки - "пестливий"; потім проведіть по фалангах пальців - "кістлявий"; зігніть і розігніть кілька разів пальці правої руки - "шістнадцять"; зробіть рух, ніби щось берете, збираєте - це символ слова "хворостняк"; і нарешті робимо жест, що показує на себе, він асоціюється зі словом "хвастливий".

СЛОВНИКОВА РОБОТА:

Баластний – непотрібний, зайвий.
Контрастний – різко протилежний.
Компостний – складений із органічних добрив.
Форпостний – передовий пост, передня варта, передня позиція на ділянці фронту.

Аванпост – передовий військовий пост.

П’ять мудрих порад:

1. Не будьте заздрісними, поважайте старших, будьте чесними з оточуючими й самими собою.

2. Прагніть, щоб кожен прожитий день був насичений корисними справами.

3. Вивчайте іноземні мови, освоюйте комп’ютерні технології, щодня пізнавайте щось нове. Пам’ятайте, що в ХХІ столітті цінується якісна освіта.

4. Робіть добрі справи безкорисно.

5. Не забувайте, що тільки ви є господарями свого життя. Зробіть його повноцінним і радісним (З посібн.).

Винятки:

Шістнадцять хвастливих жінок

Життєвий давали урок: зап’ястний браслет прикрашає,

Сухий хворостняк запалає; кістлявою риба бува;

Пестливі вживайте слова.

Де можна хвастнути – давайте! Де «Т» зберігається – знайте!

Зберігається літера «Т» в іншомовних словах на «СТ».

Ви прикметники з –Н – утворіть і на прикладах це повторіть:

ФорпоСТ + Н = форпоСТНий,

АванпоСТ + Н = аванпоСТНий,

КонтраСТ + Н = контраСТНий.

Домащнє завдання !!

Вправа 1

На місці крапок, де потрібно, поставте пропущені літери.
Пристрас…ний, контрас…ний, прихвос…ні, сон…це, чес…ний, мес…ник, сер…це, студен…ський, фашис…ський, влас…ний, очис…ний, дилетан…ський, доблес…ний, кож…ний, повіс…ці, пос…лати, ровес…ник, свис…нути, совісн…ий, ус…ний, хрус…нути, ціліс…ний, словес…ний, виїз…ний, шіс…десят, зліс…ний, у кіс…ці, шіс…надцять, ях…смен, капос…ний, журналіс…ський, вартіс…ний, якіс…ний.

Вправа 2

.Утворіть від поданих слів прикметники та запишіть їх.
Кількість, область, честь, захист, якість, студент, кореспондент, вартість, совість, пропагандист, парламент, інтелігент, рецензент, диригент, сержант, інтурист, лейборист, сепаратист, соціаліст, колективіст, агентство, пристрасть, проїзд, радість, щастя.

Вправа 3

Утворіть від поданих слів іменники із суфіксом -ство(о).

Президент, студент, практикант, педант, сектант, капітулянт, комедіант.

Вправа 4

Складіть речення з поданими словами, пам’ятаючи, що в них спрощення в групах приголосних на письмі не відбувається.
Журналістський, шістнадцять, хвастливий , гігантський, студентський, туристський.

Вправа 5

1.   Визначте, у якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних.
1.   Форпостний, корисний, щасливий, улесливий, звісно.
2.   Доблесний, усний, баластний, хвастливий, хворостняк.
3.   Шістсот, провісник, вискнути, свиснути, гуснути.
4.   Безвиїзний, власний, злісний, кістлявий, тижневий.
5.   Ненависний, якісний, цілісний, месник, очисний.

2. У якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних?
1.   Ненависний, пестливий, хвастнути, свиснути, тижневий.
2.   Власний, безвиїзний, злісний, гігантський, кістлявий.
3.   Тріснути, масний, хворостняк, вискнути, писнути.
4.   Ремісник, зап'ястний, навмисне, провісник, шістнадцять.
5.   Серце, шелеснути, гуснути, цілісний, радісний.

3. Вкажіть, у якому рядку в усіх словах відбулося спрощення
приголосних.
1.   Шістнадцять, чесний, рідкісний, ненависний, контрастний.
2.   Обласний, рідкісний, свиснути, швидкісний, випускний.
3.   Якісний, цілісний, хвастливий, тижневий, усний.
4.   Улесливий, щасливий, пізній, якісний, шелеснути.
5.   Бризнути, вісник, гуснути, шелеснути, тріснути.

16.01.2023 Українська мова

Урок 36

Тема: Чергування приголосних в українській мові.

Зміни приголосних при збігові їх у процесі словотворення

Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=MKJlxNaHXsI&t=5shttps

Ознайомтесь із таблицями чергувань у-в

У чергується з В

У	В
1. [п] у [п]. Десь у хлібах кричав перепел	1. [о] в [о]. Була в Одесі
2. У [п]. Увійшли до хати	2. В [о]. В очах його світилася надія
3. [п, о] у [в, ф-, льв-, св-, тв-, хв-]. Сидимо у вагоні. Була у Львові	3. [о] в [п]. [крім в-, ф-, мв-, св-, хв- і под.]. Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко) ad
4. [п, о] (,;: — () ...) у [п]. Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник)	4. [п] в [о]. Був в Одесі

У з В не чергується

1. У словах, що вживаються тільки з В або з У: вдача — удача, вклад — уклад,— означають різні поняття.

2. У власних назвах, крім слова Україна — Вкраїна: Угорщина, Уельс

Отже, чергування приголосних відбувається при словозміні та словотворенні у групах приголосних

До найпоширеніших належить також чергування приголосних, яке з’являється при творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ- та іменників із суфіксом -ств-.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!

1.Прочитайте народні прислів’я, обираючи з дужок правильний варіант звука.

1. Не знаючи броду, не лізь (у, в) воду. 2. Сталь гартується (у, в) огні, а людина — (у, в) труді. 3. Щоб рибу з’їсти, треба (у, в)воду лізти. 4. (у, в) (у, в)мілого руки не болять. 5. (У В)міння (і, й) труд (у, в)се перетруть. 6. (у, в)очі співає, а позаочі лає. 7. Ремесло на плечах не висить (і, й) хліба не просить, а хліб дає. 8. Згаяного часу (і, й) конем не доженеш. 9. Що написано на роду, того не об’їдеш (і, й) на льоду. 10. (У, В)се добре переймай, а зла уникай. 11. Добре роби (і, й) добро буде. 12. (у, в)чужому домі будь привітливий, а не примітливий. 13. За науку цілуй батька (і, й) матір (у, в) руку. 14. Не міряй (у, в)сіх на свій аршин. 15. Коли тебе добрі люди шанують, шануйся (і, й) сам. 16. Не підливай масла (у, в)огонь. 17. (у, в) одне вухо влітає, (у, в)друге — вилітає. 18. (У, В)мій сказати, (у, в)мій і змовчати. 19. Плохеньке порося (і, й) (у, в) Петрівку мерзне. 20. Чоловік (у, в) домі — голова, а жінка — душа. 21. (у, в) Сірка очі позичив, та (і, й) байдуже. 22. Правда (і, й) (у, в) морі не (у,в)тоне (Народна творчість).

2. Розподіліть у три колонки слова, у яких чергування у-в: 1) відбувається; 2) не відбувається; 3) змінює значення слова.

Взуття, учений, влада, уособиця, ввечері, уява, установа, вклад, устає, внесок, вправа, уважаю, вступ, удача.

3. Виконайте тестові завдання.

1. Правил чергування і-й дотримано в рядку:

А вчений і винахідник, троянди і виноград;

Б сидіти і мріяти, читати й перечитувати;

В сміх і сльози, цікаво і весело;

Г купив і подарував, радощі й печалі;

Д спеції і консерви, читати і переказувати.

2. Правил чергування у-в дотримано в рядку:

А служив у армії;

Б погляд в майбутнє;

В була в мене пісня;

Г зайшов у аудиторію;

Д запитати у сестри.

3. Чергування у-в без зміни значення слова можливе в усіх словах рядка:

А увечері, увесь, управа;

Б уголос, увічливий, уступ;

В Україна, усередині, учитель;

Г уклад, Угорщина, уживати;

Д удача, уночі, уродливий.

Б уголос, увічливий, уступ;

В Україна, усередині, учитель;

Г уклад, Угорщина, уживати;

Д удача, уночі, уродливий.

4.Вправа ЖАРТОМА !!

Якось сто років тому компанія літераторів завітала до приміського ресторану. Письменник О. І. Купрін проглянув меню і замовив:

– Сім порцій орфографічних помилок.

– Цього подати не можемо, не тримаємо, – відповів офіціант.

– Однак, у меню великий вибір помилок на всі смаки, – сказав Купрін і зачитав меню.

Щоб не опинитися у такому ж становищі, оформіть грамотно меню, змінивши слова у дужках.

МЕНЮ

1. Салат (козак) з грибами.

2. Салат з огірків (ніжин)

3. Капусняк (товариш)

4. Закуска (француз).

5. Холодець рибний (піст).

6. Плов по-(узбек).

7. Торт «(Прага)».

16.01.2023 Українська мова

Урок 35

Тема: Чергування голосних.

В українській мові чергування голосних відбувається під час словозміни й словотворення.

Звуки [о], [е] у відкритому складі чергуються з [і] в закритому.

Приклад:

Рік — року, свій — свого, попелу — попіл, вівця — овець, будова — будівництво, вільний — воля.

Звуки [о], [е] чергуються з нулем звука. Це відбувається, коли [о] та [е] випадають: вітер — вітру, серпень — серпня, орел — орла.

Звуки [і], [е] чергуються з [о] у деяких словах: шість — шести — шостий, сім — семи — сьомий, жінка — жених — жонатий.

Чергування голосних у дієслівних коренях

Звук [о] чергується з [а]: гонити — ганяти; котити — катати.

Зверни увагу!

Дієслова з [о] звичайно позначають тривалу дію або одноразову закінчену; дієслова з [а] — повторювану багаторазову дію.

Звук [е] чергується з [і]: летіти — літати, плести — заплітати.

Звук [і] чергується з [а]: сідати — садити.

Чергування не відбувається

У формах окремих слів [о], [е] не випадають: лоб — лоба, мох — моху, рот — рота, лев — лева.

У групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними: торг — торгу, хорт — хорта, серп — серпа, вовк — вовка, шовк — шовку, але погірдний (від погорда).

У групах із повноголоссям -оро, -оло, -ере, -еле.

Приклад:

Город, сторож; голос, солод; берег, серед, через; зелень, пелех, шелест, але моріг, оборіг, поріг, сморід; борода — борід — борідка, борона — борін — борінка.

У словах іншомовного походження: бордюр, атом, акорд.

Під наголосом у словотворчих компонентах -вод, -воз, -нос, -роб складних слів, що означають людей за професією: екскурсовод, водовоз; дровонос; хлібороб, хліборобство.

Проте в словах, що означають предмети, чергування [о]//[і] відбувається: водопровід — водопроводу, водогін — водогону.

Зверни увагу!

Пишемо й вимовляємо [а] після г, к, х перед складом з [а]: гаряче, гарячка, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, халява; а також перед г у словах багатий, багато, багатство, багач, багатир (багач), багаття;

Пишемо й вимовляємо [о] у словах богатир (силач), крохмаль, борсук, комиш, комірка, коровай, кропива, комин, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов’яни, солдат, козак.

Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, ШЧ, ДЖ, Й

Після ж, ч, ш, шч, дж, й перед м'яким приголосним пишемо е.

Приклад:

Вечеря, вишень, женити, ніженька, пшениця, озброєнь, увечері, чернетка, шестиденка, щеміти, щетина.

Після ж, ч, ш, шч, дж, й перед твердим приголосним пишемо о.

Приклад:

Бджола, вечори (але вечеря), іграшок, копійок, пшоно (але пшениця), чоловік, чомусь, чорний (але чернетка), щока (але щічка).

В іменниках жіночого роду (третьої відміни) в суфіксі пишемо о при словозміні: свіжість — свіжості, пекучості, безкрайості.

Ознайомтесь із таблицею «Чергування голосних».

Типи чергувань	Умови чергування	Приклади
О, Е // І	за словозміни	кінь — коня, вівса — овес, сім — семи, осіб — особа
О, Е // І	за словотворення	будівник (пор. будова) сільський(пор. село)
Але: О, Е наявні в закритому складі	під наголосом у коренях -вод-, -воз-, -нос-, -роб-, що означають істот:	хлібороб, водовоз, діловод але: водопровід (предмет)
О, Е не переходить в І	коли ці звуки вставні або випадні	земля — земель, вікно — вікон
	у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними	хорт — хорта, шовк — шовку, виняток погірдний (пор. погорда) ad
	у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, -еле-	город, шелест, колос, терен, винятки: моріг, поріг, оберіг, сморід, берізка
	у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -енн (я)	значень, положень, передбачень
О, Е // О	О, Е при словозміні мають властивість випадати	сон — сну, гачок — на гачку; квітень — квітня, човен — човна
О // Е після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й	пишеться Е перед шиплячими та м’якими приголосними. Примітка. У деяких словах зберігається Е (Є), бо приголосний Ч у наступному складі в давні часи був м’яким.	вечеря, учень, щетина; ложечка — ложечок, книжечка — книжечок, лієчка — лієчок і под. Винятки: жерло, печера, червоний, черга, чекати, чепурний, черствий, щедрий
	пишеться O: перед нешиплячим твердим:	бджола, вечори (пор. вечеря), чорний(пор. чернетка); у похідних: вечоріти, чорніти; Винятки: гайочок, чорнило, чорниці, чорніти (перед давніми м’якими)
	в іменниках жіночого роду (третьої відміни) в суфіксі -ост-:	свіжості, безкрайості, пекучості ad
	у давальному та місцевому відмінках однини деяких іменників:	бджолі, у пшоні
	у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників, займенників, числівників жіночого роду:	гарячої, першою, нашої;
І // И	И з’являється в дієсловах:	лійка — лити, бійка — бити.

Чергування у дієслівних коренях

Типи чергувань	Умови чергування	Приклади
О // А	якщо наступний склад має наголошений суфікс -а чи -ува-	Допомогти — допомагати
Е // І	Е в дієсловах доконаного виду; І — недоконаного:	Замести — замітати, злетіти — літати;
Е // І	у дієсловах перед наступним складом із суфіксом -а-, -ува- (-юва-); часто наголос падає на кореневий І:	брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, чекати — очікувати; плести — заплітати, гребти — загрібати ad
І // А	найдавніші чергування:	сідати — садити
Е // И	Е (випадний) чергується з И, якщо далі йде суфікс -а-, тобто -ер- переходить в -ира-:	Беру — брати — вибирати, терти — зітру — стирати; вистелю — вислати — вистилати
Випадний, що чергується з И		брати — збирати, слати — вистилати, підіпри — підпирати

Потрібно запам’ятати написання цих слів:

1) пишемо й вимовляємо [а] після г, к, х перед складом з [а]: гаряче, гарячка, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, халява; а також перед г у словах багатий, багато, багатство, багач, багатир(багач), багаття;

2) у словах богатир (Богом дана сила), крохмаль, борсук, комиш, комірка, коровай, кропива, комин, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов’яни, солдат, козак.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!!

1.Утворюючи нові слова або форми слів, підкресліть чергування голосних

Зразок: терти — стирати (е//и).

1. Гонити, клонитися, кроїти, проводити, схопити.

2. Камінь, ніч, братів, вів, лебідь.

3. Дерти, перу, простерти, жерти, клену.

4. Жонатий, чотири, шестеро, вечеря, пшениця.

5. Почну, увімкну, загнути; одного.

2.Уставте пропущені букви.

В..селе, в..сняне, сон..чко, оз..ро, оч..рет, поч..нало, мислит..ль, т..хес..нький, п..ганий, г..разди, стріл..ць, виб..рати, тр..вога, зач.. кати, пр..звисько, б..ру, заб..рати, к..миш, перш..ї, пер..на, пер..йти, м..гти, допом..гати, свіж..сті, тр..вога, п..ром, щ..тина, носор..г, медон..с, сміттєпров..д, ч..рнетка, пш..ниця, вип..кати, вип..кти, збер..гти, збер..гати, допом..гати, г..няти.

3. Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?v=UcXcm_wT3lQ&t=26s

19.12.2022 Українська мова

Урок 34

Тема: Позначення м’якості приголосних.

В українських словах м’який знак вживається:

- Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м’які приголосні:

в кінці слів: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;

в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.

-В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.

-На позначення м’яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.

-У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

-У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.

М’який знак зберігається:

-В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;

-При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.

В іншомовних словах

В словах іншомовного походження м’який знак пишеться після м’яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В’єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.

М’який знак не пишеться

М’який знак не пишеться у таких випадках:

- Після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, вісім, верф, ніж, їж, знаєш, бачиш, піч, річ, борщ, морщ, воротар, гіркий, кобзар, перевір, тепер, Харків тощо. Виняток: Горький, трьох.

-Перед м’якими, пом’якшеними або шиплячими: свято, дзвякнути, сніг, радість, велетенський, промінчик, кінчик, менший, тонший, Уманщина. Винятки: після букви л (їдальня, читальня, Польща, сільський тощо) та слова тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

-Між подвоєними та подовженими приголосними: буття, відлюддя, віддячити, волосся, галуззя, заміжжя, зілля, пасся, ранній, роззява тощо.

ЗАВДАННЯ!!!

Виконайте вправи:

1.Від поданих іменників утворити присвійні прикметники.

Наталка, ласунка, кицька, донька, вчителька, галка, Галька.

2.Перепишіть слова, замість крапок поставте, де треба, м’який знак.

Дяд..ко, пис..мо, емал.., памороз.., мороз.., постат.., близький, бояз..кий, тон..кий, вуз..ко, тон..ко, пол..с..кий, в’юн..кий, держал..це, кружал..це, ціпил..но, Ковал..чук, Медвед..чук, палац.., палец.., бац.., Хар..ків, Мозир.., шир..ма, сімдесят.., сім..сот, с..огодні, утр..ох, купец..кий, одес..кий, кавказ..кий, бас..ко, різ..ко, брин..чати, різ..бяр, дон..ці, стан..те, сип..те, ріж..те, сон..кові, млин..кові, вір..те, удар..мо, комір..чику, тр..ома, шіст..ма, шіст..ома, с..ома, віс..ма, снит..ся, сниш..ся, доч..ці, сваш..ці, лял..ці, лл..ю, віз..му, гір..ку, гал..ці, Гал..ці, пол..ку (танок), пол..ку (військова одиниця), тіл..ки, (з) тол..ку, міл..ка (риба), міл..кий.

3.Випишіть слова у дві колонки: у ліву — з м’яким знаком, у праву — без нього, щоб дізнатися, що зашифровано в завданні.

1. Чіл...не, област.., р..ясно, різ..бяр, ад..ютант, нян..ка, духм..яний, асфал..т, арф..яр.

Ключ. Підкресливши першу літеру у словах, отримаєте назву твору П. Куліша.

2. Різ..ба, парас..чин, дикан..ський, стан..мо, заховайс.., у куз..ні, прал..ня, гарнен..кий, тіт..ці, рибон..ки, брен..кати.

Ключ. Підкресліть у кожному слові третю букву — прочитаєте назву одного з творів І. Франка.

3. Улюбленец.., козац..кий, різ..бяр, адмірал..с..кий, їд..те, Н..ютон, аквалан..гіст.

Ключ. Підкресливши перші букви, прочитаєте назву країни.

4. Ковал..чук, щонаймен..ший, учител..ство, камін..чик, різ..бяр, сон..ця, медал..йон, чотир..ма, лял..ці, с..міх, бат..ківський.

Ключ. Підкресліть у першому стовпчику останню букву — прочитаєте ім’я героя твору Уласа Самчука «Марія».

4.На місці крапок поставте, де треба, м’який знак. Дослідіть, у яких випадках м’якість приголосного в українській мові не позначається.

Кіл..кіс..т.., сіл..с..кий, чукот..с..кий, міц..ніс..т.., діял..ніс..т.., від..ділен.., Кос..тя, с..міливіс..т.., щас..тя, с..вятковий, пал..ці, радіс..т.., віс..тю, Нас..тя, з..ріліс..т.., Кол..с..кий, Іл..ля, всєс..віт..ня, вугіл..ля, піз..ня, майбут..нє, куріл..с..кі, галуз..зю, гордіс..т.., маз..зю, весіл..ля, в намис..ті, вітал..ня, читал..ня, воз..ня, Плат..ня, Трет..якове..ка, Трет..як, Ул..яна, урал..с..кий.

Довідковий матеріал

М’який знак пишеться:

1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль, колись, донька, батько;

2) у середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати;

3) у прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): український, ткацький, ризький;

4) після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньксерденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій;

5) у буквосполученнях льц, ньц, пьч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька);

6) після букви л перед буквами, що позначають м’які приголосні звуки: рибальський, сільський.

М’який знак не пишеться:

1) після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот;

2) після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький);

3) між двома однаковими буквами, що позначають м’які подовжені приголосні: знання, стаття;

4) між двома м’якими приголосними — м’якість першого з них виникає як результат виливу наступного м’якого приголосного: ніжність, майбутнє;

5) у буквосполученнях лц, нц, лч, пч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка);

6) після к перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): менший, тонший, громадянство.

19.12.2022 Українська мова

Урок 33

Тема: Апостроф.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, але якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.

2. Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами ― через дефіс: пів-Європи.

4. Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.

5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: дит'ясла, двох'ярусний, трьох'ярусний.

Апостроф не ставиться:

1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).

2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

3. У словах іншомовного походження у злитій вимові: резюме, бюджет, бюро.

Апостроф у словах іншомовного походження пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер, п'єдестал, інтерв'ю, прем'єр, торф'яний, к'янті, миш'як, кар'єра; П'ємонт, П'яченца, Рив'єра, Ак'яб, Іх'ямас; Барб'є, Б'єрнсон, Б'юкенен, Женев'єва, Ф'єзоле, Монтеск'є, Руж'є, Фур'є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт, ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.

Апостроф не пишеться:

Коли я, ю позначають пом'якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.

Винятки: ад'ютант, кон'юнктивіт, кон'юнктура, ін'єкція.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Ареф'єв, Водоп'янов, В'яльцева, Григор'єв, Захар'їн, Луб'янцев, Лук'янов, Пом'яловський, Прокоф'єв, Юр'єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обіньє; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних (м, п, б, ф, в), задньоязикових (ґ, к, х) і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, Прокоп'євськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Амудар'я, Гур'єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

ЗАВДАННЯ!!!!

1.Позначити( де потрібно) в словах орфограму «Апостроф».

Св...ятий Дух, Св..ят-вечір, з..єднаний, заозер…я, р…яст, Р…юмін, по..рятунок, за Св…ятошином, Юр…єв, Рум…янцев, під…яр…я, Сирдар…я, дит…ясла, пів…яру, верб…я, Женев…єва, рев…ю, б…юрократ, Ф…єзоле, ф…юзеляж, п…юре, Фей…єрбах, В…єтнам, Фур…є, Зв…єрєв, р…яса, зап…ястний, зв…ялити, В…ячеслав, Св…ятослав, Лук…янченко.

2.Переписати слова, на місці крапок уставляючи, де потрібно, пропущені букви, м’який знак або апостроф.

Поділ..я, Поліс..я, Підмосков..я, покрит..я, насін..я, корін..я, прибут..я. Примор..я, Покут..я, Приазов..я, Приурал..я, роздоріж..я, збіж..я, лист..я, щаст..я, роззброєн..я, повіст..ю, річ..ю, піч..ю, стиснен..я, радіст..ю, швидкіст..ю, любов..ю, сіл..ю, мід..ю, подоро..чан..я, бря..чан..я, довкіл..я, риштован..я.

   3.Висловити свою думку : « Рідна мово,ти ніжний цвіт ,
                                                  Ти п’яниш нас, як рута–м’ята ,
                                                  Таж на цілий, на білий світ ,
                                                 Ти духмяністю розіллята...
                                                                                   Д. Білоус »

15.12.2022 Українська мова

Урок 32

Тема: Ненаголошені е, и в корені слова.

1. У складах із ненаголошеними е та и пишемо ту саму літеру, що й під наголосом: вели́кий, величе́зний, бовели́ч; держу́, бо оде́ржати; клекоті́ти, бо кле́кіт; несу́, бо прине́сений; шепоті́ти, бо ше́піт; блища́ти, боблиск; вишне́вий, бо ви́шня; трима́ти, бо отри́мувати; широ́кий, бо ши́роко.

2. Е пишемо:

а) у групах -ере-, -еле-: бе́рег, де́рево, передмі́стя, сере́дній; оже́ледь, пелена́, се́лезень, ше́лест;

б) у суфіксах -ен-(я), -єн-, -ен’н’-, -енк-, -еньк-, -ер-(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня́, дору́чений, повідо́млення, Юхи́менко, ру́ченька, се́меро, мале́сенький, кни́жечка, вихова́тель;

в) коли е при зміні слова випадає або вставляється:

сі́чень, бо сі́чня; ві́тер, бо ві́тру; мі́тел, бо мітла́; справедли́вий, бо пра́вда; хло́пець, бо хло́пця.

3. И пишемо:

а) у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих ненаголошених складах: брині́ти, гримі́ти, дрижа́ти, крива́вий, крини́ця, криши́ти, стримі́ти, трива́ти, триво́га; глита́ти, блища́ти, але дріма́ти, тріща́ти;

б) інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: криши́ти (кри́хта, кри́шка), трима́ти (стри́мувати); блища́ти (бли́скавка).

Там, де застосувати визначені правила написання ненаголошених е, и не можна (апельси́н, лева́да, кише́ня, лемі́ш, мину́лий, лимо́н, пирі́г та ин.), треба звертатися до орфографічного словника.

ДОМАШНЯ РОБОТА

1.Завдання з ключем.

Запишіть слова у дві колонки: у першу – з ненаголошеним е, у другу – з ненаголошеним и.

З..рно, вер..с, л..ман, м..далі, ваз..лін, ш..рокі, вер..сень, п..ніцилін, кр..латої, м..сколиз, чер..да, трен..р, пш..ниця, велос..пед, бр..ніти, н..потріб, вес..ло, ц..ферблат, гл..бочінь, з..рном, б..режу, п..ньок, м..тро.

Ключ. У кожному слові підкресліть останню букву - прочитаєте народну мудрість.

Фізкультхвилинка.

2. Виконати тести.

Середній рівень

1. Букву и на місці пропуску треба писати в слові

А книж…чка Б горл…чка В лож…чка Г дон…чка

2. Букву и на місці пропуску треба писати в слові

А вул….чка Б кач…чка В боч…чка Г чаш…чка

3. Букву е на місці пропуску треба писати в слові

А печ…во Б вар…во В мар…во Г міс…во

4. Букву е на місці пропуску треба писати в слові

А зат…рати Б вит…раєш В ст….рати Г вит…рти

5. Букву и на місці пропуску треба писати в слові

А наб…рають Б виб…руть В підб…ри Г заб…реш

6. Букву е на місці пропуску треба писати в слові

А з…мовий Б в…сіяний В кол…сковий Г пот…хеньку

Достатній рівень

7.Букву и на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А тр…вога, пал…чка Б л…мон, мавп…нявко В пом…рати, горл…чко

Г вел…чезний, в…юшечок

8. Букву и на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А поб…ратися, зар…во Б сп…тати, кош…ня В згар…ще, бр..хня

Г др….жати, л…ман

9. Букву и на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А добр…во, кр…мизний Б зас…нати, к…рапатий В скр…піти, дзв…ніти

Г поз…чати, сем…ро

10. Букву е на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А м…лькати, х…мерний Б прост..лю, вогн…ще В очищ…ння, д…плом

Г п…рукар, дол….нька

11. Букву е на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А хр…бет, ш…потіти Б ос…ледець, сп…нити В тр…мтіти, кош…чок

Г кош…ня, вогн…ще

12. Букву е на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А пом…рати, т…рновий Б пром…нистий, ш…піт В кош…нятко, нов…нов….на

Г дал…чінь, сх….литися

Високий рівень

13. Вкажіть, у якому рядку на місці пропущеної літери слід писати и.

А. С…мпатія, л…мон, с…стема, ас…метрія, ц…ферблат.

Б. Єг…пет, Пар..ж, с…лует, к…но, в…кінг.

В. Р..нг,к…ргиз, ж…раф, б…лет, ц…клон.

Г. В…мпел, г…гант, в…траж, к…моно.

14. Вкажіть, у якому рядку у всіх словах пропущено літеру е.

А.П…ч..ніг, х…тренький, мат…мат…ка, тр…вога, к…п’яток.

Б. Бр…ніти, бл..щати, л…ман, м…лькати, к…сіль.

В.Д…таль, д…р…вце, тихе…нько, к…рувати, д…путат.

Г.Зах…сник, майст…р, ч…пурний, д…сяток, тр…н…р.

15. Вкажіть, у якому рядку допущена орфографічна помилка.

А. Весна, озеро, веселий, вершина, велич.

Б.Число, вишнева, тихенько, зима, восени.

В. Травень, вітер, палець, праведний, кориневий.

Г. Лебединий, дитина, сидіти, бриніти, гриміти.

12.12.2022 Українська мова

Урок 31

Тема: РМ . Контрольне есе на тему : «Гаджети чи реальне спілкування ?»

Сучасне життя інтенсивно розвивається, разом з ним рухаються всі й усе: люди, культура, історія тощо. Звичайно, для того, щоб не відставати від життя, тримати «руку на пульсі», бути актуальним і орієнтуватись у сучасному суспільстві, кожен індивідум повинен уміти користуватися ґаджетами.

Сучасні технології – це чудова можливість у спілкуванні без часових, просторових обмежень. Вони незамінні помічники, які полегшують роботу, уможливлюють навчання за будь-яких обставин. І 2020 рік є тому яскравим доказом, коли в умовах пандемії навчання відбувалось лише дистанційно в багатьох країнах. Саме з допомогою ґаджетів учні мали змогу здобувати знання, розвивати комунікативні здібності, займатися самоосвітою та саморозвитком. Але… Як завжди, є маленьке «але». Адже далеко не всі учні в цей час здобували освіту, і не лише через відсутність технічних умов. Частіше діти використовували власні ґаджети не для навчання, а заради розваг. Тому можна дійти висновку: питання користі чи шкідливості ґаджетів неоднозначне, і, в першу чергу, залежить від кожного індивідуально. Та все ж таки необхідно згадати як позитивні, так і негативні аспекти проблеми: ґаджети чи реальне спілкування?

Висловлю суб’єктивну думку про те, що первинне покликання ґаджетів – полегшувати роботу, інтесифікувати виконання будь-яких завдань, відступає на другий план, якщо їх використовувати безвідповідально або ж неконтрольовано. Внаслідок цього маємо найстрашнішу хворобу ХХІ ст. – залежність від ґаджетів, що призвело до того, що сучасна людина потрапила під їх цілковитий контроль. Смартфони, планшети, комп’ютери прив’язали людей соціальними мережами, іграми, позбавляючи їх вільного часу. Занурююсь в ірреальний світ, особистість втрачає відчуття реальності. Адже у вигаданому світі все набагато простіше, там можна не дотримуватись певних правил, не слідкувати за нормами поведінки у суспільстві, мрії стають доступнішими. Після такої «казочки» важко повертатись до дійсності, у якій, окрім бажань та мрій, є обов’язки та відповідальність. Така «відірваність» від реальності, яка контролює мозок, забирає вільний час, гальмує саморозвиток, як на мене, найбільший «мінус» ґаджетів. Що ж до «плюсів», звичайно, неможливо недооцінити доступність, необмеженість, свободу у спілкуванні, інформативну вичерпність. Саме те, що вимагає від кожного з нас сучасне навчання, рентабельна праця тощо.

На цьому можна було б закінчити порівнювати ґаджети та реальне спілкування, але не можу не сказати про те, що безпосереднє спілкування, на мій погляд, разом з емоціями, зоровим контактом завжди буде більш результативним, ніж опосередковане. Коли розмовляєш з людиною віч-на-віч, розумієш як вона інтерпретує твоє повідомлення: зі знаком + чи -. Це дає можливість, у разі потреби, довести власну думку, переконати, аргументувати, досягти компромісу в рішенні питання. Або ж, навпаки, краще зрозуміти свого опонента.

Зрозуміло, що світ не стоїть на місці: він змінювався, змінюється і буде мінятись. Гаджети стали незамінними нашими помічниками, ними ми користуємось щодня, але ми самі повинні контролювати цей процес, а не підпадати під владу штучного інтелекту. Та як би там не було, сподіваюсь реальне, живе спілкування ніколи не втратить своєї актуальності за будь-яких обставин у всі часи .

ЗРАЗОК !!

Сучасний світ не стоїть на місці, він постійно розвивається, поліпшується, відкриває нові можливості людям у спілкуванні, роботі, навчанні, відпочинку. Одним із проривів людства стали гаджети із функцією віртуального спілкування. Нещодавно мені стало цікаво «А що краще – гаджети із віртуальним спілкуванням чи реальне спілкування ? .
Взагалі давайте для початку зрозуміємо, що таке віртуальне спілкування. Якщо ми починаємо говорити про віртуальне спілкування, то ми починаємо говорити і про гаджети, адже без них це спілкування не існує. Одними з таких гаджетів є смартфони, планшети, ноутбуки та комп’ютери. Саме ці пристрої дають нам змогу встановити зв’язок з друзями або рідними за тисячі або сотні кілометрів, а іноді просто дають змогу спілкуватися із однокласниками, друзями за декілька вулиць від вас, не виходячи з дому. Окрім цього ці девайси допомагають нам згаяти час, дивлячись фільм або шукаючи потрібну інформацію чи взагалі дають нам змогу телефонувати друзям, рідним з допомогою відеозв’язку, що є досить легко та практично. Звичайно, що, як і всі речі, гаджети мають свої негативні сторони. Цим негативом є те, що діти використовують їх не за призначенням, граючи в комп’ютерні чи телефонні ігри забуваючи про справжніх друзів та спілкування з ними, чи взагалі списуючи домашнє завдання з інтернету.
Напевно вас зацікавило, що я мав на увазі під словами “реальне спілкування”. Зрозуміло, що в інтернеті друзі теж реальні і спілкування також відбувається в реальному часі, але це все не те, бо можливо ти ніколи не побачиш тієї людини, з якою спілкувався в соціальній мережі, ніколи не поспілкуєшся з нею віч-на-віч і не пізнаєш її насправді.
Особисто для мене реальним спілкуванням стають моменти із життя, коли я спілкуюся з друзями в компанії або з особою на одинці на різні теми, ділюся жартами, ідеями, думками або просто розважаюся в якомусь місці, де всім одразу стає добре.
Що ж залишилося сказати лише одне – реальне спілкування є найкращим подарунком людству, бережіть його, ЛЮДИ!

21 століття – ера інновацій. Сучасність заповнили надзвичайні пристрої, про які сто років тому ніхто навіть і подумати не міг – гаджети: смартфони, айфони, айпади, планшети, бездротові навушники, електронні книги і подібне. Та що там сто, навіть двадцять років назад про такі пристрої ніхто не чув! А зараз вони з нами на кожному кроці нашого життя. Гаджети – це завжди хороший подарунок рідним, хороша можливість провести добре час, величезна кількість можливостей в одному девайсі. Безсумнівно вони мають величезну кількість переваг: спілкування з людьми за допомогою соціальних мереж, месенджерів і звичайного телефонного дзвінка, постійний доступ до інтернету, розважальні програми (перегляд фільмів, прослуховування музики, читання книг), можливість робити фото і знімати відео – тобто все те, на що років двадцять назад треба було декілька пристоїв: фотоапарат, плеєр, стільниковий телефон. Але гаджети стали витісняти реальне життя! У 21 столітті ледь не кожен малюк знає як зайти в якусь гру на татовому планшеті, школяр не відлипає від смартфону, підлітки “живуть” в соціальних мережах, дорослі обирають спілкування онлайн замість реальної зустрічі. Це не може не тривожити. Надмірна кількість перебування людей в віртуальному світі призводить до того, що вони не хочуть, а у випадку з дітьми і підлітками, часто вже і не можуть будувати спілкування в реальному житті. Втрачаються основи комунікаціі – найнеобхіднішого для побудови суспільства!

Вчені б’ють на сполох – так далі тривати не може! В Китаї навіть почали створювати санаторії, де люди відпочивають від соціальних мереж і своїх гаджетів. На смартфонах з’явились додатки, які фіксують кількість проведеного часу онлайн. Все більше статей в інтернеті можна зустріти на тему детоксу (відпочинку) від соціальних мереж. Нарешті люди схаменулись! За якесь двадцятиріччя людство загрузло в трясовині віртуального світу і тепер потрохи почало вибиратись. Звичайно, технології не перестають дивувати і розвиватись з надзвичайною швидкістю, але не потрібно забувати про реальне життя! Варто частіше відкладати свої гаджети на полиці і проводити час з рідними, на лоні природи чи і в шумному мегаполісі. Головне – тут і зараз! Не спостерігати за всім через екран смартфону, а робити це власними очима. Частіше вслухатись в звуки навколишнього, а не тільки кайфувати під біти на Ютубі. Потрібно жити реально, а не віртуально!

ЗАВДАННЯ !!!

Написати есе на тему : «Гаджети чи реальне спілкування ?»

12.12.2022 Українська мова

Урок 30

Тема: Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії.

Орфографією називається система правил про способи передачі на письмі звукового складу слів. Одиницею орфографії є орфограма – написання певного звука, морфеми, слова. Таке написання визначається й закріплюється тим чи іншим правилом ( орфографічним).

Єдина, обов’язкова для всіх орфографія відіграє важливу роль у спілкуванні людей, сприяє піднесенню рівня мовної культури.

Орфографічні помилки – це помилки, пов’язані з порушенням правил написання ( великої літери у власних назвах, м’якого знака, апострофа тощо). При перевірці робіт орфоепічна помилка позначається вертикальною рискою – І.

Правильне написання слів перевіряється за орфографічним словником.

Робота з опорною таблицею

Орфограма – це певне написання слова, засноване на правилах української мови
*Розрізняють орфограми*	Буквені, небуквені ( кома, крапка, тире, двокрапка та ін.).
*Будь – яка орфограма складається з двох частин*	*перша* – варіант правильного написання букви чи словосполучення; *друга* – ситуація, що характеризує орфограму ( Лев (ім’я) – лев (звір)
*Найбільш небезпечними місцями у слові є*	ненаголошені голосні в коренях, суфіксах, префіксах і закінченнях; м’який знак; апостроф; подвоєні, подовжені приголосні; правопис частки не з різними частинами мови та ін.
*Для того , щоб правильно написати слово, потрібно:* змінити форму або дібрати спільнокореневе слово, щоб буква була в сильній позиції; звернутися до правила орфографії; звернутися до орфографічного словника

Принципи української орфографії

В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий (диференційний).

Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.

В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:

– усі наголошені голосні звуки: па́рта, шко́ла, зу́стріч, пе́ра, ши́роко, лі́нія;

– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]: доро́га, магази́н, буди́нок, підро́зділ, молоко́, ходи́ти;

– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;

– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати, купувати, руйнувати, жовтуватий;

– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;

– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце, сонце;

– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках, утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);

-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']: норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський, товариський, черкаський;

– чергування приголосних [г], [к], [х] → [ж], [ч], [ш]

→ [з´], [ц´], [с´]

дорога → дорожній рука → ручний

→ (на) дорозі, → (на) руці,

кожух → кожушина вухо → вушко

→ (у) кожусі, → (у) вусі.

Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.

Вимова Написання

[леихки׀ĭ] легкий (бо ле́гко, леге́нький)

[криела׀то] крилато (бо кри́ла)

[гоулу׀бка] голубка (бо го́луб)

[кни׀з´ц´і] книжці (бо кни́жечка, кни́жний)

[на р´і׀ц´:і] на річці (бо річка, рі́чечка)

За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:

– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і в словах зе́млі, ви́соко, ро́зум);

– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);

– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);

– прийменники з, без перед словами, що починаються шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;

– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;

– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця, піднісся.

Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією, хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.

За традицією в українському письмі вживаються букви:

– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю, малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє, єдиний, юнак;

– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний, країна;

– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;

– м’який знак: сядь, дядько, синього;

– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;

– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;

– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо, Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.

Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого, але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.

Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів). До таких написань належать:

– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи), захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;

– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);

– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження; світить сонце і сон це чи дійсність;

-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.

За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням, якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий, предорогий і привокзальний, присісти, привезти

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

1.Робота з текстом .Прочитайте текст. Випишіть слова, у яких є орфограми, підкресліть їх і назвіть відомі вам орфограми.

Мова має два потужні крила – океан слів і граматику. Океан слів – це безмежжя, незліченність, найшвидша змінюваність, схильність до необмеженого поповнення. Граматика ж – мудрий господар, володар цього океану. На противагу безмежжю слів граматика – стислість, суворі правила, які легко можна перелічити, але нелегко застосувати (За І. Вихованцем).

2. Прочитайте. Виправте орфографічні помилки, запишіть.

Рідною мовою належит вважати мову своєї нації, мову претків, яка поввязує людину з її народом, єго духовнеми надбаньями.

Рідну мову діти засвоюют від батків. В історії україни звичні вепадки, коли до рідної мови значна частина Українців повиртаєця лише у зрілому віці.

Українська мова є мовою Українського народу. Отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає сибе преналежним до Української нації (За В. Іванишиним, Я. Радевичем-Винницьким).

3. Поясніть значення термінів.

Орфограма, орфографічна помилка, орфографічна грамотність, орфографічний словник.

4.Уставте пропущені букви.

Бага..тво, лю..ство, грома..ський, студен..ський, гіган..ський, тури..ський, пропаганди..ський, моло..ьба, про..ьба, лі..ба, кі..ті, дал..ч, вел..ч. Ро..пис, вро..сип, ..кат, ..цементувати, ро..чин, ..формувати, ..тискач, ..чепити, ро..кис, ..прожогу, ..пад, бе..крилість, не..терпно, ..сох, ро..сунув, ..чавити, ..хов, ро..сіл, ..шити, не..проста, ро..тин, бе..платно.

08.12.2022 Українська мова

Урок 29

Тема: Контрольна робота з тем «Практична риторика. Орфоепічна норма» (тести)

Контрольна робота з теми:

«Практична риторика. Орфоепічна норма»

1. Риторика – це:

а) наука, яка вивчає види красномовства; б) розділ, в якому розглядають роди красномовства;

в) мистецтво побудови та виголошення промов.

2. Що є предметом риторики?

а) вивчення імен відомих ораторів; б) зразки текстів промов;

в) побудова та виголошення промови.

3. Батьківщиною красномовства вважають:

а) Стародавній Єгипет б) Античну Грецію в) Стародавній Рим.

4. Назвіть найвідоміших ораторів минулого.

5. Виберіть з переліку ті науки, які лежать в основі риторики: філософія, математика, психологія, естетика, історія, логіка, література.

6. Орфоепічна помилка - це:

а) порушення норм творення граматичних форм;

б) вживання слів у невластивому значенні;

в) неправильне написання слів;

г) відхилення від норм літературної вимови.

7. Які внутрішні якості повинен мати оратор?

8. Підкреслені літери позначають той самий звук в усіх словах рядка

А доріжка, стежці, огороджений Б ягідка, подзьобувати, радяться

В рюкзак, Великдень, жилетка Г осьдечки, знімання, зів’янути

9. Спишіть, обираючи і або й, у або в.

Біле і(й) чорне, Юля і(й) Ярослав, піца у(в) магазині, купити у(в)се, зустріч у(в) Одесі, тополя і(й) явір, тихий і(й) спокійний, Одеса і(й) Яремче, вона і(й)шла.

10. Установіть відповідність:

1 адресат А мінімальний акт у спілкуванні

2 адресант Б тактичний хід

3 комунікативний намір В мовець

4 мовленнєвий учинок Г аудиторія

5 мовленнєва ситуація

11. Поставте наголос у словах: дихання, міліметр, випадок, жалюзі, курятина, тістечко, запитання, спина, течія, листяний, новий, косий.

12. Відредагуйте вирази: терпіти поразку, підняти питання, сказано на мій адрес, без будь-яких виключень, вияснення всіх питань, ця кандидатура у всіх відношеннях підходить нам, лікувальне голодання, з великим інтересом поставилися студенти до розповіді, переводити кошти, любий предмет.

05.12.2022 Українська мова

Урок 28

Тема: Словорозрізнювальний, форморозрізнювальний, діалектний наголоси. Складні випадки наголошування слів.

Словорозрізнювальний наголос

Смислорозрізнювальна роль наголосу полягає в тому, що наголос є засобом вираження різних лексичних значень: Атлас — атлАс, вАрення (процес варіння) — варЕння (харчовий продукт із плодів, ягід), зАмок — замОк, елЕктрик (фахівець з електротехніки) — електрИк (голубий та синій колір із сірим виблиском), лікарський (похідне від лікар) — лікАрський (похідне від ліки), прИклад — приклАд, плАкати — плакАти.

Форморозрізнювальний наголос

Зазначена функція наголосу розрізняє граматичні форми слів, наприклад, відмінок і число іменника: книжкИ — називний відмінок множини і кнИжки — родовий відмінок однини; хАти — родовий відмінок однини, хатИ — називний відмінок множини.

Отже, наголос виконує форморозрізнювальну роль, тобто є засобом диференціації граматичних значень однакових словоформ: кнИжки — книжкИ, рУки — рукИ, слОва — словА, гІлки (родовий відмінок однини) — гілкИ (називний і знахідний відмінки множини), пізнаЮть (майбутній час) — пізнАють (теперішній час), прислухАлася (недоконаний вид) — прислУхалася (доконаний вид).

Односкладові іменники другої відміни у родовому відмінку однини, змінюючи закінчення, змінюють і наголос: двОру — дворА, мОсту — мостА, стОлу — столА. Варіантні форми наголошення в орудному та місцевому відмінках мають такі іменники: гОстями, гістьмИ, на гостЯХ; чобітьми, чОботами, чобОтями;грІшми, грошИма; двермИ, дверИма; слізьми, слізьмИ, сльозАми; на дахУ, на дАсі.

Чи не найактивніше форморозрізнювальна функція наголосу проявляється у видових парах дієслів, що передають доконану чи недоконану дію: відкликати — відкликАти; нарізати — нарізАти; відміряти — відмірЯти; вслУхатися — вслухАтися; рознОсити — розносИти.

Діалектний наголос

Діялектний наголос зумовлений двома основними територіяльними тенденціями у наголошенні: південно-західній і південно-східній. Із ХІХ століття нормативною стає південно — східна тенденція наголошення слів. З огляду на це варто звернути увагу на такі по-діялектному наголошені типи слів, аби уникнути цього в офіційно — діловому спілкуванні. Наприклад, наголошення дієслівних форм: роблю (треба роблю), пишу (треба пишу), закінчу (треба закінчу), плести (треба плести), вести (треба вести), перейдемо (треба перейдемо), смієтеся (треба смієтеся), живемо (треба живемо); наголошення присвійних, означальних і вказівних займенників: свого (треба свого), всього (треба всього), того (треба того), цього (треба цього), (але до свого, до всього, до того, до цього).

Завдання!!!

1.Визначити лексичне значення поданих слів. З’ясувати, як наголос впливає на розрізнення лексичного значення слів. Скласти з ними речення.

Відомість — відомість, водЯний — водянИй, забігати — забігАти, зАв’язка — зав’Язка, зАраз — зарАз, свЯчений — свячЕний, прАвило — правИло, Орган — оргАн, лУпа — лупА.

2.Перекласти слова з російської мови українською, порівняти в обох мовах наголоси в словах. Указати особливості наголошування слів в українській мові.

Рукопись, одиннадцать, дрова, твёрдый, дочка, коромысло, говорят, братья, песни, семьдесят, ненавидеть, олень, крапива, гетманщина, широко, чистенький, росяной, звонкий, рукопис, доска, летопись, подружка, глибоко, тоненький.

Правильне наголошування слів є однією з найважливіших рис нормативності кожної літературної мови. Хоч українській мові притаманна стала система наголошування, яка склалася історично й виконує велику роль у звуковій організації слова, проте в мовній практиці часто трапляються помилки саме в наголосах. Кожна частина мови має свої акцентуаційні особливості. Наголошування основної форми слова іноді відмінне від наголошування інших його форм. Так, за допомогою вільного і різномісного наголосу розрізняються граматичні форми того самого слова.

У мовленні досить часто плутають наголошування іменників першої відміни у формахродового відмінка однини і називного-знахідного множини, в яких наголос виконує форморозрізнювальну функцію. Йдеться про ті випадки, коли форми називного і знахідного відмінків множини тотожні, зокрема в іменниках, що означають назви предметів, явищ, процесів, понять, і в деяких іменниках — назвах істот.

Наголос може служити засобом розпізнавання форм однини і множини деяких чотирискладових суфіксальних іменників на -к(а), у яких в однині наголошується перший або другий склад, а в множині — закінчення: коло́дочки—колодочки́, копі́єчки—копієчки́, поду́шечки— подушечки́, това́ришки—товаришки́, учи́тельки—учительки́ тощо (але рукави́чки—рукави́чки, пере́купки – пере́купки, коломи́йки—коломи́йки та ін.).

Багатоскладові іменники у формах однини та множини мають однаковий наголос: відві́дувачки—відві́дувачки, вико́нувачки—вико́нувачки, доброді́йниці—доброді́йниці .

В українській мові є кілька іменників першої відміни, які, розрізняючись наголосом уформах родового відмінка однини і називного-знахідного множини, мають, крім того, у деяких непрямих відмінках множини двоваріантне наголошування: пахви́—па́хви (пахва́м і па́хвам), свині́—сви́ні (свине́й, сви́ням, свиньми́і сви́ньми), сестри́—се́стри (се́стер і сесте́р, се́страм, се́страми), сироти́—си́роти (си́ріт і сирі́т, си́ротам, си́ротами), сім’ї́— сі́м’ї (сіме́й і сі́мей, сі́м’ям, сі́м’ями), сльози́—сльо́зи (сльоза́м, слізьми́, слі́зьми і сльоза́ми, у сльоза́х).

Відступ від орфоепічних норм наголошування слів може порушити мовне спілкування, оскільки наголос нерідко виконує не лише форморозрізнювальну, а й словорозрізнювальну функцію. Пор.: атлас (альбом) – атлас (тканина); сестри (род. відм. одн.) – сестри (наз. відм. мн.); дорога (іменник) – дорога (прикметник); обід (у колеса) – обід (споживання їжі); на березі (від берег) – на березі (від береза); брати (дія) – брати (мн- від брат); образи (мн. від образ) – образи (мн. від образа) – образи (ікони); захід (у значенні «рух небесного світила»; заходження кудись; намір дії), проте лише захід (у значенні «сторона світу» або «дія, засіб для досягнення чогось»), плакати (дія) – плакати (гасла) тощо. У випадках багатозначності слів наголос може слугувати засобом розрізнення значень. Пор. батьківщина (спадщина) і Батьківщина (Вітчизна), окісний (від окіст) і окісний (від окістя), господарський (від господар) і господарський (від господарство) тощо.

Діалектним наголосом називають особливості наголошування слів в українських діалектах порівняно з літературною мовою.

Наявність таких особливостей зумовлена, з одного боку, своєрідністю говорів української мови, з іншого — впливом інших мов: польської, чеської та ін. Напр., південно-західним діалектам властиві такі наголоси: хо́джу замість ходжу́, лю́блю замість люблю́, опові́дання замість оповіда́ння, моє́ замість мо́є.

Складні випадки наголошування слів.

У сучасній українській літературній мові в деяких випадках допускається варіантне наголошення До іменників з подвійним наголосом належать: ведме́ди́ця, виши́ва́нка, по́ми́лка, апо́стро́ф, ма́ля́р, фа́рфо́р.

З подвійним наголосом уживаються прикметники: баво́вня́ний, безза́хи́сний, весня́ни́й, вітчи́зня́ний, во́вня́ний, вогня́ни́й, допомі́жни́й, за́ти́шний, зимо́ви́й, смі́ли́вий.

У літературній мові допускаються варіанти наголошення таких дієслів: ві́дповісти́, закі́нчити́, заче́рстві́ти, нія́кові́ти, очо́ли́ти, плі́сня́віти, поси́ві́ти, поста́рі́ти, тума́ни́ти; дієприкметників: зі́гну́тий, пере́мкну́тий, поси́ві́лий; прислівників: га́ряче́, да́рма, по-ста́ро́му.

Щоб не помилятися в наголошуванні слів, потрібно користуватися словниками.

ЗАВДАННЯ!!!

1. Визначити лексичне значення поданих слів. З’ясувати, ян наголос впливає на розрізнення лексичного значення слів. Скласти з ними речення.

ВІдомість – відОмість, забІгати – забігАти, зАв’язка – зав’Язка, зАраз – за рАз, свЯчений – свячЕний, прАвило – правИло, Орган – оргАн, лУпа – лупА.

2.Творче завдання .За бажанням написати есе «Чи так важливо правильно наголошувати?»

3.Опрацювати презентацію , виконати завдання ( слайд 4 , 12,13 ,)

https://docs.google.com/presentation/d/104azq7RiZIw0HCtzxIIw_5Fo4e28OH5T/edit?usp=share_link&ouid=115975869272287765035&rtpof=true&sd=true

05.12.2022 Українська мова

Урок 27

Тема: Наголос. Нормативний наголос. Основні правила наголошування слів. Варіативне наголошування слів в українській мові.

Наголос. Принципи наголошування, проблемні випадки.

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Дуже часто у людей виникають проблеми з правильним уживанням наголосу, бо часто в процесі спілкування ми чуємо неправильний наголос слів, а згодом і самі починаємо вимовляти деякі слова неправильно.

Наголос у словах української мови складно правильно визначити, бо він не тільки може припадати на будь-який склад, але йому також властива рухомість — можлива зміна наголосу при відмінюванні слова. Ситуацію також ускладнює відсутність чітких правил щодо формування наголосу та велика кількість винятків.

Основні принципи наголошування іменників

1. У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні: наприклад, загадки, огірки.

2. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення: наприклад, тарілка — тарілки, книжка — книжки, АЛЕ: сусідка — сусідки.

3. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають наголошений суфікс: наприклад, читання, завдання. АЛЕ: бігання, нехтування.

4. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр: наприклад, сантиметр, міліметр, дециметр. АЛЕ в назвах пристроїв — по-інакшому: термометр, барометр.

Основні принципи наголошування прикметників

1. Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним: наприклад, маленький, чорненький, гарненький.

2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення): наприклад, дзвінкий, новий, тонкий, котрий.

Основні принципи наголошування дієслів

1. Правила наголошування дієслова «бути» такі в теперішньому часі — бути, будемо, проте в минулому часі: була, було, були.

2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі: наприклад, нести, везти, мести.

3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері: наприклад, веземо, ідемо. АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите.

Основні принципи наголошування числівників

1. У числівниках, що закінчуються на -десят, наголос припадає на останній склад: наприклад, п’ятдесят, сімдесят.

2. У числівниках, що закінчуються на -адцять, наголошений передостанній склад: наприклад, дванадцять, вісімнадцять.

Запам’ятати також потрібно слова з подвійним наголосом:

пОмИлка, зАвждИ, назАвждИ, правОпИсний, прОстИй, слІзьмИ, рОзбІр, АлфавіІт, веснЯнИй, доповІдАч, зАвждИ, дОговОру, жАлібнИй, м ‘Я’зовИй, пЕрвІсний, перЕстАрок, пОмИлка, прОстИй, тАкОж.

Розрізняють наголос словесний і логічний.

Словесний наголос — виокремлення складу у слові. Він завжди падає на голосний звук.

Логічний наголос — виокремлення слова чи такту, які несуть у висловленні значеннєве навантаження.

ЗАВДАННЯ!!!!

1.Прочитати текст. Дати тексту заголовок. Чи актуальними є проблеми, порушені автором? Якою є ваша позиція?

(1) Якщо ти друже повірив що безсилий тобі вже нема чого робити на цьому світі. (2) Отже вір у себе. (3) Не піддавайся власній зневірі ти без сумніву сильніший за неї. (4) Усе на світі минуще неминущий тільки могутній дух людини. (5) Якщо ти брате сильний духом переможеш себе. (6) І люди не забудуть твоєї мужності. (7) Вони пам’ятатимуть і твою юначе силу і твої прекрасні зусилля у боротьбі із самим собою (О. Довгий).

Післятекстові завдання

·Записати текст, розставивши розділові знаки. Поставити знак наголосу над кожним словом у тексті.

2.Українській мові властиве варіантне наголошування слів. Записати подані слова з подвійним наголосом. Додати до них свої приклади, попрацювавши з орфоепічним словником.

Алфавíт — алфáвіт, веснянúй — весняний, доповідáч — доповíдач, завждú — зáвжди, дóговору — договóру, жáлібний — жалібнúй, мязовий — мязовúй, пéрвісний — первíсний, перестáрок — перéстарок, пóмилка — помúлка, простúй — прóстий, тáкож — такóж.

01.12.2022 Українська мова

Урок 26

Тема: Основні правила вимови голосних звуків. Основні правила вимови приголосних звуків.

Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.

Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.

У широкому розумінні орфоепічні — це норми:

— власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);

— акцентуаційні, наголошувальні;

— інтонаційні.

ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Вимова голосних
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко.
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] — до [е].	[ве^исна], [ви^ешне′вий]
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається.	[вода´], [додо′му] [зо^узуля], [по^уріг]
Вимова приголосних
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються.	[н′іч], [д¢івча´та] [ш’іст′], [ч’ітко] [узб’іч’:а], [узвиш’:а]
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ].	[в’і¢те^ир] [шоỹк], [даỹно´], [буỹ]
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний.	[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус]
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки.	[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмни^еǐ], [п’іджи^еви´ти^е]
Вимова абревіатур
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе — ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: — за звуками вимовляються ініціальнозвукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний — голосний — приголосний», «приголосний — голосний — приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. — літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (петеу), МГУ (емгеу); — однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те34).
Наголос
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завжди′ і за´вжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стіна — стіни, земля — землі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (за′мок – замо´к). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новини — не чув новини. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.

ЯК ПРАВИЛЬНО!

1.Немає захисту краще! (замість українського прикметника, вжито форму, аналогічну до російського прислівника лучше, правильно – немає кращого захисту);
2. Pantenе – густе та кріпке (правильно – міцне);
3.Gala – чистіше чистого (правильно – чистіше за чисте);
4. Гель “Красная линия” – ніжніше за ніжність (рід прикметника утворено за аналогією з російським прислівником, правильно – ніжніший);
5. Не відмов собі у задоволенні! (калька, такий вираз в українській мові неможливий, варто сказати: не відмов собі або отримай задоволення);
6....один із ста п’ятидесяти тисяч дезодорантів... (неправильна форма числівника, правильно – п’ятдесяти);
7. ...до п’ятидесяти відсотків... (п’ятдесяти );
8. “П’ять капель” (правильно – крапель);
9. Життя – це здорово! (правильно – добре, гарно і т.п.);
10 Будь зі мной кожен день, “Корона” (в шести словах три русизми, правильно – будь зі мною щодня, “Короно”);
11. Гучні вибухи зерен в мікроволновці (правильно – мікрохильвій печі);
12. Трансляція за підтримки партнерів “Чернігівське” та братів Кличко! (правильно – братів Кличків);
13.Комфорт і ціни – одне задоволення! (калька з російської, правильно – саме задоволення).

ДОМАШНЯ РОБОТА !

1. Уставте пропущені букви, дотримуючись орфоепічних норм.

У ложе..ці, кни..ці, Пара..чин,..жиру, злі..ши, бе..шапки, мі.. солдатами, ро..жеврітися, зупини..ся, на сте..ці, відчепит..ся, сподіваєм..ся, ..шумом, бе..чинство, ..чищати, Іл..я, мудріст..ю, щаст..я, скрин..я, їдальн..я, лист..я, безліс..я, ріл..я, мід..ю, скатер..ю, пам’ят..ю, л..ється, постат..ю, повінн..ю, засил..я, молод..ю, молодіст..ю, жовч..ю, у піднебес..і, подвір..я, радіст..ю, стат..я, стат..ей.

2.Запишіть речення, обравши з дужок правильний варіант.

1. Воскреснемо, бо світить нам (у, в) віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». 2. Немає (у, в) Україні кращого неба, ніж небо твоєї малої Батьківщини. 3. А через (у, в)сю Україну, посеред щедротних степів (й, і) ланів, пливе Дніпро-Славутич — історичний символ й образ України.

28.11.2022 Українська мова

Урок 24

Тема: Орфоепічна помилка. Орфоепічний словник. Поняття милозвучності. Чергування у//в, і//й як засіб милозвучності.

Основою спілкування є усне мовлення. Письмо є вторинним, додатковим, це лише муміфікований образ мовлення усного (О. Сербенська). 2. Існує п’ятдесят способів сказати «так», п’ятсот способів сказати «ні» і лише один спосіб ці слова записати (Б. Шоу). 3. Культура писемного й усного мовлення полягає в досконалому знанні й послідовному дотриманні мовних норм (За П. Дудиком).

Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему норм єдиної вимови, властивої літературній мові.

Орфоепічні норми — це:

• правильна вимова окремого звука, поєднань звуків;

• правильне наголошення слова та логічне виділення слова в реченні;

• правильне інтонування речення.

Наслідком порушення орфоепічної норми літературної мови є орфоепічна помилка.

Орфоепічні помилки поділяють на три групи:

Нормативна вимова полегшує процес спілкування, сприяє зростанню загальної культури як окремої людини, так і суспільства загалом.

Орфоепічне правило — це наукове осмислення, визначення, формулювання орфоепічної норми.

Поняття милозвучності.

Евфонія (милозвучність) – це уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

Одна з характерних рис української літературної мови — її милозвучність.

Милозвучність мови потребує певної фонетичної організації висловлення, свідомого прагнення уникати незграбності в поєднанні звуків під час мовлення. Важливим засобом досягнення милозвучності є позиційне чергування голосних і приголосних у-в, і-й, фонетичні варіанти слів (під — піді, іржа — ржа) та ін.

Недотримання правил чергування звуків призводить до виникнення чужих українській мові, немилозвучних звукосполучень: нарада відбулась в Кривому Розі; поїхала у Одесу. У наведених прикладах поряд опиняються по кілька приголосних [с — в — к — р] або голосних [а — у — о]. Цього можна й треба уникати, використовуючи фонетичні варіанти: нарада відбулась у Кривому Розі; поїхала в Одесу (поїхала до Одеси) (За О. Пономаревим).

Українська мова милозвучна, мелодійна, співуча. Найпоширенішим засобом милозвучності є усвідомлений вибір прийменника в або у, сполучника й або і.

Якщо попереднє слово закінчується, а наступне починається на приголосний звук, між ними вживаємо:

✵ прийменник у: зустрінемось у школі [не зустрінемося в школі];

✵ сполучник і: Сергій і Надія [не Сергій й Надія].

Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається на голосний або приголосний, уживаємо прийменник в або сполучник й.

Напр.: учителі й учні [не учителі і учні], записано в зошиті [не записано у зошиті].

Правила чергування стосуються не лише прийменників у-в та сполучників і-й, а й початкових літер слів: глянув угору [не глянув вгору], дощ іде [не дощ йде].

На початку речення перевагу віддають сполучнику і та прийменнику у.

Позиційне чергування звуків [у] — [в], [і] — [й] відбувається на початку слів: перелік удосконалень; мудрий Іван.

ЗАВДАННЯ!
1.Перепишіть прислів'я, вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

1. Справедливість, честь (і,й) совість — найкращі риси людини. 2. Від Богдана до (І,Й)вана не було гетьманів (у,в) (У,В)країні. 3. Розум (у,в) голові, а не (в,у) булаві. 4. Не заглядай (в,у) чужий дім, а піклуйся своїм. 5. Нащо (і,й) клад, коли (у,в) сім’ї лад. 6. Заздрощі цілять (у,в) інших, а ранять себе. 7. Щастя (і,й) доброту (у,в) матері знайду. 8. Не дай, Боже, з (І,Й)вана — пана, а з Марини — господині.

2.Знайдіть порушення милозвучності. Перепишіть текст, редагуючи його відповідно до усталених вимог.

В листопаді 1917 року у Києві було сформовано Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Він був найбоєздатнішою частиною армії Української Народної Республіки.

Ця українська гвардія увійшла у світову історію як найінтелігентніша армія. Більшість старшин й чимало рядових стрільців здобули вищу і середню освіту, дехто мав учений ступінь.

У місцях постою стрілецьких частин велась культуро-освітня робота. Організовувались читальні, створювались курси української мови і українознавства, акторські гуртки давали вистави.

Стрілецький символ — червона калина. Стрілецькі пісні і традиції залишаються в народній пам’яті (За О. Козулею).

Милозвучності української мови р досягають доречним уживанням фонетичних варіантів слів, до яких належать:
позиційне вставляння і у прийменниках зі, піді, наді та в кінці співзвучних префіксів	зі сходів, піді мною, наді Львовом, підігнути, надіслати, зіставити
позиційне вживання дієслівного постфікса -ся/-сь; часток же/ж, б/би, лише/лиш, хоча/хоч	зійшлися люди, зійшлись учні; хоча він, хоч Іван
уживання дієслівних форм підем /підемо, ходити/ходить; прислівникових форм знов/знову, позад/позаду, поперед/попереду	Ділімось одне з одним! Дбаймо про слабших! Нема гіршого, як просити й боятись. Попереду — серйозні випробування.

Засобами милозвучності української мови також є:

✵ спрощення в групах приголосних: радість — радісний;

✵ чергування окремих голосних і приголосних звуків: ріг — на розі; козак — козацький.

ЗАВДАННЯ!!!

Перепишіть, уписуючи пропущені літери та вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

Ч..тання (в,у) б..бл..отеці вим..гає не л..ше часу, а й уваги — це не пер..ривчасте ч..тання (в,у) вагоні метро, від станції до станції (і,й) не ч..тання (в,у) автобусах.

Працювати (в,у) ч..тальному залі означає (і,й)ти цілеспрямовано за автором книжки, не відволікаюч..сь (і,й) не пов..ртаючись до однієї (і,й) тієї ж сторінки. Проведений (в,у) б..бл..отеці час рахується не хв..лина- ми, а сторінками (і,й) знайденою інформацією.

28.11.2022 Українська мова

Урок 23

Тема: РМ .Контрольне есе на тему : « Чарівність і могутність слова»

Немає нічого могутнішого за слово. Слово – це невидима зброя, але від постійного застосування воно стає все більш разючим. Сила слова – безмежна, ним можна навіть поразку обернути на перемогу, зупинити військо, врятувати країну. Слово може з*єднати і розлучити людей, може слугувати як любові, так і ненависті. Нехай ваші слова слугують лише любові. Не треба шукати приводу, щоб сказати людині добре слово, не треба чекати багато років, щоб висловити свою приязнь. Їх треба дарувати повсякчас, бо вони потрібні, як свіже повітря, як вода або їжа. Говоріть гарні слова, але пам*ятайте: вони повинні йти від самого серця і завжди мають бути підтверджені добрими справами. Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя». Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Хочете я розповім Вам один секрет? Про цей секрет мало хто знає. Ось він: слово – це чарівність, слово – це могутність. Хтось здивовано скаже: «Оце і є секрет?» Я відповідаю Вам: «Однозначно так!» Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом.

Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але як тільки вона починає розмову ви розчаровуєтесь, бо її мовлення надзвичайно бідне або просто забруднене нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Вона мислить неохайно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати. Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали.

Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!

ЗРАЗОК !!!

Лише п’ять літер – слово, але скільки всього можна сказати. Як багато людей можна образити та скільки врятувати. Але, чи є вимова такою важливою в нашому житті? Чи
говорить щось діалект про людину? Сьогодні спробуємо дати відповіді на ці питання.

В цьому світі налічується близько 7151 мова. Можна тільки уявити скільки це слів, речень та крилатих фраз. Адже, саме завдяки буквам утворюються слова, а слова – це вже реалізація наших думок. Слово – найбільша зброя проти людства, бо все починається з нього. Війни, бійки, образи – це все починається саме зі слова. Ними можна зробити дуже боляче або ж зробити людину найщасливішою. Але, що стосовно діалекту та словниковому запасу? Наведу приклад: наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними.

Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом. Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але, як тільки вона починає розмову, ви розчаровуєтесь, у вас пропадає цікавість до цієї людини, бо її мовлення надзвичайно бідне і з нею навіть нормально про щось не поговориш. Або стає не дуже приємно слухати співрозмовника, коли його вимова зовсім забруднена нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Це виглядає неохайно та неприємно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває ще два випадки. Коли людина приваблива, має не багатий словниковий запас, але її думки здатні зачарувати. Такій людині варто більше працювати над собою та вдосконалюватись, більше читати тощо. Але все ж, ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. А саме, що в людини є майбутнє в красивих і витончених розмовах.

Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою ззовні, але як тільки вона починає говорити, то вам хочеться її слухати, тільки тому, що цікаво. І тоді ви вже не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, ви починаєте помічати те, що раніше не помічали. Це все відбувається на підсвідомому рівні. Та, тільки завдяки тому, що ви чуєте.

Ще б хотіла підняти тему діалектів в Україні та висловити свою особисту думку стосовно цього. Візьмемо в прикладі закарпатський діалект. Це наче українська, але така інша,
прекрасна. Коли я розмовляла з затятим галичанином, тоді я ще більше закохалась в українську мову. Наче живемо в одній країні, розмовляємо однією мовою, але настільки різні слова.

Отже, ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про що говорите і говоріть те, що думаєте. Адже, кожне слово має свою чарівність і могутність.

21.11.2022 Українська мова

Урок 22

Тема: Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія

Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.

Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.

Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.

Комунікативна стратегія — це правила й послідовності комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення комунікативної мети. Мовленнєва стратегія — це загальний план досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній комунікативній ситуації.

Мовленнєва тактика становить сукупність послідовних конкретних дій мовця, спрямованих на досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній ситуації. Наприклад, мовець радиться, дає змогу слухачеві виявити свою самостійність, рішення приймаються спільно. Основу цієї тактики становлять відповідні прийоми: пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже домовилися...»); наголошення на спільності поглядів; порада щодо рішення; передбачення результату співпраці; звернення за порадою.

Принцип «мовленнєвого вчинку». Мова людини є точним показником її людських якостей і культури. У процесі риторичної освіти набувається досвід успішної мовленнєвої поведінки, яка складається з мовленнєвих вчинків. Мовленнєвий вчинок — це навмисно створене висловлювання, яке віддзеркалює моральну позицію мовця, мета якого — впливати на адресата в ситуації спілкування.

Готуємося до ЗНО. Відредагуймо речення.

1. Підсобне господарство університету організувало роботу по систематичному забезпеченню студентської їдальні продуктами харчування.

2. Перед керівництвом заводу стоїть завдання організації справи підготовки кваліфікованих робітників.

3. У плані підготовки до зимового періоду зроблено небагато.

4. Великі зміни намічено зробити в галузі поліпшення підготовки майбутніх інженерів.

5. У студентському середовищі широко поширені деякі негативні тенденції.

6. Конструктори вирішують велику програму підвищення продуктивності праці на заводі.

Прочитайте речення і порівняйте їх. Проаналізуйте вчинки.

«Не треба мені подарунків!» - каже дитина, невдоволена подарунком батьків на день народження.

«Не треба мені подарунків!» - каже дитина батькам напередодні дня народження, розуміючи тяжку фінансову ситуацію в родині.

«Обійдемося без святкової вечері й сукні (костюма)!» - мовлять ображені діти у відповідь на пояснення батьків, чому вони не в змозі оплатити це.

«Обійдемося без святкового одягу!» - заявили учні однієї з приватних шкіл Харкова, вирішивши витратити гроші, призначені на випускну вечірку, на допомогу хворим дітям.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!! Викласти свої думки письмово

- У якій ситуації «Ні» є вчинком? Якими цінностями керувалися мовці?

Уміння говорити «ні» це спосіб самозахисту, реалізації життєвих принципів, можливість виставити межу, заявити про повагу до себе й до інших.

1. Пропозиція: «Ми вирішили оголосити бойкот однокласникові (однокласниці), щоб провчити. Ти з нами?»

У декого з нас живе страх не сподобатися, хтось не хоче стати перешкодою спільній справі чи втратити добрі стосунки, довіру.

2. Пропозиція: «Хочеш, зателефонуємо твоїм батькам, скажемо, що з тобою сталася біда. Перевіримо, чи люблять вони тебе».

Приймаючи рішення, пам’ятайте, що в цю мить є ціннішим для вас.

21.11.2022 Українська мова

Урок 21

Тема: Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір

Мовленнєва поведінка проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність

Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення – орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним.

1.Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т. д. В процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотною інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т. д. В процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотною інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

2.Суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів. В процесі спілкування ми покликані створювати відповідну комунікативну обстановку, яка б стимулювала мовленнєву активність . Важливо не вишукувати помилки чи неточності у висловлюваннях, а виражати інтерес до обміну інформацією, підкреслювати достоїнства, не наполягати на негайних відповідях, дати можливість подумати, не перебивати. Важливою характеристикою вербальної і невербальної поведінки є стиль мовлення.

3.В соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють дві основні його різновидності - офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Безперечно, для вироблення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки фахівця соціальної роботи необхідний досить тривалий період часу. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження – лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т. д. як у формальному, так і в неформальному спілкуванні.

Імпровізаційність - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції

Комунікативна техніка - це комплекс умінь, який допомагає глибше, повніше, талановитіше виразити себе, досягти оптимальних результатів . Це - уміння , техніка і культура мовлення, міміка, пантоміміка, саморегуляція свого психічного стану і т. п.

Якщо допустити, що ефективність спілкування в першу чергу визначається технікою, тобто володінням комунікативних знань, умінь, навичок, то більшість співрозмовників не дуже б відрізнялися за рівнем ефективності спілкування. Ця різниця могла б хіба що залежати від досвіду.

У багатьох випадках молоді люди досягають більшої ефективності у спілкуванні, ніж їх старші . Очевидно, це можна пояснити тим, що різні люди по-різному набувають комунікативного досвіду. Вони відрізняються за рівнем компетентності в силу різних комунікативних установок, відмінностей в особистісно-емоційній сфері, тобто відмінностей в базових стратегічних орієнтаціях. Деякі орієнтації сприяють оволодінню необхідними уміннями і навичками спілкування, і таким чином підвищують ефективність спілкування, інші ж перешкоджають успішному формуванню комунікативної компетентності. В той же час, безперечно, самі по собі особистісні властивості, установки, орієнтації, не завжди забезпечують повну ефективність спілкування без застосування відповідної техніки спілкування.

Мовлення повинне забезпечувати вирішення завдань , тому перед ним (мовленням) стоять, різні вимоги. Співрозмовник несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення є важливим елементом його . Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.

Мовець не має забувати про:

-тон мовлення;

-виправдане використання оціночних суджень;

-манеру спілкування ;

-характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення.

Усне мовлення існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення (розповідь, лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження ( оцінка поведінки);

б) діалогічне мовлення (вид бесіди, які побудована в формі питань та відповідей).

Окрім того, у практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.

Взагалі, поняття культури мовлення визначається такими його комунікативними якостями:

-правильність;

-термінологічна точність;

-доречність;

- багатство;

-виразність;

-чистота.

Можна уявити собі ідеальну модель мовлення .

Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам спілкування.

«Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки»

Стратегії спілкування пов’язані з поняттям комунікативна інтенція.

Комунікативна інтенція — осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.

Стратегія мовленнєвого спілкування — оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

Як правило, у разі неконфліктного (кооперативного) спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

Комунікативна стратегія охоплює:

- вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням );

- відбір компонентів семантики речення і екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

- визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, тощо;

- встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співбесідників і чинником емпатії (співпереживання);

- визначення порядку комунікативних складових;

- видати себе за некомпетентну людину;

- на неможливість виконання прохання саме в цей час;

- без будь-якого мотивування;

- відповіді, не обіцяти нічого конкретного;

- дати зрозуміти, що не бажаєте виконати прохання.

Усі згадані тактики засновані на некооперативній стратегії поведінки адресата.

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами.

Комунікативний намір (комунікативне завдання) — тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети.

Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.

Комунікативний досвід - сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.

Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.

Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.

Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.

Комунікативна стратегія — це правила й послідовності комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення комунікативної мети. Мовленнєва стратегія — це загальний план досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній комунікативній ситуації.

Принцип «мовленнєвого вчинку». Мова людини є точним показником її людських якостей і культури. У процесі риторичної освіти набувається досвід успішної мовленнєвої поведінки, яка складається з мовленнєвих вчинків. Мовленнєвий вчинок — це навмисно створене висловлювання, яке віддзеркалює моральну позицію мовця, мета якого — впливати на адресата в ситуації спілкування.

Висновок!

Єдиної типології стратегій спілкування поки що не створено. Наприклад, мовець може сповідувати стратегію ввічливості, яка буде визначати, який семантичний зміст варто висловлювати, а який — ні, які мовленнєві акти доречні, а які — ні і яке стилістичне оформлення прийнятне в певній ситуації.

Отже, використовуючи комунікативну компетенцію, мовець ставить перед собою комунікативну мету і, спираючись на певну комунікативну інтенцію, формує комунікативну стратегію, яка перетворюється (або не перетворюється) на комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних завдань), збагачуючи комунікативний досвід мовця. Стратегії й тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, тобто конкретних комунікативних вчинках, які визнаються найважливішими складовими, «енергетичними рушіями» повідомлень, що, в свою чергу, формують дискурси (тексти) як категорії спілкування.

ЗАВДАННЯ!!!!

1.Написати відповідь " Чи треба рахуватись з думкою інших у спілкуванні....."

2.На основі власних міркувань написати повідомлення – роздум ( вибрати одну тему)

1. « Як нам досягти добробуту»

2. « Культура мовлення і культ праці»

14.11.2022 Українська мова

Урок 20

Тема: Види читання і записування тексту виступу. Естетика тексту.

Ефективність мовлення.

1. Опрацювати підручник , І.Ющук Українська мова 10 клас , стор.81-82.

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klass/ukrayinska-mova-10-klas-yushchuk-2018

2. Виконати вправу 106, на основі поданих міркувань написати повідомлення – роздум « Як нам досягти добробуту».

14.11.2022 Українська мова

Урок 19

Тема: Текст як одиниця спілкування. Етапи підготовки тексту виступу

Текст — це писемний або усний мовленнєвий масив, що його репрезентує індивід у певній спілкувальній ситуації.

Текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі і часі. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац.

Публічне мовлення - це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання.

Одним із жанрових різновидів публічного мовлення є публічний виступ.

Публічний виступ вимагає серйозної, ґрунтовної попередньої підготови, що передбачає:

• формулювання теми, визначення низки питань, які треба з’ясувати:

• добір інформації з теоретичних джерел (статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, енциклопедичні, термінологічні словники) та розмов з людьми, обізнаними з проблемою.

Запам’ятайте! Добирати треба промовисті переконливі приклади.

• стуктурування інформації в певні категорії, формулювання власного бачення проблеми;

• написання на папері плану виступу;

• написання тексту виступу.

ПРИГАДАЙМО. Що таке тема та основна думка тексту?

Етапи ораторської діяльності.

Текст

Текст (лат. tехtum - тканина, поєднання) - це група речень, розміщених у певній послідовності та пов’язаних одне з одним за змістом і за допомогою різних мовних засобів.

Ознаки тексту

Для тексту характерні такі ознаки: зв’язність (речення розміщені в певній послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, кожне наступне речення продовжує й доповнює інформацію попереднього); комунікативність (текст створюють для передачі інформації); членованість (текст членується на речення, складні синтаксичні цілі, а також на параграфи, розділи тощо); інформативність (висвітлюючи якусь тему, текст містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію).

Ситуація

Уявіть, що ви маєте підготувати текст виступу перед однолітками на тему «Екологічні проблеми нашого краю». Прочитайте вісім головних запитань, на які повинен відповісти оратор, готуючись до публічного виступу, і дайте відповідь на кожне з поставлених запитань.

• Хто говорить?

• Коли говорити?

• До кого говорити?

• Скільки говорити

. Що говорити?

• Навіщо говорити?

• Як говорити?

• Де говорити?

Тема виступу.

Ознайомившись із темою зустрічі, конференції, семінару, наради, зборів, вивчивши аудиторію, склавши її психологічний портрет, промовець уже може більш точно окреслити тему виступу, знайти оригінальну ідею. В аудиторії, яка велика за кількістю учасників, коло тем для обговорення обмежується переважно професійним спрямуванням учасників або ж воно стосується спільних для більшості людей проблем - питань здоров’я, культури, освіти, політики, економіки, моралі, права.

Тема, яку пропонують для виступу, повинна бути цікавою, достатньо важливою, актуальною й зрозумілою для аудиторії. Майже кожна тема, якщо її пояснити просто й конкретно, стане зрозумілою будь-якій аудиторії.

Добір матеріалу.

Фактичний матеріал для підготовки тексту виступу можна отримати з різних джерел інформації:

• безпосередніх (власні спостереження, досвід, особисті контакти, бесіди, інтерв’ю, читання тощо);

• опосередкованих (офіційні документи, наукова, науково-популярна, художня та довідкова література, публікації в газетах, журналах, на інтернет-сайтах, соціологічні опитування).

Види читання.

Велике значення на етапі добору матеріалу має вміння застосовувати різні види читання.

Види читання

*Ознайомлювальне*	*Вивчальне*	*Вибіркове*
Вимагає знайти основне в тексті, з’ясувати, що саме повідомляється про питання, до якого виник інтерес	Вимагає якомога повнішого охоплення змісту тексту з метою максимально повного і точного розуміння інформації	Передбачає одержання загального уявлення про зміст тексту чи про якусь конкретну подію

Записування тексту.

Текст виступу потрібно записати або надрукувати. Промовець, який має невеликий досвід виступу перед аудиторією, повинен написати повний текст виступу. Досвідчений оратор текст виступу може записати у формі тез, тематичних виписок, конспекту. Якщо промовець свої думки підкріплює цитатами, то висловлення набуває більшої ваги.

Текст повинен бути акуратно написаним, без виправлень і перекреслень, зорово виразним, з використанням легких для сприймання графічних позначок - підкреслень, дужок, виділення кольором тощо.

Редагування тексту.

Після записування необхідно уважно проглянути текст. Перше, на що потрібно звернути увагу, чи правильно було дібрано слова, побудовано речення. Далі йде робота над стилем: чи відповідають дібрані слова меті виступу, складу аудиторії, до якої він буде звернений; чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично.

Зверніть увагу!

У вільні хвилини повертайтеся до обраної теми, думайте про неї, промовляйте вголос окремі епізоди. Розповідайте друзям про свій задум, нехай вони також зацікавляться ним і висловлять свої думки.

ЯК ВИЗРІВАЄ ПРОМОВА

« Чи хочете ви, щоб ваш виступ справив на слухачів приємне враження? Якщо так, зважте, що дасть ваш виступ слухачам. Чи довідаються вони про щось таке, чого раніше не знали, чи допоможе він їм у роботі, розв’язанні особистих проблем, чи буде для них хоча б цікавим?

Якщо ви вичерпно не відповісте на ці запитання, то може статися, що ваш публічний виступ вийде не досить вдалим. Адже не хочеться, щоб про вас говорили, як іноді чуєте або й самі кажете про інших промовців: «лише час змарнували через його довгу й порожню балаканину».

Не намагайтеся сісти й підготувати промову за тридцять хвилин. Не можна «спекти» промову на замовлення, як пиріг. Промова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обдумайте її у вільний час, виношуйте її, не забувайте її ні вдень, ні вночі. Обговорюйте її з друзями. Зробіть її предметом бесід.

Ставте самі собі різні запитання із цієї теми.

Записуйте на папірцях усі думки й приклади, які приходять вам у голову, і продовжуйте шукати…»

Отже, ніколи не виступайте перед слухачами, доки не зберете якомога більше матеріалу, важливого й цікавого для них. Прислів’я твердить: «З посудини не можна вилити більше, ніж було в неї налито». Так само й людина не може дати більше, ніж знає. Запам’ятайте, що й досвідчений промовець утратить авторитет, якщо систематично не розширюватиме свого кругозору.

Уявіть, що вам доручили за 14 днів підготувати виступ. Що для цього треба робити? Насамперед чітко визначте тему виступу. Намагайтеся дізнатися про склад, кількість, приблизний вік, фаховий рівень слухачів, чи будуть присутні переважно чоловіки, чи жінки тощо. Ви повинні знати, у межах якого часу читатимете лекцію чи виголошуватимете промову. Треба довідатися, чи буде ваш виступ поєднано з дискусією та відповідями на запитання… (За І. Томаном).

• Тема актуальна для обговорення, бо …

• Це питання зумовлене важливими причинами, бо …

• Тема містить такі ключові слова …

• Ця тема охоплює ключові предмети обговорення …

• Ми маємо зважити на те, що …

Д/З

Яка з тем є найбільш цікавою особисто для вас? Чому?

Напишіть коротко свою думку .

• Освіта як складник успіху.

• Таємниця життєвих успіхів.

• Привабливість і цінність життя.

• Ми - різні, ми - рівні.

• Екологія мовлення.

07.11.2022 Українська мова

Урок 18

Тема: Аудиторія (слухач, слухачі). Види слухання. Цілі слухання. Моделювання аудиторії. Контакт з аудиторією.

Найчастіше виступ розпочинають з етикетних формул: звертання (Панове... Шановні вчителі та учні... Вельмишановні колеги... Дорогі друзі... Дорогі наші випускники...), привітання, представлення, висловлення радості (Радий вітати... Щасливий бачити... Дозвольте представитися... Радий нагоді поспілкуватися...).

Що таке виступ? Безперечно, це монолог (від грецьк. monos — один та logos — слово), проте монолог особливого типу. Монолог оратора звернений до слухачів, проте оратор не просто говорить, він спілкується, веде з ними бесіду. Відчуваючи реакцію аудиторії (хтось погоджується, хтось сумнівається, хтось категорично не згодний), оратор повинен реагувати на неї: щось уточнити, проілюструвати, послатися на авторитети, вдатися до переконання. Таким чином, виникає своєрідний діалогічний монолог — монолог, адресований аудиторії і кожному слухачеві зокрема.

Готуючись до виступу, оратор має бути готовим до встановлення з аудиторією контакту. Трапляється, що слухачі налаштовані байдуже, недовірливо, навіть недоброзичливо. Щоб привернути увагу аудиторії, «завоювати» її, досвідчені оратори застосовують такий прийом, як «чіпляючий гачок» — так назвав його відомий російський адвокат А. Коні. «Увага кожного (дитини, неука, інтелігента і навіть вченого),— писав цей видатний оратор,— може бути викликана чимось простим, цікавим і близьким до того, що цей кожен відчував і переживав». Це може бути розповідь про несподівану подію, якусь дивовижу, парадокс, звернення до аудиторії із несподіваним для неї запитанням тощо.

Іншим прийомом поступового встановлення контакту з аудиторією є зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного із слухачів. Протягом недовгого часу звертаючись до нього, ніби він є єдиним, як правило, вдається зосередитись і заволодіти увагою залу.

Для підтримання контакту оратор має вдивлятися в обличчя слухачів: це дає йому можливість вчасно помітити послаблення уваги.

Якщо оратор відчув, що слухачі стомилися, він може вдатися до прийому емоційної розрядки — запропонувати вгадати, кому належить певний вислів, пожартувати, розповісти анекдот тощо. Після такої «передишки» досвідчений оратор якнайчастіше переходить до найважливішої частини виступу.

Мета усіх названих прийомів - викликати або зберегти інтерес аудиторії. Проте для встановлення міцного контакту зі слухачами застосування лише їх недостатньо.

Як було зазначено, виступ оратора є монологом особливого типу-монологом, зверненим до конкретних адресатів, діалогічним монологом. Взаємодію оратора і слухачів упродовж усього виступу забезпечує така прихована форма діалогу, присутня вже в самій структурі виступу. Саме вона допомагає досягнути ефекту співпереживання.

Крім прихованого діалогу, у процесі виступу оратор може вдатися до діалогу відвертого: звернутися до аудиторії із запитаннями та дати відповіді на запитання слухачів.

Структуру спілкування оратора з аудиторією можна увиразнити у вигляді такої схеми:

Контакт з аудиторією можна зміцнити застосуванням таких засобів, як вживання займенників І та II особи (напр.: Вам відомо, що... Я зроблю спробу пояснити... Безперечно, вас непокоїть... Я спробую вас заспокоїти... Ми переживаємо з приводу... Нас турбує..), дієслів у формі І та II особи наказового способу (напр.: Міркуймо разом! Спробуймо розібратися! Звернімо увагу... Замислімось... Відразу зауважимо... Скажемо відверто... Конкретизуймо... Відзначте собі... Зверніть увагу... Занотуйте... Виправте, якщо я помиляюсь), звертання до слухачів (напр.: шановне панство, шановні опоненти, любі друзі, колеги), риторичні запитання.

Промовець має бездоганно володіти орфоепічними нормами -правильно вимовляти звуки та робити наголос у словах.

Темп - це швидкість вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу (наприклад, за хвилину).

На думку дослідників, оптимальною умовою доступності сприйняття мовлення є середній темп - приблизно 100 -120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки необхідно висловлювати в дещо уповільненому темпі, часом удаючись до їх повторення. Другорядну інформацію цілком можливо подавати у пришвидшеному темпі.

Важливою є гучність мовлення оратора. Якщо він говорить тихо, його не почують, надто голосне виголошення промови зазвичай викликає у слухачів роздратування. За висотою голос може бути низьким, високим та середнім — це залежить від його природи. Головне, щоб промовець говорив природнім голосом.

Інтонація - засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів і пауз. Антиподом багатого інтонаціями мовлення є його монотонність.

За допомогою інтонації можна передавати найрізноманітніші почуття й переживання. Таким чином, основні особливості голосу промовця можна перелічити у вигляді плану:

Особливості голосу оратора

1. Дикція (ясна, чітка, правильна вимова звуків).

2. Темп мовлення.

3. Гучність мовлення.

4. Висота голосу.

5. Емоційність голосу (вміння виразити голосом почуття й переживання).

Думка про оратора складається у слухачів саме під час його виступу. Аудиторія придивляється: як він стоїть, який у нього вираз обличчя, як він рухається.

Промовець не повинен бути схожим на картинку з журналу мод. Проте неохайність може обійтися йому дорого: зачіска має бути в порядку, руки й нігті - чисті, одяг - відпрасований. Скромність сприйнятніша за нав’язливий шик. Промовець не повинен викликати здивування чи заздрощів - екстравагантність стане на заваді встановлення контакту.

Здебільшого аудиторія не любить офіційної обстановки публічної доповіді. Промовець має створити теплу й доброзичливу, дружню, але ділову атмосферу спілкування. Тримаючись скромно, але впевнено оратор повинен викликати довіру слухачів.

Найважливіші фрагменти виступу можуть увиразнюватися рухом оратора - кроком уперед або зміною положення тіла. Найвиразніші жести - це рухи кистей рук. Такі жести підсилюють емоційність сказаного, проте вдаватися до жестикуляції потрібно обережно. Жести доречні у процесі складання опису, вони допомагають показати місце чи передати рух. Крім того, жестикуляція передає настрій оратора. (За П. Сопером)

07.11.2022 Українська мова

Урок 17

Тема: Особистість мовця (чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність, доброзичливість). Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця

Епіграф уроку:

Найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування.

А.де Сент-Екзюпері

Хвилинка-цікавинка

► Видатний оратор Цицерон і його правилами красномовства. Як

Дев'ять правил красномовства Цицерона

1. Говори зрозуміло.

2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити.

3. Не перебивай.

4. Будь увічливим.

5. Прагни говорити вишукано.

6. Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.

7. Не відволікайся на другорядні справи.

8. Не говори про себе.

9. Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.

► Опрацювати текст. Доповнити цей перелік, керуючись правилами красномовства Цицерона , своїми пропозиціями .

В античному світі поняття ритор і оратор не вважалися тотожними. Ритор був не тільки оратором, промовцем, а й викладачем риторики. В українських братських школах так називали вчителів риторики. Оратор (від латинської назви) — особа, яка виголошує промову.

Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти спеціальними навичками і вміннями. За визначенням психологів, навички — це здібності виконувати ту чи іншу роботу якнайкраще.

Успіх публічного виступу залежить від того, наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли промовець компетентний у темі свого виступу, має необхідну суму знань, ерудований, якщо він уміє розповісти аудиторії багато цікавого, навести нові невідомі факти, зуміє відповісти на поставлені запитання, він може розраховувати на успіх у слухачів.

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити до трибуни, аби «самовиразитися». Він мусить думати не лише про те, як він «сприймається», чи матиме успіх; важливим є те, що відбувається у свідомості слухача. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор не повинен відчувати себе зверхньою істотою. Він мусить мати слухача «у власній голові», бути співрозмовником, а не «бити аудиторію високими словами». Тому промова оратора в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

У Давній Греції вважали, що оратору необхідні природні здібності до красномовства, дар слова. Пізніше стали розмежовувати красномовство й уміння говорити публічно. Зокрема, Анатолій Коні писав: «Якщо красномовство — це дарунок природи, то вміння говорити формується в процесі повсякденної праці, системних тренувань і вправ. Отже, «золотим оратором» публічних виступів може бути тільки той, хто має бажання ним стати, хто прагне до цього, хто багато над собою працює». На це звертав увагу й американський дослідник Дейл Карнегі та чеський учений Іржі Томан: «Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, тобто всебічно розвивати свою особистість».

Отже, оратор має оволодіти такими основними навичками:

· добирати літературу;

· вивчати дібрані джерела;

· складати план;

· володіти собою;

· орієнтуватися в часі.

Із набутих навичок формуються вміння оратора:

· самостійно готувати виступ;

· зрозуміло й переконливо викладати матеріал;

· відповідати на запитання слухачів;

· установлювати й підтримувати контакт із аудиторією;

· використовувати різні засоби навчання.

Якщо немає таких навичок та вмінь, спілкування оратора зі слухачами не матиме .

► Опрацювати теоретичний матеріал.

Підготувати пам’ятку на тему: «Як стати цікавим співрозмовником?»

Серед визначальних рис гарного співрозмовника дослідники називають такі: бути гарним слухачем, виявляти повагу до співрозмовника, добре знати суть предмета розмови, бути впевненим у собі; бути дружелюбним, щирим, доброзичливим, уміти викликати позитивні емоції; подобатися зовнішнім виглядом і манерами, бути артистичним; дотримуватися правил етикету. Звернемо увагу на окремі з них.

1. Гарний співрозмовник повинен насамперед уміти слухати. Це одне з найголовніших правил зафіксувала народна мудрість: «Бог дав тобі два вуха і один рот, послуговуйся ними у такій послідовності». Виявами уваги є позитивна реакція на слова, зовнішній вияв уваги, уточнювальні запитання тощо. Як зазначав Оноре де Бальзак: «Ніщо так не окупиться у спілкуванні з людьми, як милостиня уваги».

2. Уміння робити гарні компліменти. Головна функція компліменту полягає в тому, що він задовольняє найважливішу потребу людини — потребу в позитивних емоціях. Співрозмовник, який задовольняє цю потребу, стає бажаним співрозмовником.

3. Співрозмовник повинен уміти усміхатися і робити це невимушено й часто. На думку дослідників, усмішка — це дія, що означає «Я до тебе гарно ставлюся!», «Ви приємні мені!», «Я маю задоволення від спілкування з вами!».

4. Ефективним психологічним вербальним прийомом є звертання до співрозмовника на ім’я. Вимовляти ім’я (ім’я та по батькові) — означає виявляти увагу і повагу до людини. Вимовляти це потрібно не скоромовкою, а чітко і в тому темпі, у якому ведеться розмова.

Розгляньте світлини й виконайте завдання.

Що таке поза, міміка й жести? Що означають поза, міміка й жести на цих світлинах? Наділіть кожну людину з цих світлин такими характеристиками: сконцентрованість, смуток, невпевненість, зухвалість, шок. Якщо якась із характеристик не підходить до жодної світлини, то запропонуйте свій варіант.

По́за - положення тіла

По́за - нещира поведінка; хизування,

Мі́міка (від грец. mimikos —наслідуваний,акторський) - рухи м'язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини

Жест-рух (дія) для вираження емоції чи інформації замість розмови, або під час розмови. Дія або рух людського тіла або його

Особливості мовця

Не кожна розумна, освічена людина, яка вміє вести розмову у вузькому колі, може бути оратором для широкої публіки. Оратору мають бути властиві особливі риси: чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність і доброзичливість.

Чарівність. Без сумніву, слухати привабливу людину набагато цікавіше й приємніше, аніж непоказну. І тут ідеться не стільки про зовнішність, скільки про поведінку та вдачу людини: усмішка, відкритість, випромінювання доброти та ін. Хоча зовнішність теж має значення в сприйнятті людини: зачіска, одяг, взуття, охайність, загальний стиль.

Артистизм. Успіх виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, як говорить оратор. Інтонація, жести й міміка — складники успіху будь-якого артиста. Згідно з дослідженнями науковців, довіра слухачів до оратора залежить на 60–70 % від його пози, міміки й жестів, на 20–30 % — від інтонації й лише на 7–10 % — від його слів. Отже, щоб виступ був успішним, його треба перетворити на своєрідну виставу.

Упевненість у собі. Люди завжди тягнуться до сильних і впевнених у собі особистостей, цікавляться життям успішних людей. А слабкі натури успішними не стають. До невпевненого оратора аудиторія втрачає будь-який інтерес.

Щирість. Саме ця риса співрозмовника найбільше приваблює, зі щирими людьми комфортно спілкуватися, їм більше довіряють.

Обізнаність. Детальне знання предмета розмови допомагає ораторові бути впевненим. Обізнаних людей сприймають як живу енциклопедію, що додає їм авторитету й не може не викликати захоплення й непідробного інтересу в слухачів.

Об’єктивність. Суб’єктивна оцінка й упередженість можуть роздратовувати слухачів і навіть відштовхувати. А об’єктивність, навпаки, викликає в аудиторії довіру й серйозне сприйняття.

Доброзичливість. Окрасою будь-якого виступу є доброзичлива атмосфера, яку створює оратор. Доброзичливість сприяє налагодженню міцного контакту з аудиторією.

Риси хорошого співрозмовника

Хороший співрозмовник повинен уміти слухати, виявляти інтерес до того, з ким спілкується, звертатися на ім’я, а до широкої аудиторії використовувати етикетні формули: Дорогі друзі! Шановні колеги! та ін., у жодному разі не ставити себе вище за слухачів, спілкуватися з ними їхньою мовою, зважаючи на вікові особливості, соціальний статус, рівень освіти тощо.

Вимоги до мовлення оратора

1.Точність формулювань. Використання слів відповідно до їхніх мовних значень. Ця якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.

2.Стислість і небагатослівність. Ця риса формує вміння говорити по суті, сконцентровано.

3.Доцільність. Треба враховувати як мету мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тему розмови та ін. Ця комунікативна якість шліфує мовне чуття суб’єкта, допомагає ефективно керувати поведінкою аудиторії.

4.Доступність і зрозумілість. Якщо виклад оратора не доступний аудиторії, то він — неприйнятний.

5.Виразність. Важливий не тільки зміст, а й емоційність мовлення, укладені в слова переживання мовця.

6.Своєрідність та оригінальність. Кожен оратор має свою манеру викладу, через що його й цікаво слухати.

7.Краса мовлення. Бездоганне мовлення викликає в слухачів естетичне задоволення.Краса мовлення створюється за допомогою лексики, синтаксису, вимови, ритму.

Комунікативний стан мовця

Залежно від теми й мети виступу, оратор формує відповідний комплект якостей, за допомогою яких можна якнайкраще донести інформацію до аудиторії. Якщо це наукова доповідь, то яскраві емоції, надмірні рухи — не доречні. Якщо ж тема виступу, скажімо, «Подорож автостопом Європою», то емоційний градус вашої поведінки буде значно вищим, адже навряд чи вдасться цікаво розповісти про нестандартні ситуації, які можуть виникати в країнах з різним менталітетом, пов’язані з побутом під час подорожі, якщо робити це беземоційно. Але якою б не була тема вашого виступу, завжди треба контролювати свій емоційний стан, «фільтрувати» мовлення, не переходити «червоних ліній» у спілкуванні з аудиторією — від зухвалості до панібратства. Добре те, що в міру. Успішність виголошення публічного виступу залежить від структури доповіді, її змістового наповнення, вдало дібраних прикладів, наочних засобів, що передбачає ретельну підготовку оратора до виступу перед аудиторією, про що йтиметься в наступних параграфах.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!!!!

Завдання — відновлення

► Відновити вислови відомих ораторів і записати їх..

1. Оратор, на, й, на, не, лише, слова, а, багатий, думки (Цицерон).

2. Оратор, людиною, у, і, справах, бути, повинен, справедливою, справедливості, тямущою (Платон).

3. Саме, становить, пишна, надбання, яка, і, почуттям, відповідає, солідна, слухачів, невід’ємне, думкам, промова, і, оратора (Цицерон).

4. Оратор, і, усіх, тією, розгромлює, самою, зброєю, і, ранить, тим, одночасно, самим, ударом... (Ф. Прокопович).

5. Оратором, користь, предмета, вишукано, з, до, й, і, є, для, той, в, говорити, важливості, кожного, гарно, відповідно, на, змозі, питання, часові, лише, хто, задоволення, переконливо, слухачів (Тацит).

6. Риторика, думки, княгиня, цариця, і, мистецтв (Ф. Прокопович).

Орфографічний практикум

► Записати речення, вставити пропущені букви і розділові знаки.

Кінцева м...та (красно)мовства переконувати людей. Обов...язок оратора говорити правду. (Красно)мовство належить до тих мистецтв які все ...дійснюють і вс...ого досягають словом. (Красно)мовство дар який дозволяє нам оволодіти розумом і сер...цем (спів)розмовника здатність тлумачити чи навіювати йому все що нам потрібно. Ораторс...ке мистецтво користуєт...ся усіма вигодами поезії й усіма її правами. Ритор...ка цариця душ і княгиня мистецтв. Оратором достойним уваги є той хто користуєт...ся словами для думки а думкою для істи...ни й (добро)чесності.

31.10.2022 Українська мова

Урок 16

Тема: Мовленнєва ситуація. Елементи мовленнєвої ситуації (мовець (адресат), слухач (аудиторія), предмет мовлення, умови успішного спілкування. Особистість мовця (чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність, доброзичливість). Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця

Епіграф уроку:

Найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування.

А.де Сент-Екзюпері

Чи приємно вам, коли вас хвалять, роблять компліменти?Звичайно , «Так».

-А що таке «комплімент»?

Комплімент - це одна з етикетних формул, яка використовується під час нашої мовленнєвої діяльності і є однією з умов успішного спілкування.

Вправа «Обміняйтесь компліментами». Запишіть у зошит комплімент своїй подрузі ( другу)

З нею ми стикаємося щодня і не один раз. У ній ми можемо брати як активну участь, так і тримати нейтралітет. Вона підстерігає нас вдома, на вулиці, на роботі, в магазині, в транспорті ... Ви все ще не здогадалися, про що або про кого йде мова? Ні? Тоді дозвольте представити: її величність мовленнєва ситуація!

І почнемо ми наше знайомство, звичайно ж, з яскравих прикладів.

Пам'ятайте ліричну комедію Ельдара Рязанова «Службовий роман»? В одній з початкових сцен невдачливий, невпевнений у собі старший статист під час вечірки у друга намагається «позалицятися» до своєї начальниці, «безсердечної» і «черствої» , але всі його спроби зазнають краху. Чому? Причин тому безліч, але одна з них банально проста: в учасників даного діалогу було різне бачення питання «що таке мовленнєва ситуація».

Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співрозмовника, мовленнєвої ситуації.

Поняття «мовленнєва ситуація» є базовим поняттям лінгвопрагматики — науки, що вивчає, як людина поводиться в процесі мовного спілкування і як використовує мову для впливу на адресата. Від чого залежать особливості мовної поведінки людини? Як виявилося, від багатьох причин та факторів. Сукупність цих чинників і називається мовленнєвою ситуацією.

Складові мовленнєвої ситуації:

- наявність адресанта (той, хто говорить, пише) і адресата (той, хто слухає, читає);

-мотив — те, що спонукає до мовлення (потреби у висловлюванні, бажання запитати, сказати, виразити ставлення до якихось подій, фактів, явищ);

-мета — те, чого мовець прагне досягти своїм висловлюванням;

-місце спілкування.

Ситуації мовлення реалізовуються у різних сферах: соціально-побутовій; громадсько-політичній; соціально-культурній та професійно-трудовій.Однією з умов успішного спілкування є дотримання мовленнєвого етикету (від фр.— вироблені суспільством норми поведінки).Мовленнєвий етикет українців вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції народу, загальнолюдські моральні цінності — доброзичливість, повага, привітність, ґречність.За змістом, характером та умовами спілкування розрізняють кілька етикетних мовних формул, (звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, втішання, комплімент, побажання, вдячність, прощання тощо), завдяки яким створюється певна тональність комунікативної дії.

При цьому треба добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули та тональності в кожній ситуації, наприклад:

□ вік, стать, соціальний статус адресата;

□ особливості характеру співрозмовника;

□ комунікативні умови (час, місце, тривалість спілкування);

□ характер взаємин між співрозмовниками та ін.

«Десять незмінних правил успішного спілкування»

Правило перше: відкритість. Щирість, вміння виразити свою готовність до прийняття іншого – це вже підвалина успішного спілкування.

Правило друге: діалог! Так, ми всі невиправні егоїсти. Але для розмови завжди потрібен хтось ще, окрім мене, прекрасного.. Варто навчитись бачити, чи цікаво співрозмовнику тебе слухати, а чи ні.

Правило третє: слухай іншого. Мабуть, кожному з нас доводилось побувати у ситуації, коли я говорю – стіни слухають. Це ж образливо, правда? Якщо йдеться про якість спілкування, то слухати співбесідника – основоположне завдання. Бо який же тоді сенс?

Правило четверте: пам’ятай про добрий тон. Ще змалечку всі ми вчимось, що перебивати – не надто культурно. Однак з віком все менше про це згадуємо. Добрі манери ніхто не відміняв. І вони, насамперед, – це вияв самоповаги.

Правило п’яте: не говори для годиться або тому, що треба. Всі ми чудово знаємо, що нічого й нікому не мусимо. Більше того, у спілкуванні, бо воно – вияв внутрішнього бажання кожного. Не варто вести розмову для годиться. Бесіди мають приносити задоволення, а не втомлювати.

Правило шосте: будь відвертим. Уміти назвати біле білим, а чорне – чорним, не загортаючи все у папірці, – це не нахабство і не вроджена властивість характеру, це насправді – результат праці над собою. висловлена тут і зараз об’єктивна критика може й не прибільшить друзів, зате може і справді змінити чиєсь життя.

Правило сьоме: готуйся до важливих розмов і до буденних також. І тут не йдеться про детальний розписаний план розмови, а про саморозвиток. Читай, будь активним, монітор щось цікаве, займайся улюбленою справою – і з тобою буде про що поговорити.

Правило восьме: усміхайся. Усмішка здатна налагодити комунікаційні потоки навіть тоді, коли слова безсилі.

Правило дев’яте: жестикулюй. Постава тіла, вміння підсилювати сказане жестами – це мистецтво, до якого варто прагнути. Так розмова стає жвавішою та живішою.

Правило десяте: не піддавайся емоціям. Нерідко розмови мають підвищений тон звучання. В таких випадках слід пригадати, що той, хто володіє собою, – володіє світом. Бо слово – не горобець…

ПАМ'ЯТКА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Успішним уважається таке спілкування, коли нам вдалося досягти очікуваного результату: отримати потрібну інформацію, допомогу, інколи – просто дружню пораду, підтримку або задоволення від разом проведеного часу. Досягти своєї мети в спілкуванні можна лише тоді, коли вас розуміють і ви розумієте інших.

Основою різних форм спілкування є бесіда, діалог (за визначенням словника – «взаємна розмова»). У бесіді обмінюються інформацією, знайомляться з новими ідеями, висловлюють наболіле, отримують розумну пораду, відчувають емоційне задоволення, естетичну насолоду. Тому хочемо надати декілька порад для ведення успішного спілкування.

1. Повноцінне спілкування залежить від обох партнерів.

2. Для повноцінного спілкування ми маємо об’єднати «дві мови»: мову слів і мову тіла (жести, посмішка).

3. Важливим у спілкуванні є вміння говорити й уміння слухати.

4. Основні правила активного слухання:

4.1. Використовуйте мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким розмовляєте, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима.

4.2. Застосовуйте звуки та жести заохочення: підтримуйте співрозмовника доброзичливою посмішкою, словами «так – так» … та ін., хитанням головою.

4.3. Ставте уточнюючі запитання: вони допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо із того, що вже відомо.

5. У спілкуванні намагайтеся уникати наступних дій:

5.1. Переривати співрозмовника.

5.2. Демонструвати рухами або виразом обличчя, що ви не готові зразу слухати.

5.3. Давати поради.

5.4. Змінювати тему разом або переводити розмову на себе.

5.5. Давати оцінку людині, яка говорить.

6. Під час висловлювання своїх думок намагайтеся:

6.1. Чітко формулювати свою точку зору, добираючи слова, зрозумілі не лише вам, а й співрозмовнику.

6.2. Говоріть від себе: «я так думаю», «я вважаю», «я відчуваю».

6.3. Будьте конкретними – не говоріть загальних або відомих усім речей.

6.4. Намагайтеся зацікавити партнера по спілкуванню.

Успішного спілкування!!!

Завдання «Моделюю ситуацію».

1 ситуація . Уявіть, що ви перебуваєте в незнайомому місті й шукаєте потрібну вулицю. З якими словами ви звернетеся до перехожого, який поспішає? Що скажете на прощання?

2 ситуація. Ви не згодні з висловленою думкою співбесідника. Як ви про це скажете йому? Запропонуйте кілька варіантів.

3 ситуація. Ви хочете попросити вибачення в товариша, якого вчора безпідставно образили. З якими словами звернетеся до нього? Запропонуйте кілька варіантів.

Домашнє завдання.

Розробіть мовленнєву ситуацію на одну із тем:

1.«Чи потрібна культура мовлення у час Інтернету?».

2.«Правила мережевого етикету».

31.10.2022 Українська мова

Урок 15

Тема: Риторика як мистецтво, наука й навчальна дисципліна. Роль риторики в сучасному світі.

Переглянути відео !!!

https://www.youtube.com/watch?v=aJm2eD0SMMo

Риторика — це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: політика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Різновиди усних публічних виступів можна показати у вигляді таблиці:

Роди красномовства	Жанри красномовства
Академічне красномовство	Лекція (вузівська, шкільна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція
Судове красномовство	Прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова
Соціально-політичне красномовство	Звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні). Парламентська, мітингова промови. Промова при здісненні дипломатичного акту. Політичний огляд
Соціально-побутове красномовство	Ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі
Церковно-богословське (духовне) красномовство	Церковна проповідь. Промова на соборі. Офіційне звернення до пастви

Риторика як наука.

Риторика — наука про закони підготовки і проголошення промови з метою впливу на аудиторію. Виділяють такі роди і жанри в красномовстві:

· академічне — лекція (вузівська, шкільна, науково-популярна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення;

· судове — прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови, самозахисна промова;

· соціально-політичне — звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні), парламентська та мітингова промови, військово-патріотична промова, політичний огляд;

· соціально-побутове — ювілейна, вітальна, застільна, надмогильна (поминальна) промови, виступ на прийомі;

· церковно-богословське (духовне) — церковна проповідь, промова на соборі, офіційне звернення до пастви.

Навчальний курс риторики складається з трьох частин: історія риторики — показує особливості зародження і розвитку риторики в історії людства; теоретична риторика — вивчає закони риторики; практична риторика — розглядає зміст, композицію, стиль виступу, образ оратора, психологію аудиторії.

Риторика як мистецтво

У Давній Греції красномовство розглядалося як мистецтво. Античні мислителі ототожнювали риторику з живописом, скульптурою і навіть архітектурою. Найбільше проводили паралелі між риторикою, поезією та акторським мистецтвом.

Аристотель у «Риториці» та «Поетиці» порівнював красномовство з поезією. Цицерон вчився майстерності у кращих акторів Риму. У своїх публічних промовах використовував суто акторські прийоми. М. В. Ломоносов великого значення надавав художнім елементам в ораторському мистецтві. Уміння «красно говорити», на його думку, «перевищує багато мистецтв». А. Ф. Коні (судовий оратор і теоретик риторики) писав, що красномовство — це літературна творчість, але в усній формі.

Красномовство належить до духовної сфери життя. Так само як поезія чи театр, ораторське мистецтво — це створення духовних цінностей. І театр, і поезія, і красномовство відгукуються на події життя, вони впливають на психологію сучасників. І поет, і актор, і оратор вирізняються розвинутим чуттям мови, високою культурою мовлення. Для них характерна ясність, точність, виразність мови.

Однак: художня творчість — це вигадка, а ораторське мистецтво цілком спирається на реальні факти, на практику. Це може бути гіпотеза, наукове передбачення, здогад, але не плід фантазії.

Риторика як комунікація

Мета риторики — комунікативна компетентність мовця. Тому вона повинна вчити:

· аргументовано доказувати власну точку зору, поважаючи гідність співрозмовника;

· здійснювати організований словесний і невербальний вплив;

· створювати ситуації інформаційної та комунікативної комфортності, коли значно поліпшуються умови сприйняття нової інформації та спілкування; сприяти формуванню і розвиткові культури діалогу та монологу;

· намагатися формувати яскраве та емоційне мовлення, регулювати мовленнєву поведінку відповідно до комунікативних потреб, психологічних особливостей співрозмовника;

· допомагати формувати індивідуальну мовленнєву манеру мовця.

Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в

умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні погляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.
Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію.
Риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».
За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.
Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. е. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Горгій, який, удосконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афіни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впливу зрівнялося з поезією.
Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384 — 322 рр. до н. е.). Сучасники зазначили, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.
До нас дійшло понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонського царя Філіпа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Демосфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи, яка стала визначною подією для тодішньої Греції. Есхін та Демосфен зустрілись у суді. Промови обох ораторів — яскраві зразки політичних виступів.
На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один з найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106 — 42 рр. до н. е), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу.
Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню — на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.
Видатними риторами були давньогрецькі філософи Арістотель (384 — 322 рр. до н. е.) та Платон (428 — 348 рр. до н. е.).
Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст..).
Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є «Слово про закон і благодать», де стверджено визначну роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь відзначається винятковою глибиною думки, образністю та емоційністю.
Кирило Туровскьий — автор багатьох піднесених величальних промов.
Найперша російська «Риторика» була створена невідомим автором 1620 року. Текст дійшов до нас у 36 списках. Цей твір є перекладом латинської риторики німецького вченого Меланхтона, проте текст було пристосовано до потреб російської освіти. Вона стала підґрунтям для дальшого розвитку східнослов’янського красномовства.
У ХVII-XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоко національним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім’я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.
Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в особистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.
Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисципліни має стати визначним кроком на шляху до творення демократичного, високоцивілізованого суспільства.

Словник.
Комунікабельність — здатність до комунікації — спілкування, легкого встановлення контактів і зв’язків, товариськість.
Ерудиція — глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність.
Трактат — наукова праця, де розглянуто окреме питання чи проблему.
Статус — законодавчо закріплене правове становище.

Виконати вправу !!!

Прокоментувати ПИСЬМОВО зміст одного з висловлювань .

1.Красномовство є мистецтво керувати умами. Промови достойної людини завжди спрямованої до вищого блага. (Платон.)

2. Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати державою? (Демосфен.)

3. Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм славу. (С. Шамфор.)

24.10.2022 Українська мова

Урок 14

Тема: Контрольна робота №1 з теми: « Лексикографія. Лексична норма»: тестування

1.Лексичну норму дотримано

А мілкі гроші Б подальша доля

В перевернути сторінку Г живописна галявина

2.Лексичну помилку допущено

А освідчені люди Б сусідський собака

В відмінювати іменники Г здійснювати перевірку

3.Правильно підібрано український відповідник у рядку, ОКРІМ

А фундаментальний – ґрунтовний Б толерантність - ввічливість

В рентабельний – дохідний Г дистриб`ютор – розповсюджувач

4.НЕправильно сполучено слова в рядку

А вдалий проект Б розрахувався гривнами

В поширювати чутки Г вимкнути телефон

5.НЕ є синонімічним до слова зелений

А брунатний Б ізумрудний В малахітовий Г смарагдовий

6.Синоніми подано в рядку, ОКРІМ

А схарапуджений – наляканий Б погідний - сонячний

В одвірок – поріг Г врунитися – зеленіти

7.Слово приймати (у різних формах) можна поєднати з усіма поданими словами, ОКРІМ

А приймати участь Б приймати чергування

В приймати за жарт Г приймати драбину

8.Потрібно відредагувати речення

А Проведено навчання населення дій в умовах воєнного часу.

Б Громадянські права – основа конституційно-правового статусу громадянина держави.

В До споживчого кошика входять найбільш необхідні товари.

Г На протязі дня дощ лив як з відра.

9.Установіть відповідність

Іншомовне слово Власне українське слово

1 респектабельний А небажаний

2 локальний Б забезпечений

3 одіозний В місцевий

4 гіпотетичний Г поважний

Д припущений

10Установіть відповідність

Фразеологізм Антонім

1 співати дифірамби А поливати помиями

2 міцний горішок Б хоч греблю гати

3 на заячий скік В на вагу золота

4 не в тім`я битий Г ні риба ні м'ясо

Д туман вісімнадцятий

24.10.2022 Українська мова

Урок 13

Тема: Есе. Види есе, вимоги до його написання

Переглянути відео обовязково !!!

https://www.youtube.com/watch?v=li_hYR725OU

https://www.youtube.com/watch?v=SGafwCJz2kI

Що ж таке есе? Есе – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну побудову, у якому автор висловлює власні думки та враження з конкретного приводу. Есе не претендує на вичерпну відповідь чи категоричну позицію відносно певної теми. Основу тексту складає роздум.

Пам’ятка написання есе.

Створюючи есе , учень:

- вільно висловлює свою думку;

– показує своє ставлення до того, про кого говорить;

– не дотримується обов’язкової форми (вступу, основної частини, висновку);

– не всебічно описує предмет чи подію;

- може лише частково, як у розмові торкатися якихось питань;

- може висловлювати опірні міркування;

– використовує образні вислови, порівняння;

– на початку може сказати про що йтиметься у його висловлюванні, про час, місце й особливості події, може подати вислів, що виражає думку або викликає різне ставлення, можна почати прислів’ям, приказкою чи мудрим висловом;

– продовження може бути схожим на оповідання, під час читання якого виникають особливі відчуття й напрошується важливий висновок;

– останній абзац має завершувати думку;

– речення можуть бути короткі й, навіть, незавершені, питальні й окличні.

Завданням есе є інформація або пояснення.

Визначальними рисами есе є:

- невеликий обсяг,

- довільна композиція,

- незвичайна манера мислення.

Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію та лексику. На перший план виступає особистість автора.

Стиль – художній або публіцистичний. Емоційність, експресивність, яскрава образність досягаються вживанням метафор, порівнянь, алегоричних і притчевих образів, символів. Коректність у висловленні дискусійних думок.

Види есе:

Вільне	Формальне
Ознаки: – невеликий обсяг (7-10 речень); – вільна форма і стиль викладу; – довільна структура; – обов’язкова вимога: наявність позиції автора.	Ознаки: – дотримання структури тексту, – наявність відповідних компонентів (тези, аргументи, приклади, оцінювальні судження, висновки); – обґрунтування (аргументування) тези.

Вільне есе обмежене в часі 5 – 10 і 10 – 15 хв

Для написання формального есе виділяють більше часу: від 20-ти до
45-ти хвилин

Побудова вільного есе

1) вступ, у якому необхідно обґрунтувати вибір теми, правильно сформулювати тезу;

2) основна частина, у якій відбувається розгортання думки щодо порушеної проблеми та подається її аргументація;

3) узагальнення висновків відповідно до теми.

Орієнтовний план формального есе

1. ВСТУП – один абзац

-Використовуйте «пастки» для залучення уваги, такі як: цитата, вірш, питання, роздуми, незвичайні факти, ідей або смішні історії.

-Немає необхідності висловлювати в першій пропозиції основну думку.

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА – 2-3 абзаци.

-Виражайте свої думки зрозуміло.

-Підкріплюйте основні ідеї фактами, роздумами, ідеями, яскравими описами, цитатами або іншою інформацією чи матеріалами, які інтригують і захоплюють увагу читача.

3. ВИСНОВОК – один абзац.

Продемонструйте вашу позицію щодо порушеної проблеми.

- Зробіть узагальнення та аргументацію, яка підсумовує викладене в основній частині.

Зразок формального есе

Спираючись на зміст поданого мікротексту, напишіть есе на тему «Будь-яка проблема – це можливість стати кращим».

Будь-яка проблема – це наявність суперечливої ситуації, питання, що потребують розв’язання. Кожен знаходить різноманітні шляхи їх вирішення. Долаючи випробування, самовдосконалюєшся. Проблема – то завжди можливість змінитись, стати кращим.

«Ми часто стикаємося з проблемами у своєму житті. Дехто може легко впоратись із випробуваннями (бо саме цим і є проблеми), інші, на жаль, занепадають духом і «пливуть за течією». Я переконана, що боротися з труднощами й невдачами потрібно, бо це – стимул і можливість стати кращим.

Через лінощі й слабкодухість люди не розвиваються, а, навпаки, деградують. Так з’являються особи з «тонкими» душами (їх не можна нервувати) та істеричними характерами (кожна проблема – це стрес, тож: «Пожалійте мене! Зробіть усе за мене»). Це неправильно!Людина мусить і повинна шукати в собі сили, щоб подолати життєві випробування, – тільки так можна вдосконалити себе й довколишній світ.Людство знає безліч таких прикладів. Взірцем є життя Лесі Українки, яка знаходила мужність протистояти недузі й творити. Завдяки наполегливості, наперекір болю, за свій короткий вік вона встигла зробити стільки, що вистачило б на кількох. Усі Лесині твори насичені внутрішньою силою, яка особливо потужноо струменить із поезії «Contra spem sperо!».

Великим випробуванням для людини є також нерозуміння її близькими. Особливо важко, коли родина не підтримує тебе у втіленні покликання, у дорозі до мети. Катерина Білокур – художниця від Бога – мусила пройти це випробування. Родина не схвалювала її захоплення, мовляв, головне призначення селянки – працювати в полі. Однак вона витримала всі образи, розвивала свій талант і досягла успіху. Її полотна на виставці українського мистецтва в Парижі високо оцінені майстром пензля Пабло Пікассо!

Отже, як бачимо, будь-яка проблема дає нам можливість стати кращими, однак її не можуть реалізувати ледачі й слабкодухі, це під силу тільки сміливим і наполегливим людям, здатним до праці й боротьби.»

Тези :

1 «Найщасливіша та людина, яка потрібна всім»,

2. «Щастя—у праці».

3. «Щастя за гроші не купиш».

4. «Щастя—в коханні».

5. «Щастя— у подоланні себе, у самовдосконаленні».

6 «Якщо хочеш бути щасливим — будь ним».

Відомий поет Омар Хайям дав таке визначення щастю: «Щасливий той, хто жив хоч би хвилинку!» Отже, саме життя є щастям. Матеріальний добробут дає відчуття задоволення, комфорту, але не щастя. Той, хто бачить щастя в цьому, збіднює своє життя, перетворює його на існування. Відчуття щастя дає людині творчу працю, творчість, мета яких— ствердження ідеалів добра, краси, справедливості.

Розуміння щастя нікому не може бути нав'язано, кожна людина має право на своє уявлення про щастя, кожен вибирає його сам. Щастя — це сама людина, багатство її внутрішнього світу, характер її світогляду, духовність або меркантильність інтересів і потреб.

Тези до завдання «Як стати щасливим»

- Що людина має робити, щоб відчувати себе щасливою?

Щоб стати щасливим, ти маєш:

1. По-доброму ставитись до інших, завжди бути готовим допомогти людині, яка потребує твого співчуття, поради або допомоги.

2. Будь-яку працю перетворювати на творчість.

3. Пам'ятати, що гроші важлива складова твого життя, але не головна.

4. Дарувати щастя людині, яку любиш і цінувати її щире ставлення до тебе.

5. Постійно працювати над вдосконаленням власної особистості.

6. Сприймати життя оптимістично.

Домашнє завдання.

Написати есе «З чого зіткане щастя? », використовуючи подані вище тези і творче завдання

17.10.2022 Українська мова

Урок 11 -12

Тема: Основні групи фразеологізмів. Багатозначність синонімів й антонімія фразеологізмів. Уживання слів у фразеологізмах відповідно до їх стилістичного забарвлення

З лексикою української мови нерозривно пов’язана фразеологія. Фразеологією називають:

1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми;

2) сукупність фразеологізмів у мові. Адже слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючи іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот.

Фразеологізмом називається стійке сполучення слів, побудоване за моделлю словосполучення чи речення, що виражає єдине поняття, лексично неподільне і відтворюване в мовленні. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки (червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не страшно). Означаючи, таким чином, певні предметні поняття, дії, якості, стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови.

До фразеології належать і крилаті слова — влучні вирази видатних людей, українських, російських та зарубіжних письменників, переклади античних та інших стародавніх висловів: Світ ловив мене, та не спіймав. (Г.Сковорода). Борітеся — поборете (Т. Шевченко). Пропаща сила (Панас Мирний). Бути чи не бути (В. Шекспір). Людська комедія (О. де Бальзак). Ахіллесова п’ята (з грецького міфу про героя Ахілла). Перейти Рубікон (з римського переказу про Цезаря).

До фразеології відносять також прислів’я та приказки: Де руки й охота, там скора робота. Друзі пізнаються в біді. З хворої голови та на здорову. Дивиться, як кіт на сало та ін. Прислів’я та приказки є широким узагальненням народного досвіду; вони роблять нашу мову більш яскравою, влучною і широко вживаються в художніх творах. До фразеологізмів належать і каламбурні вислови, наприклад: На городі бузина, а в Києві дядько, народні порівняння(білий як сніг, як крейда, як стіна, як полотно; потрібний, як торішній сніг, як зайцю п’ята нога, як п’яте колесо до воза, як зайцю стоп-сигнал; вродлива (красива) як калина, як маків цвіт, як вишня), народні побажання (з роси та й з води; на тихі води, на ясні зорі; хай йому грець; колька йому в бік; цур тобі пек), народні привітання (до завтра, на добраніч, доброго ранку, добрий вечір (добривечір), бувайте здорові, доброго здоров’я, на все добре, всього найкращого), загальновідомі терміни, професійні вислови та усталені звороти(відігравати роль, зміна декорацій, як по нотах (з театрально-музичної сфери), досягти апогею (з астрономії), бурхлива реакція (з хімії),; гірка пілюля (з медицини), закрутити гайки (з технічної сфери), ділові папери(мати на увазі, брати участь, брати до уваги, відкрити збори, надати слово).

Фразеологізми є експресивним засобом мови, ними можна влучно й дотепно висловити думку, дати оцінку. Фразеологізми мають різне стилістичне забарвлення.

Розмовні і просторічні фразеологізми вживаються у побутовому спілкуванні й художній літературі, фольклорні фразеологізми в усній народній творчості, книжні фразеологізми у наукових і публіцистичних текстах, рідше — у художніх, нейтральні фразеологізми в усіх стилях .

1.Фразеологічні словосполучення:гіркий хліб,пекти раки, море по коліна.

2.Крилаті вислови: Борітеся — поборете. Пропаща сила. Ахіллесова п’ята.

3.Прислів’я та приказки: Друзі пізнаються в біді. Дивиться, як кіт на сало.

4.Народні порівняння: білий як сніг, вродлива, як маків цвіт.

5.Народні побажання:з роси та й з води; хай йому грець.

6. Професійні вислови: бурхлива реакція,гірка пілюля, ділові папери.

7.Усталені звороти:мати на увазі, брати участь, надати слово.

Ø У яких стилях вживаються фразеологізми?

Ø Розмовні і просторічні фразеологізми вживаються у побутовому спілкуванні й художній літературі, фольклорні фразеологізми в усній народній творчості, книжні фразеологізми у наукових і публіцистичних текстах, рідше — у художніх, нейтральні фразеологізми в усіх стилях .

Ø ФРАЗЕОЛОГІЗМИ бувють

Ø Багатозначні

Ø Антонімічні

Ø Омонімічні

Ø Синонімічні

ЗАВДАННЯ!!!!

1.Користуючись фразеологічним словником української мови, поясніть значення поданих фразеологічних зворотів, з’ясуйте стиль уживання.

Бабине літо , показати клас ,горобина ніч , лебедина пісня , біла пляма . .

2.Пояснити значення фразеологізмів.

Жди з моря погоди.Товкти воду в ступі .Тиха вода греблю рве .У здоровому тілі здоровий дух.Від добра добра не шукають .Крутиться як білка у колесі .Битися як риба об лід

3.Виконати тести

1. Виберіть рядок, у якому подано синонім до фразеологізму і хочеться, і колеться.

А) І нашим і вашим.

Б) Ні холодно ні жарко.

В) Інший бік медалі.

Г) І сюди гаряче і туди боляче.

2. Який фразеологізм є антонімом до вислову стояти як пень?

А) Стояти на власних ногах.

Б) Скрутити собі м’язи.

В) Бігти стрімголов.

Г) Стояти на краю безодні.

3. У якому рядку словосполучення становлять синонімічний ряд?

А) Скреготати зубами, хапати за барки, умивати руки.

Б) Улазити в душу, перти проти рожна, не дати собі ради.

В) Ховатися в кущі, питати долі, набувати слави.

Г) Брехні справляти, замилювати очі, напускати туману.

4. У якому рядку всі фразеологізми мають однакове значення?

А) Повісити носа, стерти з лиця землі, уродитися в сорочці.

Б) Живіт присох до спини, крихти в роті не було, ріски в рот не брати.

В) Зганяти зі світу, вішати собак, з легкої руки.

Г) Ворожити на бобах, вити вовком, дати звістку про себе.

5.Установіть відповідність між фразеологізмом і його синонімом:

1) Кований на всі чотири копита; А) з-під стоячого підошву вирве;

Б) не зав’яже кішці хвоста;

В) був на коні й під конем;

Г) хоч до рани прикладай.

2) як корова язиком злизала; А) змести з лиця землі;

Б) наче вітром здуло;

В) як кіт наплакав;

Г) як обухом по голові.

3) як виросте трава на помості; А) за царя Гороха;

Б) як солоного зайця ганяти;

В) у свинячий голос;

Г) як рак свисне.

4) як викапаний; А) як дві краплі води;

Б) як сніг на голову;

В) кум королю;

Г) іти як із каменя.

6.Установіть відповідність між фразеологізмом і його антонімом:

1) Не бачити смаленого вовка; А) ставати на диби;

Б) собаку з’їсти;

В) і в хвіст, і в гриву;

Г) не в тім’я битий.

2) тримати в кулаці; А) попускати віжки;

Б) носити камінь за пазухою;

В) пускати сльози;

Г) з ока не спустити.

3) у рот води набрати; А) товкти воду в ступі;

Б) держати ніс за вітром;

В) ускочити в халепу;

Г) теревені правити.

4) під самим носом; А) не за горами;

Б) де раки зимують;

В) у чорта на болоті;

Г) під чотири вітри.

Українська мова

Посилання на підручник « Українська мова 10 клас, Шевчук С.В.», .

https://shkola.in.ua/1713-ukrainska-mova-10-klas-shevchuk-2018.html

1234-ukrainska-mova-10-klas-yuschuk.html

ТЕМА :Вступ .

Урок № 1

Тема уроку : Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література

Урок № 2

Тема уроку : Основні типи словників.

Урок № 3

Тема уроку : Інформативна й нормативна функції їх.

1.Опрацювати три теми за підручником « Українська мова 10 клас, Шевчук С.В.», стор.9 -16 .

https://shkola.in.ua/1713-ukrainska-mova-10-klas-shevchuk-2018.html

2. Виконати завдання № 10 стор.15 ; № 13 , стор. 16

Тема : Поняття норми в сучасній українській літературній мові

Урок № 4

Тема уроку : Нормативне й ненормативне мовлення. Типи норм

1.Опрацювати три теми за підручником « Українська мова 10 клас, Шевчук С.В.», стор. 17-19

.https://shkola.in.ua/1713-ukrainska-mova-10-klas-shevchuk-2018.html

2. Виконати завдання № 17 стор.19 ; № 13 , стор. 16

Шукати в цьому блозі

Українська мова

Правопис префіксів

Правопис суфіксів

Принципи української орфографії

«Українська мова» підручник для 10 класу Ющук І. П. https://pidruchnyk.com.ua/1234-ukrainska-mova-10-klas-yuschuk.html

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу