14 група      Дистанційне навчання  2022-2023 н.р.

Вітаю ! На даній сторінці блогу розміщені матеріали для самостійного опрацювання.

31.03.2023  Українська література

Урок 57  

Тема: Драма-феєрія «Лісова пісня». Фольклорно-міфологічна основа сюжету. Природа і людина у творі.

 

Це незвичайна драма,

це не тільки драма-поема,
драма-пісня волинського замріяного лісу,
зворушлива, глибока, мудра.
Л.І. Міщенко

 

        «Лісова пісня» – це діамантовий вінець Лесі Ураїнки»,- писав  М. Рильський. Драма-феєрія була справжнім тріумфом її творчого генія. Створена на фольклорному матеріалі, вона стала гімном людини з її природним і невід’ємним прагненням до волі, до щастя, до змістовного життя. Герої зливаються з природою в єдину симфонію. У філософському тоні й змісті пейзажів теж криється хвала всьому живому, авторове захоплення багатством і щедрістю самого життя.

       Леся Українка «силою свого генія  створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь» (Б. Мельничук). Творчість Лесі Українки — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

Леся Українка  " Лісова пісня " . Переказ твору 

https://www.youtube.com/watch?v=ECimMqJqqOw&t=9s

 

Аналіз твору  " Лісова пісня " Л. Українки . Найцікавіше та найважливіше про драму-феєрію.

https://www.youtube.com/watch?v=meq1XXJXgaQ&t=2s

 

 

 

Теорія літератури

Драматична поема — це жанр, що поєднує прикмети драматургії і поезії, це віршована

 п’єса, яка синтезує драматичний та ліричний, а також епічний способи відображення дійсності.

Особливі ознаки драматичної поеми:

в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;

- тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки;

ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, посвятами, ремарками, монологами;

білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емоційно піднесеному тоні;

ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовуються афоризмом.

 

Особливості драми-феєрії:

фантастично-казковий сюжет;

дійові особи: міфічні або фантастичні істоти;

відбуваються надзвичайні історії; театральний ефект з безліччю театральних трюків.

 

Історія створення твору

        Творила і шліфувала вона цю перлину недовго — близько трьох тижнів. 

У квітні 1911 року, після лікування в Єгипті .Леся Українка приїхала до Києва (за станом здоров’я не відвідала рідної Волині), а 2 червня вже була в Кутаїсі, де працював її чоловік К. Квітка. Там розпочала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий автограф геніального твору. Ця праця відбувалася в стані великого напруження творчих і фізичних сил поетеси, про що вона розповідала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року. А в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», розкрила джерела цього твору: « А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш?— у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік». Про цю подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач - Кривинюк: «Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступитесь до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов. У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі. У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

Отже, як видно з наведеного листа до матері, спогадів сестри, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона з дитинства поринула в море українського фольклору. Недарма в одному з листів Леся писала про себе, що вона вихована на фольклорі, як англієць на Біблії (Біблію вона також знала добре).

Образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих пісень запам’яталися Лесі Українці на все її життя. Вперше про мавку Леся почула в селі Жабориця. Так сама вона розказує в одному з листів до матері, пояснюючи джерела твору. Про перебування Лесі Українки в Жабориці (нині це Житомирська обл.) свідчить сестра письменниці, Ольга: «Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила із Звягеля Лесю, ще зовсім маленьку літувати із свідомим наміром, щоб вони проймалися тим українським народним духом». Це село зробило на майбутню поетесу дуже велике враження. Через Жаборицю протікає ріка Случ. Ще й тепер у деяких селах над Случчю можна почути оповідання про русалок, які водяться в річці, про лісовиків, що живуть у лісах. Будинок, в котрому народилася і провела дитячі роки Лариса Косач, стоїть майже на барезі річки. А вже протилежний берег вкритий казковим лісом. Казки та пісні, почуті у ті роки, поетеса не забувала ніколи. Характерно, наприклад, що Лукаш в «Лісовій пісні» грає на сопілці мелодію веснянки з Миропілля на Звягельщині “А вже весна, а вже красна...”. Таким чином, перші струмочки, перші ноти «Лісової пісні» беруть початок у лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б’є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882 році Косачі переїжджають з Луцька до села Колодяжного під Ковелем. Село Колодяжне лежить у перехідній зоні між Волинню і Поліссям, де вже починаються поліські пущі. «До самісінької садиби Косачів підступало лісове урочище Коничівщина - з старими гіллястими дубами та густою ліщиною, - згадує подруга дитячих літ Лесі Варвара Дмитрук з Колодяжного. - Мало хто з сільської дітвори наважувався ходить туди самотою, бо старші лякали нас лісовиками, відьмами та іншою нечистою силою. Знала про це і Леся, але не вважала. Більше того, згодом вона зізнавалася матері: «В місячну ніч я бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка». Рідну природу поетеса відчувала дуже глибоко.

Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Між місцевими Косачі мали багато знайомих і друзів, а тому мали змогу досконало вивчити народний побут. Волинсько-поліський фольклор, міфологію Леся Українка знала досконало. Записала багато там пісень, декотрі з яких увійшли до «Лісової пісні». Поліська подруга розповіла Косачам про чудове озеро в лісі - Нечимне - і запросила його відвідати. Сестра Лесі Українки Ольга так описує це озеро: «3 одного боку озера був смарагдово зелений облудний берег, що йшов хвилями під ногами, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий ліс». На галявині біля озера Нечимного стояла хата дядька Лева Баса, людини розумної і вигадливої, доброго оповідача. У нього Косачі пробули три дні і три ночі. Ходили по лісі коло озера, сиділи біля вогнища і слухали оповідання про «силу» лісову, водяну, польову, про таємниці озера і лісу. Ті дні і ночі стали визначальними для поетеси. Це таємниче урочище Леся Українка у місячну ніч заселила міфологічними істотами, зробила казкою. Так народився задум її драми.

            Немає жодного сумніву, що Нечимне стало колискою «Лісової пісні», її живою декорацією. В чорновому варіанті твору Нечимне згадується тричі. Минуло багато років від тих трьох днів і ночей, пережитих над озером Нечимне. У південних, із палючим сонцем краях, де тепер поетеса вимушена була жити, Полісся згадувалось як край казкових лісів, легенд і пісень. Леся Українка на географічній і часовій відстані чула свою пісню. І зримими ставали рідні з дитинства образи.

Отже, Леся Українка глибоко і творчо опрацювала фольклор, скарби народної духовності. І, що основне, вона не копіювала, не механічно переносила їх у літературний твір, а надавала сучасної філософської глибини, органічно вплітала їх в ідейно-художній зміст драми.

 

Неоромантична проблематика твору:

а) людина і природа: наближення до природи є шляхом вдосконалення. Так, зв’язок людини з природою підкреслюється паралелізмом: весна - розквіт кохання Мавки і Лукаша, пізнє літо - гине його кохання, а разом з тим - духовна краса і так далі;

б) людина і мистецтво: справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа. Мета досконалого мистецтва - робити прекрасним світ і людину, сіяти любов (приклад - від гри Лукаша розцвітає все навколо)

 

Проблеми твору «Лісова пісня»

-пошуку ідеалу людини

-духовності людини

-пошуку гармонії в житті

-кохання і зради

-сімейного життя

-високого пориву душі й буденності

-матеріального і духовного в житті

-життєвого вибору

-роздвоєння душі

-добра і зла

-внутрішньої свободи людини

-гармонії людини і природи

 

 ОТЖЕ!!!

Міфічність  твору.

Міфічна істота	У міфології	У «Лісовій пісні».
Мавка	1. Казкова лісова істота. 2. (рідко) Те саме, що русалка; водяна німфа. 3. Дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося на русалку	Виступає в ролі лісової русалки, яку поетеса  називає Мавка
Русалка	Казкова водяна істота в образі гарної і вродливої дівчини, з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа	Не ототожнюється з Мавкою. Крім того, є Русалка Водяна і Русалка Польова. Водяна Русалка пильнує водяні простори, а Польова — все польове багатство
Водяник	Злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах і болотах і завдає людям нещастя, злидні тощо	За характером і діями Лесин Водяник швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного  царства. У «Лісовій пісні». він добрий. Русалка називає  його татом, татусем
Лісовик	Міфічна істота, яка жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов’яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні	Лісовик — це малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати, — я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти
Потерчата	Позашлюбні маленькі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки. Іноді потерчат ототожнюють з русалками	Лесині Потерчата — це двоє маленьких бліденьких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття
Перелесник	Так у народі називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія (метеор), що літає до жінок. Слово Перелесник утворилося від словотвірної основи перелесн(ий) за допомогою суфікса -ик-, що, у свою чергу, споріднене з давньоруським «льстить».	У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній  одежі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, з чорними бровами і блискучими очима
Куць	Синонім до слова «чорт». «біс». Відомо, що на Волині та в інших західних регіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін. Назва міфічної істоти Куць утворилася від прикметникової основи куц(ий) «короткий».	Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лісовій пісні». пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький  чортик-панич».
Злидні	Це матеріальні нестатки, бідність, але у фразеологічних зворотах, наприклад: «Бодай же вас злидні побили (посіли, обсіли)». — побажання нещастя, бідності	У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять  вони лише злим людям. Злидні тільки й  чекають, щоб їх покликали. Підкоряються  вони Куцю

 

 Паспорт твору

Жанр: драма-феєрія

Тема: зображення світу людини і світу природи в їх гармонійних та суперечливих взаєминах.

Ідея: утвердження думки, що мрію вбити неможливо, адже людина завжди буде прагнути до неї та до досконалості. «Ніяка туга краси перемогти не повинна».

Конфлікт: боротьба між світлою і високою мрією (мистецтво, кохання - Мавка) та буденним життям людини (мати, Лукаш, Килина).

Герої: лісова царівна Мавка, Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина, Лісовик, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Водяник, Русалка Польова, Потерчата, Куць, Злидні, Доля.

Місце дії: старезний ліс на Волині.

Час дії: дія розпочинається напровесні.

Проблематика:

✵ Людина і природа.

✵ Батьки і діти.

✵ Кохання і зрада.

✵ Висока мрія і буденне життя.

 

Леся Українка — Лісова пісня ( стислий переказ)

 

Драма-феєрія в 3-х діях.

Дійові особи: "Той, що греблі рве"; Потерчата; Русалка; Водяник; Русалка Польова; Мати Лукашева; Лукаш; Дядько Лев; Доля; Злидні; Перелесник; Пропасниця; Куць; Мавка; Лісовик; Килина; "Той, що в скалі сидить"; Хлопчик; Діти Килини.

Пролог

Пролог розпочинається з опису старезного лісу на Волині. Раптом з'являється "Той, що греблі рве": "Молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами". Він тривожить потерчат, які тільки-но прокинулись. "Той, що греблі рве" шукає своє давнє кохання – Русалку, яка незабаром виринає до нього. Їхню бесіду перериває батько Русалки – Водяник ("древній сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс"), який сварить свою доньку за те, що вона повелася з чужинцем. Потім Водяник дає Русалці настанови і застерігає від непослуху, погрожуючи, що її може забрати "Той, що в скалі сидить". Вона слухається батька та опускається на дно озера.

Дія 1

На лісову галявину з плакучою березою й великим престарим Дубом виходять дядько Лев і його небіж (племінник) Лукаш. Вони збираються тут, біля озера, збудувати собі хату. Але лісові істоти не Хочуть, щоб люди потривожили їхній спокій. Лісовик зупиняє Русалку, яка похваляється потопити люд?й, говорячи, що коли б не Дядько Лев, давно 6 не стало вже цього дуба й інших дерев.

Весна. Все починає розвиватися. Прокидається Мавка в дуплі старої верби, де вона зимувала, від чарівної мелодії сопілки. Це грає Лукаш. Мавка хоче побачити його, а Лісовик застерігає: "Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно". З'являється Лукаш, хоче наточити соку з берези, але підбігає Мавка й не дає йому це зробити, називає березу своєю сестрою, а сік — її Кров'ю. Лукаш дивується цьому, але йому подобається зеленокоса лісова дівчина.

Мавка слухає чарівні звуки сопілки, від якої пишніше розцвітають квіти, голосніше співають птахи. їй не хочеться розлучатися з хлопцем. Лукаш говорить, що восени його хочуть одружити. Мавка зажурилася, спитала, з ким. Хлопець сказав, що він не знає, може, Ще й не знайшли йому пари. Тоді лісовичка запитала, чи ж люди паруються надовго? Хлопець відповів, що навіки, а Мавка поскаржилася, що зовсім самотня, і в них немає такого, щоб назавжди.

Дія 2

Пізнє літо. Вже збудовано хату, посаджено город. Лукаш грає на сопілці, а мати дорікає йому за те, що він не допомагає їй по домогосподарству. "Йому квітки та співи в голові!" – каже вона. Лукашева мати й на Мавку кричить, називає її "відьомським кодлом". Дядько Лев самовіддано захищає лісову дівчину: "З таких дівок бувають люди, от що!". Однак жінка не слухає його та ще дужче починає сварити дівчину.

Мавка виходить із хати, перевдягнена у звичайний сільський одяг, волосся зачесане у дві коси. Мати Лукаша дає їй серпа та посилає жати. Але Мавка не в змозі образити ні колосочка, вона щиро кохає природу. Внаслідок всіх цих непорозумінь у дівчини з Лукашем виникають сварки. Мавку до болю ранять слова коханого, вона більше не пізнає його серед буденних клопотів і турбот. Вона просить Лукаша заграти їй на сопілці, проте отримує від нього відмову. Згодом мати перериває їхню розмову, знову облаявши Мавку за ледарство. Жінка погрожує їй піти в інше село та знайти невістку, яка б із задоволенням допомагала свекрусі. Щоб догодити Лукашевій матері, Мавка жертвує собою та йде жати. Проте дівчині це не вдається зробити – Русалка благає її не губити свою красу. Мавка слухає свою "сестрицю" та врізає серпом собі по руці.

Згодом на полі з'являються дві постаті – то мати Лукаша та Килина – "молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою". Жінка лагідно розмовляє з молодицею, шанобливо ставиться до неї. Раптом мати, побачивши, що Мавка так нічого і не зробила за цілий день, починає сварити її грубими словами: "Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!". Потім жінка вириває у неї серп та віддає Килині, яка тільки того й чекає. Вони з Лукашем вправно виконують усю роботу й навіть заграють один із одним. Мавка, прихилившись до берези, дивиться на женців і тихенько плаче. Закінчивши поратися на полі, Лукаш підходить до лісової красуні та вона застерігає його щодо Килини: "Нехай ся жінка більше не приходить, — я не люблю її: вона лукава, як видра". Проте хлопець не хоче слухати Мавку і, навіть не подивившись на дівчину, уходить геть до хати.

З хати виходять Лукаш, його мати та Килина. Мати пропонує своєму синові провести молодицю додому, а той, навіть не задумавшись, погоджується.

На Мавку ніхто не звертає уваги, вона йде до озера, склоняє голову та й тихо плаче собі. До неї згодом підпливає Русалка, яка не може зрозуміти сестрине горе. Їхні поняття про кохання кардинально відрізняються. Всі сили природи неначе розуміють Мавчин біль та глибоко співчувають їй. Після розмови з Лісовиком дівчина повертається до минулого життя, вона знову готова стати лісовою царівною: "То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!". Лісовик накидає на Мавку гаптовану багряницю і срібний серпанок та швидко зникає.

Незабаром з'являється Перелесник та залицяється до Мавки, пориваючи її у шалений танок: "Будь же мов іскра, кохана моя!" – каже він. Дівчина, налякана всім цим дійством, благає Перелесника відпустити її з полону невідомих їй почуттів.

Раптом перед нами постає чорне Марище, від якого втікає Перелесник, залишивши Мавку сама самотою. Мара хоче повести дівчину у свій світ, де вона буде почувати себе у спокої та повністю захищеною. Однак Мавку дуже складно підкорити: "Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!" – натхненно промовляє вона.

З'являється Лукаш, проте, побачивши бліде обличчя Мавки в яскравому одязі, відрікається від своєї коханої. Одраз після цього парубок вирішує йти свататись до Килини. Мавка у повному відчаї, а Марищу тільки того й треба. "Бери мене! Я хочу забуття!" – кричить дівчина до "Того, що в скалі сидить". Марище одразу ж торкається до лісової царівни та вона, впавши йому на руки, зникає під землею.

Дія 3

Хмарна, вітряна осіння ніч. Біля Лукашевої хати видніється чорна постать, в якій можна впізнати Мавку. Вона одягнена в чорний одяг, на грудях – червоний пучечок калини. З лісу виходить Лісовик, дивується, як міг "Той, що в скалі сидить" відпустити дівчину. Вона відповідає, що Лісовик визволив її своїм злочином. Проте він запевняє її, що то був не злочин – то була справедлива помста. Лісовик незадовго до цього перетворив Лукаша на вовкулаку. Із підземелля Мавка почула жалібне виття свого коханого та за допомогою сили чарівного слова врятувала парубка від цього страшного прокляття. Однак хлопець ніяк не віддячив дівчині, він відразу кинувся в терновий байрак. Тому Мавка вирішила чекати Лукаша біля його хати, сподіваючись на те, що він скоро повернеться туди.

Чутно, як Лукашева мати постійно свариться зі своєю невісткою Килиною. Сварить її за те, що вона довго спить, ледарює, з неї взагалі вийшла погана господиня. Тепер мати вже по-іншому говорить про Мавку: "То було таке покірне, добре, хоч прикладай до рани…".

Килина, вийшовши на двір, бачить перед собою Мавку, яка стоїть знесилена при стіні. Килина питає у дівчини, чи до Лукаша вона прийшла, а потім зовсім проганяє суперницю зі свого двору, промовивши: "А щоб ти стояла у чуді та в диві!". Тієї ж миті Мавка зміняється у вербу "з сухим листом та плакучим гіллям".

Незабаром приходить Лукаш, сам весь худий, змучений, з довгим волоссям. Килина, зрадівши появі чоловіка, одразу кидається до нього, лає за те, що він так довго не вертався додому. Проте Лукаш дуже грубо їй відказує, він не має ніякого бажання з нею з'ясовувати відносини. Його хвилює інше питання: куди подівся дуб дядька Лева? На це Килина відказує, що вона продала дуба для того, щоб прогодувати родину, поки чоловіка не було з ними.

Згодом із хати вибігає мати Лукаша, кидається йому в обійми. Потім починає скаржитися на невістку, говорить, що неможливо жити з такою відьмою. Чоловік сумно посміхається: "Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли".

На подвір'ї з'являється Килининий син, у його руках – сопілка, яку він тільки-но змайстрував із верби. Він жалібно просить свого батька зіграти йому на новій сопілці, Лукаш не може йому відмовити. Чоловік бере у руку інструмент і починає виводити знайому йому з молодості мелодію, яку грав колись Мавці. Голос сопілки починає промовляти: "Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає мені груди, серденько виймає…". Випустивши з рук сопілку, Лукаш не може зрозуміти, що за чари відбуваються з ним. Килина запевняє чоловіка, що той має зрубати вербу, з якої зроблена сопілка. Лукаш бере у руки сокиру, ударив по стовбуру та вже більше не в змозі підняти її. Тоді Килина приходить йому на поміч, хапає з рук чоловіка сокиру й широко замахується на вербу.

В цю мить з неба вилітає Перелесник для того, щоб врятувати Мавку від смерті. Раптом верба спалахує вогнем. Яскраве полум'я перекидається на хату. Мати з Килиною метушаться біля неї, збирають усе своє добро. Килина кличе із собою Лукаша, але той відмовляється.

Із-за берези виходить знайома постать – то образ Мавки, яку завжди кохав Лукаш. Востаннє він бере до рук сопілку та з його уст лунають дивовижні мелодії – мелодії всього його життя. Нарешті Лукаш відчуває себе щасливою людиною.

"Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ущухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця…".

 

 

 Д/З.

1. Дати відповідь на питання :

 -Який жанр «Лісової пісні»? Що значить «феєрія»?

-   Де була написана «Лісова пісня»? За скільки часу? Що було причиною написання?

-   Які основні джерела твору?

-     Які проблеми піднімаються у творі?

- Записати паспорт твору.

 

 31.03.2023 Зарубіжна література

Урок 28

Тема: Зміни в драматургії на межі XIX–XX столітті. М. Метерлінк як теоретик і практик «нової драми». Концепція символістського театру.

 

         У чому актуальність Метерлінка? У тому, що, ставлячи питання на рівні символу, він окреслює неперебутні проблеми: опозиції тіла і душі, співвіднесеності всезагального і одиничного, духу і матерії. Зрештою, Метерлінк є письменником, який піднявся на наднаціональний рівень, хоча елементи національного у нього теж є.

 

Віхи творчості М. Метерлінка

“Театр смерті”	“Театр надії”
Дія містично-символічна, відбувалася за умовних обставин; не мала конкретних ознак дії та часу; головне — передчуття; присутність Смерті, Невідомого; бажання знайти ідеал; переважання темних кольорів; персонажі позбавлені індивідуальних рис	Дія казково-романтична; оптимізм, добрий гумор, веселий, радісний настрій; боротьба сил добра та зла; головне — пошуки істини, пізнання; зображення іншого, нереального життя;  головний мотив — усе могутність людини; Невідоме уподібнювалося Богові

 

“Синій птах”: у пошуках щастя

П'єса “Синій птах” проста, легка і радісна, як сон десятилітньої дитини, але водночас і грандіозна.

К. С. Станіславський

“Синій птах” (1908) — одна з найбільших за обсягом п’єс М. Метерлінка. Автор старанно, з багатьма подробицями виклав не лише те, якими мали бути декорації кожної картини, а й як слід одягти численних персонажів, що їх у цій романтичній казці понад сімдесят. До того ж деякі з них досить незвичні, як, наприклад, Нежить, Дух Бука, Найситніше Блаженство або Король Дев’яти Планет. Великі Радощі драматург порадив одягти у “яскравий одяг тонких і ніжних відтінків: троянд, що мерехтять на сонці вод, янтарної роси, ранкової блакиті тощо”. А ось численних тварин він бачив у стилізованому селянському одязі. Яскраві й прозорі барви сценічних костюмів суттєві для цього твору, адже вони були елементом його загальної радісної, сповненої світлих сподівань атмосфери. Навіть такий персонаж п’єси, як Ніч, вирізнявся не похмурістю, а загадковою красою. На Ночі мало бути “ополисте чорне вбрання, таємничо висипане зорями, з червоногарячим поблиском. Вуаль, темні маки і т. ін.”. Для цієї п’єси, за словами К. С. Станіславського, потрібні були нові сценічні засоби, щоб краще відтворити сновидіння, мрії, передчуття, властиві драматургії Метерлінка, які неможливо передати традиційними театральними прийомами.

Жанр п’єси “Синій птах”

П’єса М. Метерлінка “Синій птах” (1908) належить до жанру феєрії. Для драми-феєрії та драми-казки характерні химерно-казковий сюжет, виразне ліричне начало, використання міфічних та фольклорних образів, узагальнювальний зміст, підкреслена умовність часу й простору, символічність ситуацій, наявність яскравих сценічних ефектів. У цьому плані твір М. Метерлінка можна порівняти з драмами Лесі Українки, яка також розробляла цей жанр (пригадайте її “Лісову пісню”).

Композиція п’єси “Синій птах”

Композиція драми-феєрії підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П’єса містить шість дій, дванадцять картин, що є досить самостійними епізодами. Ці картини об’єднані між собою авторською ідеєю й наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей — майбутнього людства. Об’єднати різнорідні картини допомагає прийом подорожі. Зустрічі в символічних ситуаціях з алегоричними персонажами, кожний з яких несе свою мораль, збагачують досвід і виховують душі дітей. Так, у Країні Спогадів (дія 2, картина 3) серед померлих родичів Тільтіль і Мітіль усвідомлюють благородну потребу поважати пам’ять предків. У Садах Блаженств (дія 4, картина 9) вони дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства (“гладкі земні Блаженства”) уособлюють фізичні насолоди, убогі радості: бути багатим, піддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим тощо.

 

   Їм протистоять інші Блаженства (цінності). Порівняно з першими вони непомітні й навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженства Чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і — найголовніше — відчувати Материнську Любов сповнюють життя людей високого змісту і духовності. Зустріч дітей із Материнською Любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси. У такий спосіб в алегоричних і символічних образах твору стверджуються моральні цінності: переважання добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. Ці істини відкриваються дітям і збагачують духовний світ Тільтіля і Мітіль.

Роль фантастики у драмі-феєрії “Синій птах”

“Синій птах” залишиться надовго, можливо назавжди, кращою феєрією, що глибиною задуму підіймає дітей до розуміння найскладніших істин і яскравістю форми дає можливість дорослим скинути із себе тягар років і подивитися на світ дитячими очима.

      У сюжеті п’єси переплітаються два плани — реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але затишній хатині, час, коли відбувається дія,— ніч напередодні Різдва. Різдвяний мотив — чекання дива й народження людини — так само дістає реальне втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими й щасливими, тому що в них народилася справжня душа. На початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: “Тому що вона — моя”. Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що їм судилися, він готовий одразу й безкорисливо її віддати. Милосердя та любов до ближнього — умова цього дива.

Фантастична лінія сюжету подана як подорож, насичена персонажами, які розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це — Хліб, Молоко, Вода, Кіт і Пес. їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра та зла. Пес Тільо постає в ролі вірного друга. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кіт — утілення зрадництва й підступності, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кіт заводить їх у Ліс на загибель від Дерев і Тварин, що страждають від “жорстокості й дивовижної несправедливості людини”. У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче розлучається з таємницями, а людина може їх відкрити лише шляхом гармонійної взаємодії з природою.

Умовність простору й часу. Царство Майбутнього — це кінцевий етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа — Час, бородатий старий із косою та пісковим годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні — він невблаганний, байдужий до сліз та вмовлянь, суворо дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує думку про покірність людини часу й долі, водночас він переконаний у високому покликанні людей: “На землю голіруч не пускать”.

 

    Час у феєрії представлено не тільки в алегоричному образі, а й в інших проявах: у його конкретному виявленні (дія п’єси — вечір напередодні Різдва, одна ніч — час сну), у властивому жанру казки умовному вимірі. Подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну та сновидіння не збігається. Наприкінці п’єси на це вказано: пройшла і “тільки одна ніч”, і цілий рік.

 

 

“Синій птах” М. Метерлінка та “Лісова пісня” Лесі Українки

Спільне
Жанр драми-феєрії, образи умовні, абстрактні (Доля, Злидні, Жахи, Блаженства, Радощі), символічні (Душі Світла і Синього птаха, душі Хліба, Води, Молока, Цукру, Вогню, Кота та Пса), фантастичні (Фея, Лісовик, Марище, Потерчата); глибока образність, метафоричність мови, прихований підтекст; ліричність, міфологічність, наявність фантастики
Відмінне
“Синій птах” М. Метерлінка	“Лісова пісня” Лесі Українки
Сюжет Історія пошуків істини, щастя. Жанр Драма-феєрія у прозі. Нетрадиційні образи Солов’їний спів, Роси лісів і долин, Нічні Аромати, Блаженство Бути Нахабним, Блаженство Нічого Не Знати, Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Сонячних Днів, Радість Бути Справедливим, Радість Завтрашньої Праці, Радість Думати, Радість Розуміти, Радість Материнської Любові та ін.	Сюжет Історія кохання, обрання між щирими почуттями та корисливістю, практичністю; між мрією та буденністю. Жанр Драма-феєрія у віршах. Традиційні фольклорно-міфологічні образи Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Потерчата та ін.

“Потрібно, щоб символ був гідним високої поезії”,— писав Моріс Метерлінк. Таку саму думку утверджував своїми творами й український драматург-символіст кінця XIX — початку XX ст. Олександр Олесь.

Символіка образів п’єси М. Метерлінка “Синій птах”

Усі образи в п’єсі можна умовно поділити на дві групи: образи з реального світу і міфологічно-казкові. Однак автор порушує межу між реальним та ірреальним, тому кожний із персонажів отримує особливий символічний зміст.

Наприклад, Тільтіль і Мітіль — це не просто діти, а уособлення думки письменника про могутність людської природи, про здатність особистості духовно відроджуватися. Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Не випадково вони перебувають у центрі твору. Автор вірить у майбутнє людства, у здатність молодого покоління відкрити таємниці буття.

Символічно, що сусідка Берленґо перетворюється уві сні на фею Берилюну, а образ Великої Материнської Любові нагадує Тільтілеві його матір. У такий спосіб драматург звертає увагу на те, що в кожній людині є щось чарівне, нерозгадане, дивовижне: “Людина — найвище божество”,— ці слова неодноразово повторюються у творі.

У п’єсі оживають предмети, рослини, тварини. Прийом олюднення символізує ідею Метерлінка про те, що світ живий. Він рухається, розвивається, і людство має докласти чимало зусиль, щоб зрозуміти цей світ та навчитися жити в злагоді з ним.

Абстрактні образи (Темнощі, Блаженства, Радощі та ін.) уособлюють приховані сторони людської душі — як темні, так і світлі. Письменник доводить, що людина перебуває в центрі духовної боротьби, яка триває не тільки у світі, а й у її серці. Від наслідків цієї боротьби, від перемоги людяності залежать сучасне й майбутнє.

Особливого значення у творі набувають образи Душі Світла і Синього птаха. Це символи моральної мети людства, яка, на думку М. Метерлінка, повинна спонукати його до пошуків і розвитку. У п’єсі Душа Світла веде за собою дітей, показуючи їм, висвітлюючи найпотаємніші куточки буття. Світло зрештою перемагає Ніч, просвітлюються й душі героїв.

Трактування фіналу драми-феєрії “Синій птах”

“П’єса не закінчується, коли падає завіса після шостої дії: справжній фінал — поза її межами... Справа кожного читача чи глядача — самому дійти до цього фіналу через особисту творчість”,— стверджував Г. Ібсен.

Щастя — багатогранне, воно в усьому, що нас оточує: у природі, у родині, у хатньому затишку, у щоденній праці, у дружньому спілкуванні, у допомозі оточуючим та віддаванні свого тепла людям. Тому Синього птаха герої п’єси М. Метерлінка знаходять удома, біля себе, що також дуже символічно. Щастя полягало не лише в пізнанні природи та світу, в осягненні істини. Воно — у добрих справах, які слід робити для ближніх.

Синій птах — це символ Щастя і непізнаної Таємниці життя, яких завжди прагнуло людство. Тільтіль і Мітіль ніде не могли знайти чарівного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вхопили його, однак Синій птах так і залишився мрією. І все ж мрія про Щастя, за словами Метерлінка, не є марною, тому що вона рухає людство вперед.

Домашня робота

Чи співзвучний  нашому часу  твір  “Синій птах” М. Метерлінка.

 

 

28.03.2023  Українська література

Урок 56

Тема: Відданість своїм мріям, наполегливе прагнення до мети («Мріє, не зрадь»). Зображення повені людських почуттів у вірші «Стояла я і слухала весну…»

 

      Людина не може жити без мрій. Вони супроводжують нас упродовж усього життя. І змінюються теж з огляду на вік людини, умови її життя, суспільний лад тощо. З дитинства Леся Українка цікавилася історією. Її приваблювала доба мужніх воїнів, лицарських турнірів. Але понад усе вона поважала силу духу, справедливість. Тому її цікавили не пихаті переможці, а ті, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо, саме в них вона вчилася великої мужності, яка потім так потрібна була їй у житті, щоб боротися з власною недугою та різними негараздами.

 

Оптимізмом пройнятий вірш „Мріє, не зрадь”. У ньому прославляється подвиг борців за волю. Поетеса стверджувала, що народ - це творець всіх цінностей і багатств, стверджувала безсмерття народу та велич його творчої праці.

 

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!
Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.
Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!

 

Тема: зображення мрій ліричної героїні, роздумів над сенсом життя, за яке треба боротися до останньої краплі крові та вірити у перемогу.

Ідея: уславлення тих, хто не зрадив свою мрію, хто йде до неї, долаючи всі труднощі.

 

Основна думка: „Мріє хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, а як прийдеться згинуть за теє - дарма!”

 

     Леся Українка прожила життя сповнене страждань і гіркоти. Але її поезії звучать оптимістично, в них на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, вірші сповнені впевненості в невичерпні сили народу, його переможний потенціал. Дочкою Прометея називають Лесю за її нескореність, мужність, силу волі і життєлюбність.

Але вона передусім жінка. А в слово „жінка” ми вкладаємо такий зміст, як ніжність, родина, кохання, весна. Весна — улюблена пора року поетеси, адже це час, коли оживає природа, прилітають птахи, квітнуть сади і людина сповнюється новими мріями, надіями на краще. У вірші „Стояла я і слухала весну” Леся передає ту гаму почуттів, які наповнюють молоде дівоче серце.

 

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

 

 Перегляд відеоролика „Стояла я і слухала весну”

 

https://www.youtube.com/watch?v=L8U7cbm970g&t=2s

 

 Поезія сповнена свіжості й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні:

      Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом. Прекрасна пейзажно-інтимна поезія „Стояла я і слухала весну” покладена на музику.

https://www.youtube.com/watch?v=UXeWPosoAJs&t=3s

 

ДОМАШНЯ  РОБОТА !!!

Поясніть слова (письмово):«Більшість людей схожі на листя, що опадає: вони носяться в повітрі, кружляють, але врешті-решт падають на землю. Інші ж — трохи їх — немов зірки; вони рухаються по певному шляху, ніякий вітер не змусить їх звернути з нього; у собі вони носять свій закон і свій шлях.» (Річард Бах). Саме такою була і назавжди залишиться в пам'яті народу Леся Українка. її життя було цією дивною піснею, яка залишилася назавжди в поезіях відомої поетеси

 

28.03.2023  Українська література

Урок 55

Тема: «Contra spem spero!» як світоглядна декларація сильної вольової особистості.Символічність, романтичні образи, образотворчий прийом контрасту.

Призначення поета й поезії, мужність ліричної героїні, автобіографічні мотиви («Слово, чому ти не твердая криця…»).

 

         Коли розповідь ведеться про «жіночу поезію». то найчастіше у ній насамперед відзначають ніжність, м’якість, особливу задушевність, милосердя і доброту ліричної героїні. Усе це ми, безумовно, знаходимо у творах Лесі Українки. Проте не слід забувати про те, що, як поет-лірик, вона сформувалася в ту епоху, котра привела до пошуків нової особистості — борця і героя, мислителя і мрійника. І тому в симфонії поетичного слова, овіяного жіночністю, звучать такі виразні життєстверджувальні мотиви: мотиви уславлення мужності й сили людського духу.

Вже рання тематична лірика Лесі Українки відзначається своєрідністю й оригінальністю. Поезії «Contra spem spero!». «Лагідні весняні ночі». «Якщо прийде журба». «До мого фортеп’яно». цикл «Сім струн». виразно засвідчили вихід української поезії за межі традиційних мотивів і поетичних форм. Іван Франко високо оцінив ці твори поетеси. Відзначав, що в них окремі «прекрасні строфи». де авторка «не віддається песимізмові». Адже сама назва поезії «Contra spem spero!». (1890) в перекладі з латини означає «без надії сподіваюсь». Великий Каменяр із захопленням говорить про Лесю, дивуючись, що у цієї «слабосильної хворої дівчини». стільки мужності, стільки любові до життя, стільки пристрасті в художньому слові, що з нею не зрівняється жодний поет, бо лірика тієї пори часто перепліталася нотками безнадії, розпачу, розгубленості.

«Вона помалу доходить до того, — констатує Франко, — що може виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину». Це справді так, адже свої пісні, свої думки поетеса дарувала людям, щоб жагучим вогнем палити байдужих, освітлювати нації шлях до верховин духовності й краси.

Поезія «Contra spem spero!». — не тільки творче, але й життєве кредо поетеси. Ця велика і мужня жінка понад усе цінувала незламність сили людського духу, вміння людини подолати себе й обставини, які виникають на життєвому шляху, і сама подавала такий приклад — вела тривалу й виснажливу боротьбу з хворобою. З самого дитинства вона була упевнена в тому, що «сором хилитися, долі коритися!». Хоч доля поетеси приготувала для неї чимало випробувань (тяжка хвороба, передчасна смерть коханого), вона була мужньою, завжди знаходила в собі сили протистояти тим випробуванням.

Леся змалку знала собі ціну, ненавиділа почуття жалості й ні від кого не приймала співчуття. Вона не дозволяла опускатися «безсилим рукам». прагнула праці без відпочинку, знаючи, що «людині боротьба і праця милі». — а творчість, велика наполеглива праця митця допомагали їй у цьому.

 

У поезії «Contra spem spero!» Леся Українка висловлює оптимістичну віру у своє поетичне покликання. Цей «безнадійно-надійний». вірш вона будує на контрастних образах: з одного боку, відчуття гнітючості та зневіри, з другого — оптимістичний настрій, сподівання. Зневіру передано за допомогою образів суму: «думи, ви хмари осінні». «у жалю, в голосінні». «сльози гіркі». «серед лиха». «без надії». «думи сумні». «на вбогім сумнім перелозі». Протилежними до цього ряду виступають оптимістичні, радісні образи: «весна золота». «мелодії літа». «сміятись». «співати пісні». «жити хочу!». «барвисті квітки». Поєднання цих контрастних ліній формує образну систему твору, в якій голос поетеси звучить виразно й піднесено. Цей вірш належить до лірики «чуття». що є художнім вираженням «крику душі». прагненням молодої жінки жити повнокровним життям навіть тоді, коли на заваді стають особисті й суспільні перешкоди. Перепони, що виникали на Лесиному життєвому шляху, лише додавали їй енергії й снаги:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Цей вірш, як і вся творчість письменниці, — яскраве свідчення титанічного духу Лесі Українки, яка ладна була забути про власний біль, готова була виконувати найважчу роботу задля щастя свого народу.

Дійсність царської Росії уявлялась Лесі Українці в образі міцної льодової кори, морозу. Цим силам вона робила виклик, висловлюючи готовність «сіять квітки на морозі». «лить на них сльози гіркі». поки не розтане лід і не зійдуть квіти — квіти добра і щастя для людей.

Своє життя Леся називала «темною ніччю». свої думи — «хмарами осінніми». свій шлях — дорогою на «гору круту крем’яную». куди підіймалася, несучи «камінь важкий». а сама була ясним променем, що пробиває «темряву ночі». яскравою квіткою, яка «на вбогім сумнім перелозі». розцвіла в лютий мороз, зіркою, яка осяяла тернистий шлях до волі. Вона кликала «без надії сподіватись». вірила, що квіти, посіяні на морозі, зійдуть і настане «весела весна»; вона «сміялася крізь сльози». і «серед лиха співала пісні». Це було гасло її життя.

Леся Українка слово зробила зброєю в боротьбі за світлу мрію, «безжалісним мечем». що карає ворогів народу й стоїть на заваді до здійснення найзаповітніших сподівань.

Поезія «Contra spem spero»  назва якої в перекладі з латини означає «без надії сподіваюсь» написана 19-річною Лесею Українкою. У цей період перед нею постав вибір: чи бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично), чи перемогти. Леся не піддалася, вона поставила перед собою мету — і перемогла. Наперекір зловісним «осіннім хмарам». вона відчула жагучу потребу жити повноцінним життям, про що написала у листі до брата (відомого у літературі як Михайло Обачний): «Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь». догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать…».

Леся Українка - образ сильної, вольової людини, борця, якому протистоять люди із рабською психологією, настроями розпачу, зневіри.

Вірш «Contra spem spero.. !»сміливо можна взяти за епіграф до всієї творчості поетеси: у ньому звучить оптимістична віра людини у своє поетичне призначення. Хоч вірш написаний у той період, коли напади болю в нозі, ураженій туберкульозом, рідко змінювалися тимчасовим полегшенням після лікування. Боротьбу проти тяжкої хвороби Леся Українка жартома називала «сізіфовим каменем». Вона хоче вселити віру: людина стає сильною тоді, коли усвідомлює свою відповідальність перед народом. Ліричний герой висловлює готовність «сіяти квітки на морозі». поливати їх сльозами, поки не розтане лід і не зійдуть квіти добра, радості і щастя.

✵  Провідна думка поезії.

-Вболівання за долю рідного народу, місце особистості в суспільному житті, заперечення пасивного співчуття стражданням народу.

✵ Як поетеса розуміє своє місце в суспільстві?

-Активна життєва позиція: «Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі…». «В довгу, темную нічку невидну Не стулю ні на хвильку очей, Все шукатиму зірку провідну, Ясну владарку темних ночей».

Лірична героїня — самотня, трагічна, вольова, незламна. Вона протистоїть імперії, але ця непересічна особистість, яка веде відчайдушну внутрішню боротьбу зі своєю недугою і зовнішню — із самодержавством своїм словом, — це незламний борець.

✵ Символічність твору.

-Символічними є образи, поєднані у пари за принципом контрасту: осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого каменя і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. У поезії імперію, яка запроваджувала політику утисків, заборон і рабської покори, символічно названо «довгою темною нічкою невидною». На «вбогім сумнім перелозі». «барвисті квітки». символізують волелюбні визвольні ідеї. Символічним образам, які уособлюють самодержавство («льодова кора». «крута, крем’яна гора». «темна ніч»., протиставлені ті, що символізують визволення («барвисті квіти». «весела весна». «зірка провідна». (прийом контрасту)

  Символіка у поезії «Contra spem spero».

✵ Нічка невидна — символ похмурого життя

✵ Зірка провідна — надія, світло, сподівання

✵ Весна золота — передчуття оновлення, прогресу

✵ Квітки на морозі — життя наперекір смерті

✵ Весела пісня — поетичне слово, пронизане оптимізмом

✵ Пригадати фразеологізм «сізіфова праця». його лексичне значення.

✵ Визначте віршовий розмір, спосіб римування та риму. (Анапест, перехресне римування, чоловіча рима)

✵ Які ще художні засоби використано в поезії і з якою метою? (Епітети: «хмари осінні». «весна золота». Вони підкреслюють оптимізм героїні. Анафора «Буду сіять». надає героїні відчуття впевненості у своїх діях. Градація — наростання настрою непохитності прийнятого рішення: «хочу крізь сльози сміятись». «Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать». «Буду пісню веселу співать». «я буду крізь сльози сміятись». «Буду жити! Геть думи сумні!».)

✵  Характеристика ліричної героїні вірша. (Сильна, незламна, вольова особистість, яка сповнена мрій і сподівань на краще, готова битися до перемоги)

✵ Чи збігається життєва позиція ліричної героїні вірша зі ставленням самої авторки до життя?

-Поезія «Contra spem spero». є своєрідною програмою дій, це гімн життю і боротьбі. Повставши проти духовної деградації, яку нав’язувала поетесі її фізична недуга, вона виграла свою «весну золоту».

Ідейно-тематичний зміст поезії«Contra spem spero».

Тема: поетеса проганяє жалі й голосіння, які ввірвалися в молоде життя.

Ідея: вболівання за долю рідного народу, заперечення пасивного співчуття його стражданням.

Жанр: поезія громадянської лірики.

Лірична героїня: активна, вольова, цілеспрямована, рішуча, прагне діяти, відповідальна перед народом, свій обов’язок вбачає у боротьбі, свідома у виборі життєвої долі.

Строфи: 9 чотирядкових:

1 — окреслення теми;

2-7 — утвердження волі до боротьби;

8 — зміна настрою;

9- віра в перемогу, надія на майбутнє.

Оглядаючись на свій письменницький шлях з відстані кінця 1911 року, Леся дає таку самохарактеристику: «Життя ламало тільки обстанову навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд». а він такий добрий для гарту.

Повертаючись із Єгипту в травні 1913 року, останній раз відвідала Леся Українка Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч. З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ, в Кутаїсі. Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилося продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї — творчості.

Поезія Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця…».

Провідна думка поезії «Слово, чому ти не твердая криця».

-вірш, у якому змальовано та висвітлено крик душі полум’яний, заклик до боротьби за соціальне і національне визволення

Жанр поезії: громадянська лірика.

Тема твору: звернення до слова, як до могутньої зброї в руках людини.

Ідея: уславлення міцної зброї, тобто слова, яке в умілих руках перетворюється на меч. Ліричний герой звертається до слова, як до єдиного, що може захистити людську гідність та добитися справедливості. Лірична героїня прагне вдосконалити його й передати «месникам дужим».

Художні засоби:

✵ епітети: твердая (криця); гострий, безжалісний (меч); вражі (голови); щира, гартована (мова); іскриста (зброя); невідомих (братів); месники (дужі); хворі (руки);

✵ метафори: слово — «зброя іскриста». «єдиная зброя». «меч на катів». «щира, гартована мова»;

✵ риторичні звернення до слова.

Римування: парне.

Віршовий розмір: чотиристопний дактиль.

Підтвердити, що твір побудований на персоніфікації. (До свого слова авторка звертається як до живої істоти, порівнюючи його з гострим мечем та іскристою зброєю. Система вдало дібраних епітетів допомагає створити образ, який став символом не лише Левиної поезії. Поетеса вважає, що слово може бути «мечем на катів». не лише в її руках. І коли не залишиться сил у неї, нові месники підіймуть зброю і кинуться одважно до бою: «Зброє моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам!». Майстер слова розуміє, що боротьба буде нелегкою, будуть поразки і страшні жертви, але це не лякає її. Таким вагомим та впевненим є слово Лесі Українки.)

Що найбільше вразило вас у житті Лесі Українки? В одному з листів вона писала: «Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати про мене… Але я б хотіла на те заслужити». Як ви думаєте, чи заслуговує Леся Українка на те, щоб її згадували, читали її твори?

Підбиваючи підсумки нашого уроку, хочу зазначити, що життя Лесі Українки було піснею — піснею мужності й любові, добра та справедливості, натхненною думкою про Україну:

Бути світлим променем для інших, самому дарувати світло — ось найвище щастя для Лесі Українки: в ньому скільки ніжності та тепла, світла, що потужно пробилося до нас із минулого.

Леся так жила і так творила: заради людей, в ім’я їхнього щастя. Вона, мов легендарний Прометей, запалила вогонь свого життєдайного Слова і понесла його людям, так само, як нескорений титан; віддала його тим, хто страждав; приймала жорстоку покуту і так само не корилася немилосердній долі.

Думаю, що Леся Українка, як особистість може бути взірцем і для вас, і для сучасної молоді. Тому що справдилась її мрія про незалежну вільну Україну. І весь український народ може говорити рідною мовою, висловлювати думки, не боятися переслідувань, розвивати свої творчі здібності, бути активними у процвітанні рідної Батьківщини, вірити у добрі сили та відновити мир на рідній землі.

VI. ДОМАШНЯ РОБОТА

1.Є вислів: «Життя Лесі Українки — подвиг». Чи можна вважати її життя подвигом? Чому?

2. Виконання тестів

1. Стильовою домінантою творчості Лесі Українки є:

А реалізм;

Б імпресіонізм;

В неоромантизм;

Г сентименталізм.

2. Справжнє прізвище Лесі Українки.

А Олександра Білозерська;

Б Марія Вілінська;

В Лариса Косач;

Г Олена Пчілка.

3. Назва вірша «Contra spem spero!». перекладається з латини як:

А мріє, не зрадь;

Б без надії сподіваюсь;

В надія помирає остання;

Г пам’ятай, що живеш.

4. Вірш «Contra spem spero!». побудований на…

А порівняннях;

Б риторичних запитаннях;

В оксиморонах;

Г антитезах.

5. «Чи не одиноким мужчиною на новочасну соборну Україну». Лесю Українку назвав…

А Іван Карпенко-Карий;

Б Іван Франко;

В Михайло Коцюбинський;

Г Василь Стефаник.

6. Перша збірка Лесі Українки «На крилах пісень». побачила світ завдяки активному сприянню…

А Івана Франка;

Б Панаса Мирного;

В Олени Пчілки;

Г Ольги Кобилянської.

7. Прочитайте наведений уривок із вірша «Contra spem spero!». Лесі Українки:

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

В уривку використано

А персоніфікацію;

Б метонімію;

В гіперболу;

Г епітети.

8. Провідним мотивом вірша «Contra spem spero!». Лесі Українки є…

А заперечення права молодої людини на справжнє щастя;

Б любов до рідного краю, його історії;

В заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості;

Г місце митця в суспільному житті.

 

27.03.2023  Українська мова

Урок 56

Тема: Складні випадки відмінювання іменників. Закінчення іменників І відміни в орудному відмінку

 

Відмінок – граматична категорія іменника, що виражає його синтаксичні зв’язки з іншими словами в реченні. Відмінок іменника є морфологічною самостійною категорією.

Відмінювання іменників – це їхня словозміна.

 Є декілька типів відмінювання іменників за відмінками. Іменники І відміни належать до твердої, м’якої і мішаної групи.

Тверда група – кінцевий приголосний основи – твердий (завод, робота, староста, крига)

М’яка група –  кінцевий приголосний основи – м’який  (праця, наді[йа], пісня, мрі[йа])

Мішана група – кінцевий приголосний основи – шиплячий  (круча, межа, задача, плащ).

 Від групи залежить закінчення.

► Іменники І відміни залежно від кінцевого приголосного основи поділяються на три групи: тверду, м’яку, мішану.

Тверда група	М’яка група	Мішана група
Основа на твердий приголосний	Основа на м’який приголосний	Основа на шиплячий
Робота, староста, книга	Праця, хвиля, надія, мрія	Межа, тиша, задача, миша

 В орудному відмінку однини іменники жіночого роду на -а (-я) мають закінчення -ою, -ею, -єю. Закінчення -ою пишеться в іменниках з основою на твердий приголосний, крім [ж], [ч], [ш]: партою, водою, рукою; -ею- в іменниках з основою на м'який приголосний і [ж], [ч], [ш]: землею, межею, кручею, ношею; -єю- в іменниках з основою на [й]: надією, мрією.

 ДОМАШНЯ РОБОТА

 1.Знайдіть у кожній із поданих груп слово, що має неправильне відмінкове за­кінчення.

1.            Книжкою, яблунею, трояндою, надією, кашою.

2.            Атому, водню, азоту, льоду, меду.

3.            Грошей, людей, дверей, граблей, сіней.

4.            Галченяти. гусяти,    курчати, дитяти, тигреняти.

5.            Віталію, місяцю, ясеню, Грицю, орлю.

  2.Перепишіть речення, розкриваючи дужки, визначе  і напишіть над словом відмінок іменника.

1. В саду під густими старими (груша та яблуня) вже пролягла густа тінь. 2. Сукупні левади та городи ледве-ледве піднімаються вгору й зеленіють попід і садок), попід (клуня) та {хати). 3. Зацвітай, мій льон-льонок, синьою (поро­ла) для весільних сорочок, для життя хорошого. 4. Спадає з клена лист вечір­ньою (година), і солов'їний тихий свист гуляє за (долина).

Запишіть іменники в орудному відмінку, перевірте, чи правильно утворені форми іменників, скориставшись матеріалом підручника.

Баржа, дача, каша, миша, душа, межа, площа, лівша, біржа, ворожнеча, іржа, паша, сажа, діжа.

 . 

ВИКОНАТИ ТЕСТИ , Готуємося до ЗНО

1. До першої відміни належать усі іменники варіанта:

А ясла, кума, площа, межа;

Б староста, хлоп’я, вулиця, кузня;

В сестра, воєвода, суддя, верба;

Г кенгуреня, душа, дорога, ріка;

Д жага, Лука, мати, миля.

2. Помилку допущено в слові:

А кручою;

Б шахтарем;

В вишнею;

Г мрякою;

Д мрією.

3. Закінчення -ою у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А ваза, речовина, кислота;

Б тиша, свобода, глибина;

В калина, малеча, посада;

Г мелодія, береза, справа;

Д спальня, Європа, буква.

4. Закінчення -ою у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А їдальня, повага, легенда;

Б Ольга, родина, волоцюга;

В геологія, дитина, дорога;

Г держава, груша, розлука;

Д мережа, горошина, карта.

5. Закінчення -еюу формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А стаття, мама, земля;

Б круча, каша, площа;

В надія, воля, миля;

Г доня, дочка, доля;

Д куля, вежа, стежка.

6. Закінчення -єю у формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:

А фантазія, місія, арія;

Б вежа, сторожа, артилерія;

В автономія, алегорія, бабуся;

Г анатомія, фізіологія, Маруся;

Д зозуля, мрія, душа.

 

27.03.2023  Українська мова

Урок 55

Тема: Іменники, що мають лише форму однини або множини

В українській мові більшість іменників має дві форми — однину й множину: рік — роки, гірлянда — гірлянди, вікно — вікна.
 

Проте частина іменників уживається тільки в однині (Марс, пихатість, вапно) або тільки в множині (Моринці, джинси, пахощі).

Іменники, що вживаються тільки в однині

·         абстрактні іменники: співчуття, уява, байдужість, непередбачуваність, широчінь; 
 

·         збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів: колосся, листя, юнь, апаратура, городина, хмиз;
 

·         речовинні іменники: кисень, олово, срібло, пісок, горох;
 

·         власні назви людей, тварин, планет, географічні й інші поняття: Ганна, Олег, Пирятин, Мурчик, готель «Україна», Юпітер, Еверест, Ніагара.

Зверни увагу!

Деякі іменники з речовинним значенням, що мають форму тільки однини, можуть означати види, сорти маси, речовини чи матеріалу або їх велику кількість, а також терміни. Тоді їх вживаємо в множині.

Мінеральні солі, фруктові соки, цілинні землі, ефірні масла, мінеральні води, весняні води, великі сніги, неосяжні пшениці,  безмежні жита, сипучі піски, шуми й болі в серці.

Іменники, що вживаються лише у формі однини, можуть використовуватися у формі множини:

·         якщо вони передають узагальнення на основі характерних ознак, пов’язаних із відповідними власними назвами: Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій! (В. Симоненко);
 

·         якщо географічні назви вжиті в переносному значенні (у такому разі їх пишемо з малої літери): височіли еверести побутових відходів.

Іменники, що вживаються тільки в множині

·         назви будівель та їхніх частин: ворота, двері, сходи;
 

·         назви знарядь праці й предметів домашнього вжитку: ваги, вила, граблі, сани, лижі;
 

·         назви парних предметів і частин тіла: в’язи, груди, ножиці, окуляри, обценьки, лаштунки;
 

·         назви взуття й одягу: бриджі, бутси, мокасини, панталони, джинси,  штани;
 

·         назви речовини, матеріалу, продуктів: вершки, дрова, консерви, солодощі, ласощі, макарони, прянощі, чипси, дріжджі, парфуми;
 

·         назви відрізків часу, свят, обрядів, дій, що повторюються: іменини, канікули, святки, хрестини,  оглядини, переговори, перегони, роковини, сутінки;
 

·         назви ігор, дій та процесів: відвідини, вечорниці,  дебати, жмурки, посиденьки, пустощі, хвастощі, шашки;
 

·         назви почуттів, емоцій, станів: труднощі, заздрощі, радощі;
 

·         власні географічні назви: Анди, Прилуки, Мінеральні Води, Бровари.

Зверни увагу!

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично (за змістом речення).
 

Це  манго було недозріле. На полиці лежали чудові  манго.

Деякі іменники (гуси, діти, кури, люди) мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина.

Збірні іменники

Окремим видом іменників є слова, що означають невизначену кількість однакових предметів, які існують у певній сукупності. Це збірні іменники: волосся, лушпиння, начиння.

Зверни увагу!

Їхнє лексичне значення таке ж, як і названих предметів, але  вони відрізняються морфологічно: одиничні іменники — чоловічого роду другої відміни з нульовим закінченням  (прилад, колос, камінь), а збірні — це іменники середнього роду другої відміни із закінченням -я: приладдя, колосся, каміння.

Вони означають не один предмет, а багато таких самих предметів і  за значенням наближаються до форм множини, хоча мають тільки форму однини. Тому слід уникати помилкових сполучень таких іменників з прикметниками у формі множини: канцелярські приладдя, міцні коріння, запашні зілля.

Правильно: канцелярське приладдя, міцне коріння, запашне зілля.

ДЛЯ ЗНО !!

 

Дуже важливою граматичною категорією іменника є число. Неправильно визначивши число іменника, ви не зможете побудувати граматично правильне речення. Це може призвести до плутанини чи спотворення інформації. Вивчіть ці правила і ви вже ніколи не вагатиметеся, а точно знатимете, які іменники можна вживати тільки в однині, а які - тільки  у множині.

Зверніть особливу увагу на випадки, коли іменники, які вживаються лише у формі однини, можуть побутувати також у множині.

Іменники мають два числа: однину й множину.

Іменники в однині можна співвіднести із займенниками він, вона, воно або поєднати із цей, ця, це: цей світ, ця громада,це листя, це коріння.

Іменники в множині можна співвіднести із займенником вони або поєднати із ці: ці дерева, ці корені, ці ножиці, ці Карпати.

Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закінченнями: будинок — будинки, вікно — вікна, дорога — дороги.     

Проте в іменниках середнього роду на -я (змагання, сузір’я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників виз­начаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває — змагання тривають, далеке сузір’я — далекі сузір’я.

У давнину існувала ще третя форма числа іменників —двоїна. Тепер вона зникла, залишилися тільки форми очі, плечі,вуса, які тепер сприймаються як множина, та діалектні форми на зразок дві відрі, дві нозі.

Частина іменників вживається, як правило, лише в однині. Вони означають:

а) назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;
б) збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння, волосся;
в) назви дій, якостей, почуттів: молотьба, хода, бджільництво, байдужість, поспішність, гнів, дружба;
г) власні назви: Ольга, Степан, Іванченко, Луцьк, Куренівка.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, що­правда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників має тільки множину. Вони переважно означають:

а) назви предметів, парних за своєю будовою: ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди;
б) деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі.
в) назви дій, станів, почуттів (переважно із суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі;
г) назви родин рослин і тварин: злакові, зонтичні, хребетні, яструбині;
г) деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпа­ти, Альпи, Осокорки, Маневичі.

Іменники, що вживаються тільки в однині

1. Абстрактні іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття	сміливість, гордість, боротьба, щастя, далечінь, розвиток, любов, гнів, мудрість
2. Збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле	козацтво, рідня, піхота, прокуратура, деканат, комашня, колосся, листя, молодь, студентство
3. Іменники, що становлять категорію речовинності	молоко, масло, кисень, азот, папір, руда, солома, борошно, нафта, вода, золото, сніг, пісок, асфальт
4. Власні назви людей, тварин, планет, географічні та інші поняття	Наталія, Віктор, Марія, Пірат, Сірко, Київ, Полтава, Дніпро, Земля, Марс, кінотеатр "Дружба"

Іменники, що вживаються тільки в множині

Іменники, уживані лише в множині, також охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

1. Назви будівель, їх частин, споруд	сіни, ворота, сходи, двері
2. Назви предметів упряжі, засобів пересування	шори, наритники, сани, бігуни
3. Назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку	граблі, вила, ваги, триноги, ночви, носилки
4. Назви парних предметів і парних частин тіла	окуляри, ножиці, кліщі, терези, тиски, лапки, в'язи, груди
5. Назви музичних інструментів	цимбали, литаври
6. Назви одягу і взуття	штани, труси, бриджі, бутси
7. Назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування	хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони
8. Назви залишків речовини чи матеріалу	висівки, вичіски, недоїдки
9. Назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються	сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони
10. Назви сукупності предметів зі значенням збірності	надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди
11. Назви ігор	шахи, городки, піжмурки
12. Назви дій і процесів	посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі
13. Назви на позначення почуттів, емоцій, станів	радощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі
14. Власні географічні назви	Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли

 

ДОМАШНЯ РОБОТА

1.     Розподіліть подані іменники на групи: 1) ті, що мають форми однини і множини; 2) тільки однини; 3) тільки множини.

Зілля, картоплина, піхота, щипці, пожежа, двері, іржа, погода, чоловік, людство, кожух, професура, Запоріжжя, золото, морква, бадилина, ножиці, черевики, люстерко, радощі, мелодія, сани, звук, пригоди, Степан, заручини, горох, листя, штани, Карпати, вибори, олівець, ластівка, гордощі, гроші, вода, ліхтар, темнота, трембіта, лірник, сніг.

 

2.Питання для самоконтролю.

-         Які числа має іменник?

-         Яке значення має форма однини та множини?

-         Чи є такі іменники , які мають тільки форму однини чи множини?

-         Які іменники вживаються лише в однині?

-         Які іменники вживаються лише в множині?

2.     Виконайте тестування «Число іменників».

1. Форми однини та множини мають усі іменники рядка

А Чернівці, киянин, українець, кріпацтво
Б вчитель, стежка, село, каблучка
В добро, ліс, стілець, речення
Г князь, волосся, пролісок, прислів’я
Д рушниця, колосся, предмет, берег

2. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А приказка, парфуми, озеро, тіло
Б ковзани, вікна, коліно, ручки
В шахи, пальто, Сибір, ковалі
Г руки, листя, кафе, Львів
Д колосся, коріння, молоко, кіннота

3. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А кіт, штани, миша, Київ
Б комашня, кобзарство, сіно, кохання
В тарілка, том, пестощі, лижі
Г комаха, козацтво, ворота, санки
Д любов, дорога, ключ, пюре

4. Форму лише множини мають усі іменники рядка

А двері, граблі, чоботи, армія
Б сходи, сани, цимбали, малина
В ночви, ваги, перегони, коломийки
Г ножиці, іменини, канікули, шори
Д недоїдки, макарони, юнацтво, Кавказ

5. Форму лише множини мають усі іменники рядка

А обжинки, гроші, помиї, джунглі
Б заручини, двері, вікна, аліменти
В терези, обценьки, сіни, бджоли
Г Черкаси, закони, дрова, збіжжя
Д кусачки, кошти, Суми, свята

6. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А тропіки, заздрість, ревність, сідло
Б Всесвіт, кіно, свідоцтво, дружба
В сметана, мак, радість, завод
Г селище, метр, паркан, коваль
Д коріння, листя, знання, егоїзм

7. Форму лише однини мають усі іменники рядка

А кіт, виделка, комаха, штани
Б Кордильєри, ворота, миша, книга
В санки, дорога, ключ, пюре
Г кохання, цукор, малина, братерство
Д сонце, асфальт, обличчя, коридор

8. Лише в однині вживаються всі іменники рядка
А вазон, прикрість, зелень
Б Крим, молоко, залізо
В Дністер, козацтво, ім’я
Г людство, сум, мальва
Д радість, золото, вітер

9. Лише форму однини мають обидва іменники рядка
А комашня, чапля
Б молодь, нація
В журба, сумнів
Г кисень, кабінет
Д сметана, вапно

10. Лише форму однини мають обидва іменники рядка
А вуглець, родовище
Б щирість, прибуток
В селянство, шляхта
Г срібло, пектораль
Д артилерія, лейтенант

11. Лише в множині вживаються всі іменники рядка
А Карпати, проблеми, вечорниці
Б входини, народи, Альпи
В дріжджі, заручини, обличчя
Г перемовини, двері, ножиці
Д уста, м’ясниці, перешкоди

12. Лише форму множини мають обидва іменники рядка
А дебати, кеглі
Б надра, бенкети
В іменини, землі
Г ворота, радощі
Д штани, суперечки

24.03.2023  Зарубіжна література

Урок 27

Тема: Контрольна робота за темою «Перехід до модернізму. Взаємодія символізму і модернізму в ліриці».

 ВИКОНАТИ тести

1.Бодлер започаткував модерністську течію:

а) футуризм  б) імпресіонізм    в) символізм.

2.Провідний мотив збірки «Квіти зла»:

а) невідворотності людської долі

б) несумісності реальності й ідеалу

в) безрезультатності пошуку краси.

3.До модернізму належать:

а) романтизм та імпресіонізм  

б) імпресіонізм та символізм  

в) символізм та реалізм.

4. У сонеті «Голосівки» А.Рембо розвинув ідеї:

а) трактату «Поетичне мистецтво» Н.Буало

б) сонету «Відповідності» Ш.Бодлера

в) античності.

5.  Автором збірки «Квіти зла» є:

а) Ш. Бодлер;

б) В. Вітмен;

в) Ф. І. Тютчев.

6. «Осінню пісню» написав:

а) Поль Верлен;

б) А. А. Фет;

в) А. Рембо.

 7. Основний сюжет віршів П.Верлена:

   а) рух миттєвих почуттів, плинність вражень

   б) розповідь про події із життя

    в) суспільні проблеми.

       8.Дати визначення поняттям:

·        Імпресіонізм;

·        Сугестія;

·        Верлібр;

·        Драма-феєрія;

     9. Знайти відповідність між назвою течії та її характерною ознакою.

1.     Символізм                а) проголошення краси як найвищої цінності

2.     Неоромантизм         б) зображення не самого предмета, а власні враження  від нього

3.     Декаданс                   в) використання художніх засобів, натяки, мелодійність

4.     Імпресіонізм            г) головний герой – сильна особистість, життя якої – романтика

     10. Що об’єднує цих письменників : Артюр Рембо, Поль Верлен, Шарль Бодлер?

      а) вони всі народилися у Франції;

       б) вони є представниками символізму;

        в) вони писали верлібром.

       11. Збірку «Листя трави» написав:

    а) Ш. Бодлер;

    б) В. Вітмен;

     в) Ф. І. Тютчев.

    12. Особистість, здатна перетворити мрію на дійсність, здолати розрив між   ідеалом і дійсністю,— такий ліричний герой характерний для:

    а) імпресіонізму;

   б) символізму;

   в) неоромантизму.

    13 Хто із символістів отримав Нобелівську премію з літератури?

     14.  З яким із  українських творів можна провести паралель драми-феєрії «Синій птах»?

 

 

21.03.2023  Українська література

Урок 54

Тема: Леся Українка (Лариса Косач). Життєвий і творчий шлях. Драматична спадщина.  Роль родини, культурного оточення і самоосвіти у формуванні її світобачення. Збірка поезій «На крилах пісень», її висока оцінка І.Франком. Основні цикли поезій. Неоромантизм як основа естетичної позиції Лесі Українки.

 

 

 Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України. Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Збірки: «На крилах пісень» (1893) «Думи і мрії» (1899) «Відгуки» (1902) Інші твори: перший вірш «Надія» (1880) вірші «Конвалія» і «Сафо» поезія «Contra spem spero!» (1890) драма «Блакитна троянда» (1896) драматичну поему «Одержима» (1901) драматична поемі «Кассандра» (1907) драма «Руфін і Прісцілла» драматична поема «Бояриня» поема «Оргія» драма «Камінний господар» драма «Лісова пісня» оповідання «Така її доля»і «Святий вечір» казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик» повісті «Жаль» і «Приязнь» передсмертна повість «Екбаль Ганем»

 

Життя і творчість Л.Українки у спогадах….

       Лесю Українку — славетну й улюблену письменницю нашого народу, феноменальну жінку у світовій культурі — можна охарактеризувати її ж поетичним образом — «світло нагірне». Нагірною проповіддю було її слово, що будило з летаргійного сну націю і вселяло віру й надію в її духовні сили «Сontra spem spero».

      Але якою була поетеса зблизька — як людина, як член сім’ї, друг, удома, у найближчому оточенні? За порадою Гете, щоб збагнути поета, треба піти в його край. Отож і ми йдемо в його дім, у сад, поглянути на «ліричні яблуні у ньому» й на берези у найближчому лісі, зробити родинну світлину. А провідниками в цей чарівний світ будуть спогади, листи, стареньке фото…

     25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському (Звягелі) народилася Лариса Петрівна Косач (Леся Українка).

Пише Олесь Гончар:

          «Росла й виховувалась Леся в середовищі демократично настроєної української інтелігенції, рід вела свій од людей порядних, не пустодухих, не змізернених; дід Лесин був декабристом, тітки зв’язані з народовольцями, дядько її— Михайло Драгоманов, улюблений Лесин наставник, змушений був жити в еміграції, друзями родини були такі люди, як Лисенко, Старицький. Добрим словом годиться сьогодні згадати турботливого батька Лесі — Петра Антоновича Косача — і матір її — відому нашу письменницю Олену Пчілку, уважну виховательку й невтомну громадську діячку, чиї риси характеру, вольовита вдача, передалися і її геніальній дочці. Додамо лише, що разом із родинноблизькими людьми майбутню поетесу формувала, виховувала й готувала до творчого подвигу вся тодішня передова Україна».

 Згадує О. Косач-Кривинюк:

           «Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно… Обоє були надзичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди. Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини…»

      «Леся Українка була всього на півтора року молодша за свого брата Михайла — Мишу. З самого найменшого малку і все життя вони мали одно до одного не лише правдивобратерські почуття, а були найщирішими приятелями, найвірнішими друзями. До початку 13-го року Лесиного життя вони однак були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчили, разом розважалися… Миша навчився дуже рано читати, а що Леся навчалася разом з ним, то в чотири роки вона вже зовсім справно читала…

     Найлюбішими книжками малих Лесі й Миші були томи трудів Чубинського з казками та піснями, сербські народні думи й пісні в українському перекладі, міфи стародавніх греків та ще книжка про подорожі різних славних мандрівників. Ті книжки вони знали мало не напам’ять. Крім тих книжок, вони читали багато й інших, бо обоє були дуже охочі до читання». 

 Згадує О. Косач-Кривинюк

     «Весною 1879 року заарештували в Петербурзі… батькову сестру, нашу «тьотю Елю», енергійну, завзяту людину, разом з тим дуже добру та справедливу…

Про тітчин арешт, а далі (у травні 1879 року) й заслання Леся довідалася через кілька місяців уже в Луцьку. Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю, і Леся під впливом її в Луцьку в кінці 1879 чи на початку 1880 року написала свого першого вірша «Надія».

     Серед найближчих людей, які збагачували душу й розум Лесі, був її дядько — Михайло Драгоманов. З пятирічного віку Леся листувалася з ним. Пізніше дядько став для неї найавторитетнішим критиком і порадником.

      Про музичне обдарування найстаршої сестри, про її любов до музики, її музичний світ оповідає Ізідора Петрівна: «Не всі, хто знав Лесю-поетесу, письменницю, знають, яка то була ще й в інших багатьох відносинах виключна, особлива, щедро природою обдарована людина. Наприклад, Леся мала неабиякий хист до малювання і музики, та й той хист, на жаль, їй не судилося розвинути через хворобу, що з нею Леся боролася роками. Музику Леся дуже любила і грала добре, та блискучої техніки не мала, бо техніка набувається вправами: віртуози-піаністи, як відомо, вправляються по декілька годин денно, а Леся фізично не в стані була часами просто сидіти, а бували періоди, коли їй приходилось місяць і більше лежати в гіпсі («у липких кайданах», як вона це називала). Проте її гра на пяно була дуже хороша. Лесину музику я теж пам’ятаю від свого дитинства, бо вона тоді, залишаючись зі мною, багатенько грала. Часом я просила Лесю заграти для мене — тоді вона грала щось веселеньке «до скоку», а часом я казала: «Ну, тепер заграй для себе»,— бо якимось дитячим інстинктом розуміла різницю між тим, що вона грала в присутності когось, і як грала, коли залишалася сама».

      «Тьотя Саша тоді в Луцьку, як приїхала, почала вчити Лесю грати на фортепіано, на тому самому, «Лесиному», як воно завжди у нас звалося, бо мама купила його «для Лесі» ще 1876 року, що до нього потім Леся написала вірша «До мого фортепіано» (15 березня 1890 року). Ця наука зробила їх відносини ще ніжнішими, ще прихильнішими, бо Леся страшенно любила музику, була до неї дуже здатна, здатна навіть до композиторства, бо часто грала свої власні, дуже хороші імпровізації-композиції, а тому до своєї першої учительки музики мала ще й почуття великої вдячності».

     Зимою 1881 року разом з братом Михайлом Леся вчиться за програмою чоловічої гімназії під керівництвом приватних учителів, бере уроки гри на фортепіано в Ольги Олександрівни Деконор, дружини М. В. Лисенка.

Згадує Олена Пчілка

     «…Наступив час, коли діти підросли і їм довелось спізнатись із шкільною наукою, і ми стали думати про те, що для науки дітей доведеться на якийсь час переїхати до Києва. На зиму р. 1881–1882 ми й переїхали сюди — я з дітьми; чоловік лишився на службі в Ковелі. Жили ми тоді в Києві дві зими (1881–1882, 1882–1883 рр.), на літо виїжджаючи до Колодяжного.

      …Будинком музики в Колодяжному був Лесин «білий» домик. Там, у цьому храмі творчості, стояло у великій шані фортепіано у блакитній кімнаті. Там теж при світлі миготливої лучини на каміні господарка цієї привітної хати ночами зустрічаляся з поетичними музами — писала свої віші, засиджуючись інколи до світанку. Дбайливий батько не раз приходив заганяти дочку вогнепоклонницю до сну, вважаючи отакий спосіб життя її, як і Олени Пчілки,— «літературних ентузіасток” — шкідливим для здоров’я. «Як я люблю оті години праці!» — писала Леся.

     1881 року Леся сильно застудилася.

Згадує О. Косач-Кривинюк

       «1881 року Леся в Луцьку пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю… Од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей) «тридцятилітньої війни» з туберкульозом, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову».

       У родині розуміли виняткову обдарованість Лесі, але сама вона з радістю виконувала всі родинні обов’язки й роботи, а також вимагала рівномірного розподілу коштів на кожного члена сімї, відмовляючись навіть від додатків на її лікування. «Тільки все-таки я ніколи не ставила себе ні центром світу, ні центром нашої сім’ї, а через це прошу обсуждать програму мого лічення, беручи на увагу загальний бюджет і загальні потреби та порядок життя нашої родини, не приносячи жертв, я не хочу приймать їх від інших».

      «Порядок нашого життя», порядок життя родини Косачів полягав, між іншим, у тому, що дворянські діти виростали не білоручками, а скоріше мали золоті руки, не цуралися жодної праці, були подібні до тих невсипущих бджілок, які гуділи в садибі і яких так любила Олена Пчілка. Тож коли не було економки у дворі, її функцію перебирала інколи на себе Леся. Вона не тільки керувала «республікою» братів і сестер, а й сама брала участь у невідкладних роботах. І ніщо їй не страшне: «Будемо варити варення, солити огірки, збирати масло і сир для києвлян».

       Літом 1884 року Леся з матір’ю, Михайлом та Ольгою відвідує урочище Нечимне (нині Лісова Пісня), що біля Колодяжного.

Згадує О. Косач-Кривинюк

      «Навколишня чарівна природа захоплювала сестру. Разом з матір’ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 кілометрах від Колодяжного. Дрімучий ліс. Ночували ми в хатці селянина — дядька Лева. З хатки, у якої було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро. Тут у сестри зародилася думка про «Лісову пісню», яку вона написала років через двадцять. Три дні, проведені в оточенні незайманої природи, справили враження на все життя».

Становлення творчої індивідуальності поетеси відбувалося інтенсивно. Уже оцінюючи першу книжку Лесі Українки, Франко__назвав її найважливішим здобутком нашої літератури за той рік. У 1888 рік — цикл «Подорож до моря».

Пише І. Франко

       «Се перший раз у поезії Лесі Українки відзивається соціальна нота (у циклі «Подорож до моря»). Досі вона любувалася природою, витала в сфері якихось абстрактних людських відносин і абстрактного патріотизму, відтепер вона почне пильніше придивлятися дійсному життю і тим реальним відносинам людської суспільності, на яких виростає і щоденне горе, і великі, ідеальні змагання до свободи і рівності».

Оксана Старицька-Стешенко пише

     «Коли між нами бувала Леся, то вона завжди притягала до себе увагу й займала центральне місце. В той час вона вже перенесла одну операцію, на лівій руці носила мітенку і ходила з паличкою. Поки Леся сиділа мовчки, зовнішність її не приваблювала, але досить було їй чимсь запалитися, як вона робилася надзвичайно привабливою. Леся мала чудові сірі променисті очі; вони випромінювали з себе таку силу ясного розуму, що все обличчя сяяло внутрішньою красою».

З листа Лесі Українки до І. Франка від 13, 14 січня 1903 року. Сан-Ремо

     «Дорогий пане товаришу!

      Мені… дорікали дехто з товаришів, що я за всякою поезією одбиваюся од реальної, корисної роботи… І я не одну «голову скрутила», думаючи, що сповняю громадську повинність, видаючи свій час і свою дуже обмежену силу на «корисну» і нікому, навіть мені самій, не видну працю: я й досі не знаю, чи добре то я, чи зле робила…

      Чому все має право на сльози: і туга материнська, і нещасне кохання, і громадський жаль, а тільки душа поета, що втратила діти свої, ненаписані твори, мусить мовчати?.. І скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний.

     Ви, певне, знаєте легенди про в’язнів-богатирів. Ото сидить такий в’язень у темниці не рік, не два, і здається йому, що він осліп, але то сліпа ніч, що навколо нього; і здається йому, що він старий, але то стара та в’язниця, що ховає його; і думає він, що його кайдани все міцні, але кайдани давно їх власна ржа переїла, тільки в’язень не вірить своїм рукам і не пробує їх сили. І тільки для того потрібний той якийсь рятівник з-за Чорномор’я, щоб гукнути: «Встань!», щоб від гуку здригнувся в’язень, і щоб розсипались кайдани на руках, а тоді вже вільними руками в’язень сам вивалить двері старої темниці і побачить, що є ще світло сонця і для нього… О, яке то щастя бути таким «чорноморцем», що має голос гукнути: «Встань!»

     Такий вже фатум над поетами, що мусять гукати на майданах і «прорицати, аки одержимі», в той час, коли б хотіли в землю увійти від туги і замовкнути навіки».

Затяжна й невиліковна хвороба, з одного боку, а з другого — інтенсивне інтелектуальне й, можна сказати, героїчне життя Лесі Українки, яка вела «тридцятилітню війну» з трьома туберкульозами — кісток, легень, нирок. Як не жорстоко думати, а інколи хвороба й сприяла заглибленню у сутність людського буття, сприяла філософічності її творів. Навіть жандарми у свої доносах характеризували Лесю Українку як особистість серйозну і зосереджену. Вона ж вважала себе скептичною розумом, фанатичною почуттям.

       «…Я належу до тих людей, що коли бачать перед очима маленьку хмарку, то їм здається, що сонце погасло, а коли піймають промінь, то думають, що сонце прийшло жити до їх в саму душу, тільки чомусь я можу працювати переважно в хмарний час, а в сонячний роблюся здебільшого не здатною до виявлення себе в слові (хоч і то не завжди). А крім того, згадайте: «О воля, найясніша ти в темницях», — давно колись я взяла такий епіграф і з тим же правом можу повторити його й тепер. Як добре зважити, то перелому я ніколи не зазнала, хоча, запевне, еволюція була і в мене. Життя ламало тільки обстанову навколо мене (ну, і кості мої, як траплялось), а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться».

 

     За прикладом І. Франка Леся Українка, упорядковуючи поетичні збірки, часто керувалася не хронологічним принципом розташування творів, а компонувала їх за мотивами чи жанрами в цикли. Весь цикл сприймається як завершений твір.

    Вірші в циклі розташовані так, щоб зростала напруга головної думки.

 

      Леся Українка — високоосвічена обдарована особистість з багатим духовним світом, з високими моральними принципами, шляхетна і благородна натура. Завдяки силі волі, витримці, залізному характеру витримала випробовування долі і могла підвести підсумок:

     «Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».

У свій час Леся Українка була ідеалом і прикладом для оточення (особливо, молоді). Вона спромоглася сягнути таких вершин духу, що під силу лише генієві.

    Думаю, що Леся Українка як особистість може бути взірцем і для вас, сучасної молоді.

Домашнє завдання.

1. Опрацювати теоретичний матеріал

2.Написати  відповідь у вигляді невеличкого твору-роздуму  «Лесю Українку називали дочкою Прометея. Чому?»

 

 21.03.2023  Українська література

Урок 53

Тема: Альманах «З-над хмар і долин», угрупування «Молода муза» - зв'язок із зарубіжною літературою, «нова» драма на межі століть.

 

 «Молода муза». — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-1909 рр. як клуб літераторів. До «Молодої музи». належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близькими до цієї групи були такі письменники, як Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, маляр І. Северин.

1907 р. — маніфест групи галицьких письменників «Молода муза». спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму. Більшість модерністів групувалася навколо журналу «Світ». (1906-1907 рр.) та часопису «Будучність». (1909 р.). Пізніше об’єдналися навколо львівського часопису «Молода муза». (П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий, С. Твердохліб, М. Яцків). Маніфест 1907 року пропагував аполітизм, чисте мистецтво, утечу від життя, культ підсвідомого. «Молодомузівці». запровадили й активно експлуатували деякі нові теми: утечу від життя, оспівування смерті, самотності, зображення нічного життя великих міст, артистичної богеми, культ підсвідомих видінь, які не були новими для європейської літератури, однак в українській літературі ще не прозвучали з достатньою силою. У зв’язку із цим частину їхнього дискурсу становив інтерес до французького символізму й зокрема перекладів Бодлера. Однак поезія «молодомузівців». так і не виробила нової мови для вияву нових почуттів. Вона застосувала старі слова, стару метрику, старі, часто фольклорні кліше. «Молода муза». не мала концептуальної естетичної програми й відповідно солідного теоретичного дискурсу. Вони представлені кількома відомими заявами, серед яких стаття Остапа луцького в газеті «Діло». 17 листопада 1907 p., яку Франко у своєму коментарі назвав «Маніфестом «Молодої музи». Як відзначала С. Павличко, «у теоретичному сенсі цей дискурс був досить кволим. «Молодомузівці». усвідомлювали проблему, але не змогли не тільки її вирішити, але й сформулювати коректно своє завдання. Вони передовсім заперечували народницьку традицію та її відповідне літературне втілення — реалізм. «Молодомузівці». досить чітко орієнтувалися на Захід, бо саме звідти приходили, а не виростали на рідному ґрунті нові художні ідеї». Група навколо журналу «Українська хата». (19091914 рр.), зокрема М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський, Г. Чупринка, П. Богацький, пропагували культ сильної особистості, роздвоєної душі, настроєності, крайнього індивідуалізму. Якщо «молодомузівці». спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу «Українська хата». (1909-1914 рр.). Ніцшеанство лягло в основу дискурсу «хатян». Завдання журналу — принести «помочі і світла в темну українську хату». Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об’єктом їхньої критики було «старе»  народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент «хатян». — народницька критика, представлена газетою «Рада»  її постійним автором Сергієм Єфремовим. Усупереч назві «Хату»  цікавило місто, її настанови були принципово антинародницькими. Тут друкувалися поезія й проза «модерністів». передовсім поетів «Молодої музи», а також «модерністів»  російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. Загалом усі, чия творчість була позначена естетичними інтересами, потрапляли в річище літературних зацікавлень журналу (Володимир Винниченко, Ольга Кобилянська, Михайль Семенко, Гнат Хоткевич, а також дебютанти часопису Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Свідзінський). Редактори журналу свою критику головним чином розгортали на засадах естетики. «Головне не про що писати, а як писати». — уважав М. Сріблянський. Головне не література (результат), а творчість (процес), у якій на перше місце висуваються індивідуальність митця та його психологія.

«З-над хмар і з долин». — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. У листі до М. Коцюбинського від 13 липня 1901 р. та в зверненні до письменників М. Вороний виклав програму альманаху. Відверто виявивши симпатії «до новіших течій у літературах європейських». він зазнав гострої критики з боку за відхід від дійсності у сферу «чистого мистецтва». Найбільш толерантно висловив свою незгоду з декларованими М. Вороним програмними цілями І. Франко в поетичному посланні «Миколі Вороному». яке разом з відповіддю «Іванові Франкові». опубліковане в альманасі. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла «мистецтва для мистецтва». наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.

Угруповання «Молода муза». «нова драма». на межі століть

Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості. В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція, що ґрунтується на «визвольному». пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу «повної людини»… Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І. Франкові на його послання з назвою «Лісова ідилія». Відповідь була роз’ясненням і поглибленням відкритого листа М. Вороного до письменників, який він опублікував у «Літературно-науковому віснику». де запрошував їх узяти участь в альманасі «З-над хмар і з долин». Він орієнтував письменників на твори, які б за змістом і формою могли «хоч трохи наблизитися до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур». і в яких «було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглибною таємничістю, бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента».

Чи не подібною є творча настанова молодих львівських письменників, задекларована в журналі «Світ». і розгорнута пізніше О. Луцьким у статті «Молода муза». де підкреслювалося: «Коли вже відкинемо наразі все царство сучасних сумнівів і перехресних кличів в напрямі нашого пізнання, а ограничимось лише на обсяг людського чуття в сфері письменства і філософії, то вистане назвати лише Ніцше, Ібсена та Метерлінка, щоб всім ярко пригадалось те живе биття сучасного, надміру, може, вразливого людського серця і щоб пригадались нам всі його приюти там, де могло воно найти своє тепло i СПОКІЙ серед бурхливих ДНІВ».

Такі заклики не заперечували НІ громадянської теми, НІ літературної традиції. До того ж притулком для серця оголошувалися не тільки «метафізичні, містичні краї». а й саме життя, все те, де виявляється внутрішня потреба митця, яку не можна замкнути «в ніякурозумовану шухляду».

І. Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом «Молодої музи». Франко критикував статтю Луцького за те саме, за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх естетичну програму платформи майже за політичну програму: «Як же се, мої панове, ви вербуєте до свого кружка молоді духи, себто наших дітей, наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?».

Отже, «Молода муза». — літературне угрупування у Львові, що виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угрупування ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші. Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка «З теки самовбивці». є учнівським наслідуванням «Страждання молодого Вертера». Гете та «Зів’ялого листя». І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поет зі своїм обличчям.

   Альманах «З-над хмар і з долин” — літературно-художній альманах. Упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі. У листі до М. Коцюбинського від 13 липня 1901 р. та у зверненні до письменників М. Вороний виклав програму альманаху. Відверто виявивши симпатії „до новіших течій у літературах європейських”, він зазнав гострої критики за відхід від дійсності у сферу „чистого мистецтва”. Найбільш толерантно висловив свою незгоду з декларованими М. Вороним програмними цілями І. Франко в поетичному посланні „Миколі Вороному”. М. Вороний спростував приписувану йому пропаганду гасла „мистецтва для мистецтва”, наголошуючи на потребі осучаснення української літератури, бажанні не обмежувати сферу творчої свободи письменника. Виступаючи за розширення тематичних меж літератури, за пошук нових тем і художніх засобів виразності, він закликав до модернізації української літератури.„Основні течії модернізму”

Течії модернізму. Ознаки . Представники

 Імпресіонізм: змалювання не подій, а вражень, почуттів, викликаних подіями; психологізм, ліризм; пейзаж є засобом змалювання внутрішнього світу персонажа; пластичність, ескізна манера письма, звукопис, гра кольорів, світлотіней, натяків; промовисті художні деталі .  

М. Коцюбинський

 Експресіонізмя:напруга переживань, динамізм ситуацій; бурхлива реакція на бездуховність суспільства; колоритність персонажів, психологізм; схильність до контрастів, гіперболізації, відсутність прикрас, фрагментарність письма. Василь Стефаник

 Неоромантизм: психологізм, емоційно-інтуїтивне пізнання світу, прагнення до повноти буття, виявлення людського потенціалу, спроби поєднати ідеал з життєвою правдою; у центрі  зображення — яскрава, неповторна особистість, що протистоїть сірій масі .Леся Українка, Ольга Кобилянська

 Символізм :культ краси, прагнення дослідити незбагненну суть життєвих явищ життя; милозвучність поетичного слова, головний художній засіб — символ .Олександр Олесь, Микола Вороний, літ. угрупування „Молода Муза” 

 

20.03.2023  Українська  мова

Урок 54

Тема: Визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур, правила вживання їх

 

https://www.youtube.com/watch?v=Q4vpKeWjg4I&t=6s

Не відмінюються: іншомовні слова з кінцевим голосним: метро, пюре, меню (але ПАЛЬТО, ПАЛЬТА, ПАЛЬТОМ, ПАЛЬТА…); жіночі прізвища, які закінчуються на приголосний та -о (чоловічі відмінюються!): подарував Алісі Гончар, зустрівся з Іриною Мисько, але подарував Іванові Гончару, зустрівся з Ігорем Миськом; російські прізвища на -ово, -аго, -их: бачу Ігоря Черних; працював із Зоєю Черних; деякі абревіатури й складноскорочені слова: до НДІ, завскладу, замдекана, але ЛАЗом.
1. Назви осіб – за віднесеністю до статі	Ч.р.: аташе (консультант при дипломатичному представництві), буржуа (представник класу буржуазії), денді (вишукано, пишно й модно одягнена людина; франт), імпресаріо (організатор концертів), конферансьє (артист, що веде концерт), кутюр’є (розробник одягу), кюре (католицький священик у Франції та Бельгії), маестро, месьє, папараці (світський фотохронікер), портьє (швейцар у готелі), рантьє (особа, що живе за рахунок доходів від цінних паперів), рефері, тифозі (спортнивний уболівальник в Італії), тореро (учасник бою биків), шансонсьє (естрадний співак), япі (освічена людина в США, яка прагне зробити кар’єру).
Ж.р.: леді, інженю (акторка, яка грає ролі наївних дівчат), міс, мадам, фрау
2. Назви тварин, птахів – іменники ч. р. (можливе розрізнення статі)	кенгуру, колібрі, шимпанзе; але ця роздратована шимпанзе (про самицю) УВАГА! Назви риб – жіночого роду: гурамі, івасі, путасу, фугу. Муха цеце (ж.р.).
3. Назви неістот – іменники середнього роду	Авокадо, безе, адажіо, галіфе, амплуа. УВАГА! назви мов – ж.р.: бенгалі, гінді, комі; назви вітрів – ч.р.: грего, майстро, памперо, солано, сироко, торнадо; деякі інші назви, зокрема: авеню (вулиця); альма-матер (університет); бере (груша); боржомі (вода); кольрабі (капуста); салямі (ковбаса); бері-бері (хвороба); капітель (верхня частина колони) – ж.р.; барбекю (страва); сулугуні (сир); бенді (хокей із м’ячем); кабукі (театр); кантрі (стиль у музиці); шимі (танець); багі (гоночний автомобіль) – ч.р.
4. Власні назви – рід за родовою назвою	Чилі, Гаїті (країна) – ж.р.; Капрі, Кюсю (острів) – ч.р.; Міссурі, Міссісіпі (ріка) – ж.р.; Сочі, Есасі (місто) – с.р.
5. Абревіатури – за родом опорного слова	ГЕС (станція) – ж.р.; НТУ (університет) – ч.р.; УЗД (ультразвукове дослідження) – с.р.
6. Складні іменники	1) за родом відмінюваного слова в іменниках з одним незмінним компонентом: кафе-автомат (ч.р.); крем-сода (ж.р.); програма-максимум (ж.р.);
2) за родом слова, яке має ширше значення в іменниках із двома відмінюваними компонентами: диван-ліжко (ч.р.); замок-блискавка (ч.р.); музей-квартира (ч.р.); виставка-продаж (ж.р.); сукня-костюм (ж.р.); крісло-гойдалка (с.р.).
Деякі невідмінювані іменники можуть належати до двох родів: Цей і ця протеже, веселий і весела хіпі (гіпі), складна і складне есперанто (штучна мова), міцний і міцне бренді, запальний і запальне па-де-де, па-де-труа, сиртакі (танці), загадковий і загадкова візаві (той, хто перебуває навпроти).
НЕ ЗАБУВАЙТЕ! Іменник пальто в українській мові відмінюється (пальто, пальтом тощо).

Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку жахливий нероба, повноводе Конго, смачне драже прудкий хлоп'я, немолода леді, корисне алое темний тунель, далека путь, провідний інженер незаселена Сибір, малий соня, дороге піаніно радісне кенгуру, смачне пюре, різнобарвне панно

Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку стійка гуаш, інформативне інтерв'ю, гостра біль прекрасний фламінго, вітальний туш, ароматний шампунь гостинний Осло, запашне какао, велике кімоно чарівна пані, надокучлива цеце, дороге кольрабі третій степінь, колоритна Перу, вчена ступінь

 ОТЖЕ , запам’ятаймо !!!

Правило 1 – надзвичайно очевидне.

Якщо слово вживається на позначення особи жіночої статі (фрау, мадмуазель), воно, відповідно, є іменником жіночого роду. Якщо означає особу чоловічої статі – чоловічого (маестро, месьє).

Правило 2 – тварини.

Назви тварин є іменниками чоловічого роду (шимпанзе, кенгуру, колібрі)

Правило 3 – неістоти.

Назви неістот – іменники середнього роду (таксі, кашпо, кашне, бюро)

Правило 4 – географічні назви.

Рід географічних назв визначається за загальною назвою. Наприклад, нам треба визначити рід слова Тбілісі. Ми знаємо, що Тбілісі – це місто. Відповідно, це слово – середнього роду.

Правило 5 – винятки з правила)

Рід деяких слів просто треба запам’ятати. Таке запам’ятовування полегшується через слово-пояснення. Це такі слова:

·                     Путасу (риба) – жіночий рід

·                     Івасі (риба) – жіночий рід

·                     Авеню (вулиця) – жіночий рід

·                     Цеце (муха) – жіночий рід

·                     Кольрабі (капуста) – жіночий рід

·                     Салямі (ковбаса) – жіночий рід

·                     Торнадо (вітер) – чоловічий рід

·                     Сулугуні (сир) – чоловічий рід

·                     Кабукі (театр) – чоловічий рід

·                     Барбекю (шашлик) – чоловічий рід

 

 ДОМАШНЯ РОБОТА !!!!!

1.Вправа з ключем. Визначте рід іменників. З перших букв іменників чоловічого роду має вийти назва твору, який вважають «праматір’ю українського театру»

Нежить, путь, тінь, апокриф, тюль, кольрабі, ваніль, Сочі, академік, північ, грань, лікар, колібрі, ООН, Алчевськ, цеце, бязь, Душамбе, плач, Огайо (штат), Онтаріо, Лондон, толь, танго, аркан, важіль, зелень, суміш, кір, актор, манго

 Готуємося до ЗНО . Виконайте тестові завдання.

1. У якому рядку іменники тільки чоловічого роду?

А Борнео, Міссісіпі (річка), аташе, колібрі, цеце;

Б місіс, мадам, леді, Нонна, кенгуру;

В кашне, кіно, меню, Онтаріо (озеро), Баку (місто);

Г бюро, журі, метро, какаду, Сахара;

Д шимпанзе, фламінго, поні, зебу, маестро.

2. Чоловічий рід мають усі іменники варіанта:

А морок, какаду, маестро, ООН;

Б Баку, продаж, столяр, денді;

В Борнео, собака, аташе, Сибір;

Г суддя, перекладач, путь, гімн;

Д хлоп’ятко, козак, інститут, іній.

3. Жіночий рід мають усі іменники варіанта:

А бандероль, бутель, цеце, УПА;

Б ГЕС, коала, фланель, заполоч;

В НЛО, повінь, лазур, боржомі;

Г спіраль, латинь, СБУ, кольрабі;

Д провесінь, ЕОМ, деталь, плащ.

4. Жіночий рід мають усі іменники варіанта:

А педаль, стаття, лебідь, подорож;

Б ЧАЕС, мадам, розкіш, жовч;

В продаж, поезія, жирафа, міль;

Г купіль, ООН, дриль, радість;

Д миша, лоша, ртуть, Прип’ять.

5. Середній рід мають усі іменники варіанта:

А кашне, метро, колібрі, манго;

Б кохання, листя, шосе, Черкаси;;

В ЄС, завдання, збіжжя, пенсне;

Г кафе, шимпанзе, каное, відео;

Д Тбілісі, бароко, купе, таксі.

6. Середній рід мають усі іменники варіанта:

А турне, ягня, весілля, Дніпро;

Б дівча, збіжжя, бароко, меню;

В немовля, плем’я, рілля, філе;

Г теля, куля, мартіні, авокадо;

Д пальто, канале, віче, салямі.

7. До одного роду належать усі іменники в рядку:

А Делі, Чернівці, Мехіко;

Б Стамбул, Сочі, Чикаго;

В Сена, Дністер, Міссурі;

Г Нікарагуа, Китай, Чилі;

Д Токіо, Сухумі, Онтаріо.

8. Чоловічий рід мають усі іменники варіанта:

А ступінь, балет, аташе, вісь;

Б запис, галузь, нежить, гіпс;

В збір, торнадо, шинель, степ;

Г важіль, грань, дріб, ідальго;

Д ячмінь, тюль, колібрі, висип;

9. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А кумедне кенгуру, картопляне пюре, красиве панно;

Б довгий тунель, важка путь, перспективний інженер;

В багатолюдне Сочі, малий соня, старовинний піаніно;

Г непосидючий хлоп’я, молода леді, лікувальне алое;

Д убога сирота, повноводе Конго, кольорове драже.

10. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А старовинний Осло, духмяне какао, яскраве кімоно;

Б львівська пані, надокучлива цеце, смачне кольрабі;

В вітальний туш, рожевий фламінго, малий нікчема;

Г яскрава гуаш, цікаве інтерв’ю, прозора шампунь;

Д заквітчана Умань, вчена ступінь, другий степінь.

11. Правильно поєднано всі прикметники з іменниками в рядку:

А сонячне Баку, красивий какаду, сильний нежить;

Б смачне івасі, швидке таксі, гостинна Перу;

В оригінальне меню, біла тюль, маленьке шимпанзе;

Г цікаве турне, просторе авеню, справедливе журі;

Д далека Сибір, свіжа салямі, талановитий маестро.

12. До одного роду належать усі іменники в рядку:

А важіль, синтез, Прут, Алжир;

Б веремія, сузір’я, стать, сутінь;

В комашня, цуценя, харчо, рагу;

Г лівша, роззява, забудько, тріо;

Д коралі, цунамі, граблі, гроші.

 

Д/з

1.Написати міні – твір «Я в ролі журналіста»

 

 

 

 20.03.2023  Українська  мова

Урок 53

Тема: Іменники спільного і подвійного роду

           Іменники спільного роду називають осіб і чоловічої, і жіночої статі за їхніми характерними діями, поведінкою або соціальною належністю; вони мають закінчення -а: базіка, жаднюга, заїка, замазура, зівака, нездара, ненажера, нероба, підлиза, потвора, приблуда, причепа, рева, стиляга, трудяга. Рід цих іменників можна визначити синтаксично: старий волоцюга, волоцюга пішов (ч. р.) — стара волоцюга, волоцюга пішла (ж. р.). До іменників спільного роду належать також деякі назви осіб на –о: базікало, ледащо — ч. р. і с. р.; сонько, чванько — ч. р. і ж. р.

Іменники подвійного роду можуть позначати як істот, так і неістот; вони мають відтінок згрубілості й утворюються за допомогою суфікса -ищ(е): вовчище, гарбузище, дубище (ч. р. і с. р.); бабище, відьмище, дівчище, ручище, свекрушище (ж. р. і с. р.).

В абревіатурах рід визначають за стрижневим словом: ООН — ж. р. (організація); ЄС — ч. р. (союз).

Іменники, що вживаються тільки в множині, роду не мають: штани, Суми, ножиці.

 ОТЖЕ!!!!

• Чому такі іменники називають іменниками спільного роду?

Іменники спільного роду можуть означати осіб і чоловічої, і жіночої статі: листоноша, сирота, трудяга, староста, бідолаха. Такі іменники мають закінчення -а, -я та називають осіб за характерними діями або рисами поведінки: ябеда, базіка, плакса, писака, посіпака, недоторка.

Рід таких іменників визначають за змістом речення або граматичною формою інших частин мови: Мудрий, як той недотепа, що від дощу в річку ховався. Забарилась недотепа — от тобі й халепа (Нар. творч.).

 

Іменники подвійного роду вживаються у формах різних родів:

• чоловічого і середнього: вовчище, лобище;

• жіночого і середнього: бабище, ручище, ножище.

Рід таких іменників визначають за змістом речення або за граматичною формою інших частин мови: Лютий вітрище рве гілля дерев.

         Крім жіночого, чоловічого, середнього роду, іменники можуть належати до спільного роду. Наприклад: бідолаха, нероба, сирота, базіка, лівша. Іменники, що означають осіб як чоловічого, так і жіночого роду, називаються іменниками спільного роду. Їх рід визначається в контексті. Деякі іменники — назви осіб за професією чи характером діяльності (інженер, педагог, суддя, професор, льотчик, лікар) — можуть означати осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до чоловічого роду. Софія Василівна Ковалевська, перша жінка-професор,— видатний математик XIX століття. Ірина Петрівна — досвідчений лікар. Рід іменників в українській і російській мовах здебільшого збігається. Це пояснюється спільним розвитком обох мов. Проте є іменники, що мають в обох мовах однакове значення, але різний рід (біль, собака, око, Сибір).  Іменники спільного роду — це слова, які можуть називати осіб як чоловічої, так і жіночої статі (вони здебільшого характеризують певні якості особи): нероба, рева, базіка, нікчема, жаднюга, ледащо, потвора тощо (мають закінчення -а, рідше -о). У реченні узгоджуються з іншими частинами мови як у жіночому, так і в чоловічому роді: нестерпна базіка — нестерпний базіка 

 

Виконати ДОМАШНЄ завдання :

 1.Замініть подані вирази одним словом — іменником спільного роду.

- Людина, яка пише лівою рукою —...

-Людина, яка багато теревенить —...

- Той, хто плаче без причини —...

- Неуважна людина —...

-Працівник пошти, який розносить газети та журнали —...

- Людина, у якої немає батьків —...

- Працьовита людина —...

- Неуважна людина — ...

- Людина з дефектом мови, що полягає в невмінні правильно й чітко вимовляти деякі слова чи звуки —...

- Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника —...

- Той, хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь —...

 

17.03.2023  Зарубіжна література

Урок 52

Тема: КР. «Модерна українська проза»: тестування, розгорнені відповіді на питання.

 

Контрольна робота

 

1. «Його життя і творчість були наснажені невситими пошуками краси – у літературі, у мистецтві, у природі, людях, побуті. І він знайшов свій материк Краси…», писав літературознавець Ярослав Поліщук про

  А     В. Стефаника

   Б     М. Коцюбинського

   В      І. Карпенка-Карого

   Г     В. Винниченка

2. Вершин імпресіоністичного письма М. Коцюбинський досяг у творі

 А   -  «»На камені»

   Б   -   «Persona grata»

   В   -  «Intermezzo»

   Г   -   «Коні не винні»

 3. Повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського написана на матеріалі

  А  -   язичницьких вірувань карпатських гуцулів

Б -    «Повісті минулих літ»

В -    поліського фольклору

Г  -   козацьких літописів

 4. Кінострічку за мотивами повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»  у 1964 році зняв кінорежисер

  А -   С. Параджанов

Б  -  О. Довженко

В  -  Ю. Іллєнко

Г -   М. Мащенко

 5. Доля жінки у суспільстві є однією з наскрізних тем творчості

  А  -   В. Винниченка

Б   -  М. Коцюбинського

 В  -   О .Кобилянської

 Г  -   В.Стефаника

 6. Новела О. Кобилянської «Impromtu phantasie» є алюзією на відомий

ноктюрн

  А -   Л. Бетховена

  Б  -   Ф. Ліста

  В   -   Е. Гріга

  Г  -   Ф. Шопена

 7. «Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собою у світ», говорить Іван Дідух про

   А  -  горб

   Б   -  собаку

   В  -   сусіда

   Г    -  хрест

 8. «Переламаним» земляки називали

  А  -   Івана Палійчука

 Б   -  Семена Пустуна

 В  -   Івана Дідуха

 Г    -   мольфара Юру

 9. Вкажіть, хто з письменників був причетний до написання законодавчих актів

  А   -  О. Кобилянська

   Б    -  В. Винниченко

   В    -   В. Стефаник

   Г     -   М. Коцюбинський

 10. Зображення стосунків двох молодих людей у межовій ситуації між життям і смертю – це тема новели

 А   -  О. Кобилянської «Impromtu phantasie»

   Б  -   В. Стефаника «Камінний хрест»

   В    -  М. Коцюбинського «Intermezzo»

   Г   -   В. Винниченка «Момент»

 11.  Поєднайте вислів про письменника з героями творів цього письменника

 1 «…любив життя, любив ясні фарби,                         А Марта, Ганна, Софія

    живий рух, гомін природи і людини,

    не тікав од життя, не був ні аскетом,

    ні містиком»(С. Єфремов)

2 «Як коротко, сильно і страшно пише                           Б Семен Пустун, Муся

    ця людина» (М. Горький)                                             

3 «Пишна троянда в саду української                         В Іван, Марічка, Палагна,

    літератури» (М. Старицький)                                       

4 «Поєднував у собі дві вдачі – митця                          Г Іван Дідух

    і бунтаря, дві свідомості – українофіла

    і соціаліста, дві професії – письменника

    і революціонера» (О. Білецький)

5 «…трохи чи не одинокий мужчина на всю

    новочасну соборну Україну» (І.Франко)

 12. Поєднайте імена письменників зі стильовими течіями модернізму, представниками яких вони є

 

1 О. Кобилянська                                                          А   експресіонізм

2 М. Коцюбинський                                                      Б   символізм

3 В. Стефаник                                                                В   неоромантизм

4 В. Винниченко                                                             Г   імпресіонізм

Д   неореалізм

 

 17.03.2023  Зарубіжна література

Урок 26

Тема: Своєрідність творчого розвитку Артюра Рембо. Поєднання рис імпресіонізму й символізму в сонеті «Голосівки». Образ ліричного героя у вірші «Моя циганерія».

   

Артюр Рембо - славнозвісний французький поет, юнак, який у неповних 17 років написав вірш “П’яний корабель”, вірш, що приніс славу авторові та збагатив світову поетичну думку.

       Рембо вважав себе бунтівником, П. Верлен називав його “ангелом і демоном”. Юний поет усвідомлював свій поетичний шлях як “вічне блукання й поривання у нетрях духу”. Рембо намагався віднайти своє “я” серед багатоликого світу і, як не дивно, серед себе самого. Поет був уважним до внутрішнього світу, відчував у собі людину і не терпів жодних моральних пут, норм, законів, які нав’язувало йому соціальне середовище.

“Я усвідомив себе поетом. Це не моя провина. Помилкою було б говорити: я думаю. Слід радше сказати: мене думає... Я є хтось інший. Тим гірше шматкові дерева, як він розуміє, що він — скрипка...” — писав про себе Артюр Рембо. Через експерименти, часто небезпечні, страждання, муки творчості він став-таки “скрипкою”, щоправда, зовсім ненадовго. Справжня слава прийшла до нього уже після смерті, і тисячі прихильників — як поетів, так і читачів — здивувалися новизні й таємничій, багатозначній красі поетичного слова.

 

- Поетичний талант Рембо формувався під впливом романтичної традиції французької поезії. Його улюбленими поетами з дитинства були В. Гюґо, Ш. Бодлер. Усього близько п’яти років, у віці від 16 до 20 років, віддав Артюр Рембо поезії. Усе, створене ним за ці роки, можна поділити принаймні навпіл — до і після 1871 року, коли в листах до свого колишнього викладача Жоржа Ізамбару та ровесника, молодого поета Поля Демені, він виклав суть своєї теорії “поезії ясновидця”.

Творчий шлях А. Рембо можна умовно поділити на три періоди. У віршах першого періоду творчості (січень 1870-го — травень 1871-го) відчутними стали гостра сатирична тональність, гнівний пафос, карикатурні образи: “Ті, що сидять”, “На музиці”, “Присідання”, “Зло”.

Другий період творчості (1871-1872) розпочався декларацією поезії яснобачення. А. Рембо намагався знайти універсальну мову, тим самим заклавши підвалини теорії й практики символізму. Він проголосив поета “ясновидцем”, що володів недоступною для простих смертних “алхімією слова”. Це була пора написання поетичної перлини “Голосівки”, чиї рядки химерно відтворили відповідність звуків і кольорів, і хрестоматійного вірша “П’яний корабель”, де Рембо провістив свої подальші митарства по світу, свій трагічний кінець.

Рембо намагався втілити свою концепцію “поета-ясновидця” не лише у поезії, а й у житті.

Результатом і підсумком “яснобачення” став останній, третій період творчості поета.

20-річний Рембо видав лише кілька робіт: книга поетичних фрагментів у прозі “Осяяння” та книга-сповідь “Сезон у пеклі”. Це крик душі поета, сповнений гірких розчарувань і докорів самомусобі. Рембо попрощався з бунтарством, з “осяяннями” та поетичними галюцинаціями, з художньою творчістю.

Естетичні погляди А. Рембо

• Поет стверджував волю духу людини, проголошував необхідність творити у “вільному злеті слів і асоціацій”.

• Роль поета на землі — бути пророком, ясновидцем. Поет мав пізнати велику таємницю Всесвіту й оповісти про неї людям.

• Поет не мав права бути буденним, йому визначено побачити “вічне життя, тому його душа мала триматися якнайдалі від загалу”.

• Поезія — магічна сила, інтуїція, багата фантасмагорія.

 

Особливості стилю

• Зводить до мінімуму участь розуму в процесі творчості.

• Символи туманні, багатозначні, незрозумілі.

• Головний герой віршів — “бродяга”.

• “Розірваний стиль”.

• Мальовничість і динамічність (зорові асоціації, звукові сполучення).

• Свобода в політиці, побуті, відхід від соціальних тем.

Творчі періоди:

I період (до 1871) — “Руки Жан-Марі”;

II період (1871-1872) — “П’яний корабель”, “Голосівки”;

III період (1872-1873) — “Осяяння”, “Сезон у пеклі”.

Сонет “Голосівки”

      У сонеті “Голосівки” Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу та напруженого духовного життя. Так, звук “А” асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук “Е” пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків. “І” нагадує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті. “У” втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість. “О” асоціюється із синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.

Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще відтіняє інше.

 У вірші будь-яка образно-кольорово-звукова теза є запереченням і водночас розвитком іншої. А всі разом вони поєднуються в прекрасну різнобарвну картину, яка відображає широкий спектр духовного життя людини та багатогранність буття взагалі.

“Голосівки” вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижності.

Поезія А. Рембо “Моя циганерія”

 Уявлення А. Рембо про зелений колір як символ щастя відбив також вірш “Моя циганерія”, у якому вимальований образ поета — вільного мандрівника. Цей твір імпресіоністичний, у ньому йшлося про відчуття, спрямовані в минуле. Ліричний герой А. Рембо — мандрівник, намагався порвати з ворожим йому світом цивілізації та злитися з природою. Відповідно у творі домінував зелений колір — символ щастя й свободи, але водночас зберігалася притаманна поезії Рембо багатобарвність. Так, у вірші поряд із зеленим кольором — сфера блакитного: мрія про злиття з природою викликала у душі ліричного героя Рембо не лише відчуття щастя, а й почуття безмежної любові.

Для ліричного героя А. Рембо розрив зі світом Цивілізації, з людьми означав не обрив контактів, не втрату гармонії, а перехід до інших, значно цінніших і гарніших зв’язків — зв’язків із природою, які втілювалися через поезію. Можна виділити дві найсуттєвіші для лірики А. Рембо опозиції: “цивілізація — природа” та “буденність — поезія”.

 

ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,— про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

Переклад Г. П. Кочура

ГОЛОСНІ

“А” — чорний, білий — “Е”, червоний — “І”, зелений —

“У”, синій — “О”. Колись я ваші таємниці

Розкрию, голосні: “А” — чорні шнуровиці

Мухви, що над гниллям здійняла гул страшенний;

“Е” — білина парів, наметів, дрож яглиці,

Шпилі льодовиків, безбарвні суверени;

“І” — пурпур, гарних губ нестримний сміх шалений,

Що повен каяття чи гніву, слід кровиці;

“У” — жмури, хлюпання божественне затоки,

Супокій череди на луках, зморщок спокій,

Поритих на чолі в усидливих людей;

“О” — голосна Сурма, що дивний свист колише,

Світів і Янголів ширяння серед тиші.

— Омега, блиск Його фіалкових очей!

Переклад В. І. Ткаченка

МОЯ ЦИГАНЕРІЯ

Руками по кишенях обмацуючи діри

І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море!

Адже котигорошку лиш рими в голові.

Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,

А під Чумацьким Возом — банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,

Роса на мене впала, а я собі хмелію,

Бо вересневий вечір — немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.

Мов струни ліри — тіні (їх копаю, як м’ячик).

Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

Переклад В. С. Стуса

П’ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ

За течією Рік байдужим плином гнаний,

Я не залежав більш од гурту моряків:

Зробили з них мішень крикливі Індіани,

Прибивши цвяхами до барвних стояків.

На вантажі свої я не звертав уваги,—

Чи хліб фламандський віз, чи з Англії сукно,

I, ледь урвався крик матроської ватаги,

Я вирушив туди, куди хотів давно.

Скажено хлюпали припливи океанські,

А я, колись глухий, як мозок дітвори,

Все за водою плив! I заколот гігантський

Зняли Півострови, простори і вітри.

Моє пробудження благословили шквали.

Мов корок, танцював я на морських валах,

Що їх візничими утоплених прозвали,

I десять діб вогнів не бачив по ночах.

В сосновий корпус мій текла вода зелена,—

Солодка, як малим кисличний сік, вона,

Відкинувши убік і якір, і демено,

Блювоту вимила та плями від вина.

В настої зорянім, в Морській Поемі милій

Я плавав і ковтав зелену синь тоді,

Як мрець замислений вигулькує з-під хвилі,

Неначе тьмяний знак занурення в воді;

Там, раптом синяві підфарбувавши вири,

Повільні ритми й шал у днину осяйну,

П’янкіші од вина, потужніші за ліри,

Витворюють гірку любовну рябизну!

Я блискавицями роздерте небо знаю,

Прибої, течії, смеркання голубі,

Світанки, збуджені, мов голубині зграї,

I те, що може лиш примаритись тобі.

Я сонце споглядав у пострахах містичних,

Що зблисло згустками фіалкових промінь;

Буруни злі, немов актори драм античних,

Віконничний свій дрож котили в далечінь.

Я снив і бачив сніг серед ночей зелених,

Цілунок на очах морів, і гладь ясну,

I соків круговерть, хмільних і незбагненних,

Співочих фосфорів пробудження від сну!

Розлючені вали в звіриній істерії,

Що брали штурмом риф, уповні бачив я,

Не знаючи, що блиск од сяйних ніг Марії

Утихомирює захекані моря.

На берегах Флорид мені траплялось зріти

Квітки, подібні до пантерячих зіниць!

Мов сяйні віжки, сніп веселок розмаїтий

До лазурових стад стремів на повну міць!

Я бачив, як шумлять драговини та верші,

Де в комишах гниє морський Левіафан!

Як падають у штиль гігантські хвилі перші,

Як даль врізається в бездонний океан!

льодовики, сонця, і небеса, й заграви!

Гидотні обмілі серед рудих заток,

Куди обліплені комахами удави

Падуть у смороді з покручених гілок!

Хотів би показать я гомінкій малечі

Співочих риб, дорад, що блискотять між хвиль. —

I піна вквітчана мої гойдала втечі,

I вітер додавав мені не раз зусиль.

А море — мученик у безбережнім світі —

Мене підносило на схлипах злих своїх,

Воно несло мені свої тінисті квіти,

А я, мов дівчина навколішках, затих...

I, взявшись на своїх бортах птахів гойдати,

Їх чвари та послід, я, майже острівець,

Ледь задкував, коли в мої тонкі канати,

Шукаючи нічліг, чіплявся пухлий мрець!

Під гривою заток я — корабель пропащий,—

Закинутий у вись етерну без птахів,

Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий

Не вирвуть остова, що від води сп’янів;

Я, що в бузковій млі повільно так пролазив,

Довбаючи, як мур, червоний небокрай,

Де видно — о нектар солодких віршомазів! —

Небесні сопляки та сонячний лишай;

Я, весь плямований вогнистою дугою,

Що мчав і гнав ескорт із коників морських

(Ультрамаринове склепіння наді мною

Валилось, плавлячись у вирвах вогняних),

Я, жахом пройнятий, бо округ потойбічний

Тремтів од ревища Мальштремів та Биків,

Ясних застиглостей вивідувач одвічний,—

Я за Європою прадавньою тужив!

Архіпелаги зір та острови незнані

Я зрів, де небеса відкриті для плавців:

— В такі-от ночі ти дрімаєш у вигнанні,

О зграє злотних птиць, Снаго прийдешніх днів?

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик:

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

За європейською сумуючи водою,

Холодну та брудну калюжу бачу я,

Де вутлий корабель, як мотиля весною,

Пускає в присмерку засмучене хлоп’я.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

Переклад В. І. Ткаченко

14.03.2023  Українська   література

Урок 50-51

Тема: Поєднання в новелі «Момент» реалістичного змалювання дійсності та філософського підтексту (плинність життя, щастя, людини, мить – частинка вічності тощо). Образ панни  (Мусі) – утілення ідеї вічної жіночності, краси. Імпресіонізм новели. 

 

      У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, у якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП(б) 1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром  українського «буржуазного націоналіста» та "ворога народу".

- Чим славна ця людина? Ким він був?

Володимир Винниченко — письменник, політик, громадський діяч — визначна постать в історії суспільного й культурного життя.

            Прихід Володимира Винниченка в українську прозу був дійсно тріумфальним. Про це свідчать уже відомі нам відгуки І. Франка та М. Коцюбинського про його перші оповідання. Тому не дивно, що ім'я новачка відразу стало поряд з іменами найвидатніших митців. Усього ж творча спадщина письменника складається з 14 романів, близько 100 оповідань, 14 п'єс і великої кількості статей. У кожної людини бувають моменти прозріння, усвідомлення свого місця в житті, моменти духовного піднесення, моменти вибору, моменти, які можуть повністю змінити все життя людини. Моменти, які людина пам'ятатиме, незалежно від віку.

   Саме такий особливий момент життя чоловіка та жінки описує у своїй однойменній новелі Володимир Кирилович "Момент".  Цей твір у 1907 році  розпочинає другий, якісно новий період у творчості письменника. На зміну побутовим або соціально – психологічним повістям приходить імпресіоністична новела.

            Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам'ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так.

- А про який такий момент розповідає Володимир Кирилович у своїй новелі, спробуємо розгадати сутність цієї назви і визначити, в чому ж полягає щастя людини за цим твором в розумінні автора.

- Що найбільше вражає в історії головного героя?

Звернемося до твору

- Винниченко дає підзаголовок своїй новелі, який саме? (Із оповідань тюремної Шехерезади)

- А хто така Шехерезада? Що ви знаєте про неї?  (Ті казки, які розказувала Шехерезада султану, були її порятунком від смерті. Вона завжди закінчувала свої історії на найцікавішому. )

- Чому Шехерезада  Володимира Кириловича тюремна?  (Люди в обмежених умовах згадують найсокровенніші моменти в житті. Так і наш  герой-оповідач у в’язниці, він згадує момент зустрічі з панною як щось надзвичайно світле і гарне у своєму житті. Його розповідь сприймається як сповідь).

- Найбільш важливими моментами в житті кожної людини є моменти щастя.

Проблемні  питання:

- З яких граней, за новелою Володимира Винниченка, складається людське щастя?

- У чому полягає філософський підтекст новели "Момент"?

 Про що йдеться у новелі?

У центрі новели «Момент» – історія випадкової зустрічі революціонера – підпільника, від імені якого ведеться розповідь, та панни Мусі. Ці персонажі за збігом обставин нелегально переходять кордон разом. Їхнє знайомство відбулося зовсім випадково під час перепочинку по дорозі до кордону, в повітці, де візник запропонував герою переховатися від небезпеки. Згідно із законами новелістичного жанру автор протягом усього твору тримає читача в напрузі, що пов’язана з екзистеційною межовою ситуацією, яку переживають двоє молодих людей. Герої твору самі свідомо обирають шлях, сповнений небезпек, обоє знають про ступінь ризику, а в якийсь момент навіть упевнені, що гинуть.

Аналіз новели «Момент»

1.   Викладач виразно читає початок (до слів «Пахло… змістом сущого»).

2.    Мене здивували ці слова: «Пахло… змістом сущого». Це як? (Сущий – справжній, істинний). Саме ці слова стануть приводом для розмови. Які запитання виникли у вас, коли ви читали новелу? (Відповіді учнів).

- Яка подія лежить в основі твору?( В основі твору – історія кохання, яке зародилося в екстремальних умовах. Оповідач і панна зустрічаються під час нелегального переходу кордону.)

-  Наскільки автобіографічним може бути він? (Думаю, що твір має автобіографічні моменти.

В. Винниченко сам двічі нелегально переходив кордон (під час першої спроби його було арештовано), тому добре розумів відчуття героїв. Можливо, таке романтичне знайомство було і в автора.)

За новелою, герої  під острахом смерті перетинають кордон.

-  Ідеться лише про подолання реального кордону? (У творі йдеться не тільки про подолання реального кордону, а й  про подолання інших меж: власних страхів, сумнівів, стереотипів.)

-   Деякі дослідники вважають, що центральним образом новели є людське  життя. Доведіть  або спростуйте  цю думку. (Я  погоджуюсь  з думкою, що центральним образом новели є життя. Час дії – весна. «Пахло ростом, народженням, щастям руху і життя», «…Літали сплетені коханням метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками. В траві парами кишіли кузьки. Одбувався великий, прекрасний процес життя…».

-  Кого постійно боялися оповідач і Панна? (Людей)

- Портретні деталі-  найголовніше в характерах.

Панна змальовується через сприйняття героя-оповідача. Автор не подає детального портрета, є лише окремі деталі: очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, трохи випнута наперед; серпосхожі пасма темного волосся. Герою-оповідачеві вона здається то фантастичною феєю, то якимось «дивним звіром, сильним, напруженим, диким». Панна є втіленням краси, жіночності, ніжності. Водночас це сильна, вольова, цілеспрямована людина, яка любить життя.  Герой-оповідач іронічний, щирий, емоційний, спостережливий, чутливий, справжній лицар.

- Як змінюються відчуття й почуття героїв упродовж твору.

- Ми помічаємо, як змінюються відчуття героя-оповідача: зневага до смерті – жаль за чимось – протест («Не було ні страху, ні суму,  ні жалю, тільки… один якийсь величезний пульс протесту, боротьби всієї істоти з цим призначеним, неминучим») – відчуття «таємної вогкості смерті»  («А там… ждала смерть… чорна, слизька, огидлива…») – щастя перемоги життя.

А ось як розвиваються почуття:  зустріч і з панною в повітці контрабандиста викликає здивування і навіть ніяковість. Далі з’являється зацікавленість, панна починає подобатися, молоді люди закохуються (їхні очі повні ласки й тепла одне до одного), щастя, мука «осиротілого щастя».

- Як ви вважаєте, чи збагатили герої один одного , чи змінила їхня зустріч ставлення до життя? (головні герої збагатили один одного: оповідач навчився цінувати життя, кожну його мить, усвідомив, що щастя – це момент, а панна перемогла страх смерті. Та головне, що кожен із них відчув щастя кохання.)

- Які філософські проблеми порушує автор у новелі?

 -Автор порушує такі філософські проблеми: миттєвість щастя; незабутність моменту кохання;   усвідомлення сенсу життя; мить як частинка вічності; порівняння природної сутності людини і моралі, нав’язаної суспільством.

   Новела В. Винниченка «Момент» – це твір, сповнений різних барв, які автор зображає за допомогою майстерності володіння словом і його відтінками, – імпресіонізму. Коли читаєш новелу, в очах народжуються теплі і трохи чемні малюнки сонячної весни.

   Якщо щастя – це момент, то, напевно, лише художник здатен його увіковічити чи хоча б закарбувати натхненне оточення, яке колись збудило хвилю почувань і асоціацій, журби, тепла і затишку – хвилю щастя.

- Тож, з яких граней, за новелою, складається людське щастя? 

 – боротьба за життя і перемога над страхом смерті;

– відчуття повноти життя;

– любов до життя і кохання зокрема;

– свобода вибору;

– гуманні суспільні закони.

Про що йдеться у творі?

Тема новели "Момент": 

 Змалювання внутрішнього стану людей в складній життєвій ситуації.

- А яка ідея цього твору? До чого закликає, до чого спонукає автор?

Ідея: 

Утвердження життя як найвищої цінності, як щастя. Відображення протесту проти недосконалості людського суспільства, нещирості суспільної моралі.

- Історія кохання двох людей у В. Винниченка має певний підтекст.  У чому він полягає?

– життя  є щастя, тому потрібно любити і цінувати його;

– має право на існування щирість людських стосунків, а не лицемірні моральні принципи;

– єдність людини і природи.

- У фіналі вистави герой говорить: «Тільки любов виправдовує наше перебування на землі». Цих слів немає у творі. Наскільки виправданий такий хід авторів вистави?

В. Винниченко хотів наголосити на тому, що щастя людини складається з приємних та не дуже приємних миттєвостей. Але ці моменти допомагають нам дорослішати, тому нам треба цінувати кожну мить, хвилину цього життя, якою б вона не була. А якщо ці моменти щасливі.

- Що усвідомили герої?

Герої зрозуміли, як важливо берегти в пам’яті світлі момент свого життя, щоб потім у холодні вечори гріти свою душу. 

Герої відкрили для себе істину кохання.

Усвідомили, що потрібно жити моментом, адже все хороше дуже швидко закінчується.

ОТЖЕ!!!

Євген Чикаленко назвав новелу « Момент»  «прекрасним витвором» словесного мистецтва.

Головною проблемою, яку порушує В. Винниченко в новелі «Момент», є проблема любові і щастя людини. Чи можемо ми стверджувати, що до Винниченка її не торкався ніхто? Звичайно, ні. Любов і щастя — це те, чого споконвіку прагне кожна людина. Але письменник не був би новатором, якби не розв'язав її по-новому. У чому ж полягає ця новизна? Відповідь на це проблемне питання ми і намагатимемося знайти.

- Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією

- Подія, про яку йдеться у творі, відбулася навесні. Чи випадково це?

- Ні, хлопець, готуючись нелегально перетнути кордон, наражає себе на смертельну небезпеку. І буяння весняної, нещодавно знову народженої до життя природи є контрастом до можливої смерті.

- Який підзаголовок має новела? З якою метою автор його використовує?

-  Із розповідей тюремного Шехерезади». Цей підзаголовок автор використовує, можливо, щоб заінтригувати читача, надати розповіді забарвлення чарівної казки.

- Герой-оповідач не має імені, як ви думаєте, чому?

-  Автор хотів зосередитися на його почуттях і переживаннях, а не на його особі.

- Які причини змушують Панну нелегально переходити кордон? Чи зрозумієте ви людину, яка заради ідеї жертвує своїм життям чи ризикує ним?

- Причини нам невідомі, але ми знаємо, що якусь панну розшукує поліція. Отже, певно, вона, як і герой, займається нелегальною підпільною діяльністю.)

-  Як персонажі ставляться до смерті? Чи змінюється це ставлення протягом розповіді

- Спочатку оповідач ставиться до можливості смерті, як до гри. Для нього смерті не існує. Про це свідчать його роздуми з елементами «жартів зі смертю»: «Я — будучий мертвяк. Лежу в якому-небудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, де оселилась смерть. І лице моє зеленкувате, тверде… А на скелі якійсь сидять чорні, великі таємні ворони і ждуть чогось…» Персонаж ще не усвідомлює повністю небезпеки. Муся — інша. Стверджуючи, що свідомо на смерть може піти лише той, хто жагуче любить життя («Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя»), дівчина напруженням сил долає загрозу смерті. У її світовідчутті життя і смерть протиставлені, вони змагаються й однаково можлива перемога кожного з них. Життя в уяві дівчини не є всеохопним природним потоком, у той час як у свідомості героя навіть смерть не вириває його з цілісного і безупинного плину життя. Смерть він не сприймає як кінець усього, бо навіть мертвим герой уявляє себе часткою великого життя. Екстремальність екзистенційної межової ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття навколишнього середовища на емоційному рівні дали можливість кожному з персонажів збагатити себе досвідом іншого. Муся, яка ділила життя на високе, духовне і низьке, буденне, відчула «вихор життя», який зміта на своєму шляху судження типу «не треба», «не можна». Юнак пізнав справжній страх смерті, який допоміг йому усвідомити і навіки закарбувати в пам'яті справжню цінність життя і щастя.

- Яку роль у новелі відіграють описи природи? Які рядки підкреслюють контраст природи і цивілізації.

-  Природа у творі є уособленням натурального, справжнього порядку буття. У природи немає такого поняття, як вульгарність. Спалах почуттєвої любові в природі — момент, найвища точка буття, у той час як людина перетворює свято кохання на побутовий елемент щоденного життя. Тому зрозумілі слова Мусі: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». В оцінці кузьок як «чистих циніків» відчувається погляд соціалізованого світу, відголосок набутого соціального досвіду. В. Винниченко піддається спокусі натуралізмом, відводячи природі роль своєрідного каталізатора бажання. Відвертістю живої наочності природа ніби дає модель поведінки, протиставляючи її фальші абстрактної мертвої культури людського суспільства.

    Після виходу в світ новелу сприйняли неоднозначно. Були думки, що в ній Винниченко оспівує «вільне кохання», сприймаючи вчинок героїв як просто розбещеність, аморальність, те, про що говорять «лови момент» (Момент — середньовічна одиниця виміру часу, яка дорівнює 1,5 хвилини або ж 1/40 години. У сучасних мовах, зокрема в українській, слово «момент» означає короткий проміжок часу, не вказуючи його точної тривалості. Синоніми: мить, термін, відтинок, проміжок часу; строк).

- Які проблеми порушено в новелі?

-  Любові і щастя; миті як вічності, усвідомлення людиною свого місця у світі, характеру зв'язків між нею і світом та іншими людьми.

 

Образ панни  (Мусі) – утілення ідеї вічної жіночності, краси. Імпресіонізм новели. 

 Цитати для характеристики образу Панни

 Опис зовнішності: «Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом’яним бриликом на колінах».

Очі: «А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі», «Очі горіли напруженням і були великі, прекрасні».

Сміх: «Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі»

Манери поведінки: «Галантно повела вона рукою круг себе», «Вона вийняла з-під свитки хусточку і почала витирати мій лоб із серйозним і заклопотаним поглядом».

Риси характеру: «Убити себе зумію». «А знаєте, мені чогось зовсім не страшно... Цікаво тільки дуже», «—... Ви надзвичайно гарні зараз. — Я не знаю, що треба сказати на це».

Погляди на життя: «Як мене вб’ють, напишіть так: «Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя». Більше нічого» — Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». «А вона, ніби дивлячись собі в душу, обривисто-напружено говорила: — Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошліть... Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить зовсім не буде — Я буду носити вас в душі».

Вчинки: «Стражники трусять уже товаришів... Якусь панночку шукають».

 Панна Муся — дівчина, з якою познайомився Шехерезада на державному кордоні. Це справжня міська панна, гарно взута й одягнена. Особливо вразили оповідача її очі. Дівчина мала галантну поведінку, була навчена манерам. У образі Мусі втілюється ідея жіночності, особливої краси, таємничої незбагенності. Провівши разом лише мить, закохані більше ніколи не зустрілись, бо дівчина вважала, що для щастя необхідна лише мить, а все, що станеться потім — буденність. Саме тому Муся не схотіла подальших стосунків і залишила за собою лише приємний та світлий спогад, сповнений таємничості й загадковості. 

       У образі Мусі втілюється ідея жіночності, особливої краси, таємничої незбагенності. Провівши разом лише мить, закохані більше ніколи не зустрілись, бо дівчина вважала, що для щастя необхідна лише мить, а все, що станеться потім — буденність. Саме тому Муся не схотіла подальших стосунків і залишила за собою лише приємний та світлий спогад, сповнений таємничості й загадковості. Запишіть до зошитів тези «Значення творчості В. Винниченка». Володимир Кирилович Винниченко широко відомий як видатний письменник, творець нової української прози і яскравий політичний діяч часів революції та громадянської війни. Творчість В. Винниченка критики порівнюють із річкою, що часом робить стрімкі, несподівані повороти, інколи міліє, проте русло її тішить чистотою і силою джерел. Коли наприкінці 20-х років розгорілася дискусія навколо його роману «Сонячна машина». М. Зеров висловив думку, що цей твір знаменує новий, третій період у творчості Винниченка. Літературно-художня спадщина письменника суттєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові межі української літератури, давши потужний потенціал для подальшого розвитку прози та драматургії. Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті переможе добро, правда, щастя. Ідея людського щастя на Землі проймає всю його творчість від перших оповідань і романів до останніх і досі не друкованих ще творів.

  

Значення літературно-художньої спадщини В. Винниченка

     Володимир Кирилович Винниченко широко відомий як видатний письменник, творець нової української прози і яскравий політичний діяч часів революції та громадянської війни. Творчість В. Винниченка критики порівнюють із річкою, що часом робить стрімкі, несподівані повороти, інколи міліє, проте русло її тішить чистотою і силою джерел. Коли наприкінці 20-х років розгорілася дискусія навколо його роману «Сонячна машина», М. Зеров висловив думку, що цей твір знаменує новий, третій період у творчості Винниченка. Літературно-художня спадщина письменника суттєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові межі української літератури, давши потужний потенціал для подальшого розвитку прози та драматургії. Як письменник-гуманіст Винниченко глибоко вірив, що в людині, в людській спільноті переможе добро, правда, щастя. Ідея людського щастя на Землі проймає всю його творчість від перших оповідань і романів до останніх і досі не друкованих ще творів.

Ще раз доводиться констатувати великий різнобій як у літературних українських колах, так і в нечисленному на ту пору читацькому середовищі. М. Коцюбинський, який дипломатично намагався пригасити наростаючий конфлікт В. Винниченка з критикою й читачами, відмовити його від переходу в російську літературу, нагадував авторові «Моменту» про популярність його творів серед молоді: «Ви маєте найкращого читача, якого можна мати,— молодь! Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка. Чого ж Ви хочете? Не можна ж європейською міркою міряти наші відносини».  В. Винниченко вважається однією з найяскравіших постатей в українському літературному процесі ХХ ст. Творчість письменника суттєво розширила ідейно-тематичні та жанрово-стильові обрії нашої літератури, вплинувши на подальший розвиток прози та драматургії, увела українську літературу до світового контексту як її реальну діючу складову. Після смерті Володимира Винниченка величезний його архів невдовзі було перевезено з Мужена до США, де він і зберігається досі в Колумбійському університеті. Зусиллями професора Григорія Костюка за кордоном здійснено кілька важливих посмертних видань В. Винниченка (два томи унікальних «Щоденників», роман «Слово за тобою, Сталіне!», повість «На той бік»). Але значна частина творів вигнанця з України ще й досі невідома читачам (більша частина щоденників, романи «Вічний імператив», «Лепрозорій»). Спадщина письменника й досі чекає на своїх видавців. Можна здогадуватися, що останні твори Володимира Винниченка увібрали його філософсько-етичні ідеї: вони теж сповнені роздумів про шляхи переупорядкування людства, якому так важко дається те, про що здавна мріяв Володимир Винниченко,— гармонія.

   Під час аналізу образу Панни на думку спадає вислів відомого філософа Григорія Сковороди, який влучно узагальнює сказане протягом уроку: «Жити слід так, щоб побачити у жорстокому — ніжне, у гіркому — солодке, у мотлосі — милість, у буйнощах — смак, в отруті — поживу, у смерті — життя, у безчесті — славу!». Чи не до цих ідей спрямований образ Панни в новелі «Момент» Володимира Винниченка?

   У новелі «Момент» увага зосереджена на двох персонажах, які разом переживають екзистенційну межову ситуацію: реально опиняються на межі життя і смерті. Кожне слово, репліка сприяють глибокому розкриттю внутрішнього світу героїв і формуванню їхнього цілісного образу. Головна колізія твору психологічна, оскільки межа життя і смерті проходить через душі героїв. Внутрішній світ юнака-оповідача відрізняється широтою й всеохопленістю: напружене індивідуальне переживання смерті та чутливість до навколишнього світу, до найменшого вияву життя. У свідомості героя навіть смерть не вириває його із цілісного й безупинного плину життя. Смерть не є кінцем усього: навіть мертвим герой є частиною великого життя. Муся більш зосереджена на власних переживаннях і більш чутлива до можливості смерті як індивідуального кінця. Перед нами два типи духовних характеристик. Вони відрізняються уявленням про життя і смерть. Одна з них приймає і відчуває життя цілком, в усіх формах, які існують у природі. Для героя немає смерті. Вона є, але вона природна частина життя, вона «оселилася» в ньому й не знищить його. У світовідчутті Мусі перемога життя можлива в духовній сфері, задля піднесення якої іноді необхідна реальна смерть. «Наше… наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати». Переживши разом екзистенційну межову ситуацію, вони збагатили себе досвідом іншого. Муся відчула «вихор життя», який змітає все сміття «не треба», «не можна.» Юнак пізнав справжній страх смерті, а потім інший, незнаний до того досвід життя й щастя в образі, у пам’яті. Сюжет цього твору побудований на казково-міфологічному мотиві перетинання межі, який несе в собі значення ініціації — здобуття нового досвіду й у такий спосіб переходу в новий стан, стан духовно багатшої людини. Таким чином, письменник використав сюжетну модель казки, зокрема коли прагне відтворити найсуттєвіші моменти становлення людини, зберігаючи при цьому одноепіцентричність. Варто згадати й про велику роль природи в цьому творі.Саме природа є своєрідним каталізатором бажання, вона намагається розбудити кохання між головними героями. Проте завжди істинною емблемою природи є коло, бо воно схема зворотного руху, «вічне повернення», яке робить можливим стійке буття. Природа народжує незліченно й так само легко жертвуватиме, відповідно смерть у ній - наслідок вічного й завжди молодого її життя, яке виявляє себе через безперервний процес творення.

 

КОРОТКО про вивчене !!!

Літературний рід: епос.

Жанр: оповідання, подібне до новели.

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічне оповідання з елементами філософського.

Напрям: модернізм.

Течія: експресіонізм.

 

Тема: перехід людей через кордон; життєві перипетії на шляху до щастя.

 

Ідея: утвердження думки про щастя як момент у житті людини, про людину як істоту, опосередковану умовностями й нормами, які стають нікчемними в кризових ситуаціях.

 

Провідний мотив: "життя й смерть", "любов до життя", "вибір", "плинність щастя", "людина в кризових ситуаціях".

 

Художні засоби виразності: епітет, порівняння, метафора, метонімія, гіпербола, антитеза та ін.

 

Головні герої та їх образи: людей: оповідач — один із в'язнів, що слухав Шехерезаду; Шехерезада — в'язень, який "веселить" співкамерників світлими історіями з минулого; панна Муся — красива молода жінка, яка переходить кордон разом із Шехерезадою; Семен Пустун — контрабандист, який намагається допомогти Мусі й Шехерезаді перейти кордон; сусід Семена; природи: "вільні комашки", які не мають умовностей; поле; ліс; золота солома; предметів і явищ: револьвер, капелюхи, кордон; очі; поцілунок.

Символічні образи: поле (символ свободи, життя, народження й росту); ліс (символ ворожої стихії (у момент небезпеки) або свободи й кохання (у момент щастя)); комашки (символ відсутності обмежень і правил); зелені мушки, ворон (символ смерті), кордон (символ межі між життям і смертю).

 

Час подій: літо, утім точно не визначений, мов у позачассі.

Місце подій: село на кордноні — кордон, утім точно не визначене.

 

Композиція:

Шехерезада у в'язниці розповідає історію про момент любові (пролог)

Шехерезада їде із Семеном Пустуном (експозиція)

прохає Семена допомогти терміново переправитися через кордон — Семен попереджає, що можуть убити — Шехерезада уявляє себе мертвим, йому смішно — зустріч Шехерезади в повітці з панною (зав'язка)

у селі облава — панна просить у Шехерезади револьвера — Шехарезада й панна терміново тікають самотужки до кордону — дорога через поле, зближення — рух лісом, відчуття близькості — панна просить Шехерезаду в разі її смерті передати послання "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Більше нічого…" (розвиток дії)

Шехерезада й панна перебігають через кордон під кулями, страх (кульмінація)

живі, щасливі — Шехерезада зізнається в любові — панна цілує, просить ніколи її не шукати, бо щастя "ось воно, мить" (розв'язка).

 

Проблематика:

·         життя і смерті

·         миті як частини вічності

·         сенсу щастя людини

·         порівняння природної сутності людини і моралі, нав'язаної суспільством

         Сюжет:

Революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку — і чи­тач стає свідком народження й розвитку високого почуття.

Молоді лю­ди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи при­кордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя.

Історія кохання в новелі психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, адже герой новели залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло було на мить (звідси й назва новели "Момент") — і зникло разом із чарівною панною.

У цій новелі В. Винниченко використав увесь арсенал імпресіоніс­тичних засобів. Колористика твору концентрує в собі сонячні барви, лі­сову зелень, небесну блакить; багатство зорових і слухових образів уви­разнює пейзаж, творить тло, на якому розгортаються події в новелі. Штрихова імпресіоністична техніка передачі вражень головного героя (а розповідь ведеться від першої особи) ніби виплітає малюнок душев­ного стану закоханого.

Усе навколишнє читач "бачить" і сприймає че­рез внутрішній світ головного героя. Момент щастя — миттєвий: закохані тут же розлучаються навіки, адже щастя, за Винниченком, — це "свободна воля", воля від тягаря й обов'язку, що є наслідком тривалих стосунків. Справжнє щастя — у миттєвому захваті.

У цій новелі чітко простежується доволі відверте протиставлення усталеної, традиційної моралі з її суворими, а то й пуританськими приписами природності й принадності душевних і тілесних поривань двох молодих людей. Емоційно звучить у новелі й піднесений, і мі­норний водночас апофеоз "великому, прекрасному процесу життя", частка якого і ліс, і бджоли, і пташки, і "сплетені коханням метели­ки", і юнак та дівчина, які ніби розчиняються в зеленому рухливому царстві природи.

Спалах почуттєвої любові в природі — момент, найвища точка бут­тя. Людина перетворює свято кохання на побутовий елемент щоден­ного життя. Звідси і рівень оцінки:

"Щастя — момент. Далі вже бу­денщина, пошлість".

Ідеальну модель поведінки всього живого в при­роді Муся окреслює так:

"Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання".

Пропозиція панни скористатися цією моделлю, перенісши її з рівня біологічного на рівень духовний ("наше кохання повинно вмер­ти зараз"), з розумінням сприймається героєм. Муся стає Дамою, а юнак благочестивим, шляхетним лицарем:

"Я схопив краї її сукні, по­цілував і випустив".

Примітки та корисна інформація: В. Винниченко продовжував традиції української філософії серцецентризму. У праці "Конкордизм" він пише: "Справжнім спрямуванням філософського пошуку має стати обґрунтування шляхів щасливого життя людини. Щастя — те, що дає постійну радість життя, стан, який можливий, коли людина віднаходить гармонію та рівновагу між різними сферами буття"

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

-Висловити свою думку : « Щастя — момент, і його треба цінувати».

 

13.03.2023  Українська мова

Урок 52

Тема: Іменники чоловічого та жіночого роду, що означають назви людей за діяльністю (поет – поетеса, поетка; директор – директорка, робітник – робітниця та ін.)

 

    Чимало іменників чоловічого роду, які є назвами осіб за професією, не мають паралельних форм жіночого роду: адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок.

Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: журналіст-журналістка, касир-касирка, кравець-кравчиня, лікар-лікарка, льотчик-льотчиця, офіціант-офіціантка, перекладач-перекладачка, продавець-продавщиця. Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к (а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка, редакторка, дикторка. Вони належать до сфери розмовної мови.

           Назви осіб за професією, посадою, званням, видом діяльності належать до іменників чоловічого роду, хоча можуть називати осіб різних статей: Молодий інженер розробив проект. Досвідчений лікар проконсультувала пацієнта. Від окремих творяться назви осіб ж. р., але вони мають стилістичні обмеження (учителька, директорка, майстриня, поетеса і поетка тощо). В царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...» Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками — назвами професій, звань, посад — трапляються такі, у яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо «потрібен соціолог», усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.  Важливо знати й особливості того типу мовлення, у якому це слово переважно вживається, — наукового та ділового функціональних стилів. Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки. У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення. Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) у такому випадку.

Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса — до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII-VI ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають жінка, яка пише вірші. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка). І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом — жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду — директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.

 

 Виконати ДОМАЩНЄ завдання 

 1. Складіть речення з поданими нижче словами на означення осіб чоловічої та жіночої статі. Поміркуйте, у яких функційних стилях перевага віддається іменникам чоловічого роду для називання цих професій, посад, учених звань тощо. Які форми жіночого роду можливі лише як розмовно-просторічні?

Академік, геолог, декан, директор, доктор, доцент, друкар, інженер, кандидат, керівник, коректор, машиніст, механік, муляр, нотаріус, організатор, психолог, професор, редактор, ректор, суддя, токар.

 

2. Від поданих іменників утворіть (де можливо) іменники жіночого роду.

Секретар, Учитель, Психолог, Бібліотекар, Воротар, Господар.

 

 13.03.2023   Українська мова

Урок 51

Тема: Морфологічна помилка. Іменник. Рід іменників (складні випадки узгодження роду іменників типу кір, дріб, біль, нежить, пил, степ, ступінь, путь та ін.. з іншими частинами мови. Паралельні родові форми іменника (зал – зала, птах – птаха, плацкарт – плацкарта тощо)

 

 «Мова має два потужні крила,

які дають їй повнокровне життя:

океан слів і граматику».

 

 «Граматика — це як особиста гігієна. Ви можете не дбати про неї, але не дивуйтесь, якщо люди зроблять про вас відповідні висновки.

Відомий мовознавець О. Авраменко говорить: «Дбаючи про чистоту своєї мови, ви поважаєте не тільки себе, а й своїх співрозмовників».

-         Чи погоджуєтеся ви з цими висловлюванням?

 

Наш урок – урок пошуку істини. Сьогодні ми будемо досліджувати, творити, шукати те раціональне зерно, яке допоможе вам бути грамотними .

 

v Виберіть із поданих словосполучень правильний варіант. Поясніть причину допущених помилок.

Зустрілися біля магазина(у), завдяки (через) хворобі(у), найбільш гостріша (гостра) мить, вулиця І. Франко(а), стукати по вікнам(х), творчість поетів-шестидесятників (шістдесятників), семиста(сот) учнів, на їй (ній) багато прикрас, п’ять кілограм(ів), хотять(хочуть), сім гривнів (гривень), у кіні(кіно).

 

·                   Які норми порушені у поданих словосполученнях?

·                   Чому у нашому мовленні трапляються помилки?(Незнання норм сучасної української літературної мови, потужний вплив ро­сійської)

·                   Як ви розумієте поняття «морфологічна норма»?

·      Морфологічна норма - це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів. Ця норма регулює загальні для всіх частин мови правила творення граматичних форм: відмінкових (іменники, прикметники, займенники, числівники); особових і родових (дієслова); ступенів порівняння (прикметники, прислівники). Наприклад: душею, вербою, зі Львова, друже, гарячою, якому-небудь, з ними, сімдесятьох, наполягаємо, більш виразний.

 

 

v Виберіть правильний варіант слововживання і запишіть ті, які викликають труднощі у запам’ятовуванні.

Продовжіть свій вибір.

Розгорнути (відкрити) книжку,

спало на думку (прийшло в голову),

цієї миті (в даний момент),

бути відповідальним (нести відповідальність),

скасувати (відмінити)  замовлення,

  викладати (виложувати) товар,

  визначати (оприділяти)  асортимент,

  встановити (поставити) ваги,

  важільні (вагові) терези,

  ваговимірювальне (вагове) обладнання,  

  споживчі (споживацькі)  властивості виробів.

 Рід - це постійна ознака іменника.

https://pidruchnyk.com.ua/1234-ukrainska-mova-10-klas-yuschuk.html

стор.174-175

·         Рід - постійна ознака іменника.

Наприклад:

жіночий рід: оказія, дивовижа, блакить, забаганка, бувальщина, левада, мисткиня;

чоловічий: легіт, гонор, леґінь, серпанок, Данило, кетяг, крутіж;

середній: літепло, дозвілля, роздолля, гасло, осоння, поле, видання;

спільний: хлопчисько (такий, таке), ледащо (така, такий, таке), базікало (такий, така, таке), ручище (така, таке), морозище (такий, таке).

·         В українській мові до чоловічого роду належать слова: нежить, розпач, тунель, Сибір, кір, дріб, пил, степ, ступінь.

·         До жіночого роду: антресоль, бандероль, розкіш, ретуш.

 

Рід – це граматична категорія іменника, яка виражається в трьох значеннях: чоловічого, жіночого і середнього роду.

Значення роду необхідно іменнику для правильного його граматичного зв’язку з прикметниками (синє небо, синя стрічка), займенниками (наш народ, наше місто) та дієсловами (Степан говорив, Галя говорила). Приклади неправильного зв’язку за родом: мій сестра, пісня лунав, наше мова, Ольга писав.

 

Запиши і запам’ятай рід іменників

Чоловічий рід

Біль, насип, нежить, перекис, продаж, Сибір, собака, степінь, ступінь, толь, тюль, фенхель, шампунь

Жіночий рід

Антресоль, бандероль, бешамель, вермішель, заполоч, каніфоль, нехворощ, путь, ретуш, розкіш, фланель, шагрень

І до чоловічого, і до жіночого роду належать слова: гандж, дрож, купіль, фальш, харч. 

Для прикладу !!

Цього року в саду гарно вродила абрикоса.

У супермаркеті сьогодні знижки на абрикос.

Майстер полагодив піаніно, бо западала клавіша.

У піаніно по черзі йде чорний клавіш і білий клавіш.

Актова зала ліцею була переповнена.

Обладнання для зварників розмістили у великому залі.

Ментальна карта пам’яті

·                   Рід відмінюваних іменників із нульовим закінченням

чоловічий рід	жіночий рід
Біль (головний) висип   дріб (десятковий, барабанний) кір нежить пил продаж Сибір степ, степінь і ступінь шампунь	Ваніль (запашна) жовч мігрень папороть путь розкіш суміш туш (фарба) фланель (тканина) бязь

 

Перегляд експрес-урока О. Авраменка

 (https://www.youtube.com/watch?v=_Ze0Q-kIvYM). Будьте уважними!

 

·        Які іменники згадано в експрес-уроці?

ЗАЛ — ЗАЛА. Збігаються у значенні, але розрізняються походженням і вживанням. Слово ч. р. зал запозичене з німецької мови (der saal), слово ж. р. зала — з французької (la salle). У сучасній українській мові частіше вживається варіант зал. Читальний зал. Актовий зал. Дзеркальний зал. У художніх творах XIX і поч. XX ст. трапляється лише варіант зала.

 

v

 

v  Прочитайте прислів’я. Зверніть увагу на іменники, що мають паралельні родові форми. За якими ознаками ви це визначили — за змістом чи граматичною формою інших частин мови?

1. Всяка птаха свої пісні має. 2. Буває, що й новий птах старої співає.

3. Близький сусід кращий від далекого брата. 4. Який сусіда, така й бесіда.

5. Простий, як свиня, а лукавий, як кусючий змій. 6. Кого бридка змія вкусить, той і черв’яка боїться.

7. Який харч, така й робота. 8. Вдома і вода — смачна харч (Нар. творч.).

 

·        Які, на вашу думку, з цих форм слів є правильними? Від чого це залежить?

 

Домашнє   завдання.

1.     Написати коротко відповідь

-          «Граматика — це як особиста гігієна. Ви можете не дбати про неї, але не дивуйтесь, якщо люди зроблять про вас відповідні висновки».

-         «Дбаючи про чистоту своєї мови, ви поважаєте не тільки себе, а й своїх співрозмовників».

Олександр Авраменко

2. Тестові завдання

1. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А налити ситра

Б гарні брелоки

В по підлогах

Г їхати в авті

 

2. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А п’ятиста

Б сиплють

В окропіте

Г варіанта

 

3. Морфологічну помилку допущено у варіанті

А мармурових арок

Б тонких поличок

В багатих ярмарок

 Г кавових чашок

4.  Морфологічну помилку допущено в рядку

А запобігаймо (уникаймо) грубим помилкам

Б збережіть природу чистою

В ходімо на нову виставку

Г давайте жити дружно

 

5. Морфологічну помилку допущено в рядку

А найбільш успішний

Б дорожчий золота

В якнайцікавіший

Г кращий за (від) всіх

6. Установіть відповідність між іменниками та родами, до яких вони належать.

Рід іменників	Іменники
1. Чоловічий	А Дівчисько, базікало, писака, ябеда
2. Жіночий	Б Бандероль, каніфоль, Керч, бешамель
3. Середній	В Листя, повідомлення, вогнище, просо
4. Спільний	Г Тюль, насип, Псалтир, рояль

1 – Г, 2 – Б, 3 – В, 4 – А

ЗАВДАННЯ!!!

За поданим початком скласти міні-текст, використовуючи іменники професійного спрямування та алгоритм написання власного висловлення. Визначте види речень, поясніть пунктограми.

 

Вибір професії – вибір долі.

Або …..Як правильно обрати свою путь ?

 

На моє глибоке переконання, вибір професії - це надзвичайно важливий крок у житті людини, адже від цього вибору залежить майбутнє людини.

 

На мою думку, чим вдаліше ти зробиш вибір, тим більше досягнеш бажаного на професійному шляху, тим більше відчуєш себе успішним і щасливим.  Дуже важливим для людини є займатися саме тим, що тебе цікавить, приносить задоволення і радість. Кожна окремо взята професія – це цілий світ, цікавий та незвичайний. Таким чином, не помилитися у своєму виборі – це основне завдання, яке стоїть перед молодою людиною.

·        (Майбутнє, життя, перспективність, професійність, важливість, успішність, задоволення, радість, світ, самореалізація, зростання, кар’єра…)

·        Введіть ці слова у текст.

 

10.03.2023  Зарубіжна  література

Урок 25

Тема: Поль Верлен – «король» символізму. Естетичні погляди поета у вірші «Поетичне мистецтво». Зображення пейзажів природи і душі в «Осінній пісні»

 

     Поль Верлен -вождь поезії символізму, хоча сам поет відхрещувався від своєї причетності до символізму, а тим більше лідерства у ньому. Якщо під символістичною розуміти поезію, яка обов’язково зверталася до символів, то справді у ліриці Верлена символів майже не було. Справді близьким до символістів його зробило те, що він уперше звертає увагу не на художньо-виражальні можливості ліричного слова, а на його сугестивну, навіювальну силу, тобто на смисловий ореол, який підказував ті чи інші настрої, образи. Це одна з головних особливостей лірики Верлена.

Життя поета було сповнене злетів і падінь; у нього були добропорядне існування і ув’язнення, захоплення Паризькою Комуною і пошуки Бога, радощі богеми й безпритульне злидарювання. Поет постійно шукав себе у суперечностях долі, виливаючи щастя й біль, тугу та самотність у своїх поезіях.

Тема творчості - відображення внутрішнього світу людини, напружений драматизм її морально-філософських пошуків.

Поезія імпресіоністична, автор зачаровує стихією миттєвих вражень. Фіксація почуттів нагадує окремі штрихи, які зливаються в один малюнок.

Злиття станів душі та природи, тому улюблений художній засіб - персоніфікація, яка досягається за допомогою епітетів, метафор, порівнянь.

Музикальність як засіб вираження поетичного світовідчуття ліричної свідомості. Навколишній світ для Верлена сповнений чарівних мелодій.

Живописність створена засобами слова. Поет використовує всю гаму відтінків, але мальовничість досягається не тільки добором кольорів. Головне — психологічні замальовки, які відображають рух почуттів. Пейзаж для нього — стан душі.

Орієнтовна схема-таблиця “Особливості поетичного світу П. Верлена”

Поль Верлен — провісник символізму	Поль Верлен — імпресіоніст
• Підхопивши ідею Бодлера про розрив між дійсністю та мрією, Поль Верлен довів її до логічного кінця: мрії є єдиним притулком поета. Свято віруючи в абсолютну реальність мрій, Верлен фактично стирає грань між суб’єктивним і об’єктивним: його вірші впливають не своїм прямим предметним значенням, а навіяним і підказаним настроєм. Саме тому символісти вважали Верлена одним зі своїх попередників. • Образи-символи (зима, тьма, ніч — символи небуття). • “Відповідність” та аналогії між явищами предметно-чуттєвого та духовного світів на основі містичної єдності всього сущого (“привид чийсь сизів”, “два привиди будили давнину”)	• Творчість Верлена тісно пов’язана з імпресіонізмом. Поет намагався не стільки створювати символи, скільки передавати  враження. Поетичний образ у нього будується найчастіше із буденних деталей, із уривків побаченого та сприйнятого.  Образ- символ Верлена позбавлений бодлерівського драматизму. • “Культ враження”, відчуття; художній образ будується на недомовках і натяках  (чому “жаль кривавий”, “ридав відчай” та ін.), фрагментарності, етюдності, музичності, ліризмі, метафоричності (“упала ніч”, “погасли хмари”, “вітерець сумний”)
Новаторство Поля Верлена
Новаторство Верлена - у наданні поетичному слову небаченої раніше му- зичності та сугестивності, у збагаченні ритміки вірша. Верлен був одним із перших, хто звернувся до “вільного вірша” (vers libre). Нова поетика Верлена зумовлюється зовсім новим типом поетичного мислення. Головне для нього - єдність враження від вірша. Поет передає тонкі відтінки і глибокі суперечності душевних поривів. Природа і людина в нього є одним цілим, однією душею, однією піснею, а якою вона буде -вирішувати людині,-  таким є кредо Поля Верлена та його нове слово в поезії

 

 

Аналіз вірша П. Верлена “Поетичне мистецтво”

     Вірш увійшов до збірки “Колись і недавно”, став програмовим твором поета. Був створений з нагоди 200-річчя написання трактату “Мистецтво поетичне” теоретика класицизму Ніколя Буало. Збіг у назвах творів підкреслює свідоме прагнення Верлена створити естетичну концепцію нового часу. Сприймається як поетичний маніфест символістів.  У вірші “Поетичне мистецтво” Поль Верлен використовує прийом обрамлення: початок і кінець м’які, лагідні, ненав’язливі — “музика у слові”, вірш “млистий і легкий”, “наймиліший спів”, “любий погляд”, “золоте тремтіння дня”; у кінці закликає — щоб “вірш твій завше був крилатий”, говорить про “нову блакить, нову любов” та “чари”. А в центральній частині вірша гостро засуджуються класицистичні канони, уживаються грубі, просторічні вирази: “дотепи гризькі”, “ум жорстокий, ниций сміх”, “часник із кухонь тих брудних”, “хребет риториці скрути”, яка “бряжчить фальшиво”. Тогочасні ж канони вимагали регламентованих рим із певним точним поєднанням наголошених і ненаголошених голосних у складах. Верлен переконаний, що головне в поезії — естетична насолода, навіювання певного настрою. Поет проти раціонального начала, вважаючи, що “найперше — музика у слові”, яка перетворює явища на символи почуттів. Наприклад, у словах “в нім — любий погляд з-під вуалю” вгадується підтекст, що поезія повинна бути загадковою, чарівною, виражатися натяками, сприяти тонкому навіюванню певних вражень та настроїв.

 Вірш П. Верлена “Поетичне мистецтво” став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, надрукований 1882 року. “Найперше музика у слові” — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.

Аналіз поезії П. Верлена “Осіння пісня”

    Поезія П. Верлена символічна й глибоко лірична. У назві його збірки “Сатурнічні поезії” — символ Сатурна, за уявленням астрологів, похмурої, сумної планети. Так і Верлен зарахував себе до людей, котрі марно шукають щастя, проте ніколи не зупиняються у своєму прагненні до нього. Кожний вірш П. Верлена сповнений музики.

Своєрідною візитною карткою Верленової поезії в Україні стала знаменита “Осіння пісня” — яскравий зразок природності поєднання звукового ряду й емоції. Цей вірш увійшов до збірки “Сатурнічні поезії”.

У вірші Верлен звернувся до осені, на що прямо вказує заголовок вірша. Проте прикмет осені в тексті дуже мало. У Верлена воєдино зливалися осінній пейзаж і пейзаж душі.

      Основний емоційний фон вірша створила мелодія, що линула з кожного рядка твору,— повільна й одноманітна, сумна й трохи тривожна. Ця мелодія відобразила стан осінньої природи й водночас стан ліричного героя. ліричний герой поринув у дитячі спогади, та за хвилину він знову опинився сам на сам з осінньою журбою. “Осіння пісня” ще асоціювалася з фразеологізмом — осінь на душі. Мертвим листком осіннього листопаду стає душа ліричного героя, яка потрапила під владу фатальної долі. У кожній строфі вірша змінювалися мелодія і настрій.

Верлен невипадково використовує у своєму вірші образ флейти. Цей музичний інструмент став у світовій поезії традиційним символом, що походить із давньої легенди про чарівного флейтиста, який своєю грою вивів із міста щурів.

У Верлена флейта — це символ внутрішнього, духовного світу особистості, що пізнається та розкривається засобами мистецтва. Це особлива мова поезії, яке передає майже невловимі порухи душі. Так створюється чарівний світ Поля Верлена.

ЗАВДАННЯ!!

Вставте пропущені слова у висловлювання Максима Горького про П. Верлена та прокоментуйте його: “У його завше меланхолійних віршах, що ... глибокою тугою, достотно ... волання відчаю, біль чутливої та ніжної душі, яка несамовито бажає світла, бажає чистоти, шукає Бога — та не знаходить: хоче ... людей — та не в змозі”.

Слова для довідки: а) стають, бачиться, знати; б) тріпочуть, знаходилося, замовчувати; в) хвилюють, літало, покинути; г) бринять, чулося, любити.

 

07.03.2023   Українська література

Урок 49

Тема: Прозові й драматичні твори. Перший український науково –фантастичний роман «Сонячна машина», його популярність у 1920 роки. Значення літературної спадщини В.Винниченка

 

    Володимир Винниченко — визначна особа в історії України. Він відомий прозаїк, драматург, філософ, публіцист, художник, політик, громадський і державний діяч. З його ім'ям пов'язані яскраві сторінки національного літературного процесу. В. Винниченко, наділений багатьма талантами, а серед них — надзвичайною чутливістю до чужого болю, здатністю співпереживання, бажанням віддати себе справі соціального і національного визволення, просто не міг бути поза колом революціонерів.

Життя В. Винниченка сповнене карколомними поворотами, перемогами і поразками, ідейно-художніми пошуками, спробами урівноважити контрастні філософсько-світоглядні та естетичні домінанти доби, могла б стати матеріалом не для одного пригодницького чи філософсько-психологічного роману.

З ім'ям В. Винниченка пов'язані найважливіші політичні процеси перших десятиліть ХХ століття — створення і функціонування національних політичних партій, піднесення національно-визвольної боротьби, вибуху Української революції, відродження нації й національної державності.

Перший голова першого національного уряду України — Генерального Секретаріату, організатор антигетьманського повстання, глава Директорії УНР.

 Перший період творчості

 Винниченко вже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове й по-новому („Біля машини“, „Контрасти“, „Голота“, „На пристані“, „Раб краси“, „Хто ворог?“, „Голод“, „Салдатики“). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу й забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни й їх вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів (мала форма) розраховане на масове споживання. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури. Але виявляючи революційну потенцію й безперспективність батраків, селян-бідняків, Винниченко кличе до них не міський пролетаріат, який був зрусифікований і відірваний від села, а „революційну“ інтелігенцію.

Водночас у інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво й влучно висміює міщанські захоплення, життєві ідеали („Заручини“), боягузливе українофільство і шалений націоналізм („забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!“ — в оповіданні „Уміркований та щирий“), розкриває зміст ліберальності „рідних“ поміщиків і буржуазії („Малорос-європеєць“), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції. До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси й оповідання з вояцького життя („Боротьба“, „Мнімий господін“, „Темна сила“), а також із життя дітей („Кумедія з Костем“, „Федько-халамидник“). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі („Промінь сонця“, „Талісман“, „Студент“, „Зіна“, а також — „Чудний епізод“, „Історія Якимового будинку“, „Дрібниця“, „Тайна“).

В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захоплююче розповідати і яскраво, художньо показувати.

 Другий період творчості

Свій другий етап Винниченко починає драмами: „Дисгармонія“, „Великий Молох“, „Щаблі життя“. Потім „Memento“, „Базар“, „Брехня“, „Чорна Пантера і Білий Медвідь“, „Між двох сил“. Попри те, що в деяких із них революційна дійсність знаходить відоме відображення (наприклад, „Дисгармонія“), вони все ж об'єктивно- занепадницькі, нереволюційні. Також нереволюційні, занепадницькі його романи („Рівновага“, „Чесність з собою“, „Записки кирпатого Мефістофеля“, „По-свій“, „Божки“, „Хочу!“). Винниченко тут уже звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Це пояснюється поразкою революції й національного руху. Письменник-політик не бачив виходу для бідняцьких, напівпролетарських категорій села. Тому Винниченко намагається художньо розв'язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, норм поведінки, проповідуючи „социалістичну“ реформу. Цим пояснюється й перехід до жанру драми, а згодом і роману.

На літературну творчість Володимира Винниченка цього періоду вплинули філософські концепції Фрідріха Ніцше.

У своїй критиці він жорстокий і відвертий, частково публіцистичний. Винниченко розвиває свій стиль, почавши з удосконаленого новими формальними елементами й мотивами реалізму перших оповідань; далі він дедалі більше переходить до імпресіоністичного стилю, який у бездоганному вигляді можна побачити у творах і малої („Промінь сонця“, „Зіна“) і великої форми („Записки кирпатого Мефістофеля“). Психологічний реалізм як перехідний етап панує в перших романах і більшості драм, які вирізняються сценічністю, гостротою й цікавістю інтриги, яка побудована на контрастах.

Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Імпресіонізм його характерно вирізняється, наприклад, фіксацією дієвих, переважно зорових деталей, а також тонких і, водночас, гостро діючих психологічних рухів-рефлексів. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, а також несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.

В еміграції Винниченко з 1925 року активно береться до літературної роботи. Його п'єси „Брехня“, „Чорна Пантера і Білий Медвідь“, „Закон“, „Гріх“ перекладаються німецькою мовою й з'являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються й перекладаються його романи „Чесність з собою“, „Записки кирпатого Мефістофеля“... На екранах Німеччини з жовтня 1921 року демонструється фільм „Чорна Пантера“ (нім. „Die schwarze Pantherm“), співавтором сценарію якого був Винниченко. Не забувають про Винниченка й в Україні. Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку п'єси „Над“. Проблеми сценічного втілення п'єс обговорювали з драматургом К. Станіславський і В. Немирович-Данченко, Микола Садовський і Гнат Юра. Лесь Курбас у своєму „Молодому театрі“ поставив „Чорну Пантеру і Білого Медведя“ за участі режисера-постановника Гната Юри. Володимир Винниченко — письменник світового рівня, проте в роки радянської влади його було викреслено з української літератури.

 

Про науково-фантастичний роман „Сонячна машина“

 В. Винниченко першим у літературі 20-х років XX ст. створив соціально-утопічний і фантастичний роман з елементами пригодницького і детективного жанру.

У „Сонячній машині“ автор порушує суспільно-політичні, філософські, морально-етичні проблеми; уміло поєднує проблеми особи і колективу, класової боротьби, соціальних груп „прекрасної будущини“, моралі й біологічних інстинктів. Новаторство письменника знаходить своє втілення в незвичайних поворотах людського характеру, думок і вчинків героїв, у сюжеті, що постійно інтригує читача, тримає в стані високої емоційної напруги, естетичної насолоди. Цей твір В. Винниченко присвятив своїй сонячній Україні.

Доля роману „Сонячна машина“ була трагічною. В. Винниченко написав його в Німеччині, намагаючись дати світові „візитну картку“ української літератури. Але на батьківщині надрукування роману було пов'язано з великими труднощами, а критика зустріла його вороже. Починалися тридцяті роки — час репресій справжніх митців...

Дія роману відбувається в 1922-1924 роках у Німеччині. Автор гостро і сатирично зображує верховодів сучасного фінансово-промислового капіталу — гумового фабриканта і президента Об'єднаного Банку Мертенса та його оточення. Король Німеччини Мертенс за свої гроші купив усе: уряд і парламент, банки і підприємства, поліцію і пресу, а прагне купити ще й древній аристократичний герб разом з його власницею — родовитою принцесою Елізою. Він мріє панувати над усім світом.

Тодішня Німеччина постає в романі як залізобетонний дім божевільних, морально спустошених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот.

Могутній реальній політичній і економічній силі в романі протиставлено винахід геніального інженера Рудольфа Штора — сонячну машину, що символізує визволення від усіх економічних, соціальних, політичних форм утиску.

У романі переконливо показано, що людина, яка прагне стати над добром і злом, скидає всі суспільні обов'язки, перетворюється не стільки на вільну і всевладну істоту, оскільки на примітивну жуйну тварину. Автор доводить, що людство врятовується не стільки Сонячною машиною, скільки усвідомленням потреби суспільно- обов'язкової й організованої праці, поривом до нового життя. Сюжет роману розгортається двома лініями: боротьбою за Сонячну машину та негараздами нерівного, непереборного кохання принцеси Елізи до геніального плебея Рудольфа Штора.

Символічним є час у романі. Як і в будь-якій утопії — час умовний, абстрактний. Застій — крах життя. Цікаво, що всі хороші справи відбуваються при дуже яскравому сонячному світлі, вдень. А все погане — вночі. Темрява втілюється в образі сажі: „Густа, чорна, як сажа, тьма шелестить дощиком по кущах..“.

Символ Сонячної машини як символ нового, надії на майбутнє, що осяює їхні душі та пробуджує нові почуття. Це символ нового світу, де немає місця жорстоксті, темряві. Символічним є шлях здобуття хліба — треба крутнути ручку, використати крапельку поту.

Символічним стає колір сонця і трави, який потім з'являється на прапорах — жовто-зелений. Символічні кольори утопії яскраві, різнобарвні та веселі, а колькори антиутопії навпаки — похмурі, темні, сірі. Образи мороку, темряви — безвихідь, відчай.

Символи заліза, бетону — символи Німеччини, Берліну: „Сучасна Німеччина — це залізобетоновий дім божевільних, морально оголених, хижо жорстоких і моторошно нещасних істот“.

Залізобетонова цивілізація сприймається як негативна нищівна сила.

Символ коронки Зігфріда — як те, до чого прагне людство,— щастя. І її зникнення теж символічне. Шукають його, і ніхто не може його знайти.

Про популярність роману „Сонячна машина“ свідчить той факт, що після виходу твору українською, російською, а потім й іншими мовами, він став досить помітною подією, і його успіх закономірно вважався чимось незвичайним, досі не баченим в українській літературі. „Сонячна машина“ є новаторським твором, що й досі не втратив ідейно-естетичного значення.

 1) Дивна була пора в житті молодого Винниченка. Арешти, тюрма, солдатські казарми – і водночас напружена, літературна робота.

  Восени 1902 року журнал «Київська старинна» надрукував його перше оповідання «Сила і краса». Літературний дебют Винниченка – прозаїка, відбувся. Це був перший вибух у літературі, його порівнювали з появою «Кобзаря» Тараса Шевченка. До збірки «Краса і сила» 1906 року, увійшли сім оповідань: «Заручини», «Контрасти», «Голота», «Біля машин», «Мнімий господін».

   Новаторство  «малої прози» Винниченка виявилося передусім у вмінні читати «Людські душі», тонко і глибоко проникати у душі своїх героїв.

 Серед героїв романтики («Студент»)

стихійні бунтарі (« Біля машин»)

селяни («Голота»), «маленькі люди» і «титани духу», українці і «малороси», жінки – звитяжниці і жінки, викинуті на смітники життя.

   Оформлення цих творів – «мала проза» (стисло, коротко, популярно). Деякі з оповідань випускались як політброшури.

  Володимир Винниченко порушував у своїх творах теми моралі, мистецтва, людини і природи, розуму і підсвідомості, індивіду і громади, чесності з собою та теми краси.

   Романи Винниченка

 На особливу увагу заслуговує романна проза В.Винниченка, в якій умовно можна виділити дві групи творів.

   Першу групу складають соціально – психологічні романи, написані Винниченком ще до еміграції 1920 року.

Це романи «Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Заповіт батьків»,  «Записки Кирпатого Мефістофеля»

  2) Другу групу романів Винниченка складають науково –фантастичні, утопічні, пригодницько – авантюрні твори (1924 – 1950 р.р.),написані в еміграційний період.

Серед них:  «Сонячна машина»,  «Поклади золота», «Вічний імператив»,  «Лепрозорій», «Слово за тобою, Сталіне!»

 Тритомний роман «Сонячна машина» був в українській літературі жанровою новиною та її візитною карткою в Європі. Це був перший науково – фантастичний роман в українській літературі.

       3) Останнім епічним твором Винниченка став роман «Слово за тобою,Сталіне», написаний у 1949 – 1950 р.р. побачив світ у 1970 р. у Нью – Йорку. Роман має реальну основу, щодо якої сам автор у передмові зазначав: «Зроблено цю працю з найбільшою об’єктивністю. Події, дійові особи, картини буденного життя в Радянському Союзі представлено на підставі документів та свідчень  багатьох живих людей

  Винниченко – не професійний маляр. Він не дістав систематичної малярської освіти. Але він мав вроджене велике відчуття кольору та лінії, яке позначилося на його літературних творах і тягнуло його ще за молодих років до фарби і пензля.

.

 

 

07.03.2023   Українська література

Урок 48

Тема: В.Винниченко. Життя і творчість, громадська і політична діяльність. Винниченко-художник.

 

Життя та творчість, діяльність Володимира Винниченка

 

  Володимир Винниченко — письменник, політик, громадський діяч — визначна постать в історії суспільного й культурного життя. Тривалий час цей письменник і його творчість були під забороною в Україні, його ім’я замовчувалося або пов’язувалось з іменами «ворогів народу», «українських буржуазних націоналістів», і лише зараз він повертається в нашу національну свідомість і мовно-літературний процес. Автор, художня спадщина якого на багато років була захована в сумнозвісні спецфонди бібліотек і популярної хіба що в українській діаспорі. Унаслідок цього його твори не друкували в материковій Україні й не використовували як ілюстративний матеріал у радянських словниках.

У наш час спостерігається посилений інтерес до особистості Володимира Винниченка, «творчість якого ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, письменник, якого було грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, книги якого було вилучено з бібліотек, а на ім’я накладено ідеологічне табу»,— так характеризує Володимира Винниченка М. Г. Жулинський. Він є яскраво талановитою людиною і як художник та драматург..

 Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 р. в Єлисаветграді Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у робітничо-селянській родині. Від першого шлюбу мати В. Винниченка мала трьох дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.У народній школі Володимир звернув на себе увагу неабиякими здібностями, і через те вчителька переконала батьків, щоб продовжували освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, після школи хлопця віддано до Єлисаветградської гімназії, але він не закінчив її, бо треба було добувати якісь кошти на прожиття. До того ж у старших класах гімназії він був членом революційної організації, писав революційну поему, за яку одержав тиждень «карцеру», і зрештою його виключили з гімназії.

У 1900 р. у Златополі Володимир екстерном склав іспити за середню школу. Незважаючи на виразне небажання вчителів видати учневі атестат зрілості, під натиском директора гімназії здібний юнак його одержав. Наступного року він вступив на юридичний факультет Київського університету, де створив таємну студентську революційну організацію «Студентська громада». Був ув’язнений як член місцевої організації Революційної Української Партії (РУП).

Через кілька місяців Винниченка випустили «на поруки» за браком офіційних доказів у «злочині», але виключили з університету й виселили з Києва без права жити по великих містах. Цього ж року письменник відправив своє перше оповідання «Народний діяч» до «Літературно-наукового вісника» в Галичині. Але тоді твір не надрукували (це сталось значно пізніше — 1906 p.).

У 1902 р. Винниченко заявив про себе як літератор: опублікував твір «Сила і краса» (згодом відомий під назвою «Краса і сила»). Восени, через виключення з числа студентів, Володимира Винниченка позбавлено права на відстрочення військової служби й забрано в солдати. Проте військової служби він фактично не відбував, бо влада, боячись революційного впливу на товаришів-військових, тримала Володимира під арештом, у канцелярії. Але він, переодягаючись уночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність було викрито, Володимир мав бути заарештований. Довідавшись від військових товаришів з канцелярії роти про те, що готується арешт, Володимир Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до Галичини. Там він працював у закордонних партійних організаціях і час від часу нелегально виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь у виданні партійних газет «Праця», «Селянин», писав брошури й книги на революційні теми.

У 1903 р. при перевозі нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов арештовано. Як дезертир і революціонер він був посаджений у військову в’язницю — київську фортецю. За пропаганду серед війська та за дезертирство його мали засудити до військової каторги, а за суто політичне «злочинство» — провіз нелегальної літератури — він мав бути засуджений окремо. Після півторарічного перебування у фортеці його звільнила перша російська революція 1905 року (Винниченка звільнено з фортеці через проголошену амністію). Під час ув’язнення він написав низку літературних творів. Повість «Голота» навіть одержала першу премію «Кіевской Старины».

У 1905 р. Винниченко повернувся під чужим прізвищем в Україну, провадив революційну агітацію серед селян і заробітчан Причорномор’я, наступного року мандрував Україною, написав низку оповідань: «На пристані», «Раб краси», «Уміркований та щирий», «Голод», «Малорос-європеєць», «Ланцюг» та інші. З’явилась друком перша збірка оповідань «Краса і сила» — і як реакція — відгук І. Франка: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої тонко артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, в суміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не має меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості».

У 1907 р. Винниченко був знову заарештований у Києві й посаджений у знамениту Лук’янівку (тюрма в Києві, де перебували майже всі видатні члени РУП). Через вісім місяців Винниченка випущено. Довідавшись про те, що має бути засуджений за свою

політичну діяльність на каторгу, Винниченко ще раз емігрував. У цей період він написав багато творів на соціальні та етичні теми: «Дисгармонія», «Щаблі життя», «Контрасти».

У 1908 р. він перебував у Швейцарії, Італії, Франції, наступного року — у Швейцарії, Франції (Парижі).

Протягом 1910–1913 pp. письменник жив у країнах Європи (Франція, Німеччина, Росія, Галичина, Буковина). У цей час у російському перекладі виходить твір «Чесноти з собою».

У 1914 р. В. Винниченко повернувся в Україну, перебував на нелегальному становищі. Александринський театр у Петрограді прийняв до постановки п’єсу «Брехня» («Ложь»).

У 1916 р. він перебував у Москві, Петрограді. Видавав журнал «Промінь», переїхав у 1917 р. в Україну, став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату. Після повалення

гетьмана П. Скоропадського Винниченко був одним з керівників Директорії — нового уряду Української Народної Республіки.

У 1918 р. був арештований гетьманськими офіцерами. Звільнений від арешту через протест української громадськості.

Болісні роздуми Винниченка про роз’єднаність українців відбились у драмі «Між двох сил» (1919 р.). Він розійшовся в поглядах з більшістю Директорії й уряду, виїхав за кордон.

У 1920 р. Винниченко приїхав в Україну, але незабаром востаннє залишив її, відмовившись від співробітництва в уряді радянської України. Протягом 1924–1928 pp. «Рух» видав «Зібрання творів» В. Винниченка у 23 томах.

У 1930–1932 pp. «Книгоспілка» підготувала до друку «Зібрання творів» письменника у 28 томах, багато оповідань і повістей українською та російською мовами вийшли в Києві, Харкові, Москві, Ленінграді.

У вересні 1933 р. В. Винниченко написав відкритого листа до Політбюро КП(б)У, у якому звинуватив Сталіна та Постишева в голодоморі й масових репресіях проти українського народу. Цей лист викликав різке заперечення на пленумі ЦК КП(б)       1933 року, і з того часу творчість В. Винниченка була піддана гонінням: книжки вилучені з бібліотек і знищені, творчість перестала досліджуватися літературознавцями й вивчатися в школі, ім’я письменника або замовчувалося, або при згадках обливалося брудом і трактувалось не інакше як під тавром «буржуазного націоналіста».

Роки війни підірвали вже ослаблене здоров’я Винниченка. Після війни письменник відсторонився від політики. Коли на схилі років Володимир Кирилович звернувся до радянського уряду з проханням дати дозвіл на повернення, щоб хоч померти в Україні, письменникові грубо відмовили.

6 березня 1951 р. митець помер, похований на цвинтарі Мужена поблизу Канн у Франції.

В. Винниченко написав понад сто оповідань, п’єс, сценаріїв, статей і памфлетів, історико-політичний трактат «Відродження нації», двотомну етико-філософську працю «Конкордизм», чотирнадцять романів (один із них незавершений). В. Винниченко –митець — яскрава індивідуальність, у якій поєдналися найсуттєвіші риси перехідної доби — від критичного реалізму до модернізму. Важливе місце в усьому творчому доробку майстра посідає його драматургія, адже п’єси В. Винниченка зіграли дуже важливу роль у становленні українського театру.

В. Винниченко-драматург усвідомлював, що український театр треба європеїзувати — надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію. Наскількице вдалося, свідчить той факт, що його п’єси посіли провідне місце в репертуарах «Молодого театру» Леся Курбаса, стаціонарного українського театру М. Садовського та драматичного театру ім. І. Я. Франка. В останньому протягом 1920–1921 pp. йшли п’єси «Гріх», «Дисгармонія», «Великий Молох», «Панна Мара», «Співочі товариства». Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. З особливим успіхом у країнах Західної Європи йшли драми Винниченка

«Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Брехня». Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника й драматурга, була цілком традиційною — дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини в боротьбі за утвердження свого «Я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка, були новаторством в українській літературі початку XX століття. Винниченкові п’єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п’єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього.

Драми Володимира Винниченка — це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керуючись своїм відомим принципом «чесності з собою», як і знаменитим висловом Шопенгауера:

«Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди», автор піднімав завісу, проникав у найпотаємніші схови психології і проводив експерименти на людській душі. Героєм його п’єс став новий суспільний тип інтелігента, тло дії — двадцяте століття,з його соціальними конфліктами й моральними протиріччями. Але не слід думати, що пошуки «правди життя» й «нової моралі» — новація драматурга в європейській драматургії, тому що для творів будь-якого європейського письменника це було нормою. (Чорна пантера і білий ведмідь).

Нині Винниченко широко й глибоко входить у культурне сьогодення незалежної України. Його твори пробуджують національну свідомість. Політик, письменник, художник, він ще має розкритися рідному народові різнобарвними гранями свого великого таланту.

Основні твори: збірка «Краса і сила», романи «Заповіт батьків» «Записки кирпатого Мефістофеля», «Слово за тобою, Сталіне!»,  перший український науково-фантастичний утопічний роман «Сонячна машина», драми «Великий молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня». Особливої уваги заслуговує його утопічно-фантастичний роман «Сонячна машина», який набув великої популярності у 1920-х роках.

 Творчість Винниченка із зацікавленням досліджувала й високо оцінювала Леся Українка, зазначаючи, що уже першими своїми творами він підніс літературу до рівня західноєвропейської й утвердив новий літературний напрям — неоромантизм, до виразників якого письменниця зараховувала й себе. Винниченко легко й швидко писав оповідання й драми, повісті й романи, публіцистичні статті й п’єси.

На початку 30-х років його твори видані в Україні у 28 томах. Можна лише уявити обсяг творчої спадщини Винниченка, коли врахувати, що письменник плідно працював в еміграції, десятки творів залишилися ненадрукованими, деякі — незавершеними. Його багатогранний талант і дивовижна працездатність викликають подив, захоплення й інтерес численних читачів та багатьох учених. «Стихійно дужий талант», «надзвичайно сильний реаліст», «глибокий психолог і незрівнянний майстер життєвих контрастів» — так називав його Сергій Єфремов, нітрохи не перебільшуючи.

Крім літературної спадщини В. Винниченка, є ще й малярська — майже сто картин. Акварельні та олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції його експонувалися свого часу у Франції і за її межами. Їхню професійну досконалість визнавали видатні художники Анрі Сіньяк та Пабло Пікасо.

Домашнє завдання.

1.     Скласти конспект

 

06.03.2023   Українська мова

Урок 50

Тема: Контрольна робота №3. з теми: «Орфографічна норма»

 Сьогодні будемо працювати над грамотністю .  

До таємниці слова.

Грамотність - слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати - життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуття або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності.

 ЗАВДАННЯ!!!!

1.Зробити орфографічно- пунктуаційне оформлення тексту

Що таке національна література ?

Кожна  нац(и,і )онал…на  літ(е, и)ратура  це своє/рідний  (з,с)плав свого місцевого ор(и,е) гінал…ного  з пр(и,е )сво(ї, є)(нн,н)им чужим  п(е,и)ре/йнятим із довго/вікових  між/народних  ( з,с)нос(и,е )н. Коли ми (у,в )тіша(є, ї)мо    с(и, е)бе  пр(и,е)годами  ка(з,с)кових  г( и,е)роїв фантастичними картинами закл…ятих  замківжи(т,тт) ям  не/бувалих  з…вірів та  народів  коли   не/(з,с )розумілий нам характ(и,е)р  наз(и,е)ва(ї,є)мо  (С.с)фінксом  примху (Х.х)(и,е)мерою  ома(нн,н)у дорогу (Л,л)абіринтом то  в (у.,в)с(ьо,йо)му ц(ьо,йо)  проступают…  с…ліди  фантазії й кул…тури давніх ( Є.є)г(и,е )птян  (В,в)ав( і,е,и)лонців  (А,а)(с,сс )(и,е)рійців.У кожній літ (е,и)ратурній по/яві а особливо при з…явл(е,и)(н,нн)і нової літ(е,и)ратурної течії поміча(ї,є)(ц…ц, т…с)я своє/рідно/нац(и,і)онал…не  яке  (з,с)в…язане з загально/між/народним ор(и,е)гінальний зміст  у між/народній формі  і національні  форми (у,в) які ві(д,т)лито  між/народний зміст . Вони (с,з)першу  вин(е,и)кають  як сумніви  міц…ніют… і  починают…зап(е,и )речувати  старі  форми  тоді  (з,с)добуают…собі  п(е,и)р(е,и)вагу  і  (у ,в) свою чергу витворюют…нові школи  та моду  нові   шаблони  що починают…знову  панувати  доки  не/зруйнує  їх  нової  якос…ті  слово . Так  (з, с)решою творя(ц…ц , т…с)я  літ(е,и)ратурні епохи . 

 

 2.ВИКОНАТИ ТЕСТ

1.Літеру  е на місці пропуску треба писати в усіх словах рядка

А) б..регти, восьм..ро, шел..ст, п..ріжок;

Б) з..леніти, виш..нька, к..шеньковий, ч..рнетка;

В) мавп..ня, книж..чка, вел..тень, тр..вожний;

Г) шерш..нь, визволит..ль, м..гдаль, в..селощі;

Д) ріднес..нький, жод..н, кис..нь, с..зонний.

2.У якому рядку всі слова пишуться з апострофом?

А) рум..яний, св..ято, мавп..ячий, зор..яний, п..ять;

Б) з..єднання, реп..ях, розм...якшити, солов..їний, дит..ясла;

В) пан..європейський, з..явитися, п..явка, м..язи, без..іменний;

Г) рум..яний, тьм..яний, торф..яний, голуб..я, матір..ю;

Д) перед..ювілейний, за..їхати, черв..як, надвечір..я, від..їзд.

3.У якому рядку всі слова пишуть з ь?

А) Донец..кий, казахс..кий, Гриц..ко, різ..ко, сон..ця;

Б) багат..ма, кін..чик, міл..йон, ремін.., літ..ні;

В) кіл..це, їдал..ня, учител..ство, ріж.., доч..ці;

Г) ручен..ка, джерел..це, Ковал..чук, вуз..ко, лял..ці;

Д) п’ят..десят, радіс..тю, корист.., брен..кати, Гал..ці.

4.З’ясуйте, у якому рядку допущено орфографічну помилку.

А) розніжений, розброєний, безземельний, беззаконний, південний;

Б) машинний, змінний, цінний, старанний, беззахисний;

В) буквений, бризкання, коріння, латаття, піддашшя;

Г) віддзеркалення, ссавці, стаття, цілинник, юннат;

Д) взуття, тертя, угіддя, надбання, наріччя.

 5.У якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних?

А) Форпостний, корисний, щасливий, улесливий, звісно;

Б) доблесний, усний, баластний, хвастливий, хворостняк;

В) шістсот, провісник, вискнути, свиснути, гуснути;

Г) безвиїзний, власний, злісний, кістлявий, тижневий;

Д) ненависний, якісний, цілісний, месник, очисний.

6.У якому рядку всі слова пишуться з малої літери?

А) (ш)евченківська премія, (ф)ранківські сонети, (ш)евченківський вечір,

(а)рхімедова (с)піраль;

Б) (п)ушкінський стиль, (ш)евченківські лауреати, (б)альзаківські традиції,

(е)зопівська мова;

В) (д)амоклів меч, (г)ордіїв вузол, (п)рокрустове ложе, (ф)ранківська кімната;

Г) (п)південний степ, (в)олодимирська церква, (м)іністерський наказ, (у)країнські традиції;

Д) (д)ніпровські береги, (п)івденний регіон, (о)деська автострада, (к)київські вулиці.

7.РАЗОМ треба писати всі складні іменники в рядку

А) екс/чемпіон, зірви/голова, напів/провідник

Б) орг/відділ, учитель/словесник, живо/пис

В) праце/люб, метео/служба, пів/аркуша

Г) проф/спілка, відео/телефон, 40/метрівка

Д) авто/стоп, багато/тиражка, пів/Львова

8.Позначте рядок, у якому всі складні прикметники пишуться через дефіс:

А) договірно/правовий, культурно/освітній, гостро/критичний, морально/етичний;

Б) медико/генетичний, ново/грецький, мінерально/сировинний, південно/східний;

В) житлово/будівельний, військово/повітряний, суспільно/корисний,

лірико/драматичний;

Г) молочно/білий, науково/експериментальний, загально/господарський,

організаційно/методичний;

Д) мідно/червоний, навчально/виробничий, об’ємно/просторовий, електронно/оптичний.

9.Літеру и треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка

А) д..ктант, такс..ст, Лейпц..г

Б) Ч..каго, х..мера, функц..я

В) кред..т, д..плом, Шексп..р

Г) Ч..лі, реж..м, тр..умфатор

Д) Ват..кан, д..намо, х..рург

10.Правильно написані всі слова в рядку

А) Сант-Яго, Нью-Йорк, Улан-Уде

Б) Сан-Франциско, західна Європа, Широкий яр

В) Австро Угорщина, Лa-Mанш, Москва ріка

Г) Альтгайм-біля-Ульма, Іст-Лондон, Орєхово Зуєво

Д) Залісся перше, Нове Місто, Печиводи

11.ОКРЕМО треба писати виділені слова в рядку

А) Не люблю самотності - у/купі веселіше.

Б) У/купі нам легше долати перешкоди.

В) Серветки взяли в/купі з харчами.

Г) Не шукай діаманти в/купі гною.

12.Частка НЕ пишеться окремо у всіх словах рядка

А) ще не/збудований; не/мічний; не/виконавши проєкт; не/нависть

Б) не/знаючи броду; не/вивчені ще проблеми; не/зчувся,як заснув

В) не/зводячи очей; не/потрібно дякувати; не/захищений від вітру; не/дорого, а

дешево

Г) не/часто; не/забаром; не/довірливо; не/закінчений вчасно

Д) не/безпека; не/скошена трава; не/боязкий, а хоробрий

 

13.Утворіть прикметники за допомогою суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк- від поданих слів:

1. Сиваш

2. Калмик

3. Гаага

4. Нью-Йорк

 

06.03.2023   Українська мова

Урок 49

Тема: Правила графічних скорочень слів

 

    Слова можна записувати скорочено з метою економії часу і текстової площі.      Але скорочування повинно здійснюватися так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі.

                                 

ПЕРЕГЛЯНУТИ !!

 

https://www.youtube.com/watch?v=-8oBHIQ-1s4&t=10s

 

https://www.youtube.com/watch?v=DdNfKt-S0yw&t=2s

 

                                 

Типи графічних скорочень

Графічні скорочення поділяють на кілька типів:

1)    крапкові: м. (місто), р.(рік);

2) дефісні: р-н (район), вид-во (видавництво);

 3) дробові (скіснолінійні): а/с (абонентська скринька), в/ч (військова  частина);
  4) курсивні: на позначення фізичних величин, валют та ін. (лише після цифрових назв) - 45 т, 250 грн (крапка не ставиться);
5) комбіновані: півд.– східн.

   6) подвійні – графічні скорочення, як правило не подвоюються, виняток становлять: рр. (роки), пп. (пункти).

У ділових паперах можна використовувати лише загально-нормативні графічні скорочення, не перевантажуючи ними текст. Необхідно дотримуватися правил їх творення і оформлення.

1) Не можна скорочувати:
        псевдоніми (не Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українска, а Леся Українка);
      подвійні прізвища (не К.-Карий, а Карпенко-Карий, не Г.-Артемовський, а Гулак-Артемовський);
        слова на голосну, якщо вона не початкова в слові (наприклад, о. – острів), і на ь: Наприклад, слово спеціальний може бути скорочене: спец.,спеціальн.

          2) При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: карданний вал – кардан. вал.
           3) За збігом двох і більше приголосних скорочення можна робити як після   першого, так і після останнього приголосного: невід΄ємний – невід΄єм., невідємн.
         4) Скорочення у множині типу роки, томи записують двома першими літерами: рр., тт.
            5) Скорочуючи словосполучення, зберігають написання великих та малих літер, дефісів: Південно-Західна залізниця – Півд.-західн. залізниця.
6) На місці скорочення ставлять крапку: обл. (область), п. (пункт).
          7) У одному тексті треба вживати скорочення лише в одній формі. Наприклад, скорочення слова товариш має бути вжито або у формі т., або в формі тов.

Д/З

ВИКОНАТИ !!!

1.Запишіть графічні скорочення поданих слів і словосполучень.

- Роки, громадянин,

залізничо-дорожний,

виконуючий  обов’язки,

коефіцієнт корисної дії,

кілометр на годину.,

поштова скринька,

міліграм, гривня,

начальник, район,

дивись, примірник, сторінка

сільськогосподарський,

військова частина,

виробниче об’єднання,

і тому подібне, тисяча, рисунок

 

Південно-східний, північно-західний,

літр, наша ера, село, навчальний рік,

область, наприклад, сторінка,

район, селище міського типу,

і таке інше, кілограм,

роки, рік, міська, порядковий номер,

річка, латина, станція, бібліотека,

громадянин, томи, століття,

мілілітр, сторінка, вища, стаття,

видавництво, виконувач обов’язки,

частина, сільськогосподарський,

секунда, дивись, науково-дослідний,

фабрика, грудень, порівняйте,

поштова скринька, кабінет, жовтень,

гектар, мільйон, грецький, академія.

 2.Розшифруйте загальноприйняті позначки

Акад.   -

вид – во    -

млн.    -

літ.  -

ін – т   -

03.03.2023   Зарубіжна література  

Урок 24

Тема: Шарль Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Відображення світогляду та естетичних поглядів Бодлера у збірці «Квіти зла». Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш.Бодлера

 

Перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини.

О. О. Блок

        Його називали «королем поетів, справжнім Богом», «апостолом сучасності» й аморальною людиною, напівбожевільним. Про його твори сперечалися і сперечаються донині — літературознавці, поети, пересічні читачі. Усесвітнє визнання прийшло до поета лише через сто років після того, як його не стало. Митец залишив по собі поетичний світ, де душа веде одвічний двобій із собою, але ніколи не зупиняється у постійних пошуках незнаної й прекрасної Таїни. Шарль Бодлер — поет, політичний діяч, журналіст, мистецтвознавець, неперевершений перекладач новел Едґара Аллана По. Бунтівний за характером, він почав творити на нових творчих та естетичних засадах, увів у літературу поняття модерн, а саме модерн літературознавці вважають предтечею символізму. Багато поетів наступних поколінь узяли за взірець його творчість.

        Шарль Бодлер — помітне ім’я в світовій літературі. Із ним, пізнім романтиком, пов’язують появу декадансу, у його творчості вбачають витоки символізму. Сам він заговорив про необхідність створення літератури, яку чітко назвав новою, тобто модерністською. Доля подарувала Шарлю П’єру Бодлеру всього 46 років, позначивши печаткою вже при народженні. Коли 9 квітня 1821 року він народився, його батькові, Жозефу Франсуа Бодлеру було 62 роки, а матері, Кароліні — 28. Батько помер, коли хлопцеві не було ще й 6 років, але на все життя в душі Шарля залишилося тепле дитяче почуття до батька, що межувало з поклонінням. Письменник залишив по собі поетичний світ, де душа веде одвічний поєдинок із собою, але ніколи не зупиняється у постійних пошуках незнаної і прекрасної Таїни. Спробуємо й ми долучитися до цієї таємниці.

 

Хто ж він, Шарль Бодлер,— людина і митець? Уже давно існує науковий інститут із вивчення бодлерівської спадщини, який налічує понад 15 тис. досліджень. Духовними дітьми Бодлера вважають таких поетів, як Рембо та Малларме, Верлен та Рільке, Блок та Білий, ранній Тичина. О. О. Блок (зверніть увагу на епіграф нашого уроку), оцінюючи творчий шлях і творчий доробок Бодлера, зазначав: “Перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини”.

 Шарль Бодлер, як і В. Вітмен, став поетом однієї збірки. Літературознавці розглядали “Квіти зла” як пов’язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів, об’єднаних за проблемно-тематичним принципом.

 Перший, найоб’ємніший розділ збірки — “Сплін та ідеал”. Це лірична драма, де ідеалові протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, якому притаманні скептицизм, зневіра й туга. Цей душевний стан породжений дійсністю, адже бодлерівський сплін має реальну суспільно-психологічну мотивацію. У вірші, який відкриває цій розділ, Бодлер дає своє пояснення цього стану: сплін — це “найзліше Страховидло”, яке “ні повзати не вміє, ні ревти”, це “Хандра, що бачить плахи й страти”.

Пошук “сучасної краси” відображено у розділах “Паризькі картини”, “Вино”, “Квіти зла”. Самі назви віршів цих розділів символічні — “Сонце”, “Рудій злидарці”, “Сім старих”, “Скелет- землероб”, “Вечірні сутінки”, “Тумани й дощі”, “Фонтан крові” та інші. Передостанній розділ книги “Квіти зла” має назву “Бунт”. Це остання спроба поета поєднати мрію, ідеал та дійсність, це заклик постати не тільки проти своєї долі, а й проти всієї світобудови. Трагічна тема блукань душі в пеклі життя, неможливість знайти ідеал стають основним мотивом кількох сонетів останнього розділу книги — “Смерть”.

 Своєрідним епілогом до всієї збірки є поезія “Мандрівка”. У цій поезії вражає протиріччя між песимізмом головної думки про істинність лише смерті та тією бездоганною формою, у якій ця думка втілилася.

 Аналіз збірки поезій “Квіти зла” Шарля Бодлера, яка вміщує твори, створені в період з 1840 до 1857 року., допоможе зрозуміти думки автора. Цю збірку вважають важливою віхою в розвитку французької поезії та становленні символізму як літературного напрямку. Характер поезій збірки переважно інтимний та декадентський.

 Автор – Шарль Бодлер

Рік видання – 1857

Літературний рід: лірика

Присвята: Теофілю Готьє

Стиль: символізм

Провідний мотив збірки: трагічна несумісність дійсності та ідеалу.

Провідна тема: стосунки Поета та Юрби.

 Ліричний герой особистість, здатна силою уяви змінити світ; філософ; любитель життя; бунтар духу; невтомний шукач високих істин; людина із хворобливим сприйняттям світу; мрійник, самітник; поєднання тваринного і людського, тілесного та духовного, того, що йде від Бога та того, що йде від Сатани.

 Тематика збірки

– утвердження неморальності Краси («Гімин Красі»);

– ностальгія, туга за «втраченим раєм»;

– конфлікт митця і суспільства («Альбатрос», «Лебідь», «Сплін»); – пошуки ідеалу та невідомого («Подорож»)

Композиція: присвята, вступ та 6 циклів:

“Сплін та ідеал”,

“Паризькі картини”,

“Вино”,

“Квіти зла”,

“Бунт”,

“Смерть”.

Двоплановість – є композиційною особливістю збірки «Квіти зла».

       Основоположний структурний принцип збірки «Квіти зла» є таким, що відповідає романтичному напряму. Це визначається контрастним протиставленням поета, який прагне до ідеалу, і жорстокого навколишнього світу. Домінантами, що організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають принцип контрасту, характерний для романтизму, і символіка.

 Кожен художній образ тією чи іншою мірою є символом, бо він не тільки щось безпосередньо відображує, а й символізує ширше, істотніше, загальніше.

 

Вірші Бодлера часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності («Падло»). Але якщо поезія насичена образами, котрі символізують суспільний і моральний занепад, це не означає, що сама вона випромінює зло. Навпаки, будь-який вірш Бодлера обов’‎язково несе віру та надію на краще. Про це свідчать слова самого поета: «…У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце, усю свою ніжність, усю мою віру. усю мою ненависть…».

 «Квіти зла» — це здійснений із рідкісною послідовністю та завершеністю синтез значної епохи європейської поезії — доби романтизму, й водночас своєрідний пролог до іншої видатної поетичної епохи кінця XIX — початку XX століття. Тому невипадково Бодлера називають і пізнім романтиком, і поетом епох імпресіонізму, і предтечею символізму. «Квіти зла» вплинули на розвиток сучасної поезії. Французькі послідовники Бодлера — С. Малларме, А. Рембо. Сильний вплив Бодлера можна виявити у творчості австрійського поета Р.-М. Рільке.

 Частини збірки «Квіти зла»

1: «Сплін та Ідеал»

Перша частина найдовша. Вона важлива для розуміння всієї суті задуму. Автор розповідає, яка страшна боротьба відбувається в людських душах, як вони терзаються болісними сумнівами. Тяжкі гріхи і помилки штовхають душу в безодню темряви, але високі помисли і прагнення підносять її до небес. Останні вірші цієї глави закінчуються трясовиною, з якої не може вибратися душа ліричного героя, яка страждає від смертельної туги і Сплін.

2: «Паризькі картини»

В цій частині ліричний герой сумує, бродить по вулицях Парижа. І виявляється, що його душа з усіма своїми проблемами і нещастями самотня навіть в такому величезному місті, як Париж. Бодлер піднімає тему маленької людини, яка актуальна для літератури середини XIX століття. Ліричному герою вистачає одного дня, щоб зрозуміти і усвідомити весь біль своєї самотності посеред бездушного міста.

3: «Вино»

Не в змозі витримати самотності, ліричний герой збірки намагається заспокоїтися і знайти забуття в наркотиках та вині, які тільки погіршують його стан. Його свідомість затуманена, він втрачає здатність тверезо міркувати і не може вже відрізнити добро від зла. Хвилинна насолода дуже швидко проходить, залишаючи гіркоту, біль і почуття самотності.

 4: «Квіти зла»

У цій частині ліричний герой постає перед читачами ще більш слабким і немічним. Він не може витримати тих спокус навколишнього світу, які просто обрушуються на нього. Він робить помилку за помилкою, один гріх за іншим: це розпуста, і навіть вбивство. Але і солодкість гріха занадто швидкоплинна, як наркотики і вино, а ідеал ліричний герой так і не знайшов.

5: «Бунт»

Усвідомлюючи власні гріхи і власну неміч перед спокусами, ліричний герой кидає виклик ненависній долі та всьому світу. Він відкрито нарікає на недосконалість світопорядку, з яким він не може миритися і не буде. У цій частині лише 3 вірші, в них оголена і перебільшена правда життя, яка робить ліричного героя моральним калікою, який не знайшов свого місця під палючими променями сонця.

6: «Смерть»

Нарешті змучена душа знаходить заспокоєння, але цей спокій знаменує собою смерть. Причому ліричний герой збірки так і не досягає того ідеалу, заради якого він здійснював свої помилки, гріхи і проходив всі ці випробування:

- випробування любов’ю і мистецтвом (1 цикл);

-великим містом (2 цикл);

-сп’янінням (3 цикл);

-порочною насолодою (4 цикл);

-бунтом (5 цикл).

 «Квіти зла» Шарля Бодлера – збірник, у якому показано муки і страждання самотньої людської душі в пошуках ідеалу.

   У “Квітах зла” перед читачем постав поет нової формації, поет, який не йшов за кимось, а вів поезію за собою. Бодлер випередив свій час і ніби зазирнув у майбутнє. Хіба не про наше сьогодення його твердження: “Будь-яка газета — від першого і до останнього рядка — лише плетиво жахів. Війни, вбивства, крадіжки, тортури, злочини націй, приватних осіб, універсальне сп’яніння жорстокістю”. Час показав, що Бодлер був не наклепником, а провидцем, який один із перших вказав на постійну присутність зла в цивілізованому світі та на право вибору, яке має кожен із нас.

 

 

- Що таке сугестія?( Сугестія -  навіювання. Французькі символісти започаткували створення таких образів, які навіювали певні настрої, асоціації читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, не робили висновків, а давали змогу читачам самим домислити і завершити написане).

- Що таке символ? (Символ допомагає митцеві відшукати «від­повідності» між явищами, між реальним і таємничим сві­тами).

Бодлер був поетом, який особливо гостро відчував суперечності світу та людини. За словами О. Блока, своєю поезією він доводив, що і "у пеклі можна мріяти про вкриті снігом вершини". Усе це з надзвичайною силою, повнотою і яскравістю втілилося у головному творі Бодлера, збірці "Квіти зла".

Назва збірки Шарля Бодлера містить парадокс. У ній протиставлені сподівання, ідеали та відчай. У віршах збірки втілені і суперечності епохи, і суперечності творчості самого Бодлера. Але назва збірки виражає передовсім основну концепцію поета, яку він формулював як «здобуття краси зі зла». Протиставлення відчаю і пошуків ідеалу, «квітів» і «зла» стають наскрізними в книзі Бодлера.

Аналіз вірша «Альбатрос».

Вірш був написаний у 1842 році під час поїздки на острів Маврикій, куди направив Бодлера вітчим, щоб по­ вернути його на путь істини. Шарль, перебуваючи там 10 місяців на кораблі під наглядом капітана і спостерігаючи за птахами, роздумував над власною долею.

- Який вигляд має альбатрос на палубі? (Безпорадного птаха).

- Які два світи протистоять у вірші? (У протиставленні поета і натовпу втілюється мотив боротьби добра і зла).

- В яких образах втілюється ця боротьба? (Альбатрос, тобто сам поет - це світ прекрасного, добра. Моряки, тобто натовп - світ потворного, зла).

- До чого прагне душа ліричного героя? (Вона прагне до духовних висот, «жадає висоти»).

- Як автор ставиться до альбатроса? ( Він захоплюєть­ся ним і висловлює йому співчуття. Автору жаль птаха, свій біль і сум він передає у підкресленні величі цього володаря просторів).

- Символом чого у вірші є альбатрос? (Це образ самого поета і його долі у людському вирі життя. Шарль Бодлер не знаходить розуміння серед людей і тому не може злетіти думкою, а «волочить... крила велетня по землі»).

- Що стверджує Шарль Бодлер у цьому вірші? (Божественну силу мистецтва, яка з найбільшою пов­нотою втілена в постаті поета).

 

 

Романтичні традиції

Модерністські новації

- протиставлення двох світів: духовного і матеріального; - принцип контрасту у зображенні стосунків поета і натовпу; - художній паралелізм (образ птаха – уособлення образу поета); - тема трагізму долі митця у бездуховному суспільстві; - непримиримий конфлікт поета з дійсністю – суто романтичний («байронічний») конфлікт.

- створення художніх світів за допомогою кольорів і відтінків; - чітке визначення місця образів у тексті (альбатрос – у  небі, матроси – на палубі корабля); - утвердження місії поета як володаря вищої сфери духу (на початку XX ст. поети-модерністи були проголошені «володарями душ та дум» сучасників); - утвердження ідеї невмирущості мистецтва і в ньому митця; - ізольованість творчої особистості в реальному світі, її самотність.

 

Висновок:

Поет оспівує мистецтво і високі ідеали, що воно утверджує. Хоча доля альбатроса у вірші лишається невідомою, автор уславлює силу поета, оскільки навіть смерть не може перервати політ його духу, бо прекрасне – вічне.

Аналіз сонета «Відповідності»

Ладан –ароматична, дуже дорога смола, яка використовується в обряді богослужіння.

Бензой – ароматична речовина, що використовується у парфумерії.   

Амбра – коштовна  воскоподібна речовина, яка має витончений аромат.

Мушмула (в інших перекладах мускус) – східна рослина з пахучими квітами та їстівними плодами, мушмула зазвичай використовується у східній кулінарії, а мускус (ароматична речовина сильної концентрації з різким запахом) підвищує сексуальну потенцію.

- Які світи намагається поєднати автор у цій поезії? (Автор намагається якимось чином поєднати матеріальний та духовний світи).

- Як ви розумієте, хто такі «ми» у вірші «Відповідності»? Визначте співвідношення образу «Природи» і образу «ми».( «Ми», тобто люди, теж знаходимось у цьому світі Природи. Для поета і його ліричного героя це поняття, сповнене таємниці й святості, разом з тим воно живе).

- Визначте образи-символи вірша. (Бодлер створює символи-відповідності. Природа не просто «храм живий», це «символів ліси», тобто суцільна загадка, таємниця).

- Як у кульмінації вірша «Відповідності» віддзеркалюється основний сенс творчості Бодлера? (Різні форми життя: «барви й кольори», «аромати й тони» – створюють єдність. Ліричного героя Бодлера цікавить природа життя).

- В чому ж секрет «живого храму»? (Вся справа у єдності і рівновазі. Немає у природі нічого зайвого. Усе гармонійно поєднане «взаємного зв’язку невидимими законами»).

 

Висновок:

Ліричний герой бачить, що цей світ багатоманітний. У ньому поряд знаходяться свіжість, ніжність, звитяга молодеча, розпуста, щедрість, злість, липуча набридливість. Цей світ стає магічнішим від того, що мало-помалу представляє людині свої безмежності із системи відповідностей. Для Бодлера світ відповідностей – це світ єдності.

 Вірш   «Вечорова гармонія»

Вівтар – 1) У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник.

2) Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби.

Потир– церковна чаша для святих дарів.

 Кадило – 1) благовонне куріння, фіміам, ароматичні смоли; 2) кадильниця, посудина, у яку на жарини накладаються церковні благовонія.

Меланхолійний (меланхолія) –1) Психічний розлад, що виявляється у пригніченому настрої, загальмованості мислення й рухів. 2) смуток, туга.

- Завдяки яким художнім прийомам створюється настрій вірша? (Контраст, сугестія, символізація образів, синестезія).

- Чим вражає зображена Бодлером картина вечора? Що ви відчували під час читання вірша? (Видовище вечора перетворюється на споглядання гри якихось містичних сил, боротьби світла й темряви. А загальна атмосфера поезії створює непередаване відчуття гармонії).

- Доведіть, що головна думка вірша „Вечорова гармонія” пов’язана із системою „відповідностей” Шарля Бодлера. (Читач «бачить» не тільки кольори предметів, але й відчуває їх форми, насолоджується дивними звуками. Вечорова гармонія постає як симфонія почуттів («стебло співає росне», «цвіт димує в тишині»).

- Який мотив є провідним у вірші? (Печалі, суму).

- Визначте найяскравіші, на вашу думку, образи-символи вірша та їх роль уВисновок

Бодлер так і залишився до кінця своїх днів на лезі ножа між прагненням пізнати єдність світу і самого себе та страшним розколом його свідомості, душі й всього життя.  Він не просто намагався осягнути Всесвіт, він створив глобальну картину Краси зі Зла.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.Створити паспорт твору

2.Висловіть свою думку ( письмово)  « Чи можуть квіти бути злом?»

 

 

28.02.2023   Українська література 

Урок 48

Тема :Камінний хрест – уособлення долі людини. Ідея нерозривної єдності Івана Дідуха з рідною землею. Останні й танець Івана Дідуха перед від’їздом із села як символ трагізму прощання з рідним краєм.

 Кінець XIX століття... Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах? Селяни західних українських районів залишають батьківську землю, зводячи як пам'ятники по собі камінні хрести, їдуть до далекої Канади в пошуках землі обітованої. А що ж чекає їх там, далеко за океаном?..

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через століття ступати болючими стежками тих трагедій, що спіткали наш народ на благословенній землі квітучого краю.

Найбільше багатство України — її прекрасна родюча земля, зрошена потом і кров'ю українського трудового народу. Золотою, недосяжною мрією, синім птахом, а найчастіше кривавою трагедією була земля для селянина. Людині завжди було притаманне відчуття радості й поезії землеробської праці. Десь у потаємних генах народу завжди жевріла приглушена іскорка природного зв'язку із землею, яка від подиху свіжого вітру час від часу розгорялася і вела людину до землі.

Однією з провідних тем української літератури є тема землі, нерозривність з нею людської долі. Новим словом у розкритті цієї теми в світовій літературі стала новела В. С. Стефаника "Камінний хрест".

Василь Стефаник — видатний український письменник. Будучи вірним правді життя, у свой творах він змальовує людей, які страждають, у безсиллі опускають руки, навіть гинуть. Високу оцінку його талантові дали І. Франко, Леся Українка, відзначивши новелу "Камінний хрест", що "вражає і бере за душу". Письменник дає яскраве уявлення про тяжку долю західноукраїнського селянства і про причини національної трагедії — переселення до Канади.

У центрі уваги твору — доля сім'ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, думки й переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Стефаник показує безвихідне становище трудівників, коли розповідає про людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим.

       Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг "снопи з поля або гній у поле, то однаково і на коні і на Івані жили виступали". І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: "Тільки його виджу, та й виджу, та й умирати буду, та й буду його видати. Все забуду, а його не забуду".

Символом страждання та безнадії стояв на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім'єю до Канади, де має будувати нове життя. Але він, як перед смертю, прощається з усіма родичами, з селом. На пагорбі "хресток камінний поклав" собі, як покійникові. Від'їзд до Канади асоціюється в нього зі смертю. Іван благає людей мати собі той хрест за пам'ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку Бога за своє село молити.

    Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, — хрестом виснажливої праці. Ґазда любив свою землю, отой горб, на якому минули кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.

Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван востаннє вдивляється у хрест: "Видиш, стара, наш хрестик? Тає є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє..."

Новела "Камінний хрест" — літературний пам'ятник працьовитості й патріотизму нашого народу. О. Кобилянська відзначила: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби витесували потужною рукою пам'ятник для свого народу".

Новела "Камінний хрест" — яскравий прояв Геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є однією з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.

 Еміграція. Скільки їх, українців, живе за кордоном. Протягом 1890-1910 років тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Цієї теми торкалися у своїй творчості багато письменників. Та й розглядалося це питання по-різному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з різних причин.

У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція — один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті — це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців.

Hовела "Камінний хрест" — єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому пагорбі в Русові.

Герой новели Іван Дідух емігрує, піддавшись вимогам дружини і синів: "Два роки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада..."

Іван не тішив себе ніякими ілюзіями. Він переконаний, що Канада — це могила для нього і дружини.

Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Hе багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Іван добровільно залишає. "Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кільки біді витримати", — звучить розпач у словах селянина.

Для героя розставання з рідною землею — трагедія. Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він наче закам'янів.

Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець — все це намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе і водночас сподівання трудівника на краще майбутнє.

Василь Стефаник — великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виривається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамерики" й Канади, котрі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом трагізму життя селянина-бідняка, емігранта.

Новела «Камінний хрест» — модерністичний твір.

Горб — виснажлива праця на неродючому горбі й велике бажання його освоїти, бо це рідна земля батьків… Не випадково тінь Івана на горбі у променях призахідного сонця виглядає як тінь велетня. Іван полюбляє цей горб і не уявляє життя без щоденної праці.

Головний герой — Дідух, отже, дід, тобто селянин, а ще це прізвище асоціюється з різдвяним атрибутом. Виїзд на чужину має розірвати зв’язок із поколіннями предків і навколишнім світом. Тож Іванові здається, що він кам’яніє, тобто втрачає духовне життя.

Іван відчуває, що поза батьківщиною у нього життя не буде: «… розвіємося на старість, як лист по полі». Тому прощання із селом нагадує своєрідний похорон.

Символічним у творі є останній танець — у ньому трагедія і розпач довічного прощання.

Камінний хрест — це пам’ятник не лише Дідухам, а й усім емігрантам, який став символом страждань сотень тисяч галицьких українців, що їх злидні погнали за океан, до «Гамерки» й Канади.

 Чому новелу названо «Камінний хрест» ? Що символізує ця назва?

 Назва неоднозначна: це і масивний кам’яний хрест, споруджений Іваном Дідухом на піщаному схилі як пам’ятник на згадку про себе. Водночас хрест — символ непосильної, нелюдської праці селян. Нести важкий хрест має крім прямого, ще й переносне значення — мучитись Селянський хрест не просто важкий — він камінний. До того ж хрест асоціативно пов’язаний в новелі з образом «далекої могили» — еміграції.

Багатозначність символічних образів

Символічні образи:

горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині);

 п’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею);

камінний хрест на глиняному горбі (пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника);

тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі);

 прізвище Дідух (символ духа (дід+дух), символ снопа жита-життя на Різдво, символ українського народу, основа життя, родоначальник сім'ї).

 Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Усі думки Івана навколо горба: так він зрісся з ним, що готовий, якби це можливо, і його повезти за океан. Тому й прохає сусідів, щоб не минали його горба, у святу неділю покропили хрест. Художні засоби виразності в новелі Невигадана правда про селянську недолю передається за допомогою конкретних подробиць (скажімо, ті сині жили, які випиналися на обличчі та руці Івана, коли разом з конем витягували воза на горб; ота напруга, коли мішком виносив гній на нивку), щира повінь ліризму, яка переливається в прощальному слові героя, уривчаста, «нервова», динамічно-експресивна фраза – ці та й інші художні прийоми забезпечують глибину соціально-психологічного аналізу, зближують твір з тими явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму як одного з літературних напрямів нашого сторіччя. Ліричнодраматична напруга в розвитку сюжету, «живцем перенесений мужичий спосіб бесідування», «розкопки» в збентеженій, роз'ятреній сум'яттями душі людини – це ті добрі якості твору, над якими час не має влади.

Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння, синекдоха («ціла хата заридала»), метафора; художня деталь («Він двома-трьома штрихами незвичайно яскраво зображує нам цілі драми» (Леся Українка)); діалектизм; монолог; позасюжетні елементи (пісня про осіннє листя як психологічний прийом для підсилення трагізму ситуації). У цьому творі, як і в інших, присутня така особливість, як місцева діалектична мова. Це трохи ускладнює читання і розуміння тексту для тих, хто «не з місцевих». Словник діалектних слів Патороч – клопіт. Краки – ноги (з болг.). Тручеє – швидко збігає, стікає. Банно – журно, сумно. Туск – смуток, туга. Стодола – клуня. Данцювати – танцювати. Сновавка – прялка для прядіння пряжі. Писати коротко і сильно вдається далеко не кожному письменникові. Як знайти те єдино точне слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе і мука? Василь Стефаник умів дошукуватися таких висловів, і називаються вони в теорії літератури художньою деталлю. Художня деталь – така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. (Записати в зошити). Стефаник – майстер художньої деталі. У «Камінному хресті» ми цей засіб зуcтрічаємо часто. Справді вражаюча, коротка словесна деталь здатна сказати все, що почував автор і його герої. Знайдемо в тексті описи. (Іван – «ходив схилений, як би два залізні краки тягали його тулуб до ніг», «потряс сивим волоссям, як гривою, кованою зі сталевих ниток»)

 А тепер звернімося до проблемного запитання. У чому ж суть художньої деталі в «Камінному хресті »?

За допомогою художньої деталі автор показав картини життя убогої селянської родини, допоміг нам уявити нещасних людейемігрантів, відтворив страждання душі Івана Дідуха, показав його жертвою умов).

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

Виконайте наступні завдання:

 1. Новела «Камінний хрест» В. Стефаника змальовує…

А) радісне передчуття щасливого життя за кордоном;

Б) масове переселення селян до міста;

В) трагедію переселення галицьких селян до Канади;

 Г) тимчасовий виїзд селян до Канади.

2. «Камінний хрест» написано в руслі (течії)…

А) неореалізму;

Б) неоромантизму;

В) імпресіонізму;

Г) експресіонізму.

3.За основу твору «Камінний хрест» автор узяв…

А) вигадану історію;

Б) розповіді емігрантів;

 В) факт із життя Штефана Дідуха із с.Русова;

Г) історію Василя Гнидки.

4.Важка праця зігнула Івана Дідуха в дугу, то в селі його називали

 А) «Переламаний»;

 Б) «Зігнутий»;

В) «Поламаний»;

Г) «Каліка»

5. Прийшовши з війська, Іван Дідух застав…

А) гарне господарство, яке йому залишили батьки;

Б) великі боргові зобов'язання батьків;

В) завалену хату й смерть тата й мами;

 Г) наділ землі

6. Іван Дідух любив істи…

 А) біля столу;

Б) на лаві;

В) на возі;

Г) у полі.

7. Іван запросив ґаздів до своєі хати, бо

А) від’їжджав з родиною до Канади;

Б) зібрав гарний урожай;

В) справляв весілля;

Г) зустрічав гостей з Канади.

8. Деякі селяни радили Іванові Дідухові не дуже хвилюватися за цим краєм, бо…

 А) заможні ґазди не сумують;

 Б) там буде краще;

 В) ця земля не годна стільки людей прогодувати;

 Г) заможним повернеться з Канади.

 9. Іван Дідух поклав собі на своєму горбі хрест камінний, щоб…

 А) земля належала йому;

Б) пам'ять по собі залишити;

В) оберігав село;

Г) був дороговказом подорожнім

 10. Перед від’їздом Іван звернувся до громади з проханням, щоб…

 А) не минали його горба, коли святять поле;

Б) не забували його родину;

В) листи писали;

Г) горба забрала громада

 11. Ґазда Іван для себе й дружини замовив музику словами:

А) - Гопака мені грай, по-панськи...;

Б) - Польки мені грай, по-панськи...;

В) - Коломийки мені грай, по-панськи...

; Г) - Вальса мені грай, по-панськи…

12. Коли покидали село, Іван Дідух показував старій хрест зі словами:

 А) - Там є вибито і твоє намено...є і моє, і твоє...;

 Б) - На новому місці заживемо краще...;

В) - Не хвилюйся, повернемося на цю землю...;

 Г) - Не журися, хоч дітям буде щастя...

13. Дослідження сенсу страждання, відчуття болю, які спонукають людину до пізнання суті свого існування - це у творі В. Стефаника «Камінний хрест» ознаки…

А) реалістичного письма;

Б) символістського письма;

В) експресіоністичного письма;

 Г) сентименталізму

14. «Страшно сильно пишете Ви. Так, якби витесували потужною рукою пам'ятник свого народу...», - писала про В. Стефаника…

 А) Ольга Кобилянська;

 Б) Марко Вовчок;

 В) Леся Украінка;

Г) Ліна Костенко.

15. Василь Стефаник найчастіше писав у жанрі…

А) соціально-психологічного роману;

Б) оповідання;

В) послання;

Г) психологічної новели.

 16. Камінний хрест, горб, прізвище Дідух – це у творі …

 А) образи-символи;

Б) художні засоби;

В) зорові образи;

Г) слухові образи.

17. У творі «Камінний хрест» Василь Стефаник описує еміграцію українців…

А) у 20-х роках ХVІІІ ст..;

 Б) у роки Другої світової війни;

В) після Першої світової війни;

 Г) наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

18. «Не давайте мені нічого, бо я бачу, що Україна московська. А з мене ви вже москаля не зробите!» - заявив В.Стефаник…

А) товаришеві-однокурснику;

Б) друзям-літераторам;

В) радянському консулові у Львові;

Г) австро-угорському уряду.

19. Установіть відповідність між образами-символами та тим, що вони уособлюють:

 1. пам’ятник усім емігрантам

2. розпач від прощання з рідним краєм

3. протистояння людини і життєвих випробувань,

4. розірваний зв'язок між поколіннями

 

А. горб

Б. Камінний хрест

В. останній танець з дружиною які випадають на її долю

Г. ворота

Д. прізвище Дідух і з навколишнім світом

 

 

 

28.02.2023   Українська література  

Урок 46

Тема: «Камінний хрест» – психологічне розкриття теми еміграції. Історична основа твору. Сюжетно-композиційні особливості. Багатозначність символічних образів.

Як коротко, сильно і страшно пише ця людина
Максим Горький

 

Діаспора (від гр. слова діаспора - розсіяння) – розсіяння в різних країнах народу, вигнаного з батьківщини чужинцями. 
         Українська діаспора утворилася передусім внаслідок міграцій, українці здебільшого виїздили за межі України у пошуках кращого життя, умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн., Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис. жителів українського походження) і західну (США 2 млн., Канада 800 тис., Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис. жителів українського походження).
 Галичина наприкінці XIX-поч. XX ст.. була в обіймах Австро- Угорської імперії. Причиною еміграції населення були непомірні податки, поступове зубожіння селян, занепад економіки, відсутність заробітку… Тож доводилося селянам мандрувати в далекі краї в пошуках кращої долі О дним з перших емігрантів був Іван Богдан із Коломиї, грамотний, добрий столяр, знався на виробництві мазуту, 1890 року він виїхав до Америки в штат Вірджинію. Усього протягом 1890-1910 рр. емігрувало 300 тис. українців.

В історії української еміграції визначають чотири хвилі переселенського руху.

Перша хвиля (кінець XIX століття — початок Першої світової війни). Емігрували до США, Бразилії, Канади, Аргентини, Австралії, Нової Зеландії. Причини еміграції: економічні, соціальні, політичні.

 Друга хвиля (період між Першою і Другою світовими війнами). Зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин.

 Третя хвиля (кінець Другої світової війни). Викликана політичними мотивами.

 Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» (з 1990 років). Причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні.

Пісня «Чуєш, брате мій… перегукується із листом Стефаника до Ольги Кобилянської . (учень зачитує листа). Через Краків переїжджають заодно наші емігранти. Йду щовечора, аби їх здибати. Страшно за ними і перед ними, серед того вони прибиті, здані на всю підлість людську старого і нового світу . Немилосердна земля чорна, що пустила їх від себе… Йдуть цілі громади, гонять їх десь , що вони самі не знають. Виджу їх, як дубів, тих мужиків, що їх вода підмиває, корінь підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на залізниці і везуть, як дерево на опал. Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і селом, і мені рвуться , чую їх жаль і муку.

 Запеклися в мозку і серці Стефаника назавжди страдницькі обличчя тих, хто навіки покидав свою рідну землю . І вилилися ці почуття і переживання в новелу «Камінний хрест», яка й і донині не перестає хвилювати читачів драмою людської душі. Звернувшись до експресіонізму , письменник знайшов такі слова любові до знедоленої людини , «що гриміли, як грім, і світили, як зорі». Щоб краще зрозуміти твір, розглянемо ознаки одного із напрямів модернізму- експресіонізм.

Експресіонізм (від франц. Expression - вираження). На межі XIX-XX ст. у європейському малярстві, а згодом і в музиці та літературі на противагу імпресіонізмові утверджується новий стиль – експресіонізм.

Основні ознаки експресіонізму: - увага до простих характерів; - прагнення віднайти першовитоки, корені зла в людському суспільстві; - заглиблення у проблему вини і кари; - дослідження сенсу страждання і смерті людини; - висвітлення протилежних понять «прекрасне-потворне»; - захоплення ідеєю всезагального взаємозв’язку всього сущого.        

Історія написання твору.
 Твір написано під враженнями письменника від масової еміграції галицького селянства за океан. Стефаник, навчаючись тоді в Кракові, був свідком поневірянь земляків при пересадках з одного поїзда на інший. Причини, що призвели до масового переселення, — це пошуки кращої долі доведених до відчаю селян, які, незважаючи на важку працю, втратили у своїй країні будь-яку надію на гідне життя. Протягом 1890-1910 років з Галичини виїхало понад 300 тисяч українців, лише з рідного письменникові Русова на чужину подалося до 500 душ. 
         Прототипом головного героя був односелець письменника Штефан Дідух (у творі – Іван), який емігрував з родиною до Канади. У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука, від 11 лютого 1935 р. В. Стефаник так згадував його діда, що був близьким товаришем батька письменника, Семена Стефаника:
          «Він був дуже розумний і спокійний, та інтересувався громадськими справами, та перший заклав читальню в Русові… Зі своїми дітьми і внуками він і багато інших покинули рідну землю… Зараз по їх від’їзді я написав оповідання «Камінний хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда в майже дослівнім наведенню. Це, так сказати, мій довг, сплачений вашому дідові в українській літературі, він же, ваш дідусь, мав в моїй молодості великий вплив»       
          В основу новели покладено реальний факт: перед тим як покинути рідний край, Штефан Дідух ставить на своїй ниві кам’яний хрест (який і донині стоїть у Русові). Але передусім це яскравий образ-тип, що втілював у собі душевні драми й долю багатьох добровільних вигнанців з рідного краю.

значення образів-символів твору.
         Давайте спробуємо пояснити значення таких образів символів як:

 Дідух – хліб, сніп, основа життя, українство, поминання померлих, символ урожаю.

 Місяць  ̶   передвісник чогось лиховісного, підсилення трагізму й абсурдності ситуації.

Роса  ̶  єднаюча сила землі і космосу: кінські копита, колеса, Іванові п’яти, експресивний рух.

 Поріг  ̶  почуття героїв у крайньому, майже неможливому прояві..

 Горб – тяжка праця, безвихідь, рідна земля, пам’ять.

 Прощання Дідуха з рідною хатою, селом, односельчанами – похорон душі героя.

 Прадавня пісня про осіннє листя – для підсилення трагізму психологічний прийом.

 Чужа земля – символ смерті, еміграції.

 Туга – любов до рідної землі і вимушена розлука, як камінь, викинутий хвилею на берег.

 Камінний хрест – пам’ятник усім емігрантам, які покинули рідний край у пошуках кращої соціально-економічної долі, батьківщини, тяжкої праці, терпіння народу, що хилиться під кам’яною вагою, гніту, але не падає пам’ять про І. Дідуха, безвихідь, титанічна марна праця, частка героя, відчай, печаль… поховання людини заживо, долі, крові й поту.   

Паспорт твору В. Стефаника

Історія написання: в основу новели покладено реальний факт про те, як Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, поставив на своїй ділянці кам’яний хрест (який до нині стоїть у Русові). У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука письменник зазначає, що в оповіданні «Камінний хрест» є дослівні думки Дідуха. Це і стало поштовхом до написання тору.

Рік створення: 1899.

Напрям: експресіонізм із елементами імпресіонізму.

 Літературний рід: епос.

Жанр: психологічна новела (студія, тобто художнє дослідження душі головного героя).

Тема: еміграція за океан галицького селянства на межі XIX й XX ст. (прощання хлібороба Івана Дідуха із сусідами у зв'язку з виїздом до Канади).

Головна ідея: єдність селянина з рідною землею.

Герої твору: Іван Дідух, його дружина Катерина, їхні діти, кум Михайло, селяни.

Сюжет і композиція: новела складається із семи розділів, сюжет як такий відсутній: селянин Іван Дідух покидає рідну землю, щоб переїхати до Канади в пошуках кращого життя (на вмовляння дітей і дружини).

Символічні образи: горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині); п’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею); камінний хрест на глиняному горбі (пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника); тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі); прізвище Дідух (символ духа (дід+дух), символ снопа жита-життя на Різдво).

Час подій: кінець XIX ст.

Місце подій: гуцульське село (с. Русів).

 Бесіда

-         Навіщо автор зіставляє психологічний портрет Івана Дідуха із описом коня?

Автор показує, як людське життя плине одним потоком із худоб’ячим.

-         Чому письменник порівнює постать Івана з велетнем?

          Іван - велетень, бо оживляє, скеровує все довкола й об’єднує його в одну нерозривну цілість-виконує місію співтворця Всесвіту. Зав’язка: Гості в хаті Івана, прощання із односельцями.

-         Чому Іван «спросив» ціле село? Які почуття переповнюють селянина ?

        Іванові дуже сумно на душі , бо прощається із селом навіки. Екскурс в минуле – це розповідь Івана про те , як сини дійшли думки про виїзд. Вчитель: Що стало причиною еміграції родини Дідуха ? Чи вірить він , що на чужині знайде щастя ?

-          Іван не вірить у щастя на чужині. Про це свідчать такі слова: «…Видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!» І показав їй через вікно могилу. «…Підемо світами і розвіємося на старість, як лист по полі»

-         Чим для Івана є розлука з рідною землею? Що переважило в Іванові – любов до рідного краю чи любов до дітей? Чи можемо ми за це осуджувати Дідуха?

Розвиток дії Селяни пригощаються , ведуть розмови, співають , як у молоді літа.

             Чи не видається вам дивним прохання Івана до односельців найняти службу за цілу сім’ю Дідухів? За що люди в селі шанують Івана? (народна мораль і етика) Чому горб, на якому вік свій збув, такий дорогий селянину ?

Іван Дідух увібрав у себе характер і мораль свого народу-хлібороба, його мудрість і почуттєвість. Кожне його слово –як важка сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі і нестерпного болю розлуки з нею.

«Ланцюжок» зміни настроїв, почуттів героя за розділами  (сум – жаль – бажання сповідатися - печаль за молодими літами – відчай – напівбожевільний стан горя ).

Кульмінація Син нагадує батькові , що пора виходити . Іван пускається в шалений танок із дружиною.

Танець – символ трагізму і розпачу – прощання із рідним краєм.

Розв’язка Усі люди проводжають сім’ю Дідухів, Іван іде, танцюючи. Зупинилися біля хреста. Іван показує жінці хрест, де викарбувані їх імена.

-         Як ви розумієте образ-хреста, що він уособлює? (важку долю народу- трудівника)

         Він - пам’ятник тисячам українським селян, які так і не повернулися додому , засіваючи своїми кістьми чужі землі.

Висновок:

  Новела В. Стефаника «Камінний хрест»  ̶  це… показ гнітючих переживань селянина, який виїздить на неминучу загибель у чужі й невідомі краї.
̶   Образ Івана Дідуха – це… образ усього галицького селянства.
̶ Його трагедія – це… трагедія всього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю.
̶  Твори В. Стефаника – це… своєрідний літопис народного життя, велика книга правди, написана кров’ю серця великого гуманіста.

Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру на тему: «Емігрант – зрадник чи патріот».

 

27.02.2023   Українська  мова

Урок 47-48

Тема: Написання не, ні з різними частинами мови.

 

                                Правопис частки "не" з різними частинами мови

Частина мови	Пишеться разом	Пишеться окремо
Іменник, прикметник, прислівник	якщо слово без не не вживається: ненависть, нероба, недбалий, негайно	якщо в реченні є протиставлен­ня, заперечення: не зрада, а вірність; не слабкий, а сильний; не рідко, а густо
	якщо до слова з не можна дібрати синонім без не: недруг (ворог), нещирий (фальшивий), небагато (мало)	якщо не стосується присудка: Це озеро не глибоке (не є глибо­ке). Узимку тут не холодно (не є холодно).
	якщо не входить до префікса недо-: недооцінка, недовчений	якщо прикметник з не має при собі пояснювальні слова (займенники чи прислівники): Аж ніяк не потрібні слова. Зовсім не цікава презентація.
Дієслово та Дієприслів­ник (форма дієслова)	якщо слово без не не вживається: ненавидіти, нестямившись	у решті випадків: не знати, не купивши
	якщо не входить до пре­фікса недо-: недочувати, недовиконавши
	Зауважте! Написання деяких дієслів з "не" залежить від лек­сичного значення: нездужати (хворіти) — не здужати (не змогти), неславити (ганьбити) — не славити (не прославля­ти), непокоїтися (хвилюватися) — не покоїтися (не бути похованим), недоїдати (жити впроголодь) — не доїдати (залишати частину їжі).Треба розрізняти прислівник немає (нема) від дієслова не має: У нього немає вибору — Він не має вибору.
Дієприкмет­ник (форма дієслова)	якщо дієприкметник виступає означенням і не має залежних слів: Червоніли незірвані яблука.	якщо є протиставлення: Черво­ніли не зірвані, а опалі яблука.
		якщо дієприкметник виступає присудком: Яблука не зірвані.
		якщо дієприкметник має залеж­ні слова: Червоніли не зірвані ще яблука.

 

ПОВТОРИМО !!!

Частка не пишеться разом:

 1. Якщо слово без не не вживається: із іменниками, прикметниками, прислівниками, дієсловами, дієприслівниками: ненависть, невістка; нещадний, негативний; невдовзі, невтямки, несамовито; нехтувати, непокоїтися, непритомніти; ненавидячи, нездужаючи; із дієприкметниками, якщо вони є означеннями іменника (а не присудком) і не мають при собі пояснювальних слів: невивчений вірш, непередбачена ситуація.

 2. У складі префікса недо- в іменниках, прикметниках, дієсловах, дієприкметниках: недосяжність, недооцінка; недозрілий, недовиконаний, недочутий; недоїдати (погано харчуватися), недоказувати (щось замовчувати).

3. З іменниками, прикметниками, прислівниками, займенниками, якщо додаванням не утворюється слово, яке можна замінити синонімом без не: правда – неправда (брехня), веселий – невеселий (сумний).

 4. У займенниках неабихто, неабищо, неабиякий.

5. У частках невже, нехай.

6. У сполучниках незважаючи на, невважаючи на, немовбито, немов, немовби, неначе, неначебто.

7. При зіставленні непротилежних ознак: річка нешвидка, а глибока; вітер несильний, а теплий.

 «Запам’ятайте». Слід розрізняти написання немає, не має:давно немає листів від сина; він не має грошей на квиток.

 Частка не пишеться окремо:

1. Із дієсловами: не пише, не слухає, не доїдати страву, не дочути до кінця.

 2. Коли в реченні є протиставлення: море не чорне, а синє; не довго він був у полі, а лише три дні.

3. Якщо прикметник має при собі пояснювальне слово (займенник, прислівник) із часткою ні, а також якщо перед ним стоять слова далеко, зовсім, аж ніяк: нікому не відомий; мені зовсім не приємний.

4. Якщо частка не становить одного поняття з наступним словом, а є лише запереченням: йому бракує не знань, а бажання.

5. З дієсловами та дієприкметниками, що виступають присудками, а також у дієслівних формах на -но, -то та дієприслівниках: книга не прочитана; підлогу не вимито; не прочитавши, важко зрозуміти зміст.

 6. Із дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова: не переписаний мною текст.

7. Із прикметниками у функції присудка, якщо часткою заперечується ознака, виражена даним словом: той котик не великий (заперечення); той невеликий котик сидів біля дерева (одне означальне поняття).

8. Якщо між часткою та прикметником-присудком можливе дієслово є (був, була): цей будинок не старий (не є старий); але: цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований).

9. Із прислівниками, числівниками, займенниками, сполучниками, частками, прийменниками та з незмінюваними присудковими словами: не гаразд, не досить, не дуже (але недуже дитя – хворе), не зовсім, не варто, не можна, не треба, не цілком, не випадково, не дивно, не інакше, не раз, не сьогодні, не слід, не вісім, не двоє, не перший, не ваш, не твій, не тоді, не то... не то, не при... , не на... , не за... , не до вподоби, не до ладу, не до речі, не до смаку, не під силу, не від того, не з руки та ін.

 

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!

1. Бігти (не) чуючи ніг; з уст пари (не) пустити; води (не) сколотити; вір своїм очам, а (не) чужим речам; де (не) згода, там часто шкода; (не) всякому слуху вір; (не) далеко шукати; (не) зважаючи (ні) на що; (не) мало води утекло; (не) хтувати (не) безпекою; пороху (не) вистачає; хто (не) довго спить, тому щастить; (не) більше і (не) менше; (не) добитися; (не) до сміху.          

2. Не/нависть, не/боязкий, а хоробрий, не/гаразд, не/мічний, не/жить, не/абиякий, не/благонадійний, не/видимість, не/вперше, не/впізнати, не/дозрілий, не/до/речі, не/ясний, а похмурий, не/любов, не/начебто, не/досягати, не/зайнятий справами, не/до/ладу, не/вимушений, не/абихто, не/мовби, не/з’ясоване досі питання, не/там, не/легко, не/забутий усіма вчинок, не/дорослий, не/до­рого, а дешево, не/в’янучий, не/близький, не/зважаючи, не/врожай, не/дбалий, не/завжди, не/захищений від віт­ру, не/краще, не/істотно, не/пекучий, не/переконливий, не/досягати, не/вблаганний, не/проворний, не/часто, не/на­дійний.

          

  Написання НІ з різними частинами мови з використанням  матеріалу таблиці.

 

НІ пишеться разом
Правила	Приклади
у заперечних займенниках і прислівниках	ніхто, ніякий, ніде, нікуди, ніяк
якщо слово без ні не вживається	нікчемний, нічліг
НІ пишеться окремо
Правила	Приклади
якщо вживається для заперечення наявності предмета чи ознаки, а також в стійких словосполученнях без дієслова-присудка	ні краплини; ні се ні те; ні на макове зерно; ні так ні сяк
якщо виступає повторювальним сполучником  із заперечним єднальним значенням	Не люблять кайданів ні слово, ні ідея (М.Рильський)
із займенниками та прислівниками,  від яких відокремлюється прийменником	ні в кого, ні при чому, ні в скількох

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!

1.Переписати, знімаючи  риску.

1. Ледареві й ні/кчемі завжди свято. Голова – як казан, а розуму – ні/ложки. Ледачому й лінуватись ні/коли. Ні/хто ні/озвався, ані/засміявся. Ні/хто майстром враз не/став. З пустого в порожнє переливати ні/чого. Як нема пального, трактор ні/до/чого. Їздив ні/з/чим, а привіз воза. Багато з чим піти – ні/з/чим не/вернутись. Ні/кому сама птаха в руки не/летить. Його робота не/ лізе ні/в/які ворота. Красно говорить, та слухати ні/чого. Ні/коли не знаєш, де причаївся заєць. Живий ведмідь своєї шкури ні/за/які гроші не продасть. Не/бери чужого ні/чого й не/боятимешся ні/кого. Де сівач ледащо, там урожай – ні/нащо. Держися в усьому міри, то не/ матимеш ні/в/чому потреби. Якщо грубо, ні/кому не любо. Камінь угору не котиться ні/в/яку пору. В чужім оці бачить зразу,  а в своїм – ні/разу

2. (Ні) холодно (ні) жарко; (не) чути (ні) рук (ні) ніг; (ні) живий (ні) мертвий; (ні) де й голки встромити; без (ні) якого наміру; далі (ні) куди; (ні) коли й угору глянути; (ні) кроку назад; (ні) чого й думати; це вже (ні) на що (не) схоже.

 

Готуємося до ЗНО     

Правопис часток не, ні.

ВИКОНАТИ ТЕСТИ

1.У якій групі слів усі вони з часткою не пишуться окремо?

А Не/затоплена місцина, ніким не/торкана роса, не/завершена робота;

Б не/почорнілий від часу паркан, не/просохла земля, не/розсідланий кінь;

В не/завершена книга, не/підбілена верба, не/виконане завдання;

Г не/прив’язаний звечора човен, ще не/забута образа, нічим не/ захищений порт?

2. Приведіть у відповідність варіанти написання з прикладами.

Частку непишемо: 1 Разом 2 Окремо Частку ні пишемо: 3 Разом 4 Окремо

А Ні/старовини, ні/я не дорікаю, ні/живий ні/мертвий, ні/так ні/ сяк Б Не/бажано, не/п’ять, не/сказане, не/доїсти В Не/гайний, недо/лік, не/голосно, не/обережний Г Ні/сенітниця, ні/кчема, ні/звідки, ні/хто Д Ні/коли, ні/туди ні/сюди, ні/до/ кого, ні/яково Е Не/щодавно, недо/робок, не/оковирний, не/той

 

3. У якій групі слів усі вони з часткою не пишуться разом?

А Не/помічений човен, не/підписані документи, ці не/забутні мрії;

Б не/бачена краса, не/полита досі розсада, не/бачена ніколи квітка;

В не/замкнені двері, не/закінчений лист, ніким не/підтверджений факт;

Г не/застебнуте пальто, не/зірваний бур’ян, ще не/висушене сіно?

 

1   Вправа з ключем. Запишіть у дві колонки слова та сполучення слів:

• у першу — ті, що пишуться з Не та Ні Окремо; • у другу — ті, що пишуться разом. Поясніть правопис слів з Не. Визначте частини мови в словосполученнях.

Не/ріж, не/кричи, не/озорий степ, поки що не/легко, не/забаром, Не/добір, не/подбав, нами не/передбачене, не/зовсім, ні/про/що, не/заПеречне, ні/ким, не/мовбито, не/годен, не/кожен, ні/те ні/се, не/вроздріб, Не/благозвучне, не/досіл, тяжку не/волю, книжка не/прочитана, не/навиворіт, не/п ‘ять, не/дорід, не/нависть, не/впоперек; не/коротка, а довга; ні/з/чим, ні/чим, ні/коли, не/до вподоби.

Ключ: За останніми буквами в кожній фразі прочитайте прислів’я. 

24.02.2023   Зарубіжна література  

Урок 23

Тема: Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.

 

Модернізм (франц. Модерн - сучасний, найновіший) - загальна назва літературно-мистецьких напрямків, течій та шкіл кінця XIX - початку XX століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

 

      Розчарування в життєвій дійсності тахудожньому реалістичному способі її відтворення спричинило зацікавлення новітніми філософськими теоріями та появу нових художніх напрямів, які отримали назви декадентських, авангардистських та модерністських. Французьке слово декаданс означає занепад, модерн — сучасний, найновіший, а авангард — передовий загін. Цими термінами почали позначати якісно нові явища в літературному процесі, пов’язані із занепадом і кризою суспільної думки й культури.

Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо) і поширився в Європі. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки, тому мистецтво модернізму було переважно

ірраціональним. Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури. З цього погляду модернізм став справжньою  художньою революцією.Протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув усіх його досягнень, а навіть використовував їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві.

Теорія літератури

Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним поєднанням художніх

явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах.

Наприкінці XIX ст. виникли течії раннього модернізму: імпресіонізм, символізм та

естетизм.

 Імпресіонізм (від фр. «враження») постав у другій половині XIX ст.і розквітнув у XX ст.

Основоположниками імпресіонізму в літературі стали прозаїки брати Гонкури та поет Поль Верлен.

Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні мінливі враження — зорові й чуттєві, а також їхні відтінки. Уявлення та асоціа- ції імпресіоністів часто були фантастичними і завжди суб’єктивними. Художній твір імпресіо ніста — це не об’єктивна картина світу, а система складних суб’єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею.

У сфері поезії імпресіонізм зімкнувся з символізмом.

Символізм (гр. symbolon — знак, символ, ознака) — найвизначніша серед

течій раннього модернізму кінця XIX — початку XX ст. Символісти використо-

вували символ як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ та особис-

тих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Для символістів

поезія, як і музика, була найвищою формою пізнання таємниці світу. Започат-

кували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр

Рембо, після чого символізм розповсюдився в усій Європі, а також поширився

на інші види мистецтва — живопис, музику, театр.

 

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерного для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

Символ (гр. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний

знак, що опосередковано виражає суть певного явища. Символ характеризується

узагальненістю, багатозначністю, таємним змістом, тому може витлумачуватися

по-різному.

 

ДОМАШНЯ РОБОТА !!!!!

 

Записати  в зошит цей теоретичний матеріал

 

Модернізм (у перекладі з французької — новий, сучасний) — загальна назва напрямів мистецтва та літератури останньої третини ХІХ — початку ХХ століття, що відбили кризу культури й розрив із естетикою минулого.

Вперше слово «модерн» почали використовувати в кінці І століття для того, щоб розмежувати християнське теперішнє і язичницьке римське минуле. Протягом століть його зміст змінювався. Це випливає і з самого значення слова – «приналежність до сучасного». Отже, модернізм є постійним оновленням і не може бути притаманним певному відрізку часу. Модернізм завжди постає з конфлікту, заперечення старого, попереднього, але існує паралельно в часі. Найбільш помітне протистояння на всіх ділянках суспільного і культурного життя почалося наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.
Підґрунтям для раннього модернізму у мистецтві була творчість романтиків. Модерністське начало приховане в самій природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття брудної реальності, протиставлення буденному світу сили духу й мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.

Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке б було художньо інформативним. На думки модерністів, це повинна бути метафорична мова, лаконічні, рвані речення, метальна композиція, запозичений у німого кіно принцип монтажу. Все це поетичні засоби  породжені прагненням надати художньому тексту більшої інформативності.

Основні теми модерністської літератури

    ізольованість особистості, її відчуження й приречення на самотність;

    знеособлення людини;

    напружене переживання скінченності життя;

    змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації;

    критичне ставлення до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.

Течії раннього модернізму

 

Символізм (від. грецьк. symbolon – знак, символ, ознака) – одна із течій модернізму, в якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецька течія в живописі,  а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Основний стильовий прийом імпресіонізму — зображення не самого предмета, а враження від нього. Назва виникла після проведення виставки у 1874 році, де була виставлена картина Клода Моне «Враження. Схід сонця». ( враження франц. – impression). 

Неоромантизм (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) – течія в мистецтві (перш за все, у літературі) на межі XIX-XX століть, що виникла як реакція на реалістичні й натуралістичні тенденції другої половини XIX століття.

 

 

21.02.2023   Українська література

Урок 44-45

Тема: Василь Стефаник. Життя і творчість. Новаторство письменника.

 

       Наприкінці ХІХ- початку ХХ століття в суспільстві постало питання вирішення соціальної кризи в царській державі, знищення її режиму та негативного ставлення до української культури… Для цього й посвятили своє життя багато діячів того часу, серед них і Василь Стефаник. Сьогодні ми спробуємо прочитати кардіограму серця й кардіограму життя Василя Стефаника — людини й митця. І це стане ключем до розуміння його творчості.

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р.

Він дійсно прийшов у світ як страдник і боронитель стражденних. Дитинство хлопчика минуло в рідному Русові Снятинського повіту. Василько радо виконував звичну для сільських дітей роботу, пас вівці, близько сходився з батьковими наймитами, слухав їхні пісні та казки. З юних літ лилася в сердечко, вразливе на біль та несправедливість, велика любов до землі й хлібороба-трударя на ній, відчувалася святість праці. Батько хотів бачити Василька орачем і сіячем з юних літ, і пізніше Стефаник згадував першу свою оранку, криваві мозолі і втому. «Нагадується мені одна весна — давня, давня… Я перший раз йшов робити весну… Тато казав: «Ти вже великий, вже меш зо мнов у поле ходити, а за то до Великодню я куплю файний капелюшок кайстровий і черевики куплю, будем робити та й будем мати». Цілий день я погонив — мука була, плач був і сварка. Вечером я вертався додому… Мама мене привітала як парубка». Звернімо увагу, що спогад не похмурий, не песимістичний, а овіяний надією: «Будем робити та й будем мати». Оцю впевненість у власних силах, працездатність, селянську двожильність. В. Стефаник пізніше реалізував уже не як ратай, а як новатор-письменник, орав літературне поле глибоко, без огріхів, совість, як людьми і самим собою поважаний добрий господар. У 1878 році батьки віддали свого найстаршого сина до початкової школи в Русові, де Василь провчився три роки. Побачивши, що дитина тягнеться до знань і має здібності до науки, в 1880 році Семен Стефаник відвіз хлопчика в Снятин, де Василя зарахували до другого класу міської школи. Відразу ж на малого посипалися насмішки й кпини від паничів й учителів: «Тут мене почали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били». Після цієї школи, де, як писав письменник, «не одну сльозу… зрібним рукавом обтирав», проте хотів учитися і вчився, у 1883 році Василь успішно склав іспити до Коломийської Гімназії.

І тут треба було перейти через Дантове пекло другосортності, принижень, знущань. Одного разу вчитель наказав хлопчикові написати речення на дошці якнайвище. Василько старався виконати наказ, тягнувся вгору, сорочечка піднялася і блиснуло голе тіло. Вчитель указкою задирав сорочину, під якою в хлопського сина, звичайно, не було нічого, реготався, а весь клас тупав ногамий улюлюкав. Потрясіння було таким великим, що Стефаник у цей момент мало не помер, а пізніше, коли батько купив йому «панський» костюм, не міг його носити, бо запах сукна щораз нагадував Василькові ганьбу коло дошки, і хлопчик умлівав уже від одного спогаду.

Доводилось терпіти й коритися, старатися бути непоміченим у класі найбільш агресивними паничами, а потім картати себе за слабодухість: «Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий. З білої сорочечки сміялися. Кривдили мене і ранили, я ходив тихонько, як біленький кіт, аби паничики не чули. Я чув свою підлість за тихий хід і кров моя діточа з серця капала».

·        Як пояснити таку реакцію хлопця? (Можливо, особиста образа, приниження власної гідності викликали так переживання, а може, серце хлопця вперше відчуло, що у світі є соціальна несправедливість.)

Безперечно, ці епізоди допомагають простежити становлення світогляду майбутнього письменника. Навчаючись у Коломийській гімназії, Стефаник прочитав твори Г. Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, роздобув і дуже тішився єдиним на всю Коломию «Кобзарем» Т. Шевченка. Улітку 1886 року він із найближчими друзями організував у Русові читальню, а в кінці року гімназисти прийняли Василя до таємного гуртка, де він перед портретом Шевченка прийняв присягу, що буде чесно жити і трудитися для народу.

Юний Стефаник сміливо взявся за агітаційну пропаганду, читав заборонену літературу, дружив з Лесем Мартовичем, з яким у 1889 році прибув на нелегальний з’їзд української гімназійної молоді Галичини. Дізнавшись про звільнення М. Павлика від роботи в редакції львівської газети «Батьківщина», гімназисти написали редактору гнівного листа. Лесь Мартович був для молодого Стефаника втіленням справжнього таланту. Василь навіть випросив у своєї матері гроші, щоб видати Мартовичеве оповідання «Нечитальник». Під впливом Леся він і сам спробував творити: «Писати я почав дуже рано, ще в гімназії, та величезний талант Мартовича просто паралізував мене, і я ніколи не признавався, що я також письменник». У Коломийській гімназії В. Стефаник знайомиться з молодим Іваном Семанюком — майбутнім письменником Марком Черемшиною.

І вже В. Стефаник сприяє тому, щоб молодий митець повірив у себе і став писати. Пізніше Леся Мартовича, Василя Стефаника й Марка Черемшину назвуть «покутською трійцею». Першою публікацією В. Стефаника стала стаття в журналі «Народ» — «Жолудки наших робітних людей і читальні», підписана псевдонімом Василь Семенів. Погляди коломийських гімназистів перелякали місцеву владу. Леся Мартовича виключили з гімназії, а дещо пізніше ще двадцятьох, між якими й Стефаника. Продовжувати навчання Василь поїхав у Дрогобицькій гімназії, але ролі захисника скривджених не зрікся, свідченням чого стала стаття у Станіславському журналі «Поступ» — «Форналь Антін». У цьому нарисі йшлося про долю колишнього заможного селянина, який став наймитом («форналем») на чужому полі. У Дрогобичі В. Стефаник зустрівся з Іваном Франком і дружба між ними утвердилася на довгі роки. В останній рік навчання в Дрогобицькій гімназії помирає старша сестра Марія, що була для Василя і вихователем, і другом-порадником. Наша, синку, Марія вмерла. Та як умирала, та все за тебе випитувала. Ми її дурили, що ти над’їдеш. А таки того дня, як вмерла, то казала, що коби тебе хоть крізь вікно, хоть через поріг узріла. Та й умерла». Від жалю серце у Стефаника перевернулося: Пішли ми з мамою на могилу. «Аді, синку, отсє Маріїн гріб. Я вже насадила і рути, і барвінку, і хрест дала малювати, але ще вишеньки не посадила, аж восени посаджу». Сіли ми коло гробу, і мама оповідали мені за біду Марійчину. Цвіт падав на гріб і на нас. Здавалося, що той цвіт зростається з маминим білим волоссям…» Мати Стефаника — надзвичайно чуйна, добра і ніжна жінка — була чи не єдиною людиною, яка розуміла сина, співчувала йому і безмежно любила. Її світлий образ письменник проніс у своїй душі до останніх днів життя. Після смерті дочки ненька тяжко захворіла, і люблячого сина це дуже непокоїло. До того ж убивчо впливали на виснажене від тяжких страждань материне серце докори батька, що, мовляв, Василеві арешти заженуть її в домовину. Він знав про це і, палко люблячи матір, заради неї терпів усе. «Не раз, а сто разів на день,— пише він у листі до В. Морачевського 24 листопада 1895 р.,— я боюся своїх дверей, чи аби не розтворилися та аби мені не подано телеграми». Василь боїться втратити матір. Туга каменем тисне на душу. Після Дрогобицької гімназії Василь Стефаник навчається на медичному факультеті Ягеллонського університету в м. Кракові. Вибір медицини можна пояснити хіба що втратою сестри й хворобою матері. У 1895 році Василь приїхав до матері Оксани, яка вже згасала. Вона обливала слізьми подушку, приказуючи: «Діти, діти, кілько вас маю, а так, як бих і не мала! Ти десь світами оттуда блукаєш, не знаю, чи би то за мої, чи за татові гріхи». Батько ж не міг і не хотів зрозуміти свого сина, і конфлікт вилився у велику сварку й взаємну неприязнь. Для матері Василева творчість була святинею, але похмурі тони його оповідань лякали селянку, вона вважала, що її син дуже нещасливий, якщо «люди плачуть над його писанням, а не сміються». Помирала мати, коли Василь уже був відомим у Західній Україні новелістом. Смерть Оксани призвела до ще більшої ненависті між батьком і сином. Семен задумав оженитися, хоча небіжці, як говорили в селі, ще «ноги не застигли». Скороспечене весілля батька з Василевою ровесницею боляче вдарило письменника. З розпачу він погрожував викопати мамину труну і покласти на порозі в церкві, щоб батько з нареченою переступав через домовину, ведучи нову жінку до вінця. Цього, звичайно, письменник не зробив, адже це було б оскверненням могили неньки, але з розпачу тяжко захворів. Крім власне сімейних драм, Василя боляче вражало загальнонародне лихо. Еміграцію він розцінював як непоправну трагедію. Краківський вокзал став пересильним пунктом виїжджаючих, які проходили медичну комісію, купували квитки й візи. Тут галичан обдурювали, шахрували, убивали. Та й життя їхнє у бруді, злиднях, відчаї скидалося на циганський табір. Оскільки батько категорично заборонив синові кидати навчання і приїжджати додому, молодий Стефаник часто приходив на Краківський вокзал, щоб від земляків-переселенців довідатися, що робиться в рідному краю. О. Кобилянській він писав про свої враження: «Нині досвіта на двірці краковськім було 800 душ емігрантів… Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми — відкидають їх, як грушки… На пероні лишаютьсяжінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ламання рук і прокльони. А поїзд лише димом б’є в очі — пішов!» У грудні 1897 року в чернівецькій газеті «Праця» було надруковано новели «Синя книжечка», «Стратився», «У корчмі» «Сама-самісінька». Дещо пізніше Василь Стефаник написав славнозвісні новели «Лесева фамілія», «Мамин синок», «Майстер», «Катруся», «Ангел», «Осінь», «Шкода», а взимку 1899 року — «Камінний хрест». О. Кобилянська, прочитавши ці твори, писала авторові: «Між слова Ваші, там… тиснулись великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу… Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша… котру не можна забути». Сам же Василь Стефаник пояснював тематику своїх творів так: «Веселості у нашого народу є дуже багато, але в моїм серці веселості мало… А нарешті скажіть, що я свою душу пустив у душу народу, і там я почорнів з розпуки і слів не маю, аби-м все міг сказати, бо страшно за себе, а я ще трошки хочу жити».

Переживання героїв Стефаникових новел — переживання самого автора. Це можна простежити на прикладі автобіографічної дилогії «Виводили з села», «Стратився». Подія, зображена в цих оповіданнях,— реальний факт. 1887 року покінчив життя самогубством двоюрідний брат Стефаника Лука. Це приголомшило письменника. А згодом він відгукнувся на родинне горе щемливим оповіданням «Стратився». І знову наприкінці цього ж року доля наносить удар — помирає перша любов Василя — Євгенія Бачинська. Туберкульоз знищив її. А 1890 рік почався надзвичайно трагічно — 1 січня померла мати. Боляче вдарилося синове серце об мамину могилу.

«Заридав сухими очима і впав.

Зарив чоло у могилу і просив маму, аби його назвала так, як він був ще дитиною.

Одне маленьке слово аби сказала!

Довго просив.

Потім поклав голову на хресті і почув від нього мороз.

Здригнувся, поцілував могилу в маленьку яблінку…

Гріб мамин недалеко від Маріїного. Цвіт із маминої вишеньки падає на гріб Марії, а Маріїної на мамин гріб…Сидів між тими гробами, і нагадалася мені мамина співанка. Посидів я там та й пішов із могили. Лиш вишневий цвіт із гробів летів за мною, як коли би тим цвітом сестра і мама просили, аби я не йшов».26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, надзвичайно розумною, делікатною і мужньою дівчиною з прогресивної сім’ї. Її батько високо цінував творчість зятя і після прочитання «Синьої книжечки» сказав: «Не пиши так, бо вмреш». Сімейне щастя Стефаника тривало всього десять років, 4 лютого 1914 року Ольга померла, залишивши Василеві дрібних діток — трьох синів. Залишившись на 43-му році життя вдівцем, Стефаник узяв турботи про дітей на себе, доглядав їх, пестив, турбувався про здоров’я. Один із синів — Юрко, захворів на висипний тиф і був на межі між життям і смертю. Про переживання батька у той час згадує інший син — Кирило: «Він майже нічого не їв, вночі не спав, щогодини міряв пульс хворого: «Я цього не годен перебути, коли Юрко вмре, я не хочу жити. Мені так само тяжко переносити його слабість, як йому»,— з сльозами в очах говорив Стефаник». Таким він був батьком. Василь Стефаник писав: «Забагато смерті, забагато скошеної молодості, аби сила була витримати я вже ховаюся від смерті, бо боюся її. Боюся, аби не пожерла сонця, аби не змазала всіх моїх доріг, аби не поруйнувала моїх приятелів…». Коли розвалилась царська імперія і на її руїнах постала УНР,— зазначає відомий літературознавець Федір Погребенник,— письменник привітав її утворення як волевиявлення всього українського народу. 17 листопада 1917 року, виступаючи на велелюдному вічі у Снятині, він з радістю констатував, що на Україні «в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде до нас світло для нашого розвою». У січні 1919 р. Стефаник уже як громадянин Західноукраїнської Народної Республіки з українським, а не австрійським, паспортом приїхав до Києва, був на всіх торжествах, пов’язаних із проголошенням Злуки обох частин України в єдину суверенну Українську державу. Сповнилася його мрія про об’єднання одного народу в сім’ї вольній, новій.

Письменник боляче пережив поразку УНР. Україна знову була розірвана на шматки. Стефаник ганьбив польську владу за те, що зробила Україну безправною і пильно стежив за подіями в радянській Україні.

Голосом правди і непокори, за словами Миколи Шудрі, були для нього твори Григорія Косинки та Миколи ХВИЛЬОВОГО. До одного писав листи; іншому приурочив оповідання «Мати», яке й досі друкується без посвяти. А тим часом з радянської України долинають моторошні новини, які перевершують всі знані у світі жахи: суцільні розстріли без суду і слідства, голодомор, колективізація під страхом знищення». У всіх наших посібниках і підручниках, на всіх Стефаникових ювілеях говорилося про те, що письменник одержував від українського радянського уряду персональну пенсію. Однак цинічно замовчувався той факт, що він згодом відмовився від тієї пенсії, протестуючи проти сталінських репресій. «Спершу заявив консулові у Львові: «Не давайте мені нічого, бо я бачу, що Україна московська. А з мене ви вже москаля не зробите». Потім написав листа наркомові освіти з відмовою од пенсії, закінчивши йогословами: «А прихильником Великої України я все був і буду…»Довідавшись, що уряд УРСР позбавив Стефаника персональної пенсії, митрополит Андрій Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію від Української уніатської церкви. Письменник попросив касира зі святоюрської каси, де він повинен був одержувати гроші, видати назначену суму дрібними монетами, що й було виконано.З великою торбою мідяків у руках вийшов Стефаник на майдан, де завжди сиділо багато жебраків, і жменями насипав їм у шапки монети… Він роздав свою пенсію, всю, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ невинно убієнних жертв голодомору в Україні 1933 року… Стефаник не визнавав комунізму. Він був послідовним учнем Франка і розділяв думку про те, що коли вдалося б побудувати державу за рецептами Енгельса, то вийшла би така тюрма, якої ще не бачив світ.Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р. у Русові від серцевого нападу. За заповітом митця поховали в рідному селі, поруч із могилою матері, адже відчуваючи подих смерті, він не раз повторював: «То, небожата, мені вже треба йди до моєї мами».

 Ми висловлювали свої думки про Стефаника-сина, про Стефаника людину, Стефаника-батька. Що ми можетмо сказати про Стефаника-громадянина? Стефаник був людиною незламної громадянської позиції, борцем за справедливість і людську гідність

Непростим був і творчий шлях великого новеліста. Найбільш плідним періодом стали 90-ті роки ХІХ ст., коли він написавдо 50 новел, публіцистичних статей і поезії в прозі. Збірка «Синякнижечка» (1899), «Камінний хрест», «Дорога» (1901) вразили читачів і літературних критиків своїм змістом і естетичною формою. А потім — більше 10 років творчого мовчання. У 1925 році з’явилася нова збірка новел «Земля». Вона засвідчила, що письменник не втратив майстерності. Цікаво, що у Стефаника фактично не було періоду учнівства, бо слабких, недосконалих творів у нього немає зовсім. Критика, правда дорікала, що він надто гіперболізує народне горе. Але В. Стефаник відповів: «Мені самому було приємніше змальовувати наших селян у вишиваних сорочках на призьбі, що мочають булку в мисці меду. І сто гусок перед хатою, і двадцятеро корів за нею». В. Стефаник написав 72 новели, писав публіцистичні статті. А ще листи, які самі по собі — маленькі драми. Така його творча спадщина.

Така творча спадщина — багато чи мало?

Справді, цінується спадщина не по тому, скільки творів є в ній, а які вони за змістом і як написані. Василь Стефаник написав стільки не тому, що забракло хисту. Він віддавався творчості сповна, був неймовірно вимогливим до слова, а це вимагало титанічної праці. Чи кожному письменникові казали: «Не пиши так, бо вмреш»? Звичайно, ні.

Богдан Лепкий згадував: «Та робота коштувала йому багато сил. Як писав, то ходив марний і мрачний, ніби сам переживав те все, що пише. Не тим ставав. Маломовним, скупченим у собі, робив враження хворого чоловіка. На такі малі твори (розмірами малі), як він давав, могло йому вистачити сил і нервів, на велику повість — ні. Гадаю, що й читачеві також…Але, мій Боже, бувають всякі несподіванки в світі, а в світі мистецького творіння також. Міг і Стефаник написати повість. Та не нарікаймо, що не написав. Ціла його невеличка спадщина — це властиво одна велика повість про хлопське життя і терпіння. Невже ж нам мало того?»

VII. Домашнє завдання.

Написати :

1. Як ви вважаєте, чи справедливо Микола Шудря назвав Василя Стефаника Бетховеном українського слова?

«Твір-есе «Поему його життя і його новели можна покласти на музику Бетховена»

2. Прочитати новелу « Камінний хрест» 

 3. 

https://www.youtube.com/watch?v=51kHWgs7BtI&t=1s

20.02.2023   Українська  мова

Урок 46

Тема: Розрізнення прислівників і співзвучних сполук (збоку – з боку, зрештою – з рештою, всередині – в середині тощо). Правила написання їх.

 Ознайомтеся з теоретичним матеріалом 

Разом пишемо:

• прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

• складні прислівники, утворені з кількох основ: стрімголов, босоніж, обіруч.

 

Окремо пишемо:

1) прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником:

• без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;

• на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;

• до: до побачення, до речі, до краю, до діла;

• з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;

• в/у; в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

2) прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

 

Через дефіс пишемо прислівники, утворені від:

• прикметників, займенників і прийменника по; по-новому, по-батьківськи;

• порядкових числівників за допомогою префікса по-; по-перше, по-друге;

• синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, тишком-нишком, часто-густо;

• у яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього.

Запам’ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

 

Прислівники треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іншими частинами мови, які пишемо окремо.

Порівняймо:

Прислівники	Інші частини мови
надворі Надворі швидко стемніло	На дворі (прийм. + ім.) Дрова лежали на дворі бабусиної хати
Згори Спостерігали згори	З гори (прийм. + ім.) Альпіністи спускалися з гори
вдень Закінчили роботу вдень	В день (прийм. + ім.) Побачилися в день зустрічі
Напам’ять Вивчив вірш напам’ять	На пам’ять (прийм. + ім.) Бабуся скаржиться на пам’ять.
поволі Річка тече поволі, стиха	По волі (прийм. + ім.) Чи по волі своїй, чи по неволі?
по-новому Тепер живемо по-новому	по новому (прийм. + прикм.) Туристи пішли по новому мосту
вдвох Вони вдвох швидко прибігли	В двох (прийм. + числ.) Жили в двох кімнатах
уперше Він приїхав до нас уперше	у перше (прийм. + числ.) Постукав у перше вікно

 

Іноді відрізнити прислівник від інших частин мови допомагає наголос. Наприклад:

Прислівники	Сполучення іменника з прийменником
Надворі, набік	На дворі, на бік

 

Виконати завдання!

1. Скласти по одному  реченню з поданими словами і сполученнями слів.

1.Поволі  - по волі ; напам’ять - на пам’ять  ; вдень - в день ,надворі - на дворі , збоку - з боку ; назустріч - на зустріч; усередині - у середині; по-третє - по третє,  по новому - по-новому.

 2.  Напишіть  правильно за довідкою  слова з навскісною рискою.  

1. На/дворі було так гарно: сонячно, тепло... (А. Тесленко). 2. Ціла громада жінок на/дворі, та ще й на вулиці чимало (Леся Українка). 3. Дім аргоського царя Агамемнонав Мікенах пишно заквітчаний з/на/двору.. (Клітемнестра). 4. Верба товста, та в/середині пуста (Народне прислів’я). 5. За обідом Йосипа посадили в/середині, між старою й старим (Панас Мирний). 6. На/зустріч котились широкі, як море, степи (О. Гончар). 7. Нас запросили на/зустріч до прем’єр-міністра республіки (П. Козланюк). 8. Марта на/пам’ять витвердила «Плавай, плавай, лебедоньку» (Панас Мирний). 9. Прийми ж від робітників усього світу в подарунок на/ пам’ять ось цей золотий меч з написом (О. Довженко).

Довідка. Надвóрі — поза приміщенням, прóсто нéба, на повíтрі, на вóлі (поет.); всерéдині (усерéдині) — у межах, у внутрішній частині, протилежне зовні; назустріч — у напрямку, протилежному до того, в якому хто-, що-небудь рухається, наближається; напáм’ять (зі сл. знати, вивчати і т. ін.) — дослівно, слово в слово.

 

3.  «Як правильно?». Напишіть правильно , використовуюючи засоби Інтернету.

1. Новий день наступає чи настає?

2. Відповідь на питання чи запитання?

3. Відповідь правильна чи вірна?

4. Учень бувший чи колишній?

5. Клас дружний чи дружній?

6. Проїзний квиток чи білет?

7. У гаманці п’ятсот гривен чи гривень?

8. Стати у нагоді чи в пригоді?

9. Будь-яка чи люба причина?

10. Добре відноситися чи ставитися?

11. Інструмент музикальний чи музичний?

12. Підписка чи передплата на періодику?

13. Вокзал річний чи річковий?

14. Затятий рибак чи рибалка?

4. Напишіть есе «Яку вершину я хотів би здолати». Використайте слова даної теми . 

20.02.2023   Українська  мова

Урок 45

Тема: Складні випадки написання   географічних назв.

 Правопис складних і складених географічних назв

https://www.youtube.com/watch?v=ysVkvuNEzzo

 Окремо пишуться географічні назви:

1) з прикметника та іменника: Запорізька Січ, Дике Поле, Велика і Мала Хортиця, Нижнє Придніпров’я, Дніпровські пороги, Річ Посполита, Соляне озеро Олешківські піски, Олешківська Січ, Камінна Січ, Херсонес Таврійський Біловезька Пуща, Західне Полісся

2) власні назви й номенклатурні родові назви: Південна Америка, Північна Америка, Велика Британія Сполучені Штати Америки, Автономна Республіка Крим Кримський півострів Червоний Маяк, Чорне море Гола Пристань, Кривий Ріг

3) сполучення іменника з порядковим числівником: Залісся Перше

 

 Разом пишуться географічні назви:

4) які складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком: Великобританія, Новоукраїнка

 5) з числівника та іменника, а також похідні від них прикметники: П’ятиха тки

6) з першою дієслівною частиною у формі наказового способу та похідні від них прикметники: Гуляйполе

7) з другою частиною -град, -город, -піль, - поль; -абад, -акан, -бург, -ленд, -пілс, -таун, - шир, -штадт і похідні від них прикметники: Севастополь, Тернопіль З дефісом пишуться географічні назви:

8) з двох іменників (без сполучного звука) або з іменника й дальшого прикметника, а також прикметники, що походять від них: Польсько-Литовська держава «Асканія-Нова» Пуща-Водиця

 9) поєднання двох імен або імені та прізвища за допомогою сполучного звука: Михайло-Коцюбинське

10) з іншомовних елементів — повнозначних слів, а також похідні від них прикметники: Нью-Йорк Тель-Авів Сан-Франциско

11) з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прийменниками, сполучниками чи мають при собі частку, артикль, а також утворені від них прикметники: Ріо-де-Жанейро Франкфурт-на-Майні Ø

  Мовознавче дослідження

- А чому по-різному ми пишемо слова Севастополь і Тернопіль? (У назвах українських міст частина складного слова -піль є формою слова «поле» (Бориспіль, Крижопіль, Ольгопіль), а -поль утворено від грецького polis — «місто» (Маріуполь, Мелітополь, Нікополь, Севастополь, Сімфорополь, Тирасполь).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

1.Злови помилку! Зняти риски, виправити, де потрібно, допущені помилки.

 Франкфурт/на/майні, Біловезька/пуща, Новосілки/На/дніпрі, Тель/авів, Ново/українка, Сан/франциско,  Пуща/Водиця, Залісся/перше, Михайло/Коцюбинське, Кри­вий/ріг, П’яти/Ха́тки, Західне/полісся.

 

.2.Тестові завдання

1.     Географічні назви — іменники, що складаються з прикметника та іменника, з’єднаних сполучним звуком, а також прикметники, що походять від них, пишуться:

А через дефіс; Б разом.

 2.     Верни/город, Печи/води, Копай/город, Гуляй/поле, Крути/броди пишуться :

А разом; Б через дефіс.

 

3.     Географічні назви з другою частиною -град, -город, -піль, -поль, -абаль, -акан, -бург, -ленд, -пілс-, -таун, -шир, -штадт пишуться  разом :

А так; Б ні.

 

4.     Слова Давидів/брід, Вишній/Волчок, Гола/Пристань, Зелена/Гура, Новий/ Сад, Стара/Планина, Широкий/Яр пишуться.:

 А через дефіс; Б окремо.

 

5.     Географічні назви з першим складовими частинами соль-, усть-, іншомовними вест-, іст-, нью-, сан-, санки-, сан-, санта-, сен-, сент-, із кінцевими назвотворчими частинами - рівер, -сіті, -сквер, -стрит, -фіорд пишуться :

А через дефіс; Б окремо; В разом.

 

6.     Слова Орехово/Зуево, Пуща/Водиця, Кам’янець/Подільський, Харків/Товарний, Чехо/Словаччина, Ельзас/Лотарінгія, Коло/Михайлівка, Віта/Поштова пишуться:

 А через дефіс; Б окремо.

 

7.     Географічні назви, що складаються з іменників, які поєднуються українськими або іншомовними прикметниками, сполучниками чи мають при собі частку, артикль, пишуться через дефіс:

 А так; Б ні.

 

8.     Слова Алма/Ата, Іссик/Куль, аддис/абебеський, буенос/айреський, Нар’ян/Мар, Улан/Уде, Чатир/Даг пишуться:

А через дефіс; Б окремо.

 

9.     Слова Яр/під/Зайчиком, Новосілки/на/Дніпрі, Ростов/на/Дону, Ріо/де/Жанейро, Ла/Манш, Франкфурт/на/Майні, Ла/Плата пишуться окремо:

 А Так; Б ні.

 

3.Скласти власне висловлення на тему :

«Мій край – моя історія жива», використовуючи складні для написання географічні назви та цікаві факти.

 

17.02.2023   Зарубіжна література

Урок 22

Тема: РМ . Дискусія «»Портрет Доріана Ґрея» слід вважати моральною чи аморальною книгою?».

 Вчинки й дії спричинили зміни в «портреті-душі» Доріана Ґрея.

Зміни в «портреті-душі» Доріана Ґрея та вчинки й дії, які призвели до цих змін

Зміни зовнішності героя	Зміни в «портреті-душі»	Учинки й дії Доріана Ґрея
Краса й пишність молодості	Складка жорстокості біля рота	Егоїстичне ставлення до Сібіл Вейн
Розквіт краси й привабливості	Хтива посмішка, огидна волога, червона й лискуча	Убивство Безіла Голворда
Незмінно вродливий	Жахлива зіпсованість зсередини	Смерть Алана Кемпбела
Такий само молодий і красивий	Хитрувата лицемірна посмішка	«Пощада» Гетті Мертон
Мрець у вечірньому костюмі, змарнілий, аж погляд вернуло	Кров із пальців рук і ніг ніби крапала. Портрет господаря у блиску чарівної юності та вроди	Знищення «портрета-душі»

 Хто, на вашу думку, винен у трагедії Доріана Ґрея? Що є «світлом», а що — «темрявою» у його долі?

 Передусім сам герой, адже він мав вибір — «іти сходинками вниз чи вгору»; лорд Генрі, який прищепив юнакові (недосвідченій людині) небезпечні думки, розбудив і підігрів темні пристрасті в його душі; суспільство, яке спостерігало за його моральним падінням; «отруйні» книги та ін.

. Міні-диспут «чи може краса бути "моральною" або "аморальною"?»

· Ф. М. Достоєвський припускав, що світ врятується красою. Герої О. Уайльда й сам автор у передмові так висловлюються про красу:

• «Краса є прояв Генія, та навіть вища за Генія»;

• «Краса — це одна з видатних істин світу»;

• «Краса — поза всякими сумнівами, їй дано божественне право на верховенство»;

• «Краса... не така тлінна, як Думка»;

• «Для мене Краса є дивом із див».

· Стендаль писав, що «краса є лише обіцянкою щастя». То що ж таке Краса, як вона співвідноситься з Моральністю, Добром та іншими загальноприйнятими морально-етичними категоріями?   Уайльд у передмові до роману слушно писав: «Суперечки з приводу мистецького твору свідчать, що цей твір новий, складний і життєздатний». «Портрет Доріана Ґрея» можна тлумачити по-різному, але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність — неможливо. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Оскара Уайльда, доходять спільного висновку про роман: це твір новий, складний і життєздатний. Свідченням цього є довголітнє життя роману, у якому кожне нове покоління читачів знаходить те, що співзвучне певному часу, що хвилює душу, збагачує розум, приносить насолоду, адже творчість видатного письменника Оскара Уайльда — то справжнє мистецтво.   Як бачимо, поняття про красу й асоціації, пов’‎язані з цим словом, у кожного різні мабуть, не існує абсолютної краси Це категорія відносна, для кожної епохи, нації, парадигми вона може бути своя.

Згадаймо казку «Дюймовочка», зокрема те, як Жук відрекомендував приятелям свою наречену і якою була їхня реакція. Отже, сама собою краса не може бути ані моральною, ані аморальною. Зовнішність обов’‎язково пов’‎язана з внутрішньою сутністю, намірами й діями.

Чи можна вважати “аморальною” книгою роман “Портрет Доріана Грея”? (Твір-роздум)

1

 Я вважаю, що книгу Оскара Вайльда “Портрет Доріана Грея” не можна відносити ні до моральних, ні до аморальних: істина, як завжди, десь посередині.

Як казав сам Вайльд, “Немає книг моральних або неморальних. Є книги добре написані або погано написані”. І це також не є остаточною істиною, адже Доріан Грей прочитав “отруйну” книгу, що дав йому сер Генрі, і саме вона стала початком його падіння. Погано написана книга не може справити такого впливу. І книга аморальна не підштовхне до злочинів. Можна припустити, що роман Вайльда. як стверджували його сучасники, також був книгою на зразок “отруйних”. Здається, що книга не винна. Американський письменник Генрі Торо стверджував, що “визначає долю людини те, як вона розуміє себе”. Це аргумент на захист книги. Можна припустити, що книга аморальна, якщо викликає заздрощі тих, хто важко працює, але не може собі дозволити багато чого з того, що має Доріан. Крім того, богемне життя, яке веде Доріан, виглядає привабливим, і порок в обличчі вродливого юнака не викликає відрази. На це можна знову відповісти вищезгаданими словами Торо. Дійсно, якою людиною ти станеш, залежить лише від тебе. Ще одним аргументом за аморальність книги може бути те, що в ній автор звільнив красу, мистецтво від моралі. Але сам автор показав, як це діє на людину: в фіналі твору разом гинуть і Доріан Грей, і його портрет, бо він був уособленням душі героя. Отже, чи можна вважати книгу аморальною? Як з’ясувалося, є аргументи як “за”, так “проти”. Знайомство з твором Вимагає тяжкої духовної праці над собою. І в цьому його беззаперечна користь для будь-кого.

2

Питання моралі і моральності людини – одне з найскладніших питань сучасного світу. І це надзвичайно важливо в обставинах сучасного світу. Сучасний світ влаштований так, що тут панують гроші, за які сьогодні можна практично все. А моральність при цьому відходить на другий план. Моральність – це категорія, яка забезпечує духовні взаємини між людьми, в той час як сьогодні найголовнішим вважається матеріальне, воно займає більш високе місце в ієрархії цінностей людини. Питання моралі піднімаються не тільки звичайними людьми, але і самими відомими письменниками, які розбиралися в житті набагато краще звичайних людей, обивателів. І дослідження питань моралі – це одне з найголовніших завдань багатьох письменників, про що б конкретно вони не писали. Оскар Уайльд – визначний письменник свого часу. Він чудово розумів як суспільство в цілому, так і настрої деяких членів цього суспільства окремо. Чудово обізнаний він був і про умонастрої представників вищого суспільства того часу, в якому він жив. Він написав відомий роман «Портрет Доріана Грея», у якому досліджував деякі питання моралі. З одного боку, даний роман описує аморальну людини. Доріан Грей був гедоністом, тобто людиною, яка по суті не має ніякої моралі. Для гедоніста найголовніше – це отримання задоволень, чого б це не коштувало. До інших людей гедоніст відноситься споживацьки, тобто він дивиться на них як на предмет, з якого повинна бути користь. Ні про яку мораль у таких людей не може і йтися. А людські задоволення або навіть шлях у напрямку до них дуже часто лежать поза рамками суспільної моралі. В деяких життєвих випадках ми бачимо, що мораль і суцільні задоволення від життя не є сумісними.  Втім, з іншого боку, ми бачимо як гедоніст Доріан Грей, який вимірював все виключно власною вигодою, був за це жорстоко покараний. Як правило, людина, яка виходить за рамки моралі, несе за це відповідальність. У випадку з Доріаном Греем відповідальність за свої дії деякий час вдавалися відкласти, адже вся відповідальність покладалася не на молодого чоловіка, а на його портрет. Але навіть це не змогло тривати вічно. Поступово молодий чоловік виходив з себе, він переживав серйозний вплив на свою психіку. Зрештою, він не витримав – зруйнував портрет і самого себе. Я думаю, що все ж цей роман є в більшій мірі моральним. У ньому показана аморальна людина, але в той же час за цю аморальність їй доводиться платити надзвичайно високу ціну. Якби Доріан Грей зміг жити і відчувати себе чудово, а його портрет виносив би всі його злодіяння вічно, лише тоді можна було б сказати, що цей роман був би аморальним.

 Д / З

ВІПОВІСТИ НА ПИТАННЯ ( Над цими питаннями варто поміркувати ще не раз в житті…)

1. Якщо вважати синонімами слова вродливий, хороший, щасливий, то чи може бути хорошою людина, яка живе в гармонії із собою і в розладі з іншими хорошими людьми?

2. Чи можна бути щасливим, коли навколо багато нещасних?

3.  Чи можна насолоджуватися життям, відмежовуючись від біди й проблем? 

 

 13.02.2023   Українська  мова

Урок 44

Тема: Складні випадки написання прізвищ 

  Жива, овіяна легендами, багата на героїчні події історія України на своїх скрижалях відкарбувала надзвичайно строкату низку українських прізвищ, носії яких і були, по суті, творцями цієї історії. Ці особові назви відбивають широку, щедру натуру наших предків, що охоче давали один одному різні характеристики, прізвиська, які й лягли в основу творення сучасних прізвищ.

Якщо зазирнути в історію, то прізвища з’явилися відносно недавно, раніше людина мала лише ім’я. Так, з літописів ми знаємо про княгиню Ольгу, князів Олега, Ігоря, Святослава, дехто мав додаткове ім’я – характеристику на уславлення своїх чеснот: Володимир Великий, Ярослав Мудрий. Прізвища як офіційна назва з’являються в українських документах XIV – XV ст., їх мали представники тодішньої суспільної верхівки. Купівля і продаж майна, передача її у спадок – ці та інші юридичні дії потребували точності в оформленні документів. Тож лише самого імені стало замало. Так з’явилися спадкові родові прізвища. Основна ж маса населення України здобула прізвища після того, як у 1632 році київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих.

Написання прізвищ підпорядковується тим самим законам, правилам української мови, що й написання загальних назв. Але в написанні прізвищ іншомовного походження спостерігаємо певні труднощі .

     Оскільки найбільш складним у сучасній правописній практиці є написання російських прізвищ, варто запам’ятати такі основні правила:

1.Російський е на письмі передається:

а) буквою е після приголосних звуків (Лермонтов, Державін);

б) буквою є: на початку слова (Єгоров, Єршов); у середині слова після голосного звука (Воєводін, Грибоєдов); у середині слова при роздільній вимові (Аляб’єв, Оладьєв, Євгеньєв); у суфіксах -єв, -єєв після приголосних звуків, крім ж, ш, ч, щ та р і ц (Тимірязєв, Алексєєв, але: Подьячев, Писарев, Муромцев, Аракчеєв, Плещеєв, Андреєв, Мацеєв); у коренях слів, коли російському е у словах-загальних назвах, від яких походять прізвища, відповідає український і, тобто на місці колишнього звука h (Бєлінський (бо рос. белый — укр. білий), Лєсков (бо рос. лес — укр. ліс), Столєтов (бо рос. лето — укр. літо).

Російське ё на письмі передається:

а) сполученням літер йо на початку слова, після голосних, а також після губних приголосних б, п, в, м, ф (Йолкін, Бугайов, Воробйов);

б) сполученням літер ьо в середині слова на позначення попереднього м’якого приголосного (Верьовка, Тьоркін), але у прізвищах, утворених від спільних українських та російських імен, пишеться е: Семенов, Федоров, Артемов);

в) буквою о після ч, щ: Горбачов, Хрущов, Лигачов.

3.Російське э на письмі завжди передається літерою е: Ельяшев, Етов.

4.Російське и передається:

а) буквою і на початку слова та після приголосних, крім шиплячих ж, ч, ш, щ і ц (Іванов, Ігнатьєв, Чибісов, Гусін, Мухін, Роднін);

б) буквою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних (Воїнов, Абраїмов, Мар’їн, Ільїн);

в) буквою и: після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосними (Жилін, Чичиков, Шишкін, Щигров, Марциков);

г) у прізвищах, утворених від власних імен та загальних назв, спільних для української та російської мов (Денисов, Кирилов, Тимофєєв, Виноградов, Малинін, Тихомиров, Кисельов, але: Ніколаєв, Нікітін, Філіпов — тому що вихідними є імена, відмінні від українських);

д) у суфіксах -ик, -ник, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ (Бєликов, Шапошников, Маничев, Марахович, Продаєвич, Голицин, Радищев);

е) у префіксі при– (Привалов, Пришвін);

є) у прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Климовських, Косих.

5. Російське ы на письмі завжди передається літерою и: Крилов, Рибін.

6. Російські суфікси -ск-, -цк- передаються буквосполуками -ськ, -цьк: Бабаєвський, П’ятницький, Крамський, Руцький. Увага! Тепер російські прізвища на -ой пишуться з українським закінченням -ий (Трубецький, Донський, але: Лев Толстой)

7.Російський суфікс -жск- передається буквосполукою -зьк-: Черторизький, Волзький.

8.У російських прізвищах при роздільній вимові після губних (б, п, в, м, ф), к, р перед я, ю, є, ї ставиться апостроф: Аляб’єв, В’юнков, Лук’янов, Дар’їн. При м’якій вимові цих приголосних перед голосними звуками а, у, е апостроф не ставиться: Пєтухов, Пясецький.

 

Варто запам’ятати такі основні правила:

Російська буква	Українська буква	Правила	Приклади
е	е	після приголосних	Александров, Лермонтов, Сенкевич, Чапек, Чебишев;
	є	на початку слів;	Євдокимов, Єгоров, Єршов;
		у середині слів: 1) після голосного; 2) після м’якого приголосного; 3) після твердого приголосного при роздільній вимові	1) Буєраков,   2) Афанасьєв,     3) Григор’єв
		у суфіксах -ев, -еев російських прізвищ пишемо -єв, -єєа, якщо вони стоять не після шиплячих (ж, ч, ш), р, ц	Ломтєв, Алексєєв,        Менделєєв,  але: Муромцев, Нехорошев, Писарев, Подьячев, Андреєв;
		якщо російському кореневому е відповідає в аналогічних українських словах кореневий і, який не чергується з е, о:	Бєлінський, Звєрев, Рєпін,   Мєстечкін, Насєдкін, Столєтов, Пєшковский
ё	йо	1) на початку слова; 2) після голосних, 3) після губних приголосних;	Йолкін,   Майоров,   Воробйов;
	ьо	після м’якого приголосного перед о:	Треньов, Верьовкін, Дьорнов
	е	у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мови імен	Артемов (Артем), Федоров  (Федір);
	о	після ж, ч, ш, щ та ц	Хрущов, Пугачов, Почепцов
и	и	у прізвищах, належних до південнослов’янських мов, у яких немає розрізнення  и-і  (болгарська, сербська й ін.)	Величков, Житков,  Христов, Белич,  Караджич, Радич
		1) після шиплячих 2) у суфіксах -ик, -ицьк, -ич, -евич, -ович	Чичиков, Конопницька, Божозович, Міклошич
		у префіксі при-	Пришвін
		якщо російському слову відповідає аналогічне українське	Виноградов, Пирогов
	і	на початку слова та після приголосного (у польських, чеських і словацьких прізвищах)	Ігнатович; Ілієв, Івич, Лінда, Міцкевич
	ї	після голосного;	Заїчкіна, Раїч, Стоїч
ы	и	після твердого приголосного:	Куницин
	і	на позначення м’якого приголосного:	Коритін
-ец	-ець	твердий кінцевий приголосний ц у прізвищах із суфіксом -ець пом’якшується:	Скиталець, Боровець, Глуховець
Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так:
-ий	-ий	після твердого приголосного:	Горький; Достоєвський;
	-ій	на позначення м’якого приголосного:	Безкрайній;
-ая	-а	після твердого приголосного (жін. рід)	Михайловська;
-яя	-я	на позначення м’якого приголосного (жін. рід):	Крайня;
-ой	-ой	закінчення не змінюється:	Толстой;
Російські прикметникові прізвища на -ск-, -цк- в українській мові пишуться зі знаком м’якшення
У неслов’янських прізвищах букву ю після шиплячі ш, ж слід писати як у (в українській мові шиплячі тверді): Жуль Верн
У неслов’янських прізвищах кінцеве ц тверде: Ліфшиц, Моріц, Клаузевіц

 

      Варіативність правопису допускається в словах іншомовного походження, зокрема у прізвищах та іменах людей передавання звука [g] двома способами: шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те) і шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ ґель, Ґео́рґ, Ґе́те т. ін.).

ДОМАШНЯ РОБОТА !!!

1.Запишіть прізвища відповідно до українського правопису

Соловьёв, Донской, Новиков, Семёнов, Николаев, Цветаева, Бехтерев, Котёночкин, Грачёв, Бугаёв, Абраимов, Пирогов, Филиппов, Попович, Юрьев, Позняя, Дымарский, Марьянинов, Пригаров, Долгополая, Пятницкий, Плещеев, Миргородский, Рыбников, Тургенєв, Гурьин, Серёгин, Санников, Ильюшин, Борщёв, Пущин, Пушкин, Трубецкой, Лукъянов, Воинов, Недич, Елизаров, Шишкин, Арефьев, Дьяконов, Обручев, Долгополая, Пятницкий, Плещеев, Миргородский, Рыбников, Тургенєв, Гурьин, Серёгин, Санников, Ильюшин, Борщёв, Пущин, Пушкин, Трубецкой, Лукъянов, Воинов, Недич, Елизаров, Шишкин, Арефьев, Дьяконов, Обручев, Соловьёв, Донской, Новиков, Семёнов, Николаев, Цветаева.

 2.Дізнайтесь цікаве про своє прізвище, напишіть про це. 

 3.Опрацювати презентацію https://www.youtube.com/watch?v=CIniAjkKUqo

 

13.02.2023   Українська  мова

Урок 43

Тема: Написання слів іншомовного походження. Правило «дев'ятки»

 

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Т.Г. Шевченко

Жив на світі учень ,який  поставив перед собою мету – навчитися всього.  У навчанні йому не було рівних. Одного разу він зрозумів, що знає більше ніж вчитель ,тому він вирішив попрощатися , але попросив порекомендувати йому ще кращого. І йому відповіли, що немає  рівних учителю. Учень довгі роки шукав зустрічі із цим мудрецем і через 20 років добрався учень до Гори Мудрості, де жив учитель , але побачив його уже на смертельному ложі. Єдине, що встиг запитати Учень : «Як стати найосвіченішою й найрозумнішою людиною». І учитель йому відповів : «Знай, нещасний, що нікого й нічого навчити неможливо».

Учень довго сидів на Горі Мудрості, міркуючи над останніми словами  вчителя.  Минуло ще багато років і сивочолий Учень,  бавлячись  на лавочці зі своїми правнуками,  спостерігав, як діти грають у шахи. І звернувся із запитанням до наймолодшого : « Хто тебе навчив цієї гри?» І  хлопчик весело відповів : «Хто мене може навчити ? Я сам захотів і навчився.» У  ту ж саму мить Учень  збагнув  найбільшу таємницю, відповідь на яку він шукав усе своє життя.

Я думаю, що дана притча є дуже повчальною для всіх нас. І слова «Сам захочу  і сам навчуся» мають стати девізом нашого життя.

 

Відео про слова іншомовного походження

https://www.youtube.com/watch?v=KKeeiUE9msk&t=2s

 https://www.youtube.com/watch?v=pvI_WTwLs6o&t=2s

  Українська мова завжди розвивалась, збагачувалась, власним самобутнім шляхом. Тому на сьогодні є виразнішою, милозвучнішою за інші. Багато вітчизняних і закордонних мовознавців, письменників, поетів із захопленням говорять про нашу мову як одну з особливих, таку, що відрізняється від інших звуковими барвами, насиченістю досконалої лексики, відданістю носіїв. Наприклад, лише  в українській мові чітко розрізняють три звуки г, ґ, х, що передаються відповідними літерами. В інших мовах розрізняються лише два з цих звуків. Нашою мовою складено понад 300 тисяч народних пісень, що свідчить також про багатство й повноту її словникового запасу.

Проте, незважаючи на прерогативи нашої української мови, останнім часом стало дуже модно вживати чужомовну лексику. Ця лексика набула поширення у різних сферах діяльності, у ЗМІ, в усному мовленні і навіть у власних назвах.

Що ж спричинило таке надуживання іншомовної лексики в нашій мові? Брак слів в українській – ні. Українська лексика є самодостатнью і, як уже зазначалося, настільки багатою, що більшість вживаних чужомовних слів можна замінити рідними. 

 

Пишеться и
у загальних і географічних назвах після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш,р (правило «дев’ятки») перед літерами на позначення приголосних (крім й)	дисципліна, система, Алжир, Сирія, Мексика

-

Пишеться і
на початку слова	ікона, історія
після літер на позначення приголосних, що не входять до правила «дев’ятки»	піраміда, фінанси, бізнес
перед літерою на позначення голосного або й	піаніно, радіус, ажіотаж, позиція
у кінці незмінних слів	таксі, поні, колібрі
в окремих власних назвах	Грімм, Сідней, Дідро, Россіні

Зауважте! У ряді слів іншомовного походження, давно засвоєних українською мовою, після літер, що не входять до «дев’ятки», відповідно до вимови пишеться и: лимон, мирт, кипарис, спирт, кинджал, нирка тощо.

З и, а не з і пишуться слова церковного вжитку: диякон, єпископ, мир­та, християнство тощо.

Пишеться ї
після літер на позначення голосних	мозаїка, Енеїда (але в складних словах, де перша частина закінчується на голосний, на початку другої пишеться і: староіндійський, доісторичний)

-

Пишеться у
у словах, запозичених із французької мови, після літер на позначення шиплячих ж, ч та в словах парфуми, парфумерія	журі, парашут, Жуль

Подвоєння літер на позначення приголосних

Подвоєння відбувається
у власних назвах і словах, похідних від них	Андорра, андоррський
за збігу однакових приголосних на межі префікса й кореня, якщо в мові вживається паралельне непрефіксальне слово	Імміграція (міграція), сюр­реалізм (реалізм) (але анотація, конотація)
В окремих загальних назвах, які треба запам’ятати: аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, дурра, мадонна, манна, мірра, мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, панно.

Зауважте! У загальних назвах іншомовного походження приголос­ні не подвоюються: бароко, група, сума, шосе, ват (але Ватт), фін, комі­сія тощо.

М’який знак

М’який знак пишеться після д, т, з, с, л, н
перед я, ю, є, ї, йо	ательє, мільярд, консьєржка
відповідно до вимови після л перед літерами на позначення приголосних	альтруїст, фільм (але залп)
відповідно до вимови в кінці слів	магістраль, каніфоль (але бал, шприц)

М’який знак не пишеться перед я, ю, коли вони познача­ють сполучення м’якого або пом’якшеного приголосного з а, у: тюль, нюанс, резюме.

Апостроф

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї
після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, р	інтерв’ю, дистриб’ютор, миш’як, Женев’єва
після кінцевого приголосного префікса	ін’єкція, ад’ютант, кон’юнктура
Апостроф не пишеться
перед йо	курйоз, серйозний
коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного	манікюр, бюджет, бязь

Зауважте! Апостроф пишеться після початкового д, о в прізвищах: Жанна д’Арк, О’Генрі тощо            

 

 ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ!!!

1.Віднайти українські відповідники для іншомовних слів:

Журнал-…..; резонанс-….; тираж-….; бар’єр-….; азарт-….; девіз-….; п’єдестал-…; пейзаж-….; візит-…; бюст-….; лінгвістика-….; орфографія-….; сервіс- ….; аплодисменти-….; корекція-…..комфорт -…., конкурс – …, ліквідація – …, мінімальний – …., симптоми – …, фоловер – …., ., хобі – …, лайк – …. , бутерброд – …., баріста – …, блендер – …., ., струдель – …., фреш – .

 

2. Утворити словосполучення , вибравши з поданих у дужках слів потрібне :

1.  Змагання з бігу на корот­ку (інстанцію, дистанцію).

 2. Зустрітися на (екскавато­рі, ескалаторі) метро.

3. (Рицар, лицар) у важких обладунках.

4. Чари відважної (вілли, віли).

 5. Вказати на конверті (адрес, адресу).

6. (Дискваліфіка­ція, демобілізація) за порушення правил

 

3. Виконати тести  

 1.Іншомовні слова – це слова, які

а  Прийшли з інших мов;

б  Давно забуті, а зараз відновлені;

в  Протилежні за значенням.

2.Де значення таких слів пояснюється?

а  У тлумачному словнику;

б  У словнику іншомовних слів;

в  У перекладному словнику.

3.Віднайдіть речення із іншомовним словом

а..Батьки прийшли позиватися до Соломона.

б  Правдою світиться нам людина.

в..Колібрі вважається найменшою пташкою на планеті.

4.Розповідь про життєвий шлях людини –це

а  Життєпис

б Біографія

в Літопис

5.Віднайдіть рядок, у якому на місці пропуску пишеться і

а Фонет..ка

б  През..дія

в В..зит

6.Віднайдіть рядок, у якому на місці пропуску пишеться и

а ..нтерес

б Пон..

в Д..скета

7.Віднайдіть рядок, у якому всі слова записані правильно

а Інтелект, жури;

б Пенальті, финанси;

в Інстинкт, інструмент.

8 Віднайдіть рядок, у якому є помилка

а Литература, нація;

б    Велосипед, ідея;

в Кілограм, інтонація

 

4. Заповнити кросворд

1.Вечірнє чоловіче вбрання .

2. Брюки спортивного стилю .

3. Легка прозора тканина .

4.Розповідь про життєвий шлях людини .

5.Урок, на якому найчастіше використовуються цифри .

6.Квітка, що цвіте влітку, має форму стріли.

7.Шрифтове виділення в тексті нахилом букв, з метою привернути увагу читача.

8.Вудка для рибалок.

9.Особа, яка завдяки своїм особистим якостям має вплив на людей.

 Довідка:  спінінг, курсив, шифон, лідер, математика, джинси, смокінг, біографія, гладіолус.

 

	1.					і
		2.				н
					3.	ш
			4.			о
	5.					м
6.						о
7.						в
		8.				н
		9.				е

 

 

10.02.2023   Зарубіжна література

Урок 21

Тема: Традиції і новаторство О. Вайльда в жанрі роману. 

 

Цей твір — ідеальний приклад нетрадиційної поетики, у ньому порушується межа між дійсним і фантастичним, об’єктивним і суб’єктивним, свідомим і підсвідомим.

Проблеми, порушені у творі, надають йому універсального характеру: життя і мистецтво; прекрасне і моральне; щастя і насолода; егоїзм і злочин; проблема морального вибору; проблеми кохання і дружби. Філософська спрямованість наближує його до найвидатніших творів світової літератури.

Стверджуючи, що «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі», Оскар Вайльд створив роман, у якому наявне прагнення істини, правди, добра — усе те, що людство визнає розумним, справедливим, істинним, моральним, прекрасним.

Діалог мистецтв

Сучасний британський письменник Вілл Селф запропонував у своєму романі «Доріан» (Dorian, 1992) напівпародійну версію історії Доріана Ґрея. Час дії книги Селфа — 80-ті роки XX століття.

 

Серед неологізмів, уведених Дугласом Коуплендом у його романі «Покоління X», є і такий: Доріанґрейство — бажання приховувати ознаки старіння тіла.

Роман Оскара Вайльда «Портрет Доріана Ґрея» неодноразово інсценували, створювали і ставили мюзикли за його мотивами (наприклад, «Dorian the RemarkableMister Gray: A Portraitin Music» американського композитора і режисера Ренді Баузера). Роман екранізували понад 25 разів, остання екранізація вийшла в прокат у 2009 році. Доріан Ґрей — один із персонажів американського фільму «Ліга видатних джентльменів», 2003 р.

 

Україна і світ

Роман Оскара Вайльда «Портрет Доріана Ґрея» в перекладі Ростислава Доценка перевидавався 9 разів.

Останні видання оновленого перекладу Ростислава Доценка вийшли друком у київському видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» (2014) і в харківському видавництві «Фоліо» (2015).

Роман Вайльда в перекладі Олени Ломакіної з’явився в київському видавництві «Знання» (2015).

 

Діалог літератур

Роман «Портрет Доріана Ґрея» має численні паралелі з творами світової літератури. Зокрема, фантастичний сюжет, коли герой за допомогою темних сил отримує довголіття, молодість, славу, є досить поширеним. Подібні сюжети й ситуації трапляються у творах Йоганна Вольфганга Гете, Едгара По, Ернеста Теодора Амадея Гофмана, Роберта Стівенсона та інших.

Існує хвороба «Синдром Доріана Ґрея» — культ молодості, страх перед фізичним старінням.

Появі образу Доріана Ґрея передував роман англійського романтика Чарлза Метюріна «Мелмот Блукач» (1820), що його Вайльд знав і з літератури, і з родинних переказів (автор роману був дядьком його матері). Німецький літератор Адельберт Шаміссо в повісті-казці «Історія Петера Шлеміля» (1814) описав, як герой заради успіху продав дияволу власну тінь.

У романі «Портрет Доріана Ґрея» згадується твір Жоріса Карла Гуїсманса «Навпаки» (1884). Саме за допомогою цієї книги лорд Генрі «отруїв» душу Доріана. Герой роману Гюїсманса, молодий аристократ Дез-Ессент, влаштував собі життя «навпаки» загальноприйнятим нормам, відгородившись від усього світу. Його купання у витончених ароматах, захопленість екзотичними рослинами нагадує життя не лише Доріана Ґрея, а й самого Вайльда. Проводять також паралель між твором Вайльда та романом Бальзака «Шагренева шкіра», у якому герой обміняв життя на чарівний талісман, що виконує всі його бажання. Хоча сам письменник, попри свою любов до Бальзака, вважав свій твір набагато глибшим і цікавішим.

Д/З  Написати конспект 

07.02.2023   Українська література

Урок 41

Тема: Краса вільної душі, аристократизм духу як провідні мотиви новел «Impromptuphantasie» («Фантазія-експромт»),«Valsemelancolique» («Меланхолійний вальс»). Автобіографізм «Impromptuphantasie» («Фантазія-експромт»). Становлення особистості, цілеспрямованої й цілісної натури. Образ ліричної героїні новели-роздуму.

 

    Уся родина Кобилянських була музично обдарованою: батько володів чудовим сопрано, як і Ольга; брат Максиміліан віртуозно грав на скрипці, Володимир - на гуслях, а Степан, Юліан та Олександр мали чудові голоси. Ольга, як і її сестра Євгенія, грала на фортепіано. А поруч, як згадувала письменниця, була «Свята мати!Та глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на чистих своїх устах».

Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Шопен, який згадується вже в одному з перших значних творів письменниці-повісті «Людина» і в одному з останніх-романі «Апостол черні»; а новели «Impromptu phantasie», «Valse melancolique» літературознавці і музикознавці називають музичними, тому що вона компонувала їх на мотиви творів Шопена.

За спостереженням Д. Павличка, ми сьогодні приходимо до творчості О. Кобилянської «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі».

Її історія життя повна страждання, боротьби, розчарувань і глибоких почуттів. Її героїні горді, розумні, аристократки духу, що тужать за високою досконалістю. «Велика Самітниця» створювала героїнь «Великих Мрійниць», для яких тільки любов є справжнім джерелом життя. Своєю творчістю Ольга Кобилянська започаткувала український модернізм. «Наша література не може похвалитися достатньою кількістю мужів типу Куліша і Франка, — писав Євген Маланюк. — І в літературі нашій ролі мужів виконують такі жінки, як Ольга Кобилянська і Леся Українка. Трудно судити такий стан речей. Я не можу повірити, що психічна загадка української нації розгадується дуже просто, і ми є взагалі нацією жіночою».

У своїх психологічних новелах «Impromtu phantasie» (1894) та «Valse melancoligue» (1897) письменниця звертається до образу жінки-митця. Молода жінка в тодішньому суспільстві приречена на страждання, бо немає простору для вияву її артистичної натури — навколо гнітючі традиції обивательщини, глухий мур бездушності та жорстокості щодо молодого таланту.

        У першій новелі переважає настрій суму. У ліричному забарвленні О. Кобилянська переповідає «марні пориви молодої артистичної натури», котра все ж таки вірить у силу життя, яке постає перед нею «не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але якби один пишний святочий день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий…».

Дівчина назавжди віддалася мистецтву, почувши в дитинстві талановиту гру емігранта, справжнього музиканта. Попри пророкування того музики, дівчина «стала лише половиною тим, чим обіцювала стати дитиною…».

У цій новелі вгадуються автобіографічні мотиви з ранньої юності самої письменниці: через несприятливі обставини не пощастило розвинути свій хист (була «дотепна, незвичайно багата натура. Займалася малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси» ).

 

       У другій новелі йдеться про трагічну долю жінки-музикантки, серце якої не витерпіло страждань і труднощів, що випали на долю Софії Дорошенко.

Після смерті батька сім’я зубожіла. Коханий, будучи людиною своєкорисною, залишає дівчину заради нареченої з багатим посагом. Софія зостається зневіреною, безпорадною, зів’ялою, незважаючи на щиру підтримку двох приятельок — малярки Ганнусі та доброї й працьовитої Марти, від імені якої ведеться розповідь у новелі. Мати померла. Вуйко одружився і відмовився оплачувати навчання в консерваторії. Не знайшовши виходу з тупика, Софія гине. Світ несправедливості розчавив ніжну, вразливу жінку з її нездійсненними мріями. Трагедія особиста переростає в трагедію соціальну.

За незначною кількістю подій криється пристрасний світ, високі духовні ідеали молодих жінок. Новели не лише глибоко психологічні, а й художньо поетичні. Їх мова наповнена музикою і ліризмом

Прослухати он-лайн

1 .https://www.youtube.com/watch?v=Qx7QonC2nEU&t=2s

2. https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=pSe8Ibypt4s

 

Завдання!!!

 1.     Опрацювати підручник «О.І Борзенко , Українська література  10 клас», стор. 155 ( « Життя як музичний експромт») - 156.

2. Прочитати новелу

«Impromptu phantasie»(Фантазія-експромт)(стор.157-160)

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klas/ukrayinska-literatura-10-klas-borzenko-2018-stand

 

 

07.02.2023   Українська література

Урок 40

Тема: Ольга Кобилянська. Життя і творчість. Формування світогляду письменниці (вплив європейської культури, українського феміністичного руху).Її проза – зразок раннього українського модернізму. Жанрові особливості, провідні теми та ідеї.

 

Епіграф до уроку:

«Ольга Кобилянська – пишна троянда в саду української літератури»

М.Старицький

 «Її натурі властиві ліризм і музичні настрої. Найреальніші картини вона постійно супроводжує ліричними відступами, які нагадують симфонії, де враження пейзажів і порухи душі зливаються в одну неподільну гармонію», так про Ольгу Кобилянську писала Леся Українка.

1. Доповідь історика та географа про Буковину

Чернівецька область України - унікальний край, у якому поєднані історична доля Північної Буковини і частини Бессарабії. Утворена область 7 серпня 1940 року возз’єднанням північної частини Буковини і Хотинського повіту Бессарабії. Розташований на перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, цей клаптик української землі, в силу свого геополітичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Після розпаду Галицької держави землі сучасної Чернівецької області потрапили під владу Угорської корони. Згодом, (середина XIV ст.) тут виникло Молдовське князівство, яке невдовзі потрапило у васальну залежність від Туреччини. У кінці XVIII на початку XIX ст. ці землі входили до складу - Австро-Угорської (Буковина) і Російської (Бессарабія) імперій. Якщо австрійський уряд був дещо поміркованішим і розсудливішим щодо долі народів своєї поліетнічної держави, то царський режим здійснював жорстоку русифікацію спрямовану на нищення історичної та національної пам'яті. Певні австрійські кола навіть виношували ідею створення Сполучених Штатів Великої Австрії, побудованої за федеральним національно-територіальним принципом (передбачався й український "штат"). Але крах імперії у першій світовій війні не дав здійснитися цьому задумові. За мирним договором Австрія змушена була відмовитися від своїх володінь на користь Румунії. Буковинські та бессарабські українці внаслідок цього більш ніж двадцять років перебували в складі Румунії.

Процес національно-державного самовизначення буковинських українців зростав і міцнів, на всю силу заявивши про себе на багатотисячному Буковинському вічі      3листопада 1918 року, на якому конституційним шляхом на настійні вимоги представників селянства було проголошене природне право українців Буковини на своє державне самовизначення і "прилучення австрійської части української землі до України". Це фактично була перша вимога народу про створення єдиної соборної Української держави.

 Характерною особливістю області є поліетнічний склад її населення. Але протягом віків, незалежно від того, під владою якого короля чи царя не перебували б наші землі, тут не відбулося жодної міжнаціональної сутички. Протягом віків виробилася здорова народна етика доброзичливості у національних стосунках, до родинних взаємин включно.

 Зовнішність Кобилянської

         У похилі літа О. Кобилянська виглядала так за описами близьких людей: темне волосся, крізь яке пробивалася ледь помітна сивина, гладко зачесане, поділене проділом, заплетене в коси, які укладалися позад голови і закріплялися шпильками. Брови виразно темні, обличчя поважне, серйозне й нагадувало більш чоловіче, ніж жіноче. На ньому ані зморшки, були вони ледь помітні тільки під очима. Лице матове, як буває в темних шатенок, широке чоло трохи виділялося на худорлявому обличчі, на вустах — вираз туги, мрії, осяяний добродушністю. Особливо виділялися темно-карі очі, які світилися вологим, променистим блиском, в них, як казали, ніби відбивалася свіжість травневої роси. Сумовитий вираз обличчя був майже завжди, навіть і тоді, коли письменниця всміхалася. Була вона середнього зросту, одягалася охайно, гармонійно, строго і не за модою. Говорила м'яким притишеним голосом

Ольга Юліанівна Кобилянська  (1863 – 1942)

        Ольга Кобилянська – краса і гордість буковинського народу --- своїми глибоко поетичними творами внесла великий вклад у розвиток культури українського народу.

        Народилася українська поетеса 27 вересня 1863 року в місті Гура Гомора на Буковині. Навчалася в німецькій школі, була розвинена не тільки фізична, а й духовно, стала високоосвіченою для свого часу жінкою. Давала приватні уроки української мови, навіть викладала інші предмети. захоплювалась поетеса і малюванням, музикою, кінним спортом та понад усе любила природу.

       Батько письменниці був людиною «пильною, охочою до кожної науки», працьовитою та вимогливою, з тонким розумінням краси й добра. Ці риси успадкувала й дочка.

       Мати письменниці походила із польсько – німецької родини, проте своїх дітей виховала в пошані до української мови, культури, звичаїв, цілком підтримувала інтереси та прагнення свого чоловіка. А любов до музики передалась її доньці.

      Письменниця у своїй автобіографії писала: «Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, що все – таки панувало в хаті, крім польської, а далі й німецької, було би з часом, може, й зайняло останнє місце

       Родина переїжджає з місця на місце, в зв’язку з тим, що батько був службовцем, культурне життя маленьких містечок було відсутнє. Потяг до творчості прокинувся рано, в молоді роки. Він пов'язаний з потягом до освіти та знань. Освіту та самоосвіту письменниця здобула при допомозі старших братів, які навчалися в гімназіях, а згодом і в університетах. З 12 років писала свої перші вірші, які присвятила матері. Спочатку це були німецькомовні твори, бо іншої літератури дівчина ще не знала. Подруга          Ольга Устиянович пише: «Вона за той час виросла, як тополя. Чорне, добре плекане, блискуче волосся окружало її біле личко, рожеві уста всміхались… радісно, а великі чорні очі чогось тужно та сумно гляділи. Грала вона на фортепіано… і співала…милозвучним сопрано».

Про що може свідчити такий портрет майбутньої письменниці?

Значний вплив на формування Кобилянської як людини і митця мала Софія Окуневська - широко освічена, як на свій час, жінка, яка першою в Австро-Угорщині здобула в Цюріху вищу медичну освіту. Саме через Окуневську та Франка йшло наближення письменниці до української літератури. Формування основ світогляду письменниці припадає на 70-80 рр. Воно проходило в складних умовах тогочасної дійсності, коли домінуючими в суспільному житті Буковини (як і Галичини та Закарпаття) були ідеї вірнопідданного служіння цісарському тронові Австро-Угорської монархії. Ольга Кобилянська опановувала кращими творами української, російської та зарубіжної літератур. На цьому шляху визначальну роль відіграла творчість Шевченка, що розвинула в ній національну свідомість, загострила зір на соціальне становище народу, а також твори Марка Вовчка, яка розкрила перед нею кріпацьку дійсність на Наддніпрянщині, підневільне становище жінки, та І.Франка - провісника грядущої бурі, співця вічного революціонера, що "тіло рве до бою", каменярів людського поступу. Душа була сповнена любові і страждання життя, юна дівчина шукала щастя- долі,    прагнула реалізувати свої багаті духовні сили як жінка так і письменниця.      

 Більшою чи меншою мірою її ранні твори ("Гортенза",1879; "Доля чи воля", 1883; "Картина з життя Буковини", 1885; "Видиво", 1885; "Людина з народу", 1886; "Вона вийшла заміж", 1886; в 1888-1895 Кобилянська пише розповідь "Царівна" та ін.), написані німецькою мовою, є сповіддю авторки, криком і болем її душі. Ця внутрішня передісторія раннього творчого самовиявлення О. Кобилянської завершилася написанням повісті "Вона вийшла заміж", що після переробок, мовно-стилістичних виправлень українського тексту народилася вдруге під назвою "Людина"(1886-1891). З появою цього твору почалося літочислення О.Кобилянської як української письменниці. Українськомовна творчість у художній практиці О.Кобилянської займає дедалі більше місця, вводить авторку "Людини" в контекст літератури Т. Шевченка і І. Франка.

 Розширення ідейно-тематичного діапазону прози О. Кобилянської пов'язане з дальшим розвитком таланту, поглибленням реалістичного начала в творчості письменниці.

Тоді ж вона бере активну участь у так званому феміністичному русі, який зачепив чимало наболілих питань, над якими замислювалися представники передової інтелігенції. Ставши у 1894 році однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за її право на гідне людини життя.

 У другій половині 90-х років вона, з одного боку, шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції, з іншого - дедалі глибше проникає в соціальні, морально-етичні проблеми села, досягаючи в цій суспільній сфері найвищого художнього апогею в повісті "Земля"(1901) - найвищому досягненні О.Кобилянської на цьому шляху. Письменницю ваблять образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури.

 Так у творчості О. Кобилянської дедалі виразніше починають звучати соціальні мотиви, поглиблюючи той реалістичний напрям в українській літературі на зламі двох століть, що його репрезентували І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Л.Мартович, Марко Черемшина.

    У 1891 Кобилянська переїздить в Чернівці і живе тут постійно. Тут знайомиться з письменником О. Маковеєм, під впливом якого вона пише. Він читає її розповіді в газеті "Буковина", що вона друкує і публікує з

І. Франко, М. Равликом, М. Грушевським і підтримує дружні відносини.

      О. Кобилянська складає свої чудові розповіді. У тих тяжких умовах, в яких опинилась О.Кобилянська в 20-30-х рр., велику підтримку подала їй громадськість Радянської України, до якої вона з надією звертала свій погляд. Протягом 1925-1932рр.у видавництвах Харкова і Києва вийшло чимало видань творів письменниці, з яких одне - дев'ятитомне. Яскравим виявом піклування про О. Кобилянську було призначення їй Радянським урядом у 1927р персональної пенсії.

     Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях в тяжкий час поневолення Північної Буковини румунсько-фашистськими загарбниками, які переслідували письменницю, готували над нею судову розправу.  

 VI. Домашнє завдання:

 Скласти хронологічну таблицю біографії письменниці.

 

 

06.02.2023    Українська мова

Урок 42

Тема: Написання складних слів разом, окремо, з дефісом.

 Написання складних слів разом та через дефіс

Складні іменники

Разом	Через дефіс
утворені за допомогою сполуч­ного голосного о, е: чорнозем, зорепад, водогін	утворені з двох іменників без сполуч­них голосних: купівля-продаж, інтер-нетп-магазин, Вовчик-Братпчик, хліб-сіль
першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, мокро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу	з першою частиною віце-, екс-, лейб-, альфа-, бета- максі-, міні-, міді-, обер-: віце-ректор, екс-президент, максі-програма, міні-маркет
	назви одиниць виміру: тонно-кілометр, людино-день
першою частиною яких є дієсло­во у формі наказового способу: горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт (але люби-мене)	назви посад, професій, спеціальностей: прем’єр-міністр, генерал-майор
першою частиною яких є числів­ник, записаний словом: п’ятикласник, сторіччя	прикладки, що стоять після пояснюва­ного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)
з першою частиною niв-, напів-, полу-: пів’яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок	прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора
	власні назви з частиною niв-: niв-Києва, niв-Японії

Складні прикметники

Разом	Через дефіс
утворені від залежних між со­бою слів (між ними не можна вставити сполучника і): схід­нослов’янський (східні слов’яни), лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)	утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): мовно-літературний (мовний і літера­турний), валютно-фінансовий (валютний і фінансовий)
до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: багатоканаль­ний, староукраїнський	назви відтінків кольору, смаку та поєдна-ня кольорів: темно-зелений, кисло-солоний, червоно-чорний (але жовтогаря­чий, червоногарячий, золотогарячий)
першою частиною яких є числівник, записаний словом: семиденний, двадцятирічний	першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: 50-річний, 2-гігабайтний
	назви проміжних частин світу: південно-східний, північно-західний
	з першою частиною військово-, воєнно-: військово-спортивний, воєнно-стратегій-ний (але військовополонений, військовозо­бов’язаний — прикметники, що стали іменниками)

Зверніть увагу! Прикметники, утворені від складних іменників, пишуть­ся так, як відповідні іменники: лісостеп — лісостеповий, Івано-Франківськ — івано-франківський, але іванофранківець.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, ціл­ком правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає членом речення).

Запам’ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний.

Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом: інтерконтинентальний, контрудар (алеконтр-адмірал).

Прислівники

Разом

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: відни́ні, відтепе́р, дони́ні, дотепе́р, забага́то, задо́вго, зана́дто, набага́то, наві́чно, нада́лі, надо́вго, наза́вжди, назо́всім, на́скрізь, наспра́вді, повсю́ди, поде́куди, позавчо́ра, поза́торік, потро́ху, утри́чі. !!! Від цих прислівників слід відрізняти сполучення прийменників із незмінюваними словами, вживаними в значенні іменників. Такі сполучення пишемо окремо: від сього́дні, до за́втра, на за́втра, на по́тім (не відклада́йте цього до за́втра, на за́втра, на по́тім), за бага́то, на бага́то (пор.: забага́то гуля́єш і за бага́то ро́ків упе́рше приї́хав, ста́ло набага́то ле́гше й зал на бага́то місць);

Складні прислівники, що виникли від сполучення прийменника з відмінковою формою іменника чи колишнього короткого прикметника або утворені за зразком таких прислівників: безпереста́нку, вбік, вве́чері, ввіч, вво́лю, вго́лос, вгорі́, вго́ру, вдень, взи́мку, взнаки́, відра́зу, вкрай, вку́пі, влад, влі́тку, внизу́, вночі́, восени́, впа́м’ятку, впень, впере́д, вплав, вплач, впо́перек, впо́ру, враз, вра́нці, вре́шті, врі́вень, врі́вні, вро́зкид, вро́зліт, вро́зсип, вро́зтіч, вряд, всере́дині, вслід, всмак, вщерть, дове́рху, дові́ку, довко́ла, дово́лі, догори́, додо́лу, додо́му, доку́пи, дони́зу, дотла́, доще́нту, за́між, за́мужем, за́очі, запанібра́та, запі́вніч, за́раз, заразо́м, за́світла, збо́ку, зве́рху, зві́ку, згори́, зду́ру, зза́ду, зіспо́ду, зни́зу, зо́зла, зо́кола, зра́зу, зра́нку, зре́штою, зро́ду, зсере́дини, на́бік, на́бір, наве́рх, наверху́, навесні́, нави́воріт, нави́літ, наві́дліг, навідрі́з, наві́к, наві́ки, на́віч, наго́ру (але на-гора́), надве́чір, надво́рі, на́дголодь, на́дзелень, надмі́р, надмі́ру, наза́д, наза́хват, наздо́гад, назу́стріч, нани́з, нанизу́, наоста́нок, наоста́нку, напа́м’ять, наперебі́й, напере́ваги, напере́д, наперекі́р, наперері́з, напівдоро́зі, напідпи́тку, напока́з, наполови́ну, напо́хваті, напри́клад, напро́весні, напроло́м, нара́з, наре́шті, на́рі́вні, наро́зхват, наси́лу, наспі́д, на́спіх, наспо́ді, насторо́жі, наяву́, о́бік, о́біч, одві́ку, опі́вдні, опі́вночі, о́пліч, підря́д, по́біч, поблизу́, пове́рх, пові́к, пово́лі, поза́ду, по́ночі, по́пліч, по́руч, по́ряд, посере́дині, поча́сти, скра́ю, спе́реду, споча́тку, убі́к, убрі́д, уве́чері, уві́ч, уго́лос, угорі́, уго́ру, уде́нь, узи́мку, узнаки́, укра́й, уку́пі, ула́д, улі́тку, уни́з, унизу́, уночі́, упе́нь, упере́д, упла́в, упла́ч, упо́перек, упо́ру, ура́нці, уре́шті, урі́вень, урі́вні, уро́зкид, уро́зліт, уро́зсип, уро́зтіч, уря́д, усере́дині, услі́д, усма́к, уши́р.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) прикметником: відда́вна, воста́ннє, вручну́, до́гола́, допі́зна, зави́дна, за́молоду, за́ново, зви́сока, зга́рячу, зле́гка, злі́ва, зно́ву, зрі́дка, напе́вне, на́рівні, на́різно, нашвидку́, пома́лу, помале́ньку, потихе́ньку, спо́вна́, спро́ста, сп’я́ну;

Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: аби́куди, аби́як, аніскі́льки, анітеле́нь, анітро́хи, анічичи́рк, анія́к; деда́лі, деи́нде, де́коли, де́куди; чима́ло; щове́чора, щогоди́ни, щода́лі, щоде́нно, щодня́, щоду́ху, щомі́сяця, щомо́га, щонайбі́льше, щонайдо́вше, щонайду́жче, щонайкра́ще, щонайме́нше, щонайши́рше, щоно́чі, щопра́вда, щора́з, щора́зу, щоро́ку, щоси́ли, щохвили́ни (але: дарма́ що, по́ки що, ті́льки що, хіба́ що, чи що́); якомо́га, я́кось і яко́сь (з різними значеннями), якра́з, якнайбі́льше, якнайду́жче, якнайдо́вше.

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдво́є, втро́є, вче́тверо та ин.; впе́рше, вдру́ге, втре́тє й под.; на́дво́є, на́тро́є, наче́тверо; удво́х, утрьо́х, учотирьо́х і т. д.; водно́, заодно́, пооди́нці, спе́ршу;

Складні прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: внічи́ю, втім, наві́що, на́що, передусі́м, почі́м, почо́му, але за ві́що;

Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників зі словом будь-якої частини мови: вдо́світа, вподо́вж, завбі́льшки, завгли́бшки, завдо́вжки, завто́вшки, завча́су, завши́ршки, знадво́ру, навздогі́н, на́взнак, навки́дьки, навко́ло, навкруги́, навкула́чки, навми́сне, навпаки́, навпере́йми, навпри́сядки, навпросте́ць, навря́д, на́вска́ч, на́вскіс, навскоси́, навспра́вжки, на́встіж, навтікача́, навздогі́н, наздогі́н, нао́сліп, напогото́ві, позавчо́ра, поза́торік, попідти́нню, спідло́ба;

Складні прислівники, утворені з кількох основ (із прийменником чи без нього): босо́ніж, водно́сталь, ліво́руч, мимово́лі, мимої́здом, мимохі́дь, мимохі́ть, наса́мперед, натще́серце, нашвидку́ру́ч, оба́біч, обі́руч, очеви́дно, повсякча́с, право́руч, привселю́дно, самохі́ть, стрімголо́в, тимчасо́во, чимду́ж, чимра́з;

Складні прислівники

Окремо

Прислівникові сполуки, утворені з прийменника та іменника, прислівника, присудкового слова, якщо вони зазвичай зберігають своє лексичне значення, особливо коли перед іменником можливе означення: без ві́дома, без жа́лю́, без кінця́, без кінця́-кра́ю, без кра́ю, без ла́ду́, без лі́ку, без мети́, без на́міру, без пуття́, без слі́ду, без смаку́, без су́мніву, без уга́ву, без упи́ну, без че́рги, в за́тишку, в мі́ру, в нагоро́ду, в но́гу, в о́бмін, в обрі́з, в по́зику, в ці́лості, до бі́са, до вподо́би, до гу́рту, до ді́ла, до заги́ну, до запита́ння, до зарі́зу, до кра́ю, до кри́хти, до ладу́, до ли́ха, до лиця́, до мі́ри, до ноги́, до обі́ду, до оста́нку, до па́ри, до пня́, до поба́чення, до пори́, до пуття́, до ре́чі, до ре́шти, до смаку́, до сме́рти, до снаги́, до сього́дні, за годи́ни, за дня́, за кордо́н, (закордо́н — як іменник), за кордо́ном, за раху́нок, за сві́тла, з бо́лю, з-за кордо́ну, з кра́ю в край, з переля́ку, з ра́дости, з розго́ну, на бігу́, на бі́с, на вагу́, на ве́сну (але навесні́), на ви́бір, на видноті́, на ві́дчай, на відмі́нно, на віку́, на га́муз, на го́лову (але наго́лову розбити), на ди́во, на дозві́ллі, на жа́ль, на зло́, на зразо́к, на льоту́, на ми́ть, на ніщо́, на о́ко, на пору́ки, на поча́тку, на проща́ння, на ра́дість, на ра́дощах, на ру́ку, на самоті́, на світа́нку, на скаку́, на сла́ву, на сло́во, на сміх, на со́вість, на со́ром, на ходу́, на шко́ду, на ща́стя, над си́лу, не з руки́, ні на гріш, під бо́ком, під го́ру, під си́лу, по зако́ну, по змо́зі, по зна́ку́, по пра́вді, по си́лі, по со́вісті, по сусі́дству, по су́ті, по че́рзі, по щи́рості, у ви́гляді, уві сні́, у по́міч, у стокра́т, через си́лу, як слі́д, як тре́ба;

Словосполуки, що мають значення прислівників і складені з двох іменників (зрідка — числівників) та одного або двох прийменників: від ра́нку до ве́чора, день у де́нь, з бо́ку на бі́к, з дня на де́нь, оди́н в оди́н, раз по́ раз, раз по ра́зу, раз у ра́з, рік у рі́к, час від ча́су;

Словосполуки, які в реченні виконують функції прислівника та складені з угоджуваних з іменниками числівників, займенників: дру́гого дня, таки́м чи́ном, те́мної но́чі, тим ра́зом, тим ча́сом;

Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основно́му, в ці́ло́му;

Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по дво́є, по тро́є, по че́тверо тощо.

Прислівники

Через дефіс

Складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса -ому або (-к)и: по-ба́тьківському, по-бойово́му, по-бра́тньому, по-господа́рському, по-и́ншому, по-коза́цькому, по-на́шому, по-сво́єму, по-сусі́дському, по-украї́нському, по-христия́нському; по-ба́тьківськи, по-брате́рськи, по-господа́рськи, по-лю́дськи, по-сусі́дськи, по-украї́нськи; також по-лати́ні.

Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-пе́рше, по-дру́ге, по-тре́тє;

Неозначені складні прислівники з частками будь-, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби́-то, бу́дь-де, бу́дь-коли́, бу́дь-куди́, де-не́будь, де́сь-то, ка́зна-де, ка́зна-коли́, коли́-будь, коли́-не́будь, куди́-будь, куди́-не́будь, та́к-то, хто́зна-як, як-не́будь, як-де́;

Складні прислівники, утворені з двох прислівників: вряди́-годи́, десь-и́нде, десь-и́нколи, сяк-та́к;

Складні прислівники, утворені повторенням того самого слова чи основи: дале́ко-дале́ко, ле́две-ле́две, ось-о́сь або повторенням однакових слів (основ) зі вставленими між ними займенником що: будь-що-бу́дь, часткою не: де-не-де́, коли́-не-коли́, хоч-не-хо́ч, як-не-я́к, прийменниками на, о: всього́-на́-всього, пліч-о́-пліч.

 Домашня робота .

Вправа .Запишіть слова, знявши риску.

Шибай/голова, нерозлий/вода, зірви/голова, пройди/світ, Перебий/ніс, Убий/вовк, лікар/еколог, астроном/магнітолог, рай/викон/ком, блок/система, дизель/мотор,  стоп/кран, норд/вест,  зав/госп, Дон/бас, Приват/банк, авто/кореляція, радіо/техніка, генерал/майор, розрив/трава, ощад/каса,чар-/зілля, школа/інтернат, льон/довгунець, хліб/сіль, двох/сот/ліття, радіо/фото/репортаж, авіа/каса, відео/касета, гідро/споруда, ізо/студія, кіно/зірка, космо/дром, лже/прогноз, гідро/метео/служба, тонно/кілометр, динамо/метр, Івасик/Телесик, дівич/вечір, зелен/сад, голко/рефлексо/терапія, термо/електро/вентилятор, гуси/-лебеді, місто/велетень, велетень/місто, Ельбрус/гора,  радіо/й /теле/апаратура, тепло/й/ гідро/електро/станції, три/з/половиною/тисячний загін, хтозна/який, будь/де, куди/небудь, казна/для/чого, дванадцяти/тонка, десь/колись, як/не/як, мимо/хідь, мимо/волі, рано/по/раненьку, в/різно/біч, на/швидку/руч, з/дня/на/ день, пліч/о/пліч, тет/ат/ет, сорока/ восьми/градусний, п’яти/поверховий, двадцяти/ трьох/тисячний, двадцяти/мільйонний, п’ятсот/сімдесят/п’ятий, 3/денний, 120/мільярдний,  гірничо/промисловий, глинисто/піщаний, довідково/енциклопедичний, зерно/очисний, камене/дробильний, сірувато/попелястий, складально/пакувальний, скло/плавильний, словниково/довідковий, смолисто/чорний, сніжно/крижаний, біло/сніжний, сніжно/білий, трубо/зварювальний, товарно/грошовий, тяжко/поранений, центрально/африканський, суспільно/ корисний, суспільно/ необхідний, діаметрально/протилежний, щиро/вдячний, жовто/гарячий, червоно/гарячий, фізико/технічний, хіміко/біологічний, воєнно/стратегічний,  військово/зобов’язаний, військово/полонений, військово/службовець.

06.02.2023    Українська мова

Урок 41

Тема: Уживання великої літери.

 

Велика літера	Мала літера
Імена, прізвища людей, уживані в загальному значенні без негативної оцінки: Платони, Колумби.	Імена, прізвища людей, уживані в загальному значенні із зневажливою оцінкою: кайдаші, герострати.
Назви дійових осіб у художніх творах, казках: Вовк та Ягня, Бджола і Шершень, Мавка, Водяник.	Загальні назви тварин, міфологічних істот: вовк, ягня, мавка, русалка.
Присвійні прикметники, утворені від власних назв осіб: Миколин брат, Грінченків словник, Шевченків «Заповіт».	Присвійні прикметники, що входять до фразеологічних сполук чи наукових термінів: езопова мова, прокрустове ложе, архімедова сила.
	Відносні прикметники, утворені від власних назв: дніпровські схили, шекспірівські сонети, шевченківський стиль.
Астрономічні назви: Сонце, Земля, Юпітер, Меркурій, Велика Ведмедиця, Оріон.	Слова земля, сонце, місяць, коли вони не позначають астрономічні поняття.
Назви найвищих державних посад: Голова Верховної Ради, Президент України, Посол Республіки Угорщини.	Назви посад, звань, наукових ступенів: президент компанії, голова профкому, ректор університету, доктор педагогічних наук, академік, народний артист, лауреат премії.
Абревіатури: ВУЗ, РАГС, НЕП.	Усе слово пишеться малими літерами, якщо воно перейшло в іменник (уживається як загальне слово й відмінюється): вуз, рагс, неп.

 

 Які це власні назви?

-Індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів

 Які іменники належать до власних назв?

-         Імена, прізвища, клички тварин, географічні назви, астрономічні назви, назви книжок, газет, журналів, кінофільмів, кораблів, назви організацій та установ, історичних подій, релігійних свят та ін.

 Загальні назви?

-          узагальнені найменування однорідних предметів

 Як розрізняються власні і загальні назви?

За значенням і граматично. Загальні мають переважно форми однини і множини: ключ – ключі, а власні вживаються або тільки у формі однини ( Київ, Дніпро) , або тільки у формі множини ( Чернівці, Карпати)

3 великої літери пишуться власні назви
індивідуальні імена людей, по батькові, псевдоніми, клички тварин	Леся Українка, безсмертний Кобзар, собака Сірко (але імена та прізвища людей, що ста­ли загальними назвами, — з малої: донжуан, галіфе, дизель, рентген)
прізвища людей, які вжи­ваються в загальному зна­ченні, але не стали загаль­ними назвами, пишуться з великої літери	Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо віт­рила наших мрій (але імена та прізвища, вжи­ті зневажливо, — з малої: гітлери, квіслінги)
утворені від власних особових назв присвійні прикметники, а також прикметники із суфіксом -ськ-, якщо вони мають значення «імені когось», «пам’яті когось»	Грінченків словник, Франкові поезії, Шевчен­ківські дні, Нобелівська премія (але франків-ські сонети, шевченківська символіка); (з малої літери пишуться прикметники, що входять до фразеологізмів і наукових термі­нів: ахіллесова п’ята, бертолетова сіль)
назви божеств, міфологіч­них істот, релігійних свят і постів	Святий Дух} Матір Божа, Аллах, Перун, Бла­говіщення, Великий піст (але родові назви міфологічних істот — з малої літери: демон, лісовик, фея)
назви дійових осіб у байках, казках, драматич­них творах	Бджола, Шершень, Мавка, Баба Яга (але не як дійові особи, а як загальні назви — з ма­лої: баба-яга)
назви найвищих держав­них установ і міжнародних організацій	Верховна Рада України, Європейський Союз
назви держав та автоном­них одиниць	Республіка Польща, Автономна Республіка Крим
назви сторін світу, якщо маємо на увазі краї чи народи	Західна Україна, народи Сходу
астрономічні, географічні назви, назви вулиць, площ, майданів, парків, каналів, архітектурних пам’яток, храмів тощо	сузір’я Велика Ведмедиця, комета Галлея, місто Алчевськ, Стрийський парк, Андріїв­ський узвіз, Софійський собор (якщо у влас­них назвах означувані слова брід, вал, міст, шлях, яр тощо не сприймаються як родові поняття, то вони пишуться з великої літери: Кам’яний Брід (район міста), Булонський Ліс (парк), Ярославів Вал (вулиця)
у назвах найвищих державних посад України та міжнародних посад	Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН (назви посад, звань, учених ступенів, титулів, рангів, чинів тощо — з малої літери: ректор, академік, генерал-лейтенант, барон)
у назвах державних, громадських організацій, партій України й інших держав	Збройні сили України, Верховний суд США
у назвах міністерств і їхніх головних управлінь	Міністерство транспорту і зв’язку України
у назвах установ місцевого значення	Вінницька обласна державна адміністрація
у власних назвах навчаль­них закладів, науково-дослідних установ, театрів, музеїв, підприємств	Київський національний університет внут­рішніх справ. Будинок актора, Інститут української мови
у назвах знаменних подій, свят, епох тощо	День учителя. Новий рік (але День Незалеж­ності України, Свято Перемоги)

 

 

3 великої літери та в лапках пишуться
назви художніх творів, наукових праць, газет, журналів, історичних пам’яток	поема «Мойсей», журнал «Український тиж­день», «Руська правда» (з великої літери, але без лапок — назви релігійних книг: Біблія, Тора, Коран)
назви аеропортів, станцій, санаторіїв, готелів, кав’ярень тощо	аеропорт «Бориспіль», станція метро «Бо­танічний сад» (але Київський вокзал, станція Шепетівка)
назви літаків, автомобілів та інших машин, фірмові та сортові назви	цукерки «Київ вечірній», літак «Руслан»
назви орденів, відзнак	медаль «За відвагу» (але орден князя Яросла­ва Мудрого, орден Держави)

На допомогу для виконання робіт

https://docs.google.com/presentation/d/12Y3i8hypVtkNbRyxZ_5vVv8IsK_7iD6Z/edit?usp=share_link&ouid=115975869272287765035&rtpof=true&sd=true

  Домашня робота

 Вправа 1.

 (н)аціональна (о)пера України, (ш)евченківські (ч)итання, (п)ланети (с)онячної (с)истеми. (є)лисейські (п)оля, (ф)ранківські сонети, (п)а­намський (п)ерешийок, (к)иєво-(п)ечерська (л)авра, (з)авод (с)вітлофор, (с)офійський (с)обор, (у)країнська (республікансь­ка (п)артія, (в)иконавчий (к)омітет (п)олтавської (о)бласної (р)ади, (л)ісовик, (а)кадемія, (п)рем’єр-(м)іністр (к)анади, (д)онецька (о)бласть, (п)равобережна (у)країна, (л)ьвівський (л)ітературно-(м)еморіальний (м)узей (і)вана (ф)ранка, (к)оролівство (б)ельгія, (н)аціональна (г)вардія (у)країни, (р)енесанс, (д)ень (п)еремоги, (н)аціональний (б)анк України, (к)луб (м)еталургів,.

Вправа 2.

Відновіть фразеологізми, поєднавши слова з лівої та правої колонок. Поясніть значення фразеологізмів.

Тантал Сізіф Ахіллес Троя Ной Авгій Діоген Дамокл Прокруст Хима Сидір Адам Гордій Пірр

ковчег перемога стайні п'ята муки кури ліхтар яблуко меч праця кінь ложе коза вузол

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправа3.

 

За допомогою засобів Інтернету випишіть  прислів’я та приказки, у яких є власні назви.  ( 10 прикладів )

 

 

Вправа 4.     "Зашифроване послання".                                                                               

З’єднати частини слів у двох стовпчиках і записати назви міст.

                          Жито                                                 церква

                          Дніпро                                               ріг

                         Іван                                                     Петро

                         Кривий                                                Франко

                         Білий                                                     мир

                         Звени                                                    город

 

03.02.2023   Зарубіжна  література

Урок 20

Тема: Еволюція головного героя роману О. Уайльда «Портрет Доріана  Ґрея». Роль фантастики і символіки у творі.

 

     Це цікаво!

30 листопада 2000 р. до 100-річчя від дня смерті О. Уайльда в Лондоні спорудили пам’‎ятник письменникові, а в Британській бібліотеці відкрили виставку, присвячену творчості митця. Експозиція містила численні листи, рукописи, світлини, перші видання книг О. Уайльда та інші цікаві експонати. В організації виставки активну участь узяв онук письменника: до цієї дати Мерлін Холланд видав друком «Повне зібрання листів Оскара Уайльда».

Особливо зворушив відвідувачів конверт із пасмом волосся молодшої сестри Оскара, яка померла в 10 років. Тридцять три роки цей конверт супроводжував Уайльда в усіх подорожах, у в’‎язниці й вигнанні, навіть у день смерті митця. За словам онука, Мерліна Холланда, Оскар Уайльд, «попри всі свої недоліки, був феноменом».

Уайльд мав добре поставлений голос приємного тембру, що додавало принад його мовленню, а головне — у будь-якій ситуації він швидко знаходив влучне та яскраве слово, завжди був цікавим і вправним співрозмовником. Письменник зазначав: «Художник живе, лише висловлюючи себе».

Попри те що роман написаний наприкінці XIX ст., він за своєю проблематикою й ідеологією цілком належить до XX ст., а за художньою мовою - до європейського модернізму. Дія розгортається в Англії кінця XIX ст., але в нього введені фантастичні мотиви, які зближають твір із готичними романами, тобто романами жахів. Отже, «Портрет Доріана Ґрея» — готичний філософський роман, написаний у декадентському стилі.

Поняття інтелектуальний жанр (інтелектуальний роман, інтелектуальна драма) виникло в літературі наприкінці XX ст. як позначення художніх творів, у яких увагу автора сконцентровано не стільки на зображенні самого життя, скільки на ідейних, теоретичних суперечках, які точаться між героями. Інтелектуальними, тобто насиченими глибокою думкою, є майже всі визначні твори світової літератури. Але, як стверджував російський критик В. Г. Бєлінський, художник тим і відрізняється від ученого, що мислить образами,а не силогізмами. І в «Гамлеті» В. Шекспіра, і у «Фаусті» Й. В. Ґете думки письменника розкрито через характери героїв, а характери й події психологічно вмотивовано. Термін інтелектуальний роман, або роман-концепція, застосовують до творів, у яких хоча й окреслено характери й події, але сутність виявляється не в них, адже автор міркує не стільки образами, скільки поняттями: роман перетворюється на притчу.

      Історія створення роману «Портрет Доріана Грея»

Свій єдиний роман О. Уайльд написав у рекордно короткий термін (усього за три тижні) на замовлення американського журналу. Уперше твір опубліковано 1890 року. Для окремого видання в 1891 році автор на вимогу видавця додав кілька розділів, аби надати творові «соліднішого» розміру (писати такі короткі романи було не в дусі англійської прози). Цим пояснюється непропорційність окремих частин твору,— зокрема «переломного» XI розділу, куди автор, послуговуючись своєю пам’‎яттю, увів мало не цілі уступи з різних брошур, антикварних реєстрів тощо.

Відомо, як виник задум роману: одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурником, котрий вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль,— вигукнув письменник,— що таке славне створіння мусить старіти!» На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками». Ця розмова торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати письменника: взаємини життя і мистецтва. Із цією проблемою тісно пов’‎язана інша: мораль і мистецтво, роль етичного та естетичного в житті. Для Уайльда, як відомо, ці слова були майже антонімами.

Розбіжностей в критичних оцінках роману після появи не бракувало як одразу, так і потім. Сам автор так говорив про свій роман: «Справжня мораль цього твору полягає в тому, що всяке надужиття, так само, як і самозреченість, тягне за собою покару. Тобто, Безіл Голуорд, надміру обожнюючи фізичну вроду, як це робить більшість художників, вмирає від руки того, в чиїй душі він породив страхітливу й безтямну марнославність. Доріан Грей, вівши життя в самих тільки чуттєвих насолодах, пробує вбити сумління і цієї миті убиває самого себе. Лорд Генрі Уоттон намагається бути тільки спостерігачем у житті і під кінець виявляє, що ті, хто уникає битви, ще глибше зранені, аніж ті, хто бере в ній участь».

 

Портрет Доріана Ґрея» - роман про красу зовнішню та внутрішню, про їх співвідношення в людині. Письменник проголосив своєрідний культ краси, стверджуючи, що мистецтво вище за життя, що не воно породжує дійсність, а дійсність має наслідувати мистецтво, яке вище за життя.

О. Уайльд - теоретик естетизму. У його теоретичних працях важливу роль відіграють зовнішній епатаж, антивікторіанська бравада, тяжіння до парадоксів. З їхньою допомогою письменник прагне знищити догматичні погляди, стереотипи щодо мистецтва наріжний принцип естетики письменник формулює так: «Мистецтво не виражає нічого, окрім самого себе!». О. Уайльд стверджує, що «мистецтво - це наш духовний протест, наша галантна спроба вказати природі на її істинне місце».

 «Портрет Доріана Ґрея» - маніфест декадансу й модернізму. Водночас цей роман - викриття цього маніфесту: це роман про людину, яка щиро повірила в цей маніфест.

Доріан Ґрей - юнак, наділений неймовірною красою. Постать його неоднозначна: у ній поєднуються тонкий естет і навіть романтик із порочним, безжальним злочинцем. Ці дві протилежні сторони його характеру перебувають у постійному протистоянні. Герой роману вміє цінувати не тільки майстерність талановитого художника, а й музичні твори Він по кілька разів слухає п’‎єси Ваґнера, Шумана, колекціонує старовинні предмети мистецтва, відчуває найвищу насолоду від спілкування з прекрасним. Це — декадентський варіант вислову Ф. М. Достоєвського про те, що світ врятується красою. На початку свого життєвого шляху Доріан був здатний на справедливу оцінку власних вчинків, на щире каяття. Потрапивши під вплив ідей гедонізму, які проповідував лорд Генрі, Доріан Ґрей присвячує своє життя насолоді й пороку. Два герої — Доріан і лорд Генрі — понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням, то вони не зважають на життя. Вони не хочуть розуміти, що кожний крок людини у реальному житті обов’‎язково має і моральний сенс. Зовнішність відіграє фатальну роль у долі героя. Адже ніхто не вірить у його каяття, адже неможливо допустити думку про його порочність. Це випливає з того, що порочна людина не може зберегти своєї краси.

          Лорд Генрі чудово знав, що порок знищує красу, накладає на обличчя людини страшний відбиток. Тому він неодноразово говорив Доріанові про необхідність зберегти свою душу, підкреслюючи думку про те, що для насолоди життям потрібен душевний спокій, який дає тільки чисте сумління. Герой пам’‎ятає про ці слова, тому відголоски загубленої совісті відчутні в словах Доріана навіть тоді, коли він утратив більшість своїх позитивних рис. Час від часу в лорда Генрі виникають сумніви, він постійно перевіряє свого друга, але ці перевірки виявляються марними, адже він не бачить портрета. Лорд Генрі хотів, щоб Доріан Ґрей зробив мистецтвом власне життя, адже він проповідував принцип нерозривної єдності краси й моралі, але це прагнення зазнало нищівної поразки.

      Любов - це своєрідна єдність краси внутрішньої і зовнішньої. На жаль, ця єдність виявилася недоступною Доріанові Ґрею, він не зрозумів ту, яка його по-справжньому кохала. Юнак сам розрушив цю єдність, коли відсторонився від Сібіл. Дівчина запропонувала Доріанові те, про що мріяв лорд Генрі: кохання, яке стало б мистецтвом у реальному житті. Саме тому Сібіл утратила здатність грати на сцені. А Доріан не хоче кохати просто дівчину: вона має бути видатною актрисою, тобто мати естетичну цінність. І вперше на портреті Доріана Ґрея з’‎явилася жорстока зморшка. Найбільші ж переживання у поціновувача краси викликала не смерть дівчини, а неестетичні подробиці дій слідчих, викладені в газеті.

              Пізно вночі, наодинці із самим собою в розкішному лондонському особняку Доріан кидається з ножем на портрет, прагнучи знищити його. Слуги, які піднялися на крик, виявляють у кімнаті мертве тіло старого у фраку та портрет, не підвладний часу, у своїй сяючій величі так завершується роман-притча про людину, для якої «в інші хвилини зло було лише одним із засобів здійснення того, що він вважав красою життя». Чисте мистецтво виявляється проповіддю моралі. Декадентський проект Оскара Уайльда зазнає краху «Портрет Доріана Ґрея» виявляється послідовним запереченням ідей, виражених у маніфесті-передмові.

        Для Безіла Голворда портрет стає і змістом, і формою, тому що втілив його заповітну мрію. Доріан Ґрей для художника — не просто натурник. Він — його ідеал, його божество. Безіл щодня бачиться з ним і малює його портрети один за одним. Він уже не може жити без Доріана. Так починається процес міфологізації людини людиною.

В образі Доріана Ґрея втілено риси кількох героїв античної міфології:

• Адоніса (бог родючості, що перевершував красою богів-олімпійців. Це вродливий юнак, у якого закохалася Афродіта);

• Ганімеда (прекрасний хлопчик, виночерпій богів-олімпійців);

• Париса (яскравої краси син Пріама, царя Трої. За допомогою Афродіти він украв дружину царя Спарти Менелая — прекрасну Єлену);

• Нарциса (син річкового бога Кефісса й німфи Ліріопи. Побачивши у воді своє відображення, він закохався у нього й не міг відвести від нього очей, аж поки не помер).

           Так, юнак Доріан, залишаючись наодинці, залюбки грає роль Нарциса. У романі читаємо про Доріана, що він мавпує перед портретом наче дурник: «одного разу… поцілував чи, вірніше, вдав, ніби цілує ці намальовані уста», «щоранку він засиджувався перед портретом, зачудований його красою і, як йому часом здавалося, справді мало не закоханий у нього».

Нарцисизм героя — це вияв не тільки естетизму як світоглядної позиції, а й безсумнівна ознака роздвоєння його особистості, що стає дедалі помітнішою: «Він усе дужче закохувався у власну вроду і все більш зацікавлено спостерігав розклад власної душі». Серед особистих речей Доріана Ґрея — один із численних дарунків лорда Генрі: «овальне люстерко в прикрашеній купідонами рамі із слонової кості».

На античну красу Доріана постійно вказують інші персонажі роману. Для художника Безіла, наприклад, Ґрей є ідеальним утіленням вродливих Париса, Адоніса, Ганімеда: він невтомно малює зі свого юного друга давньогрецьких богів і героїв.

Але міфічна врода Доріана Ґрея приваблива тільки зовні. Вона протиставляється його внутрішньому світу. Повіривши промовам лорда Генрі, Доріан віддається чуттєвим насолодам і падає у безодню розпусти. Головним предметом світоглядних пошуків для героя тепер стає втілення в життя філософії «нового гедонізму», яку Доріан перейняв від лорда Генрі: «Він прагнув виробити цілий новий спосіб життя, що виходив би з розумних філософських засад, що мав би свої впорядковані принципи,— і найвищий сенс існування бачився йому в одуховленні почуттів». В образі Доріана Ґрея Уайльд розкрив трагедію реального протиріччя: задоволенням, що стає самоціллю, породжується не радість, а страждання.

               Доріан стає жертвою своєї максималістської пристрасті — любові до самого себе. Загальне забарвлення злочинів Доріана — абсолютна аморальність. Думки винятково про свою особистість її ж і руйнують. Знову відбувається фантастичне перевтілення, і все повертається на свої місця: портрет сяє красою, а на Доріановому обличчі проступають сліди усіх скоєних ним злочинів — вигляд мертвого Доріана Ґрея жахливий, неестетичний. Усупереч власній програмі Уайльд не лише зобразив душевну кризу свого героя, а й привів його до покарання.

 

          Образ Доріана Ґрея в романі долає певні етапи розвитку. Спочатку натурник перебуває під упливом ідей лорда Генрі, але робить спроби опиратися їм. Переломним моментом у розвитку образу Доріана є смерть Сибіл Вейн, яка, на думку Ґрея, єдина могла протистояти спокусливим розмовам лорда. Після її смерті Доріан Ґрей стає свідомим провідником ідей лорда Генрі, живим утіленням його філософії. Він поширює ці думки на інших, отруюючи певну частину молоді, і на його боці вагомий доказ — його врода. Ніхто не вірить, що він веде аморальний спосіб життя, йому довіряють, адже обличчя його чисте й спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск. Так Доріан Ґрей калічить життя багатьох. За висловом художника Безіла Голуорда, в історії людства є тільки два важливих моменти. Перший — це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий — поява в ньому нового образу. Безіл створив портрет свого друга Доріана, досконалий витвір мистецтва. Відтоді портрет і натурник стануть нероздільними. Спочатку Доріан не помічає своєї вроди, потім з’являється лорд Генрі. У його словах — гімн молодості та красі, а також застереження, що вона мине. Коли Доріан дивиться на свій закінчений портрет, у ньому прокидається заздрість до портрета (тобто до самого зображення), адже його врода не безсмертна, і він висловлює бажання, щоб старішав не він, а його портрет. Бажання Доріана матеріалізується. Портрет стає втіленням душі головного героя, його самого, а Доріан залишається прекрасним і незмінним, як портрет. Усі порухи душі героя, усі таємничі думки й потворні бажання, усі злочинні вчинки відбиваються на портреті. Герой прагне заховати портрет, змінити його, але сам від себе не сховаєшся: адже портрет і натурник міняються місцями. Портрет стає змістом, внутрішнім, а Доріан — лише формою, оболонкою.

 

 

 Сходинки падіння (деградація особистості)  Доріана Ґрея

ü Усвідомлення героєм своєї вроди, страх її втратити, водночас — утратити  y любов людей, їхнє захоплення ним

ü Розрив із Сібіл Вейн, яку він покохав як актрису з її театральними мовою,   жестами, костюмами, пристрастями, а не як реальну людину, дівчину.

ü Захоплення книгою, що розбудила в ньому нездорові марення та мрії.

ü Пересичення, розпуста.

ü Убивство Безіла, доведення до самогубства Алана Кемпбела.

ü Відчуття постійного страху, манія переслідування після зустрічі з братом Сібіл — Джеймсом Вейном.

ü Убивство власної совісті, душі.

 

                   Висновок

Ø Доріан стає жертвою своєї максималістської пристрасті — любові до самого себе. Загальне забарвлення злочинів Доріана — абсолютна аморальність. Думки винятково про свою особистість її ж і руйнують. Знову відбувається фантастичне перевтілення, і все повертається на свої місця: портрет сяє красою, а на доріановому обличчі проступають сліди усіх скоєних ним злочинів — вигляд мертвого доріана Ґрея жахливий, неестетичний. Усупереч власній програмі Уайльд не лише зобразив душевну кризу свого героя, а й привів його до покарання.

              Домашнє завдання

 

         Напишіть власну думку .Як ви вважаєте !??

        «Людина без совісті, без душі не може існувати. Духовний світ, замкнений на           самому собі, бідний і не може розвиватися.  Краса і злочин — поняття несумісні» 

31.01.2023    Українська література

Урок 38-39

Тема: Фольклорне тло твору «Тіні забутих предків». Образи й символи твору. Образи Івана та Марічки як втілення романтичної ідеї незнищенності кохання.

 

         Для написання твору Коцюбинський вивчав фольклорно-етнографічні матеріали, їздив до Криворівні, спостерігав життя гуцулів. Він прагнув відтворити їхнє своєрідне міфологічне світосприйняття і світовідчуття, показати життя людей в атмосфері казки, міфу, повір'їв і забобонів. Він сам говорив про свою підготовку до написання повісті: "Коли б я хоч трохи переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би вдоволений".

У повісті перед нами постала Гуцульщина в усій її живій красі: її прекрасні гори, зарослі густими лісами, її полонини, стрімкі гірські потоки, її прекрасні люди з по-дитячому казковою душею. Вдаючись до фольклорних джерел, письменник, Як мені здається, мав дві мети: по-перше, намагався передати красу міфосвітогляду свого рідного народу і, по-друге, прагнув вписати своїх героїв у справжнє природне тло, насичене казковими образами, які дозволяли поглибити символіку витворених в повісті образів.

Як і в будь-якому фольклорному творі, у повісті М. Коцюбинського немає точних вказівок на час, хіба що кілька дрібних деталей натякають читачеві, що дія відбувається на початку XX століття. Загалом трагедія, описана в повісті, могла б статися у різні часи, вона вічна, як вічний сюжет, у якому закохані поєдналися всупереч волі ворогуючих родів, у якому смерть роз'єднала їх і потім знову поєднала.

Так само імена головних героїв притаманні фольклорним творам. Вони є досить поширеними в Україні. Крім того, ім'я Марія традиційно є втіленням чистої жіночності, і саме її реалізує в повісті дівчина Марічка.

У повісті використовується кілька традиційно притаманних українському фольклору символів-міфологем. Зокрема, міфологема води, яка в різних варіаціях зустрічається в творі більше ста разів. З одного боку, вона — животворне начало, джерело життя, з другого — ріка смерті, яка забирає Марічку; також вода є місцем проживання багатьох нечистих істот. Вода відіграє в повісті дієтворчу роль: вона з'єднує і роз'єднує закоханих. Важливу роль відіграє вода й у своєрідному сакралізованому акті омовення — омивання ран для очищення від скверни.

Ще одним традиційно важливим фольклорним символом є земля — середній рівень буття, місце проходження життя людини. Ця земля може бути зеленою і квітучою або страшною, мертвою, сухою. І такий її стан відтіняє стан героя повісті.

Світ повісті "Тіні забутих предків" цілком заселений істотами традиційної української міфології, які живуть поряд з людьми, втручаються в їхнє життя. Згадаємо, наприклад, як пояснює Іванова мати незвичайну серйозність своєї дитини: "...Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня". Виходить, що бісівські істоти можуть забрати собі дитину й поміняти її на свою, отже, втрутитися в життя родини.

Маленький Іван, проводячи більшість свого часу в лісі, так сприймає його: "Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадують байки і молитви, про потопельників, які на заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці. Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду."

Міфологічні істоти заполонюють весь світ, і людина почувається в ньому незатишно, бо їй лишається зовсім небагато місця: "Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна".

Іван чує навіть, як щезник грає на флоярі, отже, таємничий світ мистецтва теж одухотворений міфологічними істотами, і Іван, почавши грати на флоярі, піднімається над реальним життям, виходить за його межі, як і Марічка, яка пише й співає пісні. Саме через духовну вищість Іван постійно прагне перебувати в лісі, у світі надзвичайному: "Так знайшов він у лісі те, що шукав... Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя...". Отже, світ природи і людського суспільства протиставляється. Один — світ спокою й краси, інший — світ незгоди, сварки, страждання.

Цілком в дусі міфологічної легенди написана сцена розмови Івана із чугайстром, від якого він хоче оборонити Марічку-нявку, танок чоловіка й демона, в якому пристрасть і музика зливають їх разом.

І цілком зрозумілим є те, що Марічка-нявка забирає Івана із реального життя, позбавленого краси духу, до світу міфологічного, світу потойбічного. Таким чином вона рятує коханого від духовного зубожіння, страждання, робить його вищим за своє земне втілення. Такий мотив, якщо його розглянути широко, теж є традиційним для фольклору. Так, дівчина від нещасного кохання стає тополею, тобто долає своє людське втілення, мати стає зозулею — символом самотності, і теж долає свою людську природу, зливається зі світом природи. Так і Іван у своєму вічному коханні зливається зі світом природно-міфологічним, у смерті долає межі життя.

У зв'язку з вищесказаним цікаво буде розглянути записаний М. Коцюбинським гуцульський обряд поховання, вписаний ним у повість як дуже важливий сюжетний елемент. Ритуал має певну схему: зіткнення живого й мертвого через плач-голосіння; звертання до мерця у формі ритуального плачу; ігри, веселощі, які містять в собі елементи переодягання. Таким чином, ритуал поховання теж цілком фольклорно-традиційний.

Використання суто фольклорних джерел для підкреслення природного тла своєї повісті, а також фольклорних символів-міфологем як елементів сюжету дозволило М. Коцюбинському створити воістину шедевр світової літератури, твір, що став джерелом багатьох інших мистецьких шедеврів, зокрема кінофільму "Тіні забутих предків", а також таких картин, як полотно О. Кульчицької "Поєдинок Юри з хмарою".

.      

        Iван та Марiчка – дiти природи. Природа i людина в фольклорi часто постають нерозривним цiлим. Краса оточуючого свiту породжує музику (до речi, пiдказану Iвановi казковим Щезником), а Марiчка засiває своїми спiванками гори i полонини – i зростають тi спiванки квiтами. А рушiйна сила цього – кохання, що є утвердженням людської духовностi, любов до всього живого, до природи i життя, до добра в усiх його проявах.

У  повісті М. Коцюбинський використав кілька демонологічних українських легенд. Наприклад, легенда про Бога та арідника, побудована на апокрифічному уявленні про те, що світ створений Богом за допомогою диявола, тобто несе на собі обидва начала світобудови – добро і зло. Тому світ пронизаний не тільки добрими силами, але й злими. Між ними точиться постійна боротьба в природі. Боротьба двох начал відбувається постійно і в людині, оскільки вона є часткою природи, підкорюється її законам.

 

 

 

Образи-персонажі	Міфічні істоти	Образи-символи
Іван, Марічка, Палагна	Чугайстер, нявка, арідник, щезник	Ватра, сонце, Черемош

Мольфар – чарівник; нявка – лісова міфічна істота у вигляді дівчини, в якої зі спини видно внутрощі . 

Арідник – злий дух; чорт, дідько.

Щезник – за давніми віруваннями гуцулів чорт, що раптово з’являється, раптово зникає, і скликає всіх міфічних істот у танок.

Чугайстер – веселий , життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх.

Ватра – вогнище( найщиріший людський помічник)

Вода- може бути доброю, а може – смертоносною ( під час повені гине Марічка), згадується на сторінках повісті 113 раз

Земля – нейтральний образ,проте іноді ніби передбачає ще не існуючі події

 

Важливе, суто міфологічне значення в повісті має вода. У міфології багатьох народів вона вважається живодайною силою, оскільки приносить природі жадану вологу, оживлює все живе, напоює. Але вона не така чиста, як вогонь, в ній може водитися нечиста сила. Помітимо, що знайомство Івана та Марічки відбувається саме біля води. Вода об’єднує і роз’єднує героїв, оскільки вбиває Марічку. Вода може бути спокійною, а може бути й шаленою – повінь. Але так чи інакше, ця сила відіграє ключову роль у сюжетній будові повісті.

Не менш важливу роль відіграє в повісті і вогонь – очищуюча жива сила, захисний оберіг, який відлякує нечисту силу, охороняє людину, допомагає їй у її повсякденному житті.

Будуючи свій твір, М. Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу в світовій міфології міфологему «світового дерева», яке є прообразом міфологеми людини. Це дерево має три поверхи – нижній, середній і верхній. Воно об’єднує життя з потойбіччям, виступаючи єдиним стрижнем усієї світобудови. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджуючись красою природи. Одружившись з Палагною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі – середнього рівня – і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під нього ґрунт, і герой опиняється в потойбічні закликаний нявками до лісу. Серед галявини в лісі він бачить тепер тільки мертві дерева, попереду нього тільки прірви.

Таким чином, повість ніби ділиться навпіл. Перша половина пов’язана з живим життям, живою коханою Марічкою, а друга – це мертвий світ, Марічка-нявка. А в центрі цієї міфологічної світобудови стоїть Іван – стрижень світу. Він об’єднує реальність з потойбічністю саме силою свого кохання, силою прагнення побачити кохану.

М. Коцюбинський використав у творі коломийки як жанр усної поетичної творчості Гуцульщини. Цим він показує нам щире, чисте кохання дітей природи, їх потяг до прекрасного, душевну красу. Трагічно обривається поетичне, духовно багате, вражаюче своєю гармонійністю кохання Івана і Марічки. Зі смертю коханої життя для Івана втрачає свій сенс. Поклик кохання і муки породжує в його душі ілюзії, фантастичні образи (танок з чугайстром, зустріч з мавкою).

              Письменник знаходить такі прийоми зображення, які дають нам змогу зрозуміти, що все неймовірне, фантастичне в повісті є лише плодом уяви людей, відчути, що вигадка чи легенда зросла на основі реальної дійсності, міцно вкорінена в ній. Тому, наприклад, мальовнича картина відвернення мольфаром Юрою важкої, насиченої градом хмари, сприймається нами як тривожний сон Палагни. А зустріч Івана з Марічкою – нявкою, їхня довга подорож лісом, розмова про найсокровенніше, спогади, втеча нявки, несамовитий танок з Чугайстром – усе це пояснюється психологічним станом людини із вкрай збудженою уявою, людини, що не може забути образ коханої, завжди бачить її наяву, всюди чує її голос, розмовляє з нею.

Коцюбинський розумів, що специфічні умови життя в горах, тяжке матеріальне становище, віддаленість від культурних центрів – все це було важливим чинником збереження архаїчного, первісного не тільки в побуті, а й духовній культурі, у віруваннях, в світосприйманні. Гуцул вірив, писав Коцюбинський, «що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сери; що там блукає веселий Чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роззирає наявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег».

Значну роль у творі відіграють ворожіння. Ворожать Палагна, мольфар Юра. Але це грубі сили в повісті, їх тягне одне до одного, вони уособлюють жорстокість, бездуховність, зло. «Од його слова гинула худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнати хмару і сперти град…»

В епілозі повісті митець показує діалектику життя і смерті, а саме в обряді похорон. Обряд цей у гуцулів сповнений ритуального і таємничого змісту. Тут і ридання за померлим, і веселощі, гомін юрби. В основу цього обряду лягли власні спостереження автора: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка – і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик, а покійниця скорботно стулила уста, і мигтять похоронним блиском свічки. І так всю ніч». Треба «якнайбільше людей задержати у хаті, особливо вночі, аби хатнім не було лячно і скучно» [Коцюбинський 2005 : 167-172].

Так поєднуються і смерть, і життя, і оптимізм людини, яка в цьому обряді виказує свою зневагу до смерті. Цей похоронний звичай має певний філософський смисл, показує тріумф життя над смертю, є виявом світогляду народу. Гуцул не хоче довго замислюватися над смертю людини, оплакувати померлого.

Отже, постає питання чому ж М. Коцюбинський цілком занурив своїх героїв у світ напівреальний – напівфантастичний? На думку Юрія Кузнецова : «Автор намагався відтворити специфіку ментальності свого народу, схильність його оживлювати все навкруги себе, намагання естетизувати навколишній світ саме через споріднення його з міфом. З другого боку, саме фантастично-міфологічне тло дозволяло авторові передати природну основу натур його головних героїв, вписати їх у природне середовище, оскільки чистота їхніх душ відповідала чистоті гірських джерел і живодайній силі міфологічного вогню» [Кузнецов 1989 : 186]. Письменник у творі піднімає вічну проблему – проблему кохання, і вирішує її по-своєму – трагічно, адже на тлі чарівної природи Карпат це кохання сприймалося як ідеальне, як таке, що заслуговувало на вічність. Але трагічне завершення кохання героїв змушує читача глибоко замислитися над справжніми життєвими цінностями.

Прочитавши повість «Тіні забутих предків», можна зрозуміти яким неоціненним скарбом є фольклор, який віками формував і продовжує формувати моральний світ поколінь. Фольклор – енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили і краси. Фольклорні матеріали у повісті цінні тим, що дають можливість відчути атмосферу минулого, розвивають історичну пам’ять, допомагають «…краще пізнати, хто ми і чиїх батьків діти»

Отже, повість «Тіні забутих предків» стала не тільки одним з кращих творів про чарівний світ карпатських горян, а й прозвучала величним гімном красі життя, світлим почуттям людини. Крім того, цей твір став справжньою енциклопедією української етнографії.

 

Кохання Івана і Марічки – символ вічного кохання, почуття, яке переборює не тільки відстань, але й час, переборює смерть, межі людського існування. І мені здається, що воно тому таке сильне, що одухотворене силою мистецтва, пісні й музики, а також тому, що воно природне, розкриває питомі сили людини, а не протирічить її людській натурі.

Є на світі дивовижна природа, але й є на світі дивовижне кохання, яке не закінчується зі смертю, а продовжує жити у серцях людей, у піснях, у згадках. Своїм твором «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський возвеличує чарівне почуття – кохання, нагадуючи людям, що воно головне у житті, що тільки воно зігріває серця, що тільки воно світить, як провідна зірка. І світитиме завжди!

 Образи-персонажі

Іван — з багатодітної родини; через неспокійний характер родичі не любили його, тому змалку належав сам собі. Рано почав самостійно спілкуватися з природою і розуміти її. Мав потяг до музики, гри на флоярі, самостійно хотів «піймати» мелодії лісу. Наслідуючи дорослих, кинувся бити дівчинку з ворожого роду, але був зупинений і вражений її добротою. Мав щирі та вірні почуття до дівчини, незважаючи на давню ворожнечу родів. Працьовитий. У коханні був увесь сенс його життя, і коли Марічка загинула, цей сенс був утрачений назавжди. Усе інше — лише животіння та спогади, сум, журба. І винних тут не знайти — це саме життя.

Марічка — поетична, цільна натура, що співанками «засіяла гори». Щира, віддана. Інтуїтивно, серцем відчула, як побороти зло — тільки своєю безмежною добротою. Але доля виявилася немилосердною.

Палагна — дівчина з багацького роду. Жила природним життям, приземлена. Робила, як споконвіку робили її предки, як заведено здавна, дбала про дім, господарство, худобу, захищала їх від лихого ворожінням та осторогами. Можливо, не дуже й приваблива як людина. Але не її вина, що Іван її не любив. Цілком природно, їй хотілося кохання, сильного чоловіка поруч. Зведення ж Івана, бажання йому зла — то вже її з Юрою великий гріх.

 Міфічні образи

Міфологічні образи в повісті особливі, карпатські, але їхнє значення, характер відповідають відомим лісовикові, чортові, русалкам лісовим (мавкам) та ін.

Це сили переважно ворожі людині, бо людина своєю діяльністю, навіть своєю присутністю порушує спокій, гармонію в лісі. Лісові сили інколи ворожі й щодо одне одного, як Чугайстир і нявки. Особливо прикметною рисою гуцульських міфологічних образів є їхня любов до музики, танцю.

 Люди-чарівники

Мольфар Юра — людина, наділена надприродними здібностями, ворожбит. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань.

  Образи-символи

Ватра — це символ життя, незнищенності, символ одвічної вівчарської праці, що годує й підтримує людину.

Трембіта — особливий музичний інструмент (довга труба), характерний для гуцулів. її протяжний сумний звук, як правило, сповіщає про нещастя.

Співанки, коломийки — це теж притаманні лише карпатському краєві фольклорні твори — короткі, часто імпровізовані, легкі, з танцювальним ритмом — про все в житті.

 

Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося.

За повістю М. Коцюбинського кінорежисер Сергій Параджанов разом з І. Миколайчуком створив чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.

 Домашнє завдання.

Напишіть твір на одну із тем:

-         «Є в коханні і будні, і свята…».

«Зберігайте та примножуйте свої найкращі людські чесноти.»

30.01.2023    Українська мова  

Урок 40

Тема:  Контрольне есе .

 Написати творчу роботу на одну із тем :

-         «Що робить мене щасливим?»

-         Що означає зробити правильний вибір в житті?» 

 

30.01.2023    Українська мова  

Урок 39

Тема: Правопис префіксів. Правопис суфіксів.

 

 Правопис префіксів

1. Префікс з- переходить в с-щ тільки перед глухими приголосними к, ‘п, т, х, ф: скипіти, списати, спиляти, сточений, стерпіти, схвалити, схилити, сформулювати, сфотографувати.
Перед усіма іншими приголосними (глухими і дзвінкими) та голосними вживають префікс з-: збити, звечора, згрупувати, здогадливий; зсувати, зчесати, зшити, зумовлений. 

Якщо корінь слова починається двома чи трьома приголосними, то вживають префікс зі- (варіант префікса з-): зібганий, зібрання, зіграти, зідрати, зізвати, зізнання, зійти, зімкнути, зіпхнути, зіткнути, зітхнути. Але є випадки, коли перед двома кореневими приголосними вживають префікс з- (с-): згребти, скрикнути, сплигнути, спливати, сприймати.

У небагатьох словах маємо префікс зо-: зомлілий, зопрі­лий, зосереджений, зотлілий.

У словах зустрітися, зустріч, зустрічний, зухвалий, зу­силля вживають префікс зу-.

2. У префіксах без-, воз-, роз-, через- завжди пишеться з-: безболісний, безверхий/ безперечний, безсуфіксний, безтуроботний; возвеличити, возз’єднання; розписати, розсипати, розтлумачити; черезсмужжя, черезсідельник.

3. У префіксах від-, між-, над-, об-, під-, перед-, понад’ завжди пишуться букви д, ж, б: відписати, відступити, відточений, відходити; міжпланетний, міжспілковий; над­силати, надходити; обсіяти, обтягнути; підписати, підхо­дити; передплата, передтравневий; понадплановий.

4. Префікси пре-, при-, прі- розрізняються за значенням:

а) префікс пре- використовують в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: превеликий, прегарний, пречудовий, препогано;

б) префікс при- використовують переважно в дієсловах, що означають:

• наближення: прибігти, приблудитися, прибути; 
• приєднання: прибудувати, примкнути, приробити; 
• частко­вість дії: приморозити, припудрити; 
• результат дії: прибор­кати, прикрити, прив’язати та ін.;
• у похідних словах: прибуття, прибудований, привчивши тощо.

Крім того, префікс при- використовують в прикметниках, утво­рених від іменників з прийменником при: при дорозі — придорожній, при Амурі — приамурський, при Волзі — приволзький, при вокзалі — привокзальний, при морі — при­морський, а також у похідних словах: придоріжжя, Приамур’я, Приволжя, Примор’я;

в) треба запам’ятати правопис слів іншомовного походжен­ня з пре-, при-, що не є префіксами: преамбула, превалювати, предикат, предикативний, президент, президія, прелюдія, прем’єра, препарат, престиж, претендент, претензія, пре­цедент; привілей, приватний, примат, призер, призма, примітив тощо;

г) префікс прі- використовують тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва;

д) префікс пере- з значенням «наново», «по-іншому», «че­рез щось», «через когось», завершення дії пишеться з двома е: перетягти, переучити, перефарбувати, перефразувати, перехрестя, перешарок, перешкода, перешкодити та ін.
Від префікса пере- слід відрізняти частину слова пери-, яка стоїть на початку іншомовних слів і не є префіксом: перикардит, перила, периметр, перипетія, перископ, периферія.

5. Префікс від- і його варіант од- у мові художньої лі­тератури виступають, як правило, паралельно: відкинути й одкинути, відпочити й одпочити, відправити й одправити.
У науковій та спеціальній літературі вживають тільки префікс від-: відбиття, відбиток, відбій, віддієслівний, від­іменний, відкликання.

Примітка. Довідки про написання слів з тим чи іншим префіксом можна навести за такими словниками: «Орфографічний словник української мо­ви» (К.., 1975), «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довід-ник» (К.., 1973), Головащук І. С. «Словник-довідник з правопису» (К-, 1979) та ін.

---

Правопис суфіксів

1. У суфіксах -альник, -ильник, чльник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: шану­вальник, уболівальник, точильник, прядильник, полільник, геніальність, колегіальність.

2. Суфікси -ин(а), -ин(я) вживають в іменниках жіно­чого роду, але надають їм різного значення. Суфікс -ин(а) пишуть в іменниках на позначення осіб жіночої статі, одиничних предметів, назв місцевості, рослин, тварин, проміжків часу, назв сировини, продуктів харчування тощо: дівчина, дружина, полонина, конюшина, звірина, година.,свинина.
Суфікс -ин(я) пишеться в іменниках, що означають-осіб жіночої статі за відношенням їх до певної суспільноїгрупи: рабиня, графиня, княгиня.

3. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я), -янн(я), -енн(я) пишуть із двома н. Суфікс -инн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: картоплиння, гарбузиння.
Наголошений суфікс -інн(я) характерний для іменників середнього роду, що означають процеси: говоріння, горіння, ходіння.
Наголошені суфікси -анн(я), -янн(я) вживають в іменниках середнього роду, що означають абстрактні поняття, процеси: сприяння, навчання, зростання, гуляння.
Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, що означають процеси, абстрактні поняття й мають наголос на корені: звернення, оточення, поневолення, прагнення.

4. Треба розрізняти правопис суфіксів -ичок, -ичк(а) і -ечок, -ечк(а). Суфікси -ичок, -ичк(а) вживають в іменниках чоловічого і жіночого роду із здрібніло-пестливим значенням, утворених від іменників із суфіксом -ик, -иц(я): хлопчичок, кошичок, глечичок, вуличка, поличка, молодичка.

Суфікси -ечок, -ечок, -ечк(а), -єчк(а), -ечк(о), -єчк(о) вживають в іменниках усіх трьох родів із здрібніло-пестливим значенням: вершечок, краєчок, річечка, лієчка, віконечко, яєчко. 

5. У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович: Іванович, Прокопович, Васильович, Анатолійович, Мико­лайович.

Жіночі імена по батькові творять за допомогою суфік­сів -ієн-: Петрівна, Сергіївна, Василівна, Іллівна, Луківна, Яківна.

6. Суфікс -н(ий) вживають у багатьох якісних і віднос­них прикметниках твердої групи: західний, дружний, модний, грамотний, жалібний, корисний, ручний.
Суфікс -н(і) вживають у деяких прикметниках м’я­кої групи: братній, давній, житній, мужній, останній, колишній, ранішній, пізній, торішній, самотній та ін.
Наголошені суфікси -енн(ий), -анн(ий) пишуться з дво­ма н і вживаються для підкреслення найвищого ступеня вияву ознаки: незліченний, неоціненний, несказанний, не­здоланний.

7. Суфікси -ичн(ий), -ічн(ий), -їчн(ий) вживають в прикметниках, утворених від слів іншомовного походження. Після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається суфікс -ичн(ий), після інших приголосних — ічн(ий), а після голосних — -їчн(ий): історичний, комуністичний, академічний, епічний, алгебраїчний, архаїчний.

8. Суфікси -ев(ий), -ев(ий) вживають у прикметниках з основою на м’який приголосний та шиплячий, коли наголос падає на основу слова: червневий, тижневий, ситцевий, алюмінієвий, грушевий, овочевий. Якщо у прикметниках з основою на м’який приголосний і шиплячий наголос падає на закінчення, то пишемо суфікс -ов(ий): польовий, дощовий.
У присвійних прикметниках, утворених від іменників з осно­вою на м’який приголосний та шиплячий, незалежно від міс­ця наголосу вживаються суфікси -ев(ий), -єв(ий): Сергій — Сергієва, Ігор — Ігорева, кобзар — кобзарева.

9. Суфікс -ист(ий) вживають у прикметниках після букв на позначення приголосних звуків, а суфікс -їст(ий) — після букв на позначення голосних звуків: барвистий, ліси­стий, троїстий.

10. Суфікс -ова- вживають тоді, коли наголос падає на о, без наголосу вони переходять в -yea-, -юеа-: друкувати — друкований, малювати — мальований, риштовання, сиву­ватий.

11. Суфікс -ір- (-up-) вживають у ряді дієслів іншо­мовного походження: полірувати, лавірувати, буксирувати.

 

Д/Завдання

 Виконайте тестові завдання.

1. Букву и треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..чорнілий, пр..вітність, пр..завзятий

Б пр..блуда, пр..кидатися, пр..поганий

В пр..в’ялий, пр..думаний, пр..темний

Г пр..бережний, пр..шитий, пр..краса

 2. Літеру и треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А печ..во, кур..во, руч..нька

Б нос..к, пал..ця, мавп..нятко

В пал..чка, кош..чок, горл..чка

Г вогн..ще, мереж..во, мар..во

3. Літеру с треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А ..пуститися, ..прямувати, ..нахабніти

Б ..тяжка, ..фабрикувати, ..палахнути

В ..терпіти, ..подобатися, ..чеплення

Г ..кинути, ..сунути, ..форматувати

 4. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А горл..чко, мисл..ння, вул..чка

Б п’ят..ро, кош..нятко, пал..ць

В сем..ро, зробл..ний, нов..на

Г лев..ня, зар..во, горщ..чок

 5. Літеру з треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А бе..порадний, ..поживати, ро..клад

Б ро..писка, ..ведення, ..формований

В чере..плічник, ..битий, ..котитися

Г ..метений, ро..кидати, ..чавлений

 6. Букву е треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..мудрий, пер..тинати, пр..земкуватий

Б пр..широкий, пр..освященний, пр..крити

В пр..дтеча, пер..дбачати, пр..множений

Г пр..кумедний, пр..святий, пр..д’являти

 7. Літеру з треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А ро..тулений, ..пакований, ..бережений

Б ..цідити, ..марнувати, бе..коштовний

В ..жований, ..горблений, ..хоплений

Г ро..дивитися, ..містити, ..ховок

 8. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А горл..чко, мисл..ння, вул..чка

Б п’ят..ро, кош..нятко, пал..ць

В сем..ро, зробл..ний, нов..на

Г лев..ня, зар..во, горщ..чок

 9. Літеру с треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А ..пиляти, ..кроїти, не..проста

Б ..плутати, ..бентежити, ..пад

В ..терпіти, ..ковзати, ..чавити

Г ..тишити, ..палахнути, ..чесати

10. Літеру и треба писати на місці крапок у всіх словах варіанта

А печ..во, кур..во, руч..нька

Б нос..к, пал..ця, мавп..нятко

В пал..чка, кош..чок, горл..чка

Г вогн..ще, мереж..во, мар..во

 11. Букву и треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..черствілий, пр..мерзнути, пр..зирство

Б пр..горілий, пр..добритися, пр..подобний

В пр..бічник, пр..землити, пр..хорошений

Г пр..смакувати, пр..темнілий, пр..бідний

 12. Літеру е треба писати на місці крапок у всіх словах рядка

А пр..жалібний, пр..велебний, пр..мудрість

Б пер..дбачений, пр..щедрий, Пр..балтика

В пр..важкий, пр..чудовий, пр..кінцевий

Г пр..тихий, пр..поганий, пр..білений

 

27.01.2023   Зарубіжна  література

Урок 19

Тема: О. Уайльд. «Портрет Доріана Грея» – взірець інтелектуального роману. Проблема краси й моралі в романі. Система образів.

 

 

 Особливості стилю О. Уайльда

Оскар Уайльд виробив свій особливий “декоративний” стиль оповіді. Докладно смакуючи деталі, він описує інтер’єр, одяг і зовнішність героїв, коштовності й прикраси, дерева й квіти. Усе, що зображує письменник, як правило, є надзвичайно мальовничим, витонченим, вишуканим: “З перського дивана, де лежав лорд Генрі Уоттон, можна було побачити лише блиск золотаво-ніжного,

як мед, цвіту верболозу, чиє тремтливе віття немовби насту витримувало тягар полум’яної краси. Зрідка на довгих шовкових шторах величезного вікна миготіли химерні тіні птахів, утворюючи на мить щось подібне до японського малюнка”.

Оскар Уайльд – моральний іммораліст?

У багатьох творах Уайльда його ж імморалістські гасла заперечуються і розвінчуються. Так, майже всі його комедії будуються на спокуті, розплаті героїв за колись учинений антиморальний поступок. Те саме бачимо і в казках, де показана неможливість служіння красі без опори на доброту й моральність. Такою є тема казок “Хлопчик-Зірка”,

“Рибалка і його душа”, оповідання “Кентервільський привид”, які закінчуються апофеозом любові, самопожертви, співчуття до знедолених.

У системі епітетів, порівнянь і метафор, що їх використовує Уайльд, є квіти й мінерали. За це його іноді навіть називали “ботаніком і мінералогом” у літературі. Однак деякі дослідники вважають, що він радше був “квітникарем і ювеліром”, адже квіти цікавили його лише після того, як садівники виростили їх на клумбі, а мінерали – лише тоді, коли ювеліри перетворили їх на коштовне каміння. “Мистецтво вище за природу і не може її наслідувати”, – стверджує письменник. Навпаки, це природа повинна прагнути до наслідування мистецтва, тому кров має нагадувати рубін, синє небо – сапфір, а зелена трава – смарагд, і аж ніяк не навпаки.

У творах Уайльда основним об’єктом опису є не природа чи людина, а барвистий світ речей, найчастіше інтер’єр чи натюрморт: коштовні камені, меблі, тканини тощо. Навіть природа в нього стає “штучною”, “обробленою”, часто – частиною того ж таки інтер’єру. Прагнення до мальовничої багатобарвності зумовлює тяжіння письменника до східної екзотики й навіть казковості, а для його стилістики характерні мальовничі розгорнуті порівняння, часто деталізовані.

Оскар Уайльд, прагнучи вишуканих відчуттів, перетворює логіку мислення на певну естетичну гру, надаючи перевагу формі відточених афоризмів, уражаючих парадоксів й оксиморонів. Тому головну цінність має не стільки істинність думки, скільки гострота її втілення, гра слів, надлишок образності, побічних змістів, і все це притаманне його афоризмам.

Парадокси Уайльда відтінюють протиріччя між зовнішньою й внутрішньою сторонами зображуваного ним лицемірного великосвітського середовища. Водночас їх призначення значно ширше – це ще й демонстрування суперечливості людського розуму й знання, умовності усталених понять.

Оскар Уайльд та імпресіонізм

З одного боку, велика увага до впливу на сприйняття читача (розмаїтість і поєднання звуків, кольорів, запахів), прагнення вразити його споріднювали стиль Уайльда з творчою манерою імпресіоністів. Проте в його творах немає розчинення предметності в потоці вражень (“імпресій”). За всієї барвистості стилю, творам письменника притаманні ясність, замкнутість, відточеність форми предмета, який не розпливається й зберігає чіткість контурів. Тож, наприклад, казки Уайльда стали хрестоматійними завдяки простоті, логічній точності та ясності мовного оформлення. Усі згадані й не згадані риси та штрихи у своїй сукупності та взаємодії утворюють те, що називається особливістю індивідуального стилю Оскара Уайльда.

Оскар Уайльд був парадоксальною людиною, тож не дивно, що він створив роман парадоксів. Провідною у творі є тема прекрасного, мистецтва, що реалізується в багатьох аспектах: співвідношення форми та змісту, вічність та швидкоплинність прекрасного, взаємини митця та його творіння, етичне ставлення до мистецтва. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше — розкриваються в образах Доріана Ґрея, лорда Генрі, Безіла Голуорда. Кожен із образів стає повною реалізацією основної ідеї.

 

Дослідженнями життя і творчості письменника .

           Ще й досі у різних англійських виданнях зазначено дві дати народження О.Вайльда: 1854 і 1856 роки. І це не єдина таємниця, яка цікавить дослідників життя і творчості цієї неординарної особистості. Вже підлітком він мав свій погляд на все довкола себе. Навчаючись у Дублінському коледжі, дванадцятирічний хлопчик зневажливо ставився до футболу, а в святкові дні носив високий циліндр на своїх, схожих на дівочі, кучерях. В Оксфордському університеті навчавсь абияк. Виняток робив лише для професорів Джона Рескіна та Вольтера Пейтера, лекції яких обожнював.

Саме в Оксфорді О. Вайльд зазнав впливу естетичних ідей, що їх пропагував викладач історії мистецтва, чудовий лектор Джон Рескін: «мистецтво приходить з однією метою: прикрасити швидкоплинність життя». Його роботи про мистецтво Відродження О. Вайльд назвав «святим письмом краси». Теорію естетизму викладено в книжці «Задуми», а діалогічний вступ до неї «Занепад мистецтва брехні»- став маніфестом цього мистецького явища.

Художники й письменники, прибічники естетичного руху, вважали, що мистецтво має приносити людям вишукане задоволення, але аж ніяк не повчати їх. На думку естетів, мистецтво не має жодної дидактичної мети, а єдина вимога до нього — бути прекрасним. Естети розвинули культ краси, вважаючи її основним чинником у мистецтві. Вони проголосили, що життя має наслідувати мистецтво. Природа порівняно з мистецтвом здавалася їм грубим матеріалом, і її дизайн був аж ніяк не досконалим. Головними рисами руху були навіювання (на відміну від твердження), чуттєвість, інтенсивне використання символів, а також синестетичних ефектів (наприклад, відповідностей між словами, кольорами й музикою).

 У 1881 році О. Вайльд видав свою першу книгу віршів. Того самого року він, уже відомий завдяки своїм незвичайним судженням та неординарній поведінці, вирушив «завойовувати Америку». За океаном читав естетські лекції, проповідував ідеї «нового відродження в англійському мистецтві». Після повернення з Америки якийсь час жив у Парижі, а потім переїхав до Лондона. З 1882 до 1888р. займався журналістикою, писав літературні огляди і рецензії. У 1888році побачила світ перша збірка «Щасливий принц та інші казки». Цього ж року він опублікував роман «Портрет Доріана Грея».

Свою філософію мистецтва О.Вайльд виклав у книзі «Задуми»: «Закони мистецтва не збігаються з законами моралі» У 1892 році про О.Вайльда заговорили не тільки як про оригінальну особистість, а також і як про автора комедій на матеріалі світського життя. Дуже сподобалися глядачам комедії «Ідеальний чоловік» та  «Як важливо бути поважним».

. Та ось він у залі суду. Що ж трапилося? Про це треба запитати у самого Оскара Уайльда.

. Судовий процес розпочав я сам – через письмову образу на мою адресу лорда Квінсберрі з приводу забороненої цензурою моєї драми  «Соломея». Однак хитрий та підступний лорд Квінсберрі повернув справу так, що звинуватив мене в аморальності – розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Навіть свідків знайшов. У результаті мене засудили на два роки ув’язнення. Від природи я хворобливий, а у в’язниці були жахливі умови.

У 1887 р. письменника звільнено з в’язниці. Він працював над останнім своїм твором – «Балада Редінзької в’язниці», який надрукував анонімно. Далі жити в Англії Вайльд не міг, бо його книги були заборонені, вилучені з бібліотек, творчі фантазії – виснажені.

  Митець змушений був виїхати з країни. Через три роки постійних блукань Європою він оселився в дешевому готелі у Парижі. Там і помер самотнім 30 листопада 1900 року.

         Справжнє визнання і неабиякі грощі принесли письменникові комедії, які йшли з великим успіхом не лише в Англії, а й в Америці. Але головна книга його життя- це роман «Портрет Доріана Грея». Роман О. Вайльда «Портрет Доріана Грея» увійшов до скарбниці світової літератури як пам’ятка декадентської доби. Це твір, у якому розглянуті краса, її сила та місце в житті людини. Твір мав дві редакції (1890 –перша,1891 – друга з доповненням).

  Задум створення роману виник під час суперечки з тогочасними критиками, які звинувачували письменника в тому, що він не міг навчити читачів нічому доброму. Письменник заперечує це. В передмові до його роману є гірка фраза, що «будь - яке мистецтво не дає жодної користі».

Словникова робота.

Інтелектуальний роман – різновид роману, у якому увага автора зосереджена не стільки на зображенні самого життя, людських характерів, скільки на актуальних для певної доби інтелектуальних і загальнокультурних проблемах, нерідко наповнений відповідними дискусіями та висловлюваннями, насичений складним інтелектуальним підтекстом, посиланнями на різноманітні літературні, мистецькі, філософські твори.

Парадокс (з гр. мови – дивне, несподіване):

-         вислів, що суперечить загальноприйнятій точки зору або здоровому глузду;

-        незвичне явище, що не відповідає загальноприйнятим уявленням, міркуванням, що приводить до наслідків, внутрішньо суперечливих чи несподіваних, які мають фатальну форму;

-        оригінальність мислення його автора.

Цитатна доріжка (парадокси О. Вайльда)

-        Того, що потрібно знати, не навчить ніхто.

-        Лише пусті, обмежені люди не судять по зовнішності.

-        Який творець, таке і творіння.

-        Всі жінки з часом стають схожими на своїх матерів. У цьому їхня трагедія. Жоден чоловік не буває схожим на свою матір. У цьому його трагедія.

-        Бути греком – означає не мати одягу, бути людиною Середньовіччя – не мати тіла, бути сучасною людиною – не мати душі.

-        Найгірші вороги людини – її близькі.

Естетизм – 1) збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми та естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, символісти, “неокласики” та ін.); 2) філософська теорія, яка обстоює пріоритет мистецтва, його художню автономність, вічну красу і силу.

Естет – людина, яка звертає особливу увагу на естетичні явища, будує життя за принципами прекрасного.

Гедонізм (у перекладі з грецької – насолода) – філософсько- етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя.

Гедоніст – людина, яка живе, намагаючись отримати якомога більше насолоди від життя.

 

Паспорт роману О. Вайльда «Портрет Доріана Грея»

Видання	уперше вийшов друком 20 червня 1890 р.у журналі Lippincott’s Monthly Magazine. Другу редакцію, у якій  автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, читачі побачили окремою книжкою у квітні 1891 р.
Літературний рід	епос
Жанр	інтелектуальний роман
Літературний  напрям	синтез романтизму, реалізму, імпресіонізму, естетизму
Тема	мистецтво та краса (історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея).
Ідея	врода й мораль не мають нічого спільного; велич справжнього мистецтва.
Композиція роману	роман містить передмову (25 афоризмів) та 20 розділів.
Експозиція	у майстерні художника Безіла Голворда триває робота над портретом Доріана Грея.
Зав’язка	фатальне бажання Доріана Грея
Розвиток подій	кохання та самогубство Сібіл Вейн – портрет –  дзеркало – душі Грея – утілення ідей гедонізму лорда Генрі у житті Доріана Грея – убивство   Безіла – смерть Джеймса Вейна –лицемірство Доріана щодо Гетті Мертон.
Кульмінація	замах на портрет.
Розв’язка	смерть Доріана Грея.
Головні герої	натурник Доріан Грей, художник Безіл Голворд,лорд Генрі Воттон, кохана Доріана Сібіл Вейн, її матір та брат Джеймс, хімік Алан Кемпбел.
Проблематика	мистецтво та мораль;  співвідношення внутрішньої краси та  зовнішньої вроди;  зв’язок між життям та мистецтвом.
Провідні ознаки	інтелектуалізм;   естетизм;   парадокс.

 

Складання сюжетного ланцюжка подій  роману  О. Вайльда «Портрет  Доріана  Грея».

Художник Безіл пише портрет прекрасного юнака Доріана Грея і розмовляє зі своїм другом лордом Генрі. Незабаром приходить сам натурник, краса  зачаровує Безіла й  лорда Генрі →портрет закінчено, і Доріан мріє вголос: «Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким як є!»; Безіл дарує йому портрет →Доріан   поринає у світське життя і закохується в акторку Сібіл Вейн →закохавшись у Доріана, Сібіл уже не може так гарно грати, але Доріан кохав не її, а зіграних нею героїнь →дівчина скоює самогубство, а на портреті Доріана з’являється зморшка →наступні 12 років доріан шукає розради як у мистецтві, так і в притонах →Безіл намагається надоумити Доріана, той показує йому портрет, а потім убиває художника →шантажуючи хіміка Кемпбела (свого колишнього супутника в гульбищах), Доріан позбавляється тіла Безіла →шлях насолоди, розпусти й деградації, вплив Доріана на інших людей →смерть Алана Кемпбела →смерть Джеймса Вейна →спроба розпочати все знову й одружитися з Гетті Мертон →одного разу вночі Доріан кинувся на портрет із ножем. Слуги, які прибігли на його крик, побачили мертве тіло потворного стариганя, а портрет набув своєї первозданної краси.

Проблематика роману «Портрет Доріана Грея» .

1.            Співвідношення насолоди і моралі (етики і естетики). 

2.            Роль краси в житті. 

3.            Роль мистецтва. 

4.            Доброчесність і гріх. 

5.            Добро і зло. 

 

 

 

 

ЗАКРІПЛЮЄМО !!!!        Автор: Оскар Уайльд

Рік: 1890

Літературний рід: епос

Жанр: інтелектуальний роман

Тема: мистецтво та краса.

Ідея: врода та мораль не мають нічого спільного.

Головні герої: Доріан Грей, художник Безіл Голуорд, лорд Генрі Уоттоном, кохана Доріана Сибіла Вейн, її матір та брат Джеймс, хімік Кемпбел.

Сюжет: художник Безіл малює портрет прекрасного юнака Доріана Грея і розмовляє зі своїм другом лордом Генрі. Незабаром приходить і сам натурник, краса якого зачаровує Безіла і лорда Генрі. Портрет закінчено і Доріан мріє вголос: “Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким як є!”. Безіл дарує йому портрет. Доріан поринає у світське життя ( під впливом лорда Генрі) і закохується в акторку Сибіл Вейн. Закохавшись у Доріана, Сивіла вже не може так гарно грати, але Доріан кохав не її, а зіграних нею героїнь. Дівчина скоює самогубство, а на портреті з’являється зморшка. В наступні дванадцять років Доріан шукає розради як у мистецтві, так і у притонах. Безіл намагається напоумити Доріана, той показує йому портрет, а потім вбиває його. Шантажуючи хіміка Кемпбела (свого колишнього спільника по гульбищах), він позбувся тіла Безіла. Одного разу вночі Доріан накинувся на портрет із ножем. Слуги, яки прибігли, коли почули крик, побачили мертве тіло потворного старикана, а портрет набув своєї первозданної краси.

Проблематика роману “Портрет Доріана Грея”:

·         мистецтво та мораль;

·         співвідношення внутрішньої краси та зовнішньої вроди;

·         зв’язок між життям та мистецтвом.

Роману “Портрет Доріана Грея” характерні:

·         інтелектуалізм;

·         естетизм;

·         парадокс.

Естетизм у романі “Портрет Доріана Грея”:

·         теоретик та ідеолог естетизму – лорд Генрі;

·         творці прекрасного – Безіл Голуорд та Сибіла Вейн (ідея самовідданого служіння високому мистецтву);

·         життя наслідує мистецтво;

·         порожня краса (Доріан Грей) гине, а мистецтво (портрет) залишається.

 Символіка роману «Портрет Доріана Ґрея»

Уся символіка роману так чи інакше пов’язана з мистецтвом: портрет, книга Гюїсманса «Навпаки», різні речі, які колекціонує Доріан.

Зав’язка роману починається з розмови Доріана Ґрея з лордом Генрі, що змушує юнака замислитися про швидкоплинність краси, і згодом, дивлячись на свій портрет, герой вигукує: «Якби портрет змінювався, а я міг завжди залишатися таким, як зараз!».

Портрет — символ мистецтва, символ його переваги над життям, де все швидкоплинне.

У занедбаному кутку зберігається колись написаний Безілом портрет Доріана Ґрея; тоді як герой зберігає свою красу, на портреті відбиваються страшні наслідки його негідного життя.

У фіналі роману Доріан кидається на портрет із ножем і починає його шматувати: «З портрета дивилася його душа і закликала його до відповіді».

Думку про те, що життя може бути згубним для мистецтва, ілюструє доля Сібіл Вейн. Вона чудово грала, творила на сцені, поки не покохала всім серцем Доріана. Реальні почуття виявилися сильнішими за образи, створені мистецтвом.

Доріан збирає «речі-символи»: коштовності, антикваріат, вбирається у модний одяг. У такий спосіб він дивиться на світ крізь мистецтво. Не вірячи в Бога, Доріан навіть збирає релігійний одяг — тільки тому, що він становить для нього мистецький інтерес.

 

Вайльд у передмові до роману слушно писав: «Суперечки з приводу мистецького твору свідчать, що цей твір новий, складний і життєздатний». "Портрет Доріана Грея" можна тлумачити по-різному, але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність - неможливо. Критики, сперечаючись з окремих питань стосовно мистецьких позицій Оскара Вайльда, доходять спільного висновку про роман: це твір новий, складний і життєздатний.

Літературний диктант за романом О.Вайльда «Портрет Доріана Грея»

1. Чому зустріч з Доріаном Греєм надала художнику Безілу Холлуорду великого натхнення? (Вважав Доріана ідеалом краси)

2.  Хто змусив Доріана замислитись над власною красою? (Лорд Генрі)

3. Які зміни сталися на портреті Грея після розриву з Сибілою? (З’явилися зморшки жорстокості)

4. Після якої події Доріаном оволоділо відчуття постійного страху, манія переслідування? (Після зустрічі з братом Сибіли Вейн – Джеймсом Вейном)

5. Чим став портрет для Доріана Грея? (Його совістю, душею)

6. «Повністю реалізувати своє єство – ось для чого існує кожен із нас!» Кому належать ці слова? (Лорду Генрі)

7. Якою була перша сходинка пороку Доріана Грея? (Усвідомлення ним своєї краси)

8. Що Доріан вирішив зробити з портретом? (Знищити, «убити» його)

9. Якби у Доріана Грея з’явилися справжні зморшки, хто  –  Безіл Холлуорд чи Генрі Уоттон – швидше б розлюбив його і чому? (Генрі Уоттон, бо не бачить справжньої  краси)

10.Що побачив Безіл, коли Доріан показав йому портрет? («У нього очі диявола!»)

11. Хто і про що говорить «Я занадто багато самого себе вклав»? (Холлуорд про портрет Грея)

12.Чому Доріан убиває Безіла Холлуорда? (Художник розкрив страшну таємницю портрета, Доріан Грей вважає його винним у всіх своїх бідах)

Узагальнюючи опрацьований матеріал, можна сказати, що Доріан не зміг знайти красу, бо там, де він її шукав, краси не було. Краса  не у відчуттях, не в  насолоді і навіть не у мистецтві. Красу треба шукати в людині. На прикладі життя Доріана Грея ми побачили, що коли орієнтиром краси стає лише зовнішня її оболонка, і зовсім не враховується внутрішня її сутність, духовна, то це призводить до трагедії.

    Отже, спочатку Доріан Грей не усвідомлює своєї краси, до того ж він практично нічим не цікавиться, чистота його зовнішності перебуває у гармонії із чистою душею. І тільки після усвідомлення Доріаном швидкоплинності життя та згасання його вроди відбувається парадокс – душа і тіло існують окремо одне від одного, але у тісному взаємозв’язку: на красі тіла не відбиваються наслідки вчинків героя, весь тягар злочинів несе душа, яка стає дедалі гіршою та потворнішою. Конфлікт настає тоді, коли Доріан усвідомлює потворність своєї душі. Саме тоді він вирішує разом з портретом знищити всі жахливі наслідки своїх гріхів. І знову парадокс – душа, що набула потворного вигляду на портреті, знаходить належне їй тіло.

        Роман О. Вайльда «Портрет Доріана Грея», безумовно, викликає багато суперечок. Сам автор в одному з листів писав про нього так: «Мою історію можна назвати есе про декоративне мистецтво. Вона, якщо хочете, виділяє отруту, але ви не можете заперечувати, що вона досконала, а саме досконалість і є для нас, художників, кінцевою метою».

 Домашнє завдання.

Написати власні міркування до цитат -парадоксів О. Вайльда ( до 56 речень)

-        Того, що потрібно знати, не навчить ніхто.

-        Лише пусті, обмежені люди не судять по зовнішності.

-        Який творець, таке і творіння.

-        Всі жінки з часом стають схожими на своїх матерів. У цьому їхня трагедія. Жоден чоловік не буває схожим 

24.01.2023    Українська література

Урок 37

Тема: Повість «Тіні забутих предків».Світ людини у зв’язку зі світом природи.

 

Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам'ятаємо чудові психологізовані пейзажі в "Intermezzo", філософські образи "Fata morgana".

У повісті "Тіні забутих предків" М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.

Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з природою за виживання:

"Так ішло життя худоб'яче й людське, що злилось докупи, як два джерельця у горах в один потік". У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показане за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (свят-вечір, ворожіння на Юрія, поховальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів давнини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід'ємною рисою її світосприймання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам'янисту гірську землю, і подихи вітрів, і живлючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з'являються різні видіння, творяться легенди і казки.

Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір'ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який "родиться" в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Ось Черемош: він то "сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем", то "простягався в долині, як срібна нитка", то, "як ситий віл", лежав у тих місцях, "там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь". Таку багатобарвність зустрічаємо у змалюванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки.

Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й привиди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і по-дитячому страшнуватий. Але ця романтична казка — висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя.

 

 

Михайло Коцюбинський сам говорив про свою підготовку до написання повісті: « Коли б я хоч трошки переніс на папір колорит Гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би вдоволений».

У повісті перед нами постала Гуцульщина в усій її живій красі: її прекрасні гори, зарослі густими лісами, її полонини, стрімкі гірські потоки, її прекрасні люди з по-дитячому казковою душею. Вдаючись до фольклорних джерел, письменник мав дві мети: по-перше, намагався передати красу міфосвітогляду українського народу і, по-друге, прагнув вписати своїх героїв у справжнє природне тло, насичене казковими образами, які дозволяли поглибити символіку витворених в повісті образів.

 

Чи  досягнув письменник своєї мети?

Вже сама назва повісті свідчить про те, на якому матеріалі вона написана. До речі, письменник вагався, яку назву дати творові, оскільки мав кілька варіантів: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін перевіку", "Подих віків", "Дар предків забутих", "Голос забутих предків". Але звернімо увагу, що в кожному з варіантів назви зустрічаються слова, які репрезентують міфологічний рівень свідомості: "вік", "предки", виявляючи відстороненість дії повісті від часу. Письменник ніби намагається відтворити особливість поезії давніх, ще доісторичних часів. Сам він писав про це: "Справді, наш предок живе в нас, ми носимо його в собі, його інстинкти, звички й уподобання, ми тужимо за ним". Чому письменник зупинився саме на цій назві, "Тіні забутих предків"? Мабуть, важливим є для нього саме слово "тінь", яке традиційно використовується в міфології багатьох народів, будучи ознакою померлої чи навіть живої душі, ознакою минулого, потойбічності. Таким чином, Іван і Марічка — це тіні забутих предків, тих чоловіка й жінки, які існували колись, і водночас — джерело майбутнього. Головні герої повісті стають у такому розумінні алегорією круговороту вічного життя.

 

 

Історія написання

Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті.

«Тіні забутих предків»  — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині в 1911 році.

У творі розповідається про кохання гуцулів Івана й Марічки з ворогуючих родів, що трагічно завершується для обох. У повісті яскраво передано гуцульські побут і життя з елементами фольклору.

1964 року повість екранізував Сергій Параджанов. Повість включено до списку «Від Сковороди до сьогодення: 100 знакових творів українською мовою»^[.

 Джерела повісті

Фольклорними джерелами повісті «Тіні забутих предків» є, насамперед, вірування горян. Їх оточує безліч міфічних істот, що населяють довколишні ліси, потоки, озера, печери. Це і злий арідник, і щезник, нявки, лісовики, русалки, добрий чугайстер, голос сокири. Усі вони так чи інакше втручаються в життя людини, і тому з ними треба жити у мирі та згоді. Треба знати, як собі зарадити перед усіляким злом. Наприклад, при народженні дитини баба-повитуха має «сокотатися», обкурювати зіллям хату та засвічувати свічку. Інакше бісиця обміняє немовлятко на своє бісеня.

Лише окремі люди могли втручатися у світ духів. Це були знахарки та знахарі, які добре розумілися на травах та різних замовляннях. Це були мольфари (у повісті таким є Юра), які вміли відвертати бурі, наганяти чи знімати слабість, зупиняти звіра поглядом. Поряд з мольфарами, здатними творити на добро і зло, серед людей жили також і відьми. У повісті змальовано Химку, яка робить усе, що приписує відьмам народна уява: доїть щоночі чужих корів, овець, кіз, а також жаб, гадюк, ящірок, «спиває місяць», «врочить» людей та худобу, перетворюється на собаку, клубок туману, жабу.

Крім гуцульської демонології, що сповнює життя героїв повісті таємничістю та незвичайними пригодами, ми знаходимо у творі архаїчні звичаї, зокрема давній звичай кровної родинної помсти. З ворожнечі родів, власне, і починається історія дивовижного кохання Івана та Марічки.

Головний сюжет нагадує шекспiрiвський: дiти з ворогуючих родiв Палiйчукiв i Гутенюкiв (такi собi гуцульськi Монтеккi i Капулеттi) кохають одне одного i гинуть, майже не зазнавши щастя. Але цим паралель вичерпується.

Кохання Iвана та Марiчки розцвiтає не за стiнами середньовiчних замкiв, а як дика квiтка у полонинi, серед незайманої природи та рiзних духiв, що за повiр’ями iснують поряд з людиною. Воно бiльш живе, хоч i казкове. I причини загибелi карпатських Ромео i Джульєтти iншi, нiж у Шекспiра. Молодят розлучають соцiальнi проблеми: Iван змушений iти на заробiтки, а Марiчка в цей час випадково гине у водах бурхливого потоку. Мрiя розбивається об скелi реальностi. Це вже не зовсiм по-шекспiрiвськи – таке ми зустрiчаємо в народних творах.

Про палкість і завзятість натури, про відвагу та силу свідчить давній звичай з’ясовувати «на бартках» чоловічі непорозуміння. Іван у такий спосіб з’ясовує стосунки з «любасом» своєї дружини Палагни, мольфаром Юрою. Звичай ворожіння «на теплого Юрія» (вдосвіта), з якого і почався перелюб між Палатною та Юрою, відтворює загадкові жіночі уявлення про долю.

З перших сторінок повісті ми потрапляємо в атмосферу фантастичних народних вірувань. Головний герой Іван, не дивлячись на свій ранній вік, знав дуже багато, міг розказати про нявку, потопельників, про арідника (злого духа), який «править усім». Народні уявлення про чорта викликали у письменника особливий інтерес. Визнання двох творчих начал – доброго і злого – наклало відбиток на всі уявлення про світ у героїв повісті. В їх уста Коцюбинський вкладає ідею про те, що чорт – початок усякої культури, а бог передав всі «винаходи» людям. Тому Іван «кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів…»

Характерні для міфологічного мислення у творі імена героїв – Іван та Марічка – найпопулярніші імена героїв народних пісень, отже, типові для українців у будь-який час. Як вважав сам письменник, саме ці імена відображають міфосвідомість нації. Крім того, Іван та Марічка символізують в повісті жіноче та чоловіче начало як нерозривні протилежності.

Майстер слова показує народження чарівних перлин народної творчості. Іван Палійчук грав на флоярі. Пісні, мелодії він збирав з гірських голосів, і це був спів його душі. Так зароджується їх кохання з Марічкою, оповите піснями. Іван грав, Марічка співала. Співаночок знала безліч, сама вміла складати. І мова їх звуків була мовою кохання.

Тема твору

Зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору; показ єдності людини та світу природи.

Ідея твору

Гімн природі, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.

Проблеми, порушені у творі

·         гармонія між людиною та світом природи;

·         життя та смерть, добро та зло;

·         язичництво та християнство;

·         сила кохання та неможливість існування без нього;

·         роль праці в житті людей;

·         стосунки батьків і дітей.

Конфлікти твору

Конфлікти у творі складні та багатопланові:

·         між родами Палійчуків і Гутенюків (Іван – кохання — Марічка);

·         людини з дикою гірською природою (Іван – злі духи та істоти);

·         людини із власним «я» (роздвоєність Івана);

·         побутовий (Іван – Палагна);

·         людини з людським буттям (Іван – смерть).

Сюжет повісті

Сюжет твору перегукується з трагедією Шекспіра «Ромео і Джульєтта». У них є чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. У цих родах є діти, які кохають один одного, – Іван і Марічка.

Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і в Шекспіра, герої М. Коцюбинського гинуть.

Основні персонажі

·         Іван Палійчук;

·         Марічка Гутенюк;

·         Палагна;

·         мольфар Юра.

Міфічні істоти: щезник, чугайстир, нявка, арідник

 

Іван Палійчук

Іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею:

«Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить» (Іван у дитинстві).

Коли Іван підріс, він став гарним парубком:

«Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню».

Іван дуже відданий у коханні: покохавши один раз (Марічку), він не може її забути протягом усього життя.

Марічка

Марічка Гутенюк – кохана Івана. Марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина. Вона щиро віддана лише коханій людині – Івану.

Марічка мрійлива, дуже любить співати:

«Марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’явились – не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист Марічки до складання пісень).

Палагна

Палагна – дружина Івана. На відміну від ніжної, вразливої та романтичної Марічки, Палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка.

«На добрім хазяйстві Палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась».

«Його Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю».

Між Іваном та Палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. Проте Палагна теж потребує любові, яку знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника Юри.

Юра

Юра – сусід Івана, коханець Палагни, мольфар (чарівник).

«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі».

Образ Юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. Через пристрасну закоханість у Палагну вдається до чар, які підточують здоров’я Івана.

Міфічні істоти

Крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.

Щезник – злий дух:

«На камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».

Чугайстир – добрий лісовий дух:

«Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере».

Нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі.

Ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки.

«Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч Івана із нявкою під виглядом Марічки).»

Домашнє завдання

Написати план до поданого теоретичного матеріалу.

 

24.01.2023    Українська література

Урок 36

Тема:  Проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини.

         Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою

душу золотий засів…».

                                                                                                     М.Коцюбинський

У житті кожної людини трапляються такі моменти, коли приходить «чорна полоса», стає якось не по собі, коли у душу непомітно закрадається неспокій, який руйнує звичайний ритм життя, заважає працювати, вірити. Що ж робити у таких випадках? Кожен із вас, як я зрозуміла, має свій «рецепт» боротьби з депресивним станом. На ці запитання також дає відповідь і Михайло Коцюбинський у новелі «Intermezzo», уривок з якої вам був прочитаний. Митцеві художнього слова вдалося передати психологічний стан людини — митця та абсолютно незвичайну за жанром новелу з ознаками «поезії в прозі», яка є поетичною світлиною душі автора.

✵ Які асоціації у вас виникають зі словом «душа» ?

Отже, душа — це внутрішній голос, стержень людини, її людське я. У нотатках до книги «Пам’яті душі» сам Коцюбинський писав: «Хто щасливий? Той, хто дає багатство, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квіти — хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти!»

Ліричний герой твору «Intermezzo» — це не хто інший, як Сонцепоклонник Михайло Коцюбинський, який дуже трепетно, з особливою любов’ю ставився до сонця, природи, адже вони додавали снаги його хворобливому з дитинства організмові, а виснаженій душі — натхнення для творчості.

Intermezzo в перекладі з італійської означає «перерва». У музиці — невеличка інструментальна п’єса, що в XVII ст. виконувалася в перерві між актами трагедії, а пізніше — опери. Отже, це музичний термін.

Причини написання новели

Епізод, описаний Коцюбинським, справді мав місце в житті письменника 1908 року. Це був рік найбільшого розмаху реакції, яка настала після революційних подій 1905-1907 років. Кожен день приносив звістки про розправу над людьми, які боролися за землю і за волю. Тюрми переповнилися правдошукачами, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди: стріляли, вішали, били.

У листі до М. Чернявського Коцюбинський писав: «Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи те все на власні очі, і який це мало вплив на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до вас».

Украй виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку. Окрім цього, дедалі нестерпнішою ставала проблема вибору між Олександрою Аплаксіною та родиною. Митець слова не бачив виходу з такого драматичного любовного трикутника, і ця обставина змушувала його страждати. Беатріче… Так називав її Коцюбинський. Сімейні стосунки з дружиною, Вірою Дейшею, були дуже натягнутими, лише діти не давали йому розірвати шлюб. Закоханим залишалося лише листуватись.

Його листи до коханої, видані у 1938 році, — це чималий том, роман у листах. О. Аплаксіна пережила Коцюбинського на кілька десятків років, але так і залишилася до кінця життя самотньою.

Вкрай виснажений М. Коцюбинський звертається до друзів із проханням прийняти його на літній відпочинок. На цю просьбу відгукнувся меценат, давній знайомий, великий землевласник Євген Чикаленко, який радо запропонував письменнику свій дім у селі Кононівка. Там Михайло Михайлович провів декілька тижнів. Тому й новела «Іntermezzо» присвячена Кононівським полям.

«Читаю велику книгу природи, — пише Коцюбинський в одному з листів, — і коли навчуся дечому, буду писати. З того часу, як я опинився на самоті, відчуваю, як я страшенно втомився душею. Не фізична втома, а душевна. Не хочеться бачити людей, говорити. Хочеться скинути з себе весь накип людського бруду, який непомітно заливав твоє серце, хочеться очиститися й відпочити».

Не дивно, що навіть природа, яка потім зазвучить музикою в новелі, спочатку не могла заспокоїти митця, навіть викликала роздратування. Проте Коцюбинський бореться з цією втомою за внутрішній спокій, який би дав йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість. Звернімося до самого твору.

 

-           Що означає слово "Intermezzo"? ("Перепочинок", "пауза".У музиці це інструментальна п’єса довільної будови або окремий епізод в опері.)

-           Як пов’язана назва новели з її змістом? (Назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи.)

- Які життєві обставини вплинули на написання твору?(П’ять найсуттєвіших причин були тією силою, яка робила життя Коцюбинського нестерпним(1903-1905 р.р.):

     Постійний нагляд жандармів, обшуки    в квартирі

     Численні   хвороби шматували тіло

     Брак коштів на лікування та на  професійне заняття літературою

     Конфлікт з     дружиною і   бажання одружитися  з Аплаксіною

     Виключення зі складу «Просвіти»                                                                                

 

Усе це разом узяте і виснажило письменника, який радо відгукується на пропозицію щодо відпочинку на лоні природи. Тому, наслідком й стало написання твору  “Intermezzo”, в основу якого лягли автобіографічні факти.

-  Риси імпресіонізму в новелі

    - психологізм у змалюванні персонажів;

-           прагнення відтворити  найтонші зміни в настроях

-           збільшена увага до яскравих деталей;

-           одночасна відмова  від  соціальних проблем

-           особливий лаконізм;

-           ритмічність;

-           багатство відтінків у змалювання дійсності

 

Поезія в прозі – невеликий ліро-епічний твір, написаний ритмічною прозою, який відзначається образністю, стрункістю композиції, сконцентрованістю змісту.

 Психологізм - (грец. psych — душа; лат. lohos — слово, вчення) — передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок,

переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Психологічна новела – твір, побудований на глибокому змалюванні психології персонажів.

 

Робота з текстом

-    Яке ж значення має перелік дійових осіб?

Алегоричні дійові особи несуть важливе смислове навантаження, дають змогу глибше зрозуміти автора, ідейний пафос твору.

Отже, зрозуміти, що керує діями письменника, його почуттями і помислами, що робиться в його душі, як у ній співіснують щастя і горе, як митець бачить світ — це і є головною метою наших пошуків. Досягти цієї мети ми зможемо через розгадку дійових осіб твору.

-           Перша з дійових осіб названа автором «Моя утома». Чим вона зумовлена?

Важка втома висмоктала любов з душі ліричного героя, поселила в ній роздратованість і знервованість. Так сталося тому, що справжній митець не поділяє бід на людські і власні. Він переживає за все, а це нелегко.

-           Якою є атмосфера на початку твору?

(Похмура, ліричний герой виснажений важкою роботою, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю.)

 Зміст метафори «залізна рука міста»?

 (Залізні конструкції є основою кожного міста, замість землі — холодне каміння, холод і замкнутість у серцях його мешканців, цивілізація приречена на загибель, екологічна катастрофа неминуча.)

-           Про що йдеться у наступній частині?

-            (Втеча — Дорога.)

-           Що доповнює образ залізного монстра?

-            (Потяг.)

-Чи вдалося б ліричному героєві відпочити у межах міста?

-           У місті панує закон, суть якого полягає в одному слові — «треба».

-           ( Ліричний герой свідомо тікає від «залізної руки міста», від болю й горя, від злості й мерзенних вчинків людей, від жаху й бруду їхнього існування лише на певний час і опиняється серед тиші — пітьми — і крок до світла й гомону. «Залізна рука міста» змінюється тишею і темрявою — злиття зорових і слухових образів.Сірість залізного міста, що проникла і в душу героя, змінилася білим кольором: «Білі стіни будинку вертають мені притомність»).

-           Кому заздрить герой?

(Планетам. Бо, вони мають орбіти, їм ніщо не заважає.)

А далі Коцюбинський порушує проблему взаємозв'язків художника і суспільства.

-           Чи може митець втекти від проблем? (Ні.)

-          Що це за образи «білих мішків».

( Це образи повішених учасників революційних подій 1905-1907 pp., яким перед стратою, щоб не видно було мук, накидали на голови мішки.Автор не може забути тих нещасних жертв).

   Але душа ліричного героя вже пересичена муками, відбувається гальмування, письменник не може так страждати, інакше помре. Проте йому тяжко бути байдужим. Епізод зі сливами, з позіханням виводить автора з рівноваги. Він болісно реагує на все. Людське горе вражає його чутливу душу. Але сприймати його він більше не може, його душа, серце, нервова система гранично напружені. Напруження найвище — на межі психічного захворювання, на межі життя і смерті, насамперед психічного життя. Свідомість героя на грані роздвоєння.

Конфлікт у творі досягає кульмінації на початку новели: «Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть». А далі — основна частина її — показ спаду конфлікту. І зникає він сам по собі.У центрі конфлікт між нормальним і ненормальним психічним станом, межа, за яку ось-ось має перейти психіка героя. І навіть почасти переходить, коли його починають жахати тінь від людини, порожня вечірня кімната, де все сприймається як галюцинації. Його жахає і власний стан байдужості до людського горя, до тих 12 повішених, звістку про яких він заїв сливою. «Ви бачите, я навіть не червонію...», тобто, «ви бачите, до чого я дійшов» — каже герой.

Отут і розкривається філософсько-психологічна проблема «Митець і суспільство» — митець у критичній, екстремальній ситуації, що склалася внаслідок тих соціальних умов, які склалися після поразки революції.

  Отже, на підставі викладеного згрупувані дійові особи новели.

 

Перша група	Друга група
Моя утома Залізна рука міста Людське горе	Сонце Ниви в червні Три білі вівчарки Зозуля Жайворонки

-           З якими почуттями героя  вони пов’язані?

(Перша група пов'язана з важкими почуттями героя, мінорна тональність. Друга група — з мажорними, оптимістичними почуттями).

-           Чому ліричний герой привітав зозулю?

(Вона є суто народним образом-символом і пророкує стомленому митцеві ще багато літ, щастя, вселяє надію на життя. Це дуже гарна прикмета.)

Образ сонця народжується з пітьми: «Погашу лампу і сам потону в чорній пітьмі.»

«Розплющую очі.» — «Ах, як багато всього: неба, сонця, веселої землі!» Але поки що образ сонця органічно не входить у настрій героя, навіть дисонує, протиставляється йому.«Біжу на подвір'я. А там бряжчать залізні цепи і люто ґвалтують собаки. Великі білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах»...

-           Що символізують собаки?

(Три вівчарки символізують різні прошарки населення. Пава — дворянство, Трепов — жандармерію, вона мала прізвище міністра ВС, який підписував смертні вироки селянам. Оверко — принижене і втомлене селянство, якому досить дати волю — і воно не кинеться ні на кого.)

-           Чи можна провести паралель між ліричним героєм та вівчарками?

(Безумовно, адже вони були на припоні. Героя тримала, наче ланцюг, залізна рука міста, роблячи його злим, знервованим, втомленим. Металевий ланцюг робив те саме з вівчарками.)

-           Коли письменник опинився за містом, серед природи, то що він побачив?

(Уперше помічає, як всього багато: неба, сонця, веселої землі.Краса світу ще існує незалежно від героя, вона ніби протистоїть йому: «На небі сонце — серед нив я».)

Сонце – символ вічності, сили.

- Зачитати уривок про сонце з новели

Центральна частина сюжетної оповіді становлять чотири пейзажі. Вони розкривають любов героя до рідної землі. Кожний пейзажний фрагмент несе у собі філософський зміст.

- Що означає вислів "Я теж пустив свою душу під пар"?

     (Поетичний одухотворений образ сонця – справжній гімн йому. Ліричний герой з пошаною звертається до сонця, говорить з ним, як із розумною істотою. Урочисто звучать слова: "Сонце, я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з твого насіння? Може вогні? Філософ-сонцепоклонник зізнається: "Ти дороге для мене", "Я тебе люблю".)

- Що спричинило тяжку втому героя, в чому його трагедія?

(  І частина. "Мене втомили люди".   Для ліричного героя твору мандрівка в природу – відпочинок, можливість оновити фізичні й моральні сили. У нього, чуйного і вразливого митця, ослабли струни душі від жахів навколишнього світу(столипінська реакція, горе народу). Він хоче забути про людські страждання, але "залізна рука города тягнеться за ним. Герой твору йде на поле, але й там, дивлячись на вівчарок Оверка і Трепова, не може відігнати спогадів про повішених, про людські ланцюги і омріяну волю. Гладить руками"соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі", милується волошками, небом, хмарами і п’є "теплий, зцілющий напій сонця". Це дає йому сил, відчуття себе як невід’ємної частки могутньої природи. Кульмінація твору – зустріч героя з селянином. Ослаблені струни його душі знов натягуються, і він відчуває себе готовим до життя і боротьби.)

- Герой, переживши душевну кризу, здатен знов повернутися до активного життя.

 (Яскравим доказом цього може бути зустріч із людським горем. Вони зустрілися, стояли мовчки і хвилину дивились один на одного. Ліричний герой ніби перевіряє свою готовність повернутися до людей, випробовує наше терпіння. Йому самому не віриться, що він може знову сприймати людське горе. Але раптом лунають слова: "Говори, говори…".

Ліричний герой після зцілення повертається до того, чим жив раніше. "Душа співає, струни натягнуті…". Гармонії досягнуто. Отже, це була не втеча, а лише інтермецо – тимчасовий перепочинок, потрібний для заспокоєння.)

 

- Кому завдячує зціленням ліричний герой?

("На небі сонце, серед нив я",- думає герой. Він кохається в сонці, вдячний йому, бо саме воно сіє в душу золотий засів, наповнює її теплом і щирістю. Сонячне проміння здається материнським молоком, воно лікує знервовану душу. Вдячний герой і жайворонку, бо він натягує струни, єднає небо і землю. Натягнуті струни породжують музику, в якій немає фальшивої ноти).

- Психологічні  зміни в душі героя.

Утома – стрес – інтермецо – рівновага – спроможність сприймати горе.

 

Отже, інтермецо займає центральне місце у цьому ланцюжку. До нього є утома, стрес і лише після цього приходить рівновага. У природі ми повинні шукати перепочинку, душевної гармонії. Природа – це спокуса для тих, хто втратив віру у власні сили, віру в життя. І герой не тікає від суспільства, він лише набирається сил.

- Яка розв’язка  новели?  Яка основна думка твору?

(Людина не може бути самотньою. Завдання митця – служити своєю творчістю народові: "Йду між люди. Душа готова, струни тугі, вона вже грає".)

Домашнє завдання

Літературна гра "Закінчи речення"

1.        В українській літературі М.Коцюбинський відомий як

2.        Слово  "Intermezzo"означає…

3.        Новела "Intermezzo" присвячена…

4.        На початку новели і в її фіналі наявний образ…

5.        Ознакою драматичного твору в новелі є …

6.        "Єднала небо із землею в голосну арфу і грала на струнах  симфонію поля " дійова особа новели…

7.        Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку новели відносили її до…

8.        Вівчарка Павла символізує…,Трепов-……, Оверко…

9.        М.Коцюбинському присвоїли титул…

10.   Новела написана у …

11.   Кульмінацією новели є епізод

12.   Уривок "Прощайте. Йду поміж людьми. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає" є елементом сюжету -

 

 

18.01.2023    Українська мова  

Урок 38

Тема: Подвоєння та подовження приголосних.

Правило	Приклад
Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:
на межі префікса й кореня:	відділ, ввічливий, віддати, заввишки, оббити, роззброїти;
кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів:	військкомат, міськком;
кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник:	день —денний, ранок —ранній, причина —причинний, закон — законний, година —годинник, вікно —віконниця
на межі двох суфіксів:	письменник, прийменник, іменник, але священик
на межі  дієслівної основи і постфікса – ся:	зрісся, вознісся, обвисся, пасся;
у збільшувально – підсилювальному суфіксі – енн- :	силенний, численний;
у прикметниках  з наголошеними суфіксами – анн(ий), - янн(ий)-, -енн(ий)-:	Невблаганний, несказанний, незрівнянний, нескінченний
В словах іншомовного походження:	Ассирія, Пруссія, брутто, нетто;
В чоловічих і жіночих іменах:	Інна, Ілля, Маріанна, Ганна.

 

   Подовження приголосних в українській мові є в усному мовленні, а також передається воно однаковими літерами на письмі. Подовження приголосних звуків пояснюється різними причинами. В одних випадках воно виникало внаслідок словотворчих процесів: префіксації (оббити, віддати), суфіксації (годинник, змінний), основоскладання: (міськком, деффак), а в інших пояснюється змінами, які відбуваються у звуковому складі мови (занепад голосних неповного звучання [ъ], [ь], випадання та уподібнення приголосних): життя, зілля, піччю, суддя.

Подовження приголосних, що виникає при словотворенні, ще називається подвоєнням. Воно з'являється внаслідок збігу двох однакових приголосних:

1) префікса й кореня: беззубий, беззаконня, безземелля, віддаль, віддавна, віддзеркалювати, роззброїти, роз-зичити, роззнайомитися, ззаду, оббілити, оббризкати, оббрити, контрреволюція, ірраціональний;

2) префікса й префікса: возз'єднання, ззамолоду, ззовні;

3) кореня або основи на -н (-н) і суфіксів -н (ий), -н'(ій), -ник, -нщ(я): спина — спинний, балкон — балконний, кінь — кінний, осінь — осінній, ранок — ранній, щоденник, письменник, підвіконний, віконниця, Вінниця, туманний, туманність, туманно, законний, законність, законно;

4) кінця першої частини і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), юннат (юний натураліст), деффак (дефектологічний факультет), заввідділом (завідувач відділу);

5) основи дієслова минулого часу на [с] і афікса -ся: розрісся, понісся, пасся, трясся, але підносься;

6) подвоюються букви, що означають приголосні у наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -енн-, -анн-: здоровенний, непримиренний, нездоланно, старанно, але шалений, жарений, сказано, не зрівняний.

Подовженими (на письмі подвоєними) бувають м'які [д'], [т'], Із'],.[с'], [ц'], [У], [н'] і пом'якшені [ж1], [ч1], [ш'\ приголосні тільки тоді, коли вони стоять між голосними.

                                                                          
У кількох словах подвоюються букви н, с, в, що позначають тверді приголосні: Ганна, ссати, ссавець, бовваніти, овва.
         Подовжені приголосні бувають:

1. В іменниках середнього роду II відміни: знаряддя, питання, напуття, мотуззя, гілля, колосся, обличчя, сторіччя, узбережжя, Поділля, Залісся, Лівобережжя, а також у похідних словах: життєздатність, гіллястий та в деяких іменниках чоловічого і жіночого роду І відміни: Ілля, суддя, рілля, стаття.

       Подовження зберігається у всіх відмінкових формах, крім родового множини: облич, питань, сторіч, роздоріж, знарядь. Частина іменників середнього роду в родовому відмінку має закінчення -їв. Перед ним подвоєння літер зберігається: почуттів, відкриттів, Іллів, суддів, але статей.

2. Перед [у] (орф. ю) в орудному відмінку однини іменників III відміни: сталлю, емаллю, тінню, ніччю, заполоччю, віссю, відповіддю, постаттю, зеленню, подорожжю, розкішшю, але: Керчю, повістю, радістю, честю, кров'ю, любов'ю, нехворощю, матір'ю, бо в них збіг двох приголосних та апостроф після р.

3. У прислівниках перед [а], [у] (орф. я, ю): навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню.

4. Перед [у], [е] (орф. ю, е) у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: наллю, виллю та ін.

                                                                        
     В українській мові розрізняють морфологічне подвоєння й фонетичне подовження.
Морфологічне подвоєння відбувається в таких випадках:

1. Коли префікс закінчується тим самим приголосним, яким починається корінь: відділ, віддати, обб_ти, завв_шки, роззява.

2. Коли корінь або основа слова закінчується на -н- (-нь-) і суфікс починається на -н-, що спостерігається переважно при словотворенні: вина – безв_нний, день – денний, кінь – кінний, ранок – ранній, осінь – осінній, год_на – год_нник, стіна – стінн_й, вікно –

3. Коли основа дієслова минулого часу закінчується на с і до нього додається постфікс -ся: розрісся, пасся, трясся, виносся.

4. Коли перша частина складноскороченого слова закінчується на той самий приголосний, яким починається друга частина: юннат (юний натураліст), страйкком (страйковий комітет), військкомат (військовий комітет).

5. Подвоюються приголосні -нн- у таких випадках:

а) У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий), на який падає наголос: силенний, здоровенний, страшенний.
б) У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий), -янн(ий) зі значенням можливості чи неможливості дії і з наголошеним суфіксом: здійсненний, недозволенний, непримиренний, нескінченний, недоторканний, несказанний і в прикметнику старанний з відтінком підсилення.
в) У прикметниках з наголошеним суфіксом -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.
Подвоєння -нн- зберігається в іменниках та прислівниках, утворених від таких прикметників: старанний, численний; старанність, старанно, численність, численно.

6. Подвоюються приголосні у словах: бовван, Ганна, бовваніти, Ганнин, ссати, ссавці, в_ссати та ін.
Морфологічне подвоєння переважно пов’язане з членуванням слова на морфологічні частини: об-б_ти, від-дати, ден-ний, сон-ний та ін.

ВИКОНАТИ   ВПРАВИ.

1. Від поданих слів утворіть нові, в яких було б подвоєння літер. Складіть з ними речення:

Година, день, закон, кордон, стіна, благати, заповідь, зелень, клітина, корінь, молодь, мить

2. Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв, у другу - без подвоєння.

Мит..ю, огнен..ий, скажен..ий, височен..ий, антен..ий, тьмян..ий, вроджен..ий, ден..ий, орлин..ий, узбіч..я, Хмельнич..ина, неждан..ий, адресован..ий, однозмін..ий, вікон..ий, роз'єднан..ий, олов'ян..ий, нескінчен..ий, електрон..ий, дерев'ян..ий, умотивован..ість, без..ахисний, аграрно-сировин..ий, гіл..я, антропоген..ий, туман..ий.

 

 

     3.Вправа з ключем

Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв,

у другу — без подвоєння.

Вірніст..ю, повін..ю, осін..ю, величніст..ю, якіст..ю, від..аллю, мит..ю, радіст..ю, з безліч..ю, доповід..ю, вартіст..ю, з точніт..ю, сіл..ю, заздріст..ю, у сміливост..і, плот..ю, за галуз..ю, смерт..ю, з розкіш..ю, віс..ю, велич..ю, шерст..ю, з розповід..ю, північ..ю, блакит..ю, зі зліст..ю, ненавист..ю, чверт..ю.

Ключ. Підкресліть у кожному слові третю букву — прочитаєте народну мудрість.

 

 
4.Запишіть слова у дві колонки: у першу з подвоєнням букв, у другу - без подвоєння.

Мит..ю, огнен..ий, скажен..ий, височен..ий, антен..ий, тьмян..ий, вроджен..ий, ден..ий, орлин..ий, узбіч..я, Хмельнич..ина, неждан..ий, адресован..ий, однозмін..ий, вікон..ий, роз'єднан..ий, олов'ян..ий, нескінчен..ий, електрон..ий, дерев'ян..ий, умотивован..ість, без..ахисний, аграрно-сировин..ий, гіл..я, антропоген..ий, туман..ий.

Ключ. Підкресліть у кожному слові першу букву - прочитаєте вислів В. Сухомлинського.

 

 

18.01.2023    Українська мова  

Урок 37

Тема: Спрощення приголосних.

 

          Українська мова є однією з наймилозвучніших мов світу. Милозвучність досягається різними засобами: чергуванням окремих голосних і приголосних, використанням паралельних форм слів. Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними властивими даній мові правилами, законами. Звуки в словах української мови утворюються так, щоб їх було легко вимовляти й розрізняти на слух. Цій ви­мозі далеко не завжди відповідають запозичені слова. У цьому ви переконалися, читаючи слова першої  колонки. Досягненню милозвучності мови сприяє спрощення в групах приголосних та рівномірне чергування голосних і приголосних звуків.
Іноді при творенні або зміні слів виникає збіг трьох приголосних, що ускладнює вимову. Тоді один із звуків випадає.

     В українській мові відбувається спрощення груп приголосних, що сприяє поліпшенню її мелодійності.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають
д і т, які при зміні слова з’являються: корисиний – користь, чесний – честь, поїзний – поїзд, щасливий – щастя, якісний – якість, улесливий – лестощі.
Виняток становлять слова: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять, в яких літера т зберігається.
Не відбувається спрощення у групі приголосних -стн-, в яких т зберігається, в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст чи -нт: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний, форпост – форпостний; студент – студентський.

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при утворенні дієслів із суфіксом -ну-: брязк – брязнути, блиск – блиснути, писк – писнути, плюск – пл$снути, тріск – тр%снути.
Виняток: випуск – випускний, виск – вискнути, риск – рискнути.

3. У групі приголосних -слн- випадає л: масний – масло, умисний – мисль, ремісник – ремесло.

         Отже, спрощення - це випадання середнього звука в групах приголосних. Але є слова-винятки, які не підлягають цьому правилу.

Запам'ятайте!

     Щоб краще запам'ятати є ключ-символ "Рука". Лівою рукою обхопіть зап'ястя правої руки "зап'ястний"; проведіть рукою від зап'ястя до згинів пальців правої руки - "пестливий"; потім проведіть по фалангах пальців - "кістлявий"; зігніть і розігніть кілька разів пальці правої руки - "шістнадцять"; зробіть рух, ніби щось берете, збираєте - це символ слова "хворостняк"; і нарешті робимо жест, що показує на себе, він асоціюється зі словом "хвастливий".

 

СЛОВНИКОВА РОБОТА:

 Баластний – непотрібний, зайвий.
Контрастний – різко протилежний.
Компостний – складений із органічних добрив.
Форпостний – передовий пост, передня варта, передня позиція на ділянці фронту.

Аванпост – передовий військовий пост. 

 

П’ять мудрих порад:

1. Не будьте заздрісними, поважайте стар­ших, будьте  чесними  з оточуючими й самими собою.

2. Прагніть, щоб кожен прожитий день був насичений корисними справами.

3.  Вивчайте іноземні мови, освоюйте комп’ютерні технології, щодня пізнавайте щось нове. Пам’ятайте, що в ХХІ столітті цінується якісна освіта.

4.  Робіть добрі справи безкорисно.

5.  Не забувайте, що тільки ви є господарями свого життя. Зробіть його повноцінним і радіс­ним (З посібн.).

 

Винятки:

Шістнадцять хвастливих жінок

Життєвий давали урок: зап’ястний браслет прикрашає,

Сухий хворостняк запалає; кістлявою риба бува;

Пестливі вживайте слова.

Де можна хвастнути – давайте! Де «Т» зберігається – знайте!

Зберігається літера «Т» в  іншомовних словах на «СТ».

Ви прикметники з –Н – утворіть і на прикладах це повторіть:

ФорпоСТ + Н = форпоСТНий,

АванпоСТ + Н = аванпоСТНий,

КонтраСТ + Н = контраСТНий.

 

Домащнє завдання !!

Вправа 1

На місці крапок, де потрібно, поставте пропущені літери.
Пристрас…ний, контрас…ний, прихвос…ні, сон…це, чес…ний, мес…ник, сер…це, студен…ський, фашис…ський, влас…ний, очис…ний, дилетан…ський, доблес…ний, кож…ний, повіс…ці, пос…лати, ровес…ник, свис…нути, совісн…ий, ус…ний, хрус…нути, ціліс…ний, словес…ний, виїз…ний, шіс…десят, зліс…ний, у кіс…ці, шіс…надцять, ях…смен, капос…ний, журналіс…ський, вартіс…ний, якіс…ний.

Вправа 2

.Утворіть від поданих слів прикметники та запишіть їх.
Кількість, область, честь, захист, якість, студент, кореспондент, вартість, совість, пропагандист, парламент, інтелігент, рецензент, диригент, сержант, інтурист, лейборист, сепаратист, соціаліст, колективіст, агентство, пристрасть, проїзд, радість, щастя.

Вправа 3

Утворіть від поданих слів іменники із суфіксом -ство(о).

Президент, студент, практикант, педант, сектант, капітулянт, комедіант.


Вправа 4

Складіть речення з поданими словами, пам’ятаючи, що в них спрощення в групах приголосних на письмі не відбувається.
Журналістський, шістнадцять, хвастливий , гігантський, студентський, туристський.

Вправа 5

1.    Визначте, у якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних.
1.    Форпостний, корисний, щасливий, улесливий, звісно.
2.    Доблесний, усний, баластний, хвастливий, хворостняк.
3.    Шістсот, провісник, вискнути, свиснути, гуснути.
4.    Безвиїзний, власний, злісний, кістлявий, тижневий.
5.    Ненависний, якісний, цілісний, месник, очисний.

2. У якому рядку в усіх словах відбулося спрощення приголосних?
1.    Ненависний, пестливий, хвастнути, свиснути, тижневий.
2.    Власний, безвиїзний, злісний, гігантський, кістлявий.
3.    Тріснути, масний, хворостняк, вискнути, писнути.
4.    Ремісник, зап'ястний, навмисне, провісник, шістнадцять.
5.    Серце, шелеснути, гуснути, цілісний, радісний.

3. Вкажіть, у якому рядку в усіх словах відбулося спрощення
приголосних.
1.    Шістнадцять, чесний, рідкісний, ненависний, контрастний.
2.    Обласний, рідкісний, свиснути, швидкісний, випускний.
3.    Якісний, цілісний, хвастливий, тижневий, усний.
4.    Улесливий, щасливий, пізній, якісний, шелеснути.
5.    Бризнути, вісник, гуснути, шелеснути, тріснути.

 

20.01.2023    Зарубіжна  література   

Урок 18

Тема: Зображення соціального середовища у творі. Символіка в  романі «Червоне і чорне».

ПОВТОРИМО !!!

Система образів роману Стендаля “Червоне і чорне”

Ім’я героя	Характеристика
Жульєн Сорель	Головний герой роману. Дуже емоційний, зарозумілий, женеться за становищем у суспільстві. Запальний. Іноді його почуття переважають над розумом
Луїза де Реналь	Дружина пана де Реналя, мера міста Вер’єр; 30 років. Щира, простодушна, наївна, є втіленням природності й легкості
Матильда де Ла-Моль	19 років, різка, емоційна, іронічна до своїх знайомих. Поводиться як дитина. Тихцем читає книги батька (Вольтера, Руссо). І чим більше там протесту сучасності, тим цікавішим їй здається життя. Не завжди розуміє власні почуття, здатна на кохання
Абат Пірар	Сорель зустрічається з ним у семінарії. Як і Жульєн, він цілеспрямований і розумний
Пан де Ла-Моль	Бере участь у таємних зборах, схожий на ультрароялістів 1820-х рр. Має велику бібліотеку. Від самого початку добре ставиться до Жульєна. Виявляє совісність, об’єктивність
Пан де Реналь	Мер міста Вер’єр. Запрошує гувернера для того, щоб похвалитися перед Вально, який згодом стає мером. Обидва переймаються через думку про них оточуючих. Гонорові, заможні нечесними грошима, часом лицемірні: доброзичливо розмовляють один з одним, але поза очі планують підступи

1. Яке місце дії роману описано?

• “Містечко ... , здається наймальовничіше у Франт-Конте. Його біленькі будиночки з гостроверхими черепичними дахами розкидані по узгір’ю, де з кожного видолинка здіймаються густолисті каштани”. (Вер’єр.)

• “Жульєн увійшов у кімнату ... сюди ледве доходило світло. Стіни теж побілені, меблів майже не було. Тільки в куточку біля дверей ... нефарбоване дерев’яне ліжко, два стільці і необбите крісло з ялинкових дощок”. (Семінарія.)

• “Через кілька хвилин Жульєн опинився на самоті у розкішній бібліотеці. Яке це було щастя! Щоб ніхто не застав його таким схвильованим, він забрався в темний куточок і звідти захоплено розглядав блискучі корінці книжок”. (Обійстя маркіза де Ла-Моль.)

2. Про кого з героїв ідеться?

• “Хлопець так заглибився в книгу, що зосередженість навіть більше, ніж гуркіт пилки, заважала йому почути гучний батьків голос”. (Жульєн Сорель.)

• “...Усі таланти цієї людини не сягають далі уміння рішуче вимагати плати від своїх боржників і якомога довше не платити власних боргів”. (Пан де Реналь.)

• “...Жінка надзвичайно несміливої вдачі, була приголомшена тим, що якась чужа людина з обов’язку стоятиме між нею й дітьми”. (Пані де Реналь.)

• “Почути його голос було для неї таким щастям, якого вона майже не сподівалась. В цю хвилину вона проклинала свою гордість і хотіла зробити що-небудь незвичайне, неймовірне, щоб довести йому, як безмірно кохає його і ненавидить себе”. (Матильда де Ла-Моль.)

3. Про що йдеться?

• “В мене до вас іще одне велике прохання: благаю вас, пані, не дивіться на цей портрет — це моя таємниця”. (Портрет Наполеона)

• “Жульєн не тямив себе з радощів; він домігся першого підвищення, а переваги, зв’язані з ним, були величезні”. (Призначення Жульєна репетитором з Нового і Старого Заповіту)

• “З цього абатика будуть люди,— мовив маркіз, звертаючись до академіка.— Провінціал, що розповідає просто про такий прикрий випадок, та ще й при дамах,— це щось небачене”. (Падіння Жульєна з коня під час прогулянки.)

   Роман Стендаля “Червоне і чорне” є багатоплановим, багатоаспектним твором.

Найвиразніші аспекти роману — соціально-політичний (яскраво відображені умонастрої доби) та психологічний (розкриті порухи душі героя, мотивація його вчинків і дій).

“Силою свого таланту, - писав про Стендаля Максим Горький, - він підняв зовсім буденний кримінальний злочин на ступінь філософського дослідження суспільного ладу буржуазії на початку XIX століття”. Стендаль не тільки досліджує індивідуальні явища, а й уміло викриває їх мотиви, що випливають із характеру тогочасного суспільства. Його аналізування психології героїв - це аналізування соціальної психології.

     У романі Стендаля “Червоне і чорне” висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації. Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує три соціальні прошарки французького суспільства після революції 1793 р.: буржуазію, духівництво, дворянство різних поглядів і переконань.

Оповідь ведеться від третьої особи, кожен розділ має епіграф, який визначає його головну ідею.Роман складається з двох частин, однак у житті героя можна виокремити три етапи: Вєр’єр, Безансон, Париж. Кожен з них має однакову структуру: прибуття, адаптація до середовища, налагодження взаємин, зовнішній і внутрішній конфлікти — катастрофа, — хронікально-лінійний характер (біографія героя) — історія духовного життя героя, становлення його характеру в складній і драматичній взаємодії із соціальним середовищем.

Прошарки французького суспільства після революції 1793 р. у романі Стендаля “Червоне і чорне”

Вища аристократія Парижа	Духівництво Безансона	Мешканці провінції (містечко Вер’єр)
Маркіз де Ла-Моль, його син Норбер, донька Матильда, відвідувачі їхнього салону; маркіз де Круазнуа, граф де Фервак, граф Альтаміра тощо	Абат Пірар, єпископ, семінаристи тощо	Дворянство — де Рена- лі; буржуазія — Вально, Фуке; духівництво — абат Шелан; міщанство — Сорелі, полковий лікар, полковий мировий суддя тощо

3. Аналізування образів героїв літературного твору

· Використовуючи матеріали підручника й цитати з тексту твору, записані вдома, складіть характеристику місць подій та головних образів різних верств суспільства роману “Червоне і чорне”. Проаналізуйте, якщо роман називають романом єдиного героя, яку роль у творі Стендаль визначив для схарактеризованих вами персонажів: 1-ша група — Вер’єр та його мешканці (пан де Реналь, пан Вально, пані де Реналь), 2-га група — Безансон (абат Пірар), 3-тя група — Париж та його мешканці (маркіз де Ла-Моль,

Вер’єр. Перед нами провінційне містечко, мешканці якого схиляються перед одним ідолом — грошовим мішком. Розбагатіти поспішають тут усі: і тюремник, який вимагає собі “на чай”, і старий тесляр “батечко Сорель”, який за 300 франків у рік із харчуванням і одягом продає свого сина мерові, а до того дозволяє Жульєнові ходити на уроки до старого військового лікаря армії Наполеона лише тоді, коли сам учитель пропонує платити за навчання сина.

У Вер’єрі ми вперше знайомимося з головним героєм роману Жульєном Сорелем — молодшим сином тесляра, худорлявим юнаком, не схожим на своїх братів, міцних і кремезних. Він захоплюється читанням книжок про Наполеона і зовсім байдужий до справ батька, збагачення та грошей.

Пан де Реналь — дворянин, мер міста, який одружується заради приданого, але надміру пишається своїм походженням. Стендаль змальовує його виразний портрет-характеристику: “Волосся в нього сивувате, одягнений він у сіре. Він кавалер кількох орденів, у нього великий лоб, орлиний ніс... всі таланти цього чоловіка не сягають далі уміння вимагати від людей акуратної оплати того, що вони йому винні, а самому якомога довше не платити власних боргів”. Пан де Реналь дбає найбільше про збагачення, намагаючись витримати конкуренцію з місцевими буржуа: має завод цвяхів, скуповує землі, навіть дерева в саду висаджує такі, що можуть приносити прибуток (горіх). На Жульєна пан де Реналь дивиться як на нове придбання. Але мер, як і всі інші, живе у постійному страху перед можливою новою революцією і готовий заплатити будь-які гроші, щоб “слуги його не зарізали, якщо повториться 1793 рік”.

Пан Вально. На зміну дворянам, “володарям замків”, іде людина нової формації — “безрідний шахрай”. Пан Вально — чоловік високого зросту, в розквіті сил, могутньої статури, з рум’яним обличчям і чорними бакенбардами. Це той сорт грубих, гомінливих людей, яких у провінції називають “красень-мужчина”. Про Вально Стендаль зауважує: “...Зібрав усе сміття від кожного ремесла”. Такі, як він, не знають докорів сумління. Задля досягнення своєї мети у них усі засоби гарні. Так, цей шахрай краде гроші, що належать будинку сиріт, не зупиняється перед хабарництвом. Вально — людина груба, неосвічена, жадібна. Зрештою, саме він стає першою людиною Вер’єра, мером, одержує титул барона та права верховного судді. Вально навіть наважиться прийти до маркіза де Ла-Моля, і пихатий вельможа прийме цього неука, провінційного злодія, бо сподівається на його підтримку на виборах. У такий спосіб Стендаль доводить, що в його час пани штибу Вально набули соціальної й політичної ваги.

Луїза де Реналь - висока, струнка жінка, перша красуня у містечку. Граційна, простодушна, щира, вона приваблює прихованою пристрасністю душі, благородством. Героїня полюбляє самотньо проводити час і навіть собі не зізнається, що з чоловіком їй нудно. Луїза щиро вважає, що ніжніших стосунків між чоловіком і жінкою бути не може. Почуття пані де Реналь природні та чисті. Вона прагне справжнього почуття і кохає Жульєна щиро й віддано. Саме вона відкрила в душі юнака доброту та благородство, силу справжнього кохання. Тільки з пані де Реналь Жульєн міг бути самим собою. Але і її душу надломило суспільство: Луїза, відверта і чесна, змушена за наказом духівника написати листа, який скомпрометував Жульєна, і фактично тим приректи на смерть коханого. Та навіть після того, як Жульєн з відчаю стріляв у неї, пані де Реналь приходить до нього у в’язницю, порушуючи загальноприйняті уявлення про мораль і обов’язок. Луїза говорить: “Мій обов’язок — бути з тобою”. Це слова справжнього щирого кохання, відданого та зворушливого, яке доля подарувала Жульєнові. Луїза не змогла пережити смерть коханого і через три дні померла на руках своїх синів.

Безансон. “Мерзенним” називає Стендаль існування в Безансонській духовній семінарії, де виховують майбутніх духовних наставників народу і “стада шахраїв”, бо там панує “кожної хвилини лицемірство, кожна розумна думка вважається злочином, шпигунство — сміливістю, відсутність самостійної думки — мудрістю, а рабська послужливість і бездумна слухняність — найвищою доброчесністю”. Обіцяючи своїм учням спасіння на небесах і... ситість на землі, духівники-єзуїти готують служителів церкви, які будуть проголошувати святість трону й існуючого ладу.

Абат Пірар - єдина жива, розумна, порядна людина в усій семінарії — називає духовенство “лакеями, необхідними для спасіння душі”. У семінарії панує дух наклепництва, заздрості, збагачення. Навіть близькі друзі не вірять абатові Пірару, що він не краде, обіймаючи посаду ректора семінарії. Розмірковуючи над сенсом діяльності духовної особи, Жульєн-семінарист доходить висновку, що він полягає у “продажу віруючим місця в раю”.

 

Париж. Маєток маркіза де Ла-Моль. Після навчання у семінарії Жульєн потрапляє до вищого паризького світу. В аристократичному салоні не говорять голосно про прибутки, але там панують правила і традиції, які давно вже втратили сенс. Для відвідувачів маркіза небезпечними видаються вільні думки, порушення світських правил — усе, що хоч здалеку скидається на порушення традицій.

Маркіз де Ла-Моль. Серед старих аристократів іще зустрічаються люди розумні, діяльні, по-своєму значні, як маркіз де Ла-Моль. Але й він оцінює енергійність і розум Сореля, свою приязнь до нього як мимовільне захоплення, схоже до уваги до пса: “Прив’язуються ж люди до гарненького песика”. Пихатий аристократ не здатний побачити у плебеєві рівного собі і своєму оточенню. Навіть наблизивши до себе здібного юнака, він бачить у ньому не особистість, а спритного служника. Маркіз, як і його оточення, Боїться за своє існування, тому й заграє з негідниками на кшталт Вально.

Стендаль описує “монархічний заколот” аристократії з метою уціліти, вижити за нових умов розвитку буржуазії. На зборах аристократів-заколотників розробляється план “іноземного вторгнення” до Франції, яке буде підтримане зсередини найманцями дворян-землевласників. (В історичному плані передчуття письменника виявилося точним передбаченням подій 1871 р.) Мета цього заходу — примусити всіх мовчати, зробити покірними. Стендаль із іронією пише про цих охоронців монархії, у яких користь і зрадництво батьківщини йдуть поруч, називає змову “заколотом нікчем, що втратили розум”. Те саме доводять і характеристики її керівників, дані Жульєном Сорелем: “Один повністю захоплений своїм травленням, інший злий, як кабан, третій схожий на заводну ляльку”. Це безглузді, нікчемні постаті, яких уже покарала історія: їхні нащадки — світська молодь, ввічлива, елегантна, іноді гостра на слово, але зазвичай безмозка, млява, бездіяльна.

Маркіза Матильда де Ла-Моль - красуня аристократка, натура сильна, горда, з гострим розумом. Матильду характеризують незалежність думок і вчинків, прагнення яскравого, сповненого пристрасті та справжнього кохання життя. У Жульєні вона побачила людину, здатну на вчинок, великі справи та сильні почуття. Саме тому дівчина бере з ним таємний шлюб. Але у пристрасті їй усе ж дорожчі героїчна поза, п’янке усвідомлення своєї несхожості з сірими ляльками її великосвітського оточення. (Недарма Матильда в один із днів року носить траур на згадку про свою далеку родичку, коханий якої був страчений на гільйотині під час революції). і якщо для Жульєна вона — честолюбний ідеал, заради якого він здатний піти на угоду з совістю, то і Матильдою рухає не так сердечний потяг, як прагнення піднестися у власних очах, а можливо, і в очах інших. і якщо Жульєн врешті позбавляється дурману марнославства і в його серці згасає ця любов-лихоманка, то Матильда залишається вірною своїй героїчній позі: вона намагається витягти Жульєна з в’язниці, а після страти в печальному вбранні їде в кареті, тримаючи на колінах голову коханого, відтяту гільйотиною, щоб поховати її власноруч окремо від тіла, як її славна родичка.

Висновки. Ці образи допомагають письменникові створити широке полотно звичаїв того часу. Вер’єр, Безансон, Париж — ці три основні центри і є композиційними стрижнями роману “Червоне і чорне”.

· Робота над таблицею “Символіка роману “Червоне і чорне””

   Досі літературознавці не можуть дійти єдиної думки, який саме сенс вклав автор у назву роману “Червоне і чорне”. Сам Стендаль цього не пояснив.

На думку одних фахівців, зокрема Б. Г. Реїзова, чорний і червоний кольори, які утворили назву роману, уособлюють дві епохи: наполеонівську та епоху Реставрації.

Ю. М. Лотман висунув своє трактування опозиції червоне— чорне як символу двох кар’єр Сореля — військової і духовної. Він угледів у назві цитату з Тристама Шенді, у якій постулюється близька Стендалю думка про те, що для сучасної людини, яка стоїть на роздоріжжі, окрім сутани і мундира, вибору немає.

Червоний — колір мундирів армії Наполеона, прапорів Великої французької революції, яка сприяла піднесенню Бонапарта, колір крові, пролитої у війнах та революціях.

Чорний — це колір сутан священиків, які мали потужний уплив на політичне життя країни, колір втрати сподівань на втілення революційних гасел, трауру за нездійсненними мріями, отже, колір доби Реставрації.

Інші літературознавці пов’язують назву твору з особистим життям Жульєна, де червоне — це мрія про сутану кардинала, тобто вершину кар’єри, символ самоствердження й успіху. Чорний у ту історичну добу — це колір одягу незнатної людини, символ поразки людини в боротьбі із системою поділу на багатих і Бідних.

Червоний створює в душі героя настрій піднесеності й водночас тривоги: саме так сприймає Жульєн краплини води в церкві, підсвічені червоним кольоровим склом, — вони нагадують йому краплі крові. Чорний символізує найважчі в моральному сенсі для Жульєна часи: навчання в семінарії, де колір одягу був чорний, та службу гувернером і секретарем з обов’язковим чорним сюртуком для служника.

Треті говорять про те, що саме внутрішній світ героя позначений контрастами: червоний — захоплення наполеонівською добою, у якому Жульєн відвертий, чистий, щирий, мріє про подвиг, героїчне, минулу добу. Чорний — душа, сповнена лицемірства, пристосуванства й корисливості; дійсність, де доводиться приховувати свою справжню сутність.

Особиста доля головного героя роману Жульєна Сореля складається немовби під знаком боротьби цих двох опозиційних начал — червоного й чорного, де червоне — це віра, надія, любов, а чорне — облуда й лицемірство.

Можна також припустити, що чорне — це залізні закони реальності, згідно з якими жив Жульєн, щоб досягти своїх цілей. Це честолюбство, лицемірство, гординя, ворожість, презирство, самолюбство, марнославство, зверхність та ін. А червоне — це шлях людського серця, це те, що в кінці роману все ж перемагає, це — кохання, доброта, звичайне щастя, якого раніше не усвідомлював герой.

Однак заголовок роману і сьогодні викликає дискусії, тому що символіка червоного і чорного за довгі роки популярності творіння Стендаля отримала масу тлумачень. Залежно від сприйняття та зацікавленості читача можливі різні асоціації, окремі протиставлення, що можуть варіювати від розділу до розділу, від сторінки до сторінки, зокрема:

Війна і мир,

Наполеон і Бурбони,

Революція і Реставрація,

Виграш і програш у рулетці життя...

Символічна невизначеність назви обумовила її багатозначність, завдяки чому вона може вмістити у себе все багатство протиріч, що знайшли відображення у романі.

Колись в одному зі своїх чисельних зошитів Стендаль записав: “Тільки те придатне для змалювання, що залишається цікавим і після того, як історія оголосить свій присуд”. У тому й полягає привабливість творів письменника, що дійсно великі творіння мистецтва слова є невичерпними у різноманітті їх прочитання. Тому кожне нове покоління читачів роману Стендаля “Червоне і чорне” буде знаходити в ньому все нові й нові смисли, співзвучні та актуальні часу його прочитання.

“Символіка роману "Червоне і чорне"”

Червоний	Чорний
Колір мундирів армії Наполеона, прапорів Великої французької революції, яка сприяла піднесенню Бонапарта, колір крові, пролитої у війнах та революціях	Колір сутан священиків, які мали потужний вплив на політичне життя країни, колір втрати сподівань на втілення революційних гасел, трауру за нездійсненними мріями, отже, колір доби Реставрації
Це мрія про сутану кардинала, тобто вершину кар’єри, символ самоствердження й успіху	Колір одягу незнатної людини, символ поразки людини в боротьбі із системою поділу на багатих і бідних
Створює в душі героя настрій піднесеності й водночас тривоги: саме так сприймає Жульєн краплини води в церкві, підсвічені червоним кольоровим склом,— вони нагадують йому краплі крові	Символізує найважчі в моральному сенсі для Жульєна часи: навчання в семінарії, де колір одягу був чорний, та службу гувернером і секретарем з обов’язковим чорним сюртуком для служника
Захоплення наполеонівською добою, у якому Жульєн відвертий, чистий, щирий, мріє про подвиг, героїчне, минулу добу	Душа, сповнена лицемірства, пристосуванства й корисливості; дійсність, де доводиться приховувати свою справжню сутність
Віра, надія, любов	Облуда й лицемірство
Це шлях людського серця, це те, що в кінці роману все ж перемагає, це — кохання, доброта, звичайне щастя, якого раніше не усвідомлював герой	Це залізні закони реальності, згідно з якими жив Жульєн, щоб досягти своїх цілей. Це честолюбство, лицемірство, гординя, ворожість, презирство, самолюбство, марнославство, зверхність та ін.

Словникова робота

Психологізм - це передання художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками; заглибленість у творі в душу персонажів, їхню психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відстежує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їхні роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій.

Романтичний психологізм глибший за психологізм попередніх літературних напрямів, але він охоплював лише зображення сильних, яскравих почуттів, найтонші їхні відтінки залишилися поза межами уваги романтиків. Лише з розвитком реалістичного напряму в літературі психологізм набуває справжньої глибини. Висока майстерність письменника виявилась у:

• психологізмі, який яскраво розкрито в розгорнутих внутрішніх монологах героя;

• лаконізмі авторських описів і стрімкому потоці подій;

• бурхливій реакції героїв;

• динамізмі та драматизмі розповіді;

• використанні всього багатства зображально-виражальних засобів.

Соціально-політичний та психологічний аспекти роману “Червоне і чорне”

Соціально-політичний аспект	Психологічний аспект
Дія роману відбувається за часів царювання Карла X (1824-1830), коли феодально-клерикальна реакція досягла свого апогею. Ультрареалісти влаштовують зрадницькі змови проти народу, мріючи за допомоги іноземних інтервентів відродити давню пишність монархії. Єзуїти проникають у всі куточки Франції, обплутуючи її шпигунською сіткою й підкоряючи своїй владі душі людей. У романі Стендаля висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації; про це свідчить і підзаголовок “Хроніка XIX століття”	Сюжет — це зовнішнє обрамлення; головні події відбуваються в душі героя. Завдяки внутрішнім монологам читачі нібито беруть участь у справжній історії людської душі, осягають велич духу людини не обраної, не виняткової, а просто мислячої, талановитого представника нижчих класів. Учинки героя психологічно вмотивовані; паралелізм і контрастність допомагають осягнути внутрішні причини руху історії й особистості. Автор хоча й симпатизує героєві, але не відходить від “гіркої правди”. Кожен етап піднесення Жульєна одразу ж зіставляється із реальністю: син селянина став гувернером дітей мера, але куплено його за найдешевшу ціну, щоб допекти сусідові, який придбав дорогих коней; багатий вельможа де Ла-Моль нібито й ставиться до Жульєна прихильно, але пояснює це так: “Адже ж прив’язуються люди до гарного песика”
Висновки. Отже, роман Стендаля “Червоне і чорне” є багатоплановим, багатоаспектним твором. Найвиразніші аспекти роману — соціально-політичний (яскраво відображені умонастрої доби) та психологічний (розкриті порухи душі героя, мотивація його вчинків і дій)

ВИСНОВОК!

— “Я хочу говорити про те, що відбувається в глибині душі”, — писав Стендаль. За С. Цвейґом, “аромат речей, невловиме дихання їхньої сутності, їхнього ефірного духовного випромінювання розкривають цьому геніальному дегустаторові їхній смисл і таємницю, за мізерним порухом він упізнає почуття, за анекдотом — історію, за афоризмом — людину; йому достатньо летючої деталі, яку ледь-ледь можна осягнути, ракурсу, слабкого натяку, щоб блискавичним позирком влучити в ціль; він знає, що саме ці розрізнені спостереження, дрібні правдиві факти мають у психології вирішальне значення. “Тільки в деталях правда”, — говорить один із героїв Стендаля, і сам письменник підносить метод того століття, коли надавали перевагу деталям, передчуваючи наступне століття, коли психологія припинить вовтузитися з порожніми, великоваговими, крихкими гіпотезами, коли будуть із молекул будувати вчення про тіло, а за копіткими спостереженнями над деталями, над найлегшими коливаннями й вібраціями нервів вираховувати напруження душі. У тому й полягає перевага Стендаля над усіма діловитими й поважними психологами, що він віддається цій науці серця мудро, безтурботно і з насолодою, як мистецтву, а не як серйозному професійному заняттю”.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати інтерв’ю з письменником за темою  « Життя та творчість  Стендаля»

https://www.youtube.com/watch?v=4K7iR64vqz0

17.01.2023  Українська література  

Урок 35

Тема: Психологічна новела «Intermezzo» з жанровими ознаками «поезії у прозі». Автобіографічна основа. Символічні образи, ускладнена метафора. Поетика імпресіонізму.

Літературознавець Валерій Шевчук, досліджуючи творчий доробок М.Коцюбинського, писав, що докорінно змінилася манера письма митця в 1900 – 1902 рр., коли, за визначенням академіка Єфремова, письменник знаходить сам себе і стає тим незрівнянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм».

         Impression – враження. Імпресіонізм як мистецький напрям виник у французькому живописі в ХІХ – на початку ХХ століття і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

Риси імпресіонізму:

психологізм у змалюванні персонажів;

прагнення відтворити найтонші зміни в настроях, схопити миттєві враження;

особливий лаконізм прози;

ритмічність;

багатство відтінків у змалюванні дійсності;

збільшена увага до кольорів, звуків, яскравих деталей;

одночасна відмова від великих соціальних проблем.

Основне завдання – витончене відтворення суб’єктивних вражень, мінливих відчуттів і переживань без заглиблення в їх суть.

Представники в літературі – М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська, Г.Косинка.

Який твір називаємо новелою?

Новела – невеликий розповідний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням.

Ознаки:

-глибокий психологізм;

-лаконізм;

-несподівана кінцівка.

Яке значення має перелік дійових осіб на початку новели?

 «Історія написання новели «Intermezzo» на основі біографічних матеріалів

 

 Створення «Просвіти» à протест влади + хвороба + сімейні проблеми à відпочинок у с. Кононівка à написання новели.

            Новела «Intermezzo» написана Коцюбинським у 1908 р. На цей період припадає багато важливих подій, приємних і не дуже приємних для письменника. У Чернігові було  створено «Просвіту», яку очолив М. Коцюбинський. Культурно-освітня діяльність товариства занепокоїла губернатора та жандармів, що спричинило звинувачення в революційній пропаганді. Особливо загострилися стосунки із владою після того, як Коцюбинський виступив із протестом проти влади. «Ви не можете уявити себе, що я пережив, бачачи все те на власні очі (вішали, стріляли, били) і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас (18.11.1905 р.),» - писав Коцюбинський М.Чернявському. Потім підступні хвороби, які здавна підточували організм, давали все більше про себе знати. Очевидці згадували, що він танув, як свічка. Можливо, найдраматичним моментом цього періоду була внутрішня трагедія письменника, спричинена коханням до Олександри Аплаксіної. Сімейні стосунки з Вірою Дейшею  були натягнути, лише діти не давали їм розірвати шлюб: «Я не залишу сім’ю, якщо навіть доведеться переступити через себе...» О.Аплаксіна писала: «Тільки Михайло Михайлович став іншим: тепер він майже не сміявся, завжди мовчав...»

Справжнім порятунком для нього стало гостювання в селі Кононівка у відомого мецената Є.Чикаленка, це було літо 1908 р. Так і було написано новелу «Intermezzo».

Жанрова  специфіка твору.

         «Intermezzo» - твір особливий, не схожий на будь-який інший. В ньому не має разгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів і полілогів, які пожвавлюють сюжет, а є царство природи, панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. І все це в одне ціле зболеним авторським «я», яке шукає зцілення в обіймах природи. За жанром  - це лірико-психологічна поема в прозі.

 

Розташування дійових осіб.

 

                     

                                                                           

                             

 

                                                               Літературний диктант.

Оскільки у творі є дійові особи, то повинна бути й сцена. Що виступає сценою?

(Це душа героя...)

Що ж таке «інтермецо» для героя новели?

 (Спокій, пробудження душі на природі...)

Новела «Іntermezzo» присвячена…

(Кононівським полям)

Яку фразу ліричний герой повторює тричі?..

(Я втомився)

Ознакою драматичного твору в новелі є…

(Перелік дійових осіб)

Утому ліричний герой називає…

(Звір)

Жанрову специфіку новели дослідники відносять до…

(Поезії в прозі)

Чому ліричний герой заздрить планетам?.

.(Мають свої орбіти)

Брат смерті…(Сон)

 М. Коцюбинському присвоїли титул…(Сонцепоклонник)

 Новела «Іntermezzo» написана в…(1908 р.)

 Сценою в новелі «Іntermezzo» є…(Душа)

 

  Психологічні зміни в душі героя.

 

Утома à стрес à інтермецо à спроможність прийняти людське горе...

 

Д/З

 

Літературна вправа "Закінчи речення"

1.        В українській літературі М.Коцюбинський відомий як…

2.        Слово  "Intermezzo"означає…

3.        Новела "Intermezzo" присвячена…

4.        На початку новели і в її фіналі наявний образ

5.        Ознакою драматичного твору в новелі є …

6.        "Єднала небо із землею в голосну арфу і грала на струнах  симфонію поля " дійова особа новели…

7.        Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку новели відносили її до…

8.        Вівчарка Павла символізує…,Трепов-…, Оверко…

9.        М.Коцюбинському присвоїли титул…

10.   Новела написана у …

11.   Кульмінацією новели є епізод…

12.   Уривок "Прощайте. Йду поміж людьми. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає" є елементом сюжету - ….

 

12.12.2022  Українська література  

Урок 34

Тема: Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду. Жанр новели у творчості М. Коцюбинського. Еволюція художньої свідомості: від просвітницьких орієнтацій і реалізму до модернізму. Значення стильового новаторства М. Коцюбинського для української літератури.

 

Коцюбинський – митець, який умів увіходити у мистецтво, як у життя, і відчувати життя, як мистецтво.

Михайлина Коцюбинська

 Михайло Коцюбинський – одна  з найяскравіших і найсвоєрідніших постатей в українській та усій світовій літературі кінця ХІХ сторіччя, чарівник українського слова, аристократ духу, інтелігент високої проби.

У своїх творах він показав силу й енергію простих трударів, їх нездоланну стійкість у боротьбі за нове справедливе життя, відобразив соціальні і національні прагнення українського народу , оспівав його високу поетичність.

Літературний учень і земляк М.М.Коцюбинського Михайло Стельмах так сказав про літературну спадщину письменника: "Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя."

     «Формування світогляду М. Коцюбинського на зламі століть – від  реалізму  до модернізму»

     Початок ХХ ст. ознаменувався новим українським національним відродженням. Розгорнули діяльність українські політичні партії, громадські організації, з’явились нові течії. Якщо у західноєвропейських літературах існувала певна послідовність течій, то в Україну модернізм прийшов через 10 років. Оскільки письменники одночасно опановували стилі, які на Заході давно існували, проявився синкретизм різноманітних модерністських течій у нашій літературі.

Синкретизм – поєднання різних поглядів, настанов.
Модернізм (modern — сучасний) – узагальнена назва мистецьких течій кінця ХІХ – початку ХХ ст., що прийшли на зміну реалізму .
Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — мистецька течія у живописі, а також у літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Назва походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1873 р.).

Засновники імпресіонізму діяли на противагу реалізму.

Риси імпресіонізму

- психологізм у змалюванні - збільшена увага до кольорів і звуків,

персонажів; до яскравих деталей;

- прагнення відтворити найтонші - одночасна відмова від великих

зміни в настроях; соціальних проблем

- особливий лаконізм;

- ритмічність;

- багатство відтінків у змалювання дійсності

Основне завдання імпресіонізму – витончене відтворення суб’єктивних вражень, мінливих почуттів і переживань без заглиблення в їх суть.
Представники в малярстві: К.Мане, К.Піссарро, О.Бенуар, український художник М.Бурачек та ін..
Представники в літературі : А.Чехов, І.Бунін та ін..
В українській літературі: М.Коцюбинський, О.Кобилянська, Г.Косинка та ін..

       Своїм хрещеним батьком Коцюбинського називали Павло Тичина, Василь Еланн – Блакитний, Аркадій Казка. У нашій літературі саме Коцюбинський вважається найтоншим імпресіоністом і одним із «найглибших» письменників, які постійно й дуже вміло торкалися теми психології своїх героїв, розкривали змінні порухи душі, перепади настрою.

Життя М. Коцюбиського .
         Михайло Михайлович Коцюбинський народився у Вінниці в сім’ї урядовця 17 вересня 1864 року. На жаль, дитинство його не було й бути не могло щасливим: батько без тями пив, а багатодітна сім’я жила у страшних злиднях. Проте майбутній талант у Михайлика проявився дуже рано. Він любив народні пісні, сам складав і виспівував дитячі співаночки, з великим задоволенням слухав кобзарів і лірників, багато читав, а в підлітковому віці пробував писати великий прозовий твір про фіннів.
Авторитету у Вінниці батько не мав, його звільняли мало не щомісяця з усе нижчої за рангом роботи, поки не запропонували посаду волосного писаря в селі Радівці, і це образило й навіть оброзумило батька аж настільки, що він на якийсь час кинув пити, а згодом отримав значно кращу посаду в місті Бар.  Мати почала дорікати чоловікові, що Михась досі поза школою, хоч його ровесники давно вчаться, і на сімейній раді вирішили найняти для нього приватного вчителя Богачевського, який так попрацював з підопічним, що Михайлика прийняли одразу до останнього класу трирічної школи.

    Шаргородське духовне училище, куди вступив М. Коцюбинський, було закладом для дітей священиків та дворян із малими статками, проте знання училище давало добрі. Учні цього закладу, у народі званого бурсою, крім теологічних наук вивчали історію Російської імперії, французьку мову, географію. Кращі випускники училища цікавилися станом літератури, читали Шевченка, Марка Вовчка, Квітку – Основ’яненка, а також європейських класиків: Золя, Гюго. Мопассана. У цей час батько став звичайнісіньким волоцюгою, кинув дружину з дітьми, ходив по селах, жебракував або писав скарги чи просьби за випивку в шинку. Як не було тяжко матеріально, Михайло закінчив бурсу, навіть вступив до духовної семінарії в Кам’янці – Подільському, але мусив покинути навчання , бо треба було утримувати осліплу від горя матір і молодших дітей. Коцюбинський повернувся у Вінницю й оселився у родички по материній лінії – пані Блоневської.   Михайло підробляв репетиторством, але думав не тільки про хліб насущний. Із сімнадцяти років підтримував зв’язки із революціонерами, а тому після обшуку та арешту, коли були виявлені компрометуючі його особу папери, знаходився під наглядом міліції. До речі, у такому випадку вже не можна було займатися репетиторством. А влаштуватися на якусь іншу постійну роботу неблагонадійній людині було практично неможливо.

Незважаючи на матеріальні нестатки, Коцюбинський починав займатися літературною творчістю. Першим його твором стало оповідання «Андрій Соловійко або Вчення світ, а невчення тьма». Матері оповідання дуже сподобалося, і вона переконала сина, що краще писати незаборонені і всім милі та потрібні речі, ніж підтримувати зв’язки з революціонерами. Матір можна зрозуміти, адже на квартирі у 1884 році було проведено другий, а в 1885 році - третій обшук.  Попри переслідування влади, вінничани шанували М.Коцюбинського й обрали гласним міської думи. Та як не захищав Коцюбинський права своїх виборців, дума приймала рішення вигідні лише для багатих. Коцюбинський зневірився у своїх силах і склав повноваження члена думи.  У 1890 році М. Коцюбинський познайомився з І. Франком, почав друкуватися у львівській пресі. Водночас, очевидно, за порадою Франка він береться до перекладацької справи, і досить сумлінно перекладає твори російської та польської класики українською мовою.
Щоб мати хоч якийсь законний документ, М. Коцюбинський екстерном складає екзамени на звання народного вчителя. Ця професія йому дуже подобалася. Своїх вихованців Михайло любив. Ставився до них як до рівних. Навчаючи панських дітей , Коцюбинський навчав читати і селянських, які хотіли опанувати грамоту. Із реальних дитячих доль списані оповідання «Ялинка», «Харитя», «Маленький грішник».

Коцюбинський наче причащається до українського красного письменства тим, що відвідує могилу Шевченка і приносить клятву продовжити його справу.  Завдяки Миколі Костомарову, який прекрасно розумів, що молодому письменникові потрібні нові враження й сталі заробітки, у 1892 році Коцюбинський отримавши посаду розпорядника , влаштувався в комісію, що боролася з епідемією виноградників – філоксерою. У цій комісії, яка діяла влітку в Басарабії та Криму, підробляли студенти університетів, отже, товариство було дуже цікавим для письменника. Проте дуже швидко Коцюбинський переконався, що врятувати здорові виноградники шляхом спалення уражених хворобою не вдасться, адже захворювання поширювалося швидше від дії вживаних заходів, а селяни-виноградарі не розуміли, чому треба палити їхні виплекані сади, цим самим призводили до розорення ще вчора шанованих і заможних господарів, кілька разів намагалися повбивати членів комісії. Побачене на власні очі вилилося у повісті М. Коцюбинського «Для загального добра». Експедиція до Молдавії в лавах антифілоксерної комісії переконала молодого митця, що на молдавській території знаходиться чимало українських поселень, і він зробив висновок, що «українці живуть колоніями скрізь по Басарабії».

У 1895 році в Криму М. Коцюбинський знайомиться зі слухачкою Бестужевських курсів - Вірою Устимівною Дейшею. Невдовзі молоді люди одружилися, і через рік у них народився син Юрій. Подружжя жило в Чернігові, де Михайло Михайлович влаштувався на роботу в земстві. У цьому місті були написані основні твори М. Коцюбинського: «В путах шайтана», «Відьма». Трохи пізніше - «Він іде», «Невідомий», «Подарунок на іменини». А ще Коцюбинський активно сприяв виходу літературних альманахів, підтримував початкуючих письменників.  У 1898 році Коцюбинський купив у Чернігові будинок, влаштувався діловодом, а потім став статистом у міській управі, а також редагував збірник статистичного бюро. Наступає найплідніший період у творчому житті письменника. У Львові з’являються друком збірки оповідань «У путах шайтана» (1899), «По – людському» ( 1900). Під впливом побаченого під час роботи в антиілоксерній комісії побуту циган, турків, татар, молдаван з’являються твори про представників інтелігенції цих націй: «Пе каптьор», «Під мінаретами», «На камені». І. Франко дуже цінував їх насамперед за те, що Коцюбинський подав «образи неторканих досі українським народом околиць і відносин».

       Хвороба серця змушувала М. Коцюбинського витрачати кошти і час на вкрай необхідне лікування. Та найкращі кардіологічні клініки Німеччини, Італії, Австрії, лікування на Кіпрі мало чим допомагали. Галицькі друзі запрошували Коцюбинського скористатися карпатськими курортами, і в 1911 році він приїхав у Криворівню зі своїм найстаршим сином, суттєво поправив своє здоров’я та ще й зібрав матеріали про побут гуцулів і про опришків. На хвилі яскравих вражень, повернувшись додому, Коцюбинський написав повість «Тіні забутих предків», яка досі в нашій літературі вважається найкращою оповіддю про жителів Карпат. Про опришків та їхнього легендарного ватажка Олексу Довбуша письменник написати вже не встиг, бо з тяжкими серцевими приступами потрапив у клініку Образцова. Хоча це був найкращий клінічний центр Києва, допомогти письменникові не вдалося. він помер 25 квітня 1913 року. Похований у Чернігові, на Болдиній горі, яку дуже любив за життя.  Усе життя М. Коцюбинський перебував у постійному творчому пошуку: прагнув чогось нового, ще ним не звіданого. І в 1902 році він пише етюд «Цвіт яблуні» – твір, не схожий на жоден із попередніх. За словами академіка Єфремова, саме тоді Коцюбинський знаходить сам себе і утверджує свій «сонячний імпресіонізм». Це був остаточний перехід від реалізму до модернізму. З цього часу письменник усе частіше звертається до жанру новели.

Новела - невеликий розповідний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням.

 

Жанр новели у творчості М. Коцюбинського

Невипадково М. Коцюбинського називають «великим Сонцепоклонником». Уся творчість письменника наснажена сонячним оптимізмом, вірою у високе призначення людини. Як талановитий новатор, він звертався до різних жанрів літератури.

Учні складають таблицю , слухаючи вчителя та виступи учнів.

Жанри	Стиль	Назви твору
Дитячі оповідання		«Харитя» , «Ялинка» , «Маленький грішник»
Казки		«Хо»
Оповідання для дорослих новели		«П′ятититомник»,»Для загального добра», «Дорогою ціною»,»Сміх», “Persona grata”  ,»Вдорозі», “Sntermezzo” , «Сон»
Етюди		«На камені», « Лялечка», «Цвіт яблуні», «Невідомий»
Повісті		“Fata morgana”, «Тіні забутих предків»
Нариси		«Хвала життю, «В путах шайтана»
Цикл мініатюр		«На острові»
Поезія в прозі		« Пам'ять душі»

Стиль М. Коцюбинського досліджувало багато знавців літератури. Він відрізняється від художніх почерків багатьох письменників. Митець керується власною інтуїцією, сутність буття осягає за допомогою уяви й тих відчуттів, що перебувають поза сферами раціонального, зосереджується на індивідуальності, її внутрішньому світові. Об’єктом зображення стає не світ, а суб’єктивні враження від нього.

Цікавим є літературознавчі міркування сучасного відомого письменника Валерія Шевчука, який простежує рух творчості Михайла Коцюбинського від «етнографічно-реалістичного письма» до «письма метафоричного, імпресіоністичного і психологічного».

У реалістичній манері написані оповідання «Харитя», «Ялинка», «П’ятизлотник», «Для загального добра», «Дорогою ціною». Але вже в змісті цих творів є тонке проникнення в психологію героя, рельєфні малюнки природи, її одухотворення, хоч стиль нагадує

оповідну манеру І. Нечуя-Левицького і плавну течію мови Панаса Мирного.

Валерій Шевчук пише, що докорінно змінилася манера письма М. Коцюбинського в 1900–1902 рр., коли, за визначенням академіка Єфремова, письменник знаходить сам себе і стає тим незрівнянним Коцюбинським, яким ми його знаємо, тобто утверджує свій «сонячний імпресіонізм».

Домашнє завдання

 1.Написати конспект.

2.Відповісти на питання ( письмово ) : « Чому Коцюбинського називають Сонцепоклонником»

3.Пояснити слова Павло Тичина  «… Після Шевченка, поруч з Франком, Лесею Українкою, Стефаником щодо краси й глибини своїх творів — іншого письменника такого ми не знайдемо…. великі світочі людства давно вже розступилися, щоб дати місце і йому в шерензі борців, мислителів і шукачів правди».

16.01.2023    Українська мова  

Урок 36

Тема: Чергування приголосних в українській мові.

Зміни приголосних при збігові їх у процесі словотворення

Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=MKJlxNaHXsI&t=5shttps

Ознайомтесь із таблицями чергувань у-в

У чергується з В

У	В
1. [п] у [п]. Десь у хлібах кричав перепел	1. [о] в [о]. Була в Одесі
2. У [п]. Увійшли до хати	2. В [о]. В очах його світилася надія
3. [п, о] у [в, ф-, льв-, св-, тв-, хв-]. Сидимо у вагоні. Була у Львові	3. [о] в [п]. [крім в-, ф-, мв-, св-, хв- і под.]. Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко) ad
4. [п, о] (,;: — () ...) у [п]. Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник)	4. [п] в [о]. Був в Одесі

У з В не чергується

1. У словах, що вживаються тільки з В або з У: вдача — удача, вклад — уклад,— означають різні поняття.

2. У власних назвах, крім слова Україна — Вкраїна: Угорщина, Уельс

Отже, чергування приголосних відбувається при словозміні та словотворенні у групах приголосних      

До найпоширеніших належить також чергування приголосних, яке з’являється при творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ- та іменників із суфіксом -ств-.

 

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!

1.Прочитайте народні прислів’я, обираючи з дужок правильний варіант звука.

1. Не знаючи броду, не лізь (у, в) воду. 2. Сталь гартується (у, в) огні, а людина — (у, в) труді. 3. Щоб рибу з’їсти, треба (у, в)воду лізти. 4. (у, в) (у, в)мілого руки не болять. 5. (У В)міння (і, й) труд (у, в)се перетруть. 6. (у, в)очі співає, а позаочі лає. 7. Ремесло на плечах не висить (і, й) хліба не просить, а хліб дає. 8. Згаяного часу (і, й) конем не доженеш. 9. Що написано на роду, того не об’їдеш (і, й) на льоду. 10. (У, В)се добре переймай, а зла уникай. 11. Добре роби (і, й) добро буде. 12. (у, в)чужому домі будь привітливий, а не примітливий. 13. За науку цілуй батька (і, й) матір (у, в) руку. 14. Не міряй (у, в)сіх на свій аршин. 15. Коли тебе добрі люди шанують, шануйся (і, й) сам. 16. Не підливай масла (у, в)огонь. 17. (у, в) одне вухо влітає, (у, в)друге — вилітає. 18. (У, В)мій сказати, (у, в)мій і змовчати. 19. Плохеньке порося (і, й) (у, в) Петрівку мерзне. 20. Чоловік (у, в) домі — голова, а жінка — душа. 21. (у, в) Сірка очі позичив, та (і, й) байдуже. 22. Правда (і, й) (у, в) морі не (у,в)тоне (Народна творчість).

2. Розподіліть у три колонки слова, у яких чергування у-в: 1) відбувається; 2) не відбувається; 3) змінює значення слова.

Взуття, учений, влада, уособиця, ввечері, уява, установа, вклад, устає, внесок, вправа, уважаю, вступ, удача.

3. Виконайте тестові завдання.

1. Правил чергування і-й дотримано в рядку:

А вчений і винахідник, троянди і виноград;

Б сидіти і мріяти, читати й перечитувати;

В сміх і сльози, цікаво і весело;

Г купив і подарував, радощі й печалі;

Д спеції і консерви, читати і переказувати.

2. Правил чергування у-в дотримано в рядку:

А служив у армії;

Б погляд в майбутнє;

В була в мене пісня;

Г зайшов у аудиторію;

Д запитати у сестри.

3. Чергування у-в без зміни значення слова можливе в усіх словах рядка:

А увечері, увесь, управа;

Б уголос, увічливий, уступ;

В Україна, усередині, учитель;

Г уклад, Угорщина, уживати;

Д удача, уночі, уродливий.

Б уголос, увічливий, уступ;

В Україна, усередині, учитель;

Г уклад, Угорщина, уживати;

Д удача, уночі, уродливий.

4.Вправа ЖАРТОМА !!

 Якось сто років тому компанія літераторів завітала до приміського ресторану. Письменник О. І. Купрін проглянув меню і замовив:

– Сім порцій орфографічних помилок.

– Цього подати не можемо, не тримаємо, – відповів офіціант.

– Однак, у меню великий вибір помилок на всі смаки, – сказав Купрін і зачитав меню.

Щоб не опинитися у такому ж становищі, оформіть грамотно меню, змінивши слова у дужках.

 

МЕНЮ

1. Салат (козак) з грибами.

2. Салат з огірків (ніжин)

3. Капусняк (товариш)

4. Закуска (француз).

5. Холодець рибний (піст).

6. Плов по-(узбек).

7. Торт «(Прага)».

 

16.01.2023    Українська мова  

Урок 35

Тема: Чергування голосних. 

В українській мові чергування голосних відбувається під час словозміни й словотворення.

 

Звуки [о], [е] у відкритому складі чергуються з [і] в закритому.

Приклад:

Рік — року, свій — свого, попелу — попіл, вівця — овець, будова — будівництво, вільний — воля.

Звуки [о], [е] чергуються з нулем звука. Це відбувається, коли [о] та [е] випадають: вітер — вітру, серпень — серпня, орел — орла.

Звуки [і], [е] чергуються з [о] у деяких словах: шість — шести — шостий, сім — семи — сьомий, жінка — жених — жонатий.

Чергування голосних у дієслівних коренях

Звук [о] чергується з [а]: гонити — ганяти; котити — катати.

Зверни увагу!

Дієслова з [о] звичайно позначають тривалу дію або одноразову закінчену;  дієслова з [а] — повторювану багаторазову дію.

Звук [е] чергується з [і]: летіти — літати, плести — заплітати.

Звук [і] чергується з [а]: сідати — садити. 

Чергування не відбувається

У формах окремих слів [о], [е]  не випадають: лоб — лоба, мох — моху, рот — рота, лев — лева.

У групах -ор-, -ер-, -ов-  між приголосними: торг — торгу, хорт — хорта, серп — серпа, вовк — вовка, шовк — шовку, але  погірдний  (від погорда).

У групах із повноголоссям -оро, -оло, -ере, -еле.

Приклад:

Город, сторож; голос, солод; берег,  серед, через; зелень, пелех, шелест, але моріг, оборіг, поріг, сморід; борода — борід — борідка, борона — борін — борінка.

У словах іншомовного походження: бордюр, атом, акорд. 

Під наголосом у словотворчих компонентах -вод, -воз, -нос, -роб  складних слів, що означають людей за професією: екскурсовод, водовоз; дровонос; хлібороб, хліборобство.

Проте в словах, що означають предмети, чергування [о]//[і] відбувається: водопровід — водопроводу, водогін — водогону.

Зверни увагу!

Пишемо й вимовляємо [а] після г, к, х перед складом з [а]: гаряче, гарячка, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, халява; а також перед г у словах багатий, багато, багатство, багач, багатир (багач), багаття;

Пишемо й вимовляємо [о] у словах богатир (силач), крохмаль, борсук, комиш, комірка, коровай, кропива, комин, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов’яни, солдат, козак.

Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, ШЧ, ДЖ, Й 

Після ж, ч, ш, шч, дж, й  перед м'яким приголосним пишемо е.

Приклад:

Вечеря, вишень, женити, ніженька, пшениця, озброєнь, увечері, чернетка,  шестиденка, щеміти, щетина.

Після ж, ч, ш, шч, дж, й  перед твердим приголосним пишемо о.

Приклад:

Бджола, вечори (але вечеря), іграшок, копійок, пшоно (але пшениця), чоловік, чомусь, чорний  (але чернетка), щока (але щічка).

В іменниках жіночого роду (третьої відміни) в суфіксі  пишемо о при словозміні: свіжість — свіжості, пекучості, безкрайості.

 

Ознайомтесь із таблицею «Чергування голосних».

Типи чергувань	Умови чергування	Приклади
О, Е // І	за словозміни	кінь — коня, вівса — овес, сім — семи, осіб — особа
	за словотворення	будівник (пор. будова) сільський(пор. село)
Але: О, Е наявні в закритому складі	під наголосом у коренях -вод-, -воз-, -нос-, -роб-, що означають істот:	хлібороб, водовоз, діловод але: водопровід (предмет)
О, Е не переходить в І	коли ці звуки вставні або випадні	земля — земель, вікно — вікон
	у групах -ор-, -ер-, -ов- між приголосними	хорт — хорта, шовк — шовку, виняток погірдний (пор. погорда) ad
	у групах із повноголоссям -оро-, -оло-, -ере-, -еле-	город, шелест, колос, терен, винятки: моріг, поріг, оберіг, сморід, берізка
	у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -енн (я)	значень, положень, передбачень
О, Е // О	О, Е при словозміні мають властивість випадати	сон — сну, гачок — на гачку; квітень — квітня, човен — човна
О // Е після Ж, Ч, Ш, Щ, ДЖ, Й	пишеться Е перед шиплячими та м’якими приголосними. Примітка. У деяких словах зберігається Е (Є), бо приголосний Ч у наступному складі в давні часи був м’яким.	вечеря, учень, щетина; ложечка — ложечок, книжечка — книжечок, лієчка — лієчок і под. Винятки: жерло, печера, червоний, черга, чекати, чепурний, черствий, щедрий
	пишеться O: перед нешиплячим твердим:	бджола, вечори (пор. вечеря), чорний(пор. чернетка); у похідних: вечоріти, чорніти; Винятки: гайочок, чорнило, чорниці, чорніти (перед давніми м’якими)
	в іменниках жіночого роду (третьої відміни) в суфіксі -ост-:	свіжості, безкрайості, пекучості ad
	у давальному та місцевому відмінках однини деяких іменників:	бджолі, у пшоні
	у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників, займенників, числівників жіночого роду:	гарячої, першою, нашої;
І // И	И з’являється в дієсловах:	лійка — лити, бійка — бити.

Чергування у дієслівних коренях

Типи чергувань	Умови чергування	Приклади
О // А	якщо наступний склад має наголошений суфікс -а чи -ува-	Допомогти — допомагати
Е // І	Е в дієсловах доконаного виду; І — недоконаного:	Замести — замітати, злетіти — літати;
	у дієсловах перед наступним складом із суфіксом -а-, -ува- (-юва-); часто наголос падає на кореневий І:	брехати — набріхувати, викоренити — викорінювати, чекати — очікувати; плести — заплітати, гребти — загрібати ad
І // А	найдавніші чергування:	сідати — садити
Е // И	Е (випадний) чергується з И, якщо далі йде суфікс -а-, тобто -ер- переходить в -ира-:	Беру — брати — вибирати, терти — зітру — стирати; вистелю — вислати — вистилати
Випадний, що чергується з И		брати — збирати, слати — вистилати, підіпри — підпирати

Потрібно запам’ятати написання цих слів:

1) пишемо й вимовляємо [а] після г, к, х перед складом з [а]: гаряче, гарячка, гаразд, кажан, калач, качан, хазяїн, халява; а також перед г у словах багатий, багато, багатство, багач, багатир(багач), багаття;

2) у словах богатир (Богом дана сила), крохмаль, борсук, комиш, комірка, коровай, кропива, комин, монастир, отаман, поганий, погон, пором, слов’яни, солдат, козак.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!!

1.Утворюючи нові слова або форми слів, підкресліть  чергування голосних

Зразок: терти — стирати (е//и).

1. Гонити, клонитися, кроїти, проводити, схопити.

2. Камінь, ніч, братів, вів, лебідь.

3. Дерти, перу, простерти, жерти, клену.

4. Жонатий, чотири, шестеро, вечеря, пшениця.

5. Почну, увімкну, загнути; одного.

2.Уставте пропущені букви.

В..селе, в..сняне, сон..чко, оз..ро, оч..рет, поч..нало, мислит..ль, т..хес..нький, п..ганий, г..разди, стріл..ць, виб..рати, тр..вога, зач.. кати, пр..звисько, б..ру, заб..рати, к..миш, перш..ї, пер..на, пер..йти, м..гти, допом..гати, свіж..сті, тр..вога, п..ром, щ..тина, носор..г, медон..с, сміттєпров..д, ч..рнетка, пш..ниця, вип..кати, вип..кти, збер..гти, збер..гати, допом..гати, г..няти.

 3. Переглянути відео 

https://www.youtube.com/watch?v=UcXcm_wT3lQ&t=26s

 

26.12.2022  Українська мова  

Урок 34

Тема: Позначення м’якості приголосних.

 В українських словах м’який знак вживається:

- Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м’які приголосні:

в кінці слів: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;

в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.

-В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.

-На позначення м’яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.

-У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

-У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.

М’який знак зберігається:

-В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;

-При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.

В іншомовних словах

В словах іншомовного походження м’який знак пишеться після м’яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В’єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.

М’який знак не пишеться

М’який знак не пишеться у таких випадках:

- Після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, вісім, верф, ніж, їж, знаєш, бачиш, піч, річ, борщ, морщ, воротар, гіркий, кобзар, перевір, тепер, Харків тощо. Виняток: Горький, трьох.

-Перед м’якими, пом’якшеними або шиплячими: свято, дзвякнути, сніг, радість, велетенський, промінчик, кінчик, менший, тонший, Уманщина. Винятки: після букви л (їдальня, читальня, Польща, сільський тощо) та слова тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

-Між подвоєними та подовженими приголосними: буття, відлюддя, віддячити, волосся, галуззя, заміжжя, зілля, пасся, ранній, роззява тощо.

 

 

ЗАВДАННЯ!!!

 

Виконайте вправи:

1.Від поданих іменників утворити присвійні прикметники.

Наталка, ласунка, кицька, донька, вчителька, галка, Галька.

 

2.Перепишіть слова, замість крапок поставте, де треба, м’який знак.

Дяд..ко, пис..мо, емал.., памороз.., мороз.., постат.., близький, бояз..кий, тон..кий, вуз..ко, тон..ко, пол..с..кий, в’юн..кий, держал..це, кружал..це, ціпил..но, Ковал..чук, Медвед..чук, палац.., палец.., бац.., Хар..ків, Мозир.., шир..ма, сімдесят.., сім..сот, с..огодні, утр..ох, купец..кий, одес..кий, кавказ..кий, бас..ко, різ..ко, брин..чати, різ..бяр, дон..ці, стан..те, сип..те, ріж..те, сон..кові, млин..кові, вір..те, удар..мо, комір..чику, тр..ома, шіст..ма, шіст..ома, с..ома, віс..ма, снит..ся, сниш..ся, доч..ці, сваш..ці, лял..ці, лл..ю, віз..му, гір..ку, гал..ці, Гал..ці, пол..ку (танок), пол..ку (військова одиниця), тіл..ки, (з) тол..ку, міл..ка (риба), міл..кий.

 3.Випишіть слова у дві колонки: у ліву — з м’яким знаком, у праву — без нього, щоб

дізнатися, що зашифровано в завданні.

        1. Чіл...не, област.., р..ясно, різ..бяр, ад..ютант, нян..ка, духм..яний, асфал..т, арф..яр.

Ключ. Підкресливши першу літеру у словах, отримаєте назву твору П. Куліша.

       

2. Різ..ба, парас..чин, дикан..ський, стан..мо, заховайс.., у куз..ні, прал..ня, гарнен..кий, тіт..ці, рибон..ки, брен..кати.

Ключ. Підкресліть у кожному слові третю букву — прочитаєте назву одного з творів І. Франка.

       

3. Улюбленец.., козац..кий, різ..бяр, адмірал..с..кий, їд..те, Н..ютон, аквалан..гіст.

Ключ. Підкресливши перші букви, прочитаєте назву країни.

       

4. Ковал..чук, щонаймен..ший, учител..ство, камін..чик, різ..бяр, сон..ця, медал..йон, чотир..ма, лял..ці, с..міх, бат..ківський.

Ключ. Підкресліть у першому стовпчику останню букву — прочитаєте ім’я героя твору Уласа Самчука «Марія».

 4.На місці крапок поставте, де треба, м’який знак. Дослідіть, у яких випадках м’якість приголосного в українській мові не позначається.

        Кіл..кіс..т.., сіл..с..кий, чукот..с..кий, міц..ніс..т.., діял..ніс..т.., від..ділен.., Кос..тя, с..міливіс..т.., щас..тя, с..вятковий, пал..ці, радіс..т.., віс..тю, Нас..тя, з..ріліс..т.., Кол..с..кий, Іл..ля, всєс..віт..ня, вугіл..ля, піз..ня, майбут..нє, куріл..с..кі, галуз..зю, гордіс..т.., маз..зю, весіл..ля, в намис..ті, вітал..ня, читал..ня, воз..ня, Плат..ня, Трет..якове..ка, Трет..як, Ул..яна, урал..с..кий.

 

Довідковий матеріал

        М’який знак пишеться:

1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль, колись, донька, батько;

2) у середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати;

3) у прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): український, ткацький, ризький;

4) після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньксерденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій;

5) у буквосполученнях льц, ньц, пьч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька);

6) після букви л перед буквами, що позначають м’які приголосні звуки: рибальський, сільський.

        М’який знак не пишеться:

1) після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот;

2) після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький);

3) між двома однаковими буквами, що позначають м’які подовжені приголосні: знання, стаття;

4) між двома м’якими приголосними — м’якість першого з них виникає як результат виливу наступного м’якого приголосного: ніжність, майбутнє;

5) у буквосполученнях лц, нц, лч, пч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка);

6) після к перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): менший, тонший, громадянство.

 

 Вправа «Готуємося до ЗНО»

► Виконайте тести.

1. Апостроф пишеться в усіх словах рядка:

А пів..яблука, марнослів..я, скип..ятити, без..ініціативний;

Б львів..янин, підрум..янений, з..являтися, ф..юзеляж;

В торф..яний, між..ярусний, Лук..яненко, дев..яносто.

 

2. У якому рядку допущено орфографічні помилки в написанні слів?

А Пам’ять, пів’яблука, Лук’яненко, солов’їний, розв’язати;

Б з’явитися, об’єднати, черв’як, довір’я, святкувати;

В воззєднання, верб’я, пів-ящика, торф’яний, підгір’я.

 

3. Визначте, у якому з поданих рядків усі слова пишуться зі знаком м’якшення.

А Донец..кий, ган..ба, швец.., тон..ший, с..огодні;

Б нян..чити, рибал..ство, нен..чин, робит..ся, стан..те;

В корис..тю, дівчинон..ці, на пис..мі, кін..чик.

 

4.У якому з поданих рядків у всіх словах у формі давального відмінка пишеться знак м’якшення?

А Рибон..ці, ніж..ці, пісен..ці, баб..ці, приятел..ці;

Б ручен..ці, кишен..ці, брун..ці, прос..бі, нічен..ці;

В дон..ці, доріжен..ці, вишен..ці, яблун..ці, сторін..ці;

 

20.12.2022  Зарубіжна література

Урок 16

Тема: Стендаль (Марі Анрі Бейль). Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX ст.

Французька культура подарувала світу видатних математиків, філософів, письменників, композиторів, а також століття Просвітництва, мову дипломатії, універсальну концепцію прав людини. Також Франція відома своїми досягненнями в галузі медицини й технологій, а ще особливим французьким стилем життя.

Французька література — одна з найдавніших та найбагатших європейських літератур.

Треба застосувати прийоми математики до людського серця

і покласти цю думку в основу творчого методу і мови почуттів.

У цьому — все мистецтво.

Стендаль

Шлях цього письменника до популярності був дуже тривалим. Стендаль говорив: «Я беру лотерейний квиток, головний виграш якого полягає в тому, щоб мене читали 1935 р.». І він не помилився: його твори читали 1935 р., читають і досі, замислюючись над вічними проблемами, які порушив письменник.

Стендаль передбачав, що слава прийде до нього не раніше, ніж 1880-го. І мав рацію. Можливо, найбільша його помилка полягала в тому, що він не вписувався в певний літературний стереотип, що існував у його час. Стендаля відділяла від авторів XVIII ст. любов до героїв-себелюбців, зокрема таких, як Наполеон. Із ім’ям імператора митець пов’язував свої романтичні мрії про світле майбутнє Франції. Із цього приводу юнак занотував, що Наполеон «завойовував нам перемоги, і ми судили про всі його вчинки за законами тієї релігії, яка з раннього дитинства змушувала прискорено битися наші серця; ми бачили в цій диктатурі лише... користь для вітчизни».

Однак Стендаля не можна вважати письменником-романтиком, адже йому бракувало сентиментальності, епічного розмаху.

Та сильною ознакою його творчості, яка піднесла митця на літературний п’єдестал, був психологічний реалізм.

Творчість Стендаля

 

Роман «Червоне і чорне»

В основу роману «Червоне і чорне» покладено реальну подію, пов’язану із судовою справою Антуана Берте. Стендаль дізнався про неї, переглядаючи хроніку газети Ґренобля. Як з’ясувалося, засуджений до страти молодий чоловік, син селянина, вирішивши зробити кар’єру, став гувернером у сім’ї місцевого багатія Мішу, але, викритий у любовному зв’язку з матір’ю своїх вихованців, утратив місце. Проте цей факт був лише спонукою для задуму, у якому в окремій людській долі відбилася трагедія цілого століття. У творі є підзаголовок «Хроніка XIX ст.» і зазначений час дії: 1827 рік. Такого у французькій літературі ще не було, коли автор вдався до зображення сучасної йому доби й детально відтворив не стільки звичаї, побут, інтер’єр, скільки психологію молодої обдарованої людини низького походження, що, опинившись в умовах буржуазної дійсності, зазнала краху. Суспільство не прийняло талановитого юнака, який намагався реалізувати свою особистість, виділитися із середовища, що його оточувало.

Поєднання соціально-політичного й психологічного аспектів у романі

Роман Стендаля «Червоне і чорне» є багатоплановим, багатоаспектним твором. Найвиразніші аспекти роману — соціально-політичний (яскраво відображені погляди й настрої доби) та психологічний (розкриті порухи душі героя, мотивація його вчинків і дій).

Соціально-політичний аспект

Психологічний аспект

Дія роману відбувається за часів царювання Карла X (1824-1830), коли феодально-клерикальна реакція досягла свого апогею. Ультрароялісти влаштовують зрадницькі змови проти народу, мріючи за допомогою іноземних інтервентів відродити могутність монархії. Єзуїти проникають у всі куточки Франції, обплутуючи її шпигунською мережею й підкоряючи своїй владі душі людей. У романі Стендаля висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації; про це свідчить і підзаголовок — «Хроніка XIX ст.»

Сюжет — це зовнішня канва; головні події відбуваються в душі героя. Завдяки внутрішнім монологам читачі нібито беруть участь у справжній історії людської душі, осягають велич духу людини не обраної, не виняткової, а просто розумної, талановитого представника нижчих класів. Учинки героя психологічно мотивовані; паралелізм і контрастність допомагають осягнути внутрішні причини руху історії й особистості. Автор хоча й симпатизує героєві, але не порушує гіркої правди. Кожен етап піднесення Жульена подано крізь призму реальності: син селянина став гувернером дітей мера, але «куповано» його за найдешевшу ціну, щоб «досадити» сусідові, який придбав дорогих коней; багатий вельможа де Ла-Моль нібито й ставиться до Жульєна прихильно, але пояснює це так: «Адже буває, що люди прив’язуються до гарненької собачки... чому ж мені соромитись своєї приязні до мого юного абата?» (Тут і далі переклад Є. І. Старинкевич)

Переклад роману українською мовою зробили Єлизавета Старинкевич (1940) і Дмитро Паламарчук, Тетяна Якимович. Тільки з 1968 р. до 1981 р. «Червоне і чорне» в різних виданнях надрукували 12-мільйонним накладом.

Світ літератури в цікавих фактах

Попри те що у зверненні до читачів Стендаль зазначає рік написання роману 1827-й, це не відповідає дійсності. У творі згадано події 1829-го і першої половини 1830 р.

Багато сцен (наприклад, фабрика з виготовлення цвяхів) написано за особистими враженнями.

До кожного розділу книги є епіграф. Проте більшість із них підписані фальшивими іменами (окрім Шекспіра, Байрона та деяких давніх поетів). Усе інше вигадав сам Стендаль. Епіграфи обумовлюють характер розділу, його проблематику.

ЗАВДАННЯ!!!

1. Із чим, на вашу думку, пов’язані глибокі суперечності в характері Стендаля?

2. Яку освіту здобув майбутній письменник?

3. Ким працював Анрі Бейль і як ставився до служби?

4. Хто був його кумиром? Чому потім письменник зневірився в ньому?

5. Що значило для митця кохання?

6. Які теми, проблеми порушував письменник у своїх творах?

7. Що висунуто на перший план у романі «Червоне і чорне»: життя французького суспільства чи внутрішній світ головного героя?

8. Чому Стендаль дав роману підзаголовок «Хроніка XIX ст.»?

9. Схарактеризуйте соціально-політичний та психологічний аспекти роману «Червоне і чорне»;

20.12.2022  Українська мова  

Урок 33

Тема: Апостроф.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1.       Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, але якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.

2.       Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3.       Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами ― через дефіс: пів-Європи.

4.       Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.

5.       У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: дит'ясла, двох'ярусний, трьох'ярусний.

 

Апостроф не ставиться:

1.       Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).

2.       Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

3.       У словах іншомовного походження у злитій вимові: резюме, бюджет, бюро.

Апостроф у словах іншомовного походження  пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер, п'єдестал, інтерв'ю, прем'єр, торф'яний, к'янті, миш'як, кар'єра; П'ємонт, П'яченца, Рив'єра, Ак'яб, Іх'ямас; Барб'є, Б'єрнсон, Б'юкенен, Женев'єва, Ф'єзоле, Монтеск'є, Руж'є, Фур'є.

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт, ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.

Апостроф не пишеться:

Коли я, ю позначають пом'якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.

Винятки: ад'ютант, кон'юнктивіт, кон'юнктура, ін'єкція.

Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Ареф'єв, Водоп'янов, В'яльцева, Григор'єв, Захар'їн, Луб'янцев, Лук'янов, Пом'яловський, Прокоф'єв, Юр'єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.

Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обіньє; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних (м, п, б, ф, в), задньоязикових (ґ, к, х) і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, Прокоп'євськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Амудар'я, Гур'єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

ЗАВДАННЯ!!!!

 

1.Позначити( де потрібно) в словах орфограму «Апостроф».

Св...ятий Дух, Св..ят-вечір, з..єднаний, заозер…я, р…яст, Р…юмін, по..рятунок, за Св…ятошином, Юр…єв, Рум…янцев, під…яр…я, Сирдар…я, дит…ясла, пів…яру, верб…я,  Женев…єва, рев…ю, б…юрократ, Ф…єзоле, ф…юзеляж, п…юре, Фей…єрбах, В…єтнам, Фур…є, Зв…єрєв, р…яса, зап…ястний, зв…ялити, В…ячеслав, Св…ятослав, Лук…янченко.

 

2.Переписати слова, на місці крапок уставляючи, де потрібно, пропущені букви, м’який знак або апостроф.

Поділ..я, Поліс..я, Підмосков..я, покрит..я, насін..я, корін..я, прибут..я. Примор..я, Покут..я, Приазов..я, Приурал..я, роздоріж..я, збіж..я, лист..я, щаст..я, роззброєн..я, повіст..ю, річ..ю, піч..ю, стиснен..я, радіст..ю, швидкіст..ю, любов..ю, сіл..ю, мід..ю, подоро..чан..я, бря..чан..я, довкіл..я, риштован..я.

 

   3.Висловити свою думку : « Рідна мово,ти ніжний цвіт ,
                                                  Ти п’яниш нас, як рута–м’ята ,
                                                  Таж на цілий, на білий світ ,
                                                 Ти духмяністю розіллята...
                                                                                   Д. Білоус »

 

20.12.2022  Українська мова  

Урок 32

Тема: Ненаголошені е, и в корені слова.

1. У складах із ненаголошеними е та и пишемо ту саму літеру, що й під наголосом: вели́кий, величе́зний, бовели́ч; держу́, бо оде́ржати; клекоті́ти, бо кле́кіт; несу́, бо прине́сений; шепоті́ти, бо ше́піт; блища́ти, боблиск; вишне́вий, бо ви́шня; трима́ти, бо отри́мувати; широ́кий, бо ши́роко.

2. Е пишемо:

а) у групах -ере-, -еле-: бе́рег, де́рево, передмі́стя, сере́дній; оже́ледь, пелена́, се́лезень, ше́лест;

б) у суфіксах -ен-(я), -єн-, -ен’н’-, -енк-, -еньк-, -ер-(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня́, дору́чений, повідо́млення, Юхи́менко, ру́ченька, се́меро, мале́сенький, кни́жечка, вихова́тель;

в) коли е при зміні слова випадає або вставляється:

сі́чень, бо сі́чня; ві́тер, бо ві́тру; мі́тел, бо мітла́; справедли́вий, бо пра́вда; хло́пець, бо хло́пця.

3. И пишемо:

а) у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих ненаголошених складах: брині́ти, гримі́ти, дрижа́ти, крива́вий, крини́ця, криши́ти, стримі́ти, трива́ти, триво́га; глита́ти, блища́ти, але дріма́ти, тріща́ти;

б) інколи ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наголосом: криши́ти (кри́хта, кри́шка), трима́ти (стри́мувати); блища́ти (бли́скавка).

Там, де застосувати визначені правила написання ненаголошених е, и не можна (апельси́н, лева́да, кише́ня, лемі́ш, мину́лий, лимо́н, пирі́г та ин.), треба звертатися до орфографічного словника.

 

ДОМАШНЯ РОБОТА

1.Завдання з ключем.

Запишіть слова у дві колонки: у першу – з ненаголошеним е, у другу – з ненаголошеним и.

З..рно, вер..с, л..ман, м..далі, ваз..лін, ш..рокі, вер..сень, п..ніцилін, кр..латої, м..сколиз, чер..да, трен..р, пш..ниця, велос..пед, бр..ніти, н..потріб, вес..ло, ц..ферблат, гл..бочінь, з..рном, б..режу, п..ньок, м..тро.

Ключ. У кожному слові підкресліть останню букву - прочитаєте народну мудрість.

Фізкультхвилинка.

2. Виконати тести.

Середній рівень

1. Букву и  на місці пропуску треба писати в слові

А книж…чка Б горл…чка В лож…чка Г дон…чка

2. Букву и  на місці пропуску треба писати в слові

А вул….чка Б кач…чка В боч…чка Г чаш…чка

3. Букву е  на місці пропуску треба писати в слові

А печ…во Б вар…во В мар…во Г міс…во

4. Букву е на місці пропуску треба писати в слові

А зат…рати Б вит…раєш В ст….рати Г вит…рти

5. Букву и  на місці пропуску треба писати в слові

А наб…рають Б виб…руть В підб…ри Г заб…реш

6. Букву е на місці пропуску треба писати в слові

А з…мовий Б в…сіяний В кол…сковий Г пот…хеньку

Достатній рівень

7.Букву и  на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А тр…вога, пал…чка Б л…мон, мавп…нявко В пом…рати, горл…чко

Г вел…чезний, в…юшечок

8. Букву и  на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А поб…ратися, зар…во Б сп…тати, кош…ня В згар…ще, бр..хня

Г др….жати, л…ман

9. Букву и  на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А добр…во, кр…мизний Б зас…нати, к…рапатий В скр…піти, дзв…ніти

Г поз…чати, сем…ро

10. Букву е на місці пропуску треба  писати в обох словах рядка

А  м…лькати, х…мерний Б прост..лю, вогн…ще В очищ…ння, д…плом

Г п…рукар, дол….нька

11. Букву е на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А хр…бет, ш…потіти Б ос…ледець, сп…нити В тр…мтіти, кош…чок

Г кош…ня, вогн…ще

12. Букву е на місці пропуску треба писати в обох словах рядка

А пом…рати, т…рновий Б пром…нистий, ш…піт В кош…нятко, нов…нов….на

Г дал…чінь, сх….литися

Високий рівень

13. Вкажіть, у якому рядку на місці пропущеної літери слід писати и.

А. С…мпатія, л…мон,  с…стема, ас…метрія, ц…ферблат.

Б. Єг…пет, Пар..ж, с…лует, к…но, в…кінг.

В. Р..нг,к…ргиз, ж…раф, б…лет, ц…клон.

Г. В…мпел, г…гант, в…траж, к…моно.

14. Вкажіть, у якому рядку у всіх словах пропущено літеру е.

А.П…ч..ніг, х…тренький, мат…мат…ка, тр…вога, к…п’яток.

Б. Бр…ніти, бл..щати, л…ман, м…лькати, к…сіль.

В.Д…таль, д…р…вце, тихе…нько, к…рувати, д…путат.

Г.Зах…сник, майст…р, ч…пурний, д…сяток, тр…н…р.

15. Вкажіть, у якому рядку допущена орфографічна помилка.

А. Весна, озеро, веселий, вершина, велич.

Б.Число, вишнева, тихенько, зима, восени.

В. Травень, вітер, палець, праведний, кориневий.

Г. Лебединий, дитина, сидіти, бриніти, гриміти.

 

 19.12.2022  Українська мова  

Урок 31

Тема: РМ . Контрольне есе на тему : «Гаджети чи реальне спілкування ?»

 Сучасне життя інтенсивно розвивається, разом з ним рухаються всі й усе: люди, культура, історія тощо. Звичайно, для того, щоб не відставати від життя, тримати «руку на пульсі», бути актуальним і орієнтуватись у сучасному суспільстві, кожен індивідум повинен уміти користуватися  ґаджетами.

Сучасні технології – це чудова можливість у спілкуванні без часових, просторових обмежень. Вони незамінні помічники, які полегшують роботу, уможливлюють навчання за будь-яких обставин. І 2020 рік є тому яскравим доказом, коли в умовах пандемії навчання відбувалось лише дистанційно в багатьох країнах. Саме з допомогою ґаджетів учні мали змогу здобувати знання, розвивати комунікативні здібності, займатися самоосвітою та саморозвитком. Але… Як завжди, є маленьке «але». Адже далеко не всі учні в цей час здобували освіту, і не лише через відсутність технічних умов. Частіше діти використовували власні ґаджети не для навчання, а заради розваг. Тому можна дійти висновку: питання користі чи шкідливості ґаджетів неоднозначне, і, в першу чергу, залежить від кожного індивідуально. Та все ж таки необхідно згадати як позитивні, так і негативні аспекти проблеми: ґаджети чи реальне спілкування?

Висловлю суб’єктивну думку про те, що первинне покликання ґаджетів – полегшувати роботу, інтесифікувати виконання будь-яких завдань, відступає на другий план, якщо їх використовувати безвідповідально або ж неконтрольовано. Внаслідок цього маємо найстрашнішу хворобу ХХІ ст. – залежність від ґаджетів, що призвело до того, що сучасна людина потрапила під їх цілковитий контроль. Смартфони, планшети, комп’ютери прив’язали людей соціальними мережами, іграми, позбавляючи їх вільного часу. Занурююсь в ірреальний світ, особистість втрачає відчуття реальності. Адже у вигаданому світі все набагато простіше, там можна не дотримуватись певних правил, не слідкувати за нормами поведінки у суспільстві, мрії стають доступнішими. Після такої «казочки» важко повертатись до дійсності, у якій, окрім бажань та мрій, є обов’язки та відповідальність. Така «відірваність» від реальності, яка контролює мозок, забирає вільний час, гальмує саморозвиток, як на мене,  найбільший «мінус»  ґаджетів. Що ж до «плюсів», звичайно, неможливо недооцінити доступність, необмеженість, свободу у спілкуванні, інформативну вичерпність. Саме те, що вимагає від кожного з нас сучасне навчання, рентабельна праця тощо.

На цьому можна було б закінчити порівнювати ґаджети та реальне спілкування, але не можу не сказати про те, що безпосереднє спілкування, на мій погляд, разом з емоціями, зоровим контактом завжди буде більш результативним, ніж опосередковане. Коли розмовляєш з людиною віч-на-віч, розумієш як вона інтерпретує твоє повідомлення: зі знаком + чи -. Це дає можливість, у разі потреби, довести власну думку, переконати, аргументувати, досягти компромісу в рішенні питання. Або ж, навпаки, краще зрозуміти свого опонента.

Зрозуміло, що світ не стоїть на місці: він змінювався, змінюється і буде мінятись. Гаджети стали незамінними нашими помічниками, ними ми користуємось щодня, але ми самі повинні контролювати цей процес, а не підпадати під владу штучного інтелекту. Та як би там не було, сподіваюсь реальне, живе спілкування ніколи не втратить своєї актуальності за будь-яких обставин у всі часи .

 

ЗРАЗОК !!

1

Сучасний світ не стоїть на місці, він постійно розвивається, поліпшується, відкриває нові можливості людям у спілкуванні, роботі, навчанні, відпочинку. Одним із проривів людства стали гаджети із функцією віртуального спілкування. Нещодавно мені стало цікаво «А що краще – гаджети із віртуальним спілкуванням чи реальне спілкування ? .
Взагалі давайте для початку зрозуміємо, що таке віртуальне спілкування. Якщо ми починаємо говорити про віртуальне спілкування, то ми починаємо говорити і про гаджети, адже без них це спілкування не існує. Одними з таких гаджетів є смартфони, планшети, ноутбуки та комп’ютери. Саме ці пристрої дають нам змогу встановити зв’язок з друзями або рідними за тисячі або сотні кілометрів, а іноді просто дають змогу спілкуватися із однокласниками, друзями за декілька вулиць від вас, не виходячи з дому. Окрім цього ці девайси допомагають нам згаяти час, дивлячись фільм або шукаючи потрібну інформацію чи взагалі дають нам змогу телефонувати друзям, рідним з допомогою відеозв’язку, що є досить легко та практично. Звичайно, що, як і всі речі, гаджети мають свої негативні сторони. Цим негативом є те, що діти використовують їх не за призначенням, граючи в комп’ютерні чи телефонні ігри забуваючи про справжніх друзів та спілкування з ними, чи взагалі списуючи домашнє завдання з інтернету.
Напевно вас зацікавило, що я мав на увазі під словами “реальне спілкування”. Зрозуміло, що в інтернеті друзі теж реальні і спілкування також відбувається в реальному часі, але це все не те, бо можливо ти ніколи не побачиш тієї людини, з якою спілкувався в соціальній мережі, ніколи не поспілкуєшся з нею віч-на-віч і не пізнаєш її насправді.
Особисто для мене реальним спілкуванням стають моменти із життя, коли я спілкуюся з друзями в компанії або з особою на одинці на різні теми, ділюся жартами, ідеями, думками або просто розважаюся в якомусь місці, де всім одразу стає добре.
Що ж залишилося сказати лише одне – реальне спілкування є найкращим подарунком людству, бережіть його, ЛЮДИ!

 

2

     21 століття – ера інновацій. Сучасність заповнили надзвичайні пристрої, про які сто років тому ніхто навіть і подумати не міг – гаджети: смартфони, айфони, айпади, планшети, бездротові навушники, електронні книги і подібне. Та що там сто, навіть двадцять років назад про такі пристрої ніхто не чув! А зараз вони з нами на кожному кроці нашого життя. Гаджети – це завжди хороший подарунок рідним, хороша можливість провести добре час, величезна кількість можливостей в одному девайсі. Безсумнівно вони мають величезну кількість переваг: спілкування з людьми за допомогою соціальних мереж, месенджерів і звичайного телефонного дзвінка, постійний доступ до інтернету, розважальні програми (перегляд фільмів, прослуховування музики, читання книг), можливість робити фото і знімати відео – тобто все те, на що років двадцять назад треба було декілька пристоїв: фотоапарат, плеєр, стільниковий телефон. Але гаджети стали витісняти реальне життя! У 21 столітті ледь не кожен малюк знає як зайти в якусь гру на татовому планшеті, школяр не відлипає від смартфону, підлітки “живуть” в соціальних мережах, дорослі обирають спілкування онлайн замість реальної зустрічі. Це не може не тривожити. Надмірна кількість перебування людей в віртуальному світі призводить до того, що вони не хочуть, а у випадку з дітьми і підлітками, часто вже і не можуть будувати спілкування в реальному житті. Втрачаються основи комунікаціі – найнеобхіднішого для побудови суспільства!

 

Вчені б’ють на сполох – так далі тривати не може! В Китаї навіть почали створювати санаторії, де люди відпочивають від соціальних мереж і своїх гаджетів. На смартфонах з’явились додатки, які фіксують кількість проведеного часу онлайн. Все більше статей в інтернеті можна зустріти на тему детоксу (відпочинку) від соціальних мереж. Нарешті люди схаменулись! За якесь двадцятиріччя людство загрузло в трясовині віртуального світу і тепер потрохи почало вибиратись. Звичайно, технології не перестають дивувати і розвиватись з надзвичайною швидкістю, але не потрібно забувати про реальне життя! Варто частіше відкладати свої гаджети на полиці і проводити час з рідними, на лоні природи чи і в шумному мегаполісі. Головне – тут і зараз! Не спостерігати за всім через екран смартфону, а робити це власними очима. Частіше вслухатись в звуки навколишнього, а не тільки кайфувати під біти на Ютубі. Потрібно жити реально, а не віртуально!

 

ЗАВДАННЯ !!!

Написати  есе на тему : «Гаджети чи реальне спілкування ?»

13.12.2022  Зарубіжна література

Урок 15

Тема: КР  з тем «Золоті сторінки далеких епох», «Поезія й проза пізнього романтизму та переходу до реалізму XIXст.»

 1.Слово «античний»  означає:

а) найкращий;

б) давній;

в) новий;

г ) повчальний.

2.  Трагедія «Гамлет» належить перу:

а) Гомера;

б)  Данте Алігєрі ;

в) В. Шекспіра;

г)  Е.Т.А.Гофмана. 

3. У чому полягає « гомерівське питання»?

а)Чи справді  існував на світі Гомер;

б)чи був Гомер автором « Іліади» та « Одіссеї»;

в) чи справді Гомер народився у місті Смірна;

г) ким був для еллінів творець «Ілліади» й «Одіссеї» ;

4. Яка  поезія В.Вітмена , присвячена президенту:

а) «Блукаючи всесвітом»;

 б).«Пісня про широкий шлях»;

 в). «О капітане!»;

 г) «Лінкольну».

 5. Де відбуваються події  у творі  Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»?

а) у королівстві Керепес;

б) у королівстві Данії;

в) у Німеччині;

г) у Англії.

6.Колискою європейської цивілізації називають:

а)  Відродження;

б)  Середньовіччя;

в)  Античність;

г)  Новий час.

 7. Автором «Божественної комедії» є:

а) Гомер;

б)  Данте Алігєрі ;

в) В. Шекспір;

г)  Е.Т.А.Гофман. 

8. У чому полягає «шекспірівське питання»?

а)Чи справді  існував на світі Шекспір;

б)чи міг Шекспір створити такі шедеври;

в) чи справді Шекспір народився у Англії;

г) ким був для англійців Шекспір .

9.Визначити жанр твору Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»

а)  оповідання;

б)  роман;

в)  повість-казка;

г)  повість.

10. Поетичну збірку «Листя трави» Волт Вітмен писав:

а)  кілька років;

б)  рік;

 в)  усе життя;

г)  кілька місяців.

11. Що означає  термін «романтизм»?

12.Напишіть розгорнуту відповідь тему « За що боровся Гамлет?».

 

13.12.2022  Українська мова  

Урок 30

Тема: Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії.

Орфографією називається система правил про способи передачі на письмі звукового складу слів. Одиницею орфографії є орфограма – написання певного звука, морфеми, слова. Таке написання визначається й закріплюється тим чи іншим правилом ( орфографічним).

Єдина, обов’язкова для всіх орфографія відіграє важливу роль у спілкуванні людей, сприяє піднесенню рівня мовної культури.

Орфографічні помилки – це помилки, пов’язані з порушенням правил написання ( великої літери у власних назвах, м’якого знака, апострофа тощо). При перевірці робіт орфоепічна помилка позначається вертикальною рискою – І.

Правильне написання слів перевіряється за орфографічним словником.

 

Робота з опорною таблицею

Орфограма – це певне написання слова, засноване на правилах української мови
Розрізняють орфограми	Буквені, небуквені ( кома, крапка, тире, двокрапка та ін.).
Будь – яка орфограма складається з двох частин	перша – варіант правильного написання букви чи словосполучення; друга – ситуація, що характеризує орфограму ( Лев (ім’я) – лев  (звір)
Найбільш небезпечними місцями у слові є	ненаголошені голосні в коренях, суфіксах, префіксах і закінченнях; м’який знак; апостроф; подвоєні, подовжені приголосні; правопис частки не  з різними частинами мови та ін.
Для того , щоб правильно написати слово, потрібно: змінити форму або дібрати спільнокореневе слово, щоб буква була в сильній позиції; звернутися до правила орфографії; звернутися до орфографічного словника

 Принципи української орфографії

В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий (диференційний).

Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.

В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:

– усі наголошені голосні звуки: па́рта, шко́ла, зу́стріч, пе́ра, ши́роко, лі́нія;

– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]: доро́га, магази́н, буди́нок, підро́зділ, молоко́, ходи́ти;

– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;

– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати, купувати, руйнувати, жовтуватий;

– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;

– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце, сонце;

– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках, утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);

-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']: норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський, товариський, черкаський;

– чергування приголосних          [г], [к], [х]          →           [ж], [ч], [ш]

→           [з´], [ц´], [с´]

дорога →           дорожній           рука      →           ручний

→           (на) дорозі,       →           (на) руці,

кожух   →           кожушина         вухо      →           вушко

→           (у) кожусі,          →           (у) вусі.

Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.

Вимова               Написання

[леихки׀ĭ]          легкий (бо ле́гко, леге́нький)

[криела׀то] крилато (бо кри́ла)

[гоулу׀бка]                голубка (бо го́луб)

[кни׀з´ц´і]            книжці (бо кни́жечка, кни́жний)

[на р´і׀ц´:і]   на річці (бо річка, рі́чечка)

За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:

– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і в словах зе́млі, ви́соко, ро́зум);

– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);

– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);

– прийменники з, без перед словами, що починаються шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;

– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;

– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця, піднісся.

Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією, хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.

За традицією в українському письмі вживаються букви:

– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю, малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє, єдиний, юнак;

– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний, країна;

– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;

– м’який знак: сядь, дядько, синього;

– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;

– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;

– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо, Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.

Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого, але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.

Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів). До таких написань належать:

– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи), захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;

– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);

– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження; світить сонце і сон це чи дійсність;

-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.

За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням, якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий, предорогий і привокзальний, присісти, привезти

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

 1.Робота з текстом .Прочитайте текст. Випишіть слова, у яких є орфограми, підкресліть їх і назвіть відомі вам орфограми.

Мова має два потужні крила – океан слів і граматику. Океан слів – це безмежжя, незліченність, найшвидша змінюваність, схильність до необмеженого поповнення. Граматика ж – мудрий господар, володар цього океану. На противагу безмежжю слів граматика – стислість, суворі правила, які легко можна перелічити, але нелегко застосувати (За І. Вихованцем).

 

2. Прочитайте.  Виправте орфографічні помилки, запишіть.

Рідною мовою належит  вважати мову своєї нації, мову претків, яка поввязує людину з її народом, єго духовнеми надбаньями.

Рідну мову діти засвоюют  від батків. В історії  україни звичні вепадки, коли до рідної мови значна частина Українців повиртаєця  лише у зрілому віці.

Українська мова є  мовою Українського народу. Отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає сибе преналежним до Української нації  (За В. Іванишиним, Я. Радевичем-Винницьким).

 

3. Поясніть значення термінів.

Орфограма, орфографічна помилка, орфографічна грамотність, орфографічний словник.

4.Уставте пропущені букви.

Бага..тво, лю..ство, грома..ський, студен..ський, гіган..ський, тури..ський, пропаганди..ський, моло..ьба, про..ьба, лі..ба, кі..ті, дал..ч, вел..ч. Ро..пис, вро..сип, ..кат, ..цементувати, ро..чин, ..формувати, ..тискач, ..чепити, ро..кис, ..прожогу, ..пад, бе..крилість, не..терпно, ..сох, ро..сунув, ..чавити, ..хов, ро..сіл, ..шити, не..проста, ро..тин, бе..платно.

13.12.2022  Українська мова  

Урок 29

Тема: Контрольна робота з тем «Практична риторика. Орфоепічна норма» (тести)

Контрольна робота з теми:

«Практична риторика. Орфоепічна норма»

1.     Риторика – це:

а) наука, яка вивчає види красномовства; б) розділ, в якому розглядають роди красномовства;

в) мистецтво побудови та виголошення промов.

2. Що є предметом риторики?

а) вивчення імен відомих ораторів;                      б) зразки текстів промов;

в) побудова та виголошення промови.

3. Батьківщиною красномовства вважають:

а) Стародавній Єгипет            б) Античну Грецію             в) Стародавній Рим.                                                

4. Назвіть найвідоміших ораторів минулого.

5. Виберіть з переліку ті науки, які лежать в основі риторики: філософія, математика, психологія, естетика, історія, логіка, література.

6.  Орфоепічна помилка - це:

        а) порушення норм творення граматичних форм;

        б) вживання слів у невластивому значенні;

        в) неправильне написання слів;

        г)  відхилення від норм літературної вимови.

7. Які внутрішні якості повинен мати оратор?

8. Підкреслені літери позначають той самий звук в усіх словах рядка

А доріжка, стежці, огороджений                  Б ягідка, подзьобувати, радяться

В рюкзак, Великдень, жилетка                     Г осьдечки, знімання, зів’янути

9.     Спишіть, обираючи і або й, у або в.

Біле і(й) чорне, Юля і(й) Ярослав, піца у(в) магазині, купити у(в)се, зустріч у(в) Одесі, тополя і(й) явір, тихий і(й) спокійний, Одеса і(й) Яремче, вона і(й)шла.

10. Установіть відповідність:

1  адресат                                  А  мінімальний акт у спілкуванні

2  адресант                                Б  тактичний хід

3  комунікативний намір         В  мовець

4  мовленнєвий учинок            Г  аудиторія

5  мовленнєва ситуація

 11. Поставте наголос у словах: дихання, міліметр, випадок, жалюзі, курятина, тістечко, запитання, спина, течія, листяний, новий, косий.

12. Відредагуйте вирази: терпіти поразку, підняти питання, сказано на мій адрес, без будь-яких виключень, вияснення всіх питань, ця кандидатура у всіх відношеннях підходить нам, лікувальне голодання, з великим інтересом поставилися студенти до розповіді, переводити кошти, любий предмет.                               

12.12.2022  Українська мова  

Урок 28

Тема: Словорозрізнювальний, форморозрізнювальний, діалектний наголоси.  Складні випадки наголошування слів.

 Словорозрізнювальний наголос

           Смислорозрізнювальна роль наголосу полягає в тому, що наголос є засобом вираження різних лексичних значень: Атлас — атлАс, вАрення (процес варіння) — варЕння (харчовий продукт із плодів, ягід), зАмок — замОк, елЕктрик (фахівець з електротехніки) — електрИк (голубий та синій колір із сірим виблиском), лікарський (похідне від лікар) — лікАрський (похідне від ліки), прИклад — приклАд, плАкати — плакАти.

Форморозрізнювальний наголос

Зазначена функція наголосу розрізняє граматичні форми слів, наприклад, відмінок і число іменника: книжкИ — називний відмінок множини і кнИжки — родовий відмінок однини; хАти — родовий відмінок однини, хатИ — називний відмінок множини.

Отже, наголос виконує форморозрізнювальну роль, тобто є засобом диференціації граматичних значень однакових словоформ: кнИжки — книжкИ, рУки — рукИ, слОва — словА, гІлки (родовий відмінок однини) — гілкИ (називний і знахідний відмінки множини), пізнаЮть (майбутній час) — пізнАють (теперішній час), прислухАлася (недоконаний вид) — прислУхалася (доконаний вид).

Односкладові іменники другої відміни у родовому відмінку однини, змінюючи закінчення, змінюють і наголос: двОру — дворА, мОсту — мостА, стОлу — столА. Варіантні форми наголошення в орудному та місцевому відмінках мають такі іменники: гОстями, гістьмИ, на гостЯХ; чобітьми, чОботами, чобОтями;грІшми, грошИма; двермИ, дверИма; слізьми, слізьмИ, сльозАми; на дахУ, на дАсі.

Чи не найактивніше форморозрізнювальна функція наголосу проявляється у видових парах дієслів, що передають доконану чи недоконану дію: відкликати — відкликАти; нарізати — нарізАти; відміряти — відмірЯти; вслУхатися — вслухАтися; рознОсити — розносИти.

Діалектний наголос

Діялектний наголос зумовлений двома основними територіяльними тенденціями у наголошенні: південно-західній і південно-східній. Із ХІХ століття нормативною стає південно — східна тенденція наголошення слів. З огляду на це варто звернути увагу на такі по-діялектному наголошені типи слів, аби уникнути цього в офіційно — діловому спілкуванні. Наприклад, наголошення дієслівних форм: роблю (треба роблю), пишу (треба пишу), закінчу (треба закінчу), плести (треба плести), вести (треба вести), перейдемо (треба перейдемо), смієтеся (треба смієтеся), живемо (треба живемо); наголошення присвійних, означальних і вказівних займенників: свого (треба свого), всього (треба всього), того (треба того), цього (треба цього), (але до свого, до всього, до того, до цього).

Завдання!!!

1.Визначити лексичне значення поданих слів. З’ясувати, як наголос впливає на розрізнення лексичного значення слів. Скласти з ними речення.

Відомість — відомість, водЯний — водянИй, забігати — забігАти, зАв’язка — зав’Язка, зАраз — зарАз, свЯчений — свячЕний, прАвило — правИло, Орган — оргАн, лУпа — лупА.

2.Перекласти слова з російської мови українською, порівняти в обох мовах наголоси в словах. Указати особливості наголошування слів в українській мові.

Рукопись, одиннадцать, дрова, твёрдый, дочка, коромысло, говорят, братья, песни, семьдесят, ненавидеть, олень, крапива, гетманщина, широко, чистенький, росяной, звонкий, рукопис, доска, летопись, подружка, глибоко, тоненький.

        Правильне наголошування слів є однією з найважливіших рис нормативності кожної літературної мови. Хоч українській мові притаманна стала система наголошування, яка склалася історично й виконує велику роль у звуковій організації слова, проте в мовній практиці часто трапляються помилки саме в наголосах. Кожна частина мови має свої акцентуаційні особливості. Наголошування основної форми слова іноді відмінне від наголошування інших його форм. Так, за допомогою вільного і різномісного наголосу розрізняються граматичні форми того самого слова.

 

У мовленні досить часто плутають наголошування іменників першої відміни у формахродового відмінка однини і називного-знахідного множини, в яких наголос виконує форморозрізнювальну функцію. Йдеться про ті випадки, коли форми називного і знахідного відмінків множини тотожні, зокрема в іменниках, що означають назви предметів, явищ, процесів, понять, і в деяких іменниках — назвах істот.

     Наголос може служити засобом розпізнавання форм однини і множини деяких чотирискладових суфіксальних іменників на -к(а), у яких в однині наголошується перший або другий склад, а в множині — закінчення: коло́дочки—колодочки́, копі́єчки—копієчки́, поду́шечки— подушечки́, това́ришки—товаришки́, учи́тельки—учительки́ тощо (але рукави́чки—рукави́чки, пере́купки – пере́купки, коломи́йки—коломи́йки та ін.).

Багатоскладові іменники у формах однини та множини мають однаковий наголос: відві́дувачки—відві́дувачки, вико́нувачки—вико́нувачки, доброді́йниці—доброді́йниці .

В українській мові є кілька іменників першої відміни, які, розрізняючись наголосом уформах родового відмінка однини і називного-знахідного множини, мають, крім того, у деяких непрямих відмінках множини двоваріантне наголошування: пахви́—па́хви (пахва́м і па́хвам), свині́—сви́ні (свине́й, сви́ням, свиньми́і сви́ньми), сестри́—се́стри (се́стер і сесте́р, се́страм, се́страми), сироти́—си́роти (си́ріт і сирі́т, си́ротам, си́ротами), сім’ї́— сі́м’ї (сіме́й і сі́мей, сі́м’ям, сі́м’ями), сльози́—сльо́зи (сльоза́м, слізьми́, слі́зьми і сльоза́ми, у сльоза́х).

Відступ від орфоепічних норм наголошування слів може порушити мовне спілкування, оскільки наголос нерідко виконує не лише форморозрізнювальну, а й словорозрізнювальну функцію. Пор.: атлас (альбом) – атлас (тканина); сестри (род. відм. одн.) – сестри (наз. відм. мн.); дорога (іменник) – дорога (прикметник); обід (у колеса) – обід (споживання їжі); на березі (від берег) – на березі (від береза); брати (дія) – брати (мн- від брат); образи (мн. від образ) – образи (мн. від образа) – образи (ікони); захід (у значенні «рух небесного світила»; заходження кудись; намір дії), проте лише захід (у значенні «сторона світу» або «дія, засіб для досягнення чогось»), плакати (дія) – плакати (гасла) тощо. У випадках багатозначності слів наголос може слугувати засобом розрізнення значень. Пор. батьківщина (спадщина) і Батьківщина (Вітчизна), окісний (від окіст) і окісний (від окістя), господарський (від господар) і госпо­дарський (від господарство) тощо.

Діалектним наголосом називають особливості наголошування слів в українських діалектах порівняно з літературною мовою.

Наявність таких особливостей зумовлена, з одного боку, своєрідністю говорів української мови, з іншого — впливом інших мов: польської, чеської та ін. Напр., південно-західним діалектам властиві такі наголоси: хо́джу замість ходжу́, лю́блю замість люблю́, опові́дання замість оповіда́ння, моє́ замість мо́є.

Складні випадки наголошування слів.

У сучасній українській літературній мові в деяких випадках допускається варіантне наголошення До іменників з подвійним наголосом належать: ведме́ди́ця, виши́ва́нка, по́ми́лка, апо́стро́ф, ма́ля́р, фа́рфо́р.

З подвійним наголосом уживаються прикметники: баво́вня́ний, безза­́хи́сний, весня́ни́й, вітчи́зня́ний, во́вня́ний, вогня́ни́й, допомі́жни́й, за́ти́шний, зимо́ви́й, смі́ли́вий.

У літературній мові допускаються варіанти наголошення таких дієслів: ві́дповісти́, закі́нчити́, заче́рстві́ти, нія́кові́ти, очо́ли́ти, плі́сня́віти, поси́ві́ти, поста́рі́ти, тума́ни́ти; дієприкметників: зі́гну́тий, пере́мкну́тий, поси́ві́лий; прислівників: га́ряче́, да́рма, по-ста́ро́му.

Щоб не помилятися в наголошуванні слів, потрібно користуватися словниками.

 

ЗАВДАННЯ!!!

 

1. Визначити лексичне значення поданих слів. З’ясувати, ян наголос впливає на розрізнення лексичного значення слів. Скласти з ними речення.

ВІдомість – відОмість, забІгати – забігАти, зАв’язка – зав’Язка, зАраз – за рАз, свЯчений – свячЕний, прАвило – правИло, Орган – оргАн, лУпа – лупА.

2.Творче завдання .За бажанням написати есе «Чи так важливо правильно наголошувати?»

06.12.2022  Українська мова  

Урок 27

Тема: Наголос. Нормативний наголос. Основні правила наголошування слів. Варіативне наголошування слів в українській мові.

 

  Наголос. Принципи наголошування, проблемні випадки.

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Дуже часто у людей виникають проблеми з правильним уживанням наголосу, бо часто в процесі спілкування ми чуємо неправильний наголос слів, а згодом і самі починаємо вимовляти деякі слова неправильно.

Наголос у словах української мови складно правильно визначити, бо він не тільки може припадати на будь-який склад, але йому також властива рухомість — можлива зміна наголосу при відмінюванні слова. Ситуацію також ускладнює відсутність чітких правил щодо формування наголосу та велика кількість винятків.

 

Основні принципи наголошування іменників

1. У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні: наприклад, загадки, огірки.

2. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення: наприклад, тарілка — тарілки, книжка — книжки, АЛЕ: сусідка — сусідки.

3. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають наголошений суфікс: наприклад, читання, завдання. АЛЕ: бігання, нехтування.

4. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр: наприклад, сантиметр, міліметр, дециметр. АЛЕ в назвах пристроїв — по-інакшому: термометр, барометр.

 Основні принципи наголошування прикметників

1. Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним: наприклад, маленький, чорненький, гарненький.

2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення): наприклад, дзвінкий, новий, тонкий, котрий.

 Основні принципи наголошування дієслів

1. Правила наголошування дієслова «бути» такі в теперішньому часі — бути, будемо, проте в минулому часі: була, було, були.

2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі: наприклад, нести, везти, мести.

3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері: наприклад, веземо, ідемо. АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите.

Основні принципи наголошування числівників

1. У числівниках, що закінчуються на -десят, наголос припадає на останній склад: наприклад, п’ятдесят, сімдесят.

2. У числівниках, що закінчуються на -адцять, наголошений передостанній склад: наприклад, дванадцять, вісімнадцять.

 Запам’ятати також потрібно слова з подвійним наголосом: 

пОмИлка, зАвждИ, назАвждИ, правОпИсний, прОстИй, слІзьмИ, рОзбІр, АлфавіІт, веснЯнИй, доповІдАч, зАвждИ, дОговОру, жАлібнИй, м ‘Я’зовИй, пЕрвІсний, перЕстАрок, пОмИлка, прОстИй, тАкОж.

 Розрізняють наголос словесний і логічний.

Словесний наголос — виокремлення складу у слові. Він завжди падає на голосний звук.

Логічний наголос — виокремлення слова чи такту, які несуть у вислов­ленні значеннєве навантаження.

 

ЗАВДАННЯ!!!!

 1.Прочитати текст. Дати тексту заголовок.  Чи актуальними є проблеми, порушені автором? Якою є ваша позиція?

 (1) Якщо ти друже повірив що безсилий тобі вже нема чого робити на цьому світі. (2) Отже вір у себе. (3) Не піддавайся власній зневірі ти без сумніву сильніший за неї. (4) Усе на світі минуще неминущий тільки могутній дух людини. (5) Якщо ти брате сильний духом переможеш себе. (6) І люди не забудуть твоєї мужності. (7) Вони пам’ятатимуть і твою юначе силу і твої прекрасні зусилля у боротьбі із самим собою (О. Довгий).

 Післятекстові завдання

·Записати текст, розставивши розділові знаки. Поставити знак наголосу над кожним словом у тексті.

 2.Українській мові властиве варіантне наголошування слів. Записати подані слова з подвійним наголосом. Додати до них свої приклади, попрацювавши з орфоепічним словником.

 Алфавíт — алфáвіт, веснянúй — весняний, доповідáч — доповíдач, завждú — зáвжди, дóговору — договóру, жáлібний — жалібнúй, мязовий — мязовúй, пéрвісний — первíсний, перестáрок — перéстарок, пóмилка — помúлка, простúй — прóстий, тáкож — такóж. 

06.12.2022  Українська мова  

Урок 26

Тема: Основні правила вимови голосних звуків. Основні правила вимови приголосних звуків.

Літературна мова – це найдосконаліша форма загальнонародної мови, яка відзначається високим ступенем нормативності. Цим літературна мова протиставляється іншим різновидам національної мови – діалектам, жаргонам, просторіччю, які мають обмежену сферу вживання.

Орфоепічна норма – це мовна норма у сфері вимови й наголосу: ходжу (не хожу), Інцидент (не інциНдент), одинАдцять (не одИнадцять); чимало пам’ятОк (не пАм’яток). Орфоепічні норми складаються історично разом із формуванням національної мови, коли в життя суспільства збільшується питома вага усного мовлення. Володіння орфоепічними нормами сприяє швидшому порозумінню людей.

У широкому розумінні орфоепічні — це норми:

— власне орфоепічні (літературна вимова окремого звука, найрізноманітніших поєднань звуків);

— акцентуаційні, наголошувальні;

— інтонаційні.

 

ОСНОВНІ НОРМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Вимова голосних
Звуки [а], [о], [і] в усіх позиціях вимовляються виразно і чітко.
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и], а [и] — до [е].	[веисна], [виешне′вий]
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] та [і] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]. У словах іншомовного походження такого наближення не відбувається.	[вода´], [додо′му] [зоузуля], [поуріг]
Вимова приголосних
Шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді. Шиплячі звуки лише злегка пом’якшуються в положенні перед [і]. Шиплячі треба вимовляти як напівпом’якшені також і тоді, коли вони подовжуються.	[н′іч], [д¢івча´та] [ш’іст′], [ч’ітко]     [узб’іч’:а], [узвиш’:а]
Звук [в] вимовляється дзвінко, ніколи не замінюється глухим у кінці слова та перед глухими, не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та в кінці слова вимовляється як [ỹ].	[в’і¢теир]     [шоỹк], [даỹно´], [буỹ]
Звук [ґ] вимовляється, на відміну від звука [г], як проривний.	[ґа´нок], [дзи´ґа], [гра´дус]
Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один неподільний звук. Якщо [д] і [з] або [д] і [ж] належать до різних значущих частин слова, їх слід вимовляти як окремі звуки.	[д͡жем], [кукуру´д͡за] [надзéмниеǐ], [п’іджиеви´тие]
Вимова абревіатур
Найчастіше абревіатура вимовляється за назвами початкових букв (ха-те-зе — ХТЗ). Однак такий підхід не завжди прийнятний, зважаючи на складність, немилозвучність вимови абревіатури, через те в окремих випадках варіантом вимови може бути просторічний, простіший (не ЕФ-ЗЕ-У, а  ФЕ-ЗЕ-У). Однак таких прикладів небагато. Вимова абревіатур багато в чому залежить від кількості, а також розміщення голосних і приголосних звуків. Найголовніші закономірності вимови літерних абревіатур такі: — за звуками вимовляються ініціально­звукові абревіатури, що складаються з ініціалів типу «голосний — голосний — приголосний», «приголосний — голосний — приголосний», наприклад: ООН, ЖЕК, ЦУМ. — літерні абревіатури, що складаються з двох або трьох приголосних та одного голосного, вимовляються за буквами, наприклад: ПТУ (пе­те­у), МГУ (ем­ге­у); — однолітерні абревіатури з цифрами вимовляються за назвами букв: Т-34 (те­34).
Наголос
Більшість самостійних слів мають один наголос. У випадках, коли нормативними є два можливих наголоси, один з них, як правило, більш уживаний, і в словниках такий варіант ставиться на першому місці: завжди′ і за´вжди. Як і в більшості слов’янських мов, в українській наголос вільний, тобто не закріплений за якимось певним складом слова. Наголос рухомий. Це означає, що він може змінюватися в різних формах одного і того ж слова: стіна — стіни, земля — землі. Словесний наголос може виконувати функцію диференціації слів або їх граматичних форм. Наголос розрізняє омографи (за′мок – замо´к). Наголос також може виконувати форморозрізнювальну функцію, виступає засобом розмежування відмінкових форм іменників однини та множини: свіжі новини  — не чув новини. Таким чином, український наголос має ряд особливостей, знання яких сприяє вдосконаленню усного мовлення.

ЯК ПРАВИЛЬНО!

1.Немає захисту краще! (замість українського прикметника, вжито форму, аналогічну до російського прислівника лучше, правильно – немає кращого захисту);
2. Pantenе – густе та кріпке (правильно – міцне);
3.Gala – чистіше чистого (правильно – чистіше за чисте);
4. Гель “Красная линия” – ніжніше за ніжність (рід прикметника утворено за аналогією з російським прислівником, правильно – ніжніший);
5. Не відмов собі у задоволенні! (калька, такий вираз в українській мові неможливий, варто сказати: не відмов собі або отримай задоволення);
6....один із ста п’ятидесяти тисяч дезодорантів... (неправильна форма числівника, правильно – п’ятдесяти);
7. ...до п’ятидесяти відсотків... (п’ятдесяти );
8. “П’ять капель” (правильно – крапель);
9. Життя – це здорово! (правильно – добре, гарно і т.п.);
10 Будь зі мной кожен день, “Корона” (в шести словах три русизми, правильно – будь зі мною щодня, “Короно”);
11. Гучні вибухи зерен в мікроволновці (правильно – мікрохильвій печі);
12. Трансляція за підтримки партнерів “Чернігівське” та братів Кличко! (правильно – братів Кличків);
13.Комфорт і ціни – одне задоволення! (калька з російської, правильно – саме задоволення).

ДОМАШНЯ РОБОТА !

1. Уставте пропущені букви, дотримуючись орфоепічних норм.

У ложе..ці, кни..ці, Пара..чин,..жиру, злі..ши, бе..шапки, мі.. солдатами, ро..жеврітися, зупини..ся, на сте..ці, відчепит..ся, сподіваєм..ся, ..шумом, бе..чинство, ..чищати, Іл..я, мудріст..ю, щаст..я, скрин..я, їдальн..я, лист..я, безліс..я, ріл..я, мід..ю, скатер..ю, пам’ят..ю, л..ється, постат..ю, повінн..ю, засил..я, молод..ю, молодіст..ю, жовч..ю, у піднебес..і, подвір..я, радіст..ю, стат..я, стат..ей.

2.Запишіть речення, обравши з дужок правильний варіант.

1. Воскреснемо, бо світить нам (у, в) віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». 2. Немає (у, в) Україні кращого неба, ніж небо твоєї малої Батьківщини. 3. А через (у, в)сю Україну, посеред щедротних степів (й, і) ланів, пливе Дніпро-Славутич — історичний символ й образ України.

06.12.2022  Зарубіжна література  

Урок 14

Тема: ПЧ. Майстерність українських перекладачів ліричних творів. Уплив В. Вітмена на українську поезію

 

 

Вони перекладали українською безліч світових шедеврів, аби вітчизняний читач розширив свої літературні горизонти.

Незважаючи на цькування та критику, українські літератори продовжували свою нелегку, але таку потрібну справу. Ці перекладачі дали змогу українцям насолодитися світовими скарбами літератури.

Микола Лукаш

Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20-ти з гаком мов, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Переклади: У 1955 друкується перший переклад «Фауста» Гете, що приносить митцю першу славу перекладача. З середини 1950-х по 1973 Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів — «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса та Гейне, Шиллера й Верлена, Рільке, Гюго, Міцкевича.
Микола Лукаш був не просто поліглотом і обдарованим перекладачем, а й фольклористом-новатором. Він свідомо вводив у перекладені тексти маловживані українські слова, був відмінним знавцем різних діалектів. Наприклад: «Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує», — Лукаш демонструє живу народну творчість, а не цензуровану радянською владою.
Також він писав короткі іронічні, самоіронічні й сатиричні поезійки-шпигачки — які за часів радянщини, звичайно, не друкували.
За наївний, але щирий лист протесту проти ув’язнення Івана Дзюби Миколу Лукаша геть відсторонили від літературного процесу в країні, помер він у бідності й самотності, не доживши пару років до Незалежності.

Максим Рильський

Неперевершений перекладач і глибокий теоретик перекладацької справи.
Рильський переклав українською мовою понад двісті тисяч поетичних рядків. Також у його доробку є повісті, романи, п’єси.

Переклади: Поет мав чітке переконання, що переклади є важливою політичною та культурною справою: «Це знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями, знаряддя зміцнення і зросту інтернаціональної свідомості».
Значущість доробку Рильського у перекладі справді вражає: «Пан Тадеуш» та лірика Міцкевича, «Орлеанська діва» Вольтера та «Мистецтво поетичне» Буало. Максим Рильський перекладав Шекспіра «Король Лір» та «Дванадцята ніч», Мольєра «Мізантроп», Гете та Гейне, Крилова та Грибоєдова, Лермонтова та Тютчева, Неруду і Блока.

Іван Франко

Іван Якович був не тільки геніальним письменником, а й перекладачем. У творчому доробку Франка важливе місце посідають переклади з античних літератур. На його думку антична поезія є скарбницею світової літератури, і він намагався збагатити нею українську культуру.

Переклади: Гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», «Сапфо і Алкей», «Піндар і Менандр», збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується cписок античних перекладів Франка. Переклади Івана Яковича з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу. Але винятковою працею Франка є переклад «Фауста» Гете з ґрунтовними коментарями. Також він переклав золотий спадок нашої давнини — «Слово о полку Ігоревім».

Пантелеймон Куліш

Він був одним із перших, хто збагнув значення перекладу найкращих творів світової літератури як могутнього джерела духовного збагачення української культури.

Переклади: Пантелеймон Куліш здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою. Переклав майже всього Шекспіра, Гете, Джорджа Байрона, зокрема поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», «Дон-Жуан», балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти».
Куліш невпинно працював у царині перекладу і був твердо переконаний, що найвидатніші твори європейського письменства мають стати здобутком письменства українського.

Микола Зеров

Автор оригінальних поезій, поет-перекладач, організатор перекладацького «Гуртка неокласиків», теоретик і дидактик перекладу.

Переклади: Микола Зеров перекладав багато і з різних мов, але головними стали його праці із античною літературою. Саме вони й увійшли до «Вибраних творів» — Овідій, Катулл, Марціал, Горацій, Вергілій. Але на цьому коло перекладацьких зацікавлень М. Зерова не закінчувалось. Він переклав українською мовою латинські вірші Стефана Яворського та Григорія Сковороди, твори французьких «парнас­ів» Леконта де Ліля, Ередіа й таких різних пред­ставників літератур романо-германського світу як Ронсар, Дю Белле, Беранже, Бодлер, Верхарн, Байрон, Петрарка та ін.

 

 

 

 

 

 

Волт Вітмен (Walter Whitman; 31 травня 1819 — 26 березня 1892) - американський поет, есеїст, журналіст та гуманіст. Представник переходного періоду між трансценденталізмом та реалізмом, що об'єднав ці два напрями в своїх творах. Вітмен — один з найбільш впливових поетів американського канону, якого часто називають батьком верлібру. Його твори на той час були дуже спірні, особливо його поетична збірка «Листя трави», яку вважали непристойною через неприхований сексуальний підтекст.

Вітмен народився на Лонг-Айленді. Працював журналістом, вчителем, державним службовцем та медиком-добровольцем під час Громадянської війни в США. На початку своєї кар'єри він опублікував досить помірковану новелу «Франклін Еванс» (1842). Свій головний твір, «Листя трави», Вітмен вперше опублікував у 1855 р. за власний кошт. До самої смерті Вітмен продовжував його розширяти та переробляти. Наприкінці свого життя Вітмен переїхав до Кемдена, Ньо-Джерсі, де його здоров'я різко погіршилося. Він помер у 1892 р. у віці 72 років і його похорон став громадською подією.

Часто нарівні з його поезією дослідники дискутують щодо його сексуальність. Зазвичай біографи називають його або гомосексуалістом, або бісексуалом, але наразі неясно, чи мав Вітмен які-небудь сексуальні відносини з іншими чоловіками. Усе життя Вітмен займався політичною та суспільною діяльністю. Він підтримував Умову Вілмота — проект поправки до Конституції, яка забороняла рабство, і загалом був проти розповсюдження рабства. В своїй поезії Вітмен сповідує рівноправність усіх рас, і в певний період часу вимагає скасування рабства, проте пізніше вбачає в русі аболіціоністів погрозу демократії.

 

05.12.2022  Українська література  

Урок 33

Тема: Особистісні чинники у світогляді людини на рубежі віків. Посилення зв’язку з культурою Європи, активні націотворчі процеси. Основні риси українського прозового модернізму (О. Коцюбинський, О.Кобилянська, В.Стефаник, В.Винниченко). «Нова школа» у прозі.

 

Сьогодні на уроці ми будемо працювати над темою, що стосується української прози, адже  саме прозові твори вивчатимемо протягом перших двох місяців другого семестру.

Подивіться, будь ласка, на схему «Періодизація української літератури» і пригадайте стилі, притаманні кожному періоду, записавши їх у таблицю.

Хронологічна таблиця «Літературні стилі»

1. Який стиль існував у давній українській літературі ХІ ст., коли виникли повчання, літописи, «житія» святих? Монументальний стиль

2. А у ХІІ ст., коли «писалося» «Слово про похід Ігорів», який стиль існував? Орнаментальний

3. Який стиль в літературі існував у ХVІ  столітті? Ренесанс

4. Хто назве стиль  доби Григорія Сковороди, а саме початку ХVІІІ ст.? Бароко

5. Який стиль «панував» у кінці ХVІІІ ст.? Класицизм

6. Який стиль (напрям)  в українській літературі започаткував Г. Квітка-Осно’яненко на початку ХІХ ст.? Сентименталізм

7. Яке «забарвлення» мають ранні твори Тараса Шевченка, написані у першій  половині ХІХ ст., тобто назвіть стиль? Романтизм

8. Який стиль притаманний творам І. Нечуя-Левицького та П. Мирного, тобто кінцю ХІХ та початку ХХ ст.? Реалізм

Перш ніж почати розмову про модернізм, хочу запропонувати вам скласти асоціативний кущ до слова «модерн»,

Асоціативний кущ

Модерн — новий, сучасний, незвичайний, модний

Модернізм (від латин. modernus – сучасний, буквально – осучаснений) – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі.

У літературі, як зарубіжній, так і українській, до того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури   напрямами й водночас художніми методами (стилями) є всі ті, що ми згадали і записали в таблицю. Модернізм – це загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст.

Головні ознаки модернізму:

• перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;

• вищість таланту й мистецтва;

• головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;

• звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.

Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, A. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій. В українській літературі модернізм не проявився у повному й концептуальному виді, однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційно суб'єктивно-індивідуалістичного розуміння людини й дійсності. Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні, національні, моральні, гуманістичні ідеї  ХVІІІ-ХІХст.,  коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку.

1. Період останніх десятиліть XIX ст. і початку XX ст. для української літератури продемонстрував зміни в естетичній свідомості митців, що зумовили появу модернізму як нового літературно-мистецького напряму. Не всі митці схвально сприйняли новітні ідеї та форми  мистецтва. Тоді чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку. Одна – традиційна, просвітницька, народницька. Друга – виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська. Але в українському письменстві ранній модернізм виявився явищем не так естетичним, як культурно-історичним, а це означало, що національній самоідентифікації в художніх текстах модерністського звучання митці приділяли особливу увагу. Іван Франко справедливо наголошував, що письменники модерністського напряму виявляли себе патріотами, адже намагалися «цілком модерним європейським способом» у літературі відтворити «своєрідність життя українського народу».

2. Для творів молодих прозаїків, які в літературознавстві отримали назву «нової школи» (Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Винниченко, Богдан Лепкий), властиві інтелектуалізовані роздуми героїв про індивідуальні й загальнокультурні проблеми, елементи психоаналізу в розкритті характерів, оприявнення сфери підсвідомого, соціальної і масової психології. На перший план виходять новітні форми й засоби зображення: міфологічні образи, символи, імпресіоністичне нюансування людських почуттів і думок.

3. Модерністи реалізували свої таланти як пошуки «вглиб людини», прагнули переосмислювати дійсність, піднімаючи особистісне над буденним і рутинним.

Для модерної української прози характерними виявилися пошуки сильної особистості, людини, яка має сміливість відстоювати власний вибір, своє природне право гідно жити, реалізувати свої здібності. Із цієї причини новаторські віяння в українському красному письменстві справедливо вважають протистоянням літературних «батьків» та «дітей», адже послідовники модернізму визнавали право на існування літератури для обраних, високоінтелектуальних її читачів, навіть афішували гасло «мистецтво для мистецтва», яке митці-народники сприймали дуже критично.

4. Творчість молодих літераторів-«бунтарів» і творчість письменників старшого покоління – «традиціоністів» – суттєво відрізнялася. Якщо в попередні десятиліття характерними для українського красного письменства були образи зламаних долею, нещасних, безпорадних і слабких персонажів, то модерна проза передбачала своєрідний рух опору обставинам, суспільству, застарілим уявленням про щастя. Модернізм поривав зв’язки з традиціями класичної літератури, йому був властивий активний пошук нових виражальних засобів, він звертався до новаторських для українського письменства ідей емансипації, фемінізму, ніцшеанства.

Емансипація – буквально: звільнення від залежності, вирівнювання у правах.

Фемінізм – ідеологія, громадські рухи за досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав жінок із чоловіками.

Ніцшеанство – філософська течія, започаткована німецьким ідеологом Фрідріхом Ніцше, наріжним каменем якої був культ сильної особистості.

5. Жіночі образи-характери в літературних творах уже набули цілісності й самодостатності. Героїні модерної української прози вже усвідомлювали свою потенційну рівність у правах і обов’язках із чоловіками. Актуальність відтворення «духу доби» увиразнювали ідеї фемінізму й емансипації. Письменниці-модерністки (Наталя Кобринська, Любов Яновська, Уляна Кравченко, Людмила Старицька-Черняхівська, Христина Алчевська) у своїй прозі розкривали теми, які досі були майже заборонені. Інтелектуальний напрям українського літературного модерну в ліриці й драмі очолила Леся Українка, у прозі – Ольга Кобилянська.

6. Водночас у нашому національному красному письменстві зародився культ сильної, яскравої чоловічої особистості, тобто такого літературного героя, який демонстрував би свою незламність і непоборність у найскладніших життєвих ситуаціях. Тема самого митця як надзвичайно вразливого носія таланту, людини з високим порогом болю в західноєвропейській та американській літературах уперше також з’явилася тільки у творах модерної літератури.

7. Також для модерних прозових творів цього періоду властиві психологізм, ліризація та поширення малоформатних жанрів. «Традиційна «мала» епічна форма... на початку XX ст. стала провідним жанром у тогочасній прозі, художньо досягаючи небувалого розмаїття модифікацій. Полістильні, різнотематичні, поглиблено психологічні, жанрово поліфонічні оповідання характеризувалися активним взаємопроникненням епічного, ліричного й драматичного начал». На думку І. Франка, письменники нової генерації втілювали в новелах чуттєві рефлексії душі, яку вони малювали, що породжувало «несвідомий наклін до ритмічності і музикальності».

8. У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й «філософія серця», споріднена з філософією життя. Західноєвропейські модерністи уникали соціальних і політичних проблем, а українські були заангажовані національними питаннями. «Це, – як зауважив В. Пахаренко, – негативно позначилося на художньому, естетичному рівні творів (зокрема у Івана Франка, Лесі Українки, Олеся, Вороного, Володимира Сосюри, Олена Теліга, Василь Симоненко) проте й увиразнювало актуальність, величезне значення і авторитет українського модерного письменства в житті нації, не давало йому (письменству) змізерніти, перетворитися лише на розвагу. Цікавою у цьому контексті є духовна еволюція двох представників раннього українського модернізму – Лесі Українки та М. Коцюбинського, які починали як реалісти».

9. Модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому сповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії «краса», «чисте мистецтво». Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм, сюрреалізм, неоромантизм.

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

Прочитайте визначення кожної течії та проведіть «термінологічну  ідентифікацію».

Поєднайте назву терміну з  його визначенням.

1 Імпресіонізм

2 Експресіонізм

3 Футуризм

4 Символізм

5 Авангардизм

6 Модернізм

А Напрям модернізму, представники якого створювали такі образи, що навіювали певні настрої та асоціації, проте повчальних мотивів митці намагалися уникати.

Б Сукупність літературно-мистецьких тенденцій, що заперечували реалістично-натуралістичну практику в художній дійсності.

В Відгалуження модернізму, напрям, який основним завданням мав передачу мінливих миттєвих вражень.

Г Напрям, що виникає в кризові періоди історії мистецтва, йому властиве прагнення зруйнувати попередні естетичні системи.

Д Напрям, що прагнув утвердити ідею про настання технічної цивілізації, зруйнувати всі принципи написання текстів. Цьому напряму властива філософія «трьох М».

Е Напрям модернізму, який мав передавати не стільки враження від дійсності, скільки напружене, гранично емоційне світосприйняття автора.

 

 05.12.2022  Українська мова  

Урок 25

 Тема: Орфоепічна помилка. Орфоепічний словник. Поняття милозвучності. Чергування у//в, і//й як засіб милозвучності.

 Основою спілкування є усне мовлення. Письмо є вторинним, додатковим, це лише муміфікований образ мовлення усного (О. Сербенська). 2. Існує п’ятдесят способів сказати «так», п’ятсот способів сказати «ні» і лише один спосіб ці слова записати (Б. Шоу). 3. Культура писемного й усного мовлення полягає в досконалому знанні й послідовному дотриманні мовних норм (За П. Дудиком).

Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему норм єдиної вимови, властивої літературній мові.

Орфоепічні норми — це:

• правильна вимова окремого звука, поєднань звуків;

• правильне наголошення слова та логічне виділення слова в реченні;

• правильне інтонування речення.

Наслідком порушення орфоепічної норми літературної мови є орфоепічна помилка.

Орфоепічні помилки поділяють на три групи:

Нормативна вимова полегшує процес спілкування, сприяє зростанню загальної культури як окремої людини, так і суспільства загалом.

Орфоепічне правило — це наукове осмислення, визначення, формулювання орфоепічної норми.

 

Поняття милозвучності.

 

     Евфонія (милозвучність) – це уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

 

       Одна з характерних рис української літературної мови — її милозвучність.

Милозвучність мови потребує певної фонетичної організації висловлення, свідомого прагнення уникати незграбності в поєднанні звуків під час мовлення. Важливим засобом досягнення милозвучності є позиційне чергування голосних і приголосних у-в, і-й, фонетичні варіанти слів (під — піді, іржа — ржа) та ін.

Недотримання правил чергування звуків призводить до виникнення чужих українській мові, немилозвучних звукосполучень: нарада відбулась в Кривому Розі; поїхала у Одесу. У наведених прикладах поряд опиняються по кілька приголосних [с — в — к — р] або голосних [а — у — о]. Цього можна й треба уникати, використовуючи фонетичні варіанти: нарада відбулась у Кривому Розі; поїхала в Одесу (поїхала до Одеси) (За О. Пономаревим).

      Українська мова милозвучна, мелодійна, співуча. Найпоширенішим засобом милозвучності є усвідомлений вибір прийменника в або у, сполучника й або і.

Якщо попереднє слово закінчується, а наступне починається на приголосний звук, між ними вживаємо:

✵ прийменник у: зустрінемось у школі [не зустрінемося в школі];

✵ сполучник і: Сергій і Надія [не Сергій й Надія].

Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається на голосний або приголосний, уживаємо прийменник в або сполучник й.

Напр.: учителі й учні [не учителі і учні], записано в зошиті [не записано у зошиті].

Правила чергування стосуються не лише прийменників у-в та сполучників і-й, а й початкових літер слів: глянув угору [не глянув вгору], дощ іде [не дощ йде].

 

      На початку речення перевагу віддають сполучнику і та прийменнику у.

Позиційне чергування звуків [у] — [в], [і] — [й] відбувається на початку слів: перелік удосконалень; мудрий Іван.

 

 

ЗАВДАННЯ!
1.Перепишіть прислів'я, вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

1. Справедливість, честь (і,й) совість — найкращі риси людини. 2. Від Богдана до (І,Й)вана не було гетьманів (у,в) (У,В)країні. 3. Розум (у,в) голові, а не (в,у) булаві. 4. Не заглядай (в,у) чужий дім, а піклуйся своїм. 5. Нащо (і,й) клад, коли (у,в) сім’ї лад. 6. Заздрощі цілять (у,в) інших, а ранять себе. 7. Щастя (і,й) доброту (у,в) матері знайду. 8. Не дай, Боже, з (І,Й)вана — пана, а з Марини — господині.

2.Знайдіть порушення милозвучності. Перепишіть текст, редагуючи його відповідно до усталених вимог.

В листопаді 1917 року у Києві було сформовано Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Він був найбоєздатнішою частиною армії Української Народної Республіки.

Ця українська гвардія увійшла у світову історію як найінтелігентніша армія. Більшість старшин й чимало рядових стрільців здобули вищу і середню освіту, дехто мав учений ступінь.

У місцях постою стрілецьких частин велась культуро-освітня робота. Організовувались читальні, створювались курси української мови і українознавства, акторські гуртки давали вистави.

Стрілецький символ — червона калина. Стрілецькі пісні і традиції залишаються в народній пам’яті (За О. Козулею).

 

Милозвучності української мови р досягають доречним уживанням фонетичних варіантів слів, до яких належать:
позиційне вставляння і у прийменниках зі, піді, наді та в кінці співзвучних префіксів	зі сходів, піді мною, наді Львовом, підігнути, надіслати, зіставити
позиційне вживання дієслівного постфікса -ся/-сь; часток же/ж, б/би, лише/лиш, хоча/хоч	зійшлися люди, зійшлись учні; хоча він, хоч Іван
уживання дієслівних форм підем /підемо, ходити/ходить; прислівникових форм знов/знову, позад/позаду, поперед/попереду	Ділімось одне з одним! Дбаймо про слабших! Нема гіршого, як просити й боятись. Попереду — серйозні випробування.

Засобами милозвучності української мови також є:

✵ спрощення в групах приголосних: радість — радісний;

✵ чергування окремих голосних і приголосних звуків: ріг — на розі; козак — козацький.

 

ЗАВДАННЯ!!!

Перепишіть, уписуючи пропущені літери та вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

Ч..тання (в,у) б..бл..отеці вим..гає не л..ше часу, а й уваги — це не пер..ривчасте ч..тання (в,у) вагоні метро, від станції до станції (і,й) не ч..тання (в,у) автобусах.

Працювати (в,у) ч..тальному залі означає (і,й)ти цілеспрямовано за автором книжки, не відволікаюч..сь (і,й) не пов..ртаючись до однієї (і,й) тієї ж сторінки. Проведений (в,у) б..бл..отеці час рахується не хв..лина- ми, а сторінками (і,й) знайденою інформацією.

 

29.11.2022 Зарубіжна література  

Урок 13

Тема: Волт Вітмен (1819 – 1892). Місце В. Вітмена в літературному процесі США. Особливості світобачення митця. Зв’язок збірки «Листя трави» з історією та життям Америки.

 

Сивобородий патріарх американської поезії, прикутий до інвалідного візка, учасник і свідок бурхливих подій американської історії XIX ст., уособлення американського духу в найвищих його проявах... Вірші поета, сповнені пружної динаміки новітнього часу, несхожі на сучасні їм європейські декадансні... Це Волт Вітмен — дивна постать, дивне життя, дивний поет, із творчістю якого ми познайомимося сьогодні.

      У 1855 році збірка «Листя трави» стала відомою і принесла Волту  Вітмену славу. У її першому виданні було вміщено всього 12 віршів і поем. Вона була оформлена незвичайно: її зелену обкладинку прикрашали зображення квітів і листя  трави. Замість імені автора  -  його портрет , але  на  29 сторінці  одна зі строф вірша починалася  «Волт Вітмен – американець».

Збірка відкривалася «Піснею про себе», вона стала  своєрідним маніфестом поета. У 1856 році з’явилося друге видання збірки  з 20 новими творами.У 1860 році – третє видання, де вже налічувалось понад 100 віршів і поем.До кінця свого життя В. Вітмен працював  над збіркою «Листя трави», удосконалюючи її і не змінюючи  назву. За життя поет завершив роботу над  дванадцятим  виданням, що містило 400 поезій.

Композиція  збірки  «Листя трави» своєрідна: усі вірші об’єднує  особистість поета. «Пісня про себе» - це ключовий твір. Поет оспівує себе як особистість і тим самим безліч людей, таких самих особистостей, як він…

Тематика збірки різноманітна: події громадянської війни, життя індіанців, інтимна лірика, пейзажна лірика, філософська лірика, призначення людини.Сам автор , визначаючи сутність збірки писав: «Я збагнув , що центром, звідкіля випромінюється відповідь і куди повертається до своїх витоків, повинна бути особистість – єдина душа і плоть… «Листя трави» - це переважно спроба виразити мою власну емоційну та особистісну природу.., спроба від початку й до кінця відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині  ХІХ  століття в Америці) і зробити це вільно і правдиво».

Філософ  Р.Емерсон, оцінюючи збірку «Листя трави», писав: «Я вважаю цю книгу  за найоригінальнішій витвір розуму і мудрості , який коли-небудь дарувала світові Америка».

 

 Теорія літератури

Астрофічний вірш — вірш, у якому відсутнє симетричне членування на строфи.

Верлібр — вільний вірш, у якому відсутні чергування наголошених та ненаголошених складів і поділ на стопи; зазвичай не має рим.

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві та культурі порубіжжя ХІХ-ХХ ст. Період декадансу позначений естетизмом, настроями безнадії, розчарування, занепаду життєвих сил.

      У 36 років В. Вітмен заявив про себе як глибокий філософ і геніальний поет-новатор. Уславився він збіркою поезій “Листя трави”, над якою працював усе життя і яку перевидавав 11 разів. Уперше збірка вийшла друком 1855 р. і містила 12 поезій. Останні видання налічували майже 400 різних за жанрами поезій — від невеличких віршів до значних за обсягом поем. Цікаво, що перше видання книги Вітмен набирав власноруч у друкарні Брукліна. Вона мала зелену коленкорову палітурку з відбитками листя трави. Та ані на титулі, ані на обкладинці не було імені автора. Додаток до книги містив лише його портрет — чоловік з бородою, у капелюсі набакир та розстебнутій на грудях сорочці. І тільки на 29-й сторінці читач дізнавався прізвище поета: “Волт Вітмен — один із грубих простих людей космосу”.

“Листя трави” — книга, яку поет писав упродовж майже 40 років. це справа його життя та своєрідне дзеркало його душі. Збірка містить майже весь поетичний спадок автора. У кожному наступному виданні Вітмен зберігав попередній склад, додаючи нові вірші, а старі часом суттєво переробляючи. Незмінною залишалася лише назва — “Листя трави”.

Назва збірки уособлює природну єдність людини зі світом, загальний взаємозв’язок усього сущого — від листя трави до зірки, від землі до душі особистості, а також світлі сподівання письменника на духовне відродження людини й людства, які зрештою усвідомлять свою сутність і призначення у світі. Чільне місце у збірці “Листя трави” належить поемі “Пісня про себе”, яка стала своєрідним поетичним маніфестом автора.

     Повного перекладу доробку Волта Вітмена — одного з най- видатніших реформаторів в історії світової поезії — українською немає. Схоже, що станеться це ще не скоро. Проблема перекладу творів Вітмена полягає в тому, що іншими мовами складно передати ритмічну окресленість його поезії. Під час перекладу українською, окрім ритмічної окресленості, труднощі виникають тому, що українські слова довші за англійські. Тому дослідники переклади Вітмена часто вважають новотворами.

Вітмена в Україні перекладали: В. Мисик, І. Драч, В. Коротич, М. Семенко, лесь Курбас, П. Тичина, І. Кулик, М. Тупайло. 1984 року вийшла друком книга українського дослідника й перекладача леся Герасимчука “Волт Вітмен. Поезії”.

         «Пісня про себе» - програмний твір, який об’єднав усі головні теми збірки «Листя трави» . Волт  Вітмен стверджує почуття власної гідності, Людини, її зв’язок з Богом, її єдність з усією Природою.

 Нас вражає його повага, захоплення, оспівування кожної людини, кожної особистості, яка, на думку автора, є неповторною і тому, божественною.Він створив свій поетичний всесвіт, у якому перемагає гармонія: у простих і звичних речах побачив прояви  вічного і прекрасного, всесвітнього і особистого.

Домашнє завдання.

1. Висловити свою думку ( письмово) :«Хто зневажає іншого, той зневажає мене».

29.11.2022  Українська мова  

Урок 24

 Тема: Орфоепічна помилка. Орфоепічний словник. Поняття милозвучності. Чергування у//в, і//й як засіб милозвучності.

 Основою спілкування є усне мовлення. Письмо є вторинним, додатковим, це лише муміфікований образ мовлення усного (О. Сербенська). 2. Існує п’ятдесят способів сказати «так», п’ятсот способів сказати «ні» і лише один спосіб ці слова записати (Б. Шоу). 3. Культура писемного й усного мовлення полягає в досконалому знанні й послідовному дотриманні мовних норм (За П. Дудиком).

Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему норм єдиної вимови, властивої літературній мові.

Орфоепічні норми — це:

• правильна вимова окремого звука, поєднань звуків;

• правильне наголошення слова та логічне виділення слова в реченні;

• правильне інтонування речення.

Наслідком порушення орфоепічної норми літературної мови є орфоепічна помилка.

Орфоепічні помилки поділяють на три групи:

Нормативна вимова полегшує процес спілкування, сприяє зростанню загальної культури як окремої людини, так і суспільства загалом.

Орфоепічне правило — це наукове осмислення, визначення, формулювання орфоепічної норми.

 

Поняття милозвучності.

 

     Евфонія (милозвучність) – це уникання складного для вимови нагромадження звуків. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування, використання паралельних форм слів тощо.

 

       Одна з характерних рис української літературної мови — її милозвучність.

Милозвучність мови потребує певної фонетичної організації висловлення, свідомого прагнення уникати незграбності в поєднанні звуків під час мовлення. Важливим засобом досягнення милозвучності є позиційне чергування голосних і приголосних у-в, і-й, фонетичні варіанти слів (під — піді, іржа — ржа) та ін.

Недотримання правил чергування звуків призводить до виникнення чужих українській мові, немилозвучних звукосполучень: нарада відбулась в Кривому Розі; поїхала у Одесу. У наведених прикладах поряд опиняються по кілька приголосних [с — в — к — р] або голосних [а — у — о]. Цього можна й треба уникати, використовуючи фонетичні варіанти: нарада відбулась у Кривому Розі; поїхала в Одесу (поїхала до Одеси) (За О. Пономаревим).

      Українська мова милозвучна, мелодійна, співуча. Найпоширенішим засобом милозвучності є усвідомлений вибір прийменника в або у, сполучника й або і.

Якщо попереднє слово закінчується, а наступне починається на приголосний звук, між ними вживаємо:

✵ прийменник у: зустрінемось у школі [не зустрінемося в школі];

✵ сполучник і: Сергій і Надія [не Сергій й Надія].

Якщо попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається на голосний або приголосний, уживаємо прийменник в або сполучник й.

Напр.: учителі й учні [не учителі і учні], записано в зошиті [не записано у зошиті].

Правила чергування стосуються не лише прийменників у-в та сполучників і-й, а й початкових літер слів: глянув угору [не глянув вгору], дощ іде [не дощ йде].

 

      На початку речення перевагу віддають сполучнику і та прийменнику у.

Позиційне чергування звуків [у] — [в], [і] — [й] відбувається на початку слів: перелік удосконалень; мудрий Іван.

 

 

ЗАВДАННЯ!
1.Перепишіть прислів'я, вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

1. Справедливість, честь (і,й) совість — найкращі риси людини. 2. Від Богдана до (І,Й)вана не було гетьманів (у,в) (У,В)країні. 3. Розум (у,в) голові, а не (в,у) булаві. 4. Не заглядай (в,у) чужий дім, а піклуйся своїм. 5. Нащо (і,й) клад, коли (у,в) сім’ї лад. 6. Заздрощі цілять (у,в) інших, а ранять себе. 7. Щастя (і,й) доброту (у,в) матері знайду. 8. Не дай, Боже, з (І,Й)вана — пана, а з Марини — господині.

2.Знайдіть порушення милозвучності. Перепишіть текст, редагуючи його відповідно до усталених вимог.

В листопаді 1917 року у Києві було сформовано Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Він був найбоєздатнішою частиною армії Української Народної Республіки.

Ця українська гвардія увійшла у світову історію як найінтелігентніша армія. Більшість старшин й чимало рядових стрільців здобули вищу і середню освіту, дехто мав учений ступінь.

У місцях постою стрілецьких частин велась культуро-освітня робота. Організовувались читальні, створювались курси української мови і українознавства, акторські гуртки давали вистави.

Стрілецький символ — червона калина. Стрілецькі пісні і традиції залишаються в народній пам’яті (За О. Козулею).

 

Милозвучності української мови р досягають доречним уживанням фонетичних варіантів слів, до яких належать:
позиційне вставляння і у прийменниках зі, піді, наді та в кінці співзвучних префіксів	зі сходів, піді мною, наді Львовом, підігнути, надіслати, зіставити
позиційне вживання дієслівного постфікса -ся/-сь; часток же/ж, б/би, лише/лиш, хоча/хоч	зійшлися люди, зійшлись учні; хоча він, хоч Іван
уживання дієслівних форм підем /підемо, ходити/ходить; прислівникових форм знов/знову, позад/позаду, поперед/попереду	Ділімось одне з одним! Дбаймо про слабших! Нема гіршого, як просити й боятись. Попереду — серйозні випробування.

Засобами милозвучності української мови також є:

✵ спрощення в групах приголосних: радість — радісний;

✵ чергування окремих голосних і приголосних звуків: ріг — на розі; козак — козацький.

 

ЗАВДАННЯ!!!

Перепишіть, уписуючи пропущені літери та вибираючи з дужок фонетичний варіант, який відповідає вимогам милозвучності мови. Вибір обґрунтуйте.

Ч..тання (в,у) б..бл..отеці вим..гає не л..ше часу, а й уваги — це не пер..ривчасте ч..тання (в,у) вагоні метро, від станції до станції (і,й) не ч..тання (в,у) автобусах.

Працювати (в,у) ч..тальному залі означає (і,й)ти цілеспрямовано за автором книжки, не відволікаюч..сь (і,й) не пов..ртаючись до однієї (і,й) тієї ж сторінки. Проведений (в,у) б..бл..отеці час рахується не хв..лина- ми, а сторінками (і,й) знайденою інформацією.

 

29.11.2022  Українська мова  

Урок 23

Тема: РМ .Контрольне есе на тему : « Чарівність і могутність слова»

 

 

 Немає нічого могутнішого за слово. Слово – це невидима зброя, але від постійного застосування воно стає все більш разючим. Сила слова – безмежна, ним можна навіть поразку обернути на перемогу, зупинити військо, врятувати країну. Слово може з*єднати і розлучити людей, може слугувати як любові, так і ненависті. Нехай ваші слова слугують лише любові. Не треба шукати приводу, щоб сказати людині добре слово, не треба чекати багато років, щоб висловити свою приязнь. Їх треба дарувати повсякчас, бо вони потрібні, як свіже повітря, як вода або їжа. Говоріть гарні слова, але пам*ятайте: вони повинні йти від самого серця і завжди мають бути підтверджені добрими справами. Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя».  Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Хочете я розповім Вам один секрет? Про цей секрет мало хто знає. Ось він: слово – це чарівність, слово – це могутність. Хтось здивовано скаже: «Оце і є секрет?» Я відповідаю Вам: «Однозначно так!» Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом.

Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але як тільки вона починає розмову ви розчаровуєтесь, бо її мовлення надзвичайно бідне або просто забруднене нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Вона мислить неохайно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати. Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали.

Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!

ЗРАЗОК !!!

 

Лише п’ять літер – слово, але скільки всього можна сказати. Як багато людей можна образити та скільки врятувати. Але, чи є вимова такою важливою в нашому житті? Чи
говорить щось діалект про людину? Сьогодні спробуємо дати відповіді на ці питання.

В цьому світі налічується близько 7151 мова. Можна тільки уявити скільки це слів, речень та крилатих фраз. Адже, саме завдяки буквам утворюються слова, а слова – це вже реалізація наших думок. Слово – найбільша зброя проти людства, бо все починається з нього. Війни, бійки, образи – це все починається саме зі слова. Ними можна зробити дуже боляче або ж зробити людину найщасливішою. Але, що стосовно діалекту та словниковому запасу? Наведу приклад: наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними.

Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом. Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але, як тільки вона починає розмову, ви розчаровуєтесь, у вас пропадає цікавість до цієї людини, бо її мовлення надзвичайно бідне і з нею навіть нормально про щось не поговориш. Або стає не дуже приємно слухати співрозмовника, коли його вимова зовсім забруднена нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Це виглядає неохайно та неприємно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває ще два випадки. Коли людина приваблива, має не багатий словниковий запас, але її думки здатні зачарувати. Такій людині варто більше працювати над собою та вдосконалюватись, більше читати тощо. Але все ж, ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. А саме, що в людини є майбутнє в красивих і витончених розмовах.

Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою ззовні, але як тільки вона починає говорити, то вам хочеться її слухати, тільки тому, що цікаво. І тоді ви вже не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, ви починаєте помічати те, що раніше не помічали. Це все відбувається на підсвідомому рівні. Та, тільки завдяки тому, що ви чуєте.

Ще б хотіла підняти тему діалектів в Україні та висловити свою особисту думку стосовно цього. Візьмемо в прикладі закарпатський діалект. Це наче українська, але така інша,
прекрасна. Коли я розмовляла з затятим галичанином, тоді я ще більше закохалась в українську мову. Наче живемо в одній країні, розмовляємо однією мовою, але настільки різні слова.

Отже, ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про що говорите і говоріть те, що думаєте. Адже, кожне слово має свою чарівність і могутність.

 

28.11.2022  Українська література  

Урок 32

Тема: Узагальнення та систематизація вивченого. Обмін думками про знакові для свого часу твори, актуальні й нині.

 

Є твори, котрі гарно написані і безперечно залишають слід у серці читача. А є й такі, що окрім гарного стилю та емоцій, містять у собі такі важливі та змістовні теми, які роблять твори актуальними на довгі роки. Саме таких 8 творів зібрали vsviti.com.ua: про соціальну нерівність, війну та конфлікт людини із суспільством.

Якщо ви перечитали один із цих творів у шкільній програмі й забули про них — радимо перечитати їх сьогодні ще раз. Можливо, ви зовсім по-іншому поглянете на теми, які тоді ще, в юному віці, здавались нам незрозумілими. Сьогодні, цілком можливо, ви прочитаєте про ті речі, які турбують і вас, і все сучасне суспільство. Та зміните свою думку про класичну українську літературу:

Олександр Довженко. Україна в огні

У творі зображено український народ під час другої світової війни. Добре описані всі типи персонажів: герої, зрадники, окупанти і пристосуванці. І як ніколи актуальною тематика війни і участі в ній українців є сьогодні. Хтось пішов на фронт, хтось бореться на стороні ворога, а хтось наживається на чужому горі. У творі дуже добре описано, як легко українців розсварити і розкинути по різні сторони барикад, що ми не можемо не помічати в нашій сучасності.

Михайло Коцюбинський. Intermezzo

Актуальність цього твору не зникне, поки не зникне остання людина у цивілізованому світі. Адже поки існує розумна людина — існує і її відвічна боротьба з собою та навколишнім світом. А у великому місті кожному часом хочеться сховатись, або втекти куди подалі і залишити себе — собі. Облишити все, аби тебе оточували лише тиша, сонце і природа. А місто все тягне свої залізні руки по твою душу. Той, хто хоча б одного разу прочитає цей твір — безперечно захоче перечитати його знову.

Ольга Кобилянська. Людина

Тематика цього твору була у ті часи для України не властивою, але Ольга Кобилянська певно випереджала свій час, адже твір її лишається актуальним і донині. Він розкриває проблематику ставлення суспільства до жінки і її ролі у цьому суспільстві. Ідею необхідності відстоювання жінками своїх прав та свобод, прагнення до освіти і гідної праці та поваги до жінки як до особистості.

Людина — твір про молоду освічену жінку, яка не може миритись зі становищем у міщанському середовищі. Її погляди на життя та власне бачення на своє майбутнє сприймаються суспільством негативно і вороже. Та дівчина, котра сповідує ідеали взаємного кохання та поваги — не збирається відступати від своїй цінностей в угоду нав’язаним суспільством стереотипам. А шлюб без кохання вважає неприйнятним.

Попри те, що нині суспільство змінило певним чином своє ставлення до жінок, та все ж воно далеке від ідеалу і твір досі не втрачає своєї актуальності.

Михайло Коцюбинський. Цвіт Яблуні

Людське життя сповнене як прекрасних моментів, так і моментів втрат і розпачу. Інколи, вони навіть можуть переплітатись між собою, даруючи людині невідомі раніше почуття. Так сталось і з головним героєм твору — вбитий горем батько не міг нічого вдіяти, спостерігаючи, як вмирає його маленька донечка. Але при цьому він спостерігав, як цвітуть дерева, все навколо продовжує жити і його оточує неймовірна краса. Таким складним поєднанням почуттів, автор намагався донести до читача, що людина — істота куди складніша, ніж вона сама про себе думає.

Валер’ян Підмогильний. Місто

Відвічний потік селян у місто, в пошуках кращого життя, описаний у цьому романі зовсім з іншого боку. Твір написаний у форматі, зовсім не притаманному українській літературі того періоду, адже автор був одним із тих, хто випереджає час.

Герої твору — амбіційна селянська молодь, котра вирушає у великі міста, або здобувати освіту, розвиватись та реалізувати власні амбіції, на противагу поділу між селянами та жителями міста.

Михайло Старицький. Не судилося

Соціально-психологічний твір, котрий розкриває складність відносин між людьми з різним фінансовим становищем, та перепони, які можуть трапитись на шляху у кохання, коли гроші визначають твоє місце у житті. Також твір вдало розкриває конфлікт особистості, що йде наперекір громадськості. Безперечно, він вартий уваги у будь-який час.

Юрій Яновський. Вершники

Серед тоді ще радянської літератури, цей твір був справжньою знахідкою, адже між його рядками яскраво просвічувався головний заклик до українців — досить вбивати одне одного за чужі ідеали. Він був актуальним, коли українці знаходились в радянські окупації і на стороні ворога боролись проти іншого ворога. Він є актуальним і зараз, коли вороги внутрішні і вороги зовнішні розділили народ на дві частини і зіштовхнули у новій війні.

Марко Вовчок. Інститутка

Твір Інститутка описує волелюбність українців, які все ж рано чи пізно втомлюються від несправедливості та пробуджуються до протестів і боротьби. Але це також соціально-побутовий твір, більшість уваги в якому приділено різним соціальним верствам та конфліктам між ними, які є актуальними й досі.

ЗАВДАННЯ!!

«Лист улюбленому літературному герою»

«Як я розумію поняття «культурна людина»

28.11.2022  Українська мова  

Урок 22

Тема: Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія

Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.

Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.

Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.

 Комунікативна стратегія — це правила й послідовності комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення комунікативної мети. Мовленнєва стратегія — це загальний план досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній комунікативній ситуації.

Мовленнєва тактика становить сукупність послідовних конкретних дій мовця, спрямованих на досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній ситуації. Наприклад, мовець радиться, дає змогу слухачеві виявити свою самостійність, рішення приймаються спільно. Основу цієї тактики становлять відповідні прийоми: пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже домовилися...»); наголошення на спільності поглядів; порада щодо рішення; передбачення результату співпраці; звернення за порадою.

 Принцип «мовленнєвого вчинку». Мова людини є точним показником її людських якостей і культури. У процесі риторичної освіти набувається досвід успішної мовленнєвої поведінки, яка складається з мовленнєвих вчинків. Мовленнєвий вчинок — це навмисно створене висловлювання, яке віддзеркалює моральну позицію мовця, мета якого — впливати на адресата в ситуації спілкування.

 Готуємося до ЗНО. Відредагуймо  речення.

1. Підсобне господарство університету організувало роботу по систематичному забезпеченню студентської їдальні продуктами харчування.

2. Перед керівництвом заводу стоїть завдання організації справи підготовки кваліфікованих робітників.

 3. У плані підготовки до зимового періоду зроблено небагато.

4. Великі зміни намічено зробити в галузі поліпшення підготовки майбутніх інженерів.

5. У студентському середовищі широко поширені деякі негативні тенденції.

6. Конструктори вирішують велику програму підвищення продуктивності праці на заводі.

 Прочитайте речення і порівняйте їх. Проаналізуйте вчинки.

«Не треба мені подарунків!» - каже дитина, невдоволена подарунком батьків на день народження.

«Не треба мені подарунків!» - каже дитина батькам напередодні дня народження, розуміючи тяжку фінансову ситуацію в родині.

 «Обійдемося без святкової вечері й сукні (костюма)!» - мовлять ображені діти у відповідь на пояснення батьків, чому вони не в змозі оплатити це.

 «Обійдемося без святкового одягу!» - заявили учні однієї з приватних шкіл Харкова, вирішивши витратити гроші, призначені на випускну вечірку, на допомогу хворим дітям.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!! Викласти свої думки письмово

 - У якій ситуації «Ні» є вчинком? Якими цінностями керувалися мовці?

Уміння говорити «ні» це спосіб самозахисту, реалізації життєвих принципів, можливість виставити межу, заявити про повагу до себе й до інших.

1. Пропозиція: «Ми вирішили оголосити бойкот однокласникові (однокласниці), щоб провчити. Ти з нами?»

 У декого з нас живе страх не сподобатися, хтось не хоче стати перешкодою спільній справі чи втратити добрі стосунки, довіру.

2. Пропозиція: «Хочеш, зателефонуємо твоїм батькам, скажемо, що з тобою сталася біда. Перевіримо, чи люблять вони тебе».

Приймаючи рішення, пам’ятайте, що в цю мить є ціннішим для вас.

 

22.11.2022  Українська мова  

Урок 20-21

Тема: Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір

Мовленнєва поведінка  проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність

Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення – орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним.

 1.Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т. д. В процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотною інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т. д. В процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотною інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

 2.Суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини  є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів. В процесі спілкування ми покликані створювати відповідну комунікативну обстановку, яка б стимулювала мовленнєву активність . Важливо не вишукувати помилки чи неточності у висловлюваннях, а виражати  інтерес до обміну інформацією, підкреслювати достоїнства, не наполягати на негайних відповідях, дати можливість подумати, не перебивати. Важливою характеристикою вербальної і невербальної поведінки є стиль мовлення.

 3.В соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють дві основні його різновидності - офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Безперечно, для вироблення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки фахівця соціальної роботи необхідний досить тривалий період часу. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження – лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т. д. як у формальному, так і в неформальному спілкуванні.

Імпровізаційність - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції

Комунікативна техніка - це комплекс умінь, який допомагає  глибше, повніше, талановитіше виразити себе, досягти оптимальних результатів . Це - уміння , техніка і культура мовлення, міміка, пантоміміка,  саморегуляція  свого психічного стану і т. п.

 Якщо допустити, що ефективність спілкування в першу чергу визначається технікою, тобто володінням комунікативних знань, умінь, навичок, то більшість співрозмовників не дуже б відрізнялися за рівнем ефективності спілкування. Ця різниця могла б хіба що залежати від досвіду.

У багатьох випадках молоді люди досягають більшої ефективності у спілкуванні, ніж їх старші . Очевидно, це можна пояснити тим, що різні люди по-різному набувають комунікативного досвіду. Вони відрізняються за рівнем компетентності в силу різних комунікативних установок, відмінностей в особистісно-емоційній сфері, тобто відмінностей в базових стратегічних орієнтаціях. Деякі орієнтації сприяють оволодінню необхідними уміннями і навичками спілкування, і таким чином підвищують ефективність спілкування, інші ж перешкоджають успішному формуванню комунікативної компетентності. В той же час, безперечно, самі по собі особистісні властивості, установки, орієнтації, не завжди забезпечують повну ефективність спілкування без застосування відповідної техніки спілкування.

Мовлення  повинне забезпечувати вирішення завдань , тому перед ним (мовленням) стоять,  різні вимоги. Співрозмовник несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення  є важливим елементом його . Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.

 Мовець не має забувати  про:

-тон мовлення;

-виправдане використання оціночних суджень;

-манеру спілкування ;

-характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення.

Усне мовлення  існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення (розповідь,  лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження ( оцінка поведінки);

б) діалогічне мовлення (вид бесіди, які побудована в формі питань та відповідей).

 Окрім того, у практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями  під час зустрічі, а також спільне обговорення певних  проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення.

Взагалі, поняття культури мовлення  визначається такими його комунікативними якостями:

-правильність;

-термінологічна точність;

-доречність;

- багатство;

-виразність;

-чистота.

 Можна уявити собі ідеальну модель мовлення .

 Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам спілкування. 

«Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки»

 

Стратегії спілкування пов’язані з поняттям комунікативна інтенція.

Комунікативна інтенція — осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.

Стратегія мовленнєвого спілкування — оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

 

Як правило, у разі неконфліктного (кооперативного) спілкування його стратегію визначають пошуки «спільної мови», тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

 

Комунікативна стратегія охоплює:

- вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням );

- відбір компонентів семантики речення і екстралінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

- визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, тощо;

- встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співбесідників і чинником емпатії (співпереживання);

- визначення порядку комунікативних складових;

- видати себе за некомпетентну людину;

-  на неможливість виконання прохання саме в цей час;

-  без будь-якого мотивування;

-  відповіді, не обіцяти нічого конкретного;

- дати зрозуміти, що не бажаєте виконати прохання.

Усі згадані тактики засновані на некооперативній  стратегії поведінки адресата.

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами.

Комунікативний намір (комунікативне завдання) — тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети.

 Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.

Комунікативний досвід - сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.

Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.

 Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.

Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.

Комунікативна стратегія — це правила й послідовності комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення комунікативної мети. Мовленнєва стратегія — це загальний план досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній комунікативній ситуації.

Мовленнєва тактика становить сукупність послідовних конкретних дій мовця, спрямованих на досягнення мети мовленнєвої діяльності в певній ситуації. Наприклад, мовець радиться, дає змогу слухачеві виявити свою самостійність, рішення приймаються спільно. Основу цієї тактики становлять відповідні прийоми: пригадування визначених принципів поведінки («Як ми вже домовилися...»); наголошення на спільності поглядів; порада щодо рішення; передбачення результату співпраці; звернення за порадою.

Принцип «мовленнєвого вчинку». Мова людини є точним показником її людських якостей і культури. У процесі риторичної освіти набувається досвід успішної мовленнєвої поведінки, яка складається з мовленнєвих вчинків. Мовленнєвий вчинок — це навмисно створене висловлювання, яке віддзеркалює моральну позицію мовця, мета якого — впливати на адресата в ситуації спілкування.

 Висновок!

Єдиної типології стратегій спілкування поки що не створено. Наприклад, мовець може сповідувати стратегію ввічливості, яка буде визначати, який семантичний зміст варто висловлювати, а який — ні, які мовленнєві акти доречні, а які — ні і яке стилістичне оформлення прийнятне в певній ситуації.

Отже, використовуючи комунікативну компетенцію, мовець ставить перед собою комунікативну мету і, спираючись на певну комунікативну інтенцію, формує комунікативну стратегію, яка перетворюється (або не перетворюється) на комунікативну тактику як сукупність комунікативних намірів (комунікативних завдань), збагачуючи комунікативний досвід мовця. Стратегії й тактики мовленнєвого спілкування втілюються в мовленнєвих актах, тобто конкретних комунікативних вчинках, які визнаються найважливішими складовими, «енергетичними рушіями» повідомлень, що, в свою чергу, формують дискурси (тексти) як категорії спілкування.

 

  ЗАВДАННЯ!!!!

1.Написати  відповідь " Чи треба рахуватись з  думкою  інших у спілкуванні....."

2.На основі  власних міркувань написати повідомлення – роздум ( вибрати одну тему)

1. « Як нам досягти добробуту»

2. « Культура мовлення і культ праці»

 

22.11.2022  Зарубіжна література  

Урок 12

Тема: США. Розвиток романтизму в США, видатні представники.

 

Значну роль у становленні філософських засад романтизму США відіграли твори французьких просвітителів, ідеї Французької революції. У творчості американських письменників відбувався певний синтез просвітницьких ідей і нових романтичних форм. Порівняно з європейським романтизмом американський мав інші історичні умови розвитку. До останньої чверті XVIII ст. література США налічувала менше 150 років існування, а потреби колоністів у читанні задовольнялися переважно за рахунок книг, привезених із європейських країн. Американська революція 1776-1783 рр. дала серйозний поштовх розвитку художньої, політичної та філософської думки Своєрідність розвитку романтизму в США полягала у близькості до традицій. Просвітництва, особливо у ранніх романтиків (Вашинґтон Ірвінґ, Джеймс Фенімор Купер, Вільям Каллен Брайант), плеканні оптимістичних ілюзій щодо майбутнього Америки. Творчість Волта Вітмена постала як складне поєднання романтизму й реалізму. Романтичні мотиви органічно вплетені також у творчість марка Твена, Джека Лондона та інших письменників США межі XIX-XX ст.

Хрестоматійними стали вірші Вітмена, присвячені пам’‎яті президента Лінкольна, убитого найманцем для поета він був улюбленим президентом, символом демократії. Вірші «У берегів блакитного Онтаріо», «О Капітане! Мій Капітане!» пронизані мотивами жалю й туги. У поезіях цього циклу втілено елементи романтичного світобачення із властивим Вітменові космізмом.

Після війни Вітмен працював в урядових закладах, поки тяжко не захворів на параліч. Жив у будинку брата у Нью-Джерсі, інколи влаштовував читання та лекції, зустрічі з шанувальниками, навіть здійснив подорож на Захід. 1892 року поета не стало, проте його слава як поета зростає, з’‎являються послідовники Вітмена.

Шукаючи ключ до таємниці людського буття, поет-початківець Вітмен знайшов його в поетичному узагальненні світового прогресу, під яким розумів поступове просування людини з царства рабства до царства Свободи. Волт Вітмен захоплювався ідеями письменників-романтиків і філософів-трансценденталістів, зокрема Ральфа Волдо Емерсона. Трансценденталізм — напрям філософії, який вивчає те, що лежить за межами досвіду, те, що неможливо пізнати, спираючись на досвід. Відомий у світі завдяки американському трансценденталізму — низці нових ідей у літературі, релігії, культурі та філософії, які зародилися в Новій Англії у I половині XIX ст.

Найвідомішими трансценденталістами були Ральф Волдо Емерсон, Генрі Торо, Волт Вітмен, Теодор Паркер та ін.

Основні ідеї трансценденталізму

• Соціальна рівність «однакових перед Богом» людей.

• Духовне самовдосконалення.

• Близькість до природи, що очищає людину від «вульгарно-матеріальних» інтересів.

• Інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосм.

 

Домашнє завдання .

Опрацювати матеріал .

 

22.111.2022  Українська мова  

Урок 20

 Тема: Види читання і записування тексту виступу. Естетика тексту.

Ефективність мовлення.

  1.     Опрацювати підручник , І.Ющук Українська мова 10 клас , стор.81-82.

https://4book.org/uchebniki-ukraina/10-klas/ukrayinska-mova-10-klas-yushchuk-2018

2.     Виконати вправу 106, на основі поданих міркувань написати повідомлення – роздум « Як нам досягти добробуту».

21.11.2022  Українська література  

Урок 31

Тема: Література рідного краю. Ознайомлення з художніми творами митців рідного краю. Демонстрація електронної продукції (презентацій, буктрейлерів тощо) для популяризації улюблених книжок.

 Дуже цікава і багата видатними людьми  тема . Пропоную її повністю на самостійне опрацювання . Для цього потрібно небагато. За допомогою засобів Інтернету знайти прізвища письменників , які народилися на Кіровоградщині (зокрема , які  і  є в програмі ) і стали відомими  навіть за межами  України . Написати невелику розповідь про значення цих письменників в літературі . 

21.11.2022   Українська мова

Урок 19

Тема: Текст як одиниця спілкування. Етапи підготовки тексту виступу

  

Текст — це писемний або усний мовленнєвий масив, що його репрезентує індивід у певній спілкувальній ситуації.

 

Текст виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі і часі. Найменша одиниця тексту - надфразна єдність, абзац.

 

 

Публічне мовлення - це особливий вид тексту, створюваний за закона­ми риторики, орієнтований на переконання.

Одним із жанрових різновидів публічного мовлення є публічний виступ.

Публічний виступ вимагає серйозної, ґрунтовної попередньої підготови, що передбачає:

• формулювання теми, визначення низки питань, які треба з’ясувати:

• добір інформації з теоретичних джерел (статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, енциклопедичні, термінологічні словники) та розмов з людьми, обізнаними з проблемою.

Запам’ятайте! Добирати треба промовисті переконливі приклади.

• стуктурування інформації в певні категорії, формулювання власного бачення проблеми;

• написання на папері плану виступу;

• написання тексту виступу.

 

ПРИГАДАЙМО. Що таке тема та основна думка тексту?

 Етапи ораторської діяльності.

Текст

Текст (лат. tехtum - тканина, поєднання) - це група речень, розміщених у певній послідовності та пов’язаних одне з одним за змістом і за допомогою різних мовних засобів.

Ознаки тексту

Для тексту характерні такі ознаки: зв’язність (речення розміщені в певній послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, кожне наступне речення продовжує й доповнює інформацію попереднього); комунікативність (текст створюють для передачі інформації); членованість (текст членується на речення, складні синтаксичні цілі, а також на параграфи, розділи тощо); інформативність (висвітлюючи якусь тему, текст містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію).

 

Ситуація

Уявіть, що ви маєте підготувати текст виступу перед однолітками на тему «Екологічні проблеми нашого краю». Прочитайте вісім головних запитань, на які повинен відповісти оратор, готуючись до публічного виступу, і дайте відповідь на кожне з поставлених запитань.

• Хто говорить?

• Коли говорити?

• До кого говорити?

• Скільки говорити

. Що говорити?

• Навіщо говорити?

• Як говорити?

• Де говорити?

Тема виступу.

 Ознайомившись із темою зустрічі, конференції, семінару, наради, зборів, вивчивши аудиторію, склавши її психологічний портрет, промовець уже може більш точно окреслити тему виступу, знайти оригінальну ідею. В аудиторії, яка велика за кількістю учасників, коло тем для обговорення обмежується переважно професійним спрямуванням учасників або ж воно стосується спільних для більшості людей проблем - питань здоров’я, культури, освіти, політики, економіки, моралі, права.

Тема, яку пропонують для виступу, повинна бути цікавою, достатньо важливою, актуальною й зрозумілою для аудиторії. Майже кожна тема, якщо її пояснити просто й конкретно, стане зрозумілою будь-якій аудиторії.

 Добір матеріалу.

 Фактичний матеріал для підготовки тексту виступу можна отримати з різних джерел інформації:

• безпосередніх (власні спостереження, досвід, особисті контакти, бесіди, інтерв’ю, читання тощо);

• опосередкованих (офіційні документи, наукова, науково-популярна, художня та довідкова література, публікації в газетах, журналах, на інтернет-сайтах, соціологічні опитування).

Види читання.

 Велике значення на етапі добору матеріалу має вміння застосовувати різні види читання.

 Види читання

Ознайомлювальне	Вивчальне	Вибіркове
Вимагає знайти основне в тексті, з’ясувати, що саме повідомляється про питання, до якого виник інтерес	Вимагає якомога повнішого охоплення змісту тексту з метою максимально повного і точного розуміння інформації	Передбачає одержання загального уявлення про зміст тексту чи про якусь конкретну подію

Записування тексту.

Текст виступу потрібно записати або надрукувати. Промовець, який має невеликий досвід виступу перед аудиторією, повинен написати повний текст виступу. Досвідчений оратор текст виступу може записати у формі тез, тематичних виписок, конспекту. Якщо промовець свої думки підкріплює цитатами, то висловлення набуває більшої ваги.

Текст повинен бути акуратно написаним, без виправлень і перекреслень, зорово виразним, з використанням легких для сприймання графічних позначок - підкреслень, дужок, виділення кольором тощо.

 Редагування тексту.

Після записування необхідно уважно проглянути текст. Перше, на що потрібно звернути увагу, чи правильно було дібрано слова, побудовано речення. Далі йде робота над стилем: чи відповідають дібрані слова меті виступу, складу аудиторії, до якої він буде звернений; чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично.

 Зверніть увагу!

У вільні хвилини повертайтеся до обраної теми, думайте про неї, промовляйте вголос окремі епізоди. Розповідайте друзям про свій задум, нехай вони також зацікавляться ним і висловлять свої думки.

 ЯК ВИЗРІВАЄ ПРОМОВА

« Чи хочете ви, щоб ваш виступ справив на слухачів приємне враження? Якщо так, зважте, що дасть ваш виступ слухачам. Чи довідаються вони про щось таке, чого раніше не знали, чи допоможе він їм у роботі, розв’язанні особистих проблем, чи буде для них хоча б цікавим?

Якщо ви вичерпно не відповісте на ці запитання, то може статися, що ваш публічний виступ вийде не досить вдалим. Адже не хочеться, щоб про вас говорили, як іноді чуєте або й самі кажете про інших промовців: «лише час змарнували через його довгу й порожню балаканину».

Не намагайтеся сісти й підготувати промову за тридцять хвилин. Не можна «спекти» промову на замовлення, як пиріг. Промова повинна визріти. Виберіть тему на початку тижня, обдумайте її у вільний час, виношуйте її, не забувайте її ні вдень, ні вночі. Обговорюйте її з друзями. Зробіть її предметом бесід.

Ставте самі собі різні запитання із цієї теми.

Записуйте на папірцях усі думки й приклади, які приходять вам у голову, і продовжуйте шукати…»

Отже, ніколи не виступайте перед слухачами, доки не зберете якомога більше матеріалу, важливого й цікавого для них. Прислів’я твердить: «З посудини не можна вилити більше, ніж було в неї налито». Так само й людина не може дати більше, ніж знає. Запам’ятайте, що й досвідчений промовець утратить авторитет, якщо систематично не розширюватиме свого кругозору.

Уявіть, що вам доручили за 14 днів підготувати виступ. Що для цього треба робити? Насамперед чітко визначте тему виступу. Намагайтеся дізнатися про склад, кількість, приблизний вік, фаховий рівень слухачів, чи будуть присутні переважно чоловіки, чи жінки тощо. Ви повинні знати, у межах якого часу читатимете лекцію чи виголошуватимете промову. Треба довідатися, чи буде ваш виступ поєднано з дискусією та відповідями на запитання… (За І. Томаном).

 

• Тема актуальна для обговорення, бо …

• Це питання зумовлене важливими причинами, бо …

• Тема містить такі ключові слова …

• Ця тема охоплює ключові предмети обговорення …

• Ми маємо зважити на те, що …

Д/З  

Яка з тем є найбільш цікавою особисто для вас? Чому? 

Напишіть коротко свою думку .

• Освіта як складник успіху.

• Таємниця життєвих успіхів.

• Привабливість і цінність життя.

• Ми - різні, ми - рівні.

• Екологія мовлення.

18.11.2022  Зарубіжна література  

Урок 11

Тема: Особливості сюжету й композиції повісті «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер». Гротескні образи. Викривальний зміст твору. Символіка. 

 

      Сучасники згадували Ернста Теодора Амадея Гофмана таким: «У ньому була зовнішня різкість: різкі рухи, гострі, високо підняті плечі, високо і прямо посаджена голова, неслухняне волосся, ходив підстрибом»; «Він говорив дуже швидко і раптом замовкав»; «Він був не такий, як усі, наче зітканий із суперечностей: м’‎який, лагідний погляд — й іронічна посмішка, добрий гумор — і зла іронія»; «Друзів у нього було мало, більшість не розуміла дивака і не любила його». Хто він був, цей шалений чоловік, єдиний у своєму роді письменник у світовій літературі, із загнутим донизу тонким носом, із волоссям, що назавжди стало дибки? Кажуть, він так боявся того, що описував, що просив дружину сидіти з ним поруч. Що ж такого він писав, щоб відчувати страх перед зображуваним?

      Гофман визначив жанр «Крихітки Цахеса...» як казку. Проте у своєму творі він порушив принципи казкової гармонії. Перед нами не казка, а повість із добре відчутною присутністю автора.

 

 

 

 

 

 

 

 

        У творі «Малюк Цахес» автор сміливо поєднує буденне життя з казковими елементами, а основний конфлікт відбувається між світом «справжніх музикантів», мрійників і поетів та міщанським світом філістерів. Цю казку Гофман називав «найгумористичнішою з усіх, які написав». Однак гумор та іронія письменника відкривають жахливе духовне зубожіння людей, які живуть в іграшкових німецьких князівствах. Навіть казковість іронічно знижена і підпорядкована соціальній дійсності: феї та маги безсилі перед указами князів. Їхня присутність у творі лише загострює і без того існуючі протиріччя. Так фея наділяє надзвичайними здібностями недостойного виродка, але ж саме суспільство готове до визнання Цахеса. Адже й до нього людей цінували не за реальні заслуги: камердинер Андреас став міністром лише за те, що свого часу виручив князя, позичивши йому шість дукатів у корчмі. Іронія автора поширюється на всіх персонажів: у щасливій кінцівці головний герой Балтазар, який боровся проти філістерського оточення, досягає своєї мети — одружується з Кандідою, і тут виявляється, що досягнення романтичної ідилії обертається на цілком міщанський затишок.

          Казка «Малюк Цахес, на прізвисько Циннобер» була написана у 1918. а надрукована в 1819 році. Ідея цього твору виникла в письменника під час тяжкої недуги, на яку він хворів навесні 1818 року. Одного разу після чергового нападу лихоманки Гофман сказав: «Що за кляті думки лізуть мені в голову. Огидний, дурний виродок робить все навпаки, а якщо стається щось неабияке, то це зробив він. Скажімо, прочитає хтось чудовий вірш - його починають прославляти як автора, а потвора приймає похвалу, і так завжди». Після одужання письменник швидко, за два тижні написав «Малюка Цахеса». Казка ще до публікації справила величезне враження своєю сатиричною спрямованістю. Ходили чутки, що «Циннобер - це настільки межа всьому, що з'явитися на світ йому не дадуть». А коли казку все ж надрукували, то вона відразу стала літературною сенсацією. Успіху посприяли й малюнки Гофмана, які він виконав для першого видання.

· Кого із героїв можна назвати головним у творі?

           У новелі головний герой — студент Бальтазар. Він бере участь у реальній боротьбі проти політичного деспота і тирана. Бальтазар за вдачею поет, складає вірші про солов’‎я і троянду, вкладаючи в поетичні образи свою палку пристрасть до красуні Кандіди. Немає значення, наскільки талановиті твори Бальтазара, важливо, що йому притаманне поетичне світосприйняття, що наодинці з природою він відчуває стан блаженного схвилювання. Автор наділив свого героя даром прозорливості. Він — поет, але бачить оточуючих людей такими, якими вони є насправді, жодне чаклунство не примусило його в потворному мерзотникові і кар’‎єристі визнати особу, гідну слави. У постаті Бальтазара нема нічого фантастичного, його життя є реальним, таким є і він сам.

· Герої Гофмана поділяються на дві категорії: на щасливих обивателів, які задоволені собою та своїм існуванням, слухняно грають свої безглузді ролі, і на мрійників, ентузіастів, людей «не від світу цього». Життя зазвичай вселяє в останніх жах, тому вони тікають у свій внутрішній світ, але й там не знаходять спокою.

    Гофман - перший з німецьких романтиків чистого типу. Він є виразником кращих його прагнень, яким він додав небувалу доти яскравість і визначеність. Найненависніше для Гофмана поняття - філістерство. Це поняття - цілий світогляд; в ньому і самовдоволена вульгарність, і розумовий застій, і егоїзм, і пихатість, і грубий матеріалізм, і формалізм, який перетворює людину на машину, і педантизм.

Головна умова для того, щоб звільнитися від затісних рамок цієї філістерської вульгарності і зберегти живу душу - «дитячий благочестивий настрій»; тільки маючи цей талісман, можна любити людей і природу, розуміти поезію; а розуміти поезію - означає розуміти все, оскільки поезія є вище знання і вища моральність; її може мати тільки чиста, любляча душа, і до її не можна дістатися ніякими хитруваннями розуму; Поезія і є вище щастя

Цитати до образу Цахеса

Крихітка Цахес

«Те, що на перший погляд здавалося дивною корячкою, було потворною дитиною, на зріст п’ядей зо два; вона виповзла з корзини, і, нявчачи, борсалася у траві. Голова дитини глибоко запала між плечима, замість спини – гарбузоподібний наріст, а одразу від грудей звисали маленькі і тоненькі ніжки, малюк був схожий на половину редьки. обличчя було важко побачити; але придивившись, можна помітити тоненького, довгого та гострого носа, який стирчав з чорного спутаного волосся, чорні блискучі оченята, старече обличчя зі зморшками»

«Хлопцю вже три з половиною роки, але він не вміє ні стояти, ні ходити, не говорить, а нявчить; жере ця потвора не менше восьмирічного»

«Волосся малюка ставало дедалі гладеньким, і нарешті, розчесані на проділ, лягли красивими м’якими пасмами на плечі»

«Який у вас красивий та милий хлопчик! Фрау Ліза, віддайте мені на виховання вашого милого Цахеса, мені буде радість виховати його як свого сина». «Пастор навіть не помічав, що невихована потвора бурчить та вищить, хоче вкусити за ніс такого шляхетного пана»

Цахес був огидним не тільки зовні, а й мав огидну вдачу. Він навіть не плакав, що його забирає якась людина від матері, не протестував. Не озивався на ласку, а намагався нашкодити.

Цахес - гротескний образ, не з життя взятий, а з фантазії. Роблячи героя таким гидким, автор якраз і домагається аби читач відчув огиду. Всередині Цахес також бридкий. Закони жанру дають можливість авторові перебільшувати потворність і нагнітати огиду до героя.

Двоплановість: світ поетичної мрії ( сприйняття високої поезії, музики, краси, природи, чар, мрійливість, казкова країна Джіністан) та світ реальної буденності (князівство Барсануф, Керепес, запровадження освіти, вигнання з країни чар,поезії, фей)

 

Головні герої

Цахес, Балтазар, Фабіан, Мош Терпін, Кандида, Пефнуцій, Рожа-Гожа, Альпанус.

 

Реальні та фантастичні герої

Реальні — Балтазар (мрійник), Фабіан (раціоналіст), Мош Терпін (професор природничих наук), Кандіда, жителі князівства, правитель Пафнутій, князь Барназуф;

Фантастичні — фея Рожа-Гожа, маг Проспер Альпанус.)

Окремі персонажі живуть одночасно у двох світах. Маг Проспер Альпанус — лікар, фея Розабельверде матінка-ігуменя сирітського будинку. Дія чарівних сил: від когось відчужується краса, від когось — талант і мудрість і миттєво передаються Цахесу. А публіка завжди захоплено аплодує.

 

Символи

 

Три золоті волосинки, власником яких став Цахес, — це символічний образ золота, грошей і їхньої влади над людьми та суспільством.

Князь Пафнутій – символ псевдо просвітницької науки;

професор Мош Терпін – карикатура на тих, хто захопив командні пости в науці, безжалісно бюрократизувавши її;

вручення ордену Зелено-плямистого тигра – критика діяльності урядовців;

Бальтазар – антипод Цахеса, символ світу поетичної мрії.

Сюжет «Крихітка Цахес»

Розвиваючи фольклорний мотив про чудодійне волосся, письменник змушує фею Розабельверде наділити маленьку потвору Цахеса таємничою властивістю: все талановите і значне, що робиться і мовиться у його присутності, приписується лише йому. Три золоті волосинки, власником яких став Цахес, — це символічний образ золота, грошей і їхньої влади над людьми і суспільством.

 

        Завдяки своїй чудесній обдарованості, Цахес робить заморочливу кар’єру. У професорських колах його вважають за найвеличнішого поета. Це і відкриває йому шлях до серця чудової Кандіди. Не менших успіхів досягає він і на суспільній арені. Цахес стає таємним радником, а потім і міністром. Невідомо, яких би ще висот досяг Цахес, коли б не втручання доброго мага Альпануса. За його допомогою Бальтазар вириває на голові Цахеса три чарівні волосинки: ілюзії розсіюються і, на подив його щирих прихильників, він постає перед ними у всій своїй разючій потворності. Ставлення людей, що так несподівано змінилося до нього, людей, які недавно плазували перед ним, здається Цахесу “революцією”, “повстанням”, “поваленням усіх основ”. Рятуючись від глузувань, він кидається в срібний нічний горщик, і, занурившись у “стихію”, що містилася в ньому, трагічно гине.

 

 

Основний конфлікт твору (протистояння митця Балтазара та філістера Цахеса) як утілення неприйняття романтиками буденності реального життя і звеличення «життя духу».

Переплетіння реальності та нестримної фантазії.

Контраст високого, прекрасного і заземлено-буденного, потворного у творі як конкретне втілення антитези: з одного боку — недосяжного романтичного ідеалу, з другого — ницої буденної реальності.

Де відбуваються події у творі “Крихітка Цахес”? Події відбуваються у вигаданому князівстві Керепес, де колись заходами князя Пафнуція Великого було запроваджено «освіту». Вона полягала у вигнанні із країни чар, поезії, мрійливості, а разом з ними і «ворогів освіти» – фей та чарівників. Події розгортаються у двох планах: реальному (князівство Барсануф, в якому відбуваються всі події) і фантастичному, які втілюються через казкову країну Джіністан.

 

Жанр – казка (дія відбувається у казковій країні, серед героїв є маги, феї, які

 

Головна думка казки втілена у феномені Цахеса. Суть його в тім, що деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й здаватися не тими, ким вони є насправді. Провина Цахеса в тому, що в душі його не прокинувся внутрішній голос, який сказав би: “Ти не той, за кого тебе приймають, але постарайся зрівнятися з тими, на чиїх крилах ти, неміцний, безкрилий, летиш вгору”.

 

Проблематика. “Малюк Цахес” — твір сатиричний. Тут гостро висміюється уся державна система: духовне і матеріальне життя, нікчемні, зате з великими претензіями, спроби реформ, система чинів, соціальна психологія, убогість обивателів, догматизм університетської науки; грошей і влади; морально-етичних проблем.

 

https://www.youtube.com/watch?v=0H9H0n2PCg4&t=3s

 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ !

Виписати значення поданих нижче слів :

Гротеск –

Романтизм --

Романтичний конфлікт

Комічне -

Іронія -

Сатира -

Гротеск –

Травестія -

 Філістери-

 Ентузіасти-

 

15.11.2022  Українська література  

Урок 30

 Тема: Контрольна робота  «І Франко – титан духу і думки»: тестування, розгорнені відповіді на питання.

 

Варіант І.

1. Франко захистив докторську дисертацію в університеті

А. Львівському

Б. Чернівецькому

В. Віденському

Г. Київському

2. Як І.Франко назвав збірку "Зів'яле листя" ?

А.  Лірична пісня;

Б.  Лірична трагедія;

В. Лірична драма;

Г.  Комедія

3. Укажіть назву першої збірки І.Франка.

А.  «Із днів журби»

Б. «Баляди і розкази»

В. «З вершин і низин»

Г. «Зів’яле листя»

4. Продовжіть речення: «Ані побут між злодіями, ані блукання по сибірських тундрах, ані життя в тайзі серед бродяг не було для мене таке страшне та погане, як життя …».(«Сойчине крило»)

А.  У домі капітан-ісправника Серебрякова

Б.  У Іркутську

В.  У далекій Сибірі

Г.  З Миколою Федоровичем

5. Скільки дій має твір «Украдене щастя» І. Франка.

А. Чотири

Б. Три

В. Дві

Г. П’ять.

6. Датан звинуватив Мойсея в тому, що той:

А. Євреїв із Єгипту вивів сотні тисяч, а сьогодні залишилася «жменька»

Б. Дуже довго веде свій народ до заповітної мети

В. Багато уваги приділяє лише молодому поколінню

Г. Сам уже зневірився в правильності обраного шляху

 

7. Встановіть відповідність між назвами поезій І. Франка та цитатами з них:

1 «Чого являєшся мені у сні?»; 2 «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» 3 “Тричі являлася мені любов”

А. «Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик підлетіла.» Б. «Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами...» В. «Так, ти богиня! Мати, райська роже, О глянь на мене з свої висоти!» Г. «Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу».

8. Установіть відповідність між датою та подією із життя І.Франка:

1.                 1856 2.                 1887 3.                 1905

А. Вступив на філософський факультет Львівського університету Б. Народився в селі Нагуєвичі В. Перше видання збірки «Звершин і низин» Г. Написав поему «Мойсей»

 

9.Написати міні-твір на одну з тем:

1. Збірка «Зів’яле листя» завжди знаходитиме відгук у серцях читачів.

2. «Пролог» Івана Франка – духовний заповіт українському народові.

3. Проблема вождя і народу в поемі І.Франка «Мойсей».

4. Хто в кого вкрав щастя? (за драмою І.Франка «Украдене щастя»).

 

Варіант ІІ.

1. Укажіть, на якому факультеті Львівського університету навчався І.Франко:

А. На філософському

Б.  На юридичному

В.  На медичному

Г. На філологічному

2. Правильним є твердження:

А. Збірка «З вершин і низин» вийшла у 1896 році.

Б. Збірка «Зів’яле листя» складається з трьох «жмутків».

В. У творчому доробку І. Франка немає драматичних творів.

Г. «Легенда про вічне життя» ввійшла до збірки «Баляди і розкази».

3. Хто  «… умів оповідати забавні анекдоти, … починав якесь веселе оповідання, щоб розсмішити…»? («Сойчине крило»)

А. Зигмунт

Б. Генрись

В. Массіно

Г. Батько

4. Захист загальнолюдських цінностей, відкриття глибин людського духу простої жінки – це провідна ідея:

А. П’єси «Украдене щастя»

Б. Поеми «Мойсей»

В. «Легенди про вічне життя»

Г. «Сойчине крило»

5. Слова «Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, / Та повний віри; хоч гіркий, та вільний…» звернені до…(«Мойсей»):

А. Старого покоління євреїв

Б. Єгипетського народу

В. Українського народу

Г. Єврейського народу

6. Збірний образ злого Духа, що гальмує людську діяльність і творчість у поемі “Мойсей” зветься:

А. Датан

Б. Авірон

В. Єгошуа

Г. Азазель

 

7. Установіть відповідність між назвою твору та збіркою, до якої він входить:

1.                 «Легенда про вічне життя» 2.                 «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» 3.                 «Каменярі»

А. «З вершин і низин» Б. «Мій Ізмарагд» В. «Зів’яле листя» Г. «Із днів журби»

8. Установіть зв’язок між подіями й датами з життя І.Франка:

1.                 1880 2.                 1875 3.                 1896

А. Вступ до Львівського університету Б. Захист дисертації В. Вихід збірки «Зів’яле листя» Г. Другий арешт

 

9.Написати міні-твір на одну з тем:

1. Збірка «Зів’яле листя» завжди знаходитиме відгук у серцях читачів.

2. «Пролог» Івана Франка – духовний заповіт українському народові.

3. Проблема вождя і народу в поемі І.Франка «Мойсей».

4. Мої враження після прочитання твору «Сойчине крило».

 

 15.11.2022  Українська література  

Урок 29

 Тема: Роль І.Франка у розвитку драматургії і театру

(«Украдене щастя»). Значення творчості І. Франка, її актуальність.

 

    Виразне читання висловлювань видатних діячів про Івана Франка

«Ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку рідної літератури, як Франко. Він був першим, хто з вершин світової літератури оком ученого і талановитого критика глянув на українську літературу. Усе життя своє він працював для того, щоб українська література, яка дала світові геніального Шевченка, засяяла власним світлом у сім’ї інших літератур, щоб, збагачуючись мистецькими здобутками інших народів, внесла свій вклад у скарбницю вселюдської культури. Ці величні ідеї надихали і його власну художню творчість, багату і різноманітну, як саме життя» (П. Колесник).

«Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій не працював би Іван Франко і в якій він би не був великий» (П. Загребельний).

«…тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — і вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь і сипле іскри»  (М. Коцюбинський).

«До нього не заросте народна стежка. До нього приходитимуть все нові покоління, тому що в його творах вони знаходитимуть правду про темне минуле, про гноблення людини силами тьми і насильства, знаходитимуть закличний поклик боротися, не боячись ніяких труднощів, за справу прогресу, невпинно йти вперед шляхом миру і праці» (М. Тихонов).

«Нема, певне, тієї ділянки літературної, до якої не доклав Франко рук своїх, якої б не збагатив своєю працею. І скрізь він визначався з гурту своїм яскравим талантом та кипучим темпераментом; скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне — метою, розум, науку — шляхом до мети» (С. Єфремов).

«Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків — але, зрештою, все зливається у світлу гармонію» (М. Рильський).

(Слово вчителя) Творчість цього генія укр. народу багатогранна. Франка називають академією в одній особі, бо перу Каменяра належить близько 5 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Найповніше видання їх в Україні – 50 томів, але все написане І.Я.Франком не вміститься, мабуть, і в 100 томах, мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях

Талант Івана Франка універсальний.

Презентація «Багатогранність Франкового таланту»                                

§  Поет (11 прижиттєвих збірок)

§  Мовознавець (знав 14 мов)

§  Перекладач, автор переспівів

§  Науковець (доктор наук)

§  Фольклорист, етнограф (400 пісень, 1800 коломийок)

§  Прозаїк (10 повістей і романів, майже 100 творів малої прози)

§  Громадський діяч (очолював філологічну секцію НТШ)

§  Політик (у 1890 р. Франко і Павлик організували Русько – українську радикальну партію; балотувався до австрійського парламенту та галицького сейму)

§  Драматург (написав понад 10 драм)

§  Історик літератури (монографія «Нарис історії українсько-руської літератури»)

§  Публіцист

§  Філософ

§  Видавець (альманахи «Дзвін» і «Молот», журнали «Життя і слово», «Світ», «Літературно – науковий вісник» тощо)

Отже, Франко поет, прозаїк, публіцист, перекладач, журналіст, учений, активний громадський діяч, патріот-громадянин і сьогодні ще – драматург. Драма “Украдене щастя” – найвизначніший твір Івана Яковича

Ми на сьогоднішньому уроці розкриємо ще одну грань таланту - драматурга і проаналізуємо одну з найкращих п’єс «Украдене щастя» Розглянемо цікаві питання: хто в кого вкрав щастя? Чи можна вкрасти щастя? 

І.Франко був талановитим драматургом, основоположником наукового театрознавства – істориком і теоретиком драми і театру, активним театральним критиком, невтомним перекладачем драматичних творів

Ще в молодших класах Дрогобицької гімназії І.Франко почав цікавитися театром і драматургією. Написав понад 70 спеціальних наукових розвідок про театр. З часом цей інтерес переріс у велике захоплення

«Драма – моя давня страсть», - говорив І.Я.Франко. Ця «страсть» надихала великого письменника і вченого до подальшої роботи в цьому напрямі, він був пристрасним поборником народного, «мужицького» театру, вважав його школою життя, трибуною «пропаганди поступових і світлих думок», «підоймою поступу і просвіти»…

У драматургію Іван Франко активно входить у 1-ій половині 90-х років ХІХ ст.(хоч у цьому жанрі виступав значно раніше). Тоді й створив свої найкращі п’єси, що стали окрасою українського театру: 

§  “Украдене щастя”

§  “Рябина”

§  “Учитель”

§  “Майстер Чирняк”

§  “Сон князя Святослава”

§  “Кам'яна душа”

§  “Суд святого Николая”

Драма «Украдене щастя» - найвизначніший твір Івана Франка

Сьогодні на уроці ми поговоримо про цю драму, розкриємо й проаналізуємо її зміст, дамо оцінку вчинкам героїв, з’ясуємо основні проблеми твору, які приведуть нас до розмови про щастя…

 

Історія написання драми «Украдене щастя»

18 березня 1891 року Крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на кращу драму. І.Франко послав на конкурс свою п’єсу «Шандар». На жаль, митцеві присудили лише третє місце. Справедливішим від журі виявився час: драма «Украдене щастя» й досі йде на сценах багатьох театрів.

В основі п’єси лежить народна пісня, яку колись для поета записала сестра Ольги Рошкевич (Михайлина Рошкевич) – «Пісня про шандаря».

Сценічне народження п’єси «Украдене щастя» відбулося 16 листопада        1893 року в львівському театрі «Руська бесіда». На прем’єрі був присутній письменник. Хоч драма йшла в зміненому, як каже автор, скаліченому варіанті, доктору Івану Франкові було присвоєно високий титул талановитого драматурга, справжнього майстра. У Києві п’єса вперше з’явилася на сцені 1904 року в театрі братів Тобілевичів. Роль Миколи грав І.Карпенко – Карий, шандаря – М. Садовський, Анни – Л.Лінницька . Лише з 1913 року театри почали ставити «Украдене щастя» за первісним, нецензурним текстом

Уперше надрукована драма в 1894 році в львівській «Зорі». І того ж року  видана у Львові окремою книжкою,1901 року вона була видана вдруге у Львові, а в 1909 році – утретє

Жанр п’єси «Украдене щастя». Чому драма називається соціально-психологічною?

Соціально-психологічний твір

1.Конфлікт зумовлений соціальними обставинами(соціальний статус жінки, тяжке життя селян в Австрійській імперії в другій половині ХІХ ст. повноваження війта й жандарма на селі, служба у війську).

2.Герої перебувають у різних психологічних станах: страх Анни перед Михайлом перетворюється на відданість і покору; чоловіка спочатку поважає, потім зневажає;совість, сумніви, сором’язливість змінюються на нехтування народною мораллю; Микола слабкий і тихий наважується відстоювати свою сім’ю;
Михайло жорстокий і владний в кінці постає людиною, яку мучить совість.

Жанр драми – вимагає від драматурга високої професійної майстерності. Так, «Украдене щастя» - це найдовершеніша драма І.Франка, написана в 1893 році. Це п’ятиактна п’єса з сільського життя. «Я мало знаю у світі творів, написаних з такою простотою й правдивістю, як «Украдене щастя», - зазначав М.Т.Рильський.

 У чому особливість сюжету твору? У чому полягає суть конфлікту та як він реалізується в драмі?

Сюжет драми «Украдене щастя» нескладний. Скупі й жорстокі брати, щоб не дати Анні посагу за допомогою війта віддали її коханого, Михайла Гурмана, в солдати. Потім вони підробили листа, ніби Михайло загинув на війні, і силою видали Анну заміж за бідного чоловіка з далекого села – Миколу Задорожного. Після повернення з цісарської армії Михайло стає жандармом, випадково зустрічається з Анною. Вона намагається повернути своє украдене щастя. Микола, боронячи своє родинне щастя, у пориві гніву й обурення убиває Гурмана. Убивство Миколою Михайла є розв’язкою. У центрі п’єси – тема людського щастя. Украдене щастя виростає в своєрідний художній образ, який є провідним, наскрізним. Події розгортаються навколо трьох центральних персонажів: Анни, Миколи, Михайла. Тому - три сюжетні лінії. Паралельних сюжетних ліній немає. У центрі сюжету – Анна – жінка. Так склалася в трикутник доля трьох героїв. Характер конфлікту: гострий соціально-психологічний, розгортається динамічно, навально і закінчується смертю героя – Михайла

 

Немає однозначної думки. Більше жертва, тому що…     Можливо, десь у глибині душі й проскакувала думка…	Микола – один з учасників конфлікту. Хто він: жертва чи злочинець? Чи можна назвати Задорожного найтрагічнішою постаттю в драмі? Чи хотів він убити Гурмана? Чому таке сталося?	Це і жертва, і злочинець. ?   Так, можна, тому що…   Він не хотів убити Гурмана, бо…
Є елемент деградації.  Деградує, але не до кінця.	Михайло – людина, що деградує? Чи винен Михайло у своїй смерті? Що змусило його видати вбивство за самогубство? Чи можна назвати  Михайла благородною людиною?	Душевна рана. Жорстока любов..   Винні обставини.
Анна порушила заповідь Божу; не дотримала слова, дане чоловікові. «Остатна» Огидниця! Погане зілля! Без серця вона! «Та чи й не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою і добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на людський посміх віддала».	Анна – цільна натура.  Чи можна засуджувати Анну?   Погляд традиційний і феміністичний.	Вона бореться за своє украдене щастя. Фемінізм – жіночий рух за жіночі права, за зрівняння жінок у правах із чоловіками Висновок. Анна – найкращий жіночий образ в українській та світовій драматургії. Це типовий, високохудожній і глибоко трагічний образ жінки-страдниці, що стала жертвою власницького світу, у якому безроздільно панує людська жадібність і хижацтво. Цей образ є неперевершеним образом жінки в українській класичній літературі, він вражає своєю неповторною простотою і щирістю

 

Хто в кого вкрав щастя?

Анна в Миколи?  Усе своє життя Микола намагається прихилити до себе Анну, яка не любить його: поважає, тяжко працює, дає дружині час на роздуми, підтримує у складній ситуації вибору, ввічливий навіть після її зради, захищає її ім’я від „злих язиків” тощо 

ü Микола в Анни?  На арені життя Анна бачить лише себе та Михайла: інші втратили для неї будь-яку цінність. Звідси й ненависть до Миколи як до основної перешкоди на шляху до її щастя („Обрид він мені. Лучче б був гнив собі в криміналі”)

ü Михайло в Миколи?  Усвідомивши, що втратив Анну, Микола утрачає сенс життя. Це виражається у пияцтві як способі забуття, в апатії до господарства, яке так довго створював, до себе, у безпорадності. Убивство свого суперника слід розцінювати як вираження накопичених негативних емоцій, пробудження потреби знищити основну перешкоду до щастя – Михайла Гурмана 

ü Микола в Михайла? Здобувши перемогу над слабким Задорожним, задовольняється цим, адже Анна для нього була засобом помсти. Слова про кохання до Анни розходяться із його справжніми намірами, учинками: грубість виражається і у ставленні до неї 

Висновок:

Герої драми є жертвами світу гноблення й безправності, стихійно протестують проти нього. Головний винуватець трагедії – тогочасний суспільний лад, що украв щастя в народу, знедолив його. «Винне нещасливе гладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв'язок, уже фактично розірваний, котре насилує любов і серце женщини…»

Проблеми твору:

 - добра і зла

 - примусового шлюбу

 - проблема родинних стосунків

 - зради та вірності

 - кохання та ненависті

Домашнє завдання:          

Підготувати повідомлення   «Значення творчості І.Франка», її актуальність.

 

14.11.2022   Українська мова

Урок 18

  Тема: Аудиторія .Види слухання. Цілі слухання

       Найчастіше виступ розпочинають з етикетних формул: звертання (Панове... Шановні вчителі та учні... Вельмишановні колеги... Дорогі друзі... Дорогі наші випускники...), привітання, представлення, висловлення радості (Радий вітати... Щасливий бачити... Дозвольте представитися... Радий нагоді поспілкуватися...).

Що таке виступ? Безперечно, це монолог (від грецьк. monos — один та logos — слово), проте монолог особливого типу. Монолог оратора звернений до слухачів, проте оратор не просто говорить, він спілкується, веде з ними бесіду. Відчуваючи реакцію аудиторії (хтось погоджується, хтось сумнівається, хтось категорично не згодний), оратор повинен реагувати на неї: щось уточнити, проілюструвати, послатися на авторитети, вдатися до переконання. Таким чином, виникає своєрідний діалогічний монолог — монолог, адресований аудиторії і кожному слухачеві зокрема.

Готуючись до виступу, оратор має бути готовим до встановлення з аудиторією контакту. Трапляється, що слухачі налаштовані байдуже, недовірливо, навіть недоброзичливо. Щоб привернути увагу аудиторії, «завоювати» її, досвідчені оратори застосовують такий прийом, як «чіпляючий гачок» — так назвав його відомий російський адвокат А. Коні. «Увага кожного (дитини, неука, інтелігента і навіть вченого),— писав цей видатний оратор,— може бути викликана чимось простим, цікавим і близьким до того, що цей кожен відчував і переживав». Це може бути розповідь про несподівану подію, якусь дивовижу, парадокс, звернення до аудиторії із несподіваним для неї запитанням тощо.

Іншим прийомом поступового встановлення контакту з аудиторією є зосередження уваги оратора на доброзичливому обличчі одного із слухачів. Протягом недовгого часу звертаючись до нього, ніби він є єдиним, як правило, вдається зосередитись і заволодіти увагою залу.

Для підтримання контакту оратор має вдивлятися в обличчя слухачів: це дає йому можливість вчасно помітити послаблення уваги.

Якщо оратор відчув, що слухачі стомилися, він може вдатися до прийому емоційної розрядки — запропонувати вгадати, кому належить певний вислів, пожартувати, розповісти анекдот тощо. Після такої «передишки» досвідчений оратор якнайчастіше переходить до найважливішої частини виступу.

Мета усіх названих прийомів - викликати або зберегти інтерес аудиторії. Проте для встановлення міцного контакту зі слухачами застосування лише їх недостатньо.

Як було зазначено, виступ оратора є монологом особливого типу-монологом, зверненим до конкретних адресатів, діалогічним монологом. Взаємодію оратора і слухачів упродовж усього виступу забезпечує така прихована форма діалогу, присутня вже в самій структурі виступу. Саме вона допомагає досягнути ефекту співпереживання.

Крім прихованого діалогу, у процесі виступу оратор може вдатися до діалогу відвертого: звернутися до аудиторії із запитаннями та дати відповіді на запитання слухачів.

Структуру спілкування оратора з аудиторією можна увиразнити у вигляді такої схеми:

Контакт з аудиторією можна зміцнити застосуванням таких засобів, як вживання займенників І та II особи (напр.: Вам відомо, що... Я зроблю спробу пояснити... Безперечно, вас непокоїть... Я спробую вас заспокоїти... Ми переживаємо з приводу... Нас турбує..), дієслів у формі І та II особи наказового способу (напр.: Міркуймо разом! Спробуймо розібратися! Звернімо увагу... Замислімось... Відразу зауважимо... Скажемо відверто... Конкретизуймо... Відзначте собі... Зверніть увагу... Занотуйте... Виправте, якщо я помиляюсь), звертання до слухачів (напр.: шановне панство, шановні опоненти, любі друзі, колеги), риторичні запитання.

Промовець має бездоганно володіти орфоепічними нормами -правильно вимовляти звуки та робити наголос у словах.  

Темп - це швидкість вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу (наприклад, за хвилину).

На думку дослідників, оптимальною умовою доступності сприйняття мовлення є середній темп - приблизно 100 -120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки необхідно висловлювати в дещо уповільненому темпі, часом удаючись до їх повторення. Другорядну інформацію цілком можливо подавати у пришвидшеному темпі.

Важливою є гучність мовлення оратора. Якщо він говорить тихо, його не почують, надто голосне виголошення промови зазвичай викликає у слухачів роздратування. За висотою голос може бути низьким, високим та середнім — це залежить від його природи. Головне, щоб промовець говорив природнім голосом.

Інтонація - засіб усного мовлення, що полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів і пауз. Антиподом багатого інтонаціями мовлення є його монотонність.

За допомогою інтонації можна передавати найрізноманітніші почуття й переживання.  Таким чином, основні особливості голосу промовця можна перелічити у вигляді плану:

Особливості голосу оратора

1. Дикція (ясна, чітка, правильна вимова звуків).

2. Темп мовлення.

3. Гучність мовлення.

4. Висота голосу.

5. Емоційність голосу (вміння виразити голосом почуття й переживання).

 

Думка про оратора складається у слухачів саме під час його виступу. Аудиторія придивляється: як він стоїть, який у нього вираз обличчя, як він рухається.

Промовець не повинен бути схожим на картинку з журналу мод. Проте неохайність може обійтися йому дорого: зачіска має бути в порядку, руки й нігті - чисті, одяг - відпрасований. Скромність сприйнятніша за нав’язливий шик. Промовець не повинен викликати здивування чи заздрощів - екстравагантність стане на заваді встановлення контакту.

Здебільшого аудиторія не любить офіційної обстановки публічної доповіді. Промовець має створити теплу й доброзичливу, дружню, але ділову атмосферу спілкування. Тримаючись скромно, але впевнено оратор повинен викликати довіру слухачів.

Найважливіші фрагменти виступу можуть увиразнюватися рухом оратора - кроком уперед або зміною положення тіла. Найвиразніші жести - це рухи кистей рук. Такі жести підсилюють емоційність сказаного, проте вдаватися до жестикуляції потрібно обережно. Жести доречні у процесі складання опису, вони допомагають показати місце чи передати рух. Крім того, жестикуляція передає настрій оратора. (За П. Сопером)

14.11.2022   Українська мова

Урок 17

Тема: Особистість мовця .Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця

 Хвилинка-цікавинка

► Видатний оратор Цицерон  і  його правилами красномовства. Як

Дев'ять правил красномовства Цицерона

1. Говори зрозуміло.

2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити.

3. Не перебивай.

4. Будь увічливим.

5. Прагни говорити вишукано.

6. Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.

7. Не відволікайся на другорядні справи.

8. Не говори про себе.

9. Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.

► Опрацювати текст. Доповнити цей перелік, керуючись правилами красномовства Цицерона , своїми пропозиціями .

 В античному світі поняття ритор і оратор не вважалися тотожними. Ритор був не тільки оратором, промовцем, а й викладачем риторики. В українських братських школах так називали вчителів риторики. Оратор (від латинської назви) — особа, яка виголошує промову.

Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти спеціальними навичками і вміннями. За визначенням психологів, навички — це здібності виконувати ту чи іншу роботу якнайкраще.

Успіх публічного виступу залежить від того, наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли промовець компетентний у темі свого виступу, має необхідну суму знань, ерудований, якщо він уміє розповісти аудиторії багато цікавого, навести нові невідомі факти, зуміє відповісти на поставлені запитання, він може розраховувати на успіх у слухачів.

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити до трибуни, аби «самовиразитися». Він мусить думати не лише про те, як він «сприймається», чи матиме успіх; важливим є те, що відбувається у свідомості слухача. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор не повинен відчувати себе зверхньою істотою. Він мусить мати слухача «у власній голові», бути співрозмовником, а не «бити аудиторію високими словами». Тому промова оратора в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

У Давній Греції вважали, що оратору необхідні природні здібності до красномовства, дар слова. Пізніше стали розмежовувати красномовство й уміння говорити публічно. Зокрема, Анатолій Коні писав: «Якщо красномовство — це дарунок природи, то вміння говорити формується в процесі повсякденної праці, системних тренувань і вправ. Отже, «золотим оратором» публічних виступів може бути тільки той, хто має бажання ним стати, хто прагне до цього, хто багато над собою працює». На це звертав увагу й американський дослідник Дейл Карнегі та чеський учений Іржі Томан: «Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, тобто всебічно розвивати свою особистість».

Отже, оратор має оволодіти такими основними навичками:

· добирати літературу;

· вивчати дібрані джерела;

· складати план;

· володіти собою;

· орієнтуватися в часі.

Із набутих навичок формуються вміння оратора:

· самостійно готувати виступ;

· зрозуміло й переконливо викладати матеріал;

· відповідати на запитання слухачів;

· установлювати й підтримувати контакт із аудиторією;

· використовувати різні засоби навчання.

Якщо немає таких навичок та вмінь, спілкування оратора зі слухачами не матиме .

 

Лабораторія красномовства

 

► Опрацювати теоретичний матеріал. 

Підготувати пам’ятку на тему: «Як стати цікавим співрозмовником?»

 Серед визначальних рис гарного співрозмовника дослідники називають такі: бути гарним слухачем, виявляти повагу до співрозмовника, добре знати суть предмета розмови, бути впевненим у собі; бути дружелюбним, щирим, доброзичливим, уміти викликати позитивні емоції; подобатися зовнішнім виглядом і манерами, бути артистичним; дотримуватися правил етикету. Звернемо увагу на окремі з них.

1. Гарний співрозмовник повинен насамперед уміти слухати. Це одне з найголовніших правил зафіксувала народна мудрість: «Бог дав тобі два вуха і один рот, послуговуйся ними у такій послідовності». Виявами уваги є позитивна реакція на слова, зовнішній вияв уваги, уточнювальні запитання тощо. Як зазначав Оноре де Бальзак: «Ніщо так не окупиться у спілкуванні з людьми, як милостиня уваги».

2. Уміння робити гарні компліменти. Головна функція компліменту полягає в тому, що він задовольняє найважливішу потребу людини — потребу в позитивних емоціях. Співрозмовник, який задовольняє цю потребу, стає бажаним співрозмовником.

3. Співрозмовник повинен уміти усміхатися і робити це невимушено й часто. На думку дослідників, усмішка — це дія, що означає «Я до тебе гарно ставлюся!», «Ви приємні мені!», «Я маю задоволення від спілкування з вами!».

4. Ефективним психологічним вербальним прийомом є звертання до співрозмовника на ім’я. Вимовляти ім’я (ім’я та по батькові) — означає виявляти увагу і повагу до людини. Вимовляти це потрібно не скоромовкою, а чітко і в тому темпі, у якому ведеться розмова.

 Розгляньте світлини й виконайте завдання. 

Що таке поза, міміка й жести? Що означають поза, міміка й жести на цих світлинах? Наділіть кожну людину з цих світлин такими характеристиками: сконцентрованість, смуток, невпевненість, зухвалість, шок. Якщо якась із характеристик не підходить до жодної світлини, то запропонуйте свій варіант.

По́за - положення тіла

По́за - нещира поведінка; хизування, 

Мі́міка (від грец. mimikos —наслідуваний,акторський) - рухи м'язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини

Жест-рух (дія) для вираження емоції чи інформації замість розмови, або під час розмови. Дія або рух людського тіла або його

Особливості мовця

Не кожна розумна, освічена людина, яка вміє вести розмову у вузькому колі, може бути оратором для широкої публіки. Оратору мають бути властиві особливі риси: чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність і доброзичливість.

Чарівність. Без сумніву, слухати привабливу людину набагато цікавіше й приємніше, аніж непоказну. І тут ідеться не стільки про зовнішність, скільки про поведінку та вдачу людини: усмішка, відкритість, випромінювання доброти та ін. Хоча зовнішність теж має значення в сприйнятті людини: зачіска, одяг, взуття, охайність, загальний стиль.

Артистизм. Успіх виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, як говорить оратор. Інтонація, жести й міміка — складники успіху будь-якого артиста. Згідно з дослідженнями науковців, довіра слухачів до оратора залежить на 60–70 % від його пози, міміки й жестів, на 20–30 % — від інтонації й лише на 7–10 % — від його слів. Отже, щоб виступ був успішним, його треба перетворити на своєрідну виставу.

Упевненість у собі. Люди завжди тягнуться до сильних і впевнених у собі особистостей, цікавляться життям успішних людей. А слабкі натури успішними не стають. До невпевненого оратора аудиторія втрачає будь-який інтерес.

Щирість. Саме ця риса співрозмовника найбільше приваблює, зі щирими людьми комфортно спілкуватися, їм більше довіряють.

Обізнаність. Детальне знання предмета розмови допомагає ораторові бути впевненим. Обізнаних людей сприймають як живу енциклопедію, що додає їм авторитету й не може не викликати захоплення й непідробного інтересу в слухачів.

Об’єктивність. Суб’єктивна оцінка й упередженість можуть роздратовувати слухачів і навіть відштовхувати. А об’єктивність, навпаки, викликає в аудиторії довіру й серйозне сприйняття.

Доброзичливість. Окрасою будь-якого виступу є доброзичлива атмосфера, яку створює оратор. Доброзичливість сприяє налагодженню міцного контакту з аудиторією.

 

Риси хорошого співрозмовника

Хороший співрозмовник повинен уміти слухати, виявляти інтерес до того, з ким спілкується, звертатися на ім’я, а до широкої аудиторії використовувати етикетні формули: Дорогі друзі! Шановні колеги! та ін., у жодному разі не ставити себе вище за слухачів, спілкуватися з ними їхньою мовою, зважаючи на вікові особливості, соціальний статус, рівень освіти тощо.

 

Вимоги до мовлення оратора

1.Точність формулювань. Використання слів відповідно до їхніх мовних значень. Ця якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.

2.Стислість і небагатослівність. Ця риса формує вміння говорити по суті, сконцентровано.

3.Доцільність. Треба враховувати як мету мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тему розмови та ін. Ця комунікативна якість шліфує мовне чуття суб’єкта, допомагає ефективно керувати поведінкою аудиторії.

4.Доступність і зрозумілість. Якщо виклад оратора не доступний аудиторії, то він — неприйнятний.

5.Виразність. Важливий не тільки зміст, а й емоційність мовлення, укладені в слова переживання мовця.

6.Своєрідність та оригінальність. Кожен оратор має свою манеру викладу, через що його й цікаво слухати.

7.Краса мовлення. Бездоганне мовлення викликає в слухачів естетичне задоволення.Краса мовлення створюється за допомогою лексики, синтаксису, вимови, ритму.

 

Комунікативний стан мовця

Залежно від теми й мети виступу, оратор формує відповідний комплект якостей, за допомогою яких можна якнайкраще донести інформацію до аудиторії. Якщо це наукова доповідь, то яскраві емоції, надмірні рухи — не доречні. Якщо ж тема виступу, скажімо, «Подорож автостопом Європою», то емоційний градус вашої поведінки буде значно вищим, адже навряд чи вдасться цікаво розповісти про нестандартні ситуації, які можуть виникати в країнах з різним менталітетом, пов’язані з побутом під час подорожі, якщо робити це беземоційно. Але якою б не була тема вашого виступу, завжди треба контролювати свій емоційний стан, «фільтрувати» мовлення, не переходити «червоних ліній» у спілкуванні з аудиторією — від зухвалості до панібратства. Добре те, що в міру. Успішність виголошення публічного виступу залежить від структури доповіді, її змістового наповнення, вдало дібраних прикладів, наочних засобів, що передбачає ретельну підготовку оратора до виступу перед аудиторією, про що йтиметься в наступних параграфах.

 

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ !!!!!

Завдання — відновлення

► Відновити вислови відомих ораторів і записати їх..

 

1. Оратор, на, й, на, не, лише, слова, а, багатий, думки (Цицерон).

2. Оратор, людиною, у, і, справах, бути, повинен, справедливою, справедливості, тямущою (Платон).

3. Саме, становить, пишна, надбання, яка, і, почуттям, відповідає, солідна, слухачів, невід’ємне, думкам, промова, і, оратора (Цицерон).

4. Оратор, і, усіх, тією, розгромлює, самою, зброєю, і, ранить, тим, одночасно, самим, ударом... (Ф. Прокопович).

5. Оратором, користь, предмета, вишукано, з, до, й, і, є, для, той, в, говорити, важливості, кожного, гарно, відповідно, на, змозі, питання, часові, лише, хто, задоволення, переконливо, слухачів (Тацит).

6. Риторика, думки, княгиня, цариця, і, мистецтв (Ф. Прокопович).

11.11.2022   Зарубіжна література

Урок 10

Тема : Специфіка переходу від романтизму до реалізму. Романтизм у Німеччині.

 

 

Романтизм у Німеччині

Романтизм не був лише літературним напрямом, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Є не лише романтична література, а й романтична музика і романтичний живопис, романтична філософія й історіографія, навіть романтична правова наука, психологія, медицина тощо. Романтизм складався й розвивався як ціла духовна культура.

Етапи розвитку німецького романтизму

Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи:

1 етап — ранній: кінець ХVІІІ — початок ХІХ ст., складалася естетична основа німецького романтизму в колі молодих талантів. Вони створили образ власного романтичного героя. Він обов’язково наділений творчим талантом: поет, музикант, художник, який силою своєї фантазії перетворював світ, що лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва ранніх романтиків.

2 етап — народно-фольклорний романтизм: початок ХІХ ст. Романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. До їхнього кола входили відомі вам збирачі німецьких казок брати Якоб і Вільгельм Грімм.

Романтики цієї течії не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви. Їх зачаровувала «природність» і «органічність» народної поезії, простота й безпосередність поетичного вислову, його емоційна наснаженість і мелодійність.

Прибічники народно-фольклорного романтизму не тільки звертаються до національних джерел і витоків літератури, а й вважають їх основою творчості. У їхніх творах вперше з’являється поняття «національного» як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному значенні. Романтики свідомо прагнули творити мистецтво, що виходить із національних витоків та основ і вирізняється яскравою національною своєрідністю. На цьому шляху вони досягли неабияких успіхів і збагатили національну літературу.

 

Україна і світ

Фольклорно-етнографічна течія романтизму набула надзвичайної популярності не лише в німецькій, а й в інших європейських літературах. У цей період інтенсивно перекладаються твори слов’янського фольклору в Німеччині та інших країнах Заходу.

Найвідомішою є збірка німецького письменника, перекладача слов’янської поезії Вільгельма фон Вальдбрюля (псевдонім німецького поета Вільгельма Флорентіна Цуккалмальо) «Слов’янська балалайка» (1843 р.), де вміщено переклади 99 українських народних пісень. Великий прихильник слов’янської народної поезії взагалі, української зокрема, Вільгельм фон Вальдбрюль дібрав до збірника баладу «Ой не ходи, Грицю», потім історичні балади — «Ковалева дочка», «Пан Каньовський», «У Києві на риночку», «Сава Чалий», «Ой поїхав королевич», «Довбуш» тощо.

Протягом ХІХ ст. пісня «Ой не ходи, Грицю» була перекладена на німецьку мову понад 10 разів і вже стала, так би мовити, «своєю» в німецькій культурі. У ХІХ столітті цю пісню співали не тільки у Німеччині, айв Австрії, Швейцарії, Франції тощо. І майже всі перекладачі прагнули точно зберегти розмір твору, не відходячи від ритмічно-музичної структури оригіналу.

3 етап — пізній романтизм: до середини ХІХ ст. Центр романтичного руху перейшов до столиці Пруссії — Берліна. З Берліном пов’язаний плідний період у творчості Ернста Теодора Амадея Гофмана, тут же вийшла перша поетична книжка Генріха Гейне.

Однією з найпопулярніших течій пізнього романтизму стала гротескна течія, яку за іменем її найвидатнішого й найхарактернішого представника, Ернста Гофмана, можна також назвати гофманівською.

Принципово новим у цій течії було перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливих гротескно-фантастичних обрисах та освітленні, розкриваючи при цьому свою непривабливу сутність.

Теорія літератури

Гротеск (від фр. grotesque — химерний, незвичайний) — це тип художньої образності, заснований на гіперболі, сміху, контрасті й поєднанні карикатури і правдоподібності, реального і фантастичного, трагічного й комічного. У загальному сенсі означає щось, виконане в потворно-комічному, химерно-фантастичному стилі. Це може бути літературний твір, картина, друкарський шрифт.

Фантасмагорія — нагромадження химерних образів, видінь, фантазій; хаос, сумбур, гротеск.

Термін гротеск походить від знайдених на межі XV- XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. Гротеск використовувався ще в міфології та античній літературі, на ньому ґрунтуються твори Джонатана Свіфта, Ернста Гофмана, ним послуговувалися Едгар По і Микола Гоголь, Оноре де Бальзак та інші.

Гротеск у літературі

У повісті Миколи Гоголя «Ніс» зникнення Носа переплітається з буденною реальністю Петербурга. Абсурдність полягає в тому, що ніс, зникнувши з обличчя, став чиновником 5-го класу. Усі поводяться з ним, як зі звичайною людиною. Навіть героя події, який позбувся носа, турбує не те, чим він буде дихати, а те, який вигляд він матиме в суспільстві при дамах. Ніс на посаді чиновника зовсім не викликає ні в кого зайвих запитань. Безглуздість самої ідеї є гротеском.

Шинель в ілюстраціях Сави Бродського до повісті Миколи Гоголя — символ доби. Ототожнення світу з шинеллю, коли людину оточують лише символи державної влади з двоголовими орлами, — приклад гротеску.

У повісті «Гобсек» Оноре де Бальзак розкриває «владу золота» як руйнівну силу, що спотворює людські душі. «У золоті сконцентровані всі сили людства», — вважає Гобсек. І золото для нього — це передусім влада, воно є її символом: «Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади». Сила золота у цьому випадку — гротеск.

Завдання!!!

Записати етапи розвитку романтизму   

08.11.2022  Українська література  

Урок 27-28

Тема: Новела «Сойчине крило» – жіноча доля в новітній інтерпретації.

Любов – це кара, це сумна в’язниця, Бог від якої заховав ключі.

     П.Сорока

І. Франко творив на зламі ХІХ і ХХ століть. Як відомо, це час бурхливих історичних подій, різких соціальних перемін, змін у свідомості, світобаченні та світовідчутті людей. Митці, яких назвали модерністами, намагалися знайти особливі художні засоби та нові жанри для передачі своєрідності епохи, сум’яття в душах людей. Франко теж звернувся

1.Історія написання.

«Сойчине крило» було вперше надруковано в збірці «На лоні природи» в 1905 році. Твір має підзаголовок «Із записок відлюдька». За свідченням І. Франка, новела написана в грудні 1905 року. Це період, коли йшла російсько-японська війна. Про це дізнаємося з твору.

Що стало причиною написання сказати важко. Але це період у житті І. Франка складний: період розчарувань, втрат. Іван Франко творив на зламі ХІХ і ХХ століть. Як відомо, це час бурхливих історичних подій, різких соціальних зрушень та змін у свідомості людей. Митці теж перебували в пошуках жанрів, особливих художніх засобів, манери письма, які б відображали цей своєрідний час, сум’яття в душах людей. Франко у своїй прозі звернувся до модерних засобів письма, не відкидаючи при цьому й традиційні, не порушуючи національної етичної традиції. Про це та багато іншого ви дізнаєтесь на сьогоднішньому уроці. Композиція цього твору невизначена – «твір у творі», або твір з обрамленням.

2. Визначення жанру та композиції твору. 


1. Про що свідчить ще одна назва твору: «Із записок відлюдька»? 
- у такий спосіб з’ясовується, що твір написаний у формі щоденникових записів. Така форма викладі дає можливість без посередників пізнати героя, його найінтимніші думки і почування, розкрити всі таємниці душі). 
2. З якою метою автор обрав форму листа для розкриття подальшого сюжету твору? 
-Щоб уникнути одноманітності у побудові твору та розвитку сюжету). 
3. Який ефектний прийом застосував автор для прискорення та динамічності розповіді? 
-Виклад у формі листа. Це лист- сповідь, що розкриває «одіссею» пригод героїні, точніше – «лиш ескіз, нарис, скелет пригод»). 
4. Які форми викладу поєднує автор у творі? Що досягається завдяки цьому прийому? 
-Лист переривається ліричними відступами, які відображають реакцію героя на прочитане, його роздуми – спочатку глузливі, недовірливі, навіть зневажливі, а щодалі – більш співчутливі.) 
5. Які форми викладу поєднує автор у творі, що досягається завдяки цьому прийому? 
-Таким чином створюється враження діалогу, дуету голосів: чоловічого – Хоми й жіночого – Мані. 
6. Визначте особливості композиційної будови твору. 
-Особливості композиції в тому, що експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка викладені не послідовно, а навпаки, найнапруженіші моменти обриваються з волі героїні, яка пише листа, а також ліричними відступами – роздумами іншого персонажа про цей лист. 
7. Чи є у творі сюжет? Як він розвивається? Чи є це цілком епічним твором? 
-Твір має ознаки новели – насичений ліризмом та драматичними колізіями). 
8. «Сойчине крило» - твір, у якому синтезуються епос, лірика, драма. Спробуйте довести це. 
Епічність – у широкій часовій протяжності, в епопейності подій, лірика – у музиці мови й акордових почувань, драма – у драматичній напрузі, в ущільненній часово-просторовій єдності, у діалогізмі викладу. 

Складання таблиці "Сюжет новели "Сойчине крило"

 

 Літературознавці називають твір І. Франка «Сойчине крило» по-різному – і повістю, і новелою, й оповіданням. Кожен із них по-своєму має рацію. Для новели твір завеликий, для повісті – мало героїв і сюжетних ліній, для оповідання – дуже драматична, напружена дія з несподіваним фіналом. Більшість схиляється все ж до визначення «Сойчиного крила» як новели.

І. Франко визначив жанр твору як оповідання. Чи погоджуєтеся ви?

Так, «Сойчине крило» має ознаки новели: напружений сюжет, драматизм твору, незвичайне закінчення.  Жанр: новела.

Новела – різновид оповідання. Це невеликий прозовий твір про якусь незвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажа. Дія в новелі напружена, розвиток сюжету стрімкий, гостро конфліктний, із несподіваною розв’язкою

3. Характеристика образу Марії

Уперше в українській прозі в новелу вводиться розлогий лист, який є і повістевим жанровим компонентом твору, і розлогою ретроспекцією — розповіддю про взаємини Массіно і Манюсі (з її листа ми дізнаємося й про інші імена).

Таким чином, маємо своєрідну структуралістську опозицію: «записки відлюдька», який заплющив очі на «суспільність, державу, народ», і «лист» молодої жінки, яка пройшла всі кола пекла в реальному житті. Та її пекельний шлях не порушив глибин душі, що залишилася чистою і, головне, люблячою. У творі протиставляється живе, бурхливе життя Манюсі «паперовому» існуванню Массіно. Душа героїні залишається без змін, незважаючи на жорстокі випробування долі, яку героїня сама «прикликала» і якої прагнула.

Сміх — це перше, що подає автор у характеристиці героїні. Образ сміху відтворює її ставлення до життя («начебто лице пустотливе»). Манюся відчуває поезію лісу (слід зазначити, що лісові пейзажі завжди позначені авторською інтонацією; вони характеризують і персонажа, і образ автора), ототожнює своє буття з лісом: «Тямиш той ліс, мій рідний ліс… Се не був ліс, се я була». Перша зустріч у лісі. Народження чарів кохання: «Я ж сконцентрувала всю силу своєї волі, весь огонь своєї пристрасті, всі чари своє душі й тіла, щоб навіки, не затертими буквами вписатися в твою тямку». Таке визнання з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі. Наведений приклад представляє поетику прози ХХ ст. Образ фатальної жінки набирає чітких новаторських рис. Враження, яке вона хотіла справити на Хому, мало бути «високоартистичне», пейзажі стали «штафажем», однак у ньому героїня — найвагоміший елемент.

Важливим компонентом у структурі твору є опис «сну». Усі «пригоди» Манюсі були лише жахливим сном. Це до деякої міри бароковий момент підкреслює основну новелістичну ідею — ідею повернення.

Повернення до своєї сутності, до душевної чистоти, до рідного краю. Усі жахливі перипетії, подвійна спроба самогубства не вбили в Манюсі віри в себе, у людину загалом. Однак усе це далеко не однозначно. «Віриш у бачення тая? Я вірю. Здається, що якби на хвилю перестала вірити, здуріла б, руку наложила б на себе. А може, ся сама віра — симптом божевілля?»

Марія:

· Глибоко відчуває красу природи.

· Любить ліс.

· Вірить у кохання.

· Жахливі перипетії долі.

· Душевна чистота.

· Прагнення до нового життя у вірі, надії, любові.

5. Робота над порівняльною характеристикою героїв.

• Герої новели Франка «Сойчине крило» — різні емоційні типи. Спробуйте зіставити їх.

Герой-оповідач, Массіно	Марія
«Естет» — любить музику, книги, квіти. Глибоко ображений зрадою дівчини, викреслив її з пам’яті. У любові спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої психології, того, що жінку треба «завойовувати» постійно, що кохання потребує душевних зусиль, праці. Під впливом листа змінює погляди, розуміє, що таке справжнє життя і справжні пристрасті, стає «живим чоловіком»	Емоційно багата натура, життєрадісна, передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі випробування

 

 Образи-символи

Оскільки ми аналізуємо новелу, то не можемо обійти й образи-символи, окремі художні деталі. І. Франко мав рідкісне уміння в незначній повсякденній деталі бачити характер або явище.

·                       Сойчине крило – символ душі.

·                       Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності кохання, пам’яті про любов.

·                       Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.

·                       Ліс – гармонія людини і природи.

·                       Дзвінок – тривога, очікування чогось.

·                       Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.

Проблемне питання

• Чому Іван Франко ввів у твір образ сойки?
• Яку паралель можна провести між Марією і сойкою?

На дошці – зображення сойки. Учень зачитує заздалегідь підготовлений матеріал.

         Сойка – птах родини воронових.

         Сойка має здатність переймати звуки інших птахів, тобто має хороші імітаторські здібності. Пташка належить до найбільш обдарованих пересмішників. Їй підвладні не тільки всі звуки живої природи, а й нескінченна різноманітність механічних звуків. Іноді можна почути спільний спів сойок. Кожна з них навперебій спочатку видає мінорну свистячу трель, після якої йдуть тихий клекіт, глухий передзвін. До квітня подібні концерти закінчуються, після чого спів сойки можна тільки іноді почути на гніздовій ділянці. У всіх випадках спів сойки – явище вкрай короткочасне і нерегулярне. Воно припиняється, щойно пташка зів’є гніздо.

Висновок

Сойка імітує різні звуки, припиняє це робити, коли мостить гніздо. Марія усі три роки імітувала свої почуття і своє життя. У Євгена Гуцала є такий вислів: «Людина багато в чому схожа на пташку; у ранній молодості нестримно тягне її з дому, вона ладна забути все, з усім розпрощатися, щоб знайти для себе інше, нове життя, а пізніше, коли стільки побачено й пізнано, незбагненна сила тягне людину повернутися назад, до рідного гнізда, туди, де народився, звідки подався у світи…».

Жінка для Франка була святинею, але життя змушувало її страждати, переживати випробування, бути квіткою в пилюці. Автор співчував своїй героїні, його любов всепрощаюча і світла. Письменник побудував сюжет з елементами інтриги, як цікаву історію, яку можна розповісти. Сюжетом править рух почуттів. Показано психологічні переживання, зосереджено увагу на нюансах. Передано моральний біль. Розглянуто філософію вини, кари, каяття. Врешті решт головні герої перестають бути загубленими. Думки та настрої персонажів тримали нас в гіпнотичному стані, доки все не завершилось. Потрібно бути геніальною людиною, щоб з пережитого почуття створити прозу, яка потрібна не лише автору, а й усім. Сподіваюсь, що спостереження за долями героїв навчили вас цінувати життя, людські почуття.

VІ. Домашнє завдання.

1.Скласти конспект  

 

 

07.11.2022  Українська мова

 Урок  16

Тема: Мовленнєва ситуація. Елементи мовленнєвої ситуації (мовець (адресат), слухач (аудиторія), предмет мовлення, умови успішного спілкування. Особистість мовця (чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність, доброзичливість). Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця

                                                                                                        Епіграф уроку:

Найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування.

А.де Сент-Екзюпері 

                                                                                                     

Чи приємно вам, коли вас хвалять, роблять компліменти?Звичайно , «Так».

-А що таке «комплімент»?

Комплімент - це одна з етикетних формул, яка використовується під час нашої мовленнєвої діяльності і є однією з умов успішного спілкування.

 Вправа «Обміняйтесь компліментами». Запишіть  у зошит комплімент своїй подрузі ( другу)

 З нею ми стикаємося щодня і не один раз. У ній ми можемо брати  як активну участь, так і тримати нейтралітет. Вона підстерігає нас  вдома, на вулиці, на роботі, в магазині, в транспорті ... Ви все ще не здогадалися, про що або про кого йде мова? Ні? Тоді дозвольте представити: її величність мовленнєва ситуація!

І почнемо ми наше знайомство, звичайно ж, з яскравих прикладів.

Пам'ятайте  ліричну комедію Ельдара Рязанова «Службовий роман»? В одній з початкових сцен невдачливий, невпевнений у собі старший статист  під час вечірки у друга намагається «позалицятися» до своєї начальниці, «безсердечної» і «черствої» , але всі його спроби зазнають краху. Чому? Причин тому безліч, але одна з них банально проста: в учасників даного діалогу  було різне бачення питання «що таке мовленнєва ситуація».

Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співрозмовника, мовленнєвої ситуації.

Поняття «мовленнєва ситуація» є базовим поняттям лінгвопрагматики — науки, що вивчає, як людина поводиться в процесі мовного спілкування і як використовує мову для впливу на адресата. Від чого залежать особливості мовної поведінки людини? Як виявилося, від багатьох причин та факторів. Сукупність цих чинників і називається мовленнєвою ситуацією.

 Складові мовленнєвої ситуації:

- наявність адресанта (той, хто говорить, пише) і адресата (той, хто слухає, читає);

-мотив — те, що спонукає до мовлення (потреби у висловлюванні, бажання запитати, сказати, виразити ставлення до якихось подій, фактів, явищ);

-мета — те, чого мовець прагне досягти своїм висловлюванням;

-місце спілкування.

Ситуації мовлення реалізовуються у різних сферах: соціально-побутовій; громадсько-політичній; соціально-культурній та професійно-трудовій.Однією з умов успішного спілкування є дотримання мовленнєвого етикету (від фр.— вироблені суспільством норми поведінки).Мовленнєвий етикет українців вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції народу, загальнолюдські моральні цінності — доброзичливість, повага, привітність, ґречність.За змістом, характером та умовами спілкування розрізняють кілька етикетних мовних формул, (звертання, вітання, знайомство, запрошення, прохання, вибачення, втішання, комплімент, побажання, вдячність, прощання тощо), завдяки яким створюється певна тональність комунікативної дії.

 

При цьому треба добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули та тональності в кожній ситуації, наприклад:

□ вік, стать, соціальний статус адресата;

□ особливості характеру співрозмовника;

□ комунікативні умови (час, місце, тривалість спілкування);

□ характер взаємин між співрозмовниками та ін.

  «Десять незмінних правил успішного спілкування»

 

Правило перше: відкритість.  Щирість, вміння виразити свою готовність до прийняття іншого – це вже підвалина успішного спілкування.

Правило друге: діалог! Так, ми всі невиправні егоїсти. Але для розмови завжди потрібен хтось ще, окрім мене, прекрасного.. Варто навчитись бачити, чи цікаво співрозмовнику тебе слухати, а чи ні.

Правило третє: слухай іншого. Мабуть, кожному з нас доводилось побувати у ситуації, коли я говорю – стіни слухають. Це ж образливо, правда? Якщо йдеться про якість спілкування, то слухати співбесідника – основоположне завдання. Бо який же тоді сенс?

Правило четверте: пам’ятай про добрий тон. Ще змалечку всі ми вчимось, що перебивати – не надто культурно. Однак з віком все менше про це згадуємо. Добрі манери ніхто не відміняв. І вони, насамперед, – це вияв самоповаги.

Правило п’яте: не говори для годиться або тому, що треба. Всі ми чудово знаємо, що  нічого й нікому не мусимо. Більше того, у спілкуванні, бо воно – вияв внутрішнього бажання кожного. Не варто вести розмову для годиться. Бесіди мають приносити задоволення, а не втомлювати.

Правило шосте: будь відвертим. Уміти назвати біле білим, а чорне – чорним, не загортаючи все у папірці, – це не нахабство і не вроджена властивість характеру, це насправді –  результат праці над собою. висловлена тут і зараз об’єктивна критика може й не прибільшить  друзів, зате може і справді змінити чиєсь життя.

Правило сьоме: готуйся до важливих розмов і до буденних також. І тут не йдеться про детальний розписаний план розмови, а про саморозвиток.  Читай, будь активним, монітор щось цікаве, займайся улюбленою справою – і з тобою буде про що поговорити.

Правило восьме: усміхайся.  Усмішка здатна налагодити комунікаційні потоки навіть тоді, коли слова безсилі.

Правило дев’яте: жестикулюй. Постава тіла, вміння підсилювати сказане жестами – це мистецтво, до якого варто прагнути. Так розмова стає жвавішою та живішою.

Правило десяте: не піддавайся емоціям. Нерідко розмови мають підвищений тон звучання. В таких випадках слід пригадати, що той, хто володіє собою, – володіє світом. Бо слово – не горобець…

 ПАМ'ЯТКА УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ

Успішним уважається таке спілкування, коли нам вдалося досягти очікуваного результату: отримати потрібну інформацію, допомогу, інколи – просто дружню пораду, підтримку або задоволення від разом проведеного часу. Досягти своєї мети в спілкуванні можна лише тоді, коли вас розуміють і ви розумієте інших.

Основою різних форм спілкування є бесіда, діалог (за визначенням словника – «взаємна розмова»). У бесіді обмінюються інформацією, знайомляться з новими ідеями, висловлюють наболіле, отримують розумну пораду, відчувають емоційне задоволення, естетичну насолоду. Тому хочемо надати декілька порад для ведення успішного спілкування.

1. Повноцінне спілкування залежить від обох партнерів.

2. Для повноцінного спілкування ми маємо об’єднати «дві мови»: мову слів і мову тіла (жести, посмішка).

3. Важливим у спілкуванні є вміння говорити й уміння слухати.

4. Основні правила активного слухання:

4.1. Використовуйте мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким розмовляєте, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима.

4.2. Застосовуйте звуки та жести заохочення: підтримуйте співрозмовника доброзичливою посмішкою, словами «так – так»  … та ін., хитанням головою.

4.3. Ставте уточнюючі запитання: вони допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо із того, що вже відомо.

5. У спілкуванні намагайтеся уникати наступних дій:

5.1. Переривати співрозмовника.

5.2. Демонструвати рухами або виразом обличчя, що ви не готові зразу слухати.

5.3. Давати поради.

5.4. Змінювати тему разом або переводити розмову на себе.

5.5. Давати оцінку людині, яка говорить.

6. Під час висловлювання своїх думок намагайтеся:

6.1. Чітко формулювати свою точку зору, добираючи слова, зрозумілі не лише вам, а й співрозмовнику.

6.2. Говоріть від себе: «я так думаю», «я вважаю», «я відчуваю».

6.3. Будьте конкретними – не говоріть загальних або відомих усім речей.

6.4. Намагайтеся зацікавити партнера по спілкуванню.

Успішного спілкування!!!

 Завдання «Моделюю ситуацію».

1 ситуація . Уявіть, що ви перебуваєте в незнайомому місті й шукаєте потрібну вулицю. З якими словами ви звернетеся до перехожого, який поспішає? Що скажете на прощання?

2 ситуація. Ви не згодні з висловленою думкою співбесідника. Як ви про це скажете йому? Запропонуйте кілька варіантів.

3 ситуація. Ви хочете попросити вибачення в товариша, якого вчора безпідставно образили. З якими словами звернетеся до нього? Запропонуйте кілька варіантів.

 Домашнє завдання.

 Розробіть мовленнєву ситуацію на одну із тем:

 1.«Чи потрібна культура мовлення у час Інтернету?».

  2.«Правила мережевого етикету».

 

07.11.2022 Українська мова

 Урок 15

Тема: Риторика як мистецтво, наука й навчальна дисципліна. Роль риторики в сучасному світі.

Переглянути відео !!!

https://www.youtube.com/watch?v=aJm2eD0SMMo

 Риторика — це теорія ораторського мистецтва, наука і водночас мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: політика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Різновиди усних публічних виступів можна показати у вигляді таблиці:

Роди красномовства	Жанри красномовства
Академічне красномовство	Лекція (вузівська, шкільна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція
Судове красномовство	Прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови. Самозахисна промова
Соціально-політичне красномовство	Звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні). Парламентська, мітингова промови. Промова при здісненні дипломатичного акту. Політичний огляд
Соціально-побутове красномовство	Ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна (поминальна) промови. Виступ на прийомі
Церковно-богословське (духовне) красномовство	Церковна проповідь. Промова на соборі. Офіційне звернення до пастви

 

 Риторика як наука.

Риторика — наука про закони підготовки і проголошення промови з метою впливу на аудиторію. Виділяють такі роди і жанри в красномовстві:

· академічне — лекція (вузівська, шкільна, науково-популярна), наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення;

· судове — прокурорська (звинувачувальна) та адвокатська (захисна) промови, самозахисна промова;

· соціально-політичне — звітна доповідь на конференції (з’їзді, зборах, засіданні), парламентська та мітингова промови, військово-патріотична промова, політичний огляд;

· соціально-побутове — ювілейна, вітальна, застільна, надмогильна (поминальна) промови, виступ на прийомі;

· церковно-богословське (духовне) — церковна проповідь, промова на соборі, офіційне звернення до пастви.

Навчальний курс риторики складається з трьох частин: історія риторики — показує особливості зародження і розвитку риторики в історії людства; теоретична риторика — вивчає закони риторики; практична риторика — розглядає зміст, композицію, стиль виступу, образ оратора, психологію аудиторії.

 Риторика як мистецтво

 У Давній Греції красномовство розглядалося як мистецтво. Античні мислителі ототожнювали риторику з живописом, скульптурою і навіть архітектурою. Найбільше проводили паралелі між риторикою, поезією та акторським мистецтвом.

Аристотель у «Риториці» та «Поетиці» порівнював красномовство з поезією. Цицерон вчився майстерності у кращих акторів Риму. У своїх публічних промовах використовував суто акторські прийоми. М. В. Ломоносов великого значення надавав художнім елементам в ораторському мистецтві. Уміння «красно говорити», на його думку, «перевищує багато мистецтв». А. Ф. Коні (судовий оратор і теоретик риторики) писав, що красномовство — це літературна творчість, але в усній формі.

Красномовство належить до духовної сфери життя. Так само як поезія чи театр, ораторське мистецтво — це створення духовних цінностей. І театр, і поезія, і красномовство відгукуються на події життя, вони впливають на психологію сучасників. І поет, і актор, і оратор вирізняються розвинутим чуттям мови, високою культурою мовлення. Для них характерна ясність, точність, виразність мови.

Однак: художня творчість — це вигадка, а ораторське мистецтво цілком спирається на реальні факти, на практику. Це може бути гіпотеза, наукове передбачення, здогад, але не плід фантазії.

 Риторика як комунікація

Мета риторики — комунікативна компетентність мовця. Тому вона повинна вчити:

· аргументовано доказувати власну точку зору, поважаючи гідність співрозмовника;

· здійснювати організований словесний і невербальний вплив;

· створювати ситуації інформаційної та комунікативної комфортності, коли значно поліпшуються умови сприйняття нової інформації та спілкування; сприяти формуванню і розвиткові культури діалогу та монологу;

· намагатися формувати яскраве та емоційне мовлення, регулювати мовленнєву поведінку відповідно до комунікативних потреб, психологічних особливостей співрозмовника;

· допомагати формувати індивідуальну мовленнєву манеру мовця.

 Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений розумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в

умовах девальвації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні погляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.
Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародавньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною красномовства вважають Стародавню Грецію.
Риторика була вагомою складовою частиною суспільного життя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітектура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».
За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.
Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. е. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Горгій, який, удосконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афіни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впливу зрівнялося з поезією.
Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384 — 322 рр. до н. е.). Сучасники зазначили, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.
До нас дійшло понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонського царя Філіпа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Демосфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи, яка стала визначною подією для тодішньої Греції. Есхін та Демосфен зустрілись у суді. Промови обох ораторів — яскраві зразки політичних виступів.
На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних ораторів. Його промови брав за зразок один з найславетніших давньоримських ораторів Цицерон (106 — 42 рр. до н. е), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав людину високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юриспруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, громадянином, який живе ідеалами держави й народу.
Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню — на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 промов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.
Видатними риторами були давньогрецькі філософи Арістотель (384 — 322 рр. до н. е.) та Платон (428 — 348 рр. до н. е.).
Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст..).
Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є «Слово про закон і благодать», де стверджено визначну роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь відзначається винятковою глибиною думки, образністю та емоційністю.
Кирило Туровскьий — автор багатьох піднесених величальних промов.
Найперша російська «Риторика» була створена невідомим автором 1620 року. Текст дійшов до нас у 36 списках. Цей твір є перекладом латинської риторики німецького вченого Меланхтона, проте текст було пристосовано до потреб російської освіти. Вона стала підґрунтям для дальшого розвитку східнослов’янського красномовства.
У ХVII-XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка, будучи глибоко національним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих європейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім’я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.
Необхідність відновлення національних риторичних традицій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в особистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спонукати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну відіграти роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.
Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисципліни має стати визначним кроком на шляху до творення демократичного, високоцивілізованого суспільства.

Словник.
Комунікабельність — здатність до комунікації — спілкування, легкого встановлення контактів і зв’язків, товариськість.
Ерудиція — глибокі знання в певній галузі науки чи в багатьох галузях, широка обізнаність.
Трактат — наукова праця, де розглянуто окреме питання чи проблему.
Статус — законодавчо закріплене правове становище.

 

Виконати вправу !!!

Прокоментувати ПИСЬМОВО  зміст  одного з висловлювань .

1.Красномовство є мистецтво керувати умами. Промови достойної людини завжди спрямованої до вищого блага. (Платон.)

2. Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати державою? (Демосфен.)

3. Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм славу. (С. Шамфор.)

 

04.11.2022  Зарубіжна література  

 Урок  9

Тема: КТ за трагедією Вільяма Шекспіра «Гамлет».

 

1.Від кого Гамлет дізнався про обставини смерті батька?

А Гораціо   Б Гертруда   В Лаерт   Г привид

2.Хто з названих персонажів був другом Гамлета?

А Гораціо Б Розенкранц  В Гільденстерн  Г Лаерт

3.Чому Гамлет зволікав із помстою Клавдію?

А не вірив у привидів  Б відкидав помсту взагалі

В хотів у всьому особисто переконатися  Г боявся

4. «Звихнувся час…О доле зла моя! Чому його направить мушу?» Кому належать ці слова?

А батькові Гамлета  Б Гамлету  В Лаерту  Г Гораціо

5.Як Гамлет ставиться до людей?

А відповідно до їхнього соціального статусу 

Б відповідно до їхнього багатства 

В цінує в них розум та моральні риси 

Г до всіх зверхньо – адже він принц

6.Чому, переконавшись у провині Клавдія, Гамлет не спішить його вбити?

А хоче розкрити людям його справжню сутність   Б боїться помилитись

В боїться покарання   Г чекає на допомогу

7.Чому Офелія діє проти Гамлета?

А розлюбила його  Б мститься за його удавану байдужість до неї 

В не сміє не слухатись наказів батька   Г хоче прислужитися Клавдію

8.Чому Гертруда вдруге ще й дуже швидко вийшла заміж?

А не любила першого чоловіка  Б полюбила Клавдія 

В боялася за своє життя   Г боялася за життя Гамлета

9.Чому Лаерт так сильно прагне помститися за смерть свого батька?

А дуже любив батька  Б це данина традиціям 

В щоб покарати злочинця  Г хоче догодити королю

10.Як Шекспір малює Офелію в останній сцені?

А закоханою  Б розлюченою  В божевільною   Г слабкодухою

11.Як загинув Гамлет?

А на війні  Б під час двобою   В його підступно отруїли   Г під час бурі

12.Чи є Гамлет переможеним?

А так, бо він таки загинув  Б так, бо на троні опинився чужоземець 

В ні, бо він все-таки покарав  зло   Г ні, бо він примусив сучасників замислитися над життям у Данії

01.11.2022  Українська література

 Урок  25

Тема: РМ №2 (п).Есе «Специфіка розкриття мотиву шукань землі обіцяної в Біблії та художній літературі (письмово)

    Ми повинні дати відповідь на проблемне питання: чому, на вашу думку, Біблія має такий великий вплив на творчість багатьох письменників української літератури? А також написати есе на тему: «Специфіка розкриття мотиву шукань землі обіцяної в Біблії та художній літературі»

   Ми знаємо, що є вічні істини і є книги, у яких ці істини закарбовані. У них – прадавня мудрість людська, що й тримає людство на Землі, не дозволяє йому зникнути, розчинитися в безвісті Всесвіту. Дослідники навіть вважають, що в таких книгах закодовано не тільки наше минуле, а й майбутнє. І одна з таких книг – Біблія. Біблія – найвеличніший підручник, написаний для людини Самим Богом. Якщо розглядати Біблію тільки з позиції літературної цінності, то вона постає як видатна культурна пам’ятка. Її виразний і лаконічний стиль, надзвичайно багате образне мовлення, цікаві історії й захоплюючі оповіді, її глибока мудрість й беззастережна логіка, велична мова й висока поезія – усе це заслуговує постійної уваги й детального вивчення; з Біблії людство черпає Божественну мудрість й одкровення. Людство протягом своєї багатовікової історії замислюється над вічними питаннями: у чому сенс життя людства, що таке добро та зло, чому існують горе, страждання, смерть, як цього уникнути? А відповіді дає унікальна книга – Біблія. ЇЇ писали різними мовами більш ніж 40 авторів різних прошарків суспільства: царі, селяни, філософи, рибалки, поети, державні діячі, учені. Книга народжувалася на трьох континентах. Біблія пройшла крізь суворі переслідування, витримала критику, перекладена різними мовами світу. Віруючі люди з особливою повагою ставляться до Книги Книг як до Слова Божого, але сотні тем, яких торкається Святе письмо, не залишають байдужими навіть далеких від релігії людей..

 1. Біблія – джерело людської мудрості.

2. Вона вважається святою, тому що проголошує Слово Бога.

 3. Біблія є пам’яткою найдавнішої писемності людства.

 4. Яскраві й мудрі біблійні образи надихнули митців на створення нових творів.

5. Біблія – дивовижний приклад співпраці Бога і людини.

6. Морально-етичні закони, викладені в Біблії, універсальні.

 7. Кожна книга Біблії – це окремий твір.

А разом усі вони складають єдине ціле. Біблійні мотиви у творчості українських письменників 1.Т.Г.Шевченко «Марія», «Чигирине, Чигирине», «Сон», «Кавказ», «Не нарікаю я на Бога», «Пророк», «Неофіти». 2. І.Франко «Мойсей». 3. В.Барка «Жовтий князь». 4. У.Самчук «Марія». 5. П.Куліш «Дума», «Старець», «Неньчина пісня». 6. М.Старицький «Нива», «На Новий рік». 7. М.Рильський «Рукам трудящим слава». 8. М.Сингаївський «Мечі та струни». 9. Ю.Федькович «Нива», «Думи мої, діти мої». 10. П.Тичина «Весна».

Висновок: Отже, Святе Писання – джерело тем, мотивів і жанрів світового мистецтва. Мойсей, біблійний пророк, визволив давніх євреїв з єгипетського полону. Після низки чудес він вивів єврейський народ з Єгипту і через 40 років блукань привів до « Землі обітованої ( обіцяної )». У кінці подорожі Мойсей одержав від Бога на кам’яних скрижалях ( плитах ) десять заповідей, що їх повинні були дотримуватися люди, щоб мати життя вічне, потрапити до раю. Пройшли тисячоліття, а нічого мудрішого, раціонального людство так і не вигадало.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ!!!

Вашим завданням є написати есе на тему : «Специфіка розкриття мотиву шукань землі обіцяної в Біблії та художній літературі» на основі прочитаного твору.

 

01.11.2022  Українська література

 Урок  26

Тема:Проза І. Франка (ідеї, проблеми). Художні шукання прозаїка. Франко й український модернізм.

Прозові твори І. Франка — одне з найвизначніших явищ української класики. Він є автором десяти романів і повістей, понад ста оповідань, новел і нарисів. У творах письменника широко показане життя робітників, селян, ремісників, інтелігенції.

Як прозаїк, І. Франко починав із реалізму: зображував громадські конфлікти, указував на соціальну достовірність людських характерів, змальовував переважно звичайних людей. Однак письменник розумів, що література постійно розвивається, тому митці наполягали знайти особливі художні засоби, нові жанри для передачі своєрідності епохи.

Тематика творів І. Франка

№	Тематика творів	Приклади
1	Робітнича тематика	Цикл «Борислав». Повість «Борислав сміється».
2	Селянська тематика	«Вугляр». «Лесишина челядь». «Добрий за- робок».   «Ліси і пасовиська».
3	Оповідання про дітей та школу	«Малий Мирон». «Олівець». «Грицева шкільна наука».  «Отець-гуморист».
4	Тюремні оповідання	«На дні». «Панталаха». «до світла». «В тюремнім шпиталі».
5	Сатиричні оповідання	«Свиня». «Опозиція». «Доктор Бессервіссер». «Історія кожуха».  «Свинська конституція». «Чиста раса».
6	Історичні оповідання	«Захар Беркут». «Хмельницький і ворожбит». «Великі роковини».
7	З життя інтелігенції	«Лель і Полель». «Борис Граб». «Для домашнього огнища».  «Основи суспільності». «Перехресні стежки».

 Словникова робота.

 Модернізм (франц. modernisme, від modern — сучасний, новітній) — художньо-естетична система, яка склалася наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Причиною появи модернізму стала криза об’єктивізму (релігійного і раціоналістичного), криза пошуків об’єктивних законів дійсності. Це сталося тому, що в цей час учені зробили цілу низку наукових відкриттів, які спростували уявлення про матеріальну будову світу й свідчили про те, що світ неможливо пізнати до кінця.

Модернізм об’єднує чимало різноманітних антиреалістичних напрямів і течій.

 Ознаки модернізму:

1. Співвіднесеність із часом

2. Інтелектуалізм

3. Індивідуалізм

4. Фемінізм

5. Зняття культурних табу

6. Деканонізація

7. Формалізм

 Особливості українського модернізму

✵ не був програмно організованим національно-культурним і літературним рухом;

✵ формувався у своїх найхарактерніших виявах не на рівні загальної стильової манери або школи, а через творчу самобутність та еволюцію окремих митців;

✵ відкривав нові художні моделі та структури: неореалізм, неоромантизм, імпресіоністичний символізм, метафізичний символізм.

 

 31.10.2022  Українська мова

 Урок  14

Тема: Контрольна робота №1 з теми: « Лексикографія. Лексична норма»: тестування

1.Лексичну норму дотримано

А  мілкі гроші                                     Б  подальша доля

В  перевернути сторінку                   Г  живописна галявина

 

2.Лексичну помилку допущено 

А  освідчені люди                           Б  сусідський собака

В  відмінювати іменники              Г  здійснювати перевірку

 

3.Правильно підібрано український відповідник у рядку, ОКРІМ

А  фундаментальний – ґрунтовний                     Б  толерантність - ввічливість

В  рентабельний – дохідний                                Г  дистриб`ютор – розповсюджувач

 

4.НЕправильно сполучено слова в рядку

А  вдалий проект                                  Б  розрахувався гривнами

В  поширювати чутки                          Г  вимкнути телефон

 

5.НЕ є синонімічним  до слова зелений 

А  брунатний            Б  ізумрудний         В  малахітовий          Г смарагдовий

 

6.Синоніми подано в рядку, ОКРІМ

А   схарапуджений – наляканий                       Б   погідний - сонячний

В   одвірок – поріг                                             Г  врунитися – зеленіти

 

7.Слово приймати (у різних формах) можна поєднати з усіма поданими словами, ОКРІМ

А  приймати участь                        Б  приймати чергування

В  приймати за жарт                      Г  приймати драбину

 

8.Потрібно відредагувати речення

А   Проведено навчання населення дій в умовах  воєнного часу.

Б    Громадянські  права – основа конституційно-правового статусу громадянина держави.

         В   До споживчого кошика входять найбільш необхідні товари.

Г   На протязі дня дощ лив як з відра.

 

9.Установіть відповідність

Іншомовне слово                                       Власне українське слово

1       респектабельний                                              А   небажаний

2       локальний                                                         Б  забезпечений

3       одіозний                                                            В  місцевий

4       гіпотетичний                                                    Г   поважний

                                                                                   Д  припущений

10Установіть відповідність

Фразеологізм                                                                   Антонім

1       співати дифірамби                                           А  поливати помиями     

2       міцний горішок                                                Б  хоч греблю гати   

3       на заячий скік                                                   В  на вагу золота

4       не в тім`я битий                                               Г  ні риба ні м'ясо

                                                                                  Д  туман вісімнадцятий

 

31.10.2022  Українська мова

 Урок  13

Тема: Есе. Види есе, вимоги до його написання

 Переглянути відео обовязково !!! 

https://www.youtube.com/watch?v=li_hYR725OU

 https://www.youtube.com/watch?v=SGafwCJz2kI

  Що ж таке есе?  Есе – невеликий за обсягом прозовий  твір, що має довільну побудову, у якому автор висловлює власні думки та враження з конкретного приводу. Есе не претендує на вичерпну відповідь чи категоричну позицію відносно певної теми. Основу тексту складає  роздум.

 

Пам’ятка написання  есе. 

Створюючи есе , учень:

-          вільно висловлює свою думку;

– показує своє ставлення до того, про кого говорить;

– не дотримується обов’язкової форми (вступу, основної частини, висновку);

– не всебічно описує предмет чи подію;

- може лише частково, як у розмові торкатися якихось питань;

- може висловлювати опірні міркування;

– використовує образні вислови, порівняння;

– на початку може сказати про що йтиметься у його висловлюванні, про час, місце й особливості події, може подати вислів, що виражає думку або викликає різне ставлення, можна почати прислів’ям, приказкою чи мудрим висловом;

– продовження може бути схожим на оповідання, під час читання якого виникають особливі відчуття й напрошується важливий висновок;

– останній абзац має завершувати думку;

– речення можуть бути короткі й, навіть, незавершені, питальні й окличні.

 

Завданням есе  є   інформація або пояснення.           

 Визначальними рисами есе є:

 - невеликий обсяг,  

- довільна композиція,

- незвичайна манера мислення.

 Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію та лексику. На перший план виступає особистість автора.

Стиль – художній або публіцистичний. Емоційність, експресивність, яскрава образність досягаються вживанням метафор, порівнянь, алегоричних і притчевих образів, символів. Коректність у висловленні дискусійних думок.

 Види есе:

Вільне	Формальне
Ознаки: –        невеликий обсяг (7-10 речень); –        вільна форма і стиль викладу; –        довільна структура; –        обов’язкова вимога: наявність позиції автора.	Ознаки: –         дотримання структури тексту, –         наявність відповідних компонентів (тези, аргументи, приклади, оцінювальні судження, висновки); –         обґрунтування (аргументування) тези.

Вільне есе обмежене в часі  5 – 10 і 10 – 15 хв    

Для написання формального есе виділяють більше часу: від 20-ти до
45-ти хвилин

Побудова вільного  есе

1)​ вступ, у якому необхідно обґрунтувати вибір теми, правильно сформулювати тезу;

2)​ основна частина, у якій відбувається розгортання думки щодо порушеної проблеми та подається її аргументація;

3)​ узагальнення висновків відповідно до теми.

 Орієнтовний план формального  есе

1. ВСТУП – один абзац

-Використовуйте «пастки» для залучення уваги, такі як: цитата, вірш, питання, роздуми, незвичайні факти, ідей або смішні історії.

-Немає необхідності висловлювати в першій пропозиції основну думку.

2. ОСНОВНА ЧАСТИНА – 2-3 абзаци.

-Виражайте свої думки зрозуміло.

-Підкріплюйте основні ідеї фактами, роздумами, ідеями, яскравими описами, цитатами або іншою інформацією чи матеріалами, які інтригують і захоплюють увагу читача.

3. ВИСНОВОК – один абзац.

Продемонструйте вашу позицію щодо порушеної проблеми.

- Зробіть узагальнення та аргументацію, яка підсумовує викладене в основній частині.

Зразок   формального есе

Спираючись на зміст поданого мікротексту, напишіть есе на тему «Будь-яка проблема – це можливість стати кращим».

Будь-яка проблема – це наявність суперечливої ситуації, питання, що потребують розв’язання. Кожен знаходить різноманітні шляхи їх вирішення. Долаючи випробування, самовдосконалюєшся. Проблема – то завжди можливість змінитись, стати кращим.

 «Ми часто стикаємося з проблемами у своєму житті. Дехто може легко впоратись із випробуваннями (бо саме цим і є проблеми), інші, на жаль, занепадають духом і «пливуть за течією». Я переконана, що боротися з труднощами й невдачами потрібно, бо це – стимул і можливість стати кращим.

Через лінощі й слабкодухість люди не розвиваються, а, навпаки, деградують. Так з’являються особи з «тонкими» душами (їх не можна нервувати) та істеричними характерами (кожна проблема – це стрес, тож: «Пожалійте мене! Зробіть усе за мене»). Це неправильно!Людина мусить і повинна шукати в собі сили, щоб подолати життєві випробування, – тільки так можна вдосконалити себе й довколишній світ.Людство знає безліч таких прикладів. Взірцем є життя Лесі Українки, яка знаходила мужність протистояти недузі й творити. Завдяки наполегливості, наперекір болю, за свій короткий вік вона встигла зробити стільки, що вистачило б на кількох. Усі Лесині твори насичені внутрішньою силою, яка особливо потужноо струменить із поезії «Contra spem sperо!».

Великим випробуванням для людини є також нерозуміння її близькими. Особливо важко, коли родина не підтримує тебе у втіленні покликання, у дорозі до мети. Катерина Білокур – художниця від Бога – мусила пройти це випробування. Родина не схвалювала її захоплення, мовляв, головне призначення селянки – працювати в полі. Однак вона витримала всі образи, розвивала свій талант і досягла успіху. Її полотна на виставці українського мистецтва в Парижі високо оцінені майстром пензля Пабло Пікассо!

Отже, як бачимо, будь-яка проблема дає нам можливість стати кращими, однак її не можуть реалізувати ледачі й слабкодухі, це під силу тільки сміливим і наполегливим людям, здатним до праці й боротьби.»

Тези :

 1 «Найщасливіша та людина, яка потрібна всім»,

2. «Щастя—у праці».

3. «Щастя за гроші не купиш».

4. «Щастя—в коханні».

5. «Щастя— у подоланні себе, у самовдосконаленні».

 6 «Якщо хочеш бути щасливим — будь ним».

Відомий поет Омар Хайям дав таке визначення щастю: «Щасливий той, хто жив хоч би хвилинку!» Отже, саме життя є щастям. Матеріальний добробут дає відчуття задо­волення, комфорту, але не щастя. Той, хто бачить щастя в цьому, збіднює своє життя, перетворює його на існування. Відчуття щастя дає людині творчу працю, творчість, мета яких— ствердження ідеалів добра, краси, справедливості.

Розуміння щастя нікому не може бути нав'язано, кож­на людина має право на своє уявлення про щастя, кожен вибирає його сам. Щастя — це сама людина, багатство її внутрішнього світу, характер її світогляду, духовність або меркантильність інтересів і потреб.

 Тези до завдання «Як стати щасливим»

- Що людина має робити, щоб відчувати себе щасливою? 

Щоб стати щасливим, ти маєш:

1.   По-доброму ставитись до інших, завжди бути готовим допомогти людині, яка потребує твого співчуття, поради або допомоги.

2.   Будь-яку працю перетворювати на творчість.

3.   Пам'ятати, що гроші важлива складова твого життя, але не головна.

4.   Дарувати щастя людині, яку любиш і цінувати її щире ставлення до тебе.

5.   Постійно працювати над вдосконаленням власної осо­бистості.

6.   Сприймати життя оптимістично.

 

Домашнє завдання.

Написати    есе «З чого зіткане щастя? », використовуючи подані вище тези і творче завдання

 

28.10.2022  Зарубіжна література

 Урок  8

Тема: Художній простір (данське королівство як символ). Гамлет – вічний образ світової літератури. Багатогранність шекспірівських характерів. Відкритість твору в часі, його рецепція та інтерпретації в наступні епохи.

 Трагедія «Гамлет, принц данський» відзначається винятковою глибиною і складністю. Не випадково їй присвячено тисячі наукових досліджень. Поглиблений соціально-психологічний і художній сенс трагедії проявляється в утвердженні необхідності боротьби проти зла, у граничному обуренні проти всього, що спотворює природу людини, позбавляючи її істинної людяності. Але трагедія також проникнута роздумами про причини зародження зла в людях. Герої п’єси “Гамлет” заглиблюють кожного читача та глядача у свої переживання, біль, втрати… Система образів твору дає змогу якнайкраще розкрити філософські проблеми, закладені в основу твору. Важливо розуміти, що образи, змальовані у трагедії, далеко не однозначні. Кожен герой Шекспіра – окремий світ зі своїми перевагами й вадами. Водночас перед читачем розкривається данське королівство, яке стало своєрідним символом морального занепаду. Трагедія “Гамлет, принц данський” відзначається винятковою глибиною і складністю. Не випадково їй присвячено тисячі наукових досліджень. Поглиблений соціально – психологічний і художній сенс трагедії виявляється в утвердженні необхідності боротьби проти зла, у граничному обуренні проти всього, що спотворює природу людини, позбавляючи її істинної людяності. Також трагедія сповнена роздумами про причини зародження зла в людях.

- Яка справжня причина заслання принца Гамлета до Англії?

-Король боїться Гамлета, розуміє, що Гамлетові відомо про його злочин і пасинок здатний на помсту або розголошення правди про смерть свого батька. Смерть Полонія — лише привід для заслання, що свідчить про небезпечність «божевільного» Гамлета.

· Як король вирішив убезпечити себе від племінника?

-Клавдій написав листа, через який Гамлета в Англії мали вбити.

· Що врятувало Гамлета?

-Його розум і випадок.

- Які пороки втілюють герої трагедії?

-Полоній — підлабузництво, лицемірство; Офелія — інфантильність, неспроможність боротися за своє кохання, слабкість; розенкранц і Ґільденстерн — підлабузництво, зрадництво; королева — слабкість, легковажність, зрадництво; король — підступність, зрадництво, здатність на вбивство; Лаерт — підступність, запальність.

 Загадку трагедії «Гамлет» намагались розгадати не лише літературознавці чотирьох століть. Поети й письменники також не залишалися байдужими, намагаючись інтерпретувати образи й події шекспірівської трагедії сьогодні саме їхні твори допоможуть нам поміркувати над неоднозначним образом Гамлета.

-Як змінюються погляди на життя Гамлета після смерті короля?

-Гамлет переживає розчарування в людях, у навколишньому світі. Переживши зраду близьких людей, смерть батька, Гамлет не відчуває бажання жити. Більше ніщо його не тримає у цьому світі. тільки почуття обов’‎язку змушує героя думати не лише про особисту помсту, а й про відновлення справедливості, морального очищення

· Порівняйте монологи Клавдія (після вистави) та Гамлета «Чи бути, чи не бути?». Про що розмірковують герої?

-Клавдій стривожений через скоєне ним убивство, але не може розкаятися і не хоче втрачати владу, здобуту страшною ціною. Це — думки правителя цілої держави, який повинен бути зразком для своїх підданих. А принц розмірковує про недоліки суспільного життя, аморальність людей та думає про те, як це можна змінити.

- Король Клавдій та його сутність. Король Клавдій – “кривавий” монарх – тиран. Убив брата, спокусив королеву, має підлі наміри щодо Гамлета. Нікому не вірить, сам розпускає плітки. Обережний, хитрий, розумний, лицемірний. Нечиста совість мучить його, не даючи спокійно насолоджуватися здобутим. Під час вистави, організованої Гамлетом, Клавдій мимоволі видає себе. Король відчуває страшну провину та прагне очиститися за допомогою молитви, сподівається на прощення, але розуміє, що не розкаявся, оскільки не може відмовитися від отриманої влади й королеви.

Гертруда – справжня королева?”   Гертруда – мати Гамлета, уже за два місяці після смерті короля вийшла заміж за брата чоловіка, але від цього вона не стала менше любити Гамлета, хоча син засуджує її вчинок. Гертруда – розумна, але слабка й безвольна. Стає спільницею Клавдія у цькуванні власного сина. Не знає каяття. Коли вона, випивши отруту, яку Клавдій приготував для Гамлета, переконалася у підступності свого нового чоловіка, то зрозуміла, наскільки її син мудрий і справедливий.

Полоній та його родина”  Полоній – хитрий царедворець, канцлер данського королівства, перебуває на верхівці феодального суспільства. Видає себе за мудреця. Інтриган і лицемір. Шпигує за власними дітьми. У нього все підкоряється розрахунку, він готовий виконати будь-який наказ влади, але завжди пам’ятає про власний зиск. Помирає від руки Гамлета, пійманий на шпигунстві

Висновок. Гамлет відчуває відповідальність не лише за свою родину, а й за долю данського королівства. Однак, щоб «діяти», йому потрібно скоїти вбивство, покарати злочинця. Гамлет, який навчався у Віттенберзькому університеті, що був осередком прогресивних поглядів, є гуманістом, людиною доби Відродження. Для нього скоїти убивство означає самому стати убивцею, злочинцем.

Тож його вимога до Гораціо розповісти історію Гамлета людям невипадкова. Він прагне, щоб не йшли його шляхом — шляхом помсти.

Гамлетові важливо, щоб нащадки знали: він боровся не за владу, а за справедливість у цьому світі.

· Образ Гамлета дістав різні оцінки, іноді полярні. Наприклад, І. С. Тургенєв вважав, що Гамлет «весь живе для самого себе, він егоїст, він скептик, і постійно вовтузиться й носиться із самим собою». Й. В. Ґете, навпаки, переконаний, що Гамлет — «прекрасна, чиста, благородна, високоморальна людина». Трагедію «Гамлет» називають філософською, тому що в ній порушено проблеми, пов’‎язані з основами людського буття. Сукупність проблем у творі називають проблематикою. Визначмо проблеми, порушені автором у трагедії.

Проблема життя та смерті є лейтмотивом усієї п’‎єси. Багато героїв твору помирають, майже всі вони розмірковують про смерть та життя. Важливим моментом для усвідомлення швидкоплинності людського життя є сцени на кладовищі.

Проблема боротьби й бездіяльності. Що краще: змиритися чи боротися зі злом? А чи буває добро з кулаками? Чи не перетворюється воно в цей час на зло? Більше питань, ніж відповідей

Проблема любові та зради. Зрада — поняття, що присутнє у п’‎єсі майже постійно на зрадників та шпигунів перетворюються навіть близькі для Гамлета люди. Чому королева зраджує пам’‎ять батька Гамлета, Офелія — Гамлета, Клавдій — брата, Розенкранц і Ґільденстерн — друга? Зрозумілим є одне: справжня любов і зрада — несумісні.

ДОМАШНЄ ЗАВДАНЯ!!

1.Написати твір «У чому трагедія Гамлета?».

2.Переглянути відео https://www.youtube.com/watch?v=bTpNlWLjz9E

 

25.10.2022  Українська література

 Урок  23-24

Тема: Поема «Мойсей» – одиніз вершинних творів І.Франка. Пролог до поеми – заповіт українському народові. Проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, історичної пам’яті.

     Проблема народу та вождя — загальнолюдська й споконвічна, як і проблема вибору. Народ, який хитається між двома силами переживає глибоку драму. Тривалою неволею в людях була витравлена ідея вільного, незалежного життя. Задоволення плотських потреб — така сутність буття, позбавленого свободи й духовності. Але чи достатньою є для повнокровного життя народу чиста ідея, що спирається лише на глибоку віру? Це та багато інших питань ми розглянемо на сьогоднішньому уроці, глибше знайомлячись із вершинним твором І. Франка «Мойсей».

       Іван Франко вірив у могутню, вільну Україну, у свій народ, у щасливе майбутнє українців на рідній землі, боровся за кращу долю. Сила віри, надія надихали на боротьбу за незалежну Україну. У творчості поета однією із провідних є тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі «Мойсей», яка стала видатним явищем української літератури доби модернізму. Автор у посвяті назвав поему «великим даром» українському народові, а літературознавець Юрій Шевельов назвав її другим «Заповітом», у якому митець порушив головну проблему того часу: визволення нашого народу з неволі, здобуття незалежності.

1904 рік... Подорожуючи Італією, Іван Франко захоплюється картинами Рафаеля, Леонардо да Вінчі, проте найбільше його вразила скульптура Мойсея, створена на початку XVI ст. Мікеланджело Буонарроті. «Він довго вдивлявся в ту горду постать, в це розумне суворе лице, високе, натхненне чоло під кучерями волосся, що, немов два роги, стриміло вгору,-  так згадує дочка Франка Ганна. - Тато з поїздки привіз альбоми з малюнками визначних малярів і інші пам'ятки, а також образ із статуї Мойсея. Цей образ зараз же повісив у себе в спальні над ліжком». У нотатках до поеми «Мойсей» часто згадується епізод про те, як Іван Якович 1904 року відвідав Італію й познайомився з роботами її найгеніальніших митців. Особливо вразив поета шедевр Мікеланджело — скульптора старозавітного пророка Мойсея. Дослідники вважають, що саме це дало поштовх до написання поеми. Інші говорять, що образ біблійного пророка Мойсея виник у художній уяві письменника задовго до 1905 року, формувався поетапно. Так, М. Зеров вважав поему «героїчним звінчанням життєвого діла Франкового, його поетичним подвигом», а О. Бі-лецький дійшов висновку, що Франків «Мойсей» став підсумком цілого життя та діяльності, своєрідним «заповітом українському народові».

Тому образ Мойсея асоціюється із самим поетом. І. Франко усвідомлював свою місію, вірив, що живе недаремно, що народ сприйме його науку. «Ви мені тут приписуєте в моїй скромній літературній і громадській праці щось такого надзвичайного, а я всього-на-всього був слугою свого народу, вірніше мовити, його пастухом і, як Мойсей, сорок років виводив свій народ з пустелі, з темряви і злиднів на широку, свідому, світову щасливу дорогу…»,— писав він у відповідь на привітальний лист до сорокарічного ювілею творчої діяльності.

Задум написати про Мойсея І. Франко виношував понад 20 років.

Історична довідка тлумачить:«Мойсей зійшов на гору і отримав від Бога нові скрижалі. Коли він повертався, лице його світилося, бо на нього пала слава Божа. Це німб, який художники зображують навколо голів святих. Мікеланджело зобразив Мойсея з рогами. Це пов’язано з тим, що єврейське слово «каран» − «світиться», перекладено як «керен» − «роги».  Це пояснюється тим, що в єврейському письмі немає голосних.»

           Мойсей народився рабом у Єгипті. Один із фараонів наказав убивати кожного новонародженого єврейського хлопчика. Мати Мойсея доручила своє дитя Божій опіці: спочатку переховувала, а потім сплела з очерету невеличкий кошик, поклала туди сина й віднесла до річки Ніл. Знайшла його там дочка фараона, назвала Мойсеєм, що означає «витягнений із води». Якось він був свідком, як наглядач бив раба-єврея. Мойсей убив наглядача, а сам утік з Єгипту. Він одружився і пас стадо овець свого тестя.

Сорокарічний Мойсей пас стадо і побачив перед собою кущ, що палав і не згорав. Коли підійшов ближче, почув голос: «Я Бог батька твого… Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав я Болі його. А тепер іди ж, я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій. Я буду з тобою» (Друга Книга Мойсеєва, Книга Вихід 3:12).

Тільки після 10 кар, які Бог послав на Єгипет, фараон дозволив Мойсеєві вивести євреїв з неволі. Проте невдовзі передумав і переслідував ізраїльтян до Червоного моря. За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю і воно розступилося. Ізраїльтяни перейшли через море, а військо фараона поглинула вода.

Через три місяці мандрівники прийшли до гори Синай. Тут Бог відкрив Мойсею свій Закон і дав йому 10 заповідей.

Сорок років блукав зі своїм народом Мойсей по пустелі, учив і картав за непослух, як батько. Довів євреїв до границі Землі Обітованої, але народ забув, що він покликаний Богом і зневірився.

Мойсей піднявся на гору Нево, щоб молитися. Там Бог показав йому землі Палестини, у які увійшов народ та не ввійшов туди їх вождь.

У 120 років помер пророк Мойсей на горі Нево.

Отже, не випадково звернувся Франко до образу Мойсея, до історії про те, як євреї 40 років йшли до своєї держави, адже українці століттями блукали пустелею бездержавності. Поет порівнює ізраїльський та український народи, їхню боротьбу за звільнення, показує роль поводиря в цій боротьбі, зазначивши: «Ідея відбудови єврейської держави мене зацікавила, оскільки є вона начебто рідною сестрою нашої української ідеї відродження української держави».

Поет використав біблійну історію про Мойсея, проте написав оригінальний твір, розкривши свій задум: «Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнім оповіданні».

 Сюжет поеми

 

Пролог — звернення до українського народу

ò

Мойсей, сорок літ проблукавши арабською пустелею, наблизився до Палестини

ò

Ізраїльський народ зневірився, не хоче йти далі, до мети — до країни «обіцяної»

ò

Мойсей, віддавши все життя задля щастя свого народу, страждає: сьогодні в ізраїльського народу верховодять Авірон і Датан, які закликають побити й обплювати пророка, що кличе в далекі краї

ò

Старий Мойсей, який береже Єгови накази, всупереч забороні виходить на камінь і починає промовляти

ò

Мойсей розповідає легенду про те, як дерева обирали собі короля і як ним став колючий терен

ò

Мойсей застерігає ізраїльтян, щоб вони, Богом обрані посли, виконували його заповіт

ò

Авірон висміює Мойсея, пропонує за його казки призначити пророка «громадською нянькою»

ò

Натовп, підбурений Датаном, виганяє Мойсея із табору. Пророк іде в пустелю і чує голос демона Азазеля, який навіює сумніви. Мойсей у роздумах прямує на вершину гори й не стримавшись, піддається спокусі: «Одурив нас Єгова!»

ò

Загриміли громи, замиготіли блискавки, але в їхній мові Мойсей не почув голоса Єгови. І тільки після дощу серцем відчув слова Бога, який картав пророка за зневіру, адже ніхто не може знати Божих помислів, крім нього самого. Єгова сказав, що Мойсей, довівши народ до «краю обіцяного», сам у нього не вступить

ò

У гебрейському таборі тривога. Тільки тепер ізраїльтяни розуміють, кого втратили. І тут молодий «князь конюхів» Єгошуа кричить: «До походу! До зброї!» Цей крик перетворює люд на героїв, він іде, все змітаючи на шляху; Датана повішено

 Пролог до поеми.

За змістом - це вступна частина, яка передує основним подіям, а композиційно він завершує твір.яяк виник пролог?

Пролог був написаний пізніше: під час верстки залишилися чистими перші сторінки, поетові запропонували написати переднє слово. Натомість Іван Якович створив ще одну геніальну частину поеми, яка є цілковито завершеною з огляду на композицію.

Пролог поеми звучить як звернення і заповіт українському народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу…». Таким було українство на початку сторіччя: розшматоване, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно, не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як рухатися. Мойсей присвятив себе служінню народові, та доля проводиря складна й підступна. Авірон і Датан підбурюють народ проти Мойсея.  Вони навіть погрожують закидати Мойсея камінням. Та ні погрози, ні залякування не спинять пророка.

 

Порівняльна характеристика Мойсея біблійного, Мойсея — героя твору та самого автора.

Мойсей у Біблії	Мойсей у поемі	І. Франко
Задумався про тяжку долю євреїв у сорокарічному віці. Рятуючи іудея, вбив єгиптянина. Переховувався 40 років. Повів народ, своїми молитвами рятував від спраги, голоду й нападників. Доніс до людей 10 Божих заповідей. За свою зневіру покараний тим, що, дійшовши до мети, так і не потрапив до омріяного краю	Вів народ у країну обітовану, зносячи з усіма труднощі шляху. Навчав, доносив Божі заповіді. Зневірений народ вигнав його й побив.                         Мойсей зневірився, втратив твердість духу. Тому, довівши народ до мети, сам не ступив на землю обіцяну	Полум’яною поезією, невтомною громадською та літературною діяльністю кликав народ до духовного й національного відродження, до волі, освіти, науки, до збереження сили духу
Спільне
Вожді, пророки, поводирі, які вказують народові духовні орієнтири. Проходять через випробування, зневіру. Щасливе майбутнє народу тільки передбачають

 Проблематика поеми.

Ø вождь і суспільство;

Ø митець і суспільство;

Ø людина і суспільство;

Ø добро і зло;

Ø воля і рабство;

Ø матеріальне і духовне;

Ø юрба і народ;

Ø самотність і натовп;

Ø мрії і дійсність;

Ø сумніви і віра;

Ø людина в історії.

 Вогонь любові, віри, жертовної праці дається кожному із нас. Його не можна вгамувати, а треба берегти і підтримувати для блага свого народу і людства. Святий Господній вогонь у серці Мойсея горів аж до його останнього подиху. Адже,

Ø Все, що мав у житті, він віддав

Ø Для своєї ідеї,

Ø І горів, і яснів, і страждав,

Ø І трудився для неї!

Ø Пророк Мойсей витискував з душ гебреїв рабів. Це було важко. Він не довів народ до землі обітованої, але, безперечно, розбудив його сумління і тим назавжди ввійшов в історичну пам’ять всіх наступних поколінь як велетень духу, провідник.

Ø           Проте образ Мойсея не лише героїчний, а й трагічний. Він розгублюється в той момент, коли перестає чути голос Бога і втрачає віру у свою правду. А саме віра породжує ідеал і додає сил у боротьбі за його здійснення. Сьогодні для нас це дуже актуально. Поема «Мойсей» висуває і розв’язує багато гострих проблем, передовсім взаємин людини зі своїм оточенням (в широкому розумінні цього слова) та із самим собою. Відносини особи та суспільства є складними, однак без суспільства особа приречена на самотність, що знецінює життя, не сприяє відчуттю гармонії та щастя.

 

Поема Франка — видатний твір світової літератури, тому що.

✵ письменник показав народ як творця і рушійну силу в розвитку історії;

✵ через весь твір проводиться ідея могутності й незламності народу;

✵ своєю високохудожньою майстерністю, ліризмом і динамічністю образів вона посідав почесне місце в скарбниці кращих надбань світової літератури;

✵ не лише українські, а й зарубіжні критики схвально відгукувалися на появу «Мойсея». Ще за життя Франка вона була перекладена польською, російською і німецькою мовою, а сьогодні — дев’ять іншомовних перекладів;

✵ читача будь-якої національності приваблюють ідеали людяності, свободи, добра, справедливості;

✵ особливо ж цінною є ідея утвердження права народу на незалежність, на свою державу;

✵ Франко закликає своїх сучасників і нащадків до духовної єдності в боротьбі за національне й державне відродження української нації.

 

 ЗАВДАННЯ!!!

1. На основі вивченого матеріалу , висловлювати власні думки про образ Мойсея в творі . І як це співзвучно із сучасністю .

 

24.10.2022  Українська мова

 Урок  11-12

Тема: Основні групи фразеологізмів. Багатозначність синонімів й антонімія фразеологізмів. Уживання слів у фразеологізмах відповідно до їх стилістичного забарвлення

 З лексикою української мови нерозривно пов’язана фразеологія. Фразеологією називають:

1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми;

2) сукупність фразеологізмів у мові. Адже слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючи іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот.

Фразеологізмом називається стійке сполучення слів, побудоване за моделлю словосполучення чи речення, що виражає єдине поняття, лексично неподільне і відтворюване в мовленні. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки (червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не страшно). Означаючи, таким чином, певні предметні поняття, дії, якості, стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно по­повнюють словниковий склад мови.

До фразеології належать і крилаті слова — влучні вирази видат­них людей, українських, російських та зарубіжних письменників, переклади античних та інших стародавніх висловів: Світ ловив мене, та не спіймав. (Г.Сковорода). Борі­теся — поборете (Т. Шевченко). Пропаща сила (Панас Мирний). Бути чи не бути (В. Шекспір). Людська комедія (О. де Бальзак). Ахіллесова п’ята (з грецького міфу про героя Ахілла). Перейти Рубікон (з римського переказу про Цезаря).

До фразеології відносять також прислів’я та приказки: Де руки й охота, там скора робота. Друзі пізнаються в біді. З хворої голови та на здорову. Дивиться, як кіт на сало та ін. Прислів’я та приказ­ки є широким узагальненням народного досвіду; вони роблять нашу мову більш яскравою, влучною і широко вживаються в художніх творах. До фразеологізмів належать і каламбурні вислови, наприклад: На городі бузина, а в Києві дядько, народні порівняння(білий як сніг, як крейда, як стіна, як полотно; потрібний, як торішній сніг, як зайцю п’ята нога, як п’яте колесо до воза, як зайцю стоп-сигнал; вродлива (красива) як калина, як маків цвіт, як вишня), народні побажання (з роси та й з води; на тихі води, на ясні зорі; хай йому грець; колька йому в бік; цур тобі пек), народні привітання (до завтра, на добраніч, доброго ранку, добрий вечір (добри­вечір), бувайте здорові, доброго здоров’я, на все добре, всього найкращого), загальновідомі терміни, професійні вислови та усталені звороти(відігравати роль, зміна декорацій, як по нотах (з театрально-музичної сфери), досягти апогею (з астрономії), бурхлива реакція (з хімії),; гірка пілюля (з ме­дицини), закрутити гайки (з технічної сфери), ділові папери(мати на увазі, брати участь, брати до уваги, відкрити збори, надати слово).

Фразеологізми є експресивним засобом мови, ними можна влучно й дотепно висловити думку, дати оцінку. Фразеологізми мають різне стилістичне забарвлення.

Розмовні і просторічні фразеологізми  вживаються у побутовому спілкуванні й художній літературі, фольклорні фразеологізми в усній народній творчості, книжні фразеологізми у наукових і публіцистичних текстах, рідше — у художніх, нейтральні фразеологізми в усіх стилях .

 1.Фразеологічні словосполучення:гіркий хліб,пекти раки, море по коліна.

2.Крилаті вислови: Борітеся — поборете. Пропаща сила. Ахіллесова п’ята.

3.Прислів’я та приказки: Друзі пізнаються в біді. Дивиться, як кіт на сало.

4.Народні порівняння: білий як сніг, вродлива, як маків цвіт.

5.Народні побажання:з роси та й з води;  хай йому грець.

6. Професійні вислови: бурхлива реакція,гірка пілюля, ділові папери.

7.Усталені звороти:мати на увазі, брати участь, надати слово.

Ø У яких стилях вживаються фразеологізми?

Ø  Розмовні і просторічні фразеологізми  вживаються у побутовому спілкуванні й художній літературі, фольклорні фразеологізми в усній народній творчості, книжні фразеологізми у наукових і публіцистичних текстах, рідше — у художніх, нейтральні фразеологізми в усіх стилях .

                                                  

Ø ФРАЗЕОЛОГІЗМИ бувють

Ø Багатозначні

Ø Антонімічні  

Ø Омонімічні

Ø Синонімічні                                                  

 

 ЗАВДАННЯ!!!!

1.Користуючись фразеологічним словником української мови, по­ясніть значення поданих фразеологічних зворотів, з’ясуйте стиль уживання.

Бабине літо ,  показати клас ,горобина ніч , лебедина пісня , біла пляма . .

 2.Пояснити значення фразеологізмів.

Жди з моря погоди.Товкти воду в ступі .Тиха вода греблю рве .У здоровому тілі здоровий дух.Від добра добра не шукають .Крутиться як білка у колесі .Битися як риба об лід

 3.Виконати тести

1. Виберіть рядок, у якому подано синонім до фразеологізму і хочеться, і колеться.

А) І нашим і вашим.

Б) Ні холодно ні жарко.

В) Інший бік медалі.

Г) І сюди гаряче і туди боляче.

2. Який фразеологізм є антонімом до вислову стояти як пень?

А) Стояти на власних ногах.

Б) Скрутити собі м’язи.

В) Бігти стрімголов.

Г) Стояти на краю безодні.

3. У якому рядку словосполучення становлять синонімічний ряд?

А) Скреготати зубами, хапати за барки, умивати руки.

Б) Улазити в душу, перти проти рожна, не дати собі ради.

В) Ховатися в кущі, питати долі, набувати слави.

Г) Брехні справляти, замилювати очі, напускати туману.

4. У якому рядку всі фразеологізми мають однакове значення?

А) Повісити носа, стерти з лиця землі, уродитися в сорочці.

Б) Живіт присох до спини, крихти  в роті не було, ріски в рот не брати.

В) Зганяти зі світу, вішати собак, з легкої руки.

Г) Ворожити на бобах, вити вовком, дати звістку про себе.

5.Установіть відповідність між фразеологізмом і його синонімом:

1) Кований на всі чотири копита;       А) з-під стоячого підошву вирве;

                                                                Б) не зав’яже кішці хвоста;

                                                                В) був на коні й під конем;

                                                                Г) хоч до рани прикладай.

2) як корова язиком злизала;               А) змести з лиця землі;                                                                                              

                                                                Б) наче вітром здуло;

                                                                В) як кіт наплакав;

                                                                Г) як обухом по голові.

3) як виросте трава на помості;          А) за царя Гороха;

                                                               Б) як солоного зайця ганяти;

                                                               В) у свинячий голос;

                                                               Г) як рак свисне.

4) як викапаний;                                  А) як дві краплі води;

                                                               Б) як сніг на голову;

                                                               В) кум королю;

                                                               Г) іти як із каменя.

6.Установіть відповідність між фразеологізмом і його антонімом:

1) Не бачити смаленого вовка;         А) ставати на диби;

                                                             Б) собаку з’їсти;

                                                             В) і в хвіст, і в гриву;

                                                             Г) не в тім’я битий.

2) тримати в кулаці;                          А) попускати віжки;

                                                            Б) носити камінь за пазухою;

                                                            В) пускати сльози;

                                                            Г) з ока не спустити.

3) у рот води набрати;                      А) товкти воду в ступі;

                                                            Б) держати ніс за вітром;

                                                            В) ускочити в халепу;

                                                            Г) теревені правити.

4) під самим носом;                          А) не за горами;

                                                            Б) де раки зимують;

                                                            В) у чорта на болоті;

                                                            Г) під чотири вітри.

 

21.10.2022  Зарубіжна література

 Урок  7

Тема: Вільям Шекспір .Здобутки драматургії В. Шекспіра. Філософські та моральні проблеми в трагедії «Гамлет». Провідні мотиви твору.

 

Вільям Шекспір, англійський драматург і поет,— одна з найвидатніших постатей доби Відродження. Його п’‎єси і зараз грають в усіх театрах світу, вивчають у школах і не перестають дивуватися силі генія їхнього автора.

· -Що нового вніс В. Шекспір у жанр сонету?

Змінив схему сонета (три чотиривірші й один двовірш); розширив тематику; збагатив зображально-виражальні засоби, застосовуючи символіку, метафори, яскраві порівняння, поетичні асоціації.

· -Чому саме В. Шекспіра називають геніальним поетом і драматургом доби Відродження?

Тому що він не мав рівних за здатністю заглибитися в людську психологію, її найпотаємніші куточки, опоетизував людину та красу її почуттів, досконало володів майстерністю драматурга.

· -Скільки сонетів написав В . Шекспір?

154.

· -Кому Шекспір присвячував свої сонети?

-Другові та «смаглявій леді».

·- Хто перекладав твори В . Шекспіра українською?

-М. Старицький, П. Куліш, Ю. Федькович, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, М. Кропивницький, М. Рильський, Борис Тен, М. Бажан, В. Мисик, І. Сстешенко, Д. Паламарчук, Г. Кочур .

Періодизація англійського Відродження

• Передвідродження (з кінця XIV ст.) — Джеффрі Чосер (24 віршованих «Кентерберійських оповідання», написаних у дусі «Декамерона» Дж . Боккаччо).

• Раннє Відродження (I половина XVI ст.) — Томас Мор («Утопія»).

• Середнє Відродження (II половина XVI ст.) — Філіп Сідні (108 сонетів «Астрофіл і Стелла», Едмунд Спенсер (поема «Королева фей»), Джон Лілі (роман «Евфуєс»), Крістофер Марлоу (драма «Трагічна історія доктора Фауста»).

• Пізнє Відродження (межа XVI-XVII ст.) — Вільям Шекспір (сонети; трагедії «Ромео і Джульєта», «Макбет», «Отелло», «Гамлет», «Король Лір» та ін.; комедії «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно» та ін.; історичні хроніки).

 Англійське Відродження в музиці й образотворчому мистецтві

Інтерес до античної культури виник в Англії вже на початку XVI ст., а розквітло англійське Відродження за часів правління Єлизавети I, яку сучасники називали матір’‎ю нації. Мистецтво Середньовіччя стрімко поступалося вимогам нової доби. Заможні меценати охоче підтримували творчих особистостей матеріально. Аристократи захоплювалися мистецтвом і замовляли свої портрети запрошеним до Лондона іноземним художникам Гансу Гольбейну Молодшому (німцю за походженням) та Гансу Еворту (фламандцю з Антверпена). Популярності зажив також англієць Ніколас Xіллард (Гіллард) — ювелір, художник і майстер мініатюри. Музиканти позбувалися суворих лещат середньовічних правил, створюючи вокальну та світську музику (Томас Вілкс, Джон Дауленд та ін.), танцювальні мелодії й обробки народного фольклору (Френсіс Каттінґ та ін.), клавірну музику (Вільям Берд та ін.). Навіть церковна музика за часів Ренесансу здобула нове звучання: зокрема, у месах і мотетах Роберта Ферфакса й Томаса Талліса, антемах (багатоголосний вокальний твір за текстом Псалтирі англійською мовою) Томаса Томкінса

 Англійське Відродження в літературі

Досягнення англійського Відродження найбільше відбилися не в образотворчому мистецтві, а в літературі осягнення ідей Відродження й гуманізму в Англії збіглося з добою маньєризму та раннього бароко, що також певною мірою мали обмежений характер у цій країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах — Італії, Нідерландах, частково — Франції. Англійська література була представлена жанрами ліричної поезії, психологічної прози та драматургії, особливо трагедії. Їй були властиві демократизм, оптимізм, реалістичні тенденції.

Англійське Відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти й самовдосконалення, опанування найкращих здобутків попередників, із якої б країни вони не були. Саме при дворі короля Генріха VIII працювали гуманіст Томас Мор і художники Ганс Гольбейн Молодший та Ніколас Xіллард, а при дворі королеви Єлизавети I — поет Філіп Сідні та драматург Вільям Шекспір.

У поезії та драматургії тогочасні англійські митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських митців уславили країну — Філіп Сідні (1554-1586), Крістофер Марлоу (1564-1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573-1637) та ін. Саме в Англії склалися передумови для розвитку таланту величної постаті європейської культури — Вільяма Шекспіра.

— У часи Шекспіра було прийнято створювати п’‎єси на основі вже наявних. Не була винятком і трагедія Шекспіра «Гамлет». Сюжет її досить давній: існувала скандинавська сага про данського принца Амлета, який жив у VIII ст. Легенду про нього уперше записав данський літописець Саксон Ґрамматик наприкінці XII ст.

П’‎єсу на цей сюжет 1589 р. склав один із сучасників Шекспіра. Ім’‎я автора невідоме, але припускають, що це був Томас Кід (1558-1594) . Шекспір переробив цю п’‎єсу (1600-1601). Трагедія мала настільки приголомшливий успіх, що глядачі наступні шедеври порівнювали з нею, висловлюючись так: «Це прекрасно як «Гамлет»!». Зауважимо, що для сучасників Шекспіра це була передусім драма кровавої помсти данського принца за вбивство свого батька.

Трагедія — це драматичний твір, що втілює непримиренний конфлікт між героями й завершується смертю одного або кількох героїв Аналіз тексту літературного твору

Трагедія В. Шекспіра “Гамлет, принц данський” чи не найвідоміша п’єса англійського драматурга. На думку літературознавців, це одне з найбільш глибоких творінь людського генія, визначна філософська трагедія. Світ, зображений у творі, не схожий на нинішні уявлення про життя, і люди, що живуть у ньому, мислять інакше, ніж ми,- поетичними образами й поняттями.

Основу шекспірівської історії Гамлета становить данська легенда, записана у ХІІ ст. Саксоном Граматиком, у якій ідеться про принца Амлета, що розіграв власне божевілля, завдяки чому помстився за смерть батька своєму дядькові та повернув утрачений престол.

Особливості трагедії В. Шекспіра “Гамлет, принц данський”

Основа трагедії – старовинна легенда про принца Гамлета + художнє осмислення В. Шекспіра
Ознаки епічного твору: ■ розповідь Гораціо про перемоги батька Гамлета; ■ розповідь Привида; ■ повідомлення Офелії про нещастя з Гамлетом; ■ монолог актора про загибель Трої; ■ розповідь про бунт Лаерта тощо	Ознаки поетичного твору: ■ в основі – ліричний погляд на світ; ■ у світі Гамлета вірять у потойбічні сили, що впливають на людські долі; ■ герої тонко відчувають природу; ■ монологи героїв відображають складний внутрішній світ цих людей
Головний конфлікт
Гамлет	Клавдій
Поділ героїв на два табори, що протистоять одне одному
Гораціо	Ті, хто тримається за владу
Завершення конфлікту
Фізична загибель Гамлета	Загибель супротивника
Необхідна умова трагедії
Моральна перемога Гамлета	Моральна поразка Клавдія та його прибічників
Висновок. Твір поєднує епос, лірику та драму (трагедію)

Трагедію “Гамлет” називають філософською, тому що в ній порушено проблеми, пов’язані з основами людського буття. Сукупність проблем у творі називають Проблематикою. Визначмо проблеми, порушені автором у трагедії.

Основні мотиви: ■ божевілля; ■ зволікання; ■ смерті; ■ заміни; ■ “гнилі”; ■ помсти; ■ тлінності буття.

Проблематика: ■ життя та смерть; ■ добро і зло; ■ боротьба й бездіяльність; ■ любов та зрада; ■ влада й тиранія; ■ велич і ницість людини; ■ обов’язок та честь.

Проблема життя та смерті є лейтмотивом п’єси. Більшість героїв твору помирають, майже всі вони розмірковують про смерть та життя. Важливим моментом для усвідомлення швидкоплинності людського життя є сцени на кладовищі.

Проблема боротьби й бездіяльності. Що краще: змиритися чи боротися зі злом? А чи буває добро з кулаками? чи не перетворюється воно в цей час на зло? Більше питань, ніж відповідей.

Проблема любові та зради. Зрада – поняття, що присутнє у п’єсі майже постійно. На зрадників та шпигунів перетворюються навіть близькі для Гамлета люди. Чому королева зраджує пам’ять батька Гамлета, Офелія – Гамлета, Клавдій – брата, Розенкранц і Гільденстерн – друга? Зрозуміло одне: справжня любов і зрада – несумісні.

– “Гамлет” – одна з найвідоміших трагедій Шекспіра. Дослідники творчості митця стверджують, що в історії немає іншого прикладу такої тривалої популярності п’єси, якої зажив “Гамлет”. Майже 400 років ця трагедія живе на театральних сценах світу. Таємниця такої зацікавленості нею – у філософській глибині й гуманістичній насназі цього твору. Морально-філософські мотиви трагедії розкрито через образ головного героя Гамлета, принца данського. Кілька століть глядачі, читачі п’єси, дослідники намагаються розгадати загадку цього характеру: слабкий він чи сильний, підкоряється обставинам чи діє відповідно до своїх переконань. На початку минулого сторіччя американо-англійський поет Томас Еліот дуже влучно зазначив: “П’єса “Гамлет” – це першочергова проблема, а Гамлет як характер – тільки другорядна”. У монологах Гамлета порушено складні філософські питання: ким є людина, сильна вона чи слабка, чому людина не може досягти щастя й гармонії, у чому сенс людського буття, чому світ недосконалий, чи можлива перемога добра у цьому світі. Шекспір не дає на них остаточних відповідей, напевно, це й неможливо. Але його віра в людину, у її можливості творити добро, протистояти злу – шлях до відповіді на них.

Домашня робота

1.Опрацювати за підручником О.Ніколенко , Зарубіжна література 10 клас 2018 https://pidruchnyk.com.ua/1146-zarubizhna-literatura-10-klas-nikolenko.html

Стор. 29-30 «Ренесанс в Англії»    ;   стор.31-35 « В.Шекспір. Гамлет»

2.Прочитати « Гамлет»

18.10.2022 Українська література

 Урок 21-22

Тема: Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію. Місце любовної теми у творчості І.Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність).

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...»Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, ствердження невмирущості почуттів, ідеалу кохання.

                             У Франка є прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя».

Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства

і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш,

кому оддати перевагу: чи поетові боротьби,

чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв…

Взагалі Франко – лірик високої проби,

і його ліричні твори просяться часто в музику.

                                                                                                     М. Коцюбинський

 … Минають роки, століття, тисячоліття, приходять нові покоління, змінюються цінності, щось зникає, а щось з’являється…Однак у цьому мінливому світі є те, що ніколи не зникне і не зміниться. Це кохання. Вічне, найсвітліше, найпрекрасніше почуття, яке дано пізнати лише людині. Найбільш витончено це почуття дано оспівати поетам. І.Я.Франко спробував.  І спроба ця була вдалою.   М. Коцюбинський, високо оцінивши її, писав: 

"Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою  чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому віддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв".

Ці рядки стали епіграфом до нашого  уроку, на якому ми познайомимося із збіркою поезії Івана Яковича Франка «Зів’яле листя», розкриємо світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра на основі поезій «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені у сні?», «Безмежнеє поле в сніжному завою»; творчо осмислимо й відтворимо події, що відбувалися в житті поета, виразно прочитаємо,  проаналізуємо поезії і зрозуміємо, що кохання –  найвеличніше з людських почуттів, яке необхідно берегти й цінувати.

Проблемне питання: «Що є кохання для І. Франка?»

         Відповідь на це питання ми знайдемо, прочитавши і проаналізувавши вибрані вірші із збірки «Зів’яле листя», яка вийшла друком у 1896 році. Іван Франко створював протягом десяти років (1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема нерозділеним коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття. Недаремно Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма», власне, драма почуттів. Вірші в ній – це «зів’ялі листочки», що символізують «завмерлеє в серці кохання». Тричі йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився в усьому, прокляв життя й поклав йому край.

         Про три кохання в житті Івана Франка…..

Ольга Рошкевич – найбільша і взаємна любов в Івановому та Ольжиному житті.

… Припустимо, що «лілеєю» була Ольга Рошкевич, бо для Франка вона «була першою жінкою, яку він глибоко покохав і їй присвятив багато своїх поезій». Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги, Михайло Рошкевич , спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв’язки з арештантом. Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем - братом майбутньої письменниці Наталії Кобринської. «Володимир теж кохав одну дівчину, але мотиви «родинної політики» розбили це кохання і довели до подружжя Володимира з Ольгою… Проте життя для обох було великою життєвою трагедією», - писав сучасник Франка. Про цей період життя поета ми довідуємося також з роману «Терен на шляху» Петра Колесника, що вийшов у Львові 1960 року.

….. В 1880 році Франка заарештували  вдруге, і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше.

Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя, і у 1898 році Франко написав Агатангелу Кримському: «Наша любов тяглася 10 літ».

Одруження Франка Ольга сприйняла боляче, але не відвернулася від нього, а навпаки, привітала. Писати вона йому стала рідше, і її листи були більш ділового плану.У 1912 р. помер чоловік Ольги, і вона їде до своєї сестри Михайлини. Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити.Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні».

……Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка? Мабуть, просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними.

Він любив її, він боровся за своє кохання. Любив її не десять років, як переконував Агатангела Кримського. Він любив її все життя, а, коли втратив, шукав Ольгу в інших жінках.

Юзефа Дзвонковська – друга закоханість І.Франка, яка наповнила його душу "дивом золотим", незмірним щастям і невимовно пекучим горем .

         Гордою княгинею стала для Франка Юзефа Дзвонковська. Юзефа була дуже вродливою жінкою, і багато хлопців закохувалися в неї, однак вона нікому не відповідала взаємністю, хоча з усіма була привітна і добра. Всі вважали, що це відбувалося із-за того, що вона була «високого походження». На Франка Юзефа справила сильне враження, він закохався в неї і вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Дівчина відмовила.

Це образило Франка, лише потім він довідався, що Дзвонковська хворіла на сухоти . Рано чи пізно вона мала померти, тому не могла стати його дружиною. Відмовляла Юзефа і всім іншим, але лише Франкові відкрила істину причину. Саме їй присвячено вірш із збірки «Зів'яле листя»   « Вона умерла!», в якому передав біль та розпач утрати.Прожити їй судилося всього 30 років. Передчуття не обмануло дівчину. Доводиться тільки дивуватися шляхетності й витримці людини, яка пожертвувала своїм щастям, аби не завдати болю коханому. 

Целіна Журовська (Зигмунтовська) – жінка, яка не відповіла І.Франку взаємністю, він їй просто не подобався .     

…..Хто ж була ця третя, на яку так «приємно дивитися».

«Фатальним для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ, під її впливом були мої писання «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагді» і ненадрукована повість», — писав Франко до Агатангела Кримського. Так хто ж була ця третя жінка? Її ім’я — Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала двох дітей і швидко овдовіла.

Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів’яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй імпонували брюнети.

Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Потім він зник. Але одного дня знову з’явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій. Вона була  надзвичайно примхливою й гордою , не відповідала на любов поета. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір». Франко назве її  - ім’ям Регіна, що означає цариця, у повісті «Перехресні стежки». Вона – цариця, королева сонця, мрій і дум поета.

         Мотив смутку від нерозділеного кохання, туги за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, вплітається у жмутки «Зів'ялого листя».     А найкращим другом Франка була «жінка ,котра була поруч». Хто це? Що нам відомо про неї та її життя?

Ольга Хоружинська – Франкова дружина, жінка, котра була завжди поруч.

         Дворянка за походженням, Ольга Хоружинська була освіченою жінкою, закінчила Харківський Інститут шляхетних дівчат, Вищі жіночі курси в Києві. Знала німецьку, французьку та російську мови. Як писала її донька Анна, була „очитана". Мала добрий характер, була чутлива до людського горя. Її сестра Антоніна  згадувала: „Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби  Франкові „вдома жилося добре". Деякі докоряють Ользі, що вона не зійшлася зі львівським суспільством... Але як це могло бути, коли Ольгу тамошні люди зустріли зовсім нещиро.

   Вона допомагала Франкові у багатьох громадських справах, до її порад він часто прислуховувався, покладаючись на літературні смаки дружини. Їй поет присвятив збірку  «З вершин і низин».  Була вірною дружиною,доброю матір’ю, народила чотирьох дітей, жертовно ставилася до свого чоловіка. Коли Іван Франко поїхав до Відня захищати докторську дисертацію, то писав їй: „Олю, я хочу догодити твоїй амбіції", знаючи, як вона мріє, аби її чоловік викладав у Львівському університеті. І далі: „Я маю викиди совісти, сиджу тут у теплих бібліотеках, а ти мучишся з дітьми, що хворіють". Іван Франко блискуче захистився, але до викладання його не допустили.. Все це зламало  Хоружинську, але не Франка: він попри такі невдачі відкинув пропозицію очолити кафедру професора слов'янських мов у Львівському університеті, бо вважав, що його місце серед українського народу. Постійні нестатки, негаразди озлобили Ольгу, поступово призвели до тяжкої нервової недуги.

         Незважаючи на це, Франко до кінця життя шанував свою дружину, був вдячний за підтримку. Через багато років дочка Анна скаже: "…вона жила життям тата, була його порадницею.

        Ідейно – тематичний аналіз поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

         Другий « жмуток» Франкової ліричної драми написаний у народно - пісенній манері, зокрема «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Чого являєшся мені у сні?». ). Митець намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням, розраду від них. Цей «жмуток» був присвячений Юзефі Дзвонковській.                                                       У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»  змальовано чарівний образ дівчини, що є водночас джерелом і радості, і муки ліричного героя. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Незвичайна врода дівчини бентежить душу юнака, а нерозділена любов важким тягарем лягає йому на серце. Він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої. Вродою дівчина — «з горіха зерня», а серцем — «колюче терня», уста її — «тиха, молитва», а слово — «гостре, як бритва». Очі дівчини — «темніші ночі», сама ж вона — «ясная зоря». 

         Дівчина гордовита, зрозуміти її і здобути прихильність  дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу». Порівняння «серденько – колюче терня», а «слово остре, як бритва» не свідчать про важкий характер дівчини. Просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, / Що запалює серце пожаром». Внутрішні переживання ліричного героя автор підкреслює контрастним зіставленням:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

                  Відомий український композитор Анатолій Кос – Анатольський поклав цей твір на музику,і згодом став популярною народною піснею.

 Ідейно – тематичний аналіз поезії  «Чого являєшся мені усні?»

         Поезія  «Чого являєшся мені усні?» теж увійшла до  другого «жмутка» і присвячена Юзефі Дзвонковській . Тема вірша - нещасливе кохання, яке з великим сумом переживає І.Франко, запитуючи образ своєї коханої: чому вона постійно являється йому у сні, тоді коли в житті не хоче й знати .

         Ідея поезії "Чому являєшся мені у сні?" - передати читачеві справжнє почуття кохання, щире, лагідне, вірне, але нерозділене. Це світле і прекрасне почуття завдало поетові неабияких страждань протягом уже багатьох років:

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні,

У серці здавлюю на дні!

         Центральним образом є сам автор - ліричний герой, що переживає муки нерозділеного кохання. Поет постає перед нами як щира, віддана, лагідна, з добрим серцем і чистою душею людина:

Вклонюся – навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами…

         Жіночий образ – горда, самовпевнена, сувора жінка, яка нехтує чистим до неї коханням ліричного героя:

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні –

Пісні!

 …. Поезія І.Я.Франка живе і понині. Вона безсмертна. І підтвердженням цього є пісня «Знаєш» у виконанні сучасного співака Віталія Козловського.

Прослуховування пісні  у виконанні Віталія Козловського 

https://www.youtube.com/watch?v=IjH62V_oERM

Домашнє завдання !!

1. Відповісти на питання:

- Протягом скількох років І. Франко створював  збірку «Зів’яле листя»?

- Скільки частин (жмутків) вона містить? 

-  Який головний мотив, що об’єднує всі поезії ? 

2.Поміркуйте і напишіть : " Чому І. Франко назвав свою збірку " Зів'яле листя" 

 

 

17.10.2022 Українська мова

 Урок 9-10

Тема: Контрольне есе  «Чарівність і могутність слова»

           Слово – багатство кожного з нас. Воно складається лише з п’яти літер, а скільки сутності в ньому криється. Кожного дня ми чуємо нові слова і запам’ятовуємо їх. Слово відіграє важливу роль у нашому житті, яку ми щоденно не помічаємо. Без слів ми б не змогли нормально жити, працювати й вчитися.  Чарівність слова полягає в тому, що воно спрощує нам життя, допомагає донести свою думку до оточуючих. Воно робить нас почутими у суспільстві. Потрібно пам’ятати  і цінувати його і не говорити нецензурною лексикою, а завжди використовувати гарні і милозвучні слова. З наших уст інколи звучить погане слово, яким ми ображаємо наших рідних чи друзів. А ще, як би нам цього  цього не хотілося, але слова-паразити присутні у нашій розмові щодня- це дуже погано. Вживаючи їх ми ображаємо передусім себе, оточуючих і нашу рідну мову.

Щоб мати великий словниковий запас, потрібно читати багато книг, тоді ви дізнаєтеся багато нових чудових і необхідних слів. Без багатого словникового запасу письменники не створили б стільки видатних творів.Могутність слова полягає в тому, що воно могутніше за всіх нас на цій Землі, без нього ми не проживемо і дня. Необхідність його ми відчуваємо кожного дня, всі відносини у суспільстві базуються на словах. Величніше слова немає нічого в цьому світі. Слово цінується в кожній  країні , кожного дня ми спілкуємося один з одним, обмінюючись компліментами, до речі це потрібно робити частіше. Також потрібно вчитися все життя новим словам і вчити інших, тобто ділитися скарбами нашої мови.  Ніколи не використовуйте слів для поганої розмови, або для людини, яка вчинила з вами з вами  дуже погано, бо вона дійсно цього не заслуговує. Інколи нам важко похвалити когось чи осудити самого себе, тому що нам бракує слів. Це все через те, що ми дуже багато уваги приділяємо віртуальному світові, а треба спілкуватися  з людьми наяву, а не в просторах Інтернету.

       На мою думку, більшість із нас не розуміє велич і могутність слова. Ми розуміємо лише тоді, коли нам бракує слів і потрібно поповнити словниковий запас. Тому що, вони необхідні для гармонії із собою і оточуючими. Отже, нам потрібно навчитися цінувати слово і розуміти його грандіозність, тому що дійсно без нього ми не зможемо висловити свою думку, коли вона буде дійсно важливою. Нам банально не вистачає живого спілкування , потрібно терміново робити детокс-дні від Інтернету і дійсно відчути світ, тоді і словниковий запас збільшиться. Тому що, ми отримаємо мега вражень і обов’язково безліч нових і чудових слів. І давайте ніколи не будемо ображати людей поганими словами, а говорити лише хороші і милозвучні, бо як говорять у народі: «Від теплого слова і лід розмерзає».

Слово – це сила. Слово – це зброя. Могутність слів вражає. Ними можна серйозно ранити або ж «подарувати путівку в Щастя».  Слова – це реалізація наших думок. А думки матеріалізуються, тому варто позитивно мислити. Хочете я розповім Вам один секрет? Про цей секрет мало хто знає.

Ось він: слово – це чарівність, слово – це могутність. Хтось здивовано скаже: «Оце і є секрет?» Я відповідаю Вам: «Однозначно так!» Наша мова, слова, якими ми послуговуємось здатні бути різними. Я зустрічаю багато людей на своєму життєвому шляху, але не часто мова людей співвідноситься із їхнім зовнішнім виглядом.

Буває ж таке, що людина приваблива, навіть так – дуже гарна, але як тільки вона починає розмову ви розчаровуєтесь, бо її мовлення надзвичайно бідне або просто забруднене нецензурною лексикою, або ж вульгаризмами. Вона мислить неохайно. Дивно звучить, але ми це так і назвемо. Буває й інше: людина приваблива, словниковий запас не багатий, але її думки здатні зачарувати.

Такій людині варто більше працювати над собою. Але все ж ми розуміємо, що внутрішній стержень є – це вже багато значить. Нерідко трапляється й таке, що людина не є дуже привабливою, але як тільки вона починає говорити, то Вам хочеться її слухати, Вам цікаво, Ви більше не звертаєте увагу на зовнішність, а якщо й звертаєте, то починаєте віднаходити позитивні риси, Ви починаєте помічати те, що раніше не помічали.

Хіба ж це не прекрасно? Ми – це наші думки, ми – це наші розмови і дії. Якими ви бажаєте бути, чарівними, могутніми чи слабкими та кволими? Краса і сила починаються з середини, тому думайте про, що говорите і говоріть те, що думаєте!

ЗАВДАННЯ!!

Написати есе «Чарівність і могутність слова»

 

14.10.2022 Зарубіжна література

 Урок 6

Тема: Концепція світу й людини. Алегоричний зміст образів та епізодів. Жанрова своєрідність твору.

 

1.Опрацювати матеріал  підручника «О. Ніколенко. Зарубіжна література  .10клас»,

https://pidruchnyk.com.ua/1146-zarubizhna-literatura-10-klas-nikolenko.html

стор.20-22

2.Прочитати поему « Божественна комедія» ( уривки), стор.23-27

 

11.10.2022 Українська  література

 Урок 20

Тема: Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію. Місце любовної теми у творчості І.Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність)

 1.Опрацювати теоретичний матеріал за підручником «О. Борзенко ,Українська література , 10 кл.»   Стор.72- 83.  за посиланням

https://shkola.in.ua/1698-ukrainska-literatura-10-klas-borzenko-2018-stand.html

2.Виконати завдання настор.74 , 1. Дайте короткі відповіді на запитання ( шість запитань)

 Або

за підручником «О.Авраменко, Українська література  , 10 клас» за посиланням

https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html

стор. 76- 90

1.     Скласти стислий конспект теоретичного матеріалу .